Психологи називають жіноче серце недоступною святинею і кажуть, що те серце дуже часто є самотнім. Чи є на світі хтось, хто вміє і бажає їх потішити? Так! Божественний наш Спаситель Ісус Христос, всемогутній і лагідний, справедливий і безконечно милосердний, знає всі проблеми жіночих сердець.
Христос Спаситель перший підніс гідність жінки. Перед приходом Ісуса Христа на землю жінка була принижена. Ізраїльські мужчини щодня проказували молитву: „Дякую тобі, Боже, що ти не сотворив мене поганином, ані невільником, ані жінкою”. Ісус Христос спокійно провів соціальну реформу. Ісус Христос ніколи не картав жінки. Він кидав на мужчин громове: „Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри” (Mт. 23, 13-36). Він картав апостола Петра (Мт. 16, 23) і з болем серця промовив раз до апостолів: „Роде невірний та розбещений, доки мені бути з вами?” (Мт. 17, 17). В Євангелії немає згадки, щоб Христос коли-небудь осудив якусь жінку. Він допомагав і підносив на дусі жінок, які потребували помочі, У місті, що зветься Наїн, горем прибита жінка-вдова, зі сльозами в очах відпроваджує одинокого сина на цвинтар. Ісус „Господь зглянувся над нею і сказав до неї: „Жінко, не плач!”, повернув життя померлому юнакові „і віддав його матері” (Лк. 7,13-15). У місті Сихар Ісус Христос серед спеки сів біля криниці, щоб рятувати жінку-самарянку, грішницю. Лагідними словами Спаситель спрямував її на дорогу правди і вона знайшла щастя (Ів. 4,1-42)
Ісус Христос хвалить віру жінки, яка терпіла на кровотечу і оздоровляє й, кажучи: „Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі” (Лк. 8,48).
Ісус Христос змилосердився над жінкою-грішницею, яка сльозами обмила його ноги (Лк. 7, 36-50) і охоронив перед смертю жінку, якій грозила смерть. „Хто з вас без гріха, хай перший кине на неї каменем”, промовив Ісус до присутніх, які вже держали в руках каміння. Коли засоромлені Фарисеї і книжники забралися геть. Ісус лагідно промовив: „Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?” „Ніхто, Господи”, – відповіла жінка. Тоді перший раз в історії жінка почула слова: „То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши” (Ів. 8, 10-11).
Один лише раз Христос Спаситель показав строгість у ставленні до жінки гречанки, яка благала Ісуса Христа, щоб він оздоровив її дочку. Щоб випробувати її віру. Ісус Христос промовив до неї: „Не личить взяти хліб у дітей та й кинути щенятам” (Мр. 7, 27). Коли ж вона проказала слова: „Так, Господи, але й щенята їдять під столом крих ти по дітях” (Мр. 7, 28 ), Ісус оздоровив її дочку і прилюдно похвалив її віру.
Як жінки ставилися до Ісуса Христа?
Євангеліст Марко свідчить, що „Марія Магдалина, Марія, мами Якова молодшого та Йосифа, і Саломія, слідом за ним ходили і йому услуговували” (Мр. 15, 40), допомагали Христові та його учням готувати їжу, давали апостолам милостиню. В домі Марії і Марти, сестер Лазаря, втомлений Христос не раз відпочивав після цілоденної праці (Лк. 10, 38-42).
У Велику п’ятницю, під час страстей Христових жінки виявилися справжніми героїнями. Мужчини судили Icyса Христа, мужчини бичували його, терням вінчали, висмію вали, прибили до хреста. Апостол Петро тричі відрікся Христа. Всі апостоли, крім святого Івана зі страху повтікали геть, а безстрашні жінки були біля Христа. Коли Пилат сидів на судилищі, його жінка Клавдія Прокула через посланця сказала Пилатові: „Нічого не роби праведникові тому” (Мт. 27, 19). Жінки йшли за Спасителем, коли він двигав важкий хрест на Голготу, вони „плакали за ним та голосили” (Лк. 23, 27).
Бути близько до Христа – це привілей жінок. Жінки люблять Христа, виконують часто послуги, подібні до по- слуг Божої Матері в Назареті. Вони прикрашають престол і кивот, вони дбають, щоб обруси на вівтарях, рушнички до чаші, священичі ризи і ціле святилище було найчистішим. 60 ж Христос Господь перебуває в Євхаристійному кивоті.
