Голлівудська кіноакторка лежала на смертній постелі. Одного дня попросила вона служницю принести до спальні всю свою біжутерію: золото, брильянти, перли, золоті перстені, ланцюжки, медальйони, прикраси на вуха, на шию і цінні нагороди, які вона одержувала при різних нагодах. Служниця принесла ці всі дорогоцінні речі. Хвора акторка поглянула на цей скарб, висипала все на підлогу і зі сльозами в очах промовила: „І це все я маю залишити? І це все мені вже не придасться?” Бідна жінка! Назбирала багато цінних прикрас, а тут зближається смерть і все треба залишити. Каже святий апостол Павло: „Ми бо не принесли на світ нічого, та й винести нічого не можемо” (1 Тм. 6, 7).
1975 року в Детройті преса подала сенсаційну вістку. Іммігрант з Бельгії важко працював і складав гроші до сталевої скрині у пивниці. На 83 році життя він мав уже зложених $ 18 500 000. Однієї ночі злодіїї вдерлися до його хати, зв’язали його, побили до крові і забрали всі гроші. Через десять годин сусіди знайшли його в хаті з пораненою головою і відвезли до лікарні. З болем серця цей чоловік сказав: „Господи! Ціле життя я щадив, збирав ці важкою працею зароблені гроші і все пропало”. Ось такі і багато подібних історій пригадують нам притчу Ісуса Христа про багача, яку ви щойно послухали. Цей багач мав гарне поле, врожайну землю. У тому році врожай був незвичайно гарний. Багач журиться і промовляє сам до себе: „Не маю де звезти врожай мій”. Йому навіть на думку не приходить, що кругом нього проживають убогі сусіди, які були б безмежно вдячні, якби він дав їм маленьку милостиню. Але він такий самолюб, що думає лише про себе самого і хоче користати зі всіх вигод.
Зверніть увагу, як цей багач думає. Він говорить сам до себе: „Не маю де звести мій врожай. Розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток; скажу душі моїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!” (Лк. 12, 17-19). Страшний самолюб! Сім разів згадує себе. Мета його життя це ніщо інше, як „їж, пий, веселися”! Не думає про вічність! Не думає, що треба буде одного дня з’явитися перед Богом на суд з добрими вчинками, із заслугами на вічне небо.
Цей багач думав, що буде довго жити, а тут Господь промовив до нього: „Безумний! Цієї ночі душу твою заберуть у тебе” (Лк. 12, 20). Кому буде те все, що ти придбав? Нічого не візьмеш зі собою до гробу: з порожніми руками станеш ти на Божому суді, бо ти дбав лише про вигоди тіла, а не про душу; ти думав лише про землю, а не про небо; для тебе важніше було життя дочасне, ніж життя вічне. Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, смерть перетне нитку твого життя, а те, що ти зібрав, кому буде? Ісус Христос закінчує це оповідання словами: „Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога” (Лк. 12, 21). Провина цього багача в тому, що він не думав про Бога, не думав про вічне життя, а думав лише про свої вигоди на землі.
У 1976 році 12-літня дівчинка на ім’я Лізаля Рошель зі штату Масачусетс написала листа до кількох осіб, серед них до католицького єпископа в Провіденс, Роуд Айленд, Уолтера Кронкайта і до в’язня, якого було засуджено до смерті. У кожному листі дівчинка просила відповісти їй на питання: „Яким буде ваше перше питання, як ви по смерті станете перед Богом”. Мала Ліза одержала відповідь від усіх запитаних.
Чоловік, засуджений на смерть дав коротку відповідь: „Як ми стрінемося з Богом, я думаю, що будь-які питання будуть зайві”. Очевидно, що так. Він замордував невинну людину, заслужив собі на кару смерті, в означений день він стане на суді перед Богом. Він, злочинець, не буде стави ти питання всевідучому Богові, бо справедливий Бог запитає його, чому він убив невинного чоловіка.
