Любов істини „Господь бо – справедливий, любить правду „. (Пс,. 11,7)
В сьогоднішній Євангелії розповідається про зцілення Ісусом Христом розслабленого в Капернаумі. Коли принесли до Ісуса розслабленого, Він, побачивши віру тих, що його принесли, сказав розслабленому: „ Кріпися сину, прощаються тобі гріхи твої”. Деякі в книжників сказали про себе: „ Цей зневажає Бога”. Христос, як серцевідець і Бог, знаючи їхні думки, промовив до них: „ Навіщо ви лукаво думаєте в серцях ваших? Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, – чи сказати: Встань і ходи?|” Та щоб доказати, що Син Чоловічий має силу на землі прощати гріхи, Христос сказав недужому: „Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому”. Той встав і пішов до свого дому. Євангелист закінчує своє оповідання словами: „народ, бачивши це, дивувався і славив Бога, що дав таку владу людям „.
Отже прославив Бога народ, побачивши, як розслаблений встав і поніс свою постіль; прославили – прості, чесні душі, а книжники і фарисеї залишилися упертими в своїй злобі і засліпленні. Фарисеї іноді явно обвинувачували Христа в тому, що Він „виганяє бісів силою Велзевула, бісовського князя” (Мат. 12,24). Іноді ж казали Йому: „ Чи неправильно ми кажемо, що самарянин єси ще й навіжений? „ (Ів. 8,48). З євангельського оповідання, про зцілення розслабленого в Капернаумі, довідуємося, що деякі книжники, – почувши слова Христа до розслабленого: „ Прощаються тобі гріхи твої „, – кавали в собі: „ Цей зневажає Бога”, отже, зробили Його неправдомовцем. А вони, як знавці Закону, мусіли знати заповідь Божу: „ Не свідчи неправдиво на ближнього твого „, і слова пророка Ісаї: „Горе тим, що зло добром звуть, а добро – злом; що з пітьми роблять світло, а зо світла – пітьму „ (Іс. 5,20). І ось Христос, Сама істина і життя, щоб показати свою божественну силу, а й те, що Він осуджує неправду, як великий і агубний гріх, викрив злобу і лукавство, і зцілив розслабленого.
Христос навчив нас ось чого: „ Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні” (Мат. 5,37); устами ж св. Апостолів заповів нам: „…не говоріть неправди проти правди” (Як. 3,14); і: „відкинувши брехню, говоріть кожен правду ближньому своєму, ми бо один одному члени” (Еф. 4,25). Проте, хоч Бог і заповів нам любити правду, ми, привчивши уста каші до неправди, не вважаємо її порушенням закону, тож сумління наше часто зовсім не докоряє нам ва неправду. Вона іноді є „ беззаконням п’яти нашої”, тобто тим гріхом, який ми вважаємо ва ніщо (Пс. 48,6), подібно, як і ті речі, які ми топчемо ногами. А втім, хоч ми і вважаємо цей гріх за найменший, він наносить нам, як і кожному з людей, велику шкоду.
В житті неправда виявляється в різних видах, бо по-різному ми говоримо неправду. Один повторяє неправду, яку чув від інших, і повірив їй, як правді. Другий, жартуючи і базікаючи щоденно, також: говорить неправду. Третій дає різні обіцянки і, нарешті, нічого не виконує, і це тільки тому, що змінив свій намір. Ще інший вигадує неправду на ближнього свого і стає наклепником, а коли свідчить неправдиво на когось, стає ложним свідком. Неправда скрізь живе, вона входить під покрівлю звичайних людей, вповзає в пишні палаци видатних людей, просякає в суди, у школи, прокрадається іноді й на церковний амвон. Неправду говорять, пишуть, друкують в книжках і газетах і розповсюджують по цілому світі. Тяжко описати і розповісти, яку шкоду наносить неправда. Неправда знищує часто цілі міста і країни, породжує ворожнечу між приятелями і друзями, руйнує подружнє життя, потрясає основи Церкви. Неправда шкодить і тому, хто говорить, і тому, хто її слухає. Слова неправдомовця підозрілі, писання його ненадійні, сама клятва його не тверда, і, коли навіть, бува, і правду скаже, йому ніхто не вірить. Хто слухав неправду, той часто даремно трудиться, втрачає своє маймо, іноді ж ризикує життям, а деколи губить і свою душу.