На Голготі у стін розп’ятого Христа „було багато жінок, які дивилися здалека”, – каже євангеліст Матей (Mт. 27, 55). Коли Тіло Христове зложили до гробу, горем прибиті жінки не знаходили спокою, бо не було вже між живими дорогого Вчителя і Господа. Вони купили дорого- цінні пахощі та миро, щоб зайти до гробу і намастити тіло Христове. Каже євангеліст Лука: „Рано-вранці вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували” (Лк. 24, 1). Жіноче серце не є байдужим до людського горя. Жінки здали іспит любові під час терпіння Христа- Богочоловіка.
Господь винагородив їхню любов і жертву, бо ангел Господній потішив їх біля гробу Христа, кажучи: „Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розп’ятого. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік… Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих” (Мт. 28, 5-7). З радістю побігли „жінки благовісниці” сповістити Христових учнів про радісне Христове Воскресіння. Тоді сам Ісус Христос з’явився їм і привітав їх, кажучи: „Радуйте ся”. Смуток і сльози жалю жінок-мироносиць перемінилися в сльози радості, бо улюблений їх Спаситель воскрес із мертвих. Вони прибігли до апостолів і розказали їм про появу воскреслого Ісуса Христа.
Дорогі в Христі! Які радісні слова небесного посланця: „Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес. Ного Нема тут” (Мр. 16,6). Христовий гріб порожний! Христос смертю смерть подолав! Смерть померла! Христос Спаситель воскрес із мертвих! Він живе! Він дорога, правда – і життя. Він – цар вселенной. Його царюванню не буде кінця! Ісус Христос всюди присутній. Він на всіх континентах, у всіх містах і селах. Він присутній не лише в християнських церквах під видами хліба, але також скривається в наших ближніх, як говорить сам Христос Спаситель: “Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Коли щось робимо для чоловіка чи жінки. для батька чи матері, для сина чи дочки, для братів і сестер, для членів парафії, організації і для народу, ми робимо це для самого Христа. Воскреслий Христос Господь залюбки пере буває там, де царює згода, мир і любов. Учні в дорозі до Еммауса благали Ісуса Христа словами: „Зостанься з нами” (Лк. 24, 29). Благаймо його і ми з глибин душі: „Господи, зостанься з нами! Будь з нами! Будь у наших душах, у наших родинах, у нашій парафії і в нашому народі!” Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Смуток і страх
Бурі й гуратани – це кліматичні явища нашої планети. Вони дуже сильні й нищівні. Куди лиш прокотяться, лишають за собою сумний, спустошений краєвид: ліси поламані, дерева покручені, пригнуті до землі чи повиривані в корінням. Житла понищені, дахи позривані усюди видно знищення і руїну. Подібно виглядав світ після останньої війни. Подібно виглядають міста і села всіх тих країн, де ще Й сьогодні кипить війна і несе з собою суцільне знищення.
В природі, після кожної бурі чи хуртовини, настає спокій, погода, відсвіжуюча роса, сонце, що випромінює життєдайне тепло. Одначе для втомленого людства на світі спокій ще не прийшов. Не втихли ще хуртовини, не розійшлися ще черні хмари. То тут, то там нагло зривається буря. Все ж таки, ми не сміємо допустити до того, щоб нами заволодів смуток і пригноблення, страх і боязнь.
Саме сьогоднішня Євангелія хоче наповнити нас радістю Й новою силою духа, повчаючи нас про те, що становить собою правдиве щастя в житті людини. А над усе хоче викорінити і прогнати геть в наших сердець смуток і страх, бо це почуття нищівні; тож сіють вони безрадність, бездіяльність й упідлення людини. Почуття смутку і страху повинні бути зокрема далекими від тих, що шукають Христа Воскреслого.
Смуток по своїй суті це почуття руїнницьке. Воно нищить у людині всі творчі сили, гасить запал, родить зневіру, створює безнадійність. Сили, які мали б послужити до творення добра, краси і правди, зуживає він на нищення людини. Це правда, що причини, які побуджують нас до смутку, бувають серйозні й слушні, але частіше трапляється, що людина піддається смуткові без жодної важливої причини. Тоді людина без потреби нищить себе і затроює життя своїм ближнім. Усвідомити собі це, річ хосенна і великої ваги. Іноді смуток походить з несвідомости, чи з браку сильної віри, а дуже часто підступно підсувають нам його всякі ворожі сили, яким особливо залежить на знищенні даної людини або й цілої суспільности.
