Образ, що його Церква приводить нам сьогодні перед очі, є цілком протилежним дя того, що його мали ми минулої неділі, тобто в свято Господнього Переображення. Славний італійський мистець Рафаєль намалював образ, якого мозаїкова копія знаходиться в церкві Св. Петра в Римі. На ньому зобразив він переображеного Ісуса Христа в товаристві Мойсея й Іллі. Вся постать прославленого Спасителя відбиває Його силу й Божий маєстат. Захоплені обличчя Його апостолів віддзеркалюють щастя й радощі, що ними вони були пройняті, споглядаючи за прославленого Ісуса. Вся горішня частина образа надихана спокоєм, радістю й якимсь неземним щастям. В долішній частині образа маляр представив молодого хлопчину опутаного бісом, біля нього його нещасного батька, який старається про поміч у апостолів Христових. Люди, що там під горою ждали на прихід Христа, в відразою відвертали свої лиця від викривленого обличчя хлопчини. Цей образ італійського маляра може послужити прикладом чесноти, яка приносить зі собою щастя людини, що Її осягнула. Чеснотою обдарена людина буде щасливою навіть серед злиднів і нещасної долі. Але цей образ може бути знаком і прикладом, яке нещастя її недолю приносить зі собою лиха схильність, яка, неначе та чорна олов’яна хмара покриває собою навіть найменший промінчик щастя й долі.
Останньої проповіді, а нагоди переображення. Господнього ми чули як апостоли звертались до Ісуса з проханням, кажучи:
„Учителю, добре мам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, один Мойсеєві Й один Іллі” (Мр 9,5).
Ці їхні слова, може пригадують нам прегарний сон, якого ми не бажали ніяк утратити й у сні боялись, що хтось може нас розбудити й позбавити того чудового сонного видіння. Так само й апостоли намагалися за всяку ціну якнайдовше зберегти в собі видіння прославленого Христа Господа. А щоб з’єднати ще й Спасителя, вони задумували навіть побудувати три намети, щоб їм було вигідно зоставатись там на верху гори з ними, не думаючи навіть про вигоду для себе самих. Для них щастям і радощами було вже й саме видіння, яке заступало їм усе інше, також потрібне для підтримання життя, як ось: харчі, чи житло. Вдоволення й щастя, що спливали на апостолів з видіння прославленого Христа унаочнює нам красу чесноти й щастя тієї людини, яка її має. Це означає, що людина, яка осягнула високий ступінь якої небудь чесноти б задоволеною, почувається щасливою й свідомою того, що вона на правій дорозі до своєї мети – до Бога.
Чеснота в першу міру є віддзеркаленням одної з незліченних досконалостей Божих. Ї вже задля цього вона є гідна подиву, бо є чимсь гарним і гідним пожадання. Як Божі досконалості мають певне відношення до нас – Божих сотворінь, так само й чесноти приносять зі собою добро супроти кожного, до кого вони відносяться. Візьмімо під увагу декілька прикладів. Ось скажім, любов. Скільки то дітей користає з тієї жертвенної любови матері? Хто зможе зміряти цю материнську любов, а якою вона піклується своїми дітьми від немовлят, протягом їхнього дозрівання й аж доки не дійдуть до зрілості. Вона утримує їх при житті в їхньому дитинстві й без неї діти не могли б зберегти своє життя. Бо хто б їх годував і напував, хто б купав їх, огрівав і давав їм вигоду, потрібну для них у тому ніжному часі росту? Їхня безпека залежить цілковито від материнської опіки, яка знає як їх потішити, успокоїти, оздоровляти та й захороняти від усяких небезпек чи недостач, які в житті вони зустрічають. Або розгляньмо ще й іншу таку чесноту, як ось милосердя, і той факт, скільки то людей потребує милосердя інших? Скільки то людей померло б а голоду чи холоду, зі спраги чи з браку пристановища, якби людське милосердя не опікувалось ними. Те милосердя людське побудувало багато шкіл, шпиталів, харитативних інституцій та й їх утримує для добра вбогих, немічних і хворих. Вони існують завдяки добрим милосердним людям, які пожертвували свої гроші чи услуги для добра інших. Це є краса чесноти, яка до певної міри віддзеркалює Божу досконалість з якою Він дбає про нас, свої сотворіння.
