Світло для світу
Одного разу Ісус „ переходивши, побачив чоловіка в роду сліпого”. Сліпий від народження! У нього вічна ніч: не має зору, не мав світла. Для нього образ світу цілком інакше виглядає і є дуже обмеженим. Багато, дуже багато втрачає сліпий за час свого туземного життя.
Дорогі брати і сестри! Подібно як той мешканець Єрусалиму, що сліпий від народження сидів біля храму Божого і не бачив його, так, – в духовному значенні – перебуває сьогодні людство. Саме тепер часи переслідування істинного образу Христа, Господа любови і всепрощення. Людство в більшості ніби незряче, дожидав милостині для притемненого зору свого духа і зубожілого серця, дожидає ласки-сонця віри, бо тільки віра в Бога становить собою справжню оcнову духовного життя і дає для духа світло і зрячість, а для серця блаженну щасливість. Отим сліпцем від народження 6 також і ми, кожний з нас зосібна. Самі в себе, в наслідок первородного гріха, ми є темнотою, ніччю; ми – сліпі, цілковито позбавлені вищого, Божого світла. Сліпі на наші пожадливості й грішні пориви, на наші упадки і потребу покути; сліпі на наші обов’язки, на наші згіршення і їх лихі наслідки; сліпі на речі Божі і таїнства Христові, на внутрішні надхніння, на викиди нашого сумління.
Аж ось надходить Ісус, який про себе й каже: „Я світло для світу”! Цей Христос помазав очі сліпця замішкою з пороху і звелів обмити в Сілоамській купелі. А він, обмивши очі, прозрів.
Той самий Христос – „ світло для світу „ – Похиляється над нами і шле нас до купелі святого Хрещення і Покаяння. Завдяки воді святого Хрещення чи ласки Покаяння, відлискуємо зір духа; новий надприродний світ відчиняється перед нами, як це сталось з євангельським сліпцем… Завдяки святому Хрещенню, крім фізичного зору, природного світла розуму, ми посідаємо ще чутливе око на світло повноти правди, око святої віри. Саме вірою оглядаємо світ задумів Божих, і думаємо так, як думає Бог. Нею посідаємо „світлість життя” (Ів. 8,12); нею пізнаємо повноту правди про найбільші і найпіднесліші питання життя, на яких все інше основується. Око святої віри дає нам повне світло для розв’язки трудних питань, які безустанно тривожать духа людини: – звідки я? пощо живу? Світло святої віри, цілком певної, ясно дає добачити нам: пощо живемо тут на землі, що тут маємо робити, що нас чекає після цього життя або в небі, або в пеклі? Так, ми були сліпі, але через Тайну святого Хрещення ми відзискали зір і черев нього ми побачили великий, красивий, предивний і надприродний світ Божий.
„Я світло для світу” (Ів. 8,12) – це не фраза без значення, а свята правда. Христос Богочоловік освітлює кожну людину, що приходить на світ. Він світить також своїм ученням, а й своїм прикладом. Тому заявляє: „Я світло світу; хто йде ва мною не ходить в темряві, а матиме світло життя!” Однак люди про це дуже часто забувають та легковажать собі світло Христа. Як несповна розуму біжать вони за блудними огниками людських теорій, де за кожним кроком огортає їх щораз то більша темрява, тож, урешті, не знають вони, куди їм спрямувати свої кроки. І хоч Христос запевнює, що „хто йде за ним… матиме світло життя”, то багато людей, наче глухі й сліпі, відвертаються від Христа і марно гинуть.
Це ясне сонечко – Христос – не тільки світить, але й огріває та дає життя. Так, як весняне сонце вирощує зі землі рослини, так, рівночасно, його тепле проміння проганяє зле й їдовите хробацтво в темних вакутин землі. Ісус оздоровляє сліпого від народження, та власне тоді появляються також і вороги Христові. Фарисеї у великій злості взяли оздоровленого жебрака на допит і почали обвинувачувати й Христа в недодержанні суботи; в тому бо дні забороненою була всяка праця. Вони казали, що їм відомо про Мойсея, а звідки Христос – цього не знають, І от жебрак, що прозрів, відказує: „Це ж дивно, що не знаєте звідки він, а він мені очі відкрив… коли б не від Бога був цей, він нічого не міг би чинити „. Однак фарисеї, горді з своєї книжної мудрости, закричали: „ Чи тобі нас учити? „і прогнали жебрака.
