III НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА. ПРАЗНИК МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ. ЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ. ІСТОРІЯ ІКОНИ – ( ВІДЕО ). ГЛИБИННИЙ СМИСЛ ІКОНИ МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ. ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ (ПРОСТРІЛЕНА). АРХИБРАТСТВО МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ. АКАФІСТ ДО МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ.
ХРИСТИЯНСЬКА БЕЗКОМПРОМІСОВІСТЬ: АБО БОГ, АБО МАМОНА
„Ніхто не може двом панам служити „. (Мт. 6,24)
У кожній людині можна запримітити дві протилежні схильності, дві відмінні настанови: Одна поривав людину вгору, спрямовує її думки до вічности, друга тягне вниз, приковує до речей дочасних, туземних. Ці сили в людині безнастанно зударяються і змагаються в собою ва перемогу, ва володіння. Звичайно, перемагає та сторона, якій прийде на допомогу наше „я” – наш розум і наша воля. Однак не завжди ця боротьба кінчається перемогою однієї сили, і здачею та підкоренням другої. Частіше буває так, що між цими двома силами настає тихе перемиря, компроміс. Одна одній силкується не перешкоджати, і так кожна сила, певною мірою знаходить вихід і вдоволення в своєму напрямку діяння. Тоді наше „я” грав тільки ролю посередника, який дозволяє на такий стан і його толерує. Таким чином постав тип людини, про яку каже народна пословиця, що готова жертвувати „і Богові свічку і дияволові огарок „. Така людина охоче служить і Богові й мамоні, позірно узгіднюючи одне в одним. Така людина зватиме себе християнином, здобудеться навіть на деяку жертву, зайде в Божий храм на молитву, але, рівночасно, в щоденному житті ламатиме Божий закон, моральні засади та убожествлює дочасні речі чи приємності життя. Така людина – це догідник, людина хвилі й конюнктури, яка раз-у-раз служить двом панам.
В сьогоднішній Євангелії Христос саме осуджує всяке догідництво морального порядку. Цю важливу життєву проблему розв’язує Христос безкомпромісово, кажучи: „ Ніхто не може двом панам служити: бо, або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити і мамоні „ (Мт. 6,24). Христос мав на думці „ панів”, які стоять на протилежних собі кінцях, яких характер, засади, ідеї, стремління і накази є собі супротивні та взаємно себе виключають, як вода і вогонь. Служити рівночасно таким двом „ панам „, то гра на два боки.
Коли Ісус говорив про „двох панів”, мав на думці Бога і мамону. Тому в натиском підкреслював: „ Не можете Богові служити і мамоні!” Слово ж „мамона „ по-арамайськи – це гріш, зиск, дохід, прибуток. Цим словом Ісус означує всі земські добра, охоплює ним усе, що не є Богом і його вченням. Дочасні добра, окреслені словом „мамона „, зображають наче якесь уосіблене божество, якому людина служить інколи наче Богові. Невільниками мамони можуть бути і багаті, і вбогі-бідаки. Однак мамона, про яку розказує сьогоднішнє Євангеліє – це добра і втіхи, догоди цього світу, піднесені до гідности божества.
Ось чому, як колись так і сьогодні Христос остерігає: „Ніхто не може двом панам служити!” Або Бог, або мамона! Або цілковите підпорядкування нашого життя і всього, що лише маємо, його святій волі, або ж надмірна, злишня журба про дочасні добра, про особисте щастя, супротивне всяким моральним законам і засадам. Або – або! Цих двоє речей рівночасно погодити в собою не можна.
У наші дні стрінемо на світі багато моральних догідників. Їх спіткаємо на кожному кроці. Такі люди є дуже небезпечними, з огляду на їх хиткий і дволичний характер. Моральні догідники – це люди пусті, лихі, завжди готові пожертвувати всякі духовні Й моральні добра заради матеріяльних і дочасних дібр.
Більше того: людина вигідлива готова служити кожному, хто в даний час сильніший, хто запевнить їй більші користі, вигоди, зиски, приємності. Для таких людей звичайно існує одна лише засада: хто, або що дасть більше. Якби заплатила їм добре Церква, служили б облудно Церкві; якби обіцянку дав нарід – служили б народові; як заплатить більше ворог – служитимуть ворогові.
Догідники є ще й іншої породи головно у відношенні до Бога і його прав, законів. Для них Бог так довго є добрий і потрібний, доки ніщо не стає на перекір їхнім пожадливостям і забаганкам; доки не зазнають терпінь, недостач, трагедій життя. Такі люди так довго шанують моральні права, доки для їх зберігання не потрібно зусилля, самопоконання, посвяти, жертви. І, навпаки, коли це все необхідно здійснити, перестають служити Богові і беруться служити мамоні. Тоді такі люди готові не лише зрадити Бога, але й людей: жінку, мужа, дітей, честь, вітчизну.
