ПАМ’ЯТЬ СВЯТИХ І ПРАВЕДНИХ ЙОСИФА ОБРУЧНИКА, ДАВИДА, ЦАРЯ, І ЯКОВА, БРАТА БОЖОГО.
Про яку сумну подію читаємо ми в неділю по різдві господа нашого Ісуса Христа? Щойно син Божий з любові до людей зійшов з неба на землю, а вже політична державна влада задумує його вбити. Ірод боїться, щоб Ісус Христос не відібрав його царську корону. Син Божий прийшов на землю не царювати, а служити, терпіти й умерти за спасіння людського роду. Христове царство не є з цього світу.
У кожному столітті появлялися нові іроди, які намагалися завдати смерть Христові і знищити його слід на землі.
Та пекельні ворота не подолають Христового царства на землі (Mт. 16, 18).
Звернімо увагу, що Христос, Цар вселенної, втікає перед злобним Іродом. Бог утікає перед нужденним створінням.
Чому? Таж Христос Бог міг послати смерть на Ірода, Христос міг захистити своє життя різними способами.
В Оливному саді Спаситель промовив до Симона Петра:
„Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?” (Mт. 26, 53). А один ангел може перемогти тисячі ворожого війська! Чому ж Син Божий утікав на чужину?
Щоб осолодити гірку долю емігрантів, скитальців, які впродовж віків змушені покидати рідну батьківщину, щоб захистити своє життя перед ворожими наїзниками. Ісус Христос бажав стати емігрантом і жити якийсь час на чужині.
Ангел у сні наказує Йосифові негайно брати дитятко Ісуса і його Матір і втікати до Єгипту. Чи не краще було б святому Йосифові і Пречистій Діві втікати з Ісусом Христом до країни мудреців зі Сходу? Вони прийняли б Христа-Спасителя з найбільшою радістю. Чому втікати до Єгипту? Ангел не каже Йосифові, як довго має він з Марією і дитятком Ісусом перебувати на чужині. Наказ короткий: „Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити” (Mт. 2, 13). Послух Йосифа був виставлений на важку пробу, але він покірно слухає. Євангелісти не записали нам ані одного слова святого Йосифа: він лише слухає і точно виконує доручення неба. Для збереження життя Христа Господа і для Пре-чистої Діви Марії він готовий на всяку жертву. Святий Матей коротко звітує: „Вставши Йосиф, взяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет” (Mт. 2, 14).
Подорож до Єгипту могла тривати приблизно один тиждень. Відомо багато побожних легенд, що поетично змальовують цю подорож. Кажуть, що пташки приспівували, щоб звеселити Марії і Йосифові важку дорогу. Овочеві дерева похиляли свої галузки і Йосиф зривав свіжі овочі для Пресвятої Діви Марії. Коли ж вояки Ірода зближалися до Пресвятої Родини, вони чудесним способом ставали невидимими. Ось такі і подібні історії переповідають побожні автори, але так воно не було. Подорож до Єгипту була важкою, прикрою і небезпечною. Святий Йосиф і Пресвята Божа Мати мали одиноку потіху, що вони приносять цю жертву для Ісуса Христа, Спасителя світу.
У тринадцятому столітті перед народженням Ісуса Христа у Вифлеємі ізраїльський народ подорожував з Єгипту до Палестини і тоді Господь чудесно опікувався тим невдячним народом. Господь Бог провадив ізраїльтян вогненним стовпом, захистив їх перед військом єгипетського фараона і чудесно перепровадив через Червоне Море; давав їм воду зі скелі, посилав їм манну з неба, а коли надокучило їм їсти манну, то Господь посилав їм перепелиць, щоб мали м’ясо на поживу.
А тут подорожує праведний Йосиф, обручник Пресвятої Богородиці, подорожує Пресвята Мати Богочоловіка Ісуса Христа і на її руках предвічний Син предвічного Отця, а для них немає ані одного чуда! Перед ними небо, немов закрите. Саме тут криється важлива правда для нас: „Кого Господь любить, того досвідчає”, каже Святе Письмо (Тв. 12, 13). На доказ любові ми даємо нашим прителям пахучі троянди, а Господь Бог на доказ любові часто допускає на своїх вибранців різні пережиття, труднощі і хрести. Не забуваймо ніколи, що досвід, терпіння, недуга і різні прикрощі дуже часто є тайною Божого Провидіння.
Євангеліст не каже, де Пресвята Родина замешкала в Єгипті. Передання говорить, що Марія і Йосиф замешкали в Геліополісі (сьогодні — це стара дільниця міста Каїр).
На тому місці, де Пресвята Родина проживала, знаходиться православна церква. Золото від трьох мудреців зі Сходу помогло святому Йосифові знайти якесь приміщення в Єгипті.
Тим часом Ірод лютував і наказав повбивати у Вифлеємі і його околицях всіх дітей — хлопчиків до другого року життя. Від Ірода можна було всього сподіватися, бо він був жорстоким катом, він нікому не довіряв, часто підозрював навіть своїх приятелів і мордував невинних людей. На початку свого володіння Ірод убив три сотні урядовців, опісля убив свою жінку Маріямну, свою матір Александру і трьох синів: Антипатра, Олександра й Аристобула. Більше того!
Ірод знав, що народ буде радіти в день його смерті, тому він під час своєї смертельної недуги казав увʼязнити двісті визначних мужів і дав наказ повбивати їх в день своєї смерти, щоб у той день був плач у Палестині. Очевидно, що цей наказ не був виконаний і в день його смерті мешканці дуже раділи.
На наказ Ірода загинуло від двадцяти до тридцяти невинних дітей у Вифлеємі і Церква почитає їх як святих тому, що вони померли за Христа. Їхня смерть була для них хрещенням крові. Ірод думав, що вбʼє Христа, але Боже Провидіння інакше покерувало: Ірод помер. Історик Йосиф Флавій влучно написав, що Ірод „закрався до влади, як лис, панував, як тигр, а здох, як собака”.
Вислів „помер Ірод” – це фінал кожного ката, кожного ворога Божого, кожного безбожника. Бо подібно, як Ірод, зникають із лиця землі всі вороги Божі. У великодній час Церква проказує слова псалмопівця: „Як дим щезає, так щезають, як віск від вогню тане, так гинуть грішники від лиця Божого” (Пс. 68, 3). Всім ворогам Божим рано чи пізно приходить смерть і Божий суд. Після смерті Ірода Пресвята Родина повернулася до Палестини і замешкала в Назареті.