Яскравий приклад невластивого смутку подав нам сьогоднішня Євангелія. Непотрібно журилися жінки, які «рано-вранці першого дня тижня» поспішали до гробу Христового. Вони дуже тривожилися і говорили: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу? » Невже вони забули те, що Христос заповів, що третього дня воскресне? Коли б вони були мали хоч трохи надії і віри, журба і смуток не мали б у них місця. Навпаки, їм треба було радше перейнятися почуттями радості, бо ось Христос вже встав. Свідчить про це відвалений камінь.
Жінки-Мироносиці на власні очі бачили, як тяжким надгробним каменем привалено вхід до гробу, де спочивало тіло Ісуса їх надія, любов і щастя. Здавалося, що ніхто не відважиться його відкотити. Самі ж вони безсилі й не знали, як взятися до цього діла. Тим часом про це подбав хтось інший.
Як дуже короткозорою є людина, як обмеженим є засяг безпосереднього сприймання дійсності! Ми ледве свідомі того, що діється довкола нас у промірі кількох чи кількадесятьох метрів. Все інше, принаймні хвилево, є закритим перед нами. Аж по деякому часі ми переконуємося, що журилися безпотрібно, що безкорисно витрачали енергію.
В житті часто так буває, що й ворожі сили намагаються ва всяку ціну привалити « надгробним каменем » наші надії, сподівання, уподобання, нашу будуччину. Інколи ціль свою вони осягають. Одначе, пам’ятаймо, що це ще не причина, щоб сумувати і піддаватися безділлю. А радше всякі ворожі наступи повинні побуджувати нас до наполегливішої праці, до самооборони, гарту духа й сильного довір’я до Божого Провидіння. Будьмо свідомі того, що для «відвалення цього каменя », який іноді нас так дуже пригнітає і давить своїм нестерпним тягарем, співпрацюють а нами й інші люди, а надусе – Божа благодать, про що й ми самі не знаємо, як не знали жінки-мироносиці.
Дорогі брати і сестри, ще більш загрозливим від смутку є страх. Якщо смуток обезсилює, зневіряє, обезвладнює людину, то страх псує та принижує. Люди зі страху відрікаються віри, всіх засад етики, а навіть людської гідности. За «миску сочевиці », за марні « срібняки », або за продовження свого мізерного життя запродують інших, а то й свою власну душу. Страх поштовхує до неправди, до фальшу, облуди і злочину. Тож не диво, що коли ворог Бога і людей хотів знищити людину то завжди послуговувався страхом. За допомогою страху і терору він осягає свою ворожу і злобну мету.
Тому сьогоднішня Євангелія закликає нас, щоби за всяку ціну позбутися почуття страху, кажучи: « Не жахайтеся! » Не бійтеся! Ви, що Христа шукаєте; не маєте причини до страху. Бо Христос устав з мертвих. Він смертю смерть подолав. Вся людська сила і злоба зістали знищені, печаті з гробу зірвано, камінь відкочений, сторожі повтікали. Христос переміг! Він живе і тріюмфує!
Дорогі в Христі! Не біймось і ми, що шукаємо Христа живого, воскреслого! Нехай страхаються радше ті, що шукали і шукають Христа, щоб його вбити, щоб його знищили, ті, що відважилися і відважуються богохулити.
Вороги Божі нехай страхаються, бо мимо всіх заходів і старань не змогли й не зможуть убити, знищити Христа-Бога. По трьох днях він воскрес. Тріумф ворогів Христових був дуже короткий. Вони це добре врозуміли. Але, на жаль, страх перед відповідальністю за злочин, сподіяний супроти Христа, замість побудити їх до покути, штовхнув їх до дальших злочинів: Христа переслідувати і вбивати у людських душах, вживаючи до цього неправдомовности й підкупства. Не страхаймось цього, бо в остаточнім розрахунку правда завжди переможе.