Єпископ написав дівчинці повчаючу відповідь. „Дорога Лізо! Станувши перед Богом на суді, я запитаю його: „Ласкавий Господи! Чи добре використовував я твої дари і ласки, якими ти мене обдаровував протягом мого життя на землі?”
Це основне питання кожного і кожної з нас. Чи Господь Бог задоволений з мого життя? Чи я добре молився? Чи я набожно брав участь у Службі Божій? Чи я совісно сповняв обв’язки свого стану? Чи я жив у мирі з ближніми? Чи я був милосердний до ближніх і потребуючих? Чи я ревний християнин, чи я ревна християнка? Чи я готовий до поклику Божого?
Щоденник „США сьогодні” помістив цікаву історію про малу дівчинку, на ім’я Уенді Шелтон. Ця дівчинка була невиліковно хвора рак нирок і на восьмому році життя готувалася до смерті. На початку місяця грудня дівчинка промовила до мами: „Мамо, я тішуся, що не мушу йти до лікарні, не мушу заживати ліків і не буду терпіти”. Кілька днів перед празником Різдва Христового вона знову сказала: „Мамо, на Різдво Христове я вже не буду на землі! Ісус забере мене до себе”. Вона навіть вибрала для себе домовину білого і рожевого кольорів. Дитинка на восьмому році життя мала таку сильну віру і серце її горіло такою любов’ю до Ісуса Христа, що вона була готова розпрощатися з рідною мамою, щоб бути з Ісусом Христом у небі.
У сьогоднішньому посланні ми чули слова апостола Павла: „Шукайте пильно того, що Господеві подобається” (Еф. 5, 10). В іншому місці святий Павло кличе: „Шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне” (Кл. 3, 1-2). Євангельський багач був надміро прив’язаний до землі і не думав про вічність. Христос-Спаситель повчає нас словами: „Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мт. 6, 20-21). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Багатства і скарби землі – обман для людини.
Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? (Лк. 12,20)
Дорогі брати і сестри! Притча про нерозумного багача повчає, що надмір дочасних благ, журба і прив’язання до них бувають небезпечним обманом для людини. Обман дочасних благ є в тому, що вони видаються власністю людини, але насправді нею вони не є. Обман їх у тому, що вони видаються тривкими, а є переминаючі. Обман їх у тому, що іноді виглядають вони на дорогоцінні діаманти, а в дійсності це тільки краплини роси, що заблисли в проміннях досвітнього сонця. Сонце пригрів, і роса зникає. Бо чим є властиво ціле людське життя? „ Мрякою, – як каже Писання, – що на короткий тільки час в’являється, а потім безслідно щезав. Ваше багатство збутвіло і ваші одежі поїли молі. Ваше золото і срібло поржавіло і їх іржа буде вам ка свідоцтво, і з’їсть ваші тіла мов огонь”. Ось що каже Святий Дух про земні багатства та сповидні скарби. Багатство обіцяє щастя, а часто приносить нещастя. Обіцяє життя, а дав смерть. Обман багатства в тому, що воно видається добрим і невинним, а часто веде у гріх. Обман його в тому, що блага цього світу мають служити людині тільки як засіб до її праці, а вони стаються іноді метою її змагань. Обман його в тому, що воно представляє теперішнє життя людини, як властиве життя, хоч кожному ясно, що нагі ми на світ народилися і нічого не можемо взяти з собою у сиру землю. Обман багатства ще й у тому, що воно обіцяє людині поміч у її житті, а стається для неї звдебільша перешкодою. Бо чим іншим може бути людське і християнське життя, як не підготовою до вічності?
Ось ці вічні правди, що їх оспорювати ніхто не може, – чи це віруюча людина, а чи й не віруюча, – подав нам Христос так ясно і так доступно у своїй притчі про нерозумного багача, коли сказав: „ В одного багача земля вродила гарно. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звести врожай мій! і каже: Ось що я вроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і вберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? Отак воно в тим, хто вбирає для себе, замість щоб багатіти в Бога”. Оце останнє речення і 6 означенням, чи як то кажемо дефініцією багатства, що її дав сам Христос: Не багатів в Бога той, хто собі збирає. А сам Бог називає його нерозумним, бо ж він дочасні добра ставляє на перше місце і на них звертав всю свою увагу.