Втеча Пресвятої Родини до Єгипту вчить нас мати довірʼя до Господа Бога. Боже Провидіння завжди чуває над нами. На нашій вечірній відправі ми проказуємо слова: „Господь — мій пастир: нічого мені не бракуватиме” (Пс. 23, 1).
Ми ж — діти Божі. Під час досвіду треба нам мати довірʼя до Господа Бога, довірʼя до нашого Отця, що на небі!
Ми ніколи не є самі, бо Боже Провидіння завжди чуває над нами. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Ніхто не може змінити задумів Божих
Сьогодні свята Євангелія навчає нас одної й то дуже важної правди, а саме, що ніхто ані ніщо не є в спромозі змінити чи знищити устійнених задумів Божих. Він завжди осягає те, що наміряє й лише нерозумна людина буде намагатись робити що-небудь проти Його волі. Такою людиною, що намагалася знівечити Божі пляни був цар Ірод. Почувши від трьох мудерців про зорю новонародженого Месії, царя Ізраїльського, та й довідавшись від жидівських первосвящеників і книжників про місце народження Ісуса, рішився вбити Його і цим запевнити собі царство Ізраїльське. Очікуючи нетерпеливо повороту мудреців, які мали йому точно розказати, де народився Цар Юдейський, в своїй уяві Ірод насолоджувався вже гадками, як то він уб’є новонароджене дитя й запевнить собі безжурне посідання царського трону. Але пляни Божі йдуть своїм руслом. Ангел Господній являється в сні мудрецям і каже їм
„не завертати до Ірода, тож вони пустились іншою дорогою в свій край” (Мт 2,2).
Ангел рівночасно остерігає опікуна Христового св. Йосифа, кажучи йому у сні:
„Устань, візьми дитя й матір його і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки тобі не скажу, бо Ірод шукає дитя, щоб його вбити „ (Мт 2,43).
Хоч який хитрий і підступний був Ірод, то його плян ужити мудреців до вбивства Ісуса, не здійснився. Господь помішав його пляни та й спричинив його упадок. Така проста осторога св. Йосифові, щоби втікав у Єгипет і не повертався назад, знівечила складні пляни царя, й не дозволила перевести їх у життя. Втомлений довгим очікуванням на мудреців, цар зрозумів, що вони вже не повернуться до нього, тому дуже лютувався. Але розваживши трохи, успокоївся думаючи, що ще не все втрачено. Очевидно, що справа з убиттям майбутнього царя була трохи складнішою, однак не була неможливою. Вистачало вбити всіх хлопят від двох літ вдолину. Тому дає приказ своїм слугам іти до Вифлеєму й убити „в Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців” (Мт 2,6). Хоч він вподіяв страшний злочин, вбиваючи невинних дітей, проте не осягнув своєї цілі, бо Ісус безпечно втік до Єгипту.
Подібно трапляється з усіма тими людьми, що намагаються Знівечити плани Бога. Пригадаймо собі, наприклад, такі факти з жидівської історії. Первосвященики, книжники й фарисеї рішили вбити Христа, знищити Його навчання та й учнів. Вони дійсно вбили Божого Сина, але тільки тому, що так від віків постановив був небесний Отець. Його смерть стала відкупленням людського роду від неволі гріха й від влади диявола. Вони переслідували перших християн, навіть убили св. первомученика Стефана і св. апостола Якова, першого Єрусалимського єпископа. Однак тими переслідуваннями вони не знищили науки Христової, ні Його Церкви, але навпаки, допомогли її поширитися по цілому тодішньому знаному світі. Зрозумівши, що вони не зможуть поширювати „ благої вісті” в Палестинській Землі, апостоли залишили Святу Землю й розійшлися по всьому світі, приносячи радісну вістку про спасіння, яке появилось для всіх людей. Серед поган апостоли знайшли дуже схильні серця, які з радістю приймали їхні слова й піддавалися без спротиву Заповідям Божим. Отже Юдеї силкуючися знищити віру Христову, лише допомогли їй поширитися по світі. Подібно й погани переконались про могутність Божого слова і про незнищимість Його задумів. Три сторіччя намагались вони спиняти слово Боже; не перебирали в засобах, тисячами вбивали учнів Христових. Хто тільки визнавав Христа своїм Богом, того віддавали на муки й смерть, аж під кінець мусіли признати своє безсилля супроти християнства. Замість знищити віру Христову, зробити їй кінець, вони знищили самих себе, своїх божків і свою поганську мораль. Ба навіть і в їхній могутній імперії настала зміна. Рим, столиця й остоя поганства, стала столицею християнського світу. І важко нам доводиться збагнути той змаг Христової церкви з поганством, бо, з одного боку, боролась могутня, держава з найкращою тодішньою армією, з досконалим урядом, багатствами, що плили до скарбу держави з цілого знаного тоді світу. А з другого боку, переважно невільники, без зброї, без майна, які навіть не належали самим собі. Вони не боролись, не противились насиллю, але добровільно йшли на муки й на смерть за Христа й за Його віру. Незважаючи однак на ту позірну неміч, Церква перемогла й на ній найкраще сповняються слова їй основника Христа, що їх звернув Він до свого апостола Павла:
„ Досить тобі моєї благодаті, сила бо моя виявляється в безсиллі „ (2 Кор 12,9). І додає вже сам апостол:
„Отож я краще буду радо хвалитися моїми немочами, щоб у мені перебувала сила Христова „ (2 Кор 12,9).