Дорогі в Христі! В цій події з’ясовано істину повсякчасного значення. Один з ключів до них дано в події з суботи. Фарисеї, – яких Євангеліє називає побіленими вапном гробами, а в середині повними гнилі, – обвинуватили Ісуса в оздоровленні людини святкового дня. Від їхньої безсердечности, – як колись так і сьогодні, – повинні звільнитись душі, щоб глянути на освіт, як діти, а ще докладніше, як отой сліпороджений, що прозрів – ясним зором бачення правди. Тоді серце людини починає говорити: відкривається перед нею обрав Бога живого, який створив людину зв пороху землі. Ї тепер Він прийшов до неї, усунув уроджені вади зору, – знову ж таки за допомогою землі. Сьогодні, – подібно як прозрілий сліпороджений – ввесь рід людський є на іспиті перед своїм Творцем: чує його слова з Євангелії, тож повинен дати відповідь – або підкоритись сучасним фарисеям і відійти від світла віри, або бачити чудесний світ, повний благодати, щастя і правди, за допомогою ока святої віри.
Оздоровлений жебрак не боявся погроз старшини і фарисеїв. З подиву гідною простотою, з неустрашимою відвагою і мужеством, з серцем переповненим вдячністю і радістю ва одержану ласку, всім оповідає він своє оздоровлення, – хто лиш бажає про це довідатися.
Чи й ми, християни, які одержали ласку святого хрещення, не будемо з вдячністю захищати та співпрацювати з нею у нашому щоденному житті? Дивна постать оцього сліпородженого стоїть перед нами, як несхитний стовп святої віри: хоч Його викинула старшина жидівського народу в синагоги та їхньої спільноти, він стає героєм, визнавцем Христа-Спасителя, учителем правди, апостолом! Зате, що оздоровлений жебрак прилюдно визнав Христа-Бога, фарисеї викляли його і прогнали. Але Христос приймає його ласкаво: при першій зустрічі питається: „Чи віруєш у Сина Божого?” Прозрілий же відказув: „ А хто він, Господи, щоб я вірував у нього? „ Ісус же мовить до нього: „Ти бачив йєго, – Він той, хто говорить з тобою „. Тоді прозрілий закликав: „ Вірую Господи! і поклонився йому „. Той же Христос-Спаситель, дорогі брати і сестри, може й нас питається сьогодні: „Чи віруєш у Сина Божого? „ Багато людей цього світу запитують: „А хто ж він… щоб я вірував у нього?” І Христос їм усім відповідає: „ Ти бачив його – він той, хто говорить з тобою! „ Ти бачиш його в усіх творивах всесвіту, у красі небосклону, у таїнствах природи, в усіх створіннях. Ти бачиш його у твоїй добрій матері, у дбайливому батькові. Ти бачив його, як навістив тебе діймаючий біль, терпіння. – „Він той, хто говорить з тобою „ черев твоє сумління, черев порушення твого серця, коли ти сам-на-сам знаходишся у святині твого духа. Він той, хто говорить в тобою через Євангеліє, черев добру книжку, устами батьків, проповідників, священиків, добрих приятелів. Він той, хто говорить з тобою, може, й на цих хвилях етеру.
Прозрілий скрикнув тоді: „Вірую Господи! – і поклонився йому”. Те саме слід і нам робити: визнавати завжди і всюди, серцем, устами, а головно ділами: „вірую Господи”, що Ти Творець і керманич усього всесвіту. Ти – мій початок і мій кінець. Вірую Господи, що від Тебе я вийшов і до Тебе повернуся. Вірую Господи, що людям чесним, добрим, праведним, справедливим і терпеливим Ти даси вічну нагороду, а невіруючим і беззаконникам, подаси заслужене вічне відкинення і прокляття. Тому Тобі єдиному кланятимусь і служитиму тепер і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Свята Євангелія представляє нам сьогодні Ісуса, як Він привернув зір сліпому від уродження. Це без сумніву велике чудо й Ісус ужи е при цьому невідповідного засобу, тобто болота. Та робить Вiн це му, щоб нам вказати, що Він навiть такими невідповідними засобами оже зробити все, що тільки захоче, бо то не вони, але Його Божа сила діє через них. Коли б ми так лише відкрили наші очі й глянули довкола себе, ми б побачили ту Божу силу, яка оточує своєю опікою кожне, навіть найменше й найбільш непомітне сотворіння. В цьому діянні, він сягає те що Господь мав на меті його сотворюючи. Але ми, подібно як ой нещасний сліпий від уродження, замкнули наші очі й не можемо з цієї причини побачити тих усіх чудес, що їх довершую Господь у при роді, а то й у нас самих.
