Притча про милосердного самарянина – це питання допомоги ближнім у різних потребах, особливо в складних ситуаціях. У людському житті завжди присутні різні труднощі, проблеми. Навіть після приходу на землю Ісуса Христа їх не стало менше. Це показує недосконалість цього земного життя та наслідки первородного гріха. Тому ми часто зустрічаємо в житті людей, котрі потребують матеріальної чи духовної допомоги, нагоди до діл милосердя для душі або для тіла.
Нинішні роздуми над притчею про милосердного самарянина хочу розпочати з того, що сьогодні питання будь-якої допомоги ближнім досить проблематичне. Дуже мало є ситуацій, коли можна отримати надійну, фахову пораду, консультацію у важливому питанні, якісне виконання роботи (лікування, навчання, пошиття одягу, ремонт взуття, квартири, техніки, машини) за відповідну винагороду, а вже не кажу про безкорисливу допомогу. Сьогодні все оцінюється через призму грошей, збагачення, власної користі, а добро ближнього стоїть далеко на останньому місці. Для сучасного робітника важливо одне – скільки я зароблю, а не важливо, чи ближній буде задоволений результатами моєї праці. Дух матеріалізму глибоко проник у свідомість людини, заглушив у її душі вразливість на потреби ближнього, прояви безкорисливої любові й милосердя, бачити в інших Христа. Теперішня людина бачить в ближньому переважно тільки себе.
Пригадується мені подія з життя. Була одна багата жінка, але дуже скупа. Перед убогими, які приходили просити милостині, закривала браму. Одного разу, коли поверталася з городу із зеленою цибулею у запасці, заступив їй дорогу вбогий і просив милостині. „Я нічого не маю”, – відповіла вона. „Дай мені хоч одну цибулину”, – просив жебрак. Жінка вибрала найменшу, дала бідному і пішла до хати. Та все на світі минає. Померла й ця багачка і опинилась на місці муки. Бачачи радість праведних, кличе вона і вичислює, скільки молитов відмовила, свічок поставила перед образами. „Це несправедливо, – нарікає вона, – щоб я тут мучилась з іншими грішниками”. І раптом чує голос із Неба: „Але ти не маєш жодного доброго діла. Що з твоїх молитов, коли твоє життя було без милосердя”. Замовкла вона, бо справді не мала жодного доброго вчинку на своє оправдання. Раптом пригадала собі, що дала колись одному бідному цибульку і крикнула: „Я дала бідному цибулину”. „Добре, – озвався небесний голос, – він прийде на берег безодні і дасть тобі цибульку. Тримайся сильно, може він тебе витягне з місця муки”. Появився вбогий з цибулею, жінка вхопилась за неї, і цей святий жебрак почав її тягти. Ще трішки, і витягне. Але несподівано почула, що хтось із тих, що з нею мучились, скористав з нагоди вирватись на волю і вхопився за її ногу. „Ах ти, поганче, відчепися”, – крикнула вона зі всієї сили й копнула його другою ногою. Від цього несподіваного руху гичка не витримала, обірвалася, і немилосердна скупа жінка полетіла назад у безодню. Цей її вчинок був образом закам’янілого самолюбства, що залишилось у неї і після смерті.
Допомога ближнім – це питання рівня духовного життя, нашої любові та відповідальності перед Богом. Правдива любов зажди відповідальна. Як ставимося до ближніх і їхніх потреб, по цьому можемо визначити рівень і правдивість нашої побожності – любові до Бога.
Коли йде мова про допомогу ближнім, то вона стосується не тільки вирішення життєвих, матеріальних справ, а також самої особи, добра її тіла та душі. Однак у конкретних життєвих ситуаціях ми не завжди можемо легко і швидко зорієнтуватися, як допомогти даній людині, чи вона справді потребує допомоги, про яку просить. Сьогодні на вулицях міст багато людей просять про матеріальну допомогу, особливо у вигляді грошей. Як правильно поступити, аби не мати докорів сумління, що не допоміг ближньому в потребі, не виконав слова Христа: „Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся” (Мт 5,42).
