ХРИСТОС – ЦАР І ЙОГО ЦАРСТВО – ЦАРСТВО СПРАВЕДЛИВОСТИ
Свято Царя Христа ввела Церква свята недавно, хоч своїм початком воно давнє як і Церква Христова. Царем проголосили Христа Господа самі мешканці Єрусалиму, при Його торжественному в’їзді в неділю перед Його страстями й смертю хресною. І Христос Сам заявляє перед Пилатом, намісником римським, що Він цар, хоч і царство Його не з цього світу. До Христового приходу на цей світ, а особливо до Його спасенної смерти на хресті, нашою землею управляв неначе цар, князь темряви – диявол. Він відняв панування над нею від Адама, якого Господь Бог наділив був владою над цим видимим світом, нашою землею словами:
„Сказав Бог: Сотворімо людину, на наш образ і нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над усіма дикими звірятами й над усіма плазунами, що повзають по землі” (Бут 1,26).
Приводячи Адама до гріха, Сатана відняв у нього те панування над світом, ба навіть підбив саму людину під свою владу, бо дістав право опановувати людину, тобто її тіло, він входив, коли захотів і розпоряджувався нею, неначе своєю приватною власністю. Тому й не диво, що до Христа й у часі Його життя на землі було так багато, причинних людей – опанованих бісом. І то не лише між поганами, але також і серед вибраного Ізраїльського народу.
Бачивши такий стан людей, що загибали в важкій диявольській неволі, образ і подобу Його небесного Отця під ногами Його ненависного ворога диявола, Христос прийшов на землю щоб покласти край володінню князя темряви – диявола. Він постановив підвести людський рід з морального упадку, з гріховного багна, і поєднати його зі своїм небесним Отцем. Від самого початку свого публічного життя Спаситель виповів затяжну боротьбу Сатані та його царству – темряви й ложі. Христос називає диявола спричинником зла в світі й батьком ложі:
„Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А він був душогубець від початку й правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зі свого говорить, бо він брехун і батько ложі” (Йо 8,44).
Коли так глянемо на часи перед приходом Христа й за Його життя, аж до спасенної смерти, мусимо сказати, що це були часи цілковитої влади князя темряви. Поганський світ, що відкинув заповіді Божі й жив згідно зі своїми власними законами дослівно потопав у гріховному багні. Ті правила чи закони Божі, які Творець вирив у серці людини, щоб їй допомогти розвинути свої тілесні й духові сили, вона висміявши відкинула, та й почала ужити своїм власним життям розпусти, сваволі й насилля. Людина пе тільки висміяла всяку чесноту, але ще й назвала їх помилками. Вона поклала на свої безбожні олтарі гріх і його спричинника диявола, та й неначе богів почитала та їм поклонялась. Вистачить перечитати мітологію тодішніх греків чи римлян, тобто оповідання про життя їхніх божків, яких поганський світ почитав і яким приносив жертви, не рідко й людські, щоб зрозуміти, чому люди так важко й так часто грішили. Згідно з віруваннями тодішніх поган, їхні „боги” жили таким самим грішним і розгнузданим життям як і їхні поклонники – люди. Вони бо були представниками Сатани, який за допомогою тих поганських ідолів провадив рід людський до загибелі.
Але й вибраний Ізраїльський народ не був кращим. Їхні провідники первосвященики, фарисеї й книжники взяли провід народу в свої руки. Але їм не йшлося про добро народу, тільки про їхнє приватне добро. Тому й не диво, що почали викривляти Божий закон так, щоб той сприяв їхній користі, але таким чином вони вели народ до загибелі. Так то закон Божий, замість служити Богові й вийти на добро людей, став на службу пануючим клясам, а на недолю й загибель для бідних, незаможних членів народу. Тож Ісус Христос картає нераз тих несовісних провідників, називаючи їх сліпими провідниками й прорікаючи їм неминучу Божу кару, за їхні проступки:
„Лишіть їх – кличе Ісус до народу — це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму „ (Мт 15,14).
Або на інших місцях:
„Горе вам, книжники та фарисеї, що людям замикаєте Царство Небесне! Самі не входите й не дозволяєте ввійти тим, які бажали б увійти. Горе вам, сліпі проводирі… Горе вам книжники й фарисеї, лицеміри… Доповнюйте й ви мірку батьків ваших! Змії, гадюче поріддя! Як зможете ви уникнути пекельного засуду? „ (Мт 23, 13. 14с. 16. 23с. 25с. 27с. 320).