А тепер погляньмо на нижню частину Рафаєлевого образа « Переображення » на ту в якій бісом опутаний хлопчина символізує лиху схильність. Його обличчя викривлене, все Його тіло трясеться в конвульсіях, очі червоні начебто в людини, що гарячкує. Він кидається ніби риба вийнята з води, точить піну як скажений собака. Вид його страшний і відразливий. Нещасний хлопчина є смутком і розпачем для батьків. Тому й батько побачивши повертаючого з таворської гори Спасителя, підбігає до Нього, паде на коліна й благає, навколішках просить:
„Якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ними” (Мр 8,22).
Ось бачите самі як це страшним є гріх важкий, а передусім повторений частіше, що перемінюється в лиху схильність. Як чеснота ушляхетнює Й удосконалює людину, вчиняючи Її загально любленою, так гріх а з ним лиха схильність робить її гидкою, ненависною всім, що який-небудь спосіб наближаються до неї. Така людина не лише противна іншим людям, але й небезпечна, бо може Й їх заразити їддю гріха. Незважаючи на те, що гріх важкий, а передусім лиха схильність убиває душу грішника, позбавляючи її Божої ласки; він також є шкідливим, а то й смертельною небезпекою для його тіла. Він спрямовує людину до самогубства, до знищення Її здоров’я а то й життя, воднораз же зводить до тієї страшної безодні пекельного вогню, що жде на кожного непоправного грішника. І здається, що вже немає виходу, немає рятунку для такої людини, подібно як той нещасний батько ні в кого не міг знайти рятунку, навіть у Христових апостолів. Вони послані Ісусом на самостійну проповідь, оздоровляли людей, навіть і бісів проганяли, як про це згадується в св. Євангелії: є Повернулись сімдесять два з радістю, кажучи:
„Господи, навіть біси нам повинуються задля імені твого” (Лк 10,17),
нічого не могли зробити в цьому випадку. Можливо, що й ми колись знайдемось у подібному положенні, стараючись помогти якомусь нещасному в його боротьбі проти лихої схильності й доходячи до висновку, що ми безсилі й супроти неї нічого зробити не можемо, передусім тоді, коли вона триває уже довший час. Хоч як ми намагаємось пояснити йому й вказати на шкоди, що їх завдає йому самому, тобто його здоров’ю ота лиха схильність, хоч ї вказуємо як цим він засоромлює й знеславлює свою рідню, ми нічого вчинити не можемо. Він ніяк не хоче нас розуміти, він не любить того, що ми втручаємось у його справи Й бажає собі, щоб ми полишили його в спокою. В таких випадках поміч мусить прийти з неба, від Господа Бога, бо єдино Він може змінити серце людини, тобто його зцілити Й наставити на праву дорогу. Тому не зневірюймось ніколи Й у таких безнадійних випадках, прибігаймо в наших молитвах до Спасителя — до того всемогутнього Цілителя людських душ. Пам’ятаймо завжди, що в Ньому маємо певного допоміжника й завжди готового, як у наших власних прикростях, так і в потребах людей, яким бажаємо, але не можемо помогти. Тому просімо його завжди, щоб нам помагав у нещастях, у біді, в потребах. А Він напевно допоможе, бо ж Він обіцяв нам свою поміч, кажучи:
„Направду кажу вам про що небудь проситимете мого Отця в ім’я моє одержите… Просіть і дасться вам…” (Йо 16,23).
Очевидно, що ввертаючись про таку допомогу, ми мусимо бути пройняті сильною вірою, що Він хоче Й може нам це зробити. Просьба з таким настроєнням душі завжди має свій успіх, як це запевняє Ісус батька причинного хлопчини
„Ісус каже йому: Якщо можеш повірити, бо все можливе тому, хто вірує” (Мр 9,3).