Милосерний Бог, знаючи яку шкоду вчиняє людям неправда, не тільки дав заповідь „ не свідкувати ложно „, але, як стверджує Св. Письмо, і карав не раз неправдомовців, щоб настрахати інших, які своїми словами, вчинками і ділами служили неправді. Був покараний єгипетський Фараон за те, що тричі порушив свою обітницю, дану пророкові Мойсеєві: відпустити народ ізраїльський на пустиню, щоб послужив Богові. Пророк Єлисей покарав свого раба Гехазі за неправду. Він теж очистив від прокази сирійця Наамана. Нааман приніс йому в подяку а це свої дари, але Єлисей не прийняв їх. Лукавий же раб пророка Єлисея – Гехазі, взявши з собою двох мужів, наздогнав Наамана і сказав буцімто в імені пророка Єлисея, щоб він дав йому дари. Гехазі одержав дари і заховав їх. Він повернувся додому і нікому нічого не казав, нібито він ніде й не був. Пророк Єлисей своїм пророчим духом знав про це і докорив Гехаві такими словами: „ Хіба мій дух не був при тому, коли той чоловік зійшов із своєї колісниці тобі назустріч? Оце ти забрав гроші: візьми також городи, оливні сади, виноградники, овець, волів, слуг і слугинь; але й проказа Наамана вчепиться до тебе й до твоїх потомків назавжди „. І вийшов той від нього білий, як сніг, від прокази „ (ІІ Цар. 5,26-27). Так був покараний Гехазі. Ще страшніший приклад кари Божої за неправду знаходимо в книзі „ Діянь св. Апостолів”. Громада перших християн „мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось в того, що кому належало, але все в них було спільне” (Діян. 4,32). „Один чоловік, на ім’я Ананія, з своєю жінкою Сафірою продав маєток і сховав дещо з ціни, а знала про те і його жінка; решту ж приніс і поклав у ногах апостолів. Тоді Петро сказав: „ Ананіє, чому то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа і ховати частину ціни поля? Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ж ото ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога”. Почувши ці слова, Ананія впав і умер (Діян. 5 1-5). Покарана була смертю також жінка його Сафіра.
Чому ж, скаже хтось, Бог так жорстоко карав колись неправдомовців, а тепер не карає й таких, що більше і частіше говорять неправду? А це тому, що в ще інше життя, майбутнє, коли кожний дістане те, що заслужив. Однак хто внає, чи в наші дні неправдомовці залишаються непокараними в цьому житті? Адже іноді сучасних людей несподівано спотикає тяжка і невилікувальна недуга, втрата майна, смерть, або хвороба близьких і дорогих для нас, а чи й інші лиха і нещастя, а ми, не бажаючи піднести очей своїх до неба, дивимось на землю і шукаємо природних причин нещастя, не усвідомляючи, що, може, це нас карає Господь за наші гріхи проти правдомовности.
Отже пам’ятаймо, що Бог є істина (Ів. 14,7), а тому кожний правдолюбець є слуга Божий, а неправдомовець – раб диявола, він бо „ неправдомовець і отець неправди” (Ів. 8,4), „і коли він говорить неправду, зі свого говорить „. Ось чому апостол Павло навчає нас: „Не говоріть неправди одне одному „ (Кол. 3,9). Коли мислимо правду, то душа наша, з’єднуючися з Богом, наповняється світлом і радістю. Якже розум наш служить неправді, – „сплітає лож” (Прип. 6,18), а то й душа наша стає рабинею диявола і наповняється темрявою і скорботою. Коли уста наші говорять істину, то приносимо користь і собі, і ближньому. Якже ж говоримо неправду, то наносимо шкоду своїй душі, а й ближньому своєму. Бог створив уста наші, губи і язик для славослов’я і хвали, тому не осквернюймо їх нечистотою неправди, але освячуймо їх чистотою істини в Христі Ісусі.
