Стихири на „Господи, взиваю я”
Воздвиження хреста Господнього * спонукає всіх створінь * славити заповітні страждання і розп’ятого Христа. * Убившись на тому ж, що нас колись вбив, * він, як милосердний, з надмірної своєї доброти, * оживив померлих, прикрасив і в небі жити сподобів. * Тому, радіючи, просламо його ім’я * і звеличмо безмежний його милосердя.
Христос пресвятий! * Мойсей проображав тебе, * коли в боротьбі з жорстоким Амаліком * підняв руки до неба. * Ти – вірних похвал, * затвердження мучеників, слава апостолів, * праведних перемог * і оборона всіх преподобних. * Тож, споглядаючи на твоє справу , * радіє все створіння, * святкує і славить Христа, який з найвищою добротою * зібрав розсіяних.
Хрест преславний! * Ти з радістю оточує ангельські коріння, і ми щиро тобі сьогодні подносимо. * Ти, з волі Божої, підносиш усіх, хто за споживання заборонених овочів прогнано з раю і на смерть засуджений. * Тим-то, з вірою цілюючи тебе серцем і устам, * висвічуємо свячення і взиваємо: * Визволи Христа, премилостівого Бога, і вікло душевного його підніжкі.
Хрест життя Подателя, як божественна скарб, захована в землі, * з’явився в небесах Костянтинового царя * і духовно з’явився йому знак перемоги над ворогами. * Радіючи їм, він, за Божою ласкою, * з вірою і любов’ю хотіла бачити його воздвиження * з великою дбайливостью виніс його з глибин землі * – на відкуплення світу і на спасіння душі наших.
Ти наш могутній покров, пресвятий Хрест Христовий! * Освяти нас своєю силою, щоб ми з вірою і любов’ю тебе поклонялися.
У виді світлосяйного сузір’я, Хрести, ти в видінні з’явився великому Костянтинові повна перемога. * Його матушка Олена знайшла і всесвітньо світу, об’явила. * І ми, хор вірних, сьогодні підносячи тебе, кличемо: * Просвіти нас, живосний Хресть, твоєю світлістю! * Освяти нас, прецінний Хрест, твоєю силою, і утверди нас твоїм возз’єднанням проти ворожих полків!
Прийдімо, усі народи, поклонімось благословенному дереву, * через якого досконале вічне справедливість. * Бо той, що на дереві обманував батька Адама, був переможеною хрестом * і той, що в неволі тримав царське створіння * випробував найбільшу провину. * Ось Божою кров’ю змито зміїну отруту * і знесено заклик справедливого засуду * – завдяки несправедливому вироку на Праведника *. Бо треба було, щоб дерево деревом оздоровилось * та щоб збитки непричетного мука * – були знесені муки суджених за провину при райському дереві. * То у, Христе Панує, слава твого мудрий провідінніт * Яким ти врятував усій, як добрий и чоловіколюбець!
Стихири на стиховні
Радуйся, життєдайний Хресте,* благочестя нездоланна перемого,* райські двері,* вірних підкріплення, церковна охороно!* Тобою тлінність подолано і стоптано владу смерти,* ми ж піднеслись із землі на небо.* Зброє непереможна, бісів переможцю,* славо мучеників і преподобних справжня окрасо,* пристане спасіння!* Дай світові велику милість.
Радуйся, Господній Хресте!* Ти звільнив людство від прокляття.* Ти – знак дійсної радости,* бо твоїм воздвиженням, всечесний, ти проганяєш ворогів.* Ти – наш помічник, царів потуга, праведних сила,* священиків окраса і знак твій − визволення від злого.* Ти владний жезл, що нас провадить,* зброя миру, якій з острахом служать ангели,* і божественна слава Христа,* що подає світові велику милість.
Радуйся, чесний Хресте!* Для незрячих ти провідник,* для немічних лікар, воскресіння для всіх покійних!* Ти нас підніс із тління, в яке ми впали,* тобою знесено прокляття;* як ти прогнав диявола,* розквітнуло нетління і ми, земляни, стали дітьми Божими.* Дивлячись нині на твоє воздвиження архиєреєвими руками,* підносимо того, хто на тобі був піднесений, і тобі поклоняємося,* зачерпнувши вдосталь велику милість.