о. д-р М.І. Любачівський
В Євангелії цієї неділі повторюється тема випробувань у людському житті, які стаються у вигляді хвороби і опанування молодого хлопця злим духом. Євангелист Матей, описуючи оздоровлення біснуватого юнака, подає три основні причини, які призвели його до такого стану. Намагаючись допомогти батькові, Ісус найперше виявляє причину хвороби юнака, відповідаючи на прохання батька словами: „О роде невірний та розбещений” (Мт. 17, 17). Як бачимо з цих слів, першою причиною недуги юнака стала його розбещеність – неконтрольовані грішні тілесні пристрасті. Наслідком такого стилю життя стало опанування хлопця злим духом. Коли ж людина ставить тілесні пристрасті вище від духовних цінностей, добра душі, то такою поведінкою покладає надію на себе, а не на Бога, і цим виявляє свою невірність Богові.
Основою і рушійною силою пристрастей є емоції і почуття. Їх можна вважати другою причиною хвороби хлопця. На цю причину вказує євангелист Матей, описуючи словами батька стан хворого сина: „Часто кидається в огонь, часто й у воду” (Мт. 17, 15). Вогонь і вода символізують дві протилежні групи людських емоцій і почуттів. Надмірні емоції розпалюють в людині вогонь тілесних пристрастей, почуттєвості, злости й самолюбства. А іншого разу кидають її в холодну воду світових засад, щоб затопити в земних благах і надмірному прив’язанні до них, утвердити в неї дух недбальства, байдужості і лінивства. Біснуватий хлопець є образом жорстокості сатани, коли він опановує тіло; а ще гірше, коли опанує душу людини гріхами й пристрастями.
Надмірна увага у житті до емоцій і почуттів свідчить про те, що людина більше надії покладає на себе, на свої людські можливості, ніж на Бога. Коли особа приділяє вагому частку у житті ролі і значенню емоцій і почуттів, старається з їх допомогою оцінювати події і обставини у житті, то в такий спосіб керується більше принципами людськими, ніж релігійними. Якщо християнин намагається у духовному житті розпізнавати Божі дари, промені ласки і оцінювати їх через наявність емоцій і почуттів, то тим самим шукає видимих знаків від Бога, потвердження його любові, доброти до нас. Коли ж християнин діє у житті більш під впливом емоцій і почуттів, ніж віри і розуму і на них пробує будувати свій зв’язок з Богом, то таким чином неначе хоче підпорядкувати Бога собі, земним законам. Все це свідчить про слабкість його віри і довір’я Богу.
Якщо особа вважає себе християнином, а в житті нею керують людські принципи, то її важко назвати правдивим християнином, у неї є лише назва, але немає духа Христового. Таких християн апостол Павло називає тілесними людьми: „Бо коли заздрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не по-людському робите?” (1 Кор. 3:1-7).
У житті християнина не тіло має керувати душею, пристрасті розумом, а душа керує тілом, а розум керує волею і почуттями. Людина має керувати світом з допомогою дару розуму і віри. Якщо світ починає керувати людиною, накидаючи їй свої принципи під впливом емоцій і почуттів, якими відсуває на другий план розум і віру, то це для неї початок ,,катастрофи,,. На цю тему в нашому народі утвердилась давня народна мудрість: „Якщо Бог схоче когось покарати, то відбере розум”.
Слова Ісуса „Через вашу малу віру” відкривають нам третю і основну причину хвороби хлопця, а також невдалої спроби апостолів оздоровити біснуватого. А основна причина хвороби юнака – брак віри. Мала віра проявляється не тільки у слабкому переконанні щодо існування Бога, його доброти і всемогутності. Мала віра є й тоді, коли християнин замало має Божої ласки, духовних дарів, Божої сили до захисту і боротьби проти злих сил. Бо тільки з допомогою Божої ласки і його дарів можна впевнено перемогти всі ворожі наступи і спокуси сатани.
Віруючих людей можна поділити на дві групи: релігійні і християни. Особи релігійні дотримуються християнських обов’язків, релігійних традицій і звичаїв. Однака через брак міцної і живої віри, Бог не завжди є основною метою, основою їхнього життя, коли критеріями життя часто є емоції і почуття. Християнин – це той, котрий живе духом віри, має добре розуміння Божої науки, своїх обов’язків, для котрого Бог є основною цінністю і метою життя, а не засобом для успішного вирішення життєвих справ.