З цього виходить, що причиною приходу Ісуса Христа на цей освіт було визволити людський рід, заплутаний у тенети диявола, звільнити його від оков гріха і з неволі Сатани. Тож почав наш Спаситель затяжну боротьбу проти диявола, гріху й лихих схильностей; а Його оружжям у тій боротьбі була правда й світло Божої науки. Своєю правдою, яку приніс від небесного Отця, Він просвітлив людям дорогу до неба й повчив їх рівночасно як тією дорогою треба їм прямувати, щоб дійти до їхньої мети – до Бога. Та й Він Сам називає Себе дорогою:
„Я – дорога, правда й життя. Ніхто не приходить до Отця тільки через мене” (Йо 14,6).
Не зважаючи на ненависть, небезпеку й на злобні затії Своїх ворогів і ворогів Царства Божого, Ісус почав очищувати люд Божий від їхніх гріхів. Починаючи від ізраїльських провідників, Ісус указував на їхню дволичність, на їхню забріханість і злобу й на те, що вони недбають про славу Божу, але про свій власний хосен, про побільшення свого майна. Називає їх слугами диявола, які чинять його волю:
„Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А він душогубець від початку й правди він не тримався, бо правди нема в ньому„ (Йо 8,44).
Ті слова Христові були дійсною правдою. Засліплені своїм грішним життям, та хотячи задержати свою владу й вплив у народі, вони постановили вбити Месію-Христа, Який прийшов на те, щоб їм помогти, щоб їх спасти. Він прийшов, щоб звільнити їх з неволі гріха, але вони воліли в тій неволі перебувати:
„Коли перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете моїми учнями й спізнаєте правду й правда визволить вас. Ті відказали йому, ми Авраамові потомки й не були ми ніколи невільниками в нікого… Ісус же їм: „Направду, направду кажу вам: Кожен хто чинить гріх — він невольник гріха „ (Йо 8,31-34).
Провідники народу й їхні послідовники не могли прийняти науки Христової, бо вона домагалась від них цілковитої зміни їхнього дотеперішнього життя; відречення від гріхів, які задоволяли їхні пристрасті, давали їм панування над народом. Христос, подібно як і Йоан Хреститель, Його Предтеча, домагались від них цілковитої зміни життя, каяття й звернення на дорогу правд Божих. Домагались тієї самої зміни, до якої накликав Ягвег, устами свого пророка Єзикіїла:
„Життям моїм клянусь, слово Господа Бога, – н не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?„ (Єзик 33,11).
Так само й Йоан Предтеча вказує юдеям, що відвернення від гріхів і каяття є одинокою дорогою до спасіння:
„Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі сказати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і кинуть в вогонь” (Мт 3,7-10).
У тій боротьбі проти зла Ісус не знає невтральної сторони. Його учні мусять або цілковито підкоритися правді, тобто беззастережно перейти на Його сторону, або перейти на сторону Його противника – диявола. Це ясно виходить зі слів Спасителя:
„Хто не зо мною, той проти мене й хто зо мною не збирає, той розсипає” (Лк 11,23).
Тож роздумаймо тепер, кого ми хочемо в тій боротьбі вибрати, почиїй стороні стати? По стороні Христа, царя світла й правди, чи по стороні диявола – Сатани, князя темряви й ложі? Щоб у цьому переконатися вистачить нам лише глянути на наші вчинки, та й по них негайно й цілком певно пізнаємо за ким ми слідуємо. Коли ми допуска6мось гріхів важких, коли ми переступаємо заповіді Божі в важких речах, тоді, немає жодного сумніву, що ми спомагаємо Сатану й що ми боремось по його боці проти нашого Спасителя – Христа. Коли ми далі любимо наші немочі, вади й гріхи, та й ніяк не хочемо каятись, від них відцуратись, тоді, немає куди правди діти, ми є дітьми Сатани й чинимо його волю. Коли ми живемо таким життям, коли ми собі за вождя вибрали духа темряви, князя оцього зіпсутого світу, тоді нема чого й сумніватись, якою буде наша майбутність. Ісус навчає нас про дві різні дороги життя, які стоять перед кожним з нас, і ми добровільно й свобідно їх собі вибираємо. „Входьте вузькими дверима „, остерігає нас Ісус Христос, –
„бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя й мало таких, що її знаходять „ (Мт 7,13с).