Спочатку варто довідатися, яка причина того, що хтось просить в людей матеріальної допомоги, чи він справді потребує її, наскільки правдивим є його прохання. Для цього можна запитати, чому і з якою метою хтось просить допомоги в людей. Коли людина потребує їжі чи одягу, таку допомогу можна завжди і спокійно надати, якщо це можливе для нас. Орієнтиром тут є слова Христа: „Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене” (Мт 25,35-36).
Говорячи про діла любові й милосердя до ближніх, придивімося уважніше до потерпілого чоловіка, про якого розповідається у цій притчі. Його смертельно побили розбійники й він нічим не міг допомогти собі, а був зданий повністю на милосердя людей. Чимало є людей, які можуть частково вирішити свої проблеми, але не хочуть.
Багато осіб просять у перехожих гроші. Тут треба бути обережними, бо дехто поступає так, бо шукає легкого вирішення справи, зловживає добротою інших. Подивімося тоді, а який фізичний стан того, хто збирає грошові пожертви. Одне, коли людина потребує певної суми грошей на складну операцію, невідкладне лікування, але своєю працею не може заробити їх за короткий час. Тоді є об’єктивна причина такої допомоги. Але якщо людина може працювати й заробити гроші на свої потреби, але не хоче, шукає „легкого хліба”, прикривається неправдивими причинами, такій людині бажано не давати грошей. Бо це не буде їй на користь, а радше служитиме поглибленню лінивства, утвердженню жебрацького способу життя. Апостол Павло пише про це так: „Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть” (2 Сл 3,10). Таким чином ми станемо співучасниками її гріха. Даючи гроші, будемо сприяти її лінивству.
Єдиним, певним і завжди ефективним способом допомоги потребуючим є молитва. Якщо ми не впевнені у щирості прохання людини і в належному використанні нашої матеріальної допомоги, або не можемо це зробити, то завжди можна за таку особу помолитися. Молитва не потребує якихось надзвичайних умінь чи умов. Молитися можна в думці, по дорозі. Ісус завжди почує нашу молитву, незалежно від того, в якому місці чи в яку пору дня звернемося до Нього, будемо просити допомоги для ближніх, як каже псалмопівець: „Я голосно візвав до Господа, і він вислухав мене з гори святої своєї” (Пс 3,5). Бо на питання любові і милосердя Господь відповідає негайно.
На тему милосердя апостол Павло написав: „Хто скупо сіє, скупо буде жати. Хто щедро сіє, той щедро жатиме” (2 Кр 9,6); „Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне” (Гл 6,8). Не шкодуймо ближнім любові для їхнього тіла чи душі, а отримаємо взамін щедрий вияв любові від Ісуса вже тут на землі, а особливо у вічності. Амінь.
о. Михайло Чижович, ЧНІ
Притча Ісуса Христа про милосердного самарянина це картина взята з життя в Палестині. Місто Єрихон віддалене від Єрусалиму приблизно на двадцять миль. Дорога між цими містами була дуже небезпечна, бо тягнулася поміж горами і кручами, в яких часто скривалися розбійники і злодії. Цю дорогу називали „дорогою крові”, тому, що на цій дорозі багато подорожніх потерпіли від нападів різних злочинців, й немало невинних людей були замордовані.
На питання законовчителя „Хто є мій ближній” Христос-Спаситель оповів цю прегарну притчу про милосердного самарянина. Розбишаки пограбували подорожнього, побили його сильно і залишили при дорозі напівмертвого.
Переходив тією дорогою найперше священик, а пізніше левіт. Вони бачили цього пораненого чоловіка, але не змилосердились над ним. Зверніть увагу на те, що поранений подорожній був ізраїльтянином, євреєм. Священик і левіт, які переходили тією дорогою, також були євреями, але вони не мали милосердя до свого співвітчизника. Вони, бачивши важко пораненого „пройшли мимо”. Чому вони не допомогли нещасному? Бували випадки, що і розбишака грав роль пораненого, лягав на землю при дорозі і стогнав, щоб приманити до себе подорожнього. Коли подорожній наближався до такого „хворого”, то інші злодії, які скривалися за скелею, кидалися на подорожнього, грабували його і могли побити до смерті. Можливо, що і священик, і левіт мали страх перед злодіями і тому пройшли, не затримавшись коло лежачого. З оповідання Ісуса Христа виходить, що обидва вони не хотіли допомогти пораненому, бо не було в них любові до ближнього. Аж тут зближається самарянин. Ізраїльтяни дивилися на самарян з великою погордою, для них кожний самарянин був гірше пса, грішником, єретиком і біснуватим. Найбільшою зневагою для єврея було, як хтось назвав його самарянином. Одного разу юдеї з ненавистю промовили до Ісуса Христа: „Чи неправильно ми кажемо, що самарянин єси ще й навіжений?” (Ів. 8, 48). Це була велика зневага. У цій притчі Ісус Христос каже, що зневажений юдеями самарянин милосердиться над пораненим і не звертає уваги, що цей поранений – єврей. Отже, самарянин перев’язав його рани, полив їх оливою і вином, посадив на свого осла, привіз потерпілого до заїзду, доглядав за ним і заплатив власникові заїзду за кімнату. З притчі Ісуса Христа про милосердного самарянина походить вислів „самарянська послуга”, що означає милосердя, співчуття і поміч ближньому.