Лиш на цьому тлі можемо як слід зрозуміти гарячий заклик Христовий до нас: „Отже, не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити і в що зодягнемося? Про все те побиваються погани. Отець ваш небесний знає, що вам усе це потрібне” (Мт. 6,31-32). Не турбуймося тільки про їжу, пиття Й одежу, бо це ще далеко не все. Не думаймо, що підтримування життя і нагромадження великих дочасних дібр та всяких приємностей, це головна мета нашого туземного життя. Так думають погани, тобто люди, які не знають Бога, не вірять в нього, які не чули про його дбайливе провидіння й опіку над усім. Такі люди насправді є вбогими: думають, що ніхто над ними не чуває, що у всьому вони полишені на власні сили, що вся будуччина лежить єдино в їхніх зусиллях і стараннях, що лиш вони самі без нічиєї допомоги здолають запевнити собі життя і щастя. Та ми ж не погани, ми християни! Отже, так не думаймо і в нашому житті так не поводімся; бож „ Отець небесний знає, що нам все це потрібне! „
Саме в сьогоднішній Євангелії Христос хоче повчити нас, що Бог без перерви чуває над нами, він знає і думає про всі наші потреби відносно тіла й душі. Тому немає потреби двом панам служити. Ісус хоче переконати нас в цій важливій правді, тому подає нам приклад з природи, з спостережень практичного життя. „ Хіба життя не більш їжі, тіло – не більш одежі? „ (Мт. 6,25), питає Христос. Пожива й одежа – це не мета, а засіб до неї. „Не тому живемо, щоб їсти, але їмо, щоб жити „ – казали старинні римляни. Отже, якщо Бог дав життя, дар стократно цінніший, то, без сумніву, дасть також і те, що менше цінне; те, що необхідне для підтримання життя.
Христос говорить до нас, як добрий батько до дитини. Він наче переконує нас: Якщо вам здається, що про вас Бог забуває, тоді „гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші? „ (Мт. 6,26). Якщо Бог пам’ятає про нерозумні тварини, які є для нашого вжитку й послуг, то чи міг би Він забути про нас, створених на його подобу, що маємо йому служити й успадувати вічне життя з ним? „ Про одежу чого ж вам клопотатися? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть… І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, та чи не багато більше вас, маловірні? „
Ганить Ісус у людей брак віри в Боже провидіння. Бо людина, яка надіється лиш на себе – полишена лише на свої сили – є справді безсильною, виставленою на постійну непевність, журбу і муки. Цю безсилість людини підкреслив Христос влучним запитанням: „ Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть? „ (Мт. 6,27). Отже, як неможливим є продовжити свій вік, свій ріст, так і ніхто не може довершити речей пожиточних, тривалих, великих без Бога і проти його суверенних прав. Брак віри у провидіння Боже – це обмеження людських спроможностей, це полишення людини на брутальну тваринну боротьбу за існування і життєві права, це безнадійність і розпач, особливо тоді, як людина є на службі мамони.
І, навпаки, дорогі брати і сестри, віра в Боже провидіння є могутня творча сила й підтримка людини. Віра в провидіння – це свідомість, що є хтось Всемогутній і Всезнаючий, що невпинно чуває над нами, що знає про всі наші потреби, що не дозволяє терпіти понад сили, що пам’ятав не лиш про наші хиби, але також про заподіяні нам кривди. Віра в провидіння – це свідомість того, що є хтось, хто скоріше, чи пізніше все направить і вирівняє. Таке переконання – велика підтримка, невичерпний резервуар енергії, нездоланна сила; наче спілкування в природі й силі самого Бога. Тому то людина, що завжди покладається на Боже провидіння є незламна, непоборима – це людина Божа.
Тому Христос наказує всім: „ Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ані тілом вашим, у що одягнутись… Отець бо ваш небесний знає, що вам все де потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам додасться „ (Мт. 6,25.32-33). Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Вартість богобоязливого життя
Іcyc Христос у своєму навчанні не раз указує на вартість людської безсмертної душі, яка безмірно перевищає вартість нашого людського тіла. Тож самозрозуміло кожна людина повинна прийти в цього до висновку, що з куди більшою дбайливістю вона повинна займатись тими речами, які відносяться до її духового життя, тобто до життя і здоров’я душі, що на цiле небо перевищає здоров’я чи життя тіла. Та живучи на землі, ми значно більше зайняті речами, що відносяться до тіла, тому що ми змислові сотворіння й зараз живемо у змисловому світі, значить, що його можемо бачити, чути, доторкатися тощо. Щодня ми зустрічавмося з речами, які нам потрібні, щоб продовжати наше ту земне життя. З другого ж боку, світ духовий, надприродний, що від носиться до нашої душі, та й ті речі, що їй потрібні, тому що не підпадають під нашi змисли, ми дуже легко переочуємо й недобачуємо. Та й нема чому дивуватись, бо ми так дуже занурились у ті земні речі, так ними перейнялись, що й часу в нас немає, щоб думати про речі надприродні, про речі небесні й духові, хоча Творець призначив нас до того життя надприродного, тобто до злуки з нашою первопричиною й нашою остаточною метою – а небесним Отцем. Тож не диво, чому Ісус Христос, який прийшов на цю землю не лише, щоб звільнити нас з не волі гріха й визволити а – під влади диявола, але також повчити нас про надприродне життя, намагається звернути нашу увагу на речі над природні – духові, тобто на життя нашої душі й її стремління до Бога. З навчання катехизму довідуємося, що наша душа живе своїм особлившим життям. Та й на оце життя нашою душi настає багато ворогів, і то таких могутніх, що не лише можуть нашу душу зранити, а то й ii вбити, тобто відняти в не надприродне життя. А тому, що це надприродне життя нашої душi має для кожного з нас безмежну вартість, бо від нього залежить наше вiчне спасіння й щастя в небі, Ісус Христос каже нам:
„Не бійтесь тих, що вбивають тіло, душi ж убити не можуть: а бійтесь радше того, хто може погубити душу й тіло в пеклі” (Мт 10, 28).