Тому рішаймось ще поки час! Ніхто з нас не знає, як довго дозволить нам Господь Ісус жити на землі, а то може й уже визначив день і годину в якій рішився покликати нас і забрати з цієї долини сліз та й поставити перед Своїм страшним суддівським престолом, щоб там рішити нашу долю на віки? Слухаймо слів св. Предтечі й Ісуса Христа:
„Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне! „ (Мт 3,2; 4,17).
Так дорогі, каймось наших гріхів, ставаймо на дорогу спасіння, бо тільки правда Божа зможе нас спасти! Перемога в тій затяжній боротьбі світла проти темряви, правди проти ложі є без жодного сумніву по стороні Христа-Спасителя; бо хто годен воювати проти всесильного Господа Бога? Та й Сам Ісус запевняє нас непомильто про те, кажучи:
„У світі страждатимете, та бадьортесь! Я бо подолав світ! „ (Йо 16,33).
Тож покиньмо гріх і його князя Сатану, слідуймо за нашим Спасителем – Ісусом Христом, який Своїми страстями й смертю на дереві хресному подолав диявола і його силу. Коли підемо за Ним, станемо гідними спадкоємцями Царства Небесного, подібно як Христос Господь, який жертвувавши Себе Самого небесному Отцеві за наші гріхи:
„принісши лиш одну жертву за гріхи, сів назавжди по правиці Бога, чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені як підніжок йому під ноги„ (Євр 10,12).
Той Сам переможний Христос подбає, що Бог Отець прийме й нас до Свого Царства, за нас бо всіх просив Його єдинородний Син:
„Отче! хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де й я, щоби й вони були зо мною й бачили мою славу, яку ти дав мені” (Йо 17,24).
о. д-р М.І. Любачівський
”В той час увійшов Пилат у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: „Ти цар юдейський?” Ісус же у відповідь: „Кажеш те від себе, чи інші про мене так тобі оповіли?” „Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?” „Царство моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство”. „То ти таки цар?” – мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: „Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій”.” – (Євангеліє від Івана: 18, 33-37)
„Царство Твоє, Христе Боже наш, не від світу цього, бо його начало небесне, а кінець його – знання Бога і вічне блаженство. Цар його – небес Владика, його закон – воля божественна, надприродно обʼявлена, а нагорода його – оглядання Бога лицем у лице. Тому бувши в цьому світі, не живімо для світу, але вірою у Христа, Бога нашого„
Такими словами сьогодні оспівує Церква Христова свого Царя – Ісуса Христа. Сьогодні ми в особливий спосіб прославляємо нашого Царя Господа і приклоняємось перед величчю його Царства, яке він приніс на цю землю. Однак слухаючи слова Євангелія, які проголошуються в Неділю Царя Христа, ми наново заглиблюємося в таємницю Божої величі, яка проявляється навіть у найбільшому приниженні на суді і найбільш ганебній смерті на хресті.
Ми чули з Євангелія, як зустрілися два царі: один – земний цар Пилат, а другий – Цар Всесвіту Христос. І хоч в цій зустрічі, саме Христос був засудженим, а Пилат – суддею, духовний зміст Євангелія показує нам зовсім протилежне. Ми бачимо тут справжню велич Ісуса Христа, яку не може підважити будь-яка людська влада. Ми бачимо, що саме Христос знає, що таке істина, що таке справжнє царювання, і від кого походить правдива влада.
Тим часом Пилат, який ніби то і має владу над Ісусом Христом, ставить йому лише одні розгублені запитання:
„То ти таки цар?”
„Що таке істина?”
„Звідкіля ти?”
А коли Ісус нічого не відповідав Пилатові, той обурено заявляв:
„ Зі мною не розмовляєш? Хіба не знаєш, що в мене є влада відпустити тебе і влада розіпʼясти тебе? „ (Ів. 19, 10).
І тут Ісус дав відповідь, яка показує, наскільки Боже царювання вище від людської влади:
„ Не мав би ти наді мною ніякої влади, – сказав Ісус Пилатові, – якби тобі не було дано згори „ (Ів. 19, 11).