Ми зараз живемо в подібних часах. Безбожний комунізм із своєю матеріялієстичною філософією силкується знищити релігію й викорінити віру в Христа з сердець добрих і віруючих людей. Декому здається, що він уже навіть осягнув цю свою ціль, бо знищив Церкву католицьку в межах ССРР, а православну церкву зробив своєю невільницею, яка схваляє всі потягнення червоних панів. Та кремлівські пани все ще не задоволені своїми осягами вдома, вони пропагують свої безбожницькі ідеї поза межами своїх держав і вживають наївну американську молодь як пророків і носіїв своїх ідей тут, у Сполучених Державах. Вони поширюють наркотики, а, З ними свої ідеї; наповнюють незрячі уми молоді кличами про вільну любов, про ненависть до існуючої влади й про конечність революції, щоб привести їхній лад, а з ним і їхній „рай” тут, в Америці. Намагаються переконати молодь, що поступ і встановлення ідеального устрою вимагає від них іти до тієї мети навіть по трупах їхніх батьків, тому що вони противляться постуїюві. Вони назадники й неспроможні прийняти тих чудових большевицьких ідей, які запевняють людям спокій, добробут і щасливе життя, як ось воно пливе в найбільшій і найкращій демократії, в Совєтському Союзі. Безкритична молодь, що не спроможна зрозуміти хитрости, підступу й фальшу диявола, перенимається тими диявольськими ідеями, демонструє проти свого уряду. Борячись проти ведення війни, вони роблять те саме, проти чого боряться, підкладають бомби, вбивають людей, нищать людське, кривавою працею здобуте майно, силкуються знищити кожного, хто думає інакше, як їх навчили; та й це все неначе на сміх, роблять в ім’я любови й миру. Той сам давній диявол, батько ложі, діє й тепер за допомогою комунізму, щоби знищити Царство Христа й знову взяти в свої, людською кров’ю сплямлені руки владу над світом. Виглядає, що Господь Бог нічого не робить, щоби противитись тим лиходійним силам, що безустанку працюють по всім-усюдам. Здається, що церква Христова вже упадає, вже немає сили далі боротись, бо навіть її власні діти звернулись проти неї. Її священики, монахи й монахині, поважне число вірних рішилось перейти на сторону нечистої сили, щоб, як вони кажуть, боротись проти назадницького проводу Христової Церкви. Те все, що протягом тих двох тисяч років Церква Христова голосила вони відкидають як забобон, назадництво і неправду. Та й ми, будучи свідками того всього, не хочемо вірити нашим власним очам і лише дивуємось як довго Церква ще зможе встоятись тому безустанному напорові диявольських сил?
Нам однак не треба журитись, ані боятись; ми знаємо з запевнення самого Божого Сина, що Церква є незнищима. І то не лише людські сили нічого не зможуть їй вдіяти, але навіть ціле пекло не зможе їй нічого пошкодити. Бо так каже Христос:
„Тож заявляю тобі, що ти Петро (скеля) й що я на цій скелі збудую мою Церкву, й що пекельні сили її не подолають „ (Мт 16,8).
Чим дужче вороги Христа трудяться, чим більше вони силкуються пошкодити Церкві, тим ближчий і певніший їхній упадок. Подібно як у часи Христа, Сатана, бачивши Його скатованого, безсило висячого на хресті, думав, що вже осягнув свою мету, здобув перемогу. Однак сталося щось цілковито протилежне, якраз ця його позірна перемога, а Христове найбільше безсилля, стало поразкою диявола й Христовою перемогою. Подібно станеться й з ворогами Церкви Христової. Чим певнішою здаватиметься їм їхня перемога, тим ближчою буде їхня поразка, погуба. Ніхто не може перемогти Бога Творця! Він бо всемогутній і може зробити те, що тільки захоче. Каже псальмопівець про Бога таке:
„Наш Господь у небі, зробив усе, що тільки захотів „ (Пс 113,В.3). Ніщо, ніяка сила не може опертися всемогутності Бога – Творця. Цю силу одержав Христос у час свого воскресіння, бо каже: „ Дана мені всяка влада на небі й на землі… знайте, що я з вами по всяк час; аж до кінця віку „ ( Мт 28,18.20).
Спаситель свідомий того, що ті, які будуть вірними Йому, матимуть багато клопотів, нещасть і трудів воюючи проти зла у освіті. Він однак потішає своїх учнів і запевняє їх про їхню остаточну перемогу, коли зостануться Йому вірними:
„У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ” (Йо 16.33).
о. д-р М.І. Любачівський
НЕДІЛЯ ПО РІЗДВІ ХРИСТОВІМ. НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 31 ГРУДНЯ 2023 – https://www.youtube.com/watch?v=hX_aSqD9n10
Неділя по Різдві згадує Йосифа Обручника і пригадує чоловікам їхні подружні, сімейні обов’язки та відповідальність за долю жінки і дітей.
Йосиф Обручник. Пресвята Діва ще до заручин зачала Немовля благодаттю і силою Духа Святого. Повернувшись у Назарет після трьохмісячного перебування у Єлизавети, у Неї вже були помітні ознаки майбутнього материнства. Це змусило праведного і побожного Йосифа невимовно затривожитися: “Як Діва присвячена Господу, могла осквернитися таємним перелюбом?”. Згідно морального Закону він мав відмовитися від Неї, але будучи доброю і чуйною людиною, не хотів ганьбити дівчину перед усім народом. Йосиф помолившись, вирішив таємно відпустити Її. Тоді уві сні йому з’явився Ангел Господній та запевнив, що зачаття є ділом Духа Святого і повелів Йосифові прийняти наречену за дружину і стати прийомним батьком Немовляти.
Йосиф прийняв Марію до себе, вони відсвяткували шлюб, але праведник нікому не видавав велику тайну аж до часу перепису у Вифлеємі. Йосиф став одним із перших свідків чуда над чудесами: народження воплоченого Бога. До того ж йому випала велика честь – дати новонародженому ім’я: Ісус.
Після приходу пастухів та царів йому знову з’явився уві сні Ангел Господній і звелів негайно тікати із Марією та Немовлям до Єгипту, аби уникнути жорстокості Ірода. Після зникнення небезпеки та повернення до Назарета, він знову взявся за теслярство та навчив свого ремесла і приписів Закону малого Ісуса.
Отож, дитинство Господа нашого проходило у щоденній праці та послуху Його земним батькам – Йосифові та Божій Матері. Ось настав час для Ісуса явити Себе Господу і народу, тоді Йосиф смиренно виконавши доручене йому завдання, віддав свою душу Богові у присутності Ісуса та Марії.
Біблія про владу чоловіка. (Мт.9,13). Чоловік і дружина рівні перед Богом, але вони мають різні ролі в сім’ї. Апостол Павло у посланні до Римлян пише: “Заміжня жінка поки живе чоловік, зв’язана з ним законом; а коли помре чоловік вона звільняється від закону” (Рм.7,2). Так само у багатьох організаціях призначають голову, який здійснює нагляд за працею, а Бог призначив чоловіка головою дружини. “Хочу, щоб ви знали, що кожному чоловікові голова є Христос, а голова жінці – чоловік, а голова Христові – Бог” (1Кр.11,3). Чоловіки повинні брати провід у своїх сім’ях. І далі Біблія дає пораду чоловікам, як використовувати Богом дану владу. “Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити” (Еф.5,25-26).
Ісус – досконалий взірець для чоловіків. Приклад життя і поведінки Ісуса Христа допоможе одруженим добре виконувати роль чоловіка у сім’ї. Спаситель прагнув потішати і допомагати усім засмученим і пригніченим проблемами сьогодення, а тому пообіцяв: “Прийдіть до мене всі струджені і обтяжені і я вас успокою” (Мт.11,28-29). Він часто зменшував фізичний біль, а також приносив духовне відновлення. Багато людей знали про це і тому спішили полегшити їхній тягар.
