Свята Меланія була внучкою дуже побожної жінки, яка також називалася Меланія і яка цілковито посвятила себе на служіння Богові, вона побудувала в Єрусалимі жіночий монастир і впродовж тридцяти семи літ приймала паломників. А її внучка, дочка одної з найславніших родин в Римі, вже в молодості засяяла багатьма чеснотами. За порадою батьків, скорившись їх проханням, вона в чотирнадцять років вийшла заміж за багатого юнака Апініяна. Але вже невдовзі Меланія так вплинула на свого чоловіка, що на сьомому році спільного життя подружжя вирішило посвятитися життю монашому. Вони продали свої величезні, розкинені в різних краях посілості і все роздавали вбогим.
Коли Італії став загрожувати Алярих, тоді Меланія з чоловіком і своєю матір’ю Альбиною подалися до Африки, у Картагену, а згодом поселилися в Тагасті, де прожили сім літ життям святим і самітницьким. Вони побудували два монастирі, чоловічий і жіночий. Часто втіхою їм була наука святого Августина, бо ж вони жили поблизу Іппону, міста, де, як знаємо, цей великий святий був єпископом. Було так, що мешканці Іппону конче хотіли, щоб Апініяна висвятили на священика і залишили в місті, але смиренний слуга Божий утік, бо не вважав себе достойним такої гідности.
За час побуту в Тагасті вони продали свої африканські посілості, а гроші роздали бідним. Тут у великій святості померла мати святої Меланії Альбина. Після її смерти обоє супругів переїхали до Єрусалиму. Свята Меланія осіла в одному жіночому монастирі, біля Єлеонської гори, де впродовж чотирнадцяти літ жила одним хлібом, спала на голій землі і безнастанно молилася Богу. Апініян вступив до чоловічого монастиря, де провадив святе затворницьке життя.
Преподобна Меланія одного разу їздила до Царгорода, куди її покликав у важливих справах її свояк, знаменитий Волузіян. Вона застала його у тяжкій хворобі і, з Божою поміччю, навернула його з поганства до Христової віри. Потім повернулася до Єрусалиму. Її чоловік тоді вже був спочив у Бозі, і свята Меланія за решту колись безмірного свого майна побудувала в пам’ять про нього чоловічий монастир. Сама вона жила в монастирі, який вона також побудувала, однак не як настоятелька, а як одна з сестер монахинь. Бог об’явив їй годину смерти, вона, попрощавшись і поблагословивши всіх сестер, спочила в Бозі 31 грудня 439 р.
Тропар:
Дівицтва чистоту полюбившиі обручника словами благими упімнувши, множество багатства роздала єси на потребу монашества, Богоблаженна і обителі збудувала єси. Тому в небесні обителі вселившись, поминай і нас, Меланіє всечесна.
Кондак:
Божественная поведінка захоплюючого зверху, роздала тисячі золота твого вбогіму. У всьому світі хочеться розібратися, Меланіє, разом з тим перейдуть до кінця Христового, плотника розплату, єдиного Богу нашого.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Прийдіть і радіймо з Господом,* розповідаючи про оце таїнство:* перегороду від раю знищено, вогняний меч зникає,* херувим відступає від дерева життя* і ми, прогнані з раю задля непослуху, причащаємося райської поживи.* Незмінний образ Отця і відблиск його істоти приймає вигляд слуги;* прийшовши від пречистої матері, він не зазнав жодної зміни.* Бувши правдивим Богом, він зостався тим, чим був,* і приймає те, чим не був, ставши людиною заради чоловіколюб’я.* Тому до нього закличмо:* Народжений з Діви, Боже, помилуй нас!
Коли Господь Ісус народився від святої Діви,* усі просвітилися:* пастухи пригравали, мудреці поклонялися, ангели співали,* Ірод же затривожився, бо появився в тілі Бог,* Спаситель душ наших.
Царство твоє, Христе Боже, царство всіх віків,* влада ж твоя від роду до роду,* бо ти прийняв тіло від Святого Духа* і став людиною від Вседіви Марії.* Світлим розсвітом став нам твій прихід, Христе Боже* – світло від світла, сяйво Отця.* Ти просвітив усе створіння і все живуче прославляє тебе,* бо ти − образ слави Отця,* ти той, хто був і завжди є, і засяяв нам від Діви.* Боже, помилуй нас!
Чим тобі, Христе, віддячимось за те,* що ти задля нас з’явився на землі як людина?* Кожне бо створіння, що тобою постало, воздає тобі подяку:* ангели − співання, небо − зорю,* мудреці –дари, пастухи − сповіщення чуда,* земля – вертеп, пустеля – ясла, а ми – Матір-Діву.* Споконвічний Боже, помилуй нас!
Мудреці, перські царі,* пізнавши відкрито небесного Царя, що на землі народився,* ведені ясною зорею, прийшли у Вифлеєм,* несучи добірні дари: золото, ладан і миро;* побачивши, що у вертепі лежить немовля,* йому вони, впавши ниць, поклонилися.
Отець змилувався, і Слово тілом стало,* а Діва народила Бога, що став людиною.* Зоря сповіщає, мудреці поклоняються,* пастухи дивуються, створіння ж радується.
Коли Август єдиний володів землею,* багатовладдя людей скінчилося;* коли ти став людиною з Чистої,* знищене було ідольське багатобожжя.* Під єдиним мирським царством міста опинились,* а тут народи повірили в єдину владу Божу.* З веління цісаря записувались люди,* записались і ми, вірні, в ім’я Бога нашого, що став людиною.* Велика твоя милість, Господи, − слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.
Слава, і нині: Кондак, глас 3:
Діва днесь преістотного родить* і земля вертеп неприступному приносить.* Ангели з пастирями славословлять,* а волхви зо звіздою подорожують,* бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
о. Петро Фостик