Цими словами Іcyc вказує нам, що наше тіло в знищиме. Його дав нам Творець тільки на час нашої туземної мандрівки, щоб воно помагало нашій душі зібрати потрібні заслуги, які дадуть нам можливість успадкувати Царство Небесне й вiчне щастя в злуці а Богом. Тому коли якась небезпека грозить нашому тілові в виконуванні його обов’язку супроти Бога чи нашого ближнього, нам не треба звертати на неї за великої уваги. Нам тоді треба далі робити те, що б в нашому обов’язку, значить без огляду на небезпеку маємо зберігати Божі заповідi, сповняти Його святу волю. Причиною цього є те, що наше тіло мусить однаково умерти. Але коли ми втратимо наше життя, виконавши наш обов’язок супроти Бога чи супроти нашого ближнього, тоді ми хоч і втратимо туземне життя, за нього здобудемо вічне, небесне. Коли ж однак хтось буде так дуже цінити своє земне життя, що, аби його зберегти, готовий переступити Божу заповідь, тоді він утратить обидва. Бо ту земне життя утратить тоді, коли йому доведеться вмирати. А переступивши заповідь Божу в важливій справі, втратить і життя душі, а ним же й вiчне щастя в небі. Тут також Христос остерігає нас бути уважними в нашому виборі, кажучи:
„Хто хоче життя своє спасти, той його погубить, а хто погубить своє життя задля мене, той його знайде” (Мт 16,25; Мр 8,35; Лк 9,24).
Це значить, коли хтось із-за боязні втрати туземного життя сподів гріх, щоб його рятувати, то він без огляду на це не зможе його зберегти. Бо кожний, хто прийшов на цей світ мусить раніш чи пізніш, умерти; а рiзниця кількох літ, не грав аж такої великої ролі супроти вічности. А той, хто задля Божої Заповiдi пожертвує своє життя, нічого не втратить. Чому? Бо він однаково мусить умерти, а так умираючи в обороні Божих заповідей, тобто оповняючи святу Божу волю, здобував собi вiчне, безмежно щасливе життя в Бозі. Марноту цього земного життя Ісус підкреслює, порівнюючи його з вічним життям в небі. Дивлячись, як люди запопадливо стараються надбати собі якнайбільше матерiяльних речей, він звертав їхню увагу на маловартність усього, що земне й тому не можна його проміняти за вічне щастя. Каже бо так:
„Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить свою душу? Або що може людина дати взаміну за свою душу?” (Mт 16,26).
Ця правда наочна. Бо що людині прийде з того, якщо б вона здобула всю вселенну й при тому втратила те, що в неї най важливіше, тобто свою безсмертну душу? Вона мусiтиме колись умерти, хоча б жила не той коротенький час людського життя, але й мільйони літ. Смерть мусить прийти до неї остаточно, й тоді перед нею відкриється вiчне, ніколи не проминаюче життя? Що зробить тоді, коли за це земне грішне життя доведеться iй платити вічною невисказано болючою мукою в пеклі?
Проте, знаючи цю важливу правду, нам треба влаштувати наше земне життя відповідно до неї, бо каже Христос:
„Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує” (Мт 6,24).
Це значить, ми ніяк не зможемо осягнути оцих двох речей, тобто, ми не можемо зазнати земних грішних розкошей і згодом, після смерти, осягнути Бога. Перша бо річ виключає другу, тобто грішне життя виключав злуку з нашою метою. Бо грiх важкий, хоч би один-єдиний, позбавляє ласки Божої освячуючої, без якої не можна дійти до Бога. Тому-то хто наважується важко грішити, перестає бути дитиною Божою, спадкоємцем неба й стає Божим ворогом і приятелем диявола. Переступивши заповідь Божу в важливій справі, він переходить на сторону диявола й став противником Бога. Ми є свобiднi вибрати одну з двох доріг життя, але вибираючи, мусимо усвідомити собі, що з її вибором ми також беремо на себе всi наслідки, які вона з собою приносить. Тож коли рішаємося ступити на дорогу гріха, мусимо бути готовими й на тi всi терпіння, що їх маб для грішників вогнем зяюча пекельна безодня. А коли рішаємося ступити на терням покриту стежку Христа й коли ми готові брати на себе наші хрести, тоді, разом з тим повним недолі земним життям, вибираємо собі й щасливу вічність у злуці з небесним Отцем.
