Цього дня молимось за всіх, хто вже відійшов від нас до Отця Небесного.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Євр. 309 зач.; 3, 12-16.
Браття, глядіть, щоб у кого із вас не було серця лукавого в невірстві і щоб воно не відступило від живого Бога, а, навпаки, підбадьорюйте щодня один одного, доки триває те «сьогодні», щоб хто із вас не став запеклим через гріха обманство. Бо ми стали учасниками Христа, якщо збережемо до кінця твердо нашу віру, як напочатку, як говориться: Коли почуєте сьогодні його голос, не ставайте жорстокосердними, як то було на Місці бунту.
Хто були ті, що почули і збунтувалися? Хіба не всі ті, що вийшли з Єгипту під проводом Мойсея?
ДО СОЛУНЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. За упокій: 1 Сол. 270 зач.; 4, 13-17.
Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо ми віруємо, що як Ісус умер і воскрес, так і тих, що уснули в Ісусі, Бог приведе з ним. Це бо ми вам кажемо словом Господнім: ми, що живемо, що лишимося до приходу Господа, не випередимо тих, що уснули. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли у Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними взяті на хмари у повітря, назустріч Господеві, і так будемо з Господом завжди.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мр. 6 зач. 1, 35-44.
Одного разу пішов Ісус на самоту й там молився. Та Симон і ті, що були з ним, поспішили за ним, найшли його й кажуть до нього: – Усі тебе шукають.
Він відповів їм: – Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те прийшов.
І він пішов і проповідував у їхніх синагогах по всій Галилеї і виганяв бісів.
Прийшов до нього прокажений, благав його та, впавши на коліна, каже йому: – Якщо хочеш, можеш мене очистити.
Змилосердився Ісус і простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: – Хочу, будь чистий!
І вмить проказа зійшла з нього, і він став чистий. І, звернувшись до нього суворо, негайно відпустив його й мовив йому: – Гляди, нікому не кажи нічого, але йди та покажися священикові, і принеси за твоє очищення, що велів був Мойсей, їм на свідоцтво.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. За упокій: Йо. 16 зач. 5, 24-30.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли: Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
Істинно, істинно кажу вам: надходить час, ба вже й тепер він, коли померлі почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі, і дав йому владу суд чинити, бо він – Син чоловічий. Не дивуйтеся тому, бо надходить час, коли всі, що у гробах, почують його голос і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, на воскресіння суду. Не можу я нічого діяти від себе самого; я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене.
Євр. 3, 12–16. «Коли почуєте сьогодні Його голос не твердійте серцями вашими»
Бог завжди промовляв і промовляє до людини, бо Він пам’ятає про кожного з нас. У кожній життєвій ситуації Господь не перестає говорити до нас. Ми ж маємо в собі розвивати цю здатність вслухатися в Нього, вслухатися, що Бог хоче промовити до нас, маємо бути відкриті, щоб чинити Божу волю. Тому Господь хоче, щоб ми не мали твердими серця наші, а щоб були завжди готові та відкриті вслухатися в Бога.
І це не стається в один момент. Це як у музиці, коли ми хочемо добре грати на скрипці, треба щодня вправлятися; як у спорті, якщо хочемо досягнути результатів, мусимо щодня годинами займатись.
Так само наше серце, щоб воно було чутливе на Бога, треба завжди вправлятися, вслухатися, вдивлятися. Практикувати через нашу молитву, через сповідь, через Святе Причастя, все більше ставати ближчими до Господа і все більше бути чутливими на нашого Бога!
(Вл. Венедикт Алексійчук)
Йо. 5, 24–30. «Хто слухає моє слово й у Того вірує, хто послав Мене, – живе життям вічним»
Бачимо, що Господь вказує людині перспективу, про яку вона навіть не може мріяти і якої не може уявляти, – дарує їй вічне життя. Люди сучасного світу, які мають багатство, маєтки, хотіли б жити вічно, насолоджуватися тим, чим володіють. Але знаємо, що незалежно від багатства людини, її освічености, статусу настає час, коли вона мусить відійти з цього світу. Однак Господь каже нам щось інше – що ми можемо мати життя вічне.
