У часи імператора Адріяна жила в Римі вдовиця-християнка, що звалася Софія. Мала вона трьох дочок: дванадцятилітню Віру, десятилітню Надію і семилітню Любов. Усі три дочки відзначалися неймовірною красою, та ще більшою побожністю. Вони провадили життя у молитві і читанні Святого Письма, робили всю домашню роботу, бо молитва є тоді наймиліша Богу, коли їй товаришує труд і праця. У 137 р., в часі переслідування християн, римський староста Антіох велів поставити святу Софію з дочками перед собою і наказав їм принести жертву божкам. Але і мати, і її дочки сміливо відповіли, що вони покланяються лиш одному правдивому Богу, а як християнки не можуть приносити жертв бездушним бовванам. Антіох наказав поставити їх перед судом самого імператора. Той, бачачи красу дівиць, хотів облесливими обіцянками змусити їх зректися Христової віри, але вони сміливо сказали, що за віру і за Христа готові перетерпіти найтяжчі муки і прийняти смерть. Імператор передав їх одній знатній поганській жінці на ім’я Палладія, щоб вона вмовила їх поклонитися божкам, але через три дні дівиці і їх матір знову стали на суді з такою ж готовністю віддати душу за Христову віру, як і раніше.
Тоді мучитель віддав їх на муки. Святу Софію мучитель відпустив на волю. Вона поховала тіла трьох своїх дочок і молилася на їх гробі день і ніч, а на третій день з молитвою на вустах померла.
Тропар:
Торжествує Церква первородних і радіє,* приймаючи матір, що веселиться за дітей своїх,* бо вона, носячи ім’я премудрості,* породила трьох з богословськими чеснотами,* і їх бачить, що з мудрими дівами посвятили себе женихові Богові й Слову.* З нею і ми духовно радіймо, їх спогадуючи і промовляючи:* Тройці захисники, Віро, Любове й Надіє, у вірі, любові й надії утверджуйте нас.
Кондак:
Преславної Софії священні гілки,* Віра, й Надія, і Любов,* перемігши еллінську мудрість благодаттю,* і постраждавши, і ставши переможницями,* вінцем нетлінним від Владики всіх, Христа, увінчалися.
Я. Луцик, “ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Петро Фостик