Хтось однак мігби закинути таке:
„Ба, коли я не буду дбати про оці речі, потрібні для туземного життя, то хто менi їх дасть? Потреби мого тіла змушують мене займатись земними проминаючими речами, бо без них я не можу вдержатися при життi!”
Відповідь на це питання дав нам сам Син Божий словами:
„Не турбуйтесь, кажучи: Що будемо їсти, що будемо пити й у що водягнемося? Про все те побиваються по гани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться” (Mт 6,31).
Чи не є оця гадка повна потіхи й запевнення, що нам нічого ніколи не забракне, коли всемогутній Творець неба й землі дбатиме про наші земнi потреби? Той, хто дбає про безліч птиць небесних, про кожну тварину, що заселює оцю землю й кожне сотворіння, що живе в глибинах морських, в ріках і озерах, напевно не забуде й про свої вибранi сотворіння – про людей. Коли він живить i зодягає безліч дерев, рослин і трав, напевно постарається, щоб і ми мали в що зодягнутись. Лише нам треба мати віру в Нього, всю нашу надію покладати на Нього, а тоді напевно нам нічого не буде бракувати. Він, Всемогутній може навіть найбільше зло повернути нам на добро. Коли, отже, будемо підкорятись Його Божим заповідям, то не лише пройдемо в щасті й добрi туземне життя, але й після нього осягнемо безмежне щастя, що його приготував Господь тим, які Його люблять і підкоряються йому. Так бо запевняє нас про це апостол народів, св. Павло:
„Те чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять.” (1 Кор 2,9).
о. д-р М.І. Любачівський
Тропар (г. 2):
Коли зійшов Ти до смерти, Життя безсмертне,* тоді ад умертвив Ти блистінням божества.* Коли ж і умерлих із глибин підземних воскресив Ти,* всі сили небесні взивали:* Життєдавче, Христе Боже наш, слава Тобі.
Тропар (г. 7):
Богомати і Діво,* твою славу величаємо,* твоєї помочі благаємо,* твою чудотворну ікону почитаємо.* Ти – Мати благодати,* ти – надія світу,* нашими молитвами не погорди в наших нуждах,* і від усіх бід ти нас звільни.
Слава: Кондак (г. 2):
Воскрес єси з гробу, всесильний Спасе,* і ад, увидівши чудо, зжахнувся, і мертві востали,* а творіння, бачачи, радується разом з тобою,* і Адам веселиться, і світ, Спасе мій, оспівує Тебе повсякчасно.
І нині: Кондак (г. 6):
Мати наша, Неустанна Помоче,* дай нам в турботах довір’я, в болях – полегшу,* в скорботах – потіху, в боротьбі – поміч.* Подай християнам з’єднання, церковним служителям – ревність,* грішникам – прощення, праведним – витривалість,* вмираючим – спасіння,* душам в чистилищі очищення і вічну славу випроси.
Прокімен (г. 2):
Кріпость моя і пісня моя – Господь, і став мені спасенням (Пс. 117,14).
Стих: Караючи покарав мене Господь, та смерті не передав мене (Пс. 117,18).
Прокімен, пісня Богородиці (г. 3):
Величaє душа моя Господа і возрадувався дух мій у Бозі, Спасі моїм (Лк 1, 46-47)
Стих: Бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось бо віднині ублажать Мене всі роди. (Лк 1, 48)
Ряд.: ДО РИМЛЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, виправдані вірою, ми маємо мир з Богом черев Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в стражданнях, знаючи, що страждання дає терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію.
Надія ж не засоромить, бо любов Бога була вилита в серця наші Святим Духом, що нам даний. Христос бо, ще тоді, як ми були безсилі, у призначений час помер за безбожних. Навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго може б хто і відважився умерти. Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. Отож тим більш тепер, оправдані його кров’ю, ми ним спасемося від гніву. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося його життям.
Свята: ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і мав святиню земну. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби предложення; він зветься Святе. За другою завісою був намет, званий Святе святих, зо золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, що був увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. Зверху же над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол умилостивлення. Але про це не час тепер говорити докладно.
І от як усе це так було уряджено, в перший намет увіходили завжди священики, виконуючи службу; в другий же раз на рік – лише первосвященик, і то не без крови, яку приносив за свої і людські провини.