Чоловік – захисник своєї дружини. Він бере на себе відповідальність за всіх членів сім’ї, а в зовнішніх відносинах стає лідером. Чоловік – опора для жінки, а жінка – умиротворення для чоловіка. Він повинен створити в сім’ї сприятливу атмосферу для життя і забезпечити дружині можливість повноцінно займатися домашнім затишком. Господиня в хаті – жінка, а дім – захист для жінки. Чоловік вдома накопичує сили для зовнішньої діяльності, а дім свій робить затишною фортецею. Книга Рути каже, як зробити свій дім затишною фортецею і місцем відпочинку для коханої дружини. “І сказала Ноема двом своїм невісткам: “Ідіть, повертайтеся кожна до хати своєї матері (…). Нехай Господь допоможе вам знайти пристановище, кожній – у господі свого чоловіка”” (Рут.1,8-9).
Багатьом людям з дитинства прищеплювали думку, що головне завдання чоловіка — дбати про матеріальний добробут сім’ї. Однак деякі жінки, маючи вдосталь речей, все ж таки почуваються емоцiйно беззахисними, інколи навіть наляканими. Чоловік на людях може бути дуже милим, а вдома ставати жорстоким грубіяном. Жінка маючи власну думку, не погоджується зі своїм чоловіком і тоді чує приказ, що мусить це зробити, бо вона йому присягала. Чоловік з любов’ю має виконувати роль глави у сім’ї.
Чоловік наслідує приклад Ісуса. Ваша дружина нездужає, виявляйте до неї особливу увагу й терпіння. Постарайтесь поставити себе на її місце і зрозуміти поведінку. Часами вона стає надто чутливою, а тоді треба добре подумати, що сказати аби не засмутити її ще більше. Поділіться з дружиною своїми думками і почуттями. Часом жінки скаржаться, що з друзями чоловік дуже говірливий, а вдома — ніби води в рот набрав. Ніколи не використовуйте мовчанку як покарання для своєї дружини. Образившись на жінку, чоловік може днями не розмовляти з нею. Через це жінка почувається винною і зневаженою.
Шукайте нагоди допомагати дружині, бо деякі жінки почуваються просто прислугою для свого чоловіка. Чоловік у щасливому шлюбі любить свою дружину і часто їй допомагає, а тому нерідко сам береться за якусь хатню роботу. Наслідувати приклад Ісуса, це значить, ніколи у роздратованому стані не обговорювати проблеми, але треба шукати для цього слушної нагоди. Вивчення Біблії робить чоловіка кращим та з усіх сил виявляє любов до жінки. Біблійне навчання сприяє щастю мільйонів сімей.
Ісус уважний і співчутливий. Чоловік повинен розуміти природу жінки і бути готовим до прояву будь-якого настрою жінки. Одна вбога жінка впродовж 12 років страждала від тяжкої недуги. Дізнавшись про Ісусову здатність чинити чуда, вона сказала собі: “Як доторкнуся до його одежі – видужаю” (Мр.5,28). Так і сталося. Жінка підійшла до Ісуса, торкнулась його одягу й відразу одужала. Деякі очевидці цього, вважали її вчинок зухвалим, однак Ісус розумів, що вона була у відчаї. Він лагідно промовив до неї: “Дочко, тебе спасла віра твоя. Іди в мирі й будь здорова від своєї недуги”. (Мр.5,25-34). Ісус не засоромив і не докорив їй. Більш того, він розуміє, скільки вона натерпілась, бо справді був співчутливим.
Чоловік повинен терпляче пояснювати жінці, як вести себе в тій чи іншій ситуації, бути чесним та виявляти повагу до неї. Не обговорювати її з ким би то не було. Повага виявляється в тому, що його дружина найкраща. В результаті чоловік отримує натхнення і силу від своєї дружини до життя.
Покликання чоловіка і жінки. Чоловік і жінка мають різні місії: Вона є втіленням любові, а Він є закон. Їхнє покликання бути батьком і матір’ю. Жіноче лоно було обране для того, щоб виносити і привести на світ нове людське життя. Все тендітне і крихітне потребує тепла і поживи, щоб зміцніти і зрости. І саме таку можливість дає дитині жіночий організм. Мікроклімат у лоні має бути найкращим, а найкращим для зачатого дитя його робить не кількість вітамінів і калорій, а безумовна любов. Не випадково місце, де жінка виношує плід, знаходиться під серцем. І саме жінці довіряється чи не найважливіше у суспільстві завдання: оточити любов’ю і ніжністю нове створіння, щоб воно ввійшло у світ відкритим і чуйним до інших. Від матері дитина отримує завдаток любові, який живитиме її все життя. Батько ж подасть новій людині руку і покаже, як йти по життю.
Батько представляє закон і на нього рівняються, дотримуються і це правильно. Дитинка ступає крок і дивиться на батька, щоб почути його схвалення: молодець синку, так тримати! Однак впавши, побіжить за потіхою до мами. Батьківська підтримка дає дитині почуття значущості, гідності, підтвердження статі і її важливості. І тут спрацьовують ще такі ознаки закону, як стабільність і сила авторитету. Стабільність батьківської любові говорить про те, що вона не залежить від оцінок у школі чи вимитого посуду. Сила батьківського авторитету утверджує і підтримує сина: “Я пишаюсь тобою сину, ти – справжній чоловік!”, або: “Ти – жінка і це прекрасно. Я дбатиму про тебе і передам тебе у руки гідному чоловікові, щоб ти була щасливою дружиною і доброю матір’ю!”. Невід’ємним елементом закону є відповідальність. Батько, будучи законом і маючи в собі цю рису, вчить відповідальності дітей. Це проявляється в сімейній атмосфері та у процесі виховання. Таким чином, батько є захистом і контролем.
Духовність чоловіка і жінки в їх особистих стосунках теж розставляє визначені ролі: Він – Христос, Вона – Церква. Ініціатива і заклик походять від нього, а вона в послусі їх сприймає і тримає у своєму серці та народжує. Цей дуже важливий момент підтверджує покликання жінки бути матір’ю. Материнство жінки проявляється якраз у виношуванні, обмірковуванні, частих стражданнях, але увінчується радістю спільного народження дитини. Чоловік подає ідеї, а завдання жінки сприймати їх своїм серцем. Жіноча інтуїція підтверджує розумність чоловічого рішення, але першість залишається за чоловіком, тому що інтуїція не може похвалитися вагомими розумними аргументами. Зрештою, все вищесказане лише підтверджує, що такий порядок речей природний і веде до злагоди й добра обох.