Закінчивши цю притчу, Спаситель питає законовчителя: „Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” Священик, левіт, чи самарянин? Законовчитель відповів: „Той, хто вчинив над ним милосердя”. Тоді Христос промовив до нього: „Іди і ти роби так само” (Лк. 10, 36-37). Кожна потребуюча людина є нашим ближнім. Греки називали кожного чужинця варваром, для жидів чужинець був поганським псом, а прихильники Магомеда називали чужинця невірним. Для Ісуса Христа кожен чужинець був братом, кожна чужинка сестрою. Навіть більше, бо за кожною людиною стоїть сам Ісус Христос, коли каже:
“Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Син Божий, Ісус Христос, наш Спаситель, скривається під видом кожної людини. „Я з вами по всі дні аж до кінця віку”, – каже Ісус (Мт. 28, 20). Він є з нами в Церкві. Він з нами як Учитель у Святому Євангелії. Він з нами в Пресвятій Тай- ні Євхаристії під видами хліба, а також в образі наших ближніх, хто б вони не були.
Покійна праведна монахиня Мати Тереса в Індії часто пригадувала цю правду своїм сестрам, кажучи: „Дорогі сестри! В каплиці ви адоруєте Ісуса Христа, укритого в кивоті під видами хліба. Коли обов’язок кличе вас із каплиці до хворих у лікарні, ви залишаєте Ісуса Христа в кивоті і спішите до Ісуса Христа, укритого в хворій людині”. Все, що ми робимо для хворих ближніх, ми робимо для самого Ісуса Христа.
У книжці про життя святого „Івана від Бога” запucaна зворушлива легенда. Цей святий залюбки доглядав хворих, перев’язував їхні рани, милосердився над недужими, навіть цілував огидні рани. Одного дня приклякнув він біля пораненого і почав водою обмивати його зболені ноги. Аж ось побачив святий Іван на стопах того раненого чоловіка глибокі рани від цвяхів, які несподівано заблищали ясним світлом і небесною авреолею. Зачарований цим дивом, святий Іван проказав: „Це ти, Господи Ісусе?”. В цій хвилині святий побачив обличчя Христа-Спасителя в небесній славі і почув похвальні слова: „Так, це я. Кожен раз, коли ти обмиваєш рани хворих, ти робиш це для мене”. Після цих слів видіння зникло.
На світі завжди було, є і завжди буде багато горя, терпін- ня, болю і сліз. Можна сказати, що ціла наша земна куля вкрита горем, сльозами, недугами, ранами, нещастями і терпіннями. Всюди потрібно милосердних самарян, потрібно помочі, потіхи, розради і діл милосердя. В наших парафіях, у наших родинах є широке поле для діл милосердя. Як це гарно почути, що деякі наші вірні, деякі організації, відвідують старших парафіян, які не можуть вийти з хати, які є дуже самотніми і потребують розради чи може навіть якоїсь по- слуги. Часами одне слово, одна усмішка, одна порада є великою втіхою для тих, що тижнями, місяцями, а навіть і рока- ми мусять жити серед чотирьох стін. На Божому суді щасливими будуть ті, що почують слова Христа-Господа: „Я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене” (Мт. 25, 35-36). На питання: „Господи, коли ми бачили тебе в потребі і помогли тобі?”, Христос відповість: „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25, 40). „Іди і ти так чини”, – сказав Ісус до законовчителя.