Не диво тоді, що там, на горі блаженств, проголосив Ісус Христос, як перше і може найважніше своє блаженство – євангельське блаженство вбогості: „ Щасливі вбогі духом, бо таких є царство небесне „. А коли проголошував ці слова, то сам був найсвітлішим зразком тієї чесноти. Бо вже пророки Старого Завіту предбачували Месію вбогого і покірного. Вони, правда, говорили про нього, як про Спасителя і Царя, але виразно також підкреслювали його пониження і його страждання, і відкрито говорили про його покору та вбогість. „ Радуйся! – кликав пророк Захарія, – донько Сіона, ликуй, донько Єрусалимова, бо ось Цар твій гряде. Вік вбогий, що сидить на ослиці та ослятку „. „Нищ і убог єсм аз” – кликав в імені Месії цар Давид.
Цю прикмету Христа описано в Євангелії так виразно, що вже його народження ми інакше не уявляємо собі, як „у стайні убогій, в нищеті многій, в яслах, поміж бидляти „ – як це описує нам наша українська колядка. На цю пам’ятку ми раз у рік наші хати замінюємо на вбогі вертепи, коли, згідно зі старим звичаєм, вкриваємо Їх сіном і соломою, споживаємо пісні страви, приймаємо радо приходнів, вільні місця зоставляємо тим, що від нас відійшли, не з вабобонности, а в глибокій християнській гуманності ділимо поживу навіть між домашніх тварин, щоби підкреслити розуміння таїнства Христового Воплочення і Христового убозтва. Що Він, „багат сий”, тобто, будучи Творцем всесвіту, ради нас людей і ради нашого спасіння стався є нищим „ і вбогим. Адже ж євангелист виразно каже, що люди 8 його повчання дивувалися і питали: „Чи ж він не ремісник, син Йосифа?” Сам Христос говорив про себе: „Лиси мають кори і птиці небесні гнізда, а Син Чоловічий не має де голови приклонити!”
Не треба хіба згадувати про те, що вбогість Христа не була тільки зовнішнім браком багатства, але внутрішньою настановою душі. Тим то різниться вбогість духом від самого тільки недостатку. Можна бути захланним на добра цього світу навіть серед зовнішнього недостатку й біди. Натомість, скільки прикладів в історії та в щоденному житті великих людей: вони, хоч з уродження були багаті, то залишали все Христа ради, і ставали вбогими та слугами всіх. Хто з вас, любі браття, не має перед очима тої світлої постаті слуги Божого великого митрополита Андрея, якому Церква приготовляє туземну прославу, як блаженного і святого Божого вгодника? Чи міг хто більше ва нього виявити ту чесноту вбозства? Він бо жив скромно, а спомагав потребуючих, хворих, сиріт, вдів, науковців, студіюючу молодь. – Може не один з вас, що слухає цих слів, пригадує собі його постійну готовість допомагати нещасним, рятувати тих, що їх лише заради їхньої ряси засуджено на цілковите знищення. Вік був захисником прав людини у своєму відважному посланні, яке зачиналося словами: є Не убивай!” Чи ще якийсь нарід на світі міг би похвалитись таким мужем, що його Бог послав нам в часи горя і всенародної скорби? З печаттю його духа нині ми, хоч і серед тисячів перешкод, ідемо в дальшу мандрівку віків, до сонця волі й свободи.
Ми, задивлені у величну постать митрополита Андрея, не можемо нині не згадати імені того, хто кров’ю своєю позначив життя нашої Церкви, – святого Йосафата, архієпископа Полоцького, мученика за віру і за єдність християн. Він також походив з багатого роду і батько його намітив для нього звання купецьке, щоб він міг жити вигідно серед достатків і багатства. А св. Йосафат все покинув і став подібним до ангелів у монашому житті, і, „благочесно в святительстві поживши„ ясно проповідував Христову віру; кров’ю своєю погасив вогонь ненависти до діла З’єдинення. Тож нині він прославляється в осередку католицького світу, в храмі св. Петра у Римі. Вже сто років тому почала вшановувати його Вселенська Церква як святого.