ПРИКЛАД. Дуже славний лікар лікував бідного робітника, що жив на п’ятому поверсі великого будинку в маленькій кімнаті. Коли він повертався від хворого, зустрів одного зі своїх знайомих. Приятель був дуже здивований, що такий відомий лікар лікує бідного робітника і сказав: „Ти ж від нього не можеш сподіватися жодної зарплати”. „Якраз це – мої найкращі клієнти, – відповів лікар, – бо вони платять мені там, вгорі, в небі”.
Як би було добре, коли б у кожного з нас була така віра і такий погляд на життя, таке розуміння цінностей. Коли б кожен з нас був християнином не тільки з назви, а за духом, у кожного була міцна і жива віра, то світ давно став би кращим, а люди добріші. Тому і ми покладаймо свою надію на вічного Бога, а не на слабосильну людську природу, і вірмо, що хто надіється на Бога, не відходить від Нього з порожніми руками. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Ряд.: Апостол: ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 4, 9-16.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
Образу.: Апостол: ДО КОЛОСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, дякуйте Отцеві, який зробив вас гідними мати участь у наслідді святих у світі, який вирвав вас із влади тьми й переніс у царство свого возлюбленого Сина, що в ньому маємо відкуплення, прощення гріхів.
Він – образ невидимого Бога, первородний усього сотворіння, бо в ньому все було сотворене, що на небі й що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього сотворене. Він єсть раніш усього, і все існує в ньому. Він є також голова тіла, тобто Церкви. Він начало, первородний з мертвих, щоб у всьому мав першенство.
Ряд.: Євангеліє: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 17, 14-23.
В той час якийсь чоловік приступив до Ісуса і, припавши йому до ніг, каже: – Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.
– Роде невірний та розбещений, – відповів Ісус, – доки я маю бути з вами? Приведіть мені його сюди!
Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; і юнак видужав тієї ж хвилі. Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: – Чому ми не могли його вигнати?
Ісус сказав їм: – Через вашу малу віру; бо істинно кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.
Як вони зібралися в Галилеї, Ісус сказав до них: Син чоловічий має бути виданий у руки людям, і вони його уб’ють, але третього дня він воскресне. І вони тяжко зажурились.
Образу: Євангеліє: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Одного разу сталось, коли наближалися дні відходу Ісуса з цього світу, він твердо постановив пуститися в дорогу до Єрусалиму. І вислав посланців перед собою; пішли вони й увійшли в якесь самарянське село, щоб йому приготувати місце. Та самаряни його не прийняли, бо він подорожував до Єрусалиму. Бачивши те, учні Яків та Іван сказали: – Господи, хочеш – ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх. Ісус, обернувшись, став докоряти їм: Не знаєте, якого ви духа. Бо Син Чоловічий не прийшов губити людські душі, а спасти.
І вони пішли в інше село.
Сказав Господь своїм учням: Все дав мені Отець мій, і ніхто не знає, хто Син, крім Отця, і хто Отець, крім Сина, та кому Син схоче відкрити.
Потім, звернувшися до учнів, промовив: – Щасливі очі, які бачать, що ви бачите. Кажу бо вам, що багато пророків і царів хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули.
1 Кр. 4, 9-16 „Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям”
На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше.
Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і кожному з нас. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалості.
Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас не раз не приймає світ. Що більше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!
Кл. 1, 12-18. «Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі»
Глибоке усвідомлення того, що Бог дарував людині життя вічне, та дав можливість бути учасником Царства Небесного, спонукає апостола висловлювати ці думки. Бачимо, що апостол Павло глибоко це сам пережив і дав іншим себе за живий приклад вдячності Богові та самозречення на користь Божих справ на землі.
Чи ми теж так чинимо, чи ми дякуємо Богові за все те, до чого Він нас покликав, за те, що зробив нас громадянами свого Царства, своїми дітьми? Чи ми цінуємо, що маємо можливість називатися Його власністю? Чи ми, як Його правдиві слуги і воїни, ставимо інтереси Його Царства понад усе?