Кожен з нас, в певній мірі прагне мати владу над тим, що посідає, і над тими, хто нас оточує. Кожен з нас хоче мати своє царство, не важливо чи воно велике чи мале, але головне щоб воно було наше і щоб нам воно служило та підпорядковувалось. У когось це царство складається з людей, у інших – з речей, ще інші мають нематеріальні земні царства.
Ми виступаємо справжніми суддями, коли наше царство відмовляється нам підпорядковуватись, або бунтується проти нашої волі. Щоб втриматись на троні наших земних царств, ми вдаємося до різних засобів, часом навіть нелюдських і неморальних. Коли приходиться вибирати між нашим царюванням і збереженням святості в нашому житті, то людина переважно те, що святе, розпинає на хресті, подібно як Пилат видав Ісуса на розпʼяття, аби лише зберегти свою владу.
Тому сьогоднішнє свято Царя Христа є надзвичайно важливим для кожного з нас. Адже у всіх нас є своє, хоч би й крихітне, царство. Поставмо себе сьогодні в порівнянні з Царем Христом, щоб побачити, чи ми хоч трохи на нього подібні.
Поставмо собі сьогодні також ці важливі запитання:
„На кого ми взоруємося у нашому царюванні: на Христа, чи на Пилата?”
„Що в нашому царюванні важливіше: ми – як царі, чи наші царства?”
„Чим ми готові пожертвувати будучи царями: собою, чи своїми царствами? „
Проповідуючи Царство Боже на землі, Ісус Христос закликав людей збирати собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Адже де скарб людини, там буде і її серце (Пор. Мт. 6, 19-21).
Також він заохочував будувати свої доми, або в переносному значенні, свої царства не на піску, а на скелі, щоб коли полиє злива, потоки розіллються, подують вітри й натиснуть на наші царства, вони б не повалилися, тому що мали б міцну і непохитну основу (Пор. Мт. 7, 24-27).
На основі цих повчань Ісуса Христа, подумаймо, яку основу мають наші особисті царства і що є скарбом цих царств?
Наше земне життя таке, що Бог кожному з нас дає якусь владу над чимось і одночасно відповідальність за те, над чим ми володарюємо. У когось ця влада поширюється на його сімʼю і родину, у когось – на співробітників, у інших – на однодумців, і так далі. В своєму розпорядженні ми маємо і матеріальні блага, якими повинні мудро розпоряджатися.
Як ми вже сказали, це є своєрідними царствами людей, які для них є найціннішим в житті. Якщо хтось вступає на територію такого царства, його цар сприймає таку людину як завойовника і ворога.
Можливо, як такого ворога, сприйняв і Пилат Ісуса. Побоявшись за свою владу, він все ж таки, дав наказ Христа розпʼясти.
В Євангелії говориться, що Пилат шукав можливості, як би відпустити Ісуса, але тоді юдеї закричали:
„ Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Кожен, хто з себе робить царя, кесареві спротивляться! „ (Ів. 19, 12).
І Пилата ці слова перемогли.
З одного боку, Ісуса Христа до Пилата привели насильно, як засудженого і як злочинця на суд. Але з іншого боку, в духовному значенні, це Христос прийшов, щоб судити і випробувати Пилата. Він прийшов, щоб змінити царство Пилата, або його засудити, в залежності від вибору самого Пилата.
Сьогодні Христос Цар приходить і в царство кожного з нас. Не раз в нашому житті Христос зʼявляється зненацька, немов результат якихось непередбачених обставин.
Але Він не випадково приходить до нас. Він спеціально приходить, щоб піднести нас на вищий, духовний рівень, якщо ми його приймемо і прислухаємося до нього. Христос, будучи правдивим Царем, відразу висвітлює перед нами ж, якими є наші царства і якими ми є царями. Христос доносить до нас істину, що лише він є надійним фундаментом тих наших крихітних і земних царств, а також є єдиним скарбом, який робить наші царства цінними і непроминаючими. Христос Цар приходить як слуга, до наших земних тронів і доводить нам, що якщо забрати від нас ті трони, то й нашому царюванню відразу прийде кінець. Тому що в земних цінностях, ми є царями лише за рахунок того, що є під нашою владою. Якщо в земного царя забирають його царство, він вже не цар.
А Христос закликає нас насамперед будувати духовне царство у себе в душі. Він закликає нас бути насамперед царями самих себе. Закликає не узалежнюватися від зовнішніх і матеріальних благ, а також від інших людей. Він вчить нас, що цар повинен творити царство, а не царство повинно творити царя.
