Діялося це після Зішестя Святого Духа. Щораз більшало число тих, котрі, повіривши в Христа Спасителя, приймали святе хрещення з рук апостолів. Та при тому чимраз більше скаженіла жидівська завзятість. Мало було фарисеям того, що прибили на хресті Месію, Бога і Відкупителя нашого, вони хотіли геть-чисто винищити святу віру, щоб і сліду не залишилося тих, які увірували в правду.
Там, де йшлося про переслідування християн, жидів, у їхній ненависті, не зупиняли жодні перепони. Так було завжди і всюди, так було і на початку, коли віра Христова ледь-ледь почала ширитися в Єрусалимі. Царем жидівським, а властиво, намісником з царською гідністю, був Ірод Агрипа. Він, на вимогу жидів і за їх гроші, засудив на смерть і велів стяти мечем святого апостола Якова, брата святого Йоана. Але це не був кінець лукавої злоби жорстокого Ірода Агрипи. Він, аби ще більше сподобатися жидам, бо боявся, що ті жалітимуться перед римським імператором, котрому він був підвладний, за його здирства, велів перед Пасхою кинути до в’язниці апостола Петра. По святах Ірод хотів засудити Петра на смерть і видати жидам. Тимчасом апостол Петро сидів у в’язниці, скований двома ланцюгами, стерегли його чотири сторожі, по чотири вояки кожна. Те, що сталося далі, оповідають нам Діяння апостолів (гл. 12): “…а Церква молилася горливо Богові за нього. Коли ж Ірод намірявся вивести його, Петро, закутий двома ланцюгами, спав тієї ночі, між двома вояками, а сторожі при дверях стерегли в’язницю. Нараз з’явився ангел Господній, і у в’язниці засяяло світло. Він, вдаривши Петра по боці, збудив його, кажучи: «Вставай чимскорше!» І ланцюги впали з рук у нього. Далі сказав до нього ангел: «Підпережися і надінь свої сандалі». (Петро) зробив так. Знову сказав до нього: «Накинь на себе плащ і йди за мною». Вийшов Петро й ішов за ним; не знав він, чи це правда, що робив ангел; він думав, що видіння бачить. Минули вони першу варту і другу, і прийшли до залізної брами, що веде в місто; вона сама собою їм відчинилась. Вийшли вони та пройшли одну вулицю, й ангел нараз відступив від нього. Тоді Петро, опритомнівши, мовив: «Тепер я справді знаю, що Господь послав ангела свого і вирвав мене з руки Ірода й від усього, чого очікував юдейський народ»”.
І пішов святий Петро до дому Марії, матері Йоана, званого Марком, де були зібрані вірні. Хто ж зможе описати їхню радість і вдячність Богові, який чудесним способом спас наставника апостолів і видиму голову своєї святої Церкви? Апостол Петро наказав розказати все Якову, єпископові Єрусалимської Церкви, і пішов в інші сторони проповідувати Євангеліє. Наступного дня, вранці, серед вояків вчинилося велике замішання. Розлючений Ірод наказав усіх сторожів повбивати.
Однак гнів Божій вже був навис і над Іродом. І ось що сталося. Сівши серед міста Кесарії на престолі, Ірод промовляв до народу, а його нахлібники і підлабузники стали кричати: “Це голос Божий, а не людський! І затремтіло з гордости серце Ірода, і сам він почав уважати себе за божка. Однак ангел правдивого Бога вразив його, і черви точили його живе тіло, і загинув безбожник смертю такою ж злою, як і злим було його життя.
Окови (вериги) святого Петра сховав начальник в’язниці, який після того чуда навернувся і став християнином, вони переходили з покоління до покоління і були предметом великого почитання. За правління Костянтина Великого, коли християни могли вже вільно визнавати Христову віру, окови ті було виставлено в церкві Воскресіння у Єрусалимі. Близько 435 р. патріярх святий Ювеналій (його пам’ять вшановуємо 2 липня) передав ті окови цариці Євдокії, жінці Теодосія Молодшого, до яких вона ставилася з великим почитанням. Одну половину вона передала церкві святих Апостолів у Царгороді, а другу відіслала до Риму своїй дочці Євдоксії, жінці імператора Валента III. Не знаємо, за якого це було папи, Сикста III (432-440) чи Лева Великого (440-461). Одному з них Євдоксія показала дорогоцінні окови, а папа велів принести другий ланцюг, той самий, яким було сковано святого Петра в Римі за часів мучителя імператора Нерона. Коли приклали один ланцюг до другого, то обидва ланцюги в чудесний спосіб так з єдналися, що розділити їх було неможливо. Євдоксія збудувала в Римі церкву святого Петра, в якій зберігаються ті окови. Папа Григорій Великий (590-604) (його пам’ять вшановуємо 12 березня) пише, що Господь Бог через ті окови вчинив багато чудес і що вони завжди були у великому почитанні серед вірних. Ті окови мають 38 залізних ланок з двома округлими клямрами, котрими була затиснена шия святого Петра.
Тропар:
Риму не покинувши до нас прийшов ти через чесні окови твої, які носив ти, первопрестольний серед апостолів, і які з вірою почитаючи, молимось: молитвами твоїми до Бога даруй нам велику милість.
Кондак:
Камінь Христос прославляє світло камінь віри, перворядного з учеників, бо скликує всіх святкувати, Петре, чуда твоїх чесних оков і подає прощення гріхів.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
о. Петро Фостик