Спробуймо хоч раз у житті зупинитись і застановитись, подякувати за все, що нам дав наш Бог, і цим пробувати дальше продовжувати жити.
Мт. 17, 14-23. „Щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом”
Кожна людина завжди, більш чи менш усвідомлено, шукає Бога. Однак особливим місцем, де ми зустрічаємося з Богом, є молитва. Молитва – це місце будування наших стосунків з Богом. Саме в молитві ми змінюємося. Адже недарма в нашому народі кажуть: „З ким поведешся, в того й наберешся”. Молитва – це те місце, де людина наповнюється всім тим, чим володіє Господь: любов’ю, миром, радістю, прощенням та іншим. У молитві людина черпає для себе те, чого потребує від Господа.
Чим є піст? Піст – це обмеження себе в тому, що не дозволяє нам бути з Богом, що відвертає від Господа, що перериває наші стосунки з Ним. Тому Господь каже, що цей рід бісів виганяється молитвою і постом, значить, маємо обмежувати себе в певних речах, що віддаляють нас від Господа. Водночас маємо плекати в житті молитву, бо саме ці стосунки з Богом не тільки змінюють нас особисто, а й змінюють і світ навколо нас. Відомо: де з’являлися святі особи, вони освячували те місце і людей навколо. Дотепер місця паломництв, святинь є там, де жили святі, бо вони своїм життям преобразили місця й обставини.
Так само й з нашим життям: коли перебуваємо ближче до Господа, то змінюємося більше, а тоді свідомо чи несвідомо впливаємо на інших людей; коли ми далі від Бога, то теж впливаємо на інших людей, тільки негативно. Тому тут доречні слова Господні: „Шукайте найперше Царства Небесного, а все інше додасться”.
Знайшовши Бога, пізнавши Бога, перебуваючи з Богом, обов’язково зауважимо, що все в нас і навколо нас змінюється.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар, глас 1:
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресенню твоєму, Христе,* слава царству твоєму,* слава промислові твоєму,* єдиний Чоловіколюбець.
Тропар Образа, глас 2:
Пречистому образові Твоєму поклоняємося, благий,* просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже,* бо волею благоволив єси плоттю зійти на хрест,* щоб ізбавити тих, що їх створив єси, від неволі ворожої.* Тому благодарственно кличемо Тобі:* Ти радістю сповнив усе, Спасе наш, прийшовши спасти світ.
І свята, глас 1:
У Різдві дівство зберегла Ти,* в успенні світа не оставила Ти, Богородице.* Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.* I молитвами Твоїми* ізбавляєш від смерти душі наші.
Кондак, глас 1:
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, той, хто всім подає воскресення.
Слава: Кондак Образа, глас 8:
Неописанне Слово Отче* із Тебе, Богородице, воплоченням описалося* і, осквернений образ у давнє зобразивши,* з божественною добротою з’єднало,* та ісповідуючи спасення, ділом і словом ми це являємо.
І нині: Кондак свята, глас 2:
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив той,* хто вселився в утробу приснодівственну.
Прокімен, глас 1:
Будь, Господи, милість твоя на нас, бо уповали ми на Тебе (Пс. 32,22).
Стих: Виділи всі кінці землі спасення Бога нашого (Пс. 97,3).
Прокімен, глас 4:
Заспівайте Господеві пісню нову, бо дивне сотворив Господь (Пс. 97,1).
Алилуя, глас 1.
Стих: Бог, що дає відплату мені і покорив народи мені (Пс. 17,48).
Стих: Ти, що величаєш спасення царя і твориш милість помазаникові своєму Давидові і сімені його до віку (Пс. 17,51).
І Образу, глас 4:
Господи, у світлі лиця Твого підемо і в імені Твоїм возрадуємося навіки (Пс. 88,16-17).
Стих: Знаменувалося на нас світло лиця Твого, Господи (Пс. 4,7).
Замість Достойно, приспів:
Ангели, бачачи успення Пречистої, здивувалися, як Діва восходить із землі на небо.
