ВАЖЛИВІ ПОДІЇ ПРИТЧІ. БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА. ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА.
На Дрогобиччині в одній сім’ї батьки відправили шістнадцятирічну дочку на навчання до Самбора. Здавалося, все було, як завжди, і ніщо не віщувало ніякої тривоги. Через кілька днів батьки, випадково, довідуються, що їхньої дитини немає ані на заняттях, ані в гуртожитку. З’ясувалося, що вона до Самбора не доїхала. Можна собі уявити, що робилося в серцях нещасних батьків. Батько через міліцію подав дитину у розшук, а сам також їздив усюди, де тільки міг і розпитував всіх, хто міг би про неї щось знати. На жаль, втішних результатів пошуки не давали і батькам приходилося готуватися до найгіршого… Через три тижні після „пропажі”, коли батьки вже в думках майже хоронили свою дитину, автобусом, якби нічого не бувало, приїхала їхня дочка. Коли прибиті горем батьки побачили дитину, в них не було вже сил питати дочку про те, де вона була і що з нею було… В щасливу мить їхньої зустрічі їм здавалося, що небо з’єдналося з землею, що зупинився час, серед якого вони найщасливіші на світі, що неможливе стало можливим. Тільки пізніше вияснилося, що їхня дочка замість на навчання, поїхала до своєї подружки і перебувала в неї весь цей тривожний час.
Дорогі брати і сестри у Христі! Із розказаного вище я хотів би виділити сам момент зустрічі заплаканих батьків зі своєю дитиною. Чи мали вони в цей час хоч краплинку гніву на свою дитину, яка, безсумнівно, через легковажність зробила їм таку прикрість? Думаю, що ні. Вони, подібно до євангельського батька, раділи поверненню дитини, яку вже подумки вважали мертвою. Батько і мати з радості, певно, теж справили гостину з такої нагоди, хоч дитина цього й не заслужила. Неважко собі уявити скільки різних думок було серед знайомих, сусідів, близьких з цього приводу… А яке твоє, дорогий брате чи сестро, ставлення до цієї події?
Притча про блудного сина, яку ми чули із прочитаного сьогодні святого Євангелія, по праву вважається одною з найкращих повчальних прикладів. Ми часто вміємо судити інших за їхні вчинки, але не хочемо себе поставити на їхнє місце і не думаємо про те, як би ми поступили в тому чи іншому випадку. Старший євангельський син розгнівався на свого брата за його вчинок замість того, щоб радіти тим, що він живий, здоровий і повернувся. „А коли вернувся оцей син твій…” – так принизливо говорить старший син про свого брата, якого навіть не хоче вже назвати братом. В житті ми найчастіше опиняємося в ролі блудного сина, коли впадаємо в ті чи інші гріхи; рідше в ролі старшого сина, коли не хочемо простити провин інших; зовсім рідко ми готові розділити почуття справжньої батьківської любові.
Чи не найкраще виражені батьківські почуття в образі батька, який ніколи не переставав чекати на повернення свого сина. Євангельський батько образ самого Господа Бога, блудний син- образ грішника, „був мертвий” (стан гріха), „ожив” – значить розкаявся. Батько наказує одягнути сина в найкращу одіж – знак відновлення чистоти душі після покаяння; дати на руку перстень знак повернення синівських прав; дати взуття на ноги – право вільного вибору ходити дорогами Заповідей Божих; гостина на честь повернення блудного сина символізує вічну радість у Божому Царстві, яку осягнуть всі ті, які через покаяння стануть учасниками вічного життя. Ось, як коротко можна охарактеризувати щедрість батьківських ласк, якими він нагороджує своїх улюблених віднайдених заблуканих овечок.
Дорогі брати і сестри у Христі! Звернімо увагу на незмірно велику Божу любов. Як важливо для нас зрозуміти, що ми завжди є люблені Богом! Навіть тоді, коли впадаємо в гріхи, Він не перестає нас любити, але чекає на наше навернення. На жаль, багато хто не розуміє цього і, спіткнувшись об камінь гріха, наперед вважає себе зовсім пропащим і думає, що Бог ніколи не простить йому Його провин. Не випадково Ісус Христос навів цю притчу, але для того, щоб кожен грішник не впадав у відчай, а шукав у собі сили для того, щоб встати з гріха і не боятися, що не буде проще ний, але пам’ятав Господні слова, що він „не хоче смерті грішника але щоб він навернувся і жив”. „Ти лагідною рукою вмієш викорчовувати терня, якого немає у Твоїм раю. Бо близька від нас все- могутність Твоя, навіть тоді, коли ми самі далеко від Тебе”, – каже святий Августин.