Алилуя (г. 2):
Вислухає Тебе Господь у день печалі, захистить Тебе ім’я Бога Якова (Пс. 19,2).
Стих: Господи, спаси царя і вислухай нас, в який тільки день призовемо (Пс. 19,10).
І свята (г. 8):
Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо твоє (Пс. 44, 11).
Стих: Лицю твоєму помоляться багаті народи (Пс 44,13).
Ряд.: ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Сказав Господь: Світло тіла – око. Як, отже, твоє око ясне, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то якою великою буде темрява!
Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а того знехтує. Не можете служити Богові і мамоні.
Ось чому кажу вам: не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більше їжі, тіло – не більше одежі?
Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки; і Отець ваш небесний їх годує. Хіба ви не вартніші від них? Хто з вас, журячись, може добавити до свого віку хоч один лікоть?
І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як вони ростуть: не працюють і не прядуть. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. І коли польове зілля, яке сьогодні є, а завтра вкидають до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні?
Тож не турбуйтесь, кажучи: що будемо їсти, що пити і в що одягнемося? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше царства Божого та його справедливости, і все те вам додасться.
Свята: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже: – Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
Озвався Господь до неї і промовив: – Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього: – Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. Він озвався: – Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Рм. 5, 1-10 «Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками»
Коли ми чинимо гріхи, то відчуваємо внутрішній протест проти гріха, дискомфорт і бажання якнайшвидше стати перед Богом із покаянням, прийти до святого таїнства сповіді, позбутися того тягаря. Після сповіді нам стає легше, миліше, приємніше, так ніби той тягар спав із плечей, але це, знову ж таки, наші відчуття.
Однак перед Богом ми однаково вартісні – і коли «грішні», і коли «праведні». Як каже у цьому посланні апостол, Бог відкупив людину й помер за людину, коли вона ще була грішною. Це важливо пам’ятати тоді, коли зневірюємось у власних можливостях жити в святості, коли падаємо під тим тягарем гріха. Господню любов і вірність ніщо не може похитнути. Ї
Бог сталий і незмінний у своїй поставі до нас, для Нього ми важливі. І то тільки ми зневірюємось у собі, а Бог ніколи не зневірюється в нас!
Мт. 6, 22-23. «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око здорове, все тіло твоє буде світле».
Можливо, це видасться дивним, але ми сприймаємо обставини завжди суб’єктивно. До прикладу, якщо кілька художників будуть змальовувати, скажімо, одну й ту ж церкву, то кожен з них зобразить її в інший спосіб. Якщо попросити трьох осіб, котрі були учасниками однієї події, розповісти про неї, кожен із них подасть її в інакший спосіб.
Знаючи нашу схильність до суб’єктивізму, Господь нагадує нам, що ми здебільшого сприймаємо дійсність через очі. Наскільки ми стаємо вільніші від гріхів, настільки можемо бачити все довкола чистішим і прозорішим, більш об’єктивним. Наскільки ми самі занечищені, забруднені гріхами, настільки в спотвореному, у викривленому вигляді бачимо все довкола.
Що більше ми преображаємось і змінюємося, стаємо ближчі до Бога, то краще все бачимо в Бозі і по-Божому, і на все вміємо правильно реагувати!
(Вл. Венедикт Алексійчук)
ПЕРША НЕДІЛЯ ЛИПНЯ – ПРАЗНИК МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ.
Синод єпископів УГКЦ, який відбувся у Брюховичах 3-12 вересня, встановив нове свято – Матері Божої Неустанної Помочі. Його відзначатимуть в першу неділю липня.
ЧУДОТВОРНА ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ
Хто з вас не бачив ікони Матері Божої Неустанної Помочі з маленьким Ісусом на руках? Ось вона тут, перед нами. На її честь і славу написана не одна прегарна пісня.
Історія чудотворної ікони Матері Божої така. Вона походить з XIII століття, довжиною 55 см, а шириною 45 см. Мальована в грецькому стилі. Існують певні докази, що вона була на острові Кріт до 1500 року і була там у великому почитанні. Хто вивчав всесвітню історію, той знає, що сельджуки (турки), які поселилися в Азії, часто нападали на грецьке цісарство і, здобуваючи щораз нові території, посувалися в глибину краю, а в 1453 р. напали на саму столицю Царгород, і після завзятих боїв зайняли його. Греки не мали сили опертися лютому ворогові; вони або переховувалися по лісах, або втікали на захід, в чужі краї. Поміж утікачами був також побожний купець із острова Кріт, який утік до Італії і там повинен був замешкати. Він не хотів, щоб турки-мусульмани загарбали й образ Пресвятої Божої Матері, або ще й може збезчестили його, тому взяв цю ікону з собою до Італії. Це подобалося Пресвятій Богородиці, бо зараз-таки, ще в тій подорожі, виявила йому свою ласку.