Розважмо так лише над весною, над тією порою року, яку ми вже стільки разів бачили в нашому житті. Довга холодна зима нагадує нам собою смерть; бо ціла природа завмирає, засипав довгим зимовим сном i не показує жодної ознаки життя. Але по ній наступає весна й ціла зав мерла на перший погляд природа знову пробуджується и повертається до життя. Зелена травичка пробивається крізь легеньку поволоку таючого снігу і наставляє своє стебло до весняного сонця, наче б хотіла погрітись трохи після того зимового холоду. Деякі дерева розвивають свою пуп’янки й на світі появляються жовто-зелені листки, які з часом переходять у темно зелену барву. Іншi дерева квітчаються найперше весняним квітом, а щойно тоді, неначе для охорони квітів, покриваються зеленим листям. Що це за сила, спитаємо, силує те маленьке насiння трави, зел, кущів чи дерев сходити, рости и приносити на світ сво питомі овочі? Тією силою є всеiснуюча сила життя, та сама, яка на початку сотворення світу силувала землю видати з себе всі трави, рослини, кущі й дерева, як про те розказується в книзі Буття:
„І сказав Бог: Нехай земля виростить рослини; траву, що розсiває насіння й овочеві дерева, що родять плоди з насінням, за їхнім родом на землі. Й так сталося. I вивела земля зi себе рослини: траву, що розсiває насіння за своїм родом, і дерева, що родять плоди з насінням у них, за їхніх родом” (Бут 1,110).
Так воно е: джерелом усякого життя в Бог Творець, Вiн бо є тією живучою силою-побудником, що приводить усе з неіснування до буття.
Той сам всемогутній Господь, джерело життя, вкладає в маленьку клітину звіряти, риби, птиці чи людини силу, яка дозволяв їй розвинутись у тiло того сотворiння, і то не яке-будь, але в живе тіло. Той сам Творець дає сотворінням змогу продовжувати життя посередництвом своїх нащадків, а під кінець як ота сила, яку Він на певний час доручив сотворінню, вичерпується, Творець зсилав на него сон-смерть. I той сон у всякої живої істоти є остаточний, у людини однак він є лише тимчасовий, бо по якомусь часi Творець обіцяв повернути людей назад до життя, щоб поставити їх перед свій справедливий суд; і винадгородити або покарати, залежно від їхніх діл.
„Він пошле своïх ангелів із сурмою дуже голосною й ті зберуть вибраних його а чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба” (Мт 24,31).
Ця життєдайна сила, це не якась незнана чи нерозумна сила, як машина чи компютер, але це наш небесний Отець, джерело всякого життя, який своєю життедайною силою все до життя приводить у тому житті вдержує й дбав про все, що до збереження того життя в доконечним. Якже під кінець людина, яка також, як усе інше, одержала своє життя від Бога-джерела життя, втомлена туземною мандрiвкою, подiбно як і ціла природа а при ходом зими покладеться до довгого смертного сну, тоді Він забирав її до себе й дав їй вічний, нічим не закаламучений спокій. Отже ніхто інший, як лише Бог єдино є тим, хто дав життя усякому сотворінню й усе при житті вдержує. Він єдиний вщеплює в кожне своє сотворіння життєву силу, силу для розвитку й плодовитости та й у той спосіб веде все до мети, яку кожному сотворінню призначив. Якже ж Бог є тiєю єдиною істотою, яка все приводить до життя, в тому житті удержує й дав те все, що кожному сотворiнню до збереження життя є потрібне, тож ніхто інший, але єдино Він має право до життя й смерти овоїх сотнорiнь. Як читаємо в Святому Письмi. Бог уже від самого початку рішив, яку мету він призначив кожному сотворінню. Він хоче, щоб рослини, кущі й дерева, звірята, птиці й риби жили, розвивались i множились на те, щоб ними найвище сотворiння тут, на землі, людина, користувалась. Так бо сказав Бог:
„Сотворимо людину на наш образ і подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птатством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірами я над усіма плазунами, що повзають по землі… Й сказав Бог: Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам за поживу” (Бут 1,26.28с).