Ці слова Ісуса Христа відносяться до кожного і кожної з нас. Ідіть і наслідуйте діло милосердного самарянина! Будьмо милосердні! Господь Бог буде милосердний до кожного, хто милосердиться над ближніми. Євангеліст Матей записав нам радісну обітницю Ісуса Христа: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя” (Мт. 5, 7). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Значення чесноти милосердя
Одного разу приступив до Ісуса Христа знавець єврейського Закону та спитав Його, яка найважливіша заповідь у Законі? Ісус у відповідь вказав йому на дві найважливіші заповіді, які включають у собі ввесь Божий Закон. Перша з них:
„Люби Господа Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею й всією твоєю силою „ (Лк 10,27). А друга, подібна до неї: „Люби ближнього твого, як себе самого „ (Лк 10,27).
Тому однак, що євреї невірно розуміли слово „ ближній „ бо ближнім уважали вони тільки євреїв, а всіх інших – ворогами своїми, Ісус розповідає тому знавцеві закону й усім слухачам притчу про Милосердного Самарянина. Каже Він таке:
„Один чоловік сходив з Єрусалиму де Єрихону й попав між розбійників, які обдерли його й побили важко, та й пішли геть, зоставивши його пів живим „ (Лк 10,30).
Далі розповідає Христос як поводилися співгромадяни того нещасного чоловіка, тобто священик і левіт, служачий при святині. Вони побачивши його, побитого, пораненого, закривавленого, минули його, не давши йому жодної допомоги. Так-то Спаситель змалював євреїв, співгромадян того побитого розбійниками чоловіка. Що більше ті два євреї в особливий спосіб були зобов’язані помогти йому, бо вони були вибраними слугами Божими, вже з огляду на свій уряд, мали обов’язок опікуватись бідними, покривдженими й тими всіма, які потребували негайної помочі, як ось той, що ледве живий лежав при дорозі. Закон вимагав від усіх євреїв, а передусім від слуг Його святині, щоб вони допомагали тим, що в біді й потребі. Вони ж того не зробили. Чому спитаєте? Хто його знає, може тому, що боялися, що розбійники можуть несподівано повернутися й із ними щось таке зробити. Або, може, тому що не звертали уваги на закон, який приказував їм милосердитись над ближнім і помагати йому в біді.
Але по якомусь часі їхав тією дорогою самарянин. А треба нам знати, що між самарянами й євреями існувала давня ворожнеча, ще з того часу, як Ізраїльтяни повернувшись з неволі вавилонської, не хотіли дозволити самарянам допомагати їм у відбудові святині єрусалимської, кажучи, що вони не були правдивими євреями, тому що в своїх подружах мішалися з поганами, мешканцями Палестини. І той самарянин, ворог жидовина, побачивши його, зданого на поталу гарячого сонця, та й може хижих звірят і птиць, зліз зі свого осляти, підійшов до пораненого, обмив його рани вином помастив олією, взяв на своє осля, завіз до гостинниці Й там доглядав Його як міг. А наступного дня дав власникові гостинниці дві срібні монети доручаючи, щоб він далі опікувався недужим, а якщо видасть більше як він йому дав, обіцяв при повороті йому те звернути.
Ця притча – неначе попередження Боже, звернене до вибраного народу й до кожного з нас, щоб ми були милосердними й допомагали нашим ближнім у біді чи нещасті. Гляньмо лише так на оцей світ, що кругом нас і без великого труду зауважимо ненависть і нужду, які чигають із кожного закутка. Війни, революції, убивства, грабежі, насилля й тим подібні злочини панують у світі, що не є непевно висловом любови ближнього, але звірської ненависті, гніву й заздрості. Від приходу Христа Спасителя світ, здається, нічого не поправився, а може й погіршився. Син Божий прийшов на землю й проповідував мир, братню любов, любов ближнього, навіть і любов до ворогів:
„А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що переслідують вас…” (Мт 5,44). „А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, чиніть добро тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, що вас проклинають і моліться за тих, що вас зневажають… Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк 6,26с.36).