Твій хрест святий, Христе Боже,* колись Мойсей прообразив на собі* і розбив та переміг Амалика.* А й піснетворець Давид, оспівуючи його,* як твоїх ніг підніжок, доручав йому вклонятися.* Сьогодні ми, грішні, вклоняємось йому* і недостойними устами оспівуємо тебе,* що зволив на ньому дати себе прибити, і молимося:* Господи, сподоби нас, з розкаяним розбійником, твого царства!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Після Вечірні
Кондак: (г. 4): Вознісся Ти на хрест волею своєю.* Новому людові Твоєму, що Твоє ім’я носить,* даруй щедроти твої, Христе Боже.* Возвесели силою Твоєю, благовірний народ,* перемоги на супротивників дай йому,* що за посібник має Твоє оружжя миру, непоборну перемогу.
Тоді співається тричі: Хресту твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння твоє славимо.
Вхідне: Прийдіте, поклонімся і припадім до Христа,с паси нас, Сину Божий,* що плоттю розп’явся, співаємо Тобі: Алилуя.
Тропар (г.1):
Спаси, Господи, людей твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй,* і хрестом твоїм* охорони люд твій.
Слава, і нині:Кондак (г. 4):
Вознісся Ти на хрест волею своєю.* Новому людові Твоєму, що Твоє ім’я носить,* даруй щедроти твої, Христе Боже.* Возвесели силою Твоєю благовірний народ,* перемоги на супротивників дай йому,* що за посібник має Твоє оружжя миру, непоборну перемогу.
Прокімен (г. 7): Вознесіть Господа Бога нашого і поклоняйтеся підніжжю ніг його, бо святе воно (Пс. 98,5).
Стих: Господь воцарився, нехай гніваються люди (Пс. 98,1).
ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, ми, як Ісаак, діти обітниці. Та як тоді той що родився за тілом, гонив того, що родився за духом, так і тепер. Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не унаслідить з сином вільної. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.
Христос нас на те визволив, щоб ми були вільні. Тож стійте і під ярмо рабства не піддавайтеся знову. Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтеся, Христос вам ні в чому не поможе. Свідчу знову кожному, хто обрізується: він мусить увесь закон чинити. Ви, що шукаєте в законі оправдання, від Христа відлучилися, від благодаті відпали. Ми бо Духом від віри очікуємо надії оправдання, бо у Христі Ісусі нічого не значать ні обрізання, ні необрізання, але віра, що діє через любов.
Ви бігли добре. Хто став вам на перешкоді, що ви правді не коритеся? В цьому ви не йдете за тим, хто вас покликав. Трохи закваски квасить усе тісто. Я певний у Господі, що ви не матимете інших думок; та хто баламутить вас, буде осуджений, хто б він не був.
Алилуя (г. 1): Пом’яни сонм твій, що його придбав Ти іздавна (Пс. 73,2).
Стих: Бог же – цар наш перше віку, вчинив спасення посеред землі (Пс. 73,12).
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
В той час, як Ісус вийшов із човна, пізнали його люди землі Генезаретської і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він пробував. І куди він тільки приходив, у села, чи міста, чи в слободи, клали на майданах хворих і просили його, щоб їм можна було бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.
Фарисеї й деякі з книжників, що були з Єрусалиму, зібрались коло Ісуса. І бачили, що дехто з його учнів їсть хліб нечистими, тобто немитими, руками. Фарисеї й усі юдеї, додержуючи передання старших, не їдять, поки не вимиють добре рук, і, вернувшися з торгу, не споживають, поки себе не покроплять; ще багато іншого вони перейняли й дотримують: миття чаш, глеків і мосяжного посуду. Питають, отже, його книжники та фарисеї: – Чому твої учні не живуть за переданнями старших і їдять немитими руками?
Він відповів їм: – Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене; та вони марно мене почитають, навчаючи наук – наказів людських.
Занедбавши заповідь Божу, притримуєтеся людського передання: миєте глечики та кухлі й ще багато в тому роді.
Замість Достойно, приспів: Величай, душе моя, пречесний хрест Господній.
Ірмос (г. 8): Таїнственний рай Ти, Богородице, що невоздільно виростила Христа. Він на землі насадив хресне життєносне древо. Йому, що його нині возносять, поклоняючися, Тебе величаємо.
Причасний: Знаменувалося на нас світло лиця твого, Господи (Пс. 4,7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, силою чесного і животворящого Хреста, якого всесвітнє воздвиження празнуємо, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і cв. ап. Кодрата, що в Магнисії, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Гл. 4, 28 – 5, 10 «Трохи закваски квасить усе тіло»
Якщо ми хоч трохи уявляємо технологію приготування хліба, то знаємо, що дріжджі або закваска дає тістові можливість рости, і з нього потім випікають хліб. Закваски до тіста, щоб воно росло, треба дуже мало, порівняно з тим, скільки треба всього решту. Але дуже важливо, щоб ця закваска була якісною, інакше, навіть велика її кількість не заквасить тіста, і воно не виросте.