Правдивий цар, це той, хто сам будує довкола себе царство добра, миру і правди, а не той, хто починає владарювати над тим, над чим не трудився і чого не заслужив. І якщо від нього віднімуть його царство, він збудує нове, тому що основа його царства міститься в його серці, і цією основою є Христос–Цар.
Одного разу, Ісус перестерігав своїх учнів перед лжепророками:
„Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а в середині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми…
Не може добре дерево приносити плодів поганих, ані лихе дерево – плодів добрих „ (Мт. 7, 15-20).
Ці самі слова можна застосувати до нашого людського царювання над нашими царствами. Якщо в душі у нас панує Святий Дух, то ми є правдивими царями, на подобу Христа, які де б не були, творимо Боже Царство, фундамент якого закладений в нашому серці. А якщо в душі у нас панує дух світу і пожадливої влади, дух Пилата, тоді яким би величним не було те, над чим ми маємо владу, розвалиться, як дім збудований на піску в бурхливу погоду.
Одного разу фарисеї спитали Ісуса: ” Коли прийде Царство Боже? „
А він відповів їм: ” Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! – Або: Он там! – Бо Царство Боже є між вами „ (Лк. 17, 20-21).
Почавши проповідувати Царство Боже на землі, Христос зібрав довкола себе дванадцять апостолів. Можна сказати, що це були перші люди, між якими заіснувало Царство Боже. І ось на Тайній Вечері, Ісус встав, взяв рушник і умивальницю, і почав обмивати апостолам ноги і обтирати їх рушником. Після цього він сказав їм такі слова:
„ Чи знаєте, що я зробив вам? Ви називаєте мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є. Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив. Істино, істино говорю вам: Слуга не більший за пана свого… Знаючи те, щасливі будете, коли так чинитимете „ (Ів. 13, 1-17).
Вчинок вмивання ніг, має в Євангелії також переносне і духовне значення. Вмиваючи ноги своїм учням, Ісус показав їм, що вони стали з ним одним цілим і він любить та дорожить ними, як самим собою. Христос-Цар, заклавши основу свого Царства в серцях своїх учнів, поєднав їх з собою. Таким чином, Цар і його Царство стали одним цілим.
Як добрий пастир піде шукати навіть одну загублену овечку з великого стада, так і Христос спускається до найбільш опущеної верстви свого Царства, щоб її піднести, відбудувати і обмити.
Нехай цей єдино-правдивий Цар Христос, стане основою нашого щоденного життя і наших вчинків.
Будуймо і ми в своєму житті на цій землі те царство, початком якого є Христос – що є єдиною Істиною, Дорогою і Життям (Пор. Ів. 14, 6).
Проповідь о. Павла Райчинця ЧСВВ, виголошена в Неділю Царя Христа
Свято Царя Христа Свято Христа Царя “наймолодше” свято в Католицькій Церкві. Свято було встановлене Папою Пієм ХІ Енциклікою QUAS PRIMAS, яка була оголошена 11 грудня 1925 року.
Свято відносно нове в літургійному календарі Католицької Церкви різних обрядів. Українська Греко-Католицька Церква відзначає в останню неділю жовтня або в пяту неділю перед Різдвом.
Причиною встановлення Cвята було зростання антиклерикальних настроїв у багатьох країнах світу і атеїстична пропаганда проти Католицької Церкви і проти Бога.
Це свято зосереджує увагу на особі Ісуса Христа Божого Сина – Царя слави. Він, Божий Син і Цар всесвіту, разом з Отцем і Святим Духом, є володарем всього за своїм божеством, а водночас є нащадком царської династії Давида, за людською природою. Месіянські пророцтва представляють Христа як справедливого і переможного царя, а водночас смиренного, який „оголосить мир народам, і влада його буде від моря аж до моря,… до кінців землі” (Зах. 9,9-10), а книги Нового Завіту наголошують, що Христове царство – не з цього світу (Йо. 18,36), проте воно наблизилося з Його приходом і його учасником можна стати, покаявшись і вірячи в Євангеліє (Мр 1,15). Царство Боже, а отже Царство Ісуса Христа, стає дійсністю при посередництві Церкви, спільноти, зібраної в ім’я Пресвятої Тройці, яка молиться до Бога Отця:
„Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі…”.