Відомо також, браття, що перша громада християн, задивлена в чесноту вбозтва, організувала себе добровільно на засадах спільної власності. Всі, що увірували, кажуть Діянія – жили разом і мали все спільне. У многоти віруючих було одно серце і одна душа… І ніякого вбогого не було між ними, бо ті, що були власниками земель або домів, продавали і приносили ціну продацого до ніг Апостолів; і роздавано кожному, скільки кому було потрібно. Апостольське вчення було таке: „ Маючи поживу і чим одягнутися, тим будемо вдоволені „. А на іншому місці Апостол каже таке: Час короткий. Треба і тим, що мають жінок, жити так наче б їх не мали, а ті, що плачуть наче б не плакали, а котрі радуються наче б не радувалися, а котрі купують, наче б я дали.., бо проминає обрав цього світу. Для св. Петра люди захланні на багатство були просто дітьми прокляття. Вони йдуть слідами Валаама, того пророка, що полюбив заплату несправедливу й одержав гідну заплату за своє безумство.
Дорогі браття, упродовж історії Церкви не раз було таке, що доводилося втрачати не самі земські багатства, але навіть речі найконечніші для життя. Кожному відомо, що Церква протягом століть мала під своєю опікою школи, шпиталі, друкарні, видавництва, бібліотеки, музеї, верстати праці, монастирі, добродійні установи. А іноді створювалися такі умови життя, за яких усе доводилося втрачати. Але Церква тоді ставала ще багатшою. Уподібнена до Сина Божого, що не мав де голови приклонити, вона самим своїм зовнішнім виглядом голосила, сильніше від грому, благовість вбогим. Без палиці в руках, без міді при поясі, в одній одежині, часто голодні, спрагнені йдуть і нині католицькі священики по світі, до вбогих хат, до міст і сіл і, кажуть: „Мир цьому домові!” І якщо дім в достойний і приймає їх, і слухає слів їх, слів Христової Євангелії, то мир Божий сходить на нього. Церква, за словами й окресленнями Вселенського Собору, є Церквою вбогих, наче б хотіла в наших часах підкреслити слова апостола Якова, брата Господнього, що дає бідним перше місце в Церкві, і каже: Слухайте, мої любі, Бог вибрав вбогих у цілому світі на багатих у віру і спадкоємців Царства. – Оці слова відносяться й до нас, убогих, що вже двадцять років не маємо права вільно в наших храмах Богові молитися, тоді коли сини насилля над сумлінням нашим відзначили посвоєму день нашого пониження – „нищети „, нащого вбозтва і наших страждань. Та в тому вони самі себе обманюють. Нехай опам’ятанням для них стануть слова Євангелії: „Сказав Бог: цієї ночі відберу душу твою!” А серця нас усіх, що віримо Божому слову, і скарби наші на небі громадимо, нехай сповниться радістю і миром, що в Христі Ісусі, Господі нашім. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
І скажу душі моїй…:спочивай, їж, пий і веселися – ( Лк. 12, 16-21 ).
Роздуми над життям багатого чоловіка цієї неділі зроджують запитання: чому Ісус Христос так критично оцінив поведінку цього чоловіка зі своїм багатством, що злого він зробив, коли на перший погляд нікого не скривдив. І хоч справді багатий чоловік нікому кривди не зробив, однак своєю нерозумною поведінкою з багатством зробив велику кривду своїй душі, забувши про Бога. „ Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? ” (Мк. 8, 37-38).
Історія нерозумного багача пригадує важливу Божу істину, що стиль життя людини, її здобутки, труднощі і проблеми є відображенням її духовного життя, стану її душі. Пригадаймо собі, що про це сказав Ісус: „ Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж – з лихого (серця) лихе виносить, бо з повноти серця промовляють його уста” (Лк. 6, 45), „По їхніх плодах ви пізнаєте їх! ” (Мт. 7,16). Вчинки людини, це правдиве дзеркало її душі. По вчинках людини ми можемо пізнати правдивий стан душі, рівень побожності особи.