Коли так призадумаємось над життям людей, над їхніми відносинами між собою, як вони дуже ненавидять себе взаємно, як бажають собі пошкодити, мусимо прийти до висновку, що навіть дикі звірята поводяться краще. Це правда, мясожерні звірі вбивають, але на те, щоб з’їсти й заспокоїти свій голод. Коли ж вони ситі й не голодні, тоді вони не вбивають, Чоловік однак вбиває на те, щоб ограбити іншого, застрашивши ж зробити своїм невільником, щоб помститись на своєму ворогові. Що ж тоді вчинить нам Творець, всемогутній Бог, який дав нам заповідь себе взаємно любити? Він сотворив нас сотворіннями товариськими, тобто такими, що мають жити в спільноті й потребують допомоги інших, щоб могли жити на землі. Бог дав нам заповідь любови ближнього з цією метою, щоб нас спонукувати до взаємодопомоги. Життя наше тут, на землі важке й таке дуже скомпліковане, що аби при ньому вдержатися мусимо собі взаємно допомагати, А люди, щоб тільки загарбати собі більше тих земних дібр готові вбити, поранити, чи яким іншим способом присилувати іншого віддати те, що є його. Те легковаження й недоцінювання людського життя пішло так далеко, що навіть матері вбивають своїх ще ненароджених дітей, бо кажуть, що на землі вже забагато людей, так що їм може нестати засобів до життя. Людські матері, які від віків були символом любови до дітей, самопосвяти задля них, стали тепер гірші вовчиць. Бо ті кровожадні звірі люблять своїх молодих, дбають про них ів їх обороні не вагаються й жертвувати своїм життям. А людські матері для власної вигоди, для свободи й задоволення своїх найнижчих похотей, позбуваються власних, ще ненароджених дітей, яких сама природа скриває в лоні їхніх матерів, щоб у той спосіб захоронити від небезпеки, від ушкодження, від утрати життя.
Будьте милосердними – вимагає Богочоловік від своїх учнів і від усіх людей, кажучи:
„Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя!” (Мт 5,7).
А звертаючись до фарисеїв і книжників, які ненавиділи його й усіх людей поза своїми сектами, каже Христос:
„Ідіть, отже й навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви” (Мт 9,13).
При іншій нагоді, видячи як фарисеї без милосердя осуджували Його учнів, упоминає їх знову словами єв. Письма:
„ Якби ви зрозуміли, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви, – ви б безвинних не осудили „ (Мт 12,7).
Так то навіть Старий Завіт, хоч був і строгим, тому називався Завітом Справедливості, все-таки вимагав милосердя від своїх ви знавців, вказуючи на велику вартість чесноти милосердя:
„Милосердям і правдою покотується гріх „ (Прип. 16,6).
При іншій знову нагоді Господь сам запевняє свій вибраний народ:
„Чинити милосердя й суд – ліпше в очах Господніх, ніж жертва „ (Прип. 21,3).
Виходить, отже, що в очах Божих милосердя й любов ближнього були багато приносили Богові на жертовниках у святині Єрусалимській.
А тепер пригляньмося нам самим, як то в нас мається справа відносно тої чесноти? Без сумніву ми нераз бачили людей – тобто наших ближніх у біді й нещасті, що самі були безпомічними й очікували чи хтось не подасть їм помічну руку? Якже ж ми поводимося в тому випадку? Чи ми помагали їм людям, а чи радше ховались, щоб не ділитися з ними нашим добром. Або тікали, коли ближній був у небезпеці, щоб часом не бути заміщаним у якусь халепу. Органи безпеки, тобто поліція, не раз нарікає па людей, які байдуже дивляться на злочини, що їх злочинці коять немічним людям і ніяк не бажають їм допомогти. Вони повинні принаймні покликати поліцію, яка б перешкодила крадежам, розбоєві а то й убивствам ближнього. Вони запевняють, що якби люди співпрацювали а поліцією, якби боронилися взаємно і негайно повідомляли поліцію про грабежі чи якийсь інший злочин, тоді число злочинів зменшилося б помітно. Бо злочинці були б свідомі того, що люди будуть себе взаємно обороняти й у той спосіб можуть Їх самих чи поранити, чи вбити, А якщо ні, то знали б, що при найменшому підозрілому кроці, вони повідомлять поліцію й вона своєчасно прибуде на місце злочину та й або перешкодить їм у ньому, або ув’язнить і покарає за злочин. Якже ж справа мається в нас з допомогою тим, що її потребують, тобто, що голодують, що не мають одежі й терплять від холоду? Коли візьмемо під увагу не тільки поодиноких людей чи родини, але навіть цілі народи, яких добро знищили стихії, землетрус, вода Чи вогонь. Або знищила їх війна – той, може, найгірший ворог людства; або може окупант силкується знищити народ, щоб тим легше опанувати його, або відібрати в нього його землю. Подумаймо, як ми намагаємось допомагати тим людям?