Отже, найголовніший обов’язок чоловіка є духовне виховання сім’ї і бути лідером у вихованні дітей. Важливо виховати у дитини добрі якості характеру, бо погані розвинуться самі собою.
Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку” (Мт.1,24). Завдання чоловіка: ставити цілі, планувати правильне життя і домагатися їх осягнення. Голова сім’ї повинен поважати і слухати поради старших та встановлювати добрі відносини з батьками дружини. Чоловік повинен дивитися на будь-яку жінку, як на майбутню або теперішню матір.
Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможе нашим чоловікам бути цілеспрямованими і приносити у дім радість святого Йосифа Обручника.
Господи поблагослови для наших родин добрих і мудрих чоловіків.
+Єпископ Василій Івасюк
У першу неділю після Різдва Христа Спасителя свята Церква вшановує пам’ять святого пророка Давида, святого праведного Йосифа Обручника і святого Якова, брата Господнього. Оскільки житія святого Йосифа і святого Якова ми вже подали, то зараз подаємо житіє святого Давида, псалмопівця.
Святий Давид Богоотець, пророк і цар Юдейський
Цар Давид був восьмим сином Єссея, мужа з покоління Юди, і мешкав у Вифлеємі. Юний літами, він був великий чеснотами і побожністю. Хоч на око він і не був міцний тілом, однак мав велику силу, бо не раз йому доводилося захищати стада свого батька, які він випасав, від левів і ведмедів. А ще Господь Бог дав йому великий дар укладати пісні і грати на арфі.
Коли Господь Бог відвернув своє лице від першого жидівського царя Саула, то за Божим велінням святий пророк Самуїл помазав молодого літами Давида як знак того, що Господь Бог призначає юнака майбутнім царем свого вибраного народу. Давид і далі пас стадо, аж поки Саул, який тяжко захворів, а в тій хворобі мав приступи великого гніву, почув про Давида і покликав його до свого двору, а юнак грав йому на арфі й утихомирював хворого короля.
Під час війни з филистимлянами Давид повернувся до Вифлеєму. Одного разу батько послав його у табір жидівських військ, що стояли проти филистимлян, бо там були троє братів Давида. Там він почув, як филистимлянський велетень Голіят викликав жидів на двобій, а що ніхто не наважився стати проти нього, то він висміював їх, і навіть хулив Господа Бога. Тоді юний Давид став проти велетня і каменем зі своєї пращі поцілив йому просто у висок, і коли вражений Голіят упав, тоді його власним мечем відтяв йому голову, а филистимляни, коли це побачили, втекли.
Поширилася слава Давида, та за це зненавидів його Саул і призначив Давида начальником військ, бо думав, що на війні Давид поляже. Але Давид отримував перемогу одну за одною, і народ величав його як свого героя. А Саул хоч дав йому свою доньку Міхаль за жінку, однак ненависть і заздрість не відступили з Саулового серця, і він став переслідувати Давида. Давид змушений був ховатися від царя у лісах, а Саул з військом шукав його й убивав усіх його прихильників. Злоба Саула зворохобила народ і багато мужів прийшли до Давида і вибрали його своїм вождем. Двічі Саул потрапляв у руки Давида, і той міг його полонити або й убити, але чесний Давид не хотів помсти і не чинив Саулові ніякого зла. Тоді Саул пізнав свою несправедливість і розкаявся, та невдовзі став ще гірше переслідувати Давида, так, що той мусив скитатися, і навіть шукати захисту у филистимлян, які помирилися з жидами. Дарма, що вороги, а вони поставили Давида на чолі свого війська, і він ущент розбив амалекитян і прославився ще більше.
Коли Саул помер, Давид оплакував царя і в його пам’ять уклав пісню, а потім повернувся на батьківщину. У Хевроні покоління Юди вибрало Давида своїм царем. Згодом й усі інші покоління визнали його жидівським царем.
Ставши царем, Давид прославив свій народ і себе. Фортецею Сіон в Єрусалимі володіли євусії. Давид цю фортецю відібрав і Єрусалим став його престольним містом. Потім від підкорив филистимлян й обклав їх даниною, поборов моавитян, араміїв і амонітів завоював усю обіцяну землю, аж по ріку Євфрат. Тоді він задумав звести величний храм у Єрусалимі і там помістити скинію завіту, яку з Сіону він перевіз до Єрусалиму. Але Господь Бог через пророка Ната- на заповів йому, що храм побудує його син, і при тій нагоді дав Давидові обітницю, що з його роду вийде Месія, Христос-Спаситель, який має заснувати храм понад усі храми – святу Церкву. І справді, Христос Спаситель по плоті походив з роду Давида. Пізнавши волю Божу, Да-вид не починав будови храму, а збирав золото та дорогоцінності і все, що було потрібне для будови; визначив число священиків і порядок служб і богослужень.
Хоч який чесний був Давид, та однак через людську слабкість він допустився двох тяжких гріхів. І Господь Бог послав до нього пророка Натана, а той виповів йому ті гріхи і заповів Божу кару. А цар Давид, спізнавши свої гріхи, став гірко плакати і почав життя правдивого каяника. І тоді його жаль вилився у пречудесних піснях, які називаємо псалмами. Хто не знає книги, яка називається “Псалтир”? Вона містить 150 псалмів. Слово “псалом” – означає пісня, яку співали під звуки струн. Не всі псалми є творами Давида, але більшість з них уклав саме він. Псалми прославляють Божу велич і досконалість, ці псалми називаються похвальними. Є псалми молитовні, псалми покаянні, а також псалми месіянські, в яких містяться пророцтва про прихід, страсті і Воскресення Христа Спасителя. Усі псалми є ділом богонатхненим, як свідчить сам Ісус Христос (див. Мт. 22, 43), який часто молився словами псалмів. Навіть на хресті Він молився словами двадцять другого псалма: “«Елі Елі, лема савахтані», – тобто: «Бо-же мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?»” (Мт. 27, 46) Так само й апостоли часто посилаються на слова псалмів. Жиди у своїх богослуженнях молилися словами псалмів, і апостоли ввели співання псалмів у ранній Церкві, і сьогодні псалми є основою всіх наших богослужень.
Поза церквою псалми є улюбленими молитвами вірних. Давніше Псалтир був у нас свого роду підручником для читання, і всюди, де лиш уміли читати, була та книга. І тепер є у нас пречудесний звичай, що при померлих читається упродовж цілої ночі псалтир.