Постала на морі страшна буря і, здавалося, що корабель потоне. Подорожні вже втратили надію на рятунок. В тому нещасті виносить побожний купець ікону Божої Матері і заохочує подорожніх у щирій молитві просити її про поміч. І ось чудо! Буря втихає, а небо так гарно випогоджується, що аж мило було дивитись в голубу синяву. Корабель безпечно причалив до італійського берега і купець рушив у дорогу до Риму, але тільки на короткий час, не на постійно, бо він планував шукати собі місця в іншій околиці, а не у Римі. Але Пречиста Божа Мати мала інший намір.
Побожний купець захворів у домі свого приятеля і помер. А ікона Богоматері залишилася в святому місті і славилася багатьма чудами. Це було коло 1498 року за Папи Олександра VI. Саме перед смертю цю ікону Богоматері купець подарував своєму приятелеві з виразною просьбою особливо її почитати і старатися якнайскоріше примістити в котрійсь римській церкві, щоб і народ міг прилюдно почитати цю чудотворну ікону Матері Божої. Приятель пообіцяв виконати останню волю вмираючого, але обітниці не дотримав. Сам він хотів кожної хвилини віднести цю святу ікону до якої-небудь церкви, але його жінка, якій дуже гарна ікона припала до вподоби, не хотіла за жодну ціну випустити її зі своїх рук. Пресвята Божа Мати не була з того вдоволена. Мабуть не хотіла, щоб ця її ікона служила тільки одній родині. Вона як Мати всього світу, має бути поміччю для всіх народів.
Три рази пригадувала Мати Божа чоловікові у сні й нагадувала йому, щоб він дотримав обітницю, а коли це не помогло, то загрозила тяжкою карою, якщо не виповнить обітниці, яку дав він померлому купцеві. Страшні сни і привиди мучили його, він старався обов’язково віднести ікону до церкви, але жінка кожен раз вміла його умовити й ікону затримати в своєму домі.
Раптом її чоловік захворів і помер. Можна було б припускати, що хоч тепер уже вперта жінка не опиратиметься і не буде відкладати виповнення обітниці свого чоловіка. Але сталося інакше. Вона, нещасна, думала собі, що ніде не буде ця ікона краще вміщена, ніж в її домі і надалі тримала цю святу ікону. Одного дня прибігає її маленька донька і каже: „Мамо! Я бачила в хаті якусь Пані, така гарна, ясна… і вона заговорила до мене таким милим голосом, кажучи: „Іди дитинко негайно до мами і до дідуся та скажи їм оці мої слова: наша дорога Пані Неустанної Помочі бажає собі, щоб її ікона була поставлена до прилюдного почитання в одній якійсь церкві в Римі”. Ця несподіванка зворушила серце мами і вона вирішила сповнити волю Матері Божої. Але і тим разом настала затримка. Одна лукава жінка, сусідка, коли довідалася про всю пригоду з дівчинкою, прийшла до вдови і почала її переконувати не вірити в сни. В той час, коли вона підмовляла вдову не виповняти прийнятого наміру, відчула в плечах біль. Приглядається на рамена і бачить величезний боляк, який таки на її очах росте, а біль такий страшний, що думала вже смерть її не мине. Відразу зрозуміла свою провину, почала гаряче молитися до Матері Божої і просити прощення й помочі; приложила до того болючого місця святу ікону і в тій же хвилині стала оздоровленою. Це подвійне чудо скріпило вперту й закам’янілу вдову в її постанові і вже рішилася в любому випадку перенести цю ікону до церкви. Та новий клопіт! У Римі є триста церков, в якій із них умістити ікону? В тому клопоті сама Пречиста Мати помагає прийняти відповідне рішення. Мати Божа являється вдруге маленькій доньці цієї вдови і каже: „Я хочу замешкати між церквою Марія Маджоре і Церквою св. Івана Лятеранського”. Поміж тими двома Церквами була саме церква св. Матея, в обителі монастиря отців Августинів. Вдова попросила о. пароха Цієї церкви до себе, розповіла йому волю Матері Божої і дня 27-го березня 1499 р., торжественно, при участі великої кількості вірників, перенесено цю ікону до Церкви св. Матея.
Триста літ втішалися монахи дорогоцінним скарбом, а мешканці Риму були свідками не одного чуда цієї ікони Божої Матері. Але в 1789 році вибухає у Франції велика революція. Повних п’ять літ французи мордували себе взаємно, доки Наполеон Бонапарте не поклав кінець переворотові. Коли зорганізував сильну армію, став пострахом всієї Європи. Королі, цісарі упокорялися перед його могутністю, а він, у своїй гордості, рушив зі своїми військами на Італію. Зайняв Рим. Святішого Отця Папу Римського заарештував ї як в’язня привіз до Франції, а церкву св. Матея зруйнував і зрівняв із землею. В 1814 р. Папа Пій VII повернувся назад до Риму; наново прийняв кермо християнського світу, а скривдженим августинам як відшкодування за зруйновану церкву віддав іншу, під покровом Пречистої Діви Марії Пустерульської. Августини перенеслися до нового монастиря, забрали з собою врятовану ікону Матері Божої Неустанної Помочі і поставили її не в церкві, але у монастирській каплиці.