Цим прикладом Господь вказує нам, християнам, що не розходиться в тому, щоб християн було багато, а лише в тому, щоб вони були тією якісною закваскою, яка може перемінювати тісто і перемінювати інших людей.
Тому, найперше, маємо дбати про власну «якість». Якщо будемо християнами доброї якості, тобто правдивими, а не номінальними, тоді неминуче будемо преображувати і перемінювати всіх навколо себе, «квасити все тісто».
Мр. 6, 54 – 7, 8. «Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене».
Кожен у міру своєї вихованості пробує контролювати свою поведінку: хтось зважає на це більше, хтось – менше. Проте часто така зовнішня постава й поведінка не відповідає тому, що особа має в серці. Це не раз нам самим складно зауважити в собі. Звичайно, набагато легше бачимо це в інших, і саме на цьому будується наше осудження інших. Адже бачимо, як часто людина одне декларує, а не раз зовсім по-іншому поводиться.
Отже, наше нутро, наше серце – це те, з чого починається наша поведінка. І тому коли Господь каже, що «серце їхнє далеко», Він підкреслює, що їхня поведінка є лише зовнішньою, а внутрішнє буття – інше. Проте, як кажуть у народі, «шила в мішку не втаїш».
Тобто те, чим живемо всередині, неминуче в тих чи інших обставинах проявляється, і що складніші обставини, то більше проявляється те, ким ми насправді є.
Владика Венедикт (Алексійчук)
У той самий день
СВЯТОГО АПОСТОЛА КОНДРАТА, ЩО В МАГНИСІЇ
Святий Єронім пише, що святий Кондрат був учнем апостолів. Його поставили єпископом в Атенах на місце Публія, який закінчив свій подвиг мученицькою смертю. В Атенах святий Кондрат “вірою своєю і ревністю зібрав розсіяну страхом Церкву”. Коли імператор Адріян 126 р. прибув до Атен, владика Кондрат передав йому листа в оборону християн. Імператор, прочитавши його, видав указ, щоб нікого з християн не осуджувати без явних доказів їхньої вини. Однак того наказу ніхто не слухав.
Ще в шостому столітті Церква зберігала цей лист про оборону християн, але згодом він загубився. До нас дійшов лиш фрагмент завдяки церковному історику Євсевію (єпископу Кесарії Палестинської, 270-340). Ось він: “Діла Спасителя нашого завжди були явні, такі, як вони насправді були. Ті, яких Він уздоровив і воскресив, були не лишень тоді, коли були оздоровлені або ж воскресли, але й після цього вони жили на землі, довго ще після Його вознесення, так, що деякі дожили до наших часів”.
Був в Атенах поганський мудрець на ім’я Діогнет. Він захотів дізнатися, у чому полягає Христова віра. Святий Кондрат написав послання, в якому знайомить поган зі святою вірою. Це послання дійшло до наших часів. “Християни, – пише він, – не відрізняються від інших людей ані походженням, ані батьківщиною, ані мовою, ані буденним життям. Вони живуть у тілі, та не для тіла, вони підлягають законам, але своїм життям стоять вище законів. їх не знають, але звинувачують, їх убивають, та вони живі; вони бідні, та збагачують інших, нічого не мають, та всім задоволені. Душа наповнює всі члени тіла, а християни – всі кінці землі. Не людська сила, а сила Божа це чинить. Сам всемогутній Бог, Творець світу, послав з неба істину, святе і незбагненне своє Слово, Сина свого, Того, який сотворив небо, поклав межі морю, за наказом якого світить сонце, якому підкоряється земля, небо і все, що на них і в них є. А коли прийшов час, тоді Він прийняв на себе наші гріхи. Бог віддав свого Сина як ціну нашого відкуплення, святого дав за нечестивих, безгрішного за грішних, праведного за неправедних, безсмертного за смертних. Неправда всіх, покривається правдою одного”.
Згодом Кондрат став єпископом Магнисії, де погани ледь не до смерти побили його каміннями, а потім кинули до в’язниці. Там святий мученик помер від голоду і так закінчив свій святий подвиг. Помер він у дуже глибокій старості, близько 130 р.
Тропар, глас 3:
Апостоле святий Кодрате,* моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.
Кондак, глас 8:
Як священноначальника чесного і страдника твердого, вселенна приносить Тобі, Господи, Кодрата апостола і піснями почитає чесну його пам’ять, просячи завжди прогрішень відпущення дарувати тим, які оспівують його, Благоутробний.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
о. Петро Фостик
