Триває приготування до величного і радісного свята – Різдва Христового, до відновлення нашої спільноти з Богом, участі у Божій сім’ї, зв’язку синівської любові з Отцем через Божого Сина. Весільна гостина, про яку розповідає Євангеліє, це образ відновлення цього родинного стосунку людини з Богом. На весіллі господар і гості радіють разом. Подібно людина може знайти радість і щастя у житті, даруючи Богові відкрите серце, і приймаючи ту любов, яку Він щедро дарує нам.
Апостол цієї неділі говорить про важливу умову доброго приготування до Різдва Христового – духовне очищення, обновлення духа у Христі. Це вказує на основну мету народження, приходу Христа у світ – відновлення нашої гідності дітей Божих, як основної риси нашого відновлення – нашої спільноти з Богом.
У Різдві Ісуса Бог є близько нас і хоче щоб ми були близько Нього, разом з Ним. А це означає, що ми є важливі для Нього, бо Він послав свого Сина на землю для нашого спасіння, а наскільки Бог є важливий для нас, яке місце і роль відіграє у житті.
У цю неділю ми згадуємо усіх Праотців, тих праведників Старого Завіту, як Авраам, Ной, Ісаак, Яків, Давид, Соломон, Ісая та інші, які своїм життям будували Царство Боже на землі, приготовляли людство на прихід Спасителя – Ісуса Христа. Вони для нас є прикладом, взірцем, як потрібно жити на землі, будувати щастя з Богом. Дивлячись на них, згадуючи їх життя, беручи з них приклад, ми у теперішньому житті будемо знати, як потрібно жити на землі, щоб бути в духовній єдності з Богом. Вони вміли справді любити Бога, вірно Йому служити, уміли розпізнавати і сповняти Божу волю, уміли бути терпеливими, добрими, смиренними, люблячими та всеперемагаючими. І це служіння Богові, сповнення Божої волі на землі, приносило їм правдиве щастя, правдиву радість. Святі праотці є для нас прикладом як здобути правдиве щастя та радість на землі.
Не дивлячись на те, що сучасна людина наділена набагато більшими матеріальними вигодами та здобутками техніки, та правдивого щастя, що приходить від Божої Благодаті, від єдності з Богом їй найбільше бракує. Люди часто скаржаться, що у світі бракує доброти, милосердя і любові. А бракує тому, що людина не шукає щастя з Богом і в Бозі. Господь дав людині все, що необхідне, щоб вона була щасливою, як пише апостол Павло: „Не надіялися на нетривке багатство, але на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку” (1 Тм. 6, 17). Але що стається?! Людина має свою думку на життя, тобто вона хоче мати такі радощі, які вона собі уявляє, а не такі, які їй Господь подарував – ті радощі, якими ми нажаль більше не втішаємося. Тому важливим плодом духовного обновлення, очищення є глибше пізнання себе, Божого образу і любові у собі.
Щастя, радість тільки у земних речах, власних бажаннях не дає людині зрозуміти саму себе, пізнати те добро, яке Бог вклав в нас. Але коли б ми намагалася пізнати самих себе, Царство Небесне, що в середині в нас, то прийшли б до того, до чого прийшли Святі Праотці – до служіння своєму Творцеві. Ісус навчав про це так: „Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! – або: Он там! – бо Царство Боже є між вами” (Лк. 17, 21) – тобто там, де людина віднаходить Божу любов.
Існує давньоіндійська притча про наставництво. Один лев був вихований серед овець і мав усі звички овець: їв траву, ходив зі стадом. Один старий лев вирішив напасти на це стадо, щоб поживитися. З подивом він побачив серед овець молодого лева, який почав просити його про помилування, дозволити йому повернутися назад у стадо. Тоді старий лев став йому пояснювати, що він не вівця, а могутній лев і йому нічого просити помилування у інших. Він завів його до озера і показав йому віддзеркалення у озері. Тоді молодий лев уперше зрозумів, що він не вівця, а лев. З його грудей полинув могутній рик. Він ніколи раніше не ричав, бо завжди вважав себе вівцею. Молодий лев почав дякувати старому леву, що той допоміг йому стати наново левом. „Ні, я не допоміг тобі стати левом. А тільки допоміг тобі пригадати, хто ти такий, допоміг зрозуміти самого себе” – відповів старий лев.