І ірмос, глас 1:
Перемагаються закони природи у Тобі, Діво чиста: бо дівственне є Різдво, і смерть наперед заповідає життя; по Різдві діва, і по смерті жива. Спасаєш завжди, Богородице, насліддя Твоє.
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
І Образу:
Господи, у світлі лиця Твого підемо і в імені Твоїм возрадуємося навіки (Пс. 88,16-17). Алилуя, тричі.
У той самий день
ПЕРЕНЕСЕННЯ З ЕДЕСИ ДО ЦАРГОРОДА НЕРУКОТВОРНОГО ОБРАЗУ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА, НАЗВАНОГО СВЯТИМ ОБРУСОМ
У часи, коли Христос Спаситель навчав і чудами утверджував свою науку, в Месопотамії, між Тигром і Євфратом, правив Авгар. До нього дійшла чутка, що в жидівському краї з’явився пророк, який називає себе Сином Божим і який творить багато чуд:повертає сліпим зір, піднімає з хвороби розслаблених, – і Він ніхто інший, як обіцяний Месія.
У житті так трапляється, що не завжди той, хто багатий і славний, є щасливий. Так, цар Авгар, при всіх своїх достатках і почестях, був тяжко хворий на проказу. Почувши про чуда Христа Спасителя, послав до Нього послів з таким листом:“Авгар, цар, передає поклін і вітання Ісусові, великому Учителеві, що з’явився в околицях Єрусалиму. Багато чув я про Тебе, про Твої великі діла і про те, що Ти одним словом зцілюєш хворих, виганяєш з людей злих духів і воскрешаєш померлих. А почувши про це, я увірував, що Ти є або Бог, який зійшов з небес, або Син Божий. І прошу Тебе, щоб Ти прибув до мене і зцілив мене, бо вже багато літ я страждаю від тяжкої, невиліковної хвороби. Довідався, що жиди переслідують Тебе і хочуть убити. Тож прошу, прийди до мене, у нас міста прекрасні і тут будеш жити у славі і пошані”. Лист той він передав через послів, до яких долучився й один маляр на ім’я Ананія, щоб змалювати для царя Авгара лик Христа Спасителя.
Царські посли знайшли Ісуса, коли Він навчав народ. Ананій, сівши збоку, хотів намалювати лице Христа, та хоч який був він славний маляр, однак не зміг намалювати того лиця, яке випромінювало незвичайну красу і дивний блиск. Коли ж Христос відпустив народ, то прочитав листа від царя Авгара і доручив апостолові Томі написати таку відповідь:“Щасливий ти, Авгаре, бо увірував у мене, мене не бачачи. Так бо написано, що не увірують в мене ті, що бачать мене, а ті, що не бачать, – увірують й успадкують небесне царство. Ти просиш мене прибути до тебе, але я маю сповнити те, з чим прийшов на землю, а потім повернутися до Отця небесного, що послав мене. Та після мого вознесення я пошлю до тебе одного з моїх учнів, щоб ти та інші пізнали життя вічне”.
Потім, як оповідає нам передання, Христос умив своє лице, витер його рушником, на якому явився найкращий і найвірніший відбиток святого Лику. Цей образ, який називаємо “Нерукотворним образом Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа”, Спаситель разом з листом передав послам царя Авгара і вони вирушили до Едеси, головного міста їхнього краю. Коли хворий цар перечитав листа і поцілував образ, то враз став здоровий, лиш на лиці залишилися сліди прокази. Однак і вони щезли тоді, коли згодом до Едеси прибув Тадей, один з 70-ти учнів, якого послав апостол Тома. Тадей навернув царя до Христової віри, а після хрещення останній знак хвороби пропав. За прикладом царя навернулося дуже багато народу. Авгар наказав прикрасити Нерукотворний образ дорогоцінними перлами, оправити в дорогу раму і повісити в ніші над брамою міста, щоб усі подорожні віддавали йому честь. Перед тією іконою день і ніч горіла лампада.