Думаю, що образ старшого сина викликає у наших серцях якусь неприязнь. Як часто, дорогі в Христі, ми, подібно до нього, вираховуємо Богові все, що робимо доброго: ходимо до церкви, складаємо пожертви, молимося кожного дня, даємо милостиню і таке інше. Та разом з тим, ми хочемо мати за це якісь переваги над іншими, особливо над тими, що цього не роблять. Така гордість не позволила євангельському старшому синові ввійти до батьківської світлиці, повної веселості. Подумаймо про те, щоб наша гордість не закрила колись перед нами дверей вічної радості. Не судімо інших, але віддаймо право судити Тому, що над нами самому Господу Богу. „Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють” (Мт. 7, 1-2). Постараймося в кожному ближньому пізнати свого брата чи сестру у Христі, і нехай ця братня любов згуртовує нас і наші родини навколо нашого доброго Пастиря, що життя своє віддав „за друзів своїх”.
Любі в Христі брати і сестри! Наближається час Великого Посту. В сьогоднішню неділю свята Церква приготовляє своїх вірних до початку цього благословенного часу. Інколи можна почути як люди, розмовляючи між собою, кажуть: „Мені здається, що це про мене говорили сьогодні в церкві.” Певна річ, що священик ніколи не говорить в церкві про когось конкретно, але якщо хтось впізнав себе в сказаному загально, то це дуже похвально, бо з цього видно, що він не тільки слухав проповідь, але й перейнявся нею. Ця проповідь допомогла йому зрозуміти свої недоліки і побудила до поправи. Милі мої брати і сестри! Я був би щасливим, якби знав, що і мої слова не пройдуть намарно, але знайдуть собі сприятливий грунт на теренах ваших сердець і покличуть до покаяння і належного проведення великопосного часу. Нехай роздуми над прочитаною сьогодні святою Євангелією поставлять перед ними питання: „А ким я є в цьому житті?” Пере- гляньмо якими є справи нашої душі і не легковажмо допущеними нами гріхами, але, як блудний син, зробімо собі постанову поправи, прийдімо до святої Сповіді і визнаймо наші провини. Господь і нас оживить своєю ласкою і поновить у синівських правах. Вже тут, на землі, ми відчуємо радість на серці, звільнившись від тягару гріха. Тоді велика радість буде в цілому небі, де всі святі радітимуть нашому наверненню, а милосердний Господь знову приодягне нашу душу в чистоту невинності. Амінь.
о. Орест Рубель
РОЗДУМИ НА НЕДІЛЮ ПРО БЛУДНОГО СИНА
Дорогі мої! Перебуваючи на порозі Великого посту, ми ще і ще раз повторюємо в євангельському читанні притчу про блудного сина, бо ця притча про Бога і про людину, притча про наше ставлення до нашого Небесного Отця і один до одного, притча про те, як сам Господь ставиться до нас, грішних, упалих людей. Сьогодні свята Церква показує нам, немов у дзеркалі не тільки образ людського обличчя, але також і душу людини.
Дуже часто ми можемо почути, що притчу про блудного сина називають перлиною серед усіх притч. Історія притчі подає нам глибокий зміст моральності, любові та прощення, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Важко знайти кращу розповідь про покаяння, як у притчі про блудного сина.
Отож Господь бере за приклад життя багатої родини – батько і двоє синів. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажаннями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна. Право отримати спадщину для нього є важливішим від правил родинного співжиття, яке для нього, мабуть, стало обтяжливим, і він вирішує отримати спадок ще за життя батька. Він хоче позбутися батьківської опіки, щоб його життя стало незалежним.
За тогочасним єврейським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж іншими синами. У подані родині було тільки двоє синів, отож молодшому припала третина.
На перший погляд видається, що молодший син не залишає вдома нічого, бо все збирає і вирушає. Але це не так. Він залишає найбільш суттєве – батьківську любов, даром якої є це все, що він забрав. Батько мовчки погоджується, не дорікає синові, віддає йому все як належне, хоч міг би й відмовити у цьому спадку, бо батьківське право – залишити спадок або не заповісти його. Але батько мовчки віддає, а син забирає своє майно, свій спадок і йде в далекий край. Молодший син покинув батьківську оселю і, як наслідок, покинув самого себе.
Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Розпочалося нове життя, якого він до цього часу не знав, – веселе, розкішне життя, товариство і забави одна гучніша за іншу. І врешті-решт не зауважив, як опинився обірваним, бездомним жебраком.
Ось тепер наступили сумні дні у його житті, в очі почав заглядати голод. І так багацька дитина стає пастухом свиней. У єврейському середовищі свиней вважали тваринами нечистими. Той, хто їх вигодовував, спричинявся до зростання, збільшення нечистоти.
Молода людина виснажена голодом. Виникає сильне бажання наповнити шлунок хоч би стручками, що їдять свині – нечисті тварини. Євангелист підкреслює, що «й тих ніхто не давав йому». Без любові, дружби, співчуття життя перетворюється на змагання зі свинями, щоб вижити. Молодший син стоїть перед вибором не стільки їсти чи не їсти, але радше – признатися самому собі, ким він є насправді. Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому.