Нерозумна поведінка чоловіка з отриманим багатством свідчить про стан його душі, про те, що він потрапив у неволю самолюбства, самовпевненості і самодостатності. Отримавши щедрий урожай зі своєї землі, він не відчував більше ані потреби Бога, ані допомоги інших людей, бо забув, що все є даром Божим, що це Бог поблагословив його землю, котра дала багатий урожай, загубив справжню мету життя – спасіння душі .
Зі слів Євангелія бачимо, що багач все приписує собі, кажучи: що мені робити, мій урожай, мої стодоли, мій достаток, моя душа.
Притчу про нерозумного багача можна назвати певним підсумком Євангелій всіх попередніх неділь, черговим екзаменом нашого духовного зросту і духовної зрілості, дивлячись зокрема на те, що є справжньою цінністю для мене (багатство чи душа) і метою мого життя. Людське життя постійно наповнене різним потребами тілесними і духовними. Те, чому ми віддаємо більше уваги, часу, зусиль є нашим справжнім скарбом. А який є скарб, такою є і мета нашого життя, кора привертає до себе нашу увагу. Тут варто памятати важливу істину духовного життя, що все, що людина робить у житті, не проходить безслідно, але має вплив на нашу душу, воно відбивається позитивно, або негативно на стані душі, приносить їй користь або шкоду. Коли християнин приділяє багато уваги потребам тіла, зокрема вигоди, краси, котрі не мають жодної вартості чи користі для душі, то цим завдає шкоду своїй душі, бо більше надії на щастя покладає на себе, на речі світу, ніж на Бога. Проте Бог шанує вільну волю людини. Які цінності людина ставить на перше місце, такою і є основа її життя і щастя: з Богом або без Нього. Третього вибору немає, як каже народна мудрість: Як собі постелиш, так ся і виспиш.
„Під кінець життя хочеться запитати себе: „Навіщо живу? І кому від цього життя стало краще, а кому гірше?” Мені здається, що ці запитання стосуються кожного. Без відповіді на них „небесна канцелярія” не прийме мою душу. Хтось скаже, живу, бо люблю життя, з кожним днем пізнаю його все глибше, і від цього отримую задоволення (але не завжди).
Я так вважаю: якщо в результаті твого життя світ став хоч трохи кращим, то ти прожив на цій землі не даремно! І навпаки: якщо ти отруював фізичну й духовну атмосферу тим, що палив, пив, лихословив, ображав слабких, то краще б ти не народився на світ Божий” – пише Анатолій Личак.
Нерозумний багач наразив себе на вічне осудження з трьох причин:
– прив’язання до земних речей засліпило його очі, не дало йому можливості побачити в них відбиток краси самого Бога, пізнати в щедрому урожаї знак Божого благословення для нього. Адже світ такий дивовижний, такий прекрасний – на кожному кроці зустрічається диво, його треба тільки розгледіти. Якщо природа відкрила тобі свою таємницю – красу Бога, це велике щастя. Сааді сказав: „ Кожен листок дерева стає сторінкою священного писання, якщо одного разу душа навчилася читати”.
– духовна сліпота через багатство не дозволила багачу побачити в отриманих дарах землі віддих життя самого Бога, оживити свою душу цим знаком Божої любові. Достаток став для нього просто засобом збагачення.
Один письменник ніколи не міг зрозуміти, чому копії картин великих художників у сотні тисяч разів дешевші за оригінали, хоча вони нічим не відрізняються від оригіналів. Їх навіть експерти відрізняють насилу. Були випадки, коли картина знаменитого художника цінувалася довгий час у колах колекціонерів на мільйони доларів, але після розкриття підробки ціна впала до кількох сотень доларів.
