Свята Марина постраждала в Антіохії Писидійській під час останнього переслідування за Ліцинія. Вона була дочкою поганського жерця Едезія. Коли її матір померла, Едезій віддав дитину на виховання одній жінці на село, а та посіяла в молодому серці зерна багатьох чеснот:смирення, милосердя до убогих і великого почитання чистоти. Тут Марина прийняла хрещення і цілковито посвятилася небесному Нареченому. Коли їй виповнилося п’ятнадцять років, батько забрав дочку до себе і невдовзі дізнався, що вона християнка. Свята діва навіть не намагалася заперечувати цього, не злякали її погрози розшалілого батька, на які вона спокійно відповідала:“Віри в правдивого Бога ніхто не вирве з мого серця;я готова задля Христа Спасителя кров пролити, а тут, на землі, маю лиш одне бажання, щоб ти, мій батьку, пізнав правду і поклонився правдивому Богу”. Батько, розлючений, оскаржив власну дитину перед старостою Олимврієм. Той, побачивши дівицю, не міг надивуватися її вроді і найлагіднішими словами став її намовляти, щоб принесла жертву богам, а сам він готовий одружитися з нею. Також він сказав їй, що за непослух мав би її жорстоко карати. Але свята діва готова була на муки і навіть на смерть за Христа. Тоді Олимврій велів публічно поставити її перед судом і запитав, чи хоче вона послухати царського наказу, свята, замість відповіді, піднесла в небо свій погляд і стала вголос молитися. Староста наказав покласти її на землю і сікти різками. Кров’ю сплила земля, усе тіло стало суцільною раною, сам староста затуляв собі очі, щоб не дивитися на ті муки, а свята Марина призивала в Бога допомоги і благословила Господа, що дозволив їй задля свого Імени страждати. Потім стали залізними гаками рвати її тіло, та й ці муки вона стійко перенесла. Врештірешт її кинули у темну в’язницю. Уночі, коли свята діва гаряче молила Господа про витривання в доброму, явився їй світлий хрест і рани її зажили, так, що наступного дня багато поган, побачивши її цілком здоровою, не могли цьому надивуватися. Староста наказав припікати її розпеченими бляхами, та терпеливість мучениці була така велика, що багато поган навернулося і голосно прославляли Христа. Тоді Олимврій велів стяти її мечем. Сталося це в кінці третього століття. В ХІ ст., в часі Хрестових походів, почитання святої мучениці Марини, званої також Маргарита (що означає – перла), поширилося також і на Заході, зокрема в Франції, Англії, Німеччині й Італії. А славний поет, єпископ Віда (+1566 р.), написав на честь святої, що була покровителькою міста Кремони, дві прекрасні пісні.
Тропар, глас 4:
Агниця твоя, Ісусе, Марина,* кличе великим голосом,* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царювати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші.
Кондак, глас 3:
Благами дівицтва прикрашена, Діво,* нетлінними вінцями вінчалася ти, Марино.* Кров’ю мучеництва обагрена,* просвітилася благочесно чудесами зцілення, мученице,* і прийняла почесть перемоги твого страждання.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Коли багатющим духовним світлом ти просвітилася,* то світ зненавиділа і єдине царство полюбила,* та й на безмірні зважилась страждання.* Тому перемогла ти ворога і сплела собі вінок перемоги,* преславна мученице Марино.
Коли ти, Чесна, росою божественного Духа, що помагав тобі,* погасила тілесну похіть і гріховне полум’я,* тоді й звірів загнуздала ти посеред судилища,* хоробро передавши тіло своє на рани.* Тому ти перемогла ворога і переможний вінок сплела собі,* всеблаженна мученице Марино.
Ні меч, ні вогонь, ні рани, ні скорбота, ні голод,* ані будь-які муки не притупили твого прагнення до Господа,* бо, шукаючи його палким серцем,* усім видимим ти погордила, Мученице,* і поселившись у божественній світлиці,* стала ти, Марино, невістою всіх Царя.
Радісними голосами і псалмоспівами оспівуємо Марину мученицю!* Вона перемогла на землі ідольську спокусу* і хоробро взяла під ноги ворога-супостата,* тому й по смерті злетіла на небо,* маючи на голові вінок і кличучи:* Тебе, мій Жениху, я прагну* і з любовною тугою за тебе я передала на вогонь моє тіло!* Тому нехай я поселюся у твоїй вічній обителі,* де є житло всіх щасливих.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Фото – „Св. влкмч. Марина”Роман Василик, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
о. Петро Фостик