Що ж значить слухати Боже слово, щоб мати вічне життя? Це не тільки слухати Євангеліє, але цим, що подає нам Євангеліє, жити, тобто впроваджувати у своє щоденне життя. Через хрещення ми стаємо тими, які «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися»; через святі Таїнства знову ж причащаємося Бога; через молитву доторкаємося Бога, Його Царства – саме через усе це ми починаємо жити Богом і Бог починає жити в нас, і ми починаємо жити тим вічним життям. Це Боже життя перебуває в нас, ми вже стаємо учасниками вічности тут, на землі. Тоді наша земна смерть – це лише «припечатання», ствердження того, що ми вибрали тут, на землі, на вічність, – життя з Богом.
Через повноцінне життя в Церкві ми здатні удостоїтися і стати учасниками життя вічного.
(Вл. Венедикт Алексійчук)
Мр. 1, 35–44. «Якщо хочеш, то можеш Мене очистити»
Дуже дивна й водночас зворушлива поведінка прокаженого, коли він не просто кричить і просить Ісуса Христа, щоб Він його очистив, оздоровив, але одночасно каже: «Якщо Ти хочеш…» Бачимо, що наші бажання, наші хотіння завжди обмежені мірою нашої свідомости, мірою нашого розуміння того, що нам потрібно, а що не потрібно. Деколи ми щось просимо в Бога, а з часом бачимо, що воно не було потрібне. Чогось не просимо – а Бог дає; ми впираємося, але згодом бачимо, що це було потрібне. Тому таке налаштування дуже важливе: «Якщо Ти хочеш…» Адже Бог, який є любов’ю, який любить усіх нас, кожну людину, кожного зокрема, завжди хоче для людини найкращого.
Початок і кінець у нашому житті – вміти розпізнавати Божу волю й допомагати Господеві, щоб Його воля здійснювалася в нашій земній мандрівці.
Ми, звичайно, маємо право висловлювати Богові свої бажання, просити Його про те, що нам видається потрібним, але завжди казати так, як Господь промовив в Оливному городі: «Нехай буде воля Твоя», або: «Якщо Ти хочеш…», «Якщо це насправді добре для мене».
(Вл. Венедикт Алексійчук)
Тропар (г. 2):
Апостоли, мученики і пророки,* святителі, преподобні і праведні,* що добре подвиг звершили і віру зберегли,* маючи сміливість до Спаса,* за нас його як благого моліть, молимося, щоб спаслися душі наші.
Другий, за померлих (г. 2):
Пом’яни, Господи, як благий рабів твоїх* і, що в житті нагрішили, прости,* бо ніхто не є безгрішний, тільки Ти, що можеш і померлим дати упокій.
Слава: Кондак (г. 8):
Зо святими упокой, Христе,* душі рабів твоїх,* де немає болізні, ні печалі,* ні зітхання,* але життя безконечне.
І нині: Мученикам (г. 8):
Тебе і стіну, і пристанище маємо,* і молитвеницю благосприятливу до Бога,* якого Ти родила єси,* Богородице безневісна,* вірних спасіння.
Прокімен (г. 8): Веселіться в Господі і радуйтеся, праведні (Пс. 31,11).
Стих: Блаженні, яким прощено беззаконня і яких гріхи закрито (Пс. 31,1).
І за померлих (г. 6): Душі їх у блаженстві перебуватимуть (Пс. 24,13).
Алилуя (г. 4): Візвали праведні, і Господь вислухав їх, і від усіх скорбот їх ізбавив їх (Пс. 33,18).
Стих: Багато скорбот у праведних і від усіх них ізбавить їх Господь (Пс. 33,20).
Стих: Блаженні, яких вибрав і прийняв Ти, Господи і пам’ять їх з роду в рід (Пс. 64,5).
Причасний: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Другий: Блаженні, яких вибрав і прийняв Ти. Господи, і пам’ять їх з роду в рід (Пс. 64,5). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, силою чесного і животворного Хреста, заступництвом чесних небесних сил безтілесних, чесного, славного пророка, предтечі і христителя Йоана, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Миколая, архиєпископа мирлікійського, чудотворця, святих славних і переможних мучеників, преподобних і богоносних отців наших, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святих і праведних богоотців Йоакима й Анни, святого, якого є храм, препoдобного отця нашого Івана, автора «Ліствиці», і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
ПРЕПОДОБНОГО ОТЦЯ НАШОГО ЙОАНА ЛІСТВИЧНИКА.