Після такого гіркого досвіду, усвідомивши свій вчинок, юнак не має сміливості назватися сином свого батька. Він не згадує про свого брата, що має досить хліба, а звертає увагу на слуг, яким не бракує поживи. Син став слугою, втратився зв’язок батько – син.
Наскільки низько не опустилася б людина, в усі часи, в усіх куточках світу, у кожній культурі завжди присутній голос, який відроджує, тонкий прошарок пам’яті, прихованої під змарнованим спадком, що кличе людство віднайти себе, відродитися з висоти, коли пустеля надії провокує голод за чимось іншим.
На початку, коли молодший син пішов із дому, він слухав голосу гордині, яка вимагає прав, просить достроково свого спадку. Тепер же, опам’ятавшись, він слухає внутрішній голос, який народжується з поразки, з тиші людської долі: «Я тут помираю». Блудний син, відійшов далеко від рідного дому на чужину і саме ця чужина виявляє нам глибинну суть нашого життя. Бо лише усвідомивши себе духовно на чужині, ми можемо розпочати повернення до правдивого християнського життя.
Син вирушив до батька. Для батька ж, що стільки часу терпеливо очікував на прозріння сина, вистачило лише поруху в його бік. Він розуміє, що дорогу назад синові буде знайти нелегко, і з милості своєї вирішує сам прийти до нього, коли той ще в краю далекім. Люблячий батько завжди неначе стояв на сторожі, неначе би він на порозі чекав свого сина, якого він продовжував любити. І чекав не гордо, щоб не дорікнути йому, а чекав гаряче і з любов’ю. Він забув про все, вибіг йому на зустріч, обняв його, як свою найкращу дитину і запросив до хати.
Син бажає стати слугою! Батько хоче бачити свого сина не далеко, а поряд і бажає, що син зрозумів, що він син, а не слуга. Наказує принести найкращу одіж. Батько хоче повернути синові найкращий одяг. Він хоче дати синові одяг – той, що його він носив, коли перебував з батьком, – одяг краси та слави, одяг, що вказує на синівство. Приймаючи цей одяг, людина знову стає сином, і стається це у Христі: «Всі-бо ви, що в Христа хрестилися, в Христа одягнулися» (Гал. 3, 27). Чи тішилися ми колись тим, що «в Христа одягнулися» у своєму хрещенні? Батько проголошує грішну людину «мій син».
Подібно поступає з нами і Господь Бог, Він радо приймає розкаяного грішника, бо ніякий гріх, ніяка образа не може перебороти Божого милосердя. Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Роздумуючи над нею, ми відчуваємо, що блудний син – це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи віддаляється від Господа Бога. Тому ця притча для кожного з нас є такою близькою, бо є своєрідною частиною нашого навернення і каяття перед нашим Відвічним Отцем.
Вся історія спасіння людського роду – це історія Божого милосердя до грішної людини. Бог створив для нас пречудову землю, подбав про все потрібне для нашого розумного життя. На превеликий жаль, багато людей, як цей блудний син, беруть від Небесного Отця свою частину, тобто, Божі дари, і відходять в далеку країну гріха, далеко від Бога. Користуючись свобідною волею, людина дуже часто нерозумно витрачає природні і надприродні дари, які отримала від Творця.
Покинувши Бога, грішник потрапляє у важку неволю диявола. Відтак наступає духовний голод. І щоб сталося з євангельським блудним сином, якщо би він і надалі залишився на чужині у голоді? Напевно би пропав і, можливо, що на віки, так як пропадає багато грішників сучасної доби.
Дорогі мої! Якщо можливо, хтось із нас упізнав себе в образі блудного сина, то якнайскоріше ставаймо у його сліди, що провадять до щирого каяття.
Промовмо і ми: «Отче, я прогрішився проти Неба й проти Тебе» (Лк 15, 18). Дозвольмо словам сьогоднішнього Євангелія доторкнутися нашого серця і думок. Щоб кожний з нас зміг побачити себе подібним до блудного сина, а також знайшов у собі силу та відвагу знову повернутися до нашого Небесного Отця, Який повсякчасно очікує нашого повернення до Його батьківського дому!