Св. Письмо порівнює неправдомовність в крадіжем, коли заявляє: „ ліпше злодій, як неправдомовець „ (Екл. 20,27). Бо неправда, клевета ограбовує людину з її доброго імени, слави, забирає їй мир, супокій, іноді ж і життя. Що більше, неправдомовець деякою мірою є страшніший, ніж злодій, бо той краде лише гроші, а цей грабує добро моральне куди цінніше від дзвінкої монети. Злодій часто здійснює свій лихий вчинок заради голоду, нужди, потреби; навпаки, неправдомовець промовчує правду з зависти, зарозумілості, гордості. Вже давні індіяни зобов’язували до досмертної мовчанки того, хто тричі був переловлений на неправдомовності. Подібний закон був і у персів. Якщо б так і серед сьогоднішніх християн був правосильним закон старинних індіян чи персів проти всіх неправдомовників, скільки б то людей на світі мусіло мовчати, а поміж ними, може, й ми?! Колись накликував синів нашого народу великий Тарас Шевченко:
Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі
А більше на землі нікому
Не клонітесь! („ Неофіти „)
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Уявімо собі, що в Чикаго з’явився чудотворний лікар, який має від Господа Бога чудодійну силу лікувати всяку недугу, не вживаючи жодних ліків, бо він повертає здоров’я словом або дотиком руки. Цей лікар-чудотворець ходить вулицями міста й оздоровлює кожного недужого. Люди з хворим серцем, легенями, нирками, поражені раковими пухлинами, сліпці, глухі, каліки, вмираючі, одним словом, всі недужі стають здоровими. Цей лікар-чудотворець заходить до лікарні, а протягом однієї години всі недужі, вмираючі стають здоровими і повертають ся додому. За короткий час всі лікарні в Чикаго спорожніли б. Цікаво, що цей лікар лікує даром, безплатно. Щасливі були б мешканці Чикаго, якби мали такого лікаря. Але такого лікаря на землі немає і ніколи не буде.
Такий лікар жив дві тисячі років тому в далекій Палестині. Це – наш Божественний Спаситель Ісус Христос, якого Церква часто називає „лікарем душ і тіл”. Євангелист Матей свідчить, що Ісус „обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу” (Мт. 9, 35). В Євангелії від святого Луки читаємо: „Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла” (Лк. 6, 19). Подібно пише євангеліст Марко (Мр. 1, 32-34). В іншому місці євангеліст Матей свідчить, що народ приводив до Ісуса Христа різних хворих, а „він зціляв їх. І дивувались люди, бачивши, що німі говорять, каліки знову одужують, криві ходять і сліпі бачать,- і прославляли Бога Ізраїля” (Мт. 15, 30-31).
Щойно ми прослухали історію про оздоровлення нещасного паралітика. Ісус Христос повернув йому здоров’я слова- ми: „Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються” (Мт. 9,2), і „Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому” (Мт. 9,6). Цими словами Христос Чудотворець оздоровив душу і тіло паралітика.
В ізраїльтян було переконання, що кожна недуга є ка- рою за гріхи і тому хвора людина може стати здоровою лише тоді, коли Бог простить їй гріхи. Єврейські рабіни навчали, що: „Хворий не вийде зі своєї недуги, доки гріхи його не будуть прощені”. Звичайно, що це не згідне з правдою, бо не кожна недуга є карою за гріх. Навпаки, дуже часто праведні і святі угодники Божі переносили жахливі фізичні болі і терпіння.
Цей недужий паралітик мусив у чомусь провинитися, бо Христос промовив до нього: „Сину, відпускаються тобі гріхи”. Христос Спаситель бачив віру цього нещасного паралітика, то найперше простив йому гріхи, а тоді оздоровив його тіло.