Люди, які віддали себе на служіння Богові, для яких виконання Божої волі, а не своєї, є головною ціллю життя, дивляться на цей Божий світ зовсім іншими очима. Сонячне проміння, спів пташок, зелень навколо, навіть ті невеликі здобутки, що вони мають, приносять їм радість, бо все це Дар Божий. Уміння бачити Бога, втішатися Його дарами – ось те, що принесе людині правдиву радість. Біда у тому, що людина намагається бути чимось у світі, не заглядаючи у свою душу, не шукаючи у самій собі відповіді: „Як я можу стати щасливим?” Стремління людини бути щасливою цінностями світу не дає можливості людині віднайти Царство Боже. Людина з пожадливістю черпає інформацію зі світу для того, щоб бути щасливою, але нею не стає, бо забуває, що для правдивого щастя найперше потрібно пізнати Бога і пізнати самого себе.
Святі Праотці залишили духовне насліддя, духовний досвід, який допоможе нам відмежуватися від думок світу і побачити те, що потрібно для здобуття правдивого щастя – відкритість на Бога. Берімо приклад зі святих Праотців, молімося до них і вони навчать нас правдивої духовності, знаходити правдиве Боже щастя і радість у житті. Амінь
о. Михайло Чижович, редемпторист
НЕДІЛЯ СВЯТИХ ПРАОТЦІВ
Хто лиш погляне на історію людського роду, той має пізнати правду, ясну як сонце, що Бог від початку по всі часи чував над людським родом, і без обмеження його волі провадив до пізнання правди й осягнення чесноти, щоб рід той, маючи і правду, і чесноту не лишень тут, на землі, був щасливий, але також – оскільки призначення людини сягає далі і вище, поза межі дочасні, – осягнув вічне щастя. Коли чоловік через гріх покинув свого Сотворителя, Бог не залишив його, а в своєму безконечному милосерді хотів його привести назад, до правди і чесноти, й приготувати його до осягнення призначеної людині мети.
Це Боже навчання і приготування людського роду називається об’явленням.
Об’явлення само в собі завжди було одне й те ж саме, але у зовнішньому проголошенні його світу, в плині часу були різні його вияви, завдяки яким воно набирало все більшої чіткості й повноти, аж доки врешті не дійшло до свого остаточного розвою і вияву.
Свята Церква в другу неділю до Різдва Христа Спасителя вшановує пам’ять цих святих і праведних, які “ходили перед Богом” у невинності життя, в першій добі Старого Завіту, аж до часу, коли Мойсей проголосив Божий закон. Мужів цих ми називаємо Праотцями, або патріярхами. Чудесні дороги, якими вело їх Боже Провидіння, – це один великий доказ того, про що ми сказали вище: Бог від віків чував над праведниками і буде чувати.
Святі Праотці – патріярхи – свято жили і свято померли. Але.їхні душі після смерти не могли оглядати Бога. В осібно призначенім на те місці вони вижидали приходу Спасителя і щойно по Його смерті, коли Христос вступив до аду, тоді відчинилося для них небо, і тоді щойно вони лицем в Лице побачили Сотворителя свого, і Господа, котрому нехай буде вічна слава, і честь, і поклоніння.
Пам’ять святих патріярхів Адама, Авеля, Сета, Еноха, Ноя, Сима, Яфета, Авраама, Лота, Ісаака, Мелхіседека, Якова і Йосифа сьогодні почитаємо окремою службою, яка є немовби початком того торжества, з яким свята Церква святкує Різдво Христове.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОЛОСЯН 3, 4-11.
Браття, коли Христос, ваше життя, явиться, тоді й ви з ним явитесь у славі.
Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху похіть, зажерливість, тобто бовванопоклонство. За все це падає гнів Божий на неслухняних, між яким і ви колись ходили, коли жили між ними.
А тепер відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лють, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст. Не говоріть неправди один одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову, що, йдучи до досконалого пізнання, відновляється за подобою свого Творця. Тому немає ні грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому – Христос.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 14, 16-24.
Сказав Господь притчу оцю: Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох. Як настав час вечері, послав він слугу свого сказати запрошеним: – Ходіть, усе готове.
І зараз же всі вони стали відмовлятися.
Перший йому сказав: – Я купив поле й мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу.