Молодий студент закінчував навчання в університеті. Його батько був надзвичайно гордий за свого сина і дуже його любов. І ось одного дня він запитав свого сина про подарунок, який би він бажав отримати після захисту диплому. Син відповів, що найкращим подарунком для нього був би автомобіль. В день захисту диплому син сподівався отримати від батька ключі від нового автомобіля. Але був дуже здивований, коли батько вручив йому якийсь пакунок. Коли син відкрив цей пакунок, то побачив Біблію. І був дуже розчарований, що не отримав очікуваної машини, кинув Біблію на стіл, залишив родинний дім, і з цього часу не спілкувався з батьком…
Через кільканадцять років він отримав повідомлення про смерть батька. Мати надіслала телеграму, в якій просила, щоб зглянувся над нею і прибув додому на похорон батька. Коли син відкрив двері дому, то побачив, що Біблія, через яку він погнівався з батьком, лежить на столі, де і лежала. Після привітання мама попросила сина взяти Біблію, відкрити її і поглянути, що там є. Коли син відкрив Біблію, то побачив білий конверт. А в конверті він знайшов чек, датований днем захисту диплому. І чек відповідав сумі необхідній для купівлі нового автомобіля. Тільки тепер син зрозумів, яку велику кривду він заподіяв своєму доброму батькові.
Батько любив його так сильно, що хотів подарувати йому усе. Він не тільки дав йому гроші на автомобіль, але, вручаючи йому Біблію, бажав нагадати про те, що у житті є найважливішим. А син все це відкинув…
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича
Розкаяння людини і Боже Милосердя
„Встану і піду до батька мого ї скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба і проти. тебе! „ (Лк. 15,18)
Бог є любов. Він полюбив нас відвічною і незбагненною любов’ю. Також і серце кожної людини зі своєї природи дуже чутливе на любов, бо воно створене Богом для любови. Друга, не менш важлива Божа прикмета, яка приковує до себе людське серце – це нескінченне Боже милосердя. Не багато скористали б ми з Божої любови, коли б ця любов не була повна милосердя.
Немає дня, в якому ми, Божі діти, більше чи менше не провинялися, не впадали, не зневажали нашого Творця і Бога. Тим то ми так дуже потребуємо милосерної любови Бога під час туземного життя. Господь дуже часто й говорить про своє милосердя. Вся ж історія спасіння, це історія милосерної Божої любови. А щоб повчити нас, яке велике є Боже милосердя, Христос розповів нам прегарну притчу про блудного сина. Вона найкраще наєтроює душу людини до правдивої покути, вливаючи надію на незмірне Боже милосердя.
Ось Христос, щоб настроїти і заохотити нас до поєднання а Богом, розказує про одного багатого господаря. Було в нього всього подостатком: майна, худоби, грошей. Це все збирав він для своїх двох синів. Вони ж, – як то звичайно буває в дітей багатих батьків – з нудьги і пустоти шукали всяких змін і пригод життя. Одного дня молодший син сказав батькові: „ Тату, дай мені ту частину маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. Кілька днів потім, молодший, зібравши все, подався у край далекий і там розтратив свій маєток, живши розпусно. І от, як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати”. Тоді „пішов він і найнявся в одного в мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині „ (Лк. 15,11-15).
Дорогі брати і сестри, у відношенні до нас той добрий батько – це сам Бог, а його діти, його сини – це ввесь рід людський, це кожний 8 нас поодиноко. У нашого небесного Отця багатства і скарби всесвіту, гарний небозвід, сяєво сонця, мерехтіння зірок. Він для нас, своїх дітей, створив пречудну землю з її рістнею і тваринами „(для нашого вжитку. Яким же багатством він обдарував тіло і духа людини! У людини – духова, божеська сила: розум і воля, якими вона може в одну мить переноситися до нескінченних висот й у нетрі всесвіту. Розумом вона може пізнати свого Творця і з ким зустрічатися. Добрий Батько-Бог подбав про все, що лиш потрібне для нашого розумного й вигідного життя. А які незчисленні блага подав нам Отець небесний у надприродному порядку. Це повнотою зрозуміємо лиш тоді, коли цілковито звільнимося від матерії й нашого тіла. Та ми ще й те знаємо, що вже при створенні Бог дав нам свою власну духову подобу, тобто вдунув у нас душу, дав їй безсмертя, яке лиш він посідає; обдарував Її безміром своїх ласк та підніс до недосяжних висот Божого синівства. Таким чином ми – спадкоємці Божі, ми діти Божі, учасники вічної щасливости, якою втішається наш Отець і Бог. Бог-Творець отому маленькому духові, яким є наша душа, дав своє Боже життя; бажав бо, щоб ми були з ним злучені. Що більше, цей добрий батько у своїй Божій щедрості й любові, прийшов у світ, щоб стати чоловіком. Він укрив себе у святих Тайнах та, черев ласку хрещення, замешкав у наших душах. Чи міг Всевишній Бог щось більше нам дати? Ні! Зовсім певно, що ні! Більшого добра та ціннішого скарбу за той, щоб віддати себе самого, Бог не міг нам дати.