Та через якийсь час, за правління одного з наступників Авгара, про пошану до святого образа забули, й усе місто впало в темряву поганства, залишилась лиш невеличка громада християн. Спитаєте, як це могло статися? Дуже легко. Тоді війни не припинялися, населення міст змінювалося, приходили інші племена, займали міста і приносили з собою поганський звичай. Коли ж поганство в Едесі стало панівним, тоді єпископ цього міста вночі замурував нішу, в якій був Нерукотворний образ, разом з палаючою лампадою. Минув якийсь час і люди гетьчисто забули про той образ. Так тривало аж до 545 р., коли перський цар Хозрой захопив той край і взяв в облогу місто Едесу. Все місто було у великій тривозі, бо кожної хвилі могутня ворожа сила могла захопити мури і почати жорстоку різню. А коли християни день і ніч молилися у церквах, тоді Господь Бог об’явив єпископові Едеси Євлалію, що над головною брамою міста замуровано ікону Спасителя. Єпископ пішов зі священиками і вірними, велів відняти плиту, що закривала нішу і знайшов Нерукотворний образ, перед яким горіла лампада, що чудесним способом до цього часу так і не вигоріла. З ревними молитвами зняли святу ікону і хресним ходом обнесли її довкола мурів міста, при цьому лице Спасителя на образі сяяло такою красою, що перське військо впало в тривогу і стало в паніці втікати. Слава про це велике чудо поширилося по всіх околицях, зі всіх сторін приходили люди, щоб поклонитися Нерукотворному образові.
Минуло сотні літ. На царському престолі сів Костянтин Багрянородний (912-959). Місто Едеса була в руках безвірних сарацин. Тоді імператор викупив у них Нерукотворний образ, заплативши дванадцять тисяч тодішніх грошей і випустивши на волю двісті полонених сарацинів знатного походження. Нерукотворний образ перенесли до Царгорода і поклали в царських палатах, у церкві, що звалася Фарос. Сталося це 944 р. А коли святу ікону несли хресним ходом через Царгород, тоді один розслаблений з вірою поглянув на нього і став здоровий. Пізніше Нерукотворний образ перенесли до Риму;однак інші джерела стверджують, що святу ікону мешканці міста Генуї перевезли до рідного міста і помістили в церкві святого Вартоломея, де вона зберігається і нині.
У нашому народі поширена ікона святої Вероніки, на якому благочестива жінка тримає в руках полотно із зображенням лику Христа Спасителя. Як оповідає передання, коли Христос Спаситель ніс хрест на Голготу, а кривавий піт заливав увінчане терням Його чоло, тоді якась побожна жінка подала Йому рушник витерти піт і кров з лиця. На тому рушникові залишився нерукотворний образ, відбитий потрійно, бо полотно було складене втроє. Образ святої Вероніки зберігається в Римі, у храмі святого Петра. Папа Сикст IV (1471-1484) писав, що в храмі святого Петра в Римі зберігаються неоціненні скарби, зокрема мощі багатьох мучеників і образ Вероніки, а особливо спричинився до широкого почитання цього образа папа Григорій XIII (1572-1585).
Є ще згадка про третій Нерукотворний образ, з міста Камуліян, у Кападокії, який було перенесено до Царгорода. Про цей образ згадується на Другому Вселенському соборі в Нікеї (787).
У цих образах нехай буде честь і слава Спасителеві світу на віки вічні, – одна, свята, силь- на, що весь світ огортає і нахиляє до стіп Того, хто є нашим життям і спасінням.
Тропар Образу, глас 2:
Пречистому образові Твоєму поклоняємося, благий,* просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже,* бо волею благоволив єси плоттю зійти на хрест,* щоб ізбавити тих, що їх створив єси, від неволі ворожої.* Тому благодарственно кличемо Тобі:* Ти радістю сповнив усе, Спасе наш, прийшовши спасти світ.
Кондак Образу, глас 2:
Невимовного і божественного для людей твого промислу,* неописане Слово Отче,* і Образ неписаний, і богописаний,* переможна пісня правдивого твого Воплочення.* Його ж вшановуємо, цілуючи.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає„. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, перенесення з Едеси до Константинополя нерукотворного образу, якого днесь пам’ять творимо, молитвами пречистої своєї Матері, якої Успіння празник звершуємо, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого мученика Діомида, святого якого є храм, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1252631668515360
о. Петро Фостик