Людина складається з душі і тіла. Як тіло часто тер пить різні недуги, так і людська душа має свої недуги. Душевно хворі люди без найменшого труду ходять, працюють, весело забавляються, так, що ніхто не знає, що їхні душі опановані проказою гріхів та помирають через брак Божої ласки.
Мабуть немає на світі людини, яка хотіла б бути хворою. Кожна дитина, кожен юнак, кожна юначка, всі старші люди бояться недуги, а якщо хто занедужає, радиться з ліка рем, приймає відповідні ліки і, якщо є необхідність, згоджується на болючу операцію. Ніхто з нас не хоче бути хворим.
Зовсім інакше виглядає справа з недугою душі. Люди самі свідомо стягають на свої душі гріховну проказу, добро вільно переступаючи Господні заповіді. Душа в стані тяжкого гріха не лише хвора, вона втрачає надприродне життя. В книзі Одкровення Господь говорить: „Ім’я носиш, ніби живий, а мертвий ти” (Одкр. 3, 1).
Освячуюча Божа ласка є здоров’ям і життям душі. Душа в стані Божої ласки подібна до неба, в ній Бог перебуває. Божественний Спаситель каже: „Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло” (Ів. 14, 23). Душа, освячена Божою ласкою є святинею Божою, святим кивотом Божим, – вона живе Божим життям, а тяжка провина, тяжкий переступ Божої заповіді завдає душі смерть. Тому ревні християни бояться гріха.
У 1872 році батьки слуги Божого Андрея Шептицького посвячували новий дім у Прилбичах. Того дня графиня Софія дала кожній дитині образочок, на якому вона власноручно написала слова: „Хай мої діти пам’ятають ціле своє життя, що одинокою молитвою матері в той день було, щоб цей дім, збудований з великим трудом, радше запався, ніж мав би він переховувати в собі зневагу Бога. Радше смерть, ніж гріх, мої найдорожчі діти! Бог з вами!” Митрополит Андрей до смерті пам’ятав ці слова.
Христос прийшов на землю оздоровляти людські душі, Він прийшов звільняти душі від недуги і смерті гріховної. Христос с „Агнцем Божим, який світу гріх забирає”, – каже Святе Письмо (Ів. 1, 29). Ісус Христос прощав гріхи грішникам, які приходили до нього. „Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються”, промовив Ісус до паралітика (Мт. 9, 2). До жінки-грішниці, яка сльозами обмила ноги Спасителя, він промовив: „Прощаються тобі гріхи” (Лк. 7, 48). Христос-Спаситель відпустив гріхи перелюбниці, яку мали камінням побити на смерть (Ів. 8, 11).
Святий Августин слушно зауважив, що „гріх є актом божевілля” і гріх є найбільшим шкідником у світі. Гріх перемінив третину ангелів на дияволів. Гріх знищив щасливий рай. Гріх спричинив біблійний потоп і спалив Содому і Гомору. Гріх спричинює війни, ворожнечу, ненависть. Гріх розбиває подружжя і родини, він перемінив нашу планету на долину сліз і горя. Гріх розіп’яв Сина Божого на хресті, бо ж за гріхи людського роду предвічний Син Божий терпів і вмирав на хресті. Ми всі бажаємо бути здоровими. Турбуючись про здоров’я тіла, не забуваймо про здоров’я душі. У Святому Письмі знаходимо пересторогу: „Утікай від гріха, немов від гадюки, бо як підійдеш то він тебе вкусить: його ж бо зуби – левині зуби, які занапащують душі людські” (Ср. 21, 2). Якщо гріх увійде в душу і завдасть їй болючої рани, ми відразу повинні шукати ліку і помочі в молитві і в Святих Тайнах.
