Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. – ( Йо 17,1-13 )
У неділю перед Зісланням Святого Духа Церква вшановує отців першого Нікейського собору. Вони принесли великі плоди Святого Духа, бо прикладом свого життя стали на захист добра Церкви: правд віри про єдиного Бога, зокрема про Божество Ісуса Христа – Сина Божого. Отці продовжили справу апостолів: проповідували віру і Євангеліє Ісуса, зберегли їхні духовні здобутки – науку і любов до Бога.
Приклад отців першого собору актуальний і важливий також сьогодні, коли у Церкві повстають нові Арії і Несторії, „хижі вовки” (о. Ковпак, підгорецькі отці), які своїми підступними діями хочуть зруйнувати правдиву віру в душах людей, руйнують Церкву з середини через непослух її провідникам і Божому закону, перевагу самолюбства над любов’ю до Бога, гордість і дбання більше про власну славу і вигоду ніж славу Божу.
Отців 1 собору в Нікеї своїм прикладом запрошують нас дбати про духовне добро Церкви: берегти віру, любов, традиції. Святих вшановують не за гарні слова, а за їхні вчинки – діла віри і любові. Ми очікуємо від Бога допомоги не на словах, обіцянках, а на ділі, у вигляді конкретних дарів. Для цього наш зв’язок з Ісусом має бути не на словах, а на ділі, як це було у святих отців. Народна мудрість каже: „Вчинки говорять самі за себе”, або „Вчинки говорять про людину більше, ніж слова”, „Словами голодного не нагодуєш”. Так само Христос казав: „По ділах їхніх пізнаєте їх”, а не по словах. Вчинки свідчать про наш зв’язок з Богом. Щоб отримати допомогу від Ісуса, треба мати міцний зв’язок віри і любові з Ним.
Прикладом цього може бути дбання про християнські привітання. У великодній час за традицією вітаємося „Христос воскрес”. Але багато осіб легковажать цим і вітаються звичайно: „Слава Ісусу Христу”. Якщо людям важко виконати такий малий обов’язок, то як можуть виконувати складніші: піст щоп’ятниці чи подружня вірність. Тому Ісус каже: „Хто вірний у найменшому, той і у великому вірний; а хто нечесний у найменшому, той і у великому нечесний”. Привітання своїм змістом вказує на важливість події та самого Ісуса Христа. Легковажність привітанням означає легковажність Пасхою – знаком нашого спасіння. А одночасно Христом, як нашим Спасителем. Ми не будемо тоді правдивими християнами і учнями Ісуса. Святі отці за прикладом апостолів дбали про правдиву віру і любов, вірність Христові й отримали багато дарів та плодів Святого Духа, пізнали велику мудрість і любов Христа до себе. Якщо ми проявляємо мало поваги і любові до Бога, то й мало дарів отримаємо. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
День Святих отців Першого Вселенського Собору шанується в сьому неділю після Великодня.
В червні 325 року в місті Нікея імператором Костянтином Великим був скликаний перший в історії християнства Собор, що тривав більше двох місяців. Він зібрав 318 єпископів з усього світу, серед яких були присутні Св. Миколай Чудотворець, Яків єпископ Низибійський, Святий Спиридон, також значна кількість пресвітерів і дияконів. Папу Сільвестра представляли два легати. Метою Собору було покласти край суперечці між єпископом Олександром і священиком Арієм з Олександрії.
Основою єретичного вчення Арія, яке швидко поширювалося і знаходило багато прихильників, стало заперечення сприйняття Ісуса як Сина Божого. Арій стверджував, що Ісус таке ж творіння господа як і людина, але більш досконале, що лише силою волі своєї і правильністю вчинків Він зміг досягти неосяжних вершин і був прийнятий Богом за свого Сина.
На Першому Вселенському (Нікейському) Соборі було засуджено аріанство як єресь, що не має нічого спільного з основами християнства. Собор затвердив постулат про єдиносущність Сина Отцю і Його передвічне народження, про сутність Ісуса як істинного Бога.
Собором було складено Символ Віри із семи пунктів, який сприяв поширенню і розумінню християнами постулатів істинного вчення. Тоді ж були остаточно вирішені деякі питання внутрішнього життя Церкви, серед яких встановлення дня святкування Пасхи. Ним стали вважати першу неділю після повного місяця, що настає після весняного рівнодення.
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 20, 16-18; 28-36.
В тих днях Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятдесятниці бути в Єрусалимі.
З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. Коли вони прийшли до нього, він до них промовив:
Вважайте на самих себе і на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, яку він придбав своєю кров’ю. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть між вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. Та й з-між вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. Тому чувайте, пам’ятайте, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас зі сльозами наводити на розум.
А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам насліддя між усіма освяченими. Ні срібла, ні золота, ні одежі я не вимагав ні від кого.
Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба помагати слабосильним й пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: „Більше щастя давати, ніж брати”.
Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними став молитися.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 17, 1-13.