Дорогі брати і сестри, як же ж людство і як ми, діти Божі, віддячувалися і віддячуємося Отцеві й Богові за всі добродійства і благодаті, якими він нас повсякчас обдаровує? Чи кожний з нас до певної міри не відтворює в собі образа і подоби євангельського „ блудного сина”? Бо й сьогодні багато людей беруть від Небесного Отця свою частку, тобто Божі дари: своє здоров’я, снаги душі й змисли тіла, та й ідуть в далеку країну, тобто країну гріха, в багно розпусти, до безвір’я, до тюрем, а то й на шибеницю. Ідуть вони в далеку країну, далеко від Бога, куди не доходить світло Божої ласки, а лиш бліде сяйво хвилевої приємности.
Пішов невірний син та й прогайнував батьківське добро. Перший його скарб, який він стратив – це невинність душі, а в слід за цим – руїна тіла, голод, нужда, недоля. Таку руїну вчиняє нашій душі кожний тяжкий гріх. Бог, нескінченно добрий, дозволяє слабкій людині йти: своїми дорогами, не примушує нікого перебувати у своїм батьківськім домі, бо він дав кожній людині вільну волю; тож не хоче, щоб йому служити під примусом, але в любови. Так і грішник, що покидає Бога, йде в далеку країну, в країну забуття Бога. В забутті Бога, така людина марнує ввесь свій маєток, тобто нерозумно витрачає природні й надприродні дари, які одержала від Творця. Що більше, ці дари надуживає вона, щоб ними зневажати свого найліпшого Отця. Покинувши ж Бога, грішник паде в тяжку неволю диявола і стає невільником найнижчих своїх пожадливостей.
У притчі Ісус далі розказує, що „тоді настав голод у тій країні”. Так само, дорогі брати і сестри, в країні гріха і беззаконня завжди панує голод. Там Божа дитина стає пастухом бегрог. Чим більше догоджуємо ми своїм жадливостям, тим більше відчуваємо невдоволення, тим більше мучить нас голод спокою серця. Ніяка змислова приємність не може вробити людину повнотою щасливою. „ О як це лихо і гірко тобі покинути Господа Бога твого”, кликав пророк Єремія (Єрем. 11,9).
Що було б сталося з євангельським „ блудним сином „, якщо б він був далі залишився на чужині у голоді й нужді, в товаристві безрог? Напевно був би пропав і то, може, навіки, так, як багато грішників сучасної доби серед душевної нужди і товариства безрог – пожадливостей коротають дні свого життя.
Але блудний син, як каже Святе Письмо, „ опам’ятався „. Він сказав до себе: „Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю „! О, щаслива та хвилина, коли то впала в гріх людина опам’ятається і скаже: Боже мій, що сталося зо мною? В мого батька, Небесного Отця, так добре, Він створив мене для вічного щастя і добра, а як глибоко я скотився в пропасть гріха! Що станеться зо мною, коли так далі вестиму моє грішне життя? Передо мною неминуча смерть, вічність та суд Божий. Я відчуваю в моєму серці страшну тугу ва спокоєм у твоєму батьківському, Божому домі. Мені так жалко і боляче, що я так легкодушно покинув тебе, мого найліпшого батька!
Блудний син утратив все, однак лишилась йому ще віра у безмежну любов та милосердя свого Отця. Тому він зриває кайдани гріха і каже: „ Встану”! „ Встану й піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба і проти тебе „ – Так і ми, дорогі в Христі, мусимо відродити в собі живу віру в милосердя Боже. А це дасть нам силу для великого і преважливого рішення: встати і піти до Бога нашого, кинутись у його ноги, щоб визнати з жалем наші провини та просити в нього прощення.
Блудний син, як постановив, так і вробив. Його вже ніщо не стримує: ані сором перед товаришами, ані жаль за минулими розкошами; він негайно виконує свою постанову. – І це необхідно вробити всім, хто сподіяв гріх, тобто кожний з нас.
Євангельський Отець не в гнівом, але з тугою та любов’ю думав про свого заблуканого сина і чекав на його поворот. А коли побачив, що він уже вертається, вибіг йому назустріч, обняв його ва шию та пригорнув до себе. Так і милосердний Бог „не хоче смерти грішника „, але бажає його навернення. Бог випереджає нас своєю ласкою, радо прощає нам наші провини, дає нам свій поцілунок миру, наново фею в одежу невинности, приготовляє духовний пир у св. Причастю.
Дорогі брати і сестри, застановімся добре: може й ми блукаємо далеко від батьківського дому. Може й нашу душу гризе сумління і непокоїться серце, будиться туга і жаль. Ось, перед нами вимовний приклад блудного сина. – Встаньмо і повернімось до Отця, вискажім йому з болем серця і в глибоким жалем наші провини! І Бог прийме нас до свові любови, простить усі гріхи, приверне давнє щастя і давній душевний спокій. Він цілій Церкві прикаже веселитись і радіти, бо ми були душевно мертві й ожили, пропали були і знайшлися! Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Найбільш радісна правда нашої християнської релігії звучить: „Бог є безконечно милосердний”. Ця правда є потіхою і розрадою для нас усіх. Ціла біблійна історія є од ним ланцюгом благодатного ділання Божого милосердя. Сторінки Святого Письма переповнені радісними словами і ді лами безконечної Божої доброти.