Про що це свідчить? Тут цінується не картина, а ім’я художника, його дух. А картина є матеріальним носієм його духу, його думки, фантазії. А інша картина є тільки технічною копією першої. Предмет – це тільки інструмент, а людина – це саме життя. Людина наповнює предмет життям.
Коли створюється якась річ, саме в цей час у неї вкладається життя, яке триває й триває, подібно диханню в тілі. Навіть коли людина пише листа, іноді вона вкладає в нього те, що не можуть висловити слова; і все ж лист передає це. Нехай, там тільки одне слово, написане про любов, але це слово може справити значно більший ефект, ніж тисяча інших. Хіба ми не чуємо, як лист майже говорить, це не те, що просто написано в ньому; лист доносить до нас особистість того, хто писав: у якому він був настрої, яке його задоволення, чи невдоволення, його радості та печалі. Лист передає більше, ніж у ньому написано.
Якби ми тільки могли зрозуміти, що таке дух, ми б набагато сильніше, ні ж зараз, шанували людську істоту. Ми так мало довіряємо людині, так слабо в неї віримо, так мало її поважаємо, так низько цінуємо можливості людини. Хоча Бог і створив її за своїм образом та подобою. Якби ми тільки знали, що стоїть за кожною сильною або слабкою душею, ми б зрозуміли, що в цих душах маємо всі можливості творити щастя. Тоді б ми не втрачали поваги до будь-якої людини, незважаючи на все, чого вона може бути позбавлена. Творець творить з усього різні форми; і все це було задумано, підготовлено, зроблено і втілено однією істотою – Богом, яка діяла через цей світ розмаїтості.
– люди часто питають: Якщо у світі є краса і добро, то звідки взялося зло. Причиною всякого зла у світі часто є людське я, опановане духом самолюбства, захланності, коли людиною керує не дух Божої любові, а тілесна пристрасть.
На землі все живе запрограмоване Богом. А хто ж запрограмував зло? Чому людство не може обійтися без нього? Майбутнє людства залежить від кількості людей, які перемогли в собі зло. Найважча боротьба – це перемога над собою.
„І все-таки я не розумію, – пише Анатолій Личак, – звідки серед нормальних, сумлінних людей з’являється зло? Яка природа зла? Як навчитися розпізнавати його ознаки, щоб вчасно припинити?
Відповідь проста: природа зла – людське я. А ознаки я – це самолюбні думки та наміри, вчинки людини. Кожен має гасити зло, немов пожежу, і в першу чергу – у собі. Адже зло – це суто людська якість, людське я; а отже, і боротися з ним треба на духовному рівні, тобто контролювати свої думки, викорінювати негативні якості, такі як заздрість, самолюбство та подібні.
Важливо постійно осмислювати, чи не є ми носіями негативних задумів, прагнень та думок? Чим більше людина присвячує себе і свою увагу добрим думкам і прагненням, які йдуть із душі, то більше добра вона приносить у цей світ, стаючи прикладом для інших”
Роздумуючи над життям нерозумного багача, запитаймо сьогодні себе, чи не повторюємо ми подібних помилок, як нерозумний багач, коли стараємося все у житті творити, вирішувати власними силами, особистими планами, віддаючи постійно перевагу потребам тіла, задоволенню його неконтрольованих пристрастей. Які цінності несемо ми у світ своїм життям, поставою, зовнішнім виглядом, кого ми проповідуємо іншим людям – Бога і духовні цінності, чи частіше себе і людське самолюбство? Амінь.
о. Михайло Чижович, ЧНІ
XXVI НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 3 ГРУДНЯ 2023. – https://www.youtube.com/watch?v=MGeJYT_3IIQ
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Еф. 229 зач.; 5, 9-19.
Браття, поводьтеся, як діти світла. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Не приставайте до безплідних діл темряви а радше їх ганіте, бо що ті люди потай роблять, соромно й казати. Все, що ганиться, стає явним у світлі, і все, що виявляється, стає світлом. Тому говорить: „О ти, що спиш, прокинься, встань із мертвих, і Христос тебе освітить”.