Всi цi сотворіння сотворені для нас, щоб ми уживали їх за поживу, одежу, житло; тому що Бог сотворив нас, хоче щоб ми жили на землі й осягнули мету, до якої нас призначив – Себе Самого
Очевидно, що мета наша інакша від мети всiх iнших земних сотворiнь. Їхнiм призначенням є служити нам – людям. А людська мета найвища, бо нею в підкоритися Творцеві й служити Йому за цього життя на те, щоб у Нього заслужити собі щастя вічне, яке полягає в злуцi з ним джерелом життя, на участництві в Його Божому житті й у Його вiдвiчному, безмежному щасті. Тому-то й влади над людським життям не мав ніхто, тільки один-единий Господь Бог. Ніхто не може ро бити собі претензій до ïï життя чи смерти, тільки той, хто дав йому це життя. Господь Бог започаткував життя людини, її при тому житті удержує й вiн єдиний мав право спричинити кінець її життю. Вся ота балаканина, що мама або лікар, або вони обоє мають право рішати, чи не народжене дитя повинно, а чи треба його позбутися, в посяганням людини на найвищу владу над життям, яку має єдино Творець. Тож, коли людина поважиться посягати на авторитет самого Бога над людським життям, тодi те саме прокляття Боже, яке Вiн кинув на Каïна, спочине на спричинниках смерти невинної, ненародженої дитини. Закон Божий с виразний, що його Бог уже давно проголосив:
„Не вбивай!” (Бут 20,13).
І коли вже на самому початку Каїн переступив його, вбиваючи свого брата Авеля, Бог негайно карав його, звертаються нього:
„А Господь промовив: Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі. Тепер же проклятия ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого в твоє руки!” (Бут 4,10с).
Страшний Божий проклін досягне кожного, хто посмiв посягати на життя людське своїми руками. Тож подумаймо тепер про ті мільйони невинних дітей, які втратили своє життя ще в лоні своїх матерів. Цілком певно Господь не дозволить людям безкарно ломити свого Божого закону в такій преважливій справі. Він не буде безчинно споглядати на ті ти сячі вбивств невинних дітей, яких їхні власні матері тратять кожного дня, бо вони кажуть:
„Ті діти ще небажані….”
Хай же ті злочинні матерi не думають, що їм нічого не станеться тільки тому, що після зігнання плоду вони здорові я нічого їм не бракує. Це правда, що за кожний важкий гріх жде людей вiчна кара після смерти, але їх Господь буде карати ще тут за життя, щоб з них зробити страшний приклад на осторогу іншим. Уже тепер в багато таких матерів по шпиталях умово хворих, куди iх завела справедлива Божа кара. Бо Господь с не тільки найвищим законодателем, але Вiн є також і захисником свого закону! Каже бо мудрість Божа в листі до Римлян:
„Менi належить помста, я вiдплачу”, говорить Господь” (Рм 12,19).
А помста Божа страшна, як про це говориться в листі до Євреїв:
„До мене належить відплата, 1 ще: Господь судитиме свiй народ. Страшно впасти в руки Бога живого!” (Євр 10,30с).
Та сама всемогутня сила Божа, яка оживляє все, що живе на землі, звернеться проти переступників Його Божого закону на те, щоб завдати їм якнайбільший біль тому, що вони не послухали Його слів у такій важливій справі як життя Його вибраного сотворіння – людини. Вiн бо тому дав виразний закон, кажучи: ”Не вбивай!”
о. д-р М.І. Любачівський
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 16, 16-34.
В тих днях, як апостоли йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: – Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!
Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові, і, обернувшися, він сказав до духа: – Велю тобі ім’ям Ісуса Христа: вийди з неї!
І в ту ж мить він вийшов. Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. Привівши ж їх до воєвод, сказали: – Ці люди колотять наше місто; це юдеї. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати.
І натовп накинувся на них разом, і воєводи, здерши з них одежу, веліли їх бити різками. Завдавши їм чимало ран, кинули їх у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. Той, одержавши такий наказ, вкинув їх до самої середини у в’язницю й забив їх ноги у колоди.
Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, і в’язні слухали їх. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани з них всіх спали. Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи, що в’язні повтікали. Тут Павло скрикнув сильним голосом, кажучи: – Не завдавай собі ніякого лиха, бо ми всі тут.
Попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці і, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі, і, вивівши їх звідти, мовив: – Панове, що мені робити, щоб спастися?
Ті відповіли: – Віруй у Господа Ісуса і спасешся ти й дім твій.
І вони звістили слово Господнє йому і всім, що були в його домі. Узявши їх тієї години вночі, він обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. Як же запровадив їх до себе в господу, накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував у Бога.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 9, 1-38.