Христос, Який був з Небесним Отцем під час сотворення світу, у повноті виявить Свою владу при кінці світу, коли судитиме всіх людей.
Папа Бенедикт ХVІ підкреслив, що біблійний уривок з Євангелії від святого Йоана, який читався цього дня у храмах, розповідає нам про Ісуса, Який знаходиться в упокореній ситуації, у статусі звинуваченого перед римською владою.
Він був заарештований, Його ображали, з Нього насміхались і тепер намагаються отримати дозвіл на те, щоб Його розіп’ясти. Ісусові вороги представили Його Пилатові як такого, що прагне політичної влади, як того, який називає себе юдейським царем. Відповідаючи на запитання Пилата, чи Він і справді є царем, Ісус пояснює римському урядовцю природу Свого месіанського послаництва і Свого царства, що не передбачає світової сили і влади, але ґрунтується на любові, яка служить. Таким чином, Господь дає зрозуміти Пилатові, що не має жодних політичних амбіцій, що Його Царство не від цього світу; Боже Царство цілком відрізняється від земних царств. Христос не хоче, щоб Його захищали зброєю, але бажає повністю виконати волю Свого Отця та установити Своє царство не силою зброї та насилля, але любов’ю, яка, на перший погляд, видається слабкою, однак, саме вона дарує життя. Саме тому, перед таким беззахисним, слабким, упокореним чоловіком як Ісус, такий владний чоловік як Пилат здивований, адже чує від Нього про царство тих, які служать.
Отож, запитує Його вдруге: „То ти таки цар?”. Здавалось би, як може чоловік у такому стані бути царем, проте, Ісус відповідає: „Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій”. Ісус говорить про царя, про царство, але вказує не на владу, а на правду. Пилатові це важко зрозуміти, для нього важко усвідомити, що може існувати влада, яку людина отримує не за допомогою людських засобів, влада, яка не відповідає логіці панування та сили. „Ісус прийшов, щоб об’явити і принести нове царство, Боже царство; прийшов, щоб засвідчити правду про Бога, Який є любов’ю (див. Івана 18: 33 -37) і Який хоче установити царство справедливості, любові та миру. Хто є відкритим на любов, той слухає це свідчення і приймає його з вірою, щоб увійти у Боже царство”, – наголосив Папа. Святіший Отець, коментуючи читання з книги Одкровення, вказав на те, що також і ми беремо участь у царюванню Ісуса Христа. У ньому читаємо: „Благодать вам і мир від того, хто єсть і хто був і хто приходить; і від сімох духів, які – перед престолом його, і від Ісуса Христа, що є свідок вірний, первісток із мертвих і володар царів земних. Йому, що полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров’ю своєю і зробив нас царством священиків Богові й Отцеві своєму, – йому слава і влада на віки вічні! Амінь” (Одкровення Йоана 1, 4-6). Своєю жертвою на хресті Ісус відкрив для нас шлях до глибоких стосунків з Богом: у Ньому ми стали справжніми усиновленими дітьми, і, таким чином, стали учасниками Його царювання у світі.
„Отож, бути учнями Ісуса означає не дозволити світській логіці влади нас зачарувати, але нести у світ світло Божої любові та правди”, – наголосив Святіший Отець, додавши, що автор книги Одкровення вказує на те, що навернення, як відповідь людини на Божу благодать, – це умова для встановлення Божого царства. Це є сильним запрошенням для усіх нас: щоразу навертатись на Боже царство, на Його володарювання у нашому житті, що є володарюванням Правди.
Святіший Отець заохотив усіх, одним серцем та однією душею, піднести молитву до Господа: „Нехай прийде Царство Твоє”.
Папа Бенедикт ХVІ 26 Листопада 2012
Стихири на „Господи, взиваю я”
Надійшов празник Господній,* тому прославмо нині Христа Бога, що явно зізнався: Я Цар!* Оспівуймо нині нашого Царя, бо він вічно царює з Отцем!* Звеличмо сьогодні безсмертного Царя,* що царює в Пресвятій Тайні, і йому поклонімся.
Сповнилось пророче сповіщення:* Ось прийдуть дні, — каже Господь,* — і я знову встановлю Давидові праведний Схід,* що владарюватиме як цар і буде премудрий,* та чинитиме на землі суд і справедливість.* Ось ім’я його, яким його будуть звати: Господь наш праведний. Йому поклонімся.