Будьте милосердними, кличе Христос, щоб ви також осягнули милосердя Боже, передусім у день страшного суду, коли Божий Суддя прийде до нас і вимагатиме від нас рахунку з цілого нашого життя, щоб відплатити нам згідно з нашими ділами. Подумаймо лише, що ми скажемо Йому, коли Він звернеться до нас оцими страшними словами:
„Ідіть від мене геть прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові його ангелам; бо я голодував, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, й ви не напоїли мене, подорожним був, і ви не прийняли мене в дім; нагим 1 ви не одягнули мене недужим і в тюрмі й ви не навідались до мене” (Мт 25, 44сс).
Та й тоді Він вияснить нам, коли ми це все занедбали Йому зробити, словами:
„Направду кажу вам, те що ви не зробили одному з моїх братів найменших, мені також ви того не зробили” (Мт 25,46).
Тому заради нашого власного спасіння, будьмо милосердними, навіть супроти наших найгірших ворогів, Не відплачуймо їм за наші кривди; залишімо помсту Богові, бо Він того від нас вимагає: „ Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо:
„Мені належить помста, я відплачу, говорить Господь. Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли він має спрагу, напій його, бо роблячи це, нагромаджуєш йому на голову розжарене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемагало, але перемагай зло добром„ (Рм 12,19; див. Втор 32,35; Євр 10,30).
Згідно з гадкою св. апостола Павла, найкраща помста над ворогом – це милосердя над ним, допомога йому в біді. Помсту лишімо Богові, а Він має всі засоби, щоб відомстити нашу кривду. Він на багато могутніший від нас, має безмежно болючіші способи, щоб карати за злочини Й відомщати несправедливість. В Його розпорядженні ціле пекло з його страшною вічністю на всіх грішників, тиранів і кривдителів. Ми ж виявляючи милосердя навіть нашим ворогам, запевнюємо собі те саме милосердя в Господа Бога, Він бо сам навчив нас так молитись:
„І прости нам наші провини, як ми прощаємо нашим винуватцям „ (Мт 6,12).
Але з другого боку остерігає нас, словами:
„Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших” (Мт 6,14с).
о. д-р М.І. Любачівський
25-та Неділя після Зісл. Св. Духа (Лк. 10,25–37) – о. Миколи Бичка, ЗНІ з Нюарку (США) – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=rwgCaZWF10k&t=63s
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Еф. 224 зач.; 4, 1-6.
Браття, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас покликано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа у зв’язку миру. Одне тіло, один дух, як і ви були покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення! Один Бог і Отець усіх, що над усіма і через усіх, і в усіх.
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ап.: 1 Кор. 131 зач.; 4, 9-16.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Лк. 53 зач. 10, 25-37.
Одного разу законник якийсь приступив до Ісуса, щоб його випробувати й каже: – Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?
Ісус мовив до нього: – В законі що написано? Як там читаєш?
Озвався той і каже: – Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.
Відповів єси добре; – сказав йому, – роби це й будеш жити.
Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: – Хто мій ближній?
Ісус мовив, кажучи: Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й попав розбійникам у руки, що його обдерли й побили тяжко, і пішли геть, зоставивши його півмертвого. Припадково ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його, минув і пішов далі. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього і пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, надійшов на нього і, побачивши його, змилосердився. Приступив він до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на свою скотину, привів до заїзду й доглянув його. На другий день він вийняв два динарії, дав їх господареві й мовив: доглядай його, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли вернуся.
Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що попав розбійникам у руки?
Він відповів: – Той, хто вчинив над ним милосердя.
Тоді Ісус сказав до нього: – Іди і роби ти так само.
ВІД ІВАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ап.: Ів. 4 зач. 1, 35-51.