Хоч як каявся Давив, однак Господь Бог не простив йому дочасної кари. Бо ж у тяжкий гріх упав той, кого Господь Бог наділив усякими ласками і вибрав з-поміж багатьох. Через таку невдячність до Бога росте злоба гріха. А що гріх Давида був так явний, то і явна була кара за нього, щоб народ знав, що Господь Бог не дивиться на людські чини. Так, помер один син Давида, другий допустився плюгавого гріха і за це його вбив рідний брат, а первородний син Давида Авесалом підняв бунт проти батька, і Давид мусив іти на нього війною. Господь Бог покарав злобу злої дитини, військо Авесалома було вщент розбито, а він сам, утікаючи, зачепився волоссям за гілля дуба, і його убив Йоав, воєвода військ Давида.
Гірко плакав Давид над сином і ще більше посвятився молитві, на яку ставав сім разів кожного дня, і вночі молився до Бога. А життя його через гріх, за який він ніс тяжку покуту, було сповнене гризоти і журби. Але все це він переніс у глибокому смиренні і дійшов до незвичайної святости, жив лишень для Бога. Ще за життя наказав він помазати свого сина Соломона на його наслідника і доручив йому будову храму, який Соломон побудував з нечуваною розкішшю і пишнотою. Цар Давид, пророк Божий,і псалмопівець, помер у глибокій старості.
Ми часто згадували в цій книзі про Єрусалим, місто, яке Давид зробив осередком своєї держави, і де син його Соломон побудував славний і величний Господній храм. Єрусалим ставав щораз більшим містом, але й гріхи його росли. Народ забував про Бога, каменем убивав пророків, карою за це стало зруйнування храму і мурів міста, яке учинив Навуходоносор, коли здобув місто. Після повернення жидів з вавилонської неволі храм було відбудовано. Та влада над Єрусалимом постійно була в руках нападників поган, аж щойно в часі народного повстання братів Макавеїв Єрусалим став вільний. Але вже 63 р. до Р. Хр. його захопили римляни і посадили на престолі поганина Ірода Великого. Христос Спаситель, коли після свого урочистого в’їзду на осляті в Єрусалим (Квітна неділя), “побачив місто, він над ним заплакав, кажучи:; «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин»” (Лк. 19, 41-44).
А своїм учням про зруйнування Єрусалиму Спаситель говорив так: “Коли ж побачите Єрусалим, оточений військами, знайте тоді, що його спустошення наблизилось. Тоді ті, що в Юдеї, нехай тікають у гори, а ті, що будуть у середині міста, нехай вийдуть з нього; ті ж, що будуть на полях, нехай до нього не входять. Це бо дні кари, коли то все, що написане, здійсниться. Горе вагітним та тим, що грудьми годують, у ті дні! Бо на землі буде нужда велика й гнів проти народу цього. Вони поляжуть від леза меча й підуть у неволю поміж усі народи. Єрусалим топтатимуть погани, поки не закінчиться час поган. І будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями. Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили” (Лк. 21, 20-26).
У 70 р. після Р. Хр. Тит каменя на камені не залишив від міста. У 130 р. римляни хотіли зробити з Єрусалиму чисто поганське місто і це викликало повстання жидівського народу у 132-136 рр. Усе закінчилося тим, що навіть місце, де був Єрусалим, римляни переорали і заклали нове місто, що називалося Елія Капітоліна, до якого жидам під карою смерти вхід був заборонений. Щойно Костянтин Великий повернув стару назву Єрусалим і підніс місто, побудувавши величаві храми. Але 614 р. Єрусалим зайняли араби, і назвали “Аль-Кудс” (святість) Аж щойно під час хрестових походів у святу землю християни 1099 р. стали під Єрусалимом. А коли з одної гори вони вперше побачили те місто, то всі зі сльозами радости цілували ту землю, освячену життям і наукою Христа Спасителя. 15 липня Єрусалим було здобуто, а королем проголосили Готфрида з Бульону.
У 1187 р. султан Саладін відібрав у християн Єрусалим. Та християни ще раз, у 1229 р., повернули собі місто, зробив це цісар Фридерик II, однак уже 1244 р. Єрусалим захопили турки. Ось така то доля міста, яке каменувало своїх пророків, а свого Бога розіп’яло на хресті.
У той самий день
Святого Йосифа Обручника
Святий Йосиф був чоловіком Пречистої Діви та опікуном Ісуса Христа; на нього сплила отцівська влада над Бого-Чоловіком. Бо як Чоловік Христос Спаситель нічим не хотів відрізнятися від інших людей, нічим, окрім святости. Він корився владі Матері та опікуна, якого, за прийнятим звичаєм, називав батьком. А якщо Господь Бог прикрасив і збагатив усякими чеснотами ту, яка мала бути і була Матір’ю Його Сина, то, звісно, й опікуна для Нього вибрав мужа найгіднішого і подав йому доброту й усяку чесноту, що відповідала тій великій гідності.
Святе Письмо називає Йосифа “праведним”. “Йосиф, її чоловік, бувши праведний…” (Мт. 1, 19). Коротке слово, але у ньому міститься все, бо ж сповнений чесноти мав бути той, кого Дух Святий називає праведним. Присутність Бога освячує людину. Хто серцем, молитвою завжди прибігає до Ісуса, той постійно поступає у доброму. А що сказати про святого Йосифа, який був найближче до Христа Спасителя, який пестив Його своїми руками і якого сам Ісус назвав батьком? “Чейже цього титулу «батько» не удостоївся ані ангел, ані святий у небі, лишень один Йосиф був так названий” (св. Василій Великий). “Поміж небесними ликами не було нікого, хто смів би Ісуса Христа називати Сином, міг це робити лишень святий Йосиф” (св. Кипріян). “А вже з самої тої гідности зрозуміло, яким чоловіком був святий Йосиф” (св. Вернард).
І справді “святий Йосиф заслуговував називатися батьком Ісуса” (св. Єронім), бо “Бог дав йому батьківську любов, турботливість і повагу” (св. Йоан Дамаскин). А якщо після Пречистої Діви Йосиф був найближчий Божому Синові, то і нині він є близько до Його престолу. Пізнаймо, як велика мусить бути його слава і як багато значить його молитва, прохання і покров. Тут, на землі, Христос був йому слухняний, і нині у небі немає прохання, в якому Він відмовив би своєму опікунові.
Святий Йосиф походив з роду Давида. Йосиф є сином Давида не лишень з походження по плоті, але також з наслідування віри і чеснот. Був він чоловіком бідним, теслею, трудом рук заробляв на хліб насущний. Згідно з переданням, святий Йосиф помер ще поки Христос Спаситель розпочав свою прилюдну діяльність, а помер у пізній старості, бо мав уже сто двадцять літ, і був похований у долині Йосафата, поблизу Єрусалиму.