30 березня Церква вшановує пам’ять святого преподобного отця нашого Йоана Ліствичника.
Життя святого преподобного отця нашого Йоана Ліствичника
Житіє преподобного отця нашого Йоана Ліствичника
Святий Йоан народився в Палестині близько 525 р. Ще юнаком він подався до лаври на горі Синай, монахи якої дивували всіх надзвичайною суворістю життя. Тут він подвизався впродовж 19 років як учень боговгодного монаха Мартирія і досяг такої святости, що багато святих пустинників, навчені Божим Духом, провістили, що він стане ігуменом цієї лаври.
Після смерти Мартирія святий Йоан провадив життя затворника в місцевості, що звалася Тола, і прожив тут в молитвах 40 років. Бог дав йому дар сліз, а пролив їх він стільки, що келію його ще довго після його смерти називали “сльозоточивою”. Коли до нього стали горнутися учні, він, щоб уникнути спокуси гордости, впродовж цілого року не промовив жодного слова. Бог наділив слугу свого силою чинити чуда, а браття впросили його, щоб став їх ігуменом. Упродовж чотирьох років він управляв монастирем, а потім повернувся назад до своєї келії, де, прославлений Богом, помер у глибокій старості близько 605 р. На прохання ігумена Раїтського монастиря Йоана, святий написав книгу, в якій описує способи, як християнин може поступово осягнути досконалість. Цю книгу він назвав “Ліствицею раю”, тобто драбиною, і звідси пішла його назва – Йоан Ліствичник.
Тропар (г. 4):
Як драбину божественну, Йоане преподобний,* знайшли ми чесноти твої божественні,* які до небес возводять нас.* Ти бо був чеснот уособлення,* тому моли Христа Бога, щоб спас душі наші.
Кондак (г. 4):
істинно поставив тебе,* наставниче, отче наш Йоане,* на висоті повздержности,* як зорю необлесну, яка освітлює всі краї землі.
Ікона мовить. Св. прп. Івана Ліствичника – Джерелo:
https://ktds.org.ua/news/publish/39122-ikona-movyt-sv-prp-ivana-listvychnyka/
У той самий день
Житіє преподобного Йоана Безмовника
У 18 років святий Йоан покинув своє рідне місто Никополь, у Вірменії, покинув батька Енкратія, що був воєводою, і матір Євтимію й посвятився монашому життю при церкві Пресвятої Богородиці, яку сам своїм коштом побудував і при якій жив ще з іншими десятьма монахами. Коли йому виповнилося 28 років, святого поставили єпископом міста Колона, де він упродовж дев’яти років був душпастирем Божого стада. Однак серце тягнуло його в пустелю, і він, відвідуючи святі місця в Єрусалимі, гаряче просив Бога, щоб дозволив йому цілковито посвятитися служінню Богові на самоті. І тоді явилася йому зірка, за якою Бог велів йому йти, і яка привела його до лаври святого Сави. Тут три роки він виконував найтяжче служіння, потім два роки прислуговував хворим і лиш тоді зміг піти в пустельну келію. Ніхто не знав, що він є єпископом, і лиш в чудесний спосіб Господь об’явив те святому Саві, а той зберігав це у тайні. Щойно в кінці життя преподобного Йоана браття дізналися, що цей смиренний, тихий і мовчазний монах, якого називали “Безмовником”, бо, крім молитов, не говорив нічого, є єпископом.
На п’ятдесятому році життя святий Йоан пішов разом зі святим Савою у пустелю Рува і там прожив шість років. І були це роки великих подвигів, молитов і постів, бо навіть хліба він не їв, а споживав лиш ярину. Якось, вийшовши з печери, заблукав і впав без сили на землю. Тоді явився ангел Господній і переніс його до печери. Через шість років він повернувся до лаври святого Сави, який помер на руках святого Йоана. Святий мав тоді вже 79 років, та, однак, не втомлювався у святих подвигах, а коли настали часи єресі, тоді він сміливо, з молодечим запалом боронив Христову віру. Святий Йоан помер і спочив у Бозі 558 р., на 104-му році свого життя.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
о. Петро Фостик