У пророка Єзекиїла читаємо слова: „Клянусь, як от живу я, слово Господа Бога, я не бажаю смерти – грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив” (Єзк. 33, 11). Господь Бог не хоче смерті грішника; Бог терпеливо чекає на його навернення.
Устами пророка Ісаї говорить Господь: „Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг: коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна” (Іс. 1, 18).
У пророка Єремії записані слова: „Я прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше” (Єрм. 31, 34).
Псалмопівець Господній голосить: „Милосердний Гос подь і добрий, повільний до гніву і вельми милостивий… Не за гріхами нашими учинив він з нами, і не за провинами нашими відплатив він ним. Бо як високо небо над землею, така велика його милість над тими, що його бояться. Як далеко схід від заходу, так віддалив він від нас злочинства наші” (Пс. 103, 8-12).
Пророк Йоіл закликав народ: „Поверніться до Господа, Бога вашого, бо він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, і уболіває над нещастям” (Йоіл 2,13)
Господь порівнює себе до матері, кажучи: „Невже ж за- буде жінка своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона і забула, я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях” (Іс. 49,15-16).
Святий апостол Іван пише: „Мої дітоньки, пишу вам це, щоб ви не грішили. Як же згрішить хтось, ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа праведного. Він примирення за. наші гріхи, і не лише наші, а й за гріхи усього світу” (1 Ів. 2, 1-2). А які радісні і заспокійливі слова Icyca Христа! „Я прийшов не праведників кликати до покаяння, а грішних” (Лк. 5, 32). У притчі про блудного сина Ісус Христос по-мистецьки накреслив портрет милосердного Небесного Отця. Ця притча є одним із найкращих оповідань всесвітньої літератури. Багато святих при читанні цієї притчі заливалися сльозами радості і щастя.
Невдячний син покинув дім ласкавого батька, на чужині з блудницями прогайнував усе майно, яке одержав від щедрого батька, став пастухом свиней і морений голодом, „він бажав би був наповнити живіт свій стручками, які їли свині, та й тих ніхто не давав йому” (Лк. 15. 16). Серед тієї нужди блудний син відчув велику тугу за щастям у домі рідного батька і вирішив повернутися додому.
Ласкавий батько прийняв його з любов’ю, поцілував і поручив слугам заложити перстень на його руку (на знак, що привертає йому синівство), вдягнути його в найкращу одіж (на знак, що забуває про змарноване майно), і дати сандали на його ноги (на знак, що він уже не слуга, не пастух безрог, не невільник, але вільний син багатого батька). Більше того! Батько каже заколоти годоване теля, справляє бенкет і замовляє музику, каже веселитися, бо син живий і здоровий повернувся додому.
Старший син, повертаючись з поля, довідався від слуг, що батько справив бенкет для його брата. Розгнівався з того і навіть не хотів увійти в хату, мовляв: „Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні однієї заповіді твоєї, і Ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. Коли повернувся цей твій син, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля”. Батько відповів: „Ти завжди при мені, дитино, і все моє твоє. А веселитись і радіти треба, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся” (Лк. 15, 29-32). Безконечне Боже милосердя.
Перед Богом ми всі є блудними дітьми. Що було б з нами, якби Бог не був милосердним? Де ми були б сьогодні? Може не раз ми тяжко Бога образили, а ласкавий Господь терпеливо, з, милосердям закликав нас голосом совісті до покаяння і прощав нам наші провини. Ми всі можемо проказати з псалмопівцем: „Бо милість твоя вели- ка надо мною, і ти врятував мою душу з найглибшого Шеолу” (Пс. 86, 13). Боже милосердя спонукає нас до вдячності. Блудний син найкраще пізнав свою невдяку і доброту свого батька моді. коли батько з любов’ю прийняв його до дому. З певністю він старався надолужити батькові за минулу невдяку.