Господь Ісус Христос, Богочоловік,* як сяйво Отцевої слави, є Царем по своїй природі.* Він – Цар спадкоємець, що в спадку має всі народи* і владу на всіх кінцях землі.* Він – Цар Спаситель, бо викупив нас за ціну свого життя.* Він – Цар вибраний, і до його царства* ми добровільно за писалися хрещенням.* Йому, зігнувши коліна душ і тіл, поклонімся.
Прийшовши з неба, Христе Царю,* ти – над усіма, вище всякого начальства й влади, і сили, і володарства, і всякого славного імени,* не тільки на цьому світі, але й у майбутньому.* О, яка піднесла величність твоєї сили і влади!* Тому, підкоряючись жезлові твого царства, однодушно співаємо тобі:* Всесильний Царю, слава твоїй владі!
Ісусе, Царю істини, задля якої ти царюєш,* навчи нас твоєї істини!* Ти Бог наш, ти наша істина і все твоє – це істина:* життя і наўка, заповіді й поради, чуда й святі Тайни.* Тож дай нам відтепер у твоїй істині ходити,* доки ясно не побачимо тебе у твоїй славі.
Христе, Царю наш, єдиний пастирю твого царства, а ми овечки стада твого спадкоємства,* яких поіменно кличеш: Мій єси ти!* Тому, знаючи твій голос, ми йдемо за твоїм Намісником,* а від чужого пастиря втікаємо,* бо не розпізнаємо його голосу. Тому-то й молимо тебе, щоб ми були одним стадом,* а ти єдиним пастирем у своїм небеснім царстві.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Тропар:
Володіння твоє, Христе Боже наш, визволило нас від влади темряви і перенесло в царство твоєї любови. Ти, що є, і споконвіку був та явився нам, як Цар, Господи – слава тобі!
Кондак:
Царю віків безсмертному, єдиному премудрому Христу Богові, поклонімся і, припадаючи, закличмо: Тобі дана влада і честь і царство, і всі люди тобі підкоряються. Влада твоя – влада вічна, і царство твоє не занепаде: бо задля нас став царем предвічний Цар Христос.
Прокімен, гл. 3:
Слівайте Богові нашому, слівайте; співайте цареві нашому, слівайте.
Стих: Бо Бог цар усієї землі, співайте якнайкраще!
АПОСТОЛ: ДО КОЛОСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТАННЯ (1: 12 – 20)
Браття і Сестри! Дякуйте Отцеві, який зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого сина, в якому ми маємо відкуплення, прощення гріхів. Він образ невидимого Бога, первородний усякого сотворіння, бо в ньому все було створенне, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене. Він раніш усього, і все існує в ньому. Він також голова тіла, тобто Церкви.
Він начало, первородний з мертвих, так, щоб я всьому він мав першенство, бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому і щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кровю його хреста.
Алилуя:
Стих: Бін буде правити від моря аж до моря, івід ріки аж до кінців землі.
Стих: Йому поклоняться всі царі, усі народи Йому служитимуть.
ЄВАНГЕЛІЯ: ВІД ІВАНА 18: 33 -37
У той час увійшов Пилат знов у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: “Ти цар юдейський?” Ісус же у відповідь: “Кажеш те від себе, а чи інші про мене так тобі оповіли?”“Хіба я юдей,” озвався Пилат. “Народ твій і первосвященики видали тебе мені. Що ти таке зробив?” “Царство моє не від світу цього,” відрік Ісус. “Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство.”
“То ти цар?” мовив до нього Пилат. І відповів Ісус, “Ти кажеш, що я цар. Я на те уродився і на те прийшов у світ, щоб свідчити правду. Кожен, хто від правди, слухає голос мій.”
Замість “Достойно: Ірмос гл. 2:
Величай, душе моя, Царя Христа, що воцарився у вселенній.
Предвічного Родителя Син, Бог і Господь, воплченний від Діви нам з’явився, у тьмі сущих просвітити, зібрати розсіяних, тим-то всехвальну Богородицю величаємо.
Причасний:
Господь Суддя наш, Господь Князь наш, Господь Цар наш, що нас спасе. Алилуя! Алилуя! Алилуя!
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1295385697573290
о. Петро Фостик