В той час стояв Іван і двоє з його учнів. Побачивши Ісуса, що надходив, мовив: – Ось Агнець Божий.
Почули двоє учнів, як він сказав те, і пішли за Ісусом. Обернувшися й побачивши, що вони йдуть, Ісус сказав до них: – Чого шукаєте?
Вони сказали: – Равві (що в перекладі означає: учителю), де пробуваєш?
Він відповів їм: – Ходіть і подивіться. Пішли, отже, і побачили, де побуває, і того дня лишилися в нього. Було ж близько десятої години.
Андрій, брат Симона Петра, був одним із двох, що, почувши Івана, пішли за ним. Зустрів він спершу брата свого Симона і сказав до нього: – Ми найшли Месію (що у перекладі означає: Христос).
І привів його до Ісуса. Ісус, глянувши на нього, сказав: – Ти – Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа (що у перекладі означає: Петро-скеля).
Другого дня вирішив піти в Галилею. І найшовши Филипа, мовив до нього: Іди за мною.
А був Филип з Витсаїди, з міста Андрія та Петра. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: – Ми найшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки – Ісуса, сина Йосифа, з Назарету.
Натанаїл сказав йому: – Що доброго може бути з Назарету?
Мовив до нього Филип: – Прийди й подивися.
Ісус, побачивши, що до нього надходить Натанаїл, сказав про нього: – Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства.
Натанаїл сказав: – Звідкіль ти мене знаєш?
Сказав Ісус і промовив до нього: – Перше ніж Филип тебе покликав, я тебе бачив, як був єси під смоковницею.
Натанаїл відповів йому: – Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля.
Ісус у відповідь сказав йому: – Тому що я мовив до тебе: я бачив тебе під смоковницею – віруєш. Побачиш більше, ніж те.
І сказав до нього: – Істинно, істинно кажу вам: побачите небеса відкриті і ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина чоловічого.
Еф. 4, 1–6. «Терплячи один одного в любові»
Завжди прагнемо, щоб ми змінилися, все для цього робимо. Також очікуємо, щоб змінилися інші, навіть стараємося їх змінювати, якось їм допомагати, впливати, але часто це не дає якихось результатів. Інші так само прагнуть змінити нас, нам у чомусь допомогти, і також їм це не одразу вдається. Тому апостол вказує на цю площину стосунків – терпіти одне одного в любові, терпеливо прийняти одне одного.
Це дуже важливо для наших стосунків, бо ж Господь довготерпеливий і «довго терпить» всіх нас. Господь не кидає одразу з неба каміння чи громи, коли ми робимо щось зле або ж чинимо якісь гріхи. Він любить нас і очікує нашої зміни. Так само й ми повинні наслідувати Господа в наших стосунках – любов’ю покривати гріхи одні одних, терпеливо приймати одне одного, бо кожен із нас потребує часу, щоби змінитися, наблизитись до Господа.
«Бог полюбив нас, коли ми були ще грішниками», відтак стараймося приймати і любити своїх ближніх, попри їхні недосконалості!
Вл. Венедикт Алексійчук
1 Кор. 4, 9–16. «Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям»
На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше.
Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і нам. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалости.
Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас неодноразово не приймає світ. Щобільше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!
Вл. Венедикт Алексійчук
Лк. 10, 25–37. «“Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?”
Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя”»
Напевно, не було й дня в житті будь-кого з нас, коли б ми не мали нагоди чинити милосердя. Бог завжди посилає нам такі ситуації, де ми можемо виявити своє милосердя, тим самим уподібнюючись до Нього – який один є досконало милосердним!
Звичайно, бути милосердним непросто, особливо тоді, коли перед нами людина, яка, за нашими мірками, на це милосердя не заслуговує. Однак як часто ми самі не заслуговуємо на Боже милосердя… Але як гаряче у своєму серці ми цього Божого милосердя прагнемо! Тому істинно милосердними можемо бути тоді, коли пам’ятаємо, що ми теж не завжди заслуговуємо на милосердя нашого Господа, однак Він усе ж милосердиться над нами.
Якщо хочемо бути Його дітьми, то маємо так само великодушно виявляти милосердя до інших, як це робить Він. Чинити милосердя і тому, хто нам зробив щось добре, сказав добре слово, закрив очі на наші недоліки; і тому, хто сказав нам неправду, зрадив нас, повівся з нами несправедливо.