В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав: – Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
Ді. 20, 16-18, 28-36. „Більше щастя давати, ніж брати”
Для нас дуже мило і приємно, коли про нас пам’ятають інші, телефонують і турбуються. Нам приємно отримувати подарунки, нам важливо, щоб інші не забували про нас. І нам боляче, коли цього немає. Але, напевно, ми не раз досвідчували, коли щось отримуємо, ця радість триває якийсь час, коли ми це посідаємо, а це декілька хвилин чи годин. Потім зауважуємо, що воно не приносить нам цієї радості, на яку ми сподівались, коли ще прагнули цього.
У житті кожний із нас мав більший чи менший досвід того, коли ми не тільки щось отримали, а й комусь іншому давали. Звичайно, нам непросто це робити, бо ми не навчені цього належно зробити. Однак добре пам’ятаємо як відчували тоді радість і приємність, коли когось чимось обдаровували, коли комусь щось давали. Тож вміймо завжди і повсякчас не стільки очікувати й шукати від когось іншого, шукати різних нагород і дарів, а вміймо дарувати.
Що більше будемо дарувати, розпоряджуватись тими добрами, які маємо, то більше Бог нас нагороджуватиме цими добрами, щоб ми і далі могли обдаровувати інших, давати іншим.
Йо. 17, 1-13. „Отче святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав”.
Хоча ми знаємо, що Христос об’явив правду про Бога – про Отця, Бог явив нам Сина, але й знаємо також, що людина завжди схильна дивитися на правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа люди починали час від часу трактувати по-своєму, з’являлися єресі, що є і дотепер.
Отці Першого Вселенського собору, яким присвячена сьогоднішня неділя, проголосили певні догми – Символ віри, зокрема його першу частину, щоб окреслити нашу віру: що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, що маємо ту віру, яку Христос нам передав.
Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти передавати наступним поколінням Добру Новину, яку явив нам Христос, цю віру, яку досвідчили апостоли й передали іншим учням, а ті – іншим поколінням.
Маємо нашу віру знати, щоб її у чистоті передати іншим!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Відеозапис проповіді о. Тараса Кшика, ЗНІ з Нюарку (США)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Перед досвітньою зірницею ти народився* з лона Отця без матері перед віками.* Хоч Арій славить тебе, як створіння,* а не як Бога,* зухвало й нерозумно змішуючи тебе, Творця, із створінням,* збираючи собі цим паливо на вічний вогонь,* але Собор у Нікеї проголосив тебе, Господи,* Сином Божим,* співпрестольним з Отцем і Духом.
Хто твою, Спасе,* ризу роздер?* – Арій, – сказав ти,* – який розділив однодостойне начало Тройці.* Він заперечив, що ти – один із Тройці.* Він і Несторія навчив не признавати Богородицю.* Але Собор у Нікеї проголосив тебе, Господи, Сином Божим,* співпрестольним з Отцем і Духом.
У пропасть гріха впадає Арій,* що заповзявся не споглядати на світло.* З Божого допусту нутрощі в ньому розриваються,* щоб насильно віддати життя і духа,* ставши другим Юдою* і замислом своїм і ділом.* Але Собор у Нікеї проголосив тебе, Господи,* Сином Божим,* співпрестольним з Отцем і Духом.
Безумний Арій розділив одноістотність Пресвятої Тройці* на три нерівні і різні природи.* Тому богоносні Отці самочинно зійшлись,* палаючи ревністю Іллі тесвітянина,* і духовним мечем посікли ганебного богохульника,* як Дух їм підказав.
Прославмо нині богоносних Отців* таїнственні сурми Духа,* що виконали в Церкві гармонійну богословську пісню:* про Тройцю єдину і незмінну природою і Божеством.* Вони – переможці Арія і захисники правовір’я* – моляться завжди до Господа,* щоб помилував душі наші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 6:
Ангельські сили на гробі Твоїм,* і ті, що стерегли, змертвіли,* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла Твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Також Вознесення, глас 4:
Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
І Отців, глас 8:
Препрославлений Ти, Христе Боже наш,* світила на землі – отців наших оснував Ти* і ними до істинної віри всіх нас направив Ти.* Багатомилосердний, слава Тобі.
Слава: Кондак Отців, глас 8:
Апостолів проповідування і отців догмати* єдину віру утвердили Церкві,* яка і ризу істини з богослов’я вишнього носячи* право править, і славить* благочестя велике таїнство.
I нині: Кондак Вознесення, глас 6:
Сповнивши промисел щодо нас* і те, що на землі, з’єднавши з небесним,* вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи,* Ти кличеш до тих, що люблять Тебе:* Я з вами і ніхто проти вас.
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, Господа, що з плоттю у славі вознісся на небеса.
I ірмос, глас 5: Тебе, вище ума і слова Матір Божу, що в часі безлітнього несказанно родила, вірні однодумно величаємо.
о. Петро Фостик