Одного разу, проходячи, Ісус побачив чоловіка сліпого зроду. Спитали його учні: – Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим родився?
Відповів Ісус: – Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявились на ньому. Поки дня, я мушу робити діла того, хто послав мене; бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. Поки я у світі, я – світло світу.
Сказавши те, плюнув на землю, зробив грязь із слини і помастив гряззю очі сліпому. І сказав до нього: – Іди, вмийся в Силоамській купелі (що у перекладі означає: Післаний).
І пішов той, умився, і вернувся зрячим.
Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: – Чи то не той, що все сидів і жебрав?
Одні казали: – То він.
Інші: – Ні, але подібний до нього.
Він же каже: – Це я!
І спитали його: – Як прозріли твої очі?
Він відповів: – Чоловік, що зветься Ісус, зробив грязь, помастив мені очі і сказав: піди до Силоаму й умийся. Пішов я, умився і прозрів.
Вони його спитали: – Де він?
Каже той: – Не знаю.
І ведуть того, що був сліпий, до фарисеїв. Була ж субота, коли Ісус зробив грязь, і відкрив йому очі. Фарисеї спитали його, як він прозрів. Він сказав їм:
– Він поклав мені на очі грязь, я вмився і бачу.
Деякі з фарисеїв казали: – Цей чоловік не від Бога, бо не шанує суботи.
Інші мовили: – Чи може грішний чоловік такі чудеса чинити? І виникла серед них незгода.
І знову кажуть сліпому: – Ти ж що кажеш про того, що відкрив тобі очі?
Той відповів: – Він – пророк.
Однак юдеї не вірили, що він був сліпий і прозрів, аж поки не покликали батьків того, що прозрів.
Спитали їх: – Чи то ваш син, про котрого кажете, що він сліпим родився? Як же воно, що він тепер бачить?
Батьки його у відповідь сказали: – Знаємо, що то наш син і що сліпим родився. А як він тепер бачить – не знаємо, і хто відкрив йому очі – не знаємо. Спитайте його: він дорослий і скаже сам про себе.
Так казали його батьки, бо боялися юдеїв: юдеї бо вже були змовилися, щоб виключити з синагоги кожного, хто його визнаватиме Христом. Тому батьки його сказали: він дорослий, його спитайте.
І вони покликали удруге чоловіка, що був сліпим, і кажуть йому: – Воздай славу Богові! Ми знаємо що той чоловік – грішник.
Озвався той: – Чи він грішник, не знаю. Знаю одне: я був сліпим і тепер бачу.
Вони йому сказали: – Що він тобі зробив? Як він відкрив тобі очі?
Той відповів: – Я вже сказав вам, і ви чули; що іще хочете чути? Чи не хочете й ви його учнями стати?
Ті з лайкою накинулись на нього і сказали: – Ти – його учень! Ми – учні Мойсея. Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.
У відповідь чоловік сказав їм: – Тож воно й дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, і він відкрив мені очі. Знаємо, що Бог не слухає грішників; а хто побожний і чинить його волю, того він слухає. Одвіку нечувано, щоб хто відкрив очі сліпому зроду. Якби він не був від Бога, не міг би був зробити нічого.
Ті у відповідь йому сказали: – Ти ввесь у гріхах родився і нас навчаєш?
I прогнали його геть.
Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього: – Віруєш у Сина чоловічого?
Той відповів: – Хто він, Господи, щоб я увірував у нього?
Сказав йому Ісус: – І бачив єси його, і той, хто говорить а тобою – це він.
Тоді той сказав: – Вірую, Господи!
Ді. 16, 16–34. „ Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу”
Апостолам не було легко, коли почали проповідувати. Їх одразу переслідували, вони терпіли, не раз арештовували їх. Знаємо, що майже всі апостоли загинули мученицькою смертю. Однак вони ставились до переслідувань і арештів як до частини процесу проголошення Доброї новини. Оскільки Ісус Христос сказав, що переслідували Його і переслідуватимуть Його послідовників. Апостоли тішились, що можуть йти тією самою дорогою, що йшов Христос. Тому коли Павло і Сила були у в’язниці, вони не зважали на те, де вони, і далі славили і благословляли Бога.
У нашому житті мало б відбуватися так само: жодні події не мали б нас віддаляти від Бога, перешкоджати славити Його. Часто від нас не залежить, що з нами діється, що діється навколо нас. Але в кожній життєвій ситуації ми можемо бути з Богом, можемо молитися і славословити Бога. А Господь знає, як вирішити цю ситуацію. Бачимо, і тут Господь знайшов вихід: стався землетрус, всі двері повідчинялись і кайдани поспадали.