Як ми чекаємо на Боже милосердя й милосердя від ближнього, так і ближній чекає, що ми будемо до нього милосердні.
Бог очікує, що милосердя, яке Він виявляє до нас, ми подаруємо ближнім!
Вл. Венедикт Алексійчук
Йо. 1, 35–51. «Ходіть та подивіться!» і «Прийди та подивися!»
Двічі в цьому євангельському читанні Христос звертається подібно: «Прийди!» Це запрошення стосується кожного з нас, хто у своєму житті намагається боротися зі своїми недоліками, вадами, проблемами, пристрастями, прагне пізнати себе. У якийсь момент нам, може, видається, що ми побороли наші пристрасті, пізнали себе, та знову, немов хвиля, накочується щось нове. Нагору виходять інші проблеми.
Ми ніколи не зможемо самі себе повністю пізнати й не можемо бути певні за себе. Це спонукання Христа: «Ходіть та подивіться!» – означає запрошення прийти такими, як ми є, до Господа. Бо як Христос проходив через замкнені двері, так Він може пройти через замкнені двері нашої душі, через усі наші проблеми, кризи, труднощі, зранення… Прийти – й оздоровити нас!
Тому так важливо мати відвагу завжди приходити до Господа та бути певними того, що саме зустріч з Ним змінює кожного з нас!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар воскресний (г. 8):
З висоти́ зійшо́в Ти, Милосе́рдний,* погребе́ння прийня́в Ти тридне́вне,* щоб нас ви́зволити від страсте́й,* життя́ і воскресі́ння на́ше,* Го́споди, сла́ва Тобі́.
Тропар (г. 4):
Як первозванний з апостолів і як верховного брат* Владиці всіх, Андрею, молися,* мир вселенній дарувати* і душам нашим велику милість.
Кондак воскресний (г. 8):
Воскре́сши із гро́бу,* уме́рлих воздви́гнув Ти* і Ада́ма воскреси́в Ти,* і Є́ва лику́є в Твої́м воскресі́нні,* і кінці́ сві́ту урочи́сто святку́ють* воста́ння Твоє́,* Многомилости́вий.
Слава: Кондак (г. 2):
Мужности богогласника, якого ім’я святкуємо,* і верховного послідувателя Церкви,* Петрового родича возхвалім,* бо, як давно тому, так і нині до нас закликав:* прийдіть – ми знайшли, кого бажали.
І ни́ні: Богородичний (г. 2):
В молитва́х невсипу́щу Богоро́дицю* і в засту́пництвах незамі́нне упова́ння* гріб і умертві́ння не втри́мали.* Бо як Ма́тір Життя́ до життя́ переста́вив Той,* Хто всели́вся в утро́бу присноді́вственну.
Прокімен (г. 8): Помолі́ться і возда́йте Господе́ві, Бо́гу на́шому (Пс. 75,12).
Стих: Відо́мий у Ю́деї Бог, в Ізра́їлі вели́ке ім’я́ Його́ (Пс. 75,2).
Прокімен апостолу (г. 8): На всю землю вийшло вістування їх і до кінців вселенної глаголи їх (Пс. 18,5).
Стих: Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь (Пс. 18,2).
Алилуя (г. 8): Прийді́те, возра́дуємся Господе́ві, воскли́кнім Бо́гу, Спаси́телеві на́шому (Пс. 94,1).
Стих: Іді́м пе́ред лице́м Його́ з іспові́данням і псалма́ми воскли́кнім Йому́ (Пс.94,2).
Алилуя апостолу (г. 1): Ісповідять небеса чуда Твої, Господи, і істину Твою в церкві святих (Пс. 88,6).
Стих: Бог прославлюваний на раді святих (Пс. 88,8).
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1).
Причасний: На всю землю вийшло вістування їх і до кінців вселенної глаголи їх (Пс. 18,5). Алилуя, тричі.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святого всехвального апостола Андрія Первозваного, якого сьогодні пам’ять світло звершуємо, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid0EEz3kBKinDi4v8Bp6xyAFf6JktPk1XfVHUjWTY5bm63eJP12joFY2MjAURgSETZPl
о. Петро Фостик