Коли жінки-мироносиці наближалися до гробу, побачили ангела, який прийшов з висот, щоб відкотити їм камінь від гробу. Ангел цей був ясний, наче блискавка, зодягнений в білу одежу. Жінки, побачивши його, зжахнулися. А він до них промовив: « Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина…» (Мт. 28,2). «Чого шукаєте живого між мертвими? » (Лк. 24,5), «Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали!… Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї; там його побачите, як він сказав вам» (Мр. 16,6). Й учні увірували, пішли, знайшли Христа, переконалися особисто про його воскресіння. Перші Апостоли, учні Й послідовники Христові станули під прапор Розп’ятого Ісуса і, наперекір брутальному насиллю й дикій заїлості, пішли відважно на підбій світу, не зважаючи на гоніння, переслідування і пролив крови; вони осягкули свою мету: поширили Божу благовість по цілому світі.
Дорогі брати і сестри, якщо і ми в нашому житті щиро шукаємо Христа, тоді не страхаймося ворожих Христові сил. Та не шукаймо Христа поміж мертвими, Христа історичного, такого, який лише колись жив і діяв. Зате шукаймо Христа воскреслого, живого, Христа тріумфуючого. Лише такий Христос може бути нашою остоєю, нашою силою, провідником, і остаточною перемогою. Станьмо відважно під прапор Христовий! Без смутку і страху впроваджуймо Христа в усі ділянки нашого життя, нехай він їх оживляє, нами керує. Поширюймо Царство Боже всюди, де лише живемо і працюємо. Тоді напевно зчезнуть з наших сердець смуток і страх, а оживлятиме нас сильне довір’я в безмежне Боже провидіння. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ. Ді. 16 зач.; 6, 1-7
В тих днях, коли учнів ставало дедалі більше, зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, що вдів їхніх занедбано в щоденній службі. Тоді дванадцять прикликали громаду учнів і сказали: – Не личить нам лишати слово Боже і при столах служити. Виберіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, і ми їх поставимо для цієї служби; ми ж будемо пильно пробувати у молитві і в служінні слова.
Вподобалось це слово всій громаді, й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами, і, помолившись, поклали на них руки.
І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священиків корилися вірі.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мр. 69 зач. 15, 43 – 16, 8.
В той час Йосиф з Ариматеї, поважний радник, що й сам очікував царства Божого, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат здивувався, що вже вмер; і, прикликавши сотника, спитав його, чи вже помер. Довідавшись від сотника, що так, він видав Йосифові тіло; тоді Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав у гробі, що був висічений у скелі. Потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його поклали.
Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, і говорили між собою: – Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?
Але, глянувши, побачили, що камінь був відвалений, був бо дуже великий.
Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, і злякались. Він до них промовив: – Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його немає тут. Ось місце, де його були поклали. Та ви йдіть, скажіть його учням та Петрові, що він випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.
І вони, вийшовши, побігли геть від гробу, бо страх і трепет огорнув їх, і нікому нічого не казали, бо боялися.
Ді. 6, 1–7. „Ми ж будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова”
Ми спостерігаємо непросту картину з життя перших християн, коли зростає їхня кількість, починаються замішання, бо стає складніше припильнувати усі служіння й одночасно не занедбати проповідування Євангелія і молитви. Саме тому апостоли обирають дияконів – мужів доброї слави, які мають пильнувати служіння ближнім.
Цей уривок нам вказує, наскільки важливо молитися і віддавати славу Богові, величати та проповідувати. Що б навіть через такі благородні служіння, як допомога бідним, вдовам і хворим, не можна занедбувати молитви.
Це для нас великий знак, що без глибоких стосунків з Богом, ми не можемо служити ближньому!
Мр. 15, 43 – 16, 8. „Купили пахощів, щоб піти і намастити Його” ».
Уявімо собі той час, коли Христа арештували, били й насміхалися з Нього, коли Він переносив усі бичування, ішов Хресною дорогою, падаючи, знемагаючи від болю та спраги, коли Його розіп’яли і Він помер на Хресті. Жінкам і апостолам, як людям, було нелегко пережити це. Кожен з них не був до кінця готовий до такого перебігу подій, тому робив, що міг, і поводився так, як міг.
Жінки не могли віддати останньої шани Ісусові Христові, бо заходила субота, а в суботу не можна було працювати. Тому вони йдуть до гробу рано-вранці наступного дня після суботи, аби вшанувати Його – намастити Його миром.