Літа минали і чудотворна ікона Божої Матері Неустанної Помочі опинилася в забутті. Щойно пізніше, коли один монах зі згромадження отців редемптористів, шукаючи за чимось у монастирських літописних записках, наткнувся на згадку про чудотворну ікону Пресвятої Матері Божої Неустанної Помочі. Тоді всі римські монахи почали розшукувати цю ікону і віднайшли дорогоцінну пам’ятку на превелику радість усього християнського світу. На сердечну просьбу монахів отців редемптористів, Папа Пій IX, передав віднайдену ікону в їхні руки, а в 1865 р. монахи, в присутності 20000 чоловік, торжественно внесли її до своєї церкви св. Альфонса, де ця чудотворна ікона знаходиться до нинішнього дня. Багато-пребагато ласк уділяє Пречиста Божа Мати всім тим, хто перед цією іконою її почитає, у своїх потребах про поміч благає. І то не тільки мешканці Риму зазнають цих ласк, але і приїжджі прочани з різних країн всього світу, що туди рік-річно прибувають і просять Божу Матір про різні помочі в своїх скорботах. І вона, Мати Неустанної Помочі, Мати Милосердя, щедрою рукою обдаровує своїх дітей різними чудотворними ділами. Так моляться християни до своєї Небесної Неньки, дуже люблять її і кожний хоче мати у себе хоч маленьку копію (відбитку) тієї чудотворної ікони. І не дивно, що нема сьогодні, мабуть, такої хатини в світі, де не було б хоч маленького образка або медальйончика Матері Божої Неустанної Помочі.
В самому Римі розпродано кілька мільйонів медальйончиків Матері Божої Неустанної Помочі, а крім цього, в різних країнах і великих містах розійшлися не тисячі, але мільйони різних ікон і медальйончиків, що навіть неможливо почислити. А Ви, милі браття і сестри, чи причислюєте себе до особливіших шанувальників Матері Божої Неустанної Помочі? Чи можна десь у світі знайти такого українця, що нічого не знав би про чудесне ім’я Матері Божої?..
Коли смуток закрадається у ваше серце, наче хмари закривають нашу радість, до кого ж іти нам, як не до Божої Матері, та ж Вона є „скорбящих радість…” Незгоди в родині. Чоловік і жінка не вміють знайти між собою спільної мови, а діти плачуть, бо бояться, бо серцем відчувають грозу сирітського життя, хоч родичі живуть. Де ж їм за поміччю йти, кого благати?.. Тільки у стіп ікони Матері Божої Неустанної Помочі.
Недуга в родині, на ложі болісті лежить у тяжких болях хтось із найдорожчих ваших осіб — піднесіть свої руки до Божої Матері Неустанної Помочі, бо Вона є „болізнем зціленіє”. Тяжкий гріх, наче камінь гнітить твоє серце, бра-те-сестро! Не маєш хвилини спокійної — „ність міра в костех твоїх”, — іди до Божої Неньки Неустанної Помочі, бо вона — „грішників прибіжище!” Так. Пречиста Божа Мати Неустанної Помочі є „всім для всіх”, бо вона — Мати Милосердя, бо вона весь світ рятує своїми молитвами, стримує караючу Божу руку, випрошує нам час на поправу!
Важкі часи переживаємо, але віримо, що Мати Божа, Покров усіх народів, не дасть нам марно пропасти! Тому чим скоріше спішімо з довір’ям, з повною надією до Пресвятої Небесної Неньки Неустанної Помочі. Вона збереже нас і опікуватись буде, бо: „Всі чують, всі пізнали що то Чудотворна Мати, хто приходить — не відходить без святої благодатні”
Чудотворна ікона Матері Божої Неустанної Помочі – http://www.ihtis.com.ua/2014/02/ikona-materi-bozhoi-neustannoi-pomochi.html
Глава УГКЦ видав Декрет про проголошення Служби свята Матері Божої Неустанної Помочі і затвердив текст Служби свята Матері Божої Неустанної Помочі, який був укладений Патріаршою літургійною комісією та переданий Предстоятелю для ознайомлення та проголошення.