Другий сказав: – Я купив п’ять пар волів і йду їх пробувати; прошу, вибач мені.
А інший мовив: – Я одружився тому не можу прийти.
Вернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар і каже до слуги свого: – Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих.
Озвався слуга: – Пане, сталось як ти велів, і ще є місця.
Сказав пан до слуги: – Піди на шляхи та огорожі й силуй їх увійти, щоб дім мій наповнився. Кажу бо вам: ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері.
Бо багато покликаних, та мало вибраних.
Кл. 1, 12-18 «Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі»
Глибоке усвідомлення того, що Бог дарував людині життя вічне, та дав можливість бути учасником Царства Небесного, спонукає апостола висловлювати ці думки. Бачимо, що апостол Павло глибоко це сам пережив і дав іншим себе за живий приклад вдячності Богові та самозречення на користь Божих справ на землі.
Чи ми теж так чинимо, чи ми дякуємо Богові за все те, до чого Він нас покликав, за те, що зробив нас громадянами свого Царства, своїми дітьми? Чи ми цінуємо, що маємо можливість називатися Його власністю? Чи ми, як Його правдиві слуги і воїни, ставимо інтереси Його Царства понад усе?
Спробуймо хоч раз у житті зупинитись і застановитись, подякувати за все, що нам дав наш Бог, і цим пробувати дальше продовжувати жити.
Лк. 14, 16-24. «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох».
Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Бог би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічності з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик.
Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення.
Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо.
Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, то завжди знайде можливість.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 28-му неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 14, 16-24)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Спогадуючи, вірні, сьогодні пам’ять Праотців,* прославляймо Христа Визволителя,* що звеличив їх між усіма народами,* і Господа, що, як могутній Владика, наявно зробив преславні чудеса.* Через них він показав нам свою силу* – єдину, пренепорочну Божу Діву, Марію чисту, з якої виріс квіт − Христос,* що дав усім життя й невичерпну поживу, і вічне спасіння.
По всіх краях світу поширилась пам’ять Праотців,* сповнена істинним світлом й опромінена зорями благодаті.* Бо Христос, як промінне Сонце, засіяв з висоти* і здалеку веде з собою ясне сузір’я, яке він засвітив.* Наближається Різдво Богочоловіка у Вифлеємі,* тож вірою ликуймо, побожно оплескуючи його народження,* як хвалу передсвяткову.
Красуються славою божественної співучасти:* Адам радіє нині, як основа й сила мудрих Праотців;* співликує Авель і веселиться Енох;* радіє Сит із Ноєм, співає з патріярхами славний Авраам,* а Мелхіседек бачить сьогодні чудесне народження.* Тому і ми, звершуючи пам’ять Христових Праотців,* молимось за спасіння душ наших.
Похвалімо, вірні, всіх Отців, що були перед Законом:* боголюбивого Авраама й Ісаака, зродженого з обітниці,* і Якова з дванадцятьма патріархами та лагідного Давида,* вимолюючи для нас прощення від Христа Бога*, що у святих своїх славиться.
Як нам не дивуватися, Всечесна, твоєму богочоловічому родженню?* Бо ти, Всенепорочна, не знавши мужа,* породила тілесно без батька сина,* зродженого в вічності від Отця без матері,* що не зазнав ніякої зміни чи змішання, чи розділу,* але в цілості зберіг прикмети обох природ.* Тому Мати-Діво, Владичице, моли його,* щоб спас душі тих, що православно визнають тебе, як Богородицю.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 3:
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні аду ізбавив нас і подав світові велику милість.
I Праотців, глас 2:
Вірою праотців оправдав Ти,* з народів через них Ти Церкву наперед заручив.* Хваляться у славі святі, бо з сімени їх є плід благословенний* – та, що без сімени родила Тебе.* Їх молитвами, Христе Боже, помилуй нас.
Слава, і нині: Кондак Праотців, глас 6:
Рукописаному образові не поклонившися,* але неописанним єством захистившися, триблаженні,* в подвизі вогню ви прославилися,* і посеред нестерпного полум’я стоячи, Бога ви призвали:* Поспішись, о, Щедрий, і скоро прийди, як милостивий, нам на поміч,* бо Ти можеш, якщо воля Твоя.
о. Петро Фостик