“Свята Церква вірує, що не лишень Богородиця, але і названий батько, опікун Ісуса Христа, зберігав дівицтво усе своє життя” (св. Петро Дамаскин). “Я думаю, що святий Йосиф був найчистіший у дівицтві, найглибший у смиренні, найгарячіший у любові, найревніший у розважанні і що таким він залишається, допомагаючи нам” (св. Вернард). “Йосиф має з Пречистою Дівою, обручницею своєю, спільність дівицтва” (св. Августин). Святий Йосиф є взірцем і образом найліпшого батька родини, мужа й опікуна, взірцем глибокого смирення і послуху Божим наказам.
А свята Церква має у ньому найліпшого заступника і покровителя. Папа Пій IX (1846-1878) на прохання єпископів усього світу оголосив святого Йосифа (8 грудня 1870 р.) покровителем Христової Церкви, а папа Лев ХШ (1878-1903) у своєму посланні від 15 серпня 1887 р. призначив місяць жовтень для особливого почитання святого Йосифа. Є він також покровителем усіх вмираючих, до нього ми повинні звертати всі свої молитви, його повинні ми просити, щоб у годину смерти він заступився за нас, був поряд з нами і дозволив нам побороти всі спокуси, якими диявол спокушатиме нас в останню хвилину нашого життя. На іконах бачимо святого Йосифа з палицею Аарона, що розпустилася цвітом. Це є знаком його невинности і чесноти, а також пригадуванням, що Пречиста Діва, яка через подружжя була довірена його побожній опіці, є тим жезлом, про який говорить пророк Ісая: “І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння” (Іс. 11, 1).
кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду? А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею? Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина? При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів. Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум’ї куща вогняного. Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній: Я – Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. – Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути. Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш – земля свята. Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. – Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? – оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з’явився. Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років. Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене. Це той, що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати. Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет, кажучи Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю – не відаємо, що з ним сталося. І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх. І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля? Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон. У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив. Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида, що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова. А Соломон збудував Йому дім. Та не в рукотворених проживає Всевишній, як пророк говорить: Небо – престол мій, земля ж – підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? Хіба то не моя рука створила те все? Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його». Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога». Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув (Ді. 6, 2 – 7, 60).
Ми навмисно навели цілу промову святого Стефана, щоб показати ту ясність, з якою він кількома словами розповів про діяння народу, аж до часів Мойсея, а також, щоб виявити ту сміливість, з якою мученик картав фарисеїв.
Стефан за походженням був жид, “гарний тілом, у розквіті життя і знаменитий бесідник, він показав вірним, як треба вмирати: коли жиди каменували Божого чоловіка, то він звів очі до неба і молився за своїх мучителів; хто інший забуває про тих, що йому найдорожчі, а той молився за своїх ворогів!” (св. Августин). “Він молився за своїх убивців, і тою молитвою приніс Богу більшу жертву, ніж самою смертю” (св. Григорій Назіянзин). Святий Стефан був першим, який після Зішестя Святого Духа прийняв мученицьку смерть за Христа Спасителя; “якщо мученики можуть чим відрізнятися між собою, то найзнаменитіший буде той, хто перший віддав своє життя за Христа” (св. Августин).
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Неділі по Різдві: Гал. 200 зач.; 1, 11-19.
Браття, сповіщаю вас, що Євангеліє, яке я вам проповідував, не від людей; бож я його не прийняв, ні навчився від людини, а через об’явлення Ісуса Христа.
Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я жорстоко гонив Божу Церкву та руйнував її. Я визначався серед багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, я негайно, ні з ким не радившись, не пішов у Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, але пішов в Арабію і потім знову вернувся в Дамаск.
Три роки після того пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і пробув у нього п’ятнадцять день. Іншого ж з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Неділі по Різдві: Мт. 4 зач. 2, 13–23.
Як відійшли мудреці, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже: – Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай у Єгипет, і пробудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.
Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, де пробув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: з Єгипту я покликав мого сина.
Тоді Ірод, побачивши, що мудреці насміялись з нього, розлютився вельми й послав убити у Вифлеємі й по всій окрузі всіх дітей, що мали менше ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. Тоді збулось те, що сказав був пророк Єремія: В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання : то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає.
Як же вмер Ірод, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові в Єгипті і каже: – Встань, візьми дитятко та його матір і вернися в ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка.
Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в ізраїльську землю, але почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, боявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься.
Гал. 1, 11–19. «Євангеліє, яке я вам проповідував, не є за людською мірою»
Що таке Євангеліє? Це та Добра Новина, яку пізнали свого часу апостоли, коли перебували з Ісусом Христом, котрий і приніс цю Новину. А саме, що зло і гріх не може вже панувати над людиною, бо в Ісусі Христі людина покликана до життя вічного, до Царства Небесного.
Євангеліє, яку ми проповідуємо, це не лише те, що ми прочитали про Ісуса Христа, почули, чи нам хтось переповів. Остаточна суть Євангелія – це те, що ми особисто зустрілись з Ісусом Христом. Який жив історично і воскрес, однак, який є Богом і з яким ми можемо пережити цю зустріч кожної миті нашого життя.
Євангеліє ми не сприймаємо лише з людського досвіду, лише від людей, ніби хтось нас цьому навчив. Бо навіть коли хтось нам вказав шлях до Бога, допоміг, то зустріч із Богом, досвідчення Господа має бути в кожного з нас особисте, і тоді лиш ми стаємо правдивими носіями Євангелія.
Наше свідчення про Бога, наше проповідування про Нього живе настільки, наскільки ми самі живемо Богом!
Вл. Венедикт Алексійчук
Мт. 2, 13–23. .
За християнською традицією, наступного дня після великого свята завжди святкуємо пам’ять осіб, які є найбільше причетні до цього свята. Саме тому по Різдві Господа нашого Ісуса Христа ми вшановуємо Пресвяту Богородицю. Хто, як не вона, була найбільше причетна до народження нашого Спасителя? Якби в час Благовіщення Богородиця не сказала «так», то що було б із людством тепер? Це годі собі уявити й усвідомити. Як одне «так» Богородиці перемінило весь світ! Здавалося б, це таке незначне й коротке слово, проте наскільки важливе й вчасне.
Так і в нашому житті – немає речей неважливих. У цьому світі важливе абсолютно все, усе глибоко пов’язане й випливає одне з одного. Наші вчинки, наші слова й навіть наші думки мають великий вплив на буття всесвіту. Кожен з нас або примножує добро в цьому світі, або примножує зло.