МАТИ БОЖА НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ. ІСТОРІЯ ІКОНИ – ( ВІДЕО ) – http://www.cssr.org.ua/holy-virgin-icon/holy-virgin/
ГЛИБИННИЙ СМИСЛ ІКОНИ МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ – http://www.cssr.org.ua/holy-virgin-icon/icon-explanation/
ІКОНА МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ (ПРОСТРІЛЕНА) – http://www.cssr.org.ua/holy-virgin-icon/shoot-through-icon/
АРХИБРАТСТВО МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ – https://old.cssr.lviv.ua/holy-virgin-icon/brotherhood/
АКАФІСТ ДО МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ – http://www.cssr.org.ua/prayers/Akafist_do_MBNP/
Декрет проголошення служби Свята Матері Божої Неустанної Помочі – http://ugcc.ua/official/official-documents/zvernennya/doc2018/dekret_progoloshennya_sluzhbi_svyata_mater%D1%96_bozhoi_neustannoi_pomoch%D1%96_83157.html
Служба Свята Матері Божої Неустанної Помочі – http://ugcc.ua/official/official-documents/instruktsiya/sluzhba_svyata_mater%D1%96_bozhoi_neustannoi_pomoch%D1%96_83158.html
Стихири на „Господи, взиваю я”
Вибрана Владичице і Джерело Божої ласки!* Ось ми, зібравшись, прославляємо Тебе,* Матір Божу Неустанної Помочі*. Бережи ж неустанним Твоїм покровом дітей Твоїх,* що віддали у руки Твої все життя своє * та співають Тобі: Радуйся, благодатна, все Уповання наше.
Знав колись про Твою ікону якийсь купець на Криті,* мов про ту дорогоцінну перлину,* бо була гарна і славилась чудами.* Насмілився викрасти її з храму* та сховати як оберіг у своєму судні.* Але збагнув свій проступок і покаявся,* забажав повернути ікону, бо Ти – Мати усіх.* То ж ми, маючи Тебе у своєму серці, мов дорогоцінний скарб,* перепливаємо глибінь життя до вічного небесного Єрусалиму, співаючи:* Радуйся, Благодатна, все Уповання наше.
Бачимо ту незбагненну мудрість Господнього Провидіння:* бажаючи заховати від поган пречистий Твій образ, Пренепорочна Діво,* Бог переніс його грабіжницькими руками до Рима,* щоб його піднести і прославити серед усіх народів,* уділяючи через нього багатство ласк і милосердя,* ради молитов Твоїх, Богородице,* бо, доторкаючись цього кивоту, знаходимо не смерть, а життя.* Ти ж єси, Богородице, правдивим одуховненим Кивотом,* що не закон, розквітлий жезл чи золоту посудину,* а Хліб Життя, Нев’янучий Цвіт і Законодавця носиш на Своїх руках.* Моли ж Його за тих, що визнають Тебе як Неустанну Поміч.
Усі кінці землі виділи співстраждання Твоє,* о, многостраждальна Мати,* зображене на цій іконі.* Гляділи та дивувались, коли Ти віддала як викуп Неоціненного,* щоб визволити дітей Твоїх із ворожої неволі.* Якими славними піснями оспіваємо Твою любов?* Як похвалимо велич Твою у стражданні?* Яких духовних квітів доберемо, щоб сипати на тернові стежини життя Твого?* Та, прибігаючи до Тебе, Скарбнице Милосердя,* звіщатимемо до кінця світу про Твою велич,* навчаючи всіх славити Тебе, як Посередницю ласк,* і через Тебе величати Бога.
Шукаючи порятунку в душевних і тілесних недугах,* прибігаємо до Тебе* Мати Божа Неустанної Помочі, співаючи:* Ще не чувано ніколи, щоби Ти не помогла.* Бо у Тебе, Мати, знайдемо ласки, потрібні у нашому житті* – силу для сповнення обов’язків, поборення спокус, несення хрестів.* Знають бо усі – вбогі, стражде́нні й самотні,* що Ти, Вселаскава, не забудеш про нас ніколи.
Дивне й незбагненне таїнство, Господи Боже наш,* як Ти, будучи Богом, завжди вислуховуєш прохання Твоєї Матері,* бо Вона просить лише того*, що згідне з волею Твоєю,* та роздає дари, відповідно до Твого Провидіння,* і хоче, щоб усі ми спаслися.
Невимовним Божим Промислом, всепітая Володарко,* вибрана єси між жінками для спасіння всього світу,* бо Тебе Божа Мудрість зробила невичерпним Джерелом Своїх благодатей* і першим проблиском спасенного Сяйва* і потоком милосердя для грішників.* Тому приходимо до Тебе, всіх Божих дарів причино* і, припадаючи до Тебе, молимось:* Мати Неустанної Помочі, не відкидай прохань наших,* але визволь нас ласкаво від усякого лиха.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, Матір Божу Неустанної Помочі.
Ірмос (г. 8):
Під Хрестом почули ми слова розради,* що ти є Мати наша, а ми діти Твої.* Тому, зібравшись нині, просимо всі щиро:* візьми під Неустанний свій Покров Церкву і народ наш,* ми ж бо з вірою і любов’ю* тебе, як Матір Неустанної Помочі величаємо.
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий:
Чашу спасення прийму і ім’я Господнє призову (Пс.115,4). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, якої образу Неустанної Помочі торжественне поклоніння днесь урочисто звершуємоу, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм, святого свщмч. Методія, єп. Патарського і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1459489267829598
о. Петро Фостик