Ми часто пишемо листи подяки до наших добродіїв. Якби цей блудний син писав листа подяки до свого ласкавого батька, я думаю, що він написав би такі слова:
„Мій дорогий батьку! З глибини мого серця дякую тобі за те, що ми простив мені всі провини і справив мені прийняття, бенкет, спів, музику. Дякую тобі за найкращу одіж. за дорогоцінний перстень і за вигідні сандали на мої зболілі ноги. Все це було овіяне великою твоєю любов’ю до Мене, невдячного сина. Знаєш, дорогий батьку, що викликало в моїй душі найбільший подив і найбільшу вдячність до тебе? Найдорожчий батьку? Моє серце зворушилось до сліз моді, коли Ти, побачивши здалека мене обдертого, немічного і голодного, вибіг мені назустріч, обняв мене і поцілував мене негідного. Цим відкрив ти повноту і глибину твоєї любові до мене, блудного сина”
Так любить любов. Так любить нас Небесний Отець. Господь любить кожного, хто зі щирим жалем і з вірою прибігає до нього. „Я прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше”, каже Господь словами пророка Єремії (Єрм. 31, 34). Зачаровані безконечною любов’ю і безмежним милосердям Небесного Отця, промовмо словами псалмопівця: „Благослови, душе моя. Господа і не забувай усіх добродійств його ніколи. Він прощає твої провини, зціляє всі твої недуги” (Пс. 103, 2-3), „Як батько милосердиться над синами, так милосердиться Господь над тими, що його бояться” (Пс. 103, 13). Божественний Спаситель промовляє до всіх нас лагідними словами: „Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння” (Лк. 15, 7). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ – НЕДІЛЯ БЛУДНОГО СИНА, 3 БЕРЕЗНЯ 2024, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ВЕНЕДИКТ МИТНИК, ЧСВВ. – https://www.youtube.com/watch?v=Kht0RUF_auM
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 1 Кор. 135 зач.; 6, 12-20.
Браття, все мені можна, та не корисне. Все мені можна, та я не дам нічому заволодіти мною. Їжа для живота, а живіт для їжі. Та Бог одне і друге знищить. Тіло ж не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла. Бог же і Господа воскресив, і нас воскресить силою своєю. Хіба не знаєте, що тіла ваші – члени Христові? Узявши, отже, члени Христові, зроблю їх членами блудниці? Не бути тому! Хіба не знаєте, що хто пристає до блудниці, є з нею одним тілом? Бо будуть, – каже, – двоє одним тілом. Хто ж пристає до Господа, є одним з ним. Утікайте від розпусти. Усякий гріх, що чоловік чинить, є назовні тіла; хто ж чинить розпусту, грішить проти власного тіла.
Хіба не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, що у вас пробував, якого ви маєте від Бога? Отже ви не належите більш самі до себе. Ви бо куплені за високу ціну. Тож прославляйте Бога вашим тілом.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 79 зач. 15, 11-32.
Сказав Господь притчу оцю: – В одного чоловіка було два сини.
Молодший з них сказав батькові: – Тату, дай мені частину маєтку, що мені припадає.
Батько розділив між ними свій маєток. Кілька днів потім, молодший зібрав усе й пустився у далекий край і там розтратив свій маєток: жив розпусно. І як він усе розтратив, настав великий голод у тім краю, і він став бідувати. Пішов він і найнявся у одного з мешканців того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. І він бажав би був наповнити живіт свій стручками, що їли свині, але й тих ніхто не давав йому. Опам’ятавшись, він сказав до себе: скільки наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином. Прийми мене за одного з твоїх наймитів. Встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько і, змилосердившись, побіг, кинувся йому на шию і поцілував його.
Син сказав до нього: – Отче, я согрішив проти неба й проти тебе. Я недостойний більше зватись твоїм сином.
Батько ж кликнув до своїх слуг: – Принесіть швидко найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандали на ноги. Приведіть годоване теля й заріжте його; і їжмо, веселімся, бо цей мій син був мертвий і ожив, пропав був і найшовся. І вони стали веселитись.
Старший його син був у полі; і як він, вертаючись, наблизився до дому, почув музику й танці. Покликав він одного зі слуг і спитав, що то таке.
Той сказав йому: – Брат твій вернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо найшов його живим-здоровим.
Розгнівавсь той і не хотів увійти. Вийшов тоді батько і став його просити.
Той же озвавсь до батька: – Ось стільки років служу тобі й ніколи не порушив ані одного приказу твого, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми повеселитись. А коли вернувся оцей син твій, що проїв твій маєток з блудницями, ти зарізав для нього годоване теля.
Батько ж сказав до нього: – Ти завжди при мені, дитино, і все моє – твоє. Однак слід було веселитись і радіти, бо цей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і найшовся.
1 Кор. 6, 12–20. «Тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною!»
Знаємо, що коли щось нам задарма дістається, то ми це мало цінуємо. А коли ж натрудимось і докладемо зусиль, щоб це отримати, тоді більше розуміємо цінність своїх здобутків. Напевно, так само ми не усвідомлюємо цінности вічного життя, бо задарма отримали наше спасення, дароване нам Богом.
Пам’ятаймо, що ми обдаровані можливістю жити вічно, це нам Бог дає як дар. Він дуже дорого за це заплатив своїми терпіннями, стражданнями, бичуваннями, муками, розп’яттям, своєю смертю на хресті.
З великого Божого милосердя ми є причасниками вічности, але наскільки ми свідомі того, як дорого Ісус Христос за це заплатив?