Тож уважайте пильно, як маєте поводитися: не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі. Тому не будьте необачні, але зрозумійте, яка Господня воля. Не впивайтеся вином, що доводить до розпусти, але сповнюйтеся Духом. Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 66 зач. 12, 16-21.
Сказав Господь притчу оцю: В одного багача земля вродила гарно. Почав він міркувати, кажучи сам до себе: що мені робити? Не маю де звести урожай мій.
І каже: – Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток, і скажу душі моїй: душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися! Бог сказав до нього: – Безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде?
Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість багатіти у Бога.
Еф. 5, 9-19. „Шукайте пильно того, що Господові подобається”
Дуже рідко в нашому житті ми прагнемо шукати того, що Бог хоче від нас, в тій чи іншій ситуації. Як правило, ми керуємось своїми мотиваціями, бажаннями, думками. Дуже часто опісля до нас приходить усвідомлення, що багато наших рішень, часто навіть дуже важливих, ми ухвалювали емоційно, поспіхом. Тоді ми шкодуємо, що не просили в Бога мудрості, не шукали Божої волі в цій ситуації.
Знаємо, що Бог є любов, отже, Його волею завжди буде розв’язати кожну ситуацію наскільки це можливо в любові. Божа воля – найкраще, чого Бог може побажати для нас. Тому коли шукаємо Божої волі, тоді остаточно шукаємо найкращого добра для кожного з нас.
Завжди дослухаймося до голосу свого сумління, вдивляймося в обставини, які навколо нас. Стараймося побачити, що за тим всім стоїть Господь, вчімося в тому всьому відчитувати Божу волю. Все більше стараймось пізнати що Бог хоче промовити до мене через слова молитви, Євангеліє, через проповіді священика, а навіть через вчинки інших осіб.
Вслухаймося, вдивляймося, будьмо відкриті на Божу волю, а тоді Господь завжди буде її нам вказувати і являти!
Лк. 12, 16-21. „Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?”
Людина постійно щось планує, чогось прагне, як також чогось досягає. У кожного свої межі бажаного, цілком інакше розуміння прагнень і сподівань. Однак, що б це не було, коли помремо, усі свої здобутки мусимо лишити тут, бо ми як нагі прийшли на цю землю, так нагі й підемо з неї.
Тому маємо здобувати собі скарби, що завжди будуть з нами, відтак у кожну хвилю нашого життя вміймо докладати зусиль, щоб робити добро. Адже коли робимо добро іншим: допомагаємо потребуючим, годуємо голодних, вдягаємо нужденних – ми не лише їм жертвуємо свої гроші, час та милосердя, а немовби вкладаємо ці добрі діла в небесний банк, у якому, коли помремо, будемо мати добрі відсотки.
Отож подумаймо, куди нам вигідніше вкласти найцінніше, що в нас є, – наше життя: або в те земне, що й так залишимо, або в ті справи, з яких будемо мати добрі прибутки в небі!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 1):
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресінню твоєму, Христе,* слава царству твоєму,* слава промислові твоєму,* єдиний Чоловіколюбець.
Слава: Кондак (г. 1):
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, той, хто всім подає воскресіння.
І нині: Богородичний (г. 1):
Коли Гавриїл звіщав Тобі, Діво: Радуйся,* – з голосом воплочувався Владика всіх* у Тобі, святім кивоті, * як рік праведний Давид:* Явилася Ти ширша небес,* що поносила Сотворителя твого.* Слава тому, що вселився в Тебе,* слава тому, що пройшов із Тебе,* слава тому, що визволив нас Різдвом твоїм.
Прокімен (г. 1): Будь, Господи, милість твоя на нас, бо уповали ми на Тебе (Пс. 32,22).
Стих: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Алилуя (г. 1): Бог, що дає відплату мені і покорив народи мені (Пс. 17,48).
Стих: Ти, що величаєш спасіння царя і твориш милість помазаникові своєму Давидові і сімені його до віку (Пс. 17,51).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, святого преподобного Аліпія Стовпника, святого великомученика Юрія, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