Якщо ми молимось, то і в нашій ситуації Бог обов’язково зробить все, щоб захистити нас!
Йо. 4, 5-42. Йо. 9, 1-38. „ Переходивши, Ісус побачив чоловіка, зроду сліпого.”
Це Євангеліє майже в цілій главі оповідає нам про зцілення сліпородженого. Може, не звертаємо уваги на те, що хлопець мав цю проблему, ваду від першого дня свого життя, бо таким народився. І Господь дає зцілення, яке було тяжко сприйняти євреям, що бачили це.
Чому так? Адже й нам у житті не просто відчитати ті чи інші знаки, чуда, які постійно відбуваються довкола нас, які, може, не раз є і нелогічними. Погляньмо, скільки різних знамень Бог дає в нашому житті, що цілковито по-людськи здавались би неможливими!
Коли уважно приглянемося до нашого життя, то побачимо їх. Він стукає, навіть коли ми не вслухаємося. І як цьому сліпородженому Бог дає прозріння, так і нам хоче показати те, чого ми часто не бачимо, що нам є ніби закрите до часу.
Уміймо почути Господа, який надходить, аби зробити нас зрячими, зробити чергове чудо в нашому житті, і вміймо Йому за це бути вдячними.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Сліпонароджений, роздумуючи, мовив до себе:* Невже заради батьківських гріхів родивсь я без очей?* А чи, може, за невірство поган* – їм на знак – я такий народився?* Не насмілююся спитати: Коли ніч, а коли день?* Мої ноги вже не можуть терпіти спотикання об каміння.* Не бачив я сонячного світла, ані образу мого Творця,* тож молюся до тебе, Христе Боже:* Зглянься наді мною і помилуй мене!
Вийшовши з храму, Ісус стрінув чоловіка, сліпого від народження,* і, змилосердившись, поклав грязь на його очі та й сказав йому:* Іди та вмийся в Силоамі!* І він умився та й прозрів, віддаючи Богові славу.* Сусіди ж питали його:* Хто відкрив твої зіниці,* що їх не міг ніхто з видючих злікувати?* Він же, кликнувши, каже:* Чоловік, званий Ісус, сказав мені:* Умийся в Силоамі! – і я прозрів.* Він справді той, про кого сказав Мойсей у Законі як про Христа Месію.* Він – Спас душ наших.
Сліпий, якому все життя було немов ніч,* закликав до тебе:* Господи, Сину Давидів, Спасе наш!* Відкрий мені зіниці,* щоб і я з усіма оспівував твою силу.
Ідучи дорогою,* ти, Господи, стрінув сліпонародженого чоловіка.* Учні ж, здивовані, питали тебе, кажучи:* Учителю, хто згрішив: він, чи батьки його, що сліпим народився?* А ти, Спасе мій, відповів їм:* Ні він не згрішив, ні батьки його,* але щоб виявились на ньому діла Божі.* Мені ж треба вчиняти діла того, хто послав мене,* – діла, яких ніхто інший вчинити не може.* Сказавши це, ти плюнув на землю* і, замісивши грязь, помазав його очі, кажучи йому:* Іди та вмийся в Силоамській купелі.* Він же, умившись, виздоровів і кликнув до тебе:* Вірую, Господи! – і поклонився тобі.* Тому й ми кличемо: Помилуй нас!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Тропар воскресний, глас 5:
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
Слава: Кондак сліпородженого, глас 4:
На душевних очах осліплений,* до Тебе, Христе, приходжу, як сліпий від народження;* в покаянні кличу до Тебе:* Ти в темряві світло пресвітле.
I нині: Кондак Пасхи, глас 8:
Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний,* та адову зруйнував Ти силу,* і воскрес єси як переможець, Христе Боже,* жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся,* і Твоїм апостолам* мир даруєш,* падшим подаєш воскресіння.
Прокімен (г. 8):
Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я Його (Пс. 75,2).
Алилуя (г. 8):
Споглянь на мене і помилуй мене (Пс. 118,132).
Стих: Стопи мої направ по слову Твоєму (Пс. 118,133).
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1:
Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
Причасний:
Тіло Христове прийміть, джерела безсмертного споживіть. Алилуя, тричі.
Другий:
Хваліте Господа з небес, хваліте Його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 )
Замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик: Христос воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святого Прп. Теодора Освященного, учня св. Пахомія, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1434324993679359
о. Петро Фостик