Вл. Венедикт Алексійчук
Лк. 15, 11–32. «Отче, Я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватись твоїм сином»
У цій притчі, з ким би кожен із нас себе в ній не ототожнював – чи то з батьком, чи зі старшим братом, чи з молодшим, – звернімо увагу на одну річ – на найголовніше – на те, що дало молодшому синові відвагу повернутися до батька. Переконаний, що причиною цього було те, що свого часу він відчув усю глибину батьківської любови. І саме пам’ять про досвід цієї любови, незважаючи на гіркі падіння й тяжкі гріхи, збудила в ньому віру, що батько прийме його назад. Кожному з нас важливо про це пам’ятати не лише в контексті того, що, незважаючи на свої гріхи, ми завжди можемо прийти до нашого Отця з покаянням, а й у стосунках з нашими ближніми, яким, незалежно від їхньої поведінки, ми завжди маємо дарувати любов. Любов, за Йоаном Богословом, – це Бог, отже, дарувати іншим любов означає дарувати їм Бога. Тоді можемо бути певні, що цей досвід Бога, свідомо чи несвідомо, вони відчують, а пізніше, можливо, усвідомлять і зможуть вернутися до Отця, як блудний син.
Даруймо іншим людям любов, любімо їх – і наша любов неминуче колись проросте, дасть свої плоди!
Вл. Венедикт Алексійчук
Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.
Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духовного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов.
Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином:
„Встану та й піду до батька мого” (Лк. 15, 18), — та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: „Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі”.
БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА
Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму батькові, або молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже болісний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.
Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні. Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку: відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton), яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні, навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій парафії у штаті Ровд Айленд. Що було причиною її навернення?
Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст:
„Я прогайнувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлученнями. Мої діти також не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то зазнала милосердя католицького священика та побачила католицьку віру в практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов”.
Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду — це історія Божого милосердя.
„Милосердя Господнє, — каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його” (Пс. 103, 17).
ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА
Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця. Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі.
Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма:
„Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська, окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб’є їх об камінь. Алилуя”.
Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закінчується протяжно-зворушливим співом потрійного „Алилуя”. Цей псалом співається ще в М’ясопусну й Сиропусну неділі.
З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в першій стихирі співаємо: „Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінивства, і жменями пов’язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замкнувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене”.
Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття передає наступний тропар: „Поспішись розпростерти для мене батьківські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу:
„Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою”.
А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні: „Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ наших”.
Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004
Стихири на „Господи, взиваю я”
На землі безгрішній і життєдайній,* що була нам передана,* ми посіяли гріх і серпом пожали колосся лінощів* та пригорщами пов’язали в снопи наші вчинки,* але не розіклали їх на тоці покаяння.* Тому молимо тебе, віковічного Господаря, нашого Бога:* вітром твого милосердя розвій полову наших учинків* і дай нашій душі пшеницю прощення,* оселивши нас в небесній твоїй житниці,* і спаси нас.
Пізнаймо, браття, таїнства силу:* Предобрий Отець зустрічає й цілує блудного сина,* що від гріхів повернувся до батьківського дому,* і привертає відзнаку попереднього достоїнства.* Він влаштовує у світлиці таїнственний бенкет,* заколовши теля вгодоване,* щоб ми удостоїлися жити з чоловіколюбним Отцем, який жертвує,* і з славною Жертвою ? Спасителем душ наших.
Як блудний син прийшли ми, Щедрий,* змарнувавши все життя наше на чужині* і розтративши все багатство,* яке ти дав нам, Отче.* Прийми нас розкаяних, Боже, і помилуй нас.
Яких великих благ, окаянні, ми себе позбавили!* Від якого ж то царства відпали ми, нужденні!* Розтратили багатство, яким були наділені,* заповідь переступили.* Горе тобі, нещасно душе!* На останок будеш засуджена до вічного вогню.* Тому, перед кінцем, заклич до Христа Бога:* Як блудного сина прийми й мене, Боже, і помилуй мене!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 6):
Ангельські сили на гробі твоїм* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак Тріоді (г. 3):
Від батьківської слави Твоєї я віддалився безумно,* у злому я розтратив багатство, яке передав Ти мені.* Тому Тобі блудного голос приношу:* Согрішив я перед Тобою, Отче щедрий, прийми мене – каюся,* і вчини мене, як одного з наємників Твоїх.
І нині: Богородичний (г. 3):
Діва днесь предстоїть у церкві* із ликами святих невидимо за нас молиться Богу.* Ангели з архиєреями поклоняються,* апостоли з пророками ликують,* бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.
Прокімен (г. 6): Спаси, Господи людей твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс, 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Алилуя (г. 6): Хто живе в помочі Всевишнього, під покровом Бога небесного оселиться (Пс. 90,1).
Стих: Скаже Господеві, заступник мій єси і прибіжище моє, Бог мій, і надіюся на нього (Пс. 90,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, святих мучеників Євтропія, Клеоніка й Василиска і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