Приклад цих жінок вчить нас, що для християнина важливо придивлятися до потреб інших, прислухатися до того, як Бог хоче через нас простягнути до когось руку допомоги. Про кого подбати? Кому вділити свою увагу, зусилля, старання, час? Уміти побачити потребу іншого – цього Бог, без сумніву, завжди очікує від нас.
Уміймо ж, як ті жінки, рано-вранці, тобто за першої ж можливості, побачити того, хто нас потребує, і, не вагаючись, допомагати.
Владика Венедикт Алексійчук.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Жінки мироносиці рано-вранці, взявши пахощів,* дійшли до Господнього гробу і знайшли те, чого не сподівалися.* Побожно замислившись над відваленим каменем,* одна до одної говорили: Де гробні печаті?* Де Пилатова сторожа й дбайливе забезпечення?* А здивованим жінкам звістив осяйний ангел, кажучи:* Чому ж це з плачем шукаєте Живого,* що дає життя людському родові?* Встав Христос, Бог наш, із мертвих, як всемогутній,* даючи всім нам нетлінність і життя,* просвічення й велику милість!
Чому змішуєте миро з сльозами, учениці?* Камінь відвалився, гріб спорожнів!* Бачите життям переможену тлінність,* наочне свідчення печаті, глибоко заснулих сторожів ворожих* і як смертне спасається Божим тілом, ад же ридає!* Ідіть та радісно звістіть апостолам:* Христос, переможець смерти, первісток з померлих,* випередить вас у Галилеї!
Мироносиці прийшли вранці,* квапливо прибувши до твого гробу,* і шукали тебе, Христе, щоб намазати пречисте твоє тіло.* Але, звідомлені словом ангела,* розказали апостолам радісні новини,* що воскрес Начальник нашого спасіння.* Він полонив смерть,* дарував світові вічне життя і велику милість!
Прийшла на гріб Магдалина* й інша Марія, шукаючи Господа* і, немов блискавку, побачили ангела, що сидів на камені.* Він же сказав до них: Чому шукаєте живого між мертвими?* Він воскрес, як і сказав; у Галилеї його знайдете.* Тому закличмо до нього:* Господи, що воскрес із мертвих, – слава тобі!
Мироносиці жінки прийшли до твого гробу,* побачили гробні опечатання, та не знайшовши пречистого твого тіла,* поквапливо відійшли з плачем і мовили:* Хто вкрав нашу надію? Хто взяв мерця – нагого,* намащеного смирною – єдину втіху Матері?* Як же помер той, хто мертвих воскрешав?* Як же поховано того, хто ад полонив?* Воскресни, Спасе, власною силою,* як ти сказав, третього дня, і спаси душі наші!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 2:
Коли зійшов Ти до смерти, Життя безсмертне, * тоді ад умертвив Ти блистінням божества. * Коли ж і умерлих із глибин підземних воскресив Ти, * всі сили небесні взивали: * Життєдавче, Христе Боже наш, слава Тобі.
Благообразний Йосиф, з древа знявши пречистеє тіло Твоє, * плащаницею чистою обвив, * і ароматами в гробі новім, покривши, положив; * та по трьох днях воскрес єси, Господи, * даруючи світові велику милість.
Слава: Кондак, глас 2:
Радуватися мироносицям повелів Ти, * плач праматері Єви втихомирив Ти воскресенням Твоїм, Христе Боже, * апостолам же Твоїм проповідувати повелів Ти: * Спас воскрес із гробу.
I нині: Кондак Пасхи, глас 8:
Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний, * та адову зруйнував Ти силу, * і воскрес єси як переможець, Христе Боже, * жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, * і Твоїм апостолам * мир даруєш, * падшим подаєш воскресення.
Прокімен, глас 6: Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс. 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Алилуя, глас 8: Благоволив Ти, Господи, землю Твою, Ти повернув полон Яковів (Пс. 84,2).
Стих: Милість і істина зустрілися, правда і мир обцілувалися (Пс. 84,11).
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1:
Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
Причасний: Тіло Христове прийміть, джерела безсмертного споживіть. Алилуя, тричі.
Другий:На всю землю вийшло вістування їх і до кінців вселенної глаголи їх (Пс. 18,5). Алилуя, тричі.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 ).
Замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, прп. Симеона, що в Персиді, прп. Акакія, єп. Мелитинського, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар.
А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1670321803413009
о. Петро Фостик