Богородиця через свій вчинок – одне «так» – стала учасницею спасення всього людства. І так само через нас, здавалося б, простих людей, Бог хоче робити великі діла.
Пресвята Богородиця і всі святі – це приклад і доказ того, що Бог може творити великі речі через тих, які довіряють Йому.
Вл. Венедикт Алексійчук
Стихири на „Господи, взиваю я”
Того, що дає воскресіння людському родові,* ведено на жертву, немов ягнятко.* Його настрахались адські володільці і відчинилися брами плачу,* бо ввійшов Цар слави − Христос, кажучи в’язням: Виходьте!* – а тим, що в темноті: З’явіться!
Велике чудо! Творець невидимого* постраждав видимо з-за свого чоловіколюбства,* і воскрес як безсмертний.* Тож прийдіть, племена народів, і поклоніться йому,* бо його милосердям ми визволились з омани* і навчились величати єдиного Бога в трьох особах.
Прийдіть і радіймо з Господом,* розповідаючи про оце таїнство:* перегороду від раю знищено, вогняний меч зникає,* херувим відступає від дерева життя* і ми, прогнані з раю задля непослуху, причащаємося райської поживи.* Незмінний образ Отця і відблиск його істоти приймає вигляд слуги;* прийшовши від пречистої матері, він не зазнав жодної зміни.* Бувши правдивим Богом, він зостався тим, чим був,* і приймає те, чим не був, ставши людиною заради чоловіколюб’я.* Тому до нього закличмо:* Народжений з Діви, Боже, помилуй нас! ти
Коли Господь Ісус народився від святої Діви,* усі просвітилися:* пастухи пригравали, мудреці поклонялися, ангели співали,* Ірод же затривожився, бо появився в тілі Бог,* Спаситель душ наших.
Царство твоє, Христе Боже, царство всіх віків,* влада ж твоя від роду до роду,* бо ти прийняв тіло від Святого Духа* і став людиною від Вседіви Марії.* Світлим розсвітом став нам твій прихід, Христе Боже* – світло від світла, сяйво Отця.* Ти просвітив усе створіння і все живуче прославляє тебе,* бо ти − образ слави Отця,* ти той, хто був і завжди є, і засяяв нам від Діви.* Боже, помилуй нас!
Чим тобі, Христе, віддячимось за те,* що ти задля нас з’явився на землі як людина?* Кожне бо створіння, що тобою постало, воздає тобі подяку:* ангели − співання, небо − зорю,* мудреці –дари, пастухи − сповіщення чуда,* земля – вертеп, пустеля – ясла, а ми – Матір-Діву.* Споконвічний Боже, помилуй нас!
З життя твого, Славний, здивувалися ангельські хори,* бачивши тебе в тілі.* Ти, сяючи ангельським життям, подружжям з’єднався* і блистиш зіркою дівицтва;* ремесло твоє смиренне, але достойністю ти перевищуєш усіх святих.* Срібла й золота в тебе не було,* але перлинами чеснот ти оздобився.* І нам, явленний Обручнику Йосифе, випроси з неба благодаті,* щоб посудину тіла чесно берегти для Господа,* земними речами нехтувати,* а небесними збагачуватися.
Хто досягне славу твоєї гідности, Вельмидостойний?* Ти – батько воплоченого Сина Бога живого!* Ти − обручник Обручниці Святого Духа!* Ти – голова святої Родини, дорученої тобі Отцем небесним!* Тому всі ангельські хори й увесь збір святих, що на небі,* з подивом прославляють велич твоєї гідности.* З ними й ми на землі піснями оспівуємо тебе і кличемо:* Слава тому, хто вивищив тебе* достоїнством понад усіх святих!
Котрого прихід Авраам бачив і зрадів,* і кого чимало царів і праведників бачити бажали,* того був ти очевидцем, вихователем й опікуном.* Той, кого передано на руки Симеона один раз,* того ти як дитину часто носив в обіймах і цілував,* проживши з ним понад тридцять років.* Слава тому, хто вивищив тебе* достоїнством понад усіх святих.
Хто досягне висоту твоєї святости, Верховнику патріярхів?* Бо ж праведним тебе засвідчено в заручинах зі святою Дівою Марією.* На яку ж то висоту святости ти піднісся впродовж тридцяти років* з такими світилами, як Ісус і Марія,* оглядаючи їхні вчинки, вслухуючись у їхні слова і вдосконалюючись їхніми молитвами?* Тому і нам, смиренним слугам твоїм, зволь своїми бездоганними молитвами* мати перед собою постійно образ Ісуса і Марії,* а разом з ними і твій, та поступати у святості.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 5):
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасіння наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
Тропар празника (г. 4):
Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.
Тропар святим (г. 2):
Благовістуй, Йосифе, чудеса Давидові, богоотцю.* Ти бачив Діву, що родила;* з пастирями славословив Ти,* з волхвами поклонився Ти, від ангела вістку прийнявши.* Моли Христа Бога спасти душі наші.
Слава: Кондак святим (г. 3):
Днесь радости сповняється божественний Давид,* а Йосиф хвалу з Яковом приносить;* вінець бо прийнявши через споріднення з Христом, радуються,* і несказанно на землі родженого оспівують, і кличуть:* Щедрий, спасай тих, що Тебе почитають.
I нині: Кондак празника (г. 3):
Діва днесь преістотного родить* і земля вертеп неприступному приносить.* Ангели з пастирями славословлять,* а волхви зо звіздою подорожують,* бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог.
Прокімен (г. 5): Ти, Господи, захорониш нас і збережеш нас від роду цього і повік (Пс. 11,8).
Стих: Спаси мене, Господи, бо не стало праведного (Пс. 11,2).
Прокімен святим (г. 4): Дивний Бог у святих Своїх, Бог Ізраїлів (Пс. 67,36).
Стих: В церквах благословіть Бога, Господа, ви – з джерел ізраїлевих (Пс. 67,27).
Алилуя (г. 1): Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь (Пс. 18,2).
Стих: День дневі передає слово і ніч ночі об’являє розуміння (Пс. 18,3).
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, у вертепі народженого царя – Христа.
І ірмос (г. 4):
Таїнство чудне бачу і преславне: небо – вертеп, престол херувимський – Діву, ясла – вмістилище, в яких возліг невмістимий Христос Бог. Його оспівуючи величаємо.
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Ізбавління послав Господь людям своїм (Пс. 110,9). Алилуя, тричі.
31 грудня – У цей день віддається празник Різдва Христового.
о. Петро Фостик