Здоров’я тіла – це цінний Божий дар, але здоров’я душі є без порівняння важливішою справою, бо каже Христос: „Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт. 16, 26). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
VІ НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА, – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 4 СЕРПНЯ 2024 РОКУ, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ФРАНЦИСК ГУРНЯК, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=GiG9-S68vsA
ДО РИМЛЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Рим. 110 зач.; 12, 6-14.
Браття, маємо, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; хто напоумлення нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – з радістю.
Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, приставайте до добра. Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте. В ревності не будьте ліниві, духом горіте, Господеві служіте; веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі; святим у потребах помагайте і дбайте про гостинність.
Благословляйте тих, що вас ганять; благословляйте, не проклинайте.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 29 зач. 9, 1-8.
В той час, як увійшов Ісус у човен, він переплив і прибув у своє місто. І от принесли до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: – Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються.
Тут деякі з книжників заговорили між собою: – Він хулить.
Ісус, знаючи їхні думки, каже: – Чого лукаве думаєте в серцях ваших? Що легше сказати: твої гріхи відпущені – чи сказати: встань і ходи! Та щоб ви знали, що син чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – каже розслабленому, – встань, візьми твої ноші і йди до свого дому.
Встав той і пішов до свого дому. Народ же, бачивши це, налякався і славив Бога, що дав таку владу людям.
Рм. 12, 6-14. «Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари»
У нашій Вселенній живуть мільярди людей, але ніколи не знайдемо людей досконало подібних. Навіть дуже подібні близнята і то різняться характерами, вподобаннями, здібностями. Те, що ми різні, свідчить, що Бог кожного дуже цінує і любить, тому, творячи кожну особу, дає їй унікальний набір рис і дарів.
Ми, як правило, не зауважуємо усього цього в собі, а замість того, щоб знати свої таланти і ними служити ближнім, заздримо іншим або нарікаємо, що вони мають, а ми не того маємо.
Вміймо бути уважні, користуймося дарами, якими нагородив нас Господь, і не забуваймо Йому дякувати!
Мт. 9, 1-8. «Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: “Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються”».
Унікальний випадок, який ще раз показує важливість віри, подає нам Євангеліє. Бачимо, що не через віру людини, яка потребує зцілення, Бог дає їй оздоровлення, а через віру інших людей. Євангеліє навіть не вказує, ким був цей розслаблений, нічого не пояснює про його віру, але показує віру інших людей.
Саме відповідно до нашої віри, відповідно до того, наскільки настирливо й наполегливо ми взиваємо до Бога, за нашою молитвою Господь може творити багато різних чудес для інших людей.
Ніколи не зневірюймося, коли бачимо навколо щось таке, чого, здавалося б, не можемо змінити особисто, на що не можемо вплинути. Молімося, просімо Творця, взиваймо до Господа. І за нашою молитвою, за нашою вірою Він може це змінити.
Як за вірою інших Господь зцілив розслабленого, так і за нашою вірою Господь зможе дуже багато зробити в житті інших людей!
Йо. 17, 1-13. «Отче святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти мені передав».
Хоча ми знаємо, що Христос об’явив правду про Бога – про Отця, Бог явив нам Сина, але й знаємо також, що людина завжди схильна дивитися на правду суб’єктивно, зі своєї «дзвіниці». І тому це об’явлення про Христа люди починали час від часу трактувати по-своєму, з’являлися єресі, що є і дотепер.
Отці Першого Вселенського собору, яким присвячена сьогоднішня неділя, проголосили певні догми – Символ віри, зокрема його першу частину, щоб окреслити нашу віру: що ми віримо в Бога, в Сина Божого Ісуса Христа, що маємо ту віру, яку Христос нам передав.
Стараймося цю нашу віру пізнавати, щоб могти передавати наступним поколінням Добру Новину, яку явив нам Христос, цю віру, яку досвідчили апостоли й передали іншим учням, а ті – іншим поколінням.
Маємо нашу віру знати, щоб її у чистоті передати іншим!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар (г. 5):
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
Слава: Кондак (г. 5):
До аду, Спасе мій, зійшов Ти* і врата сокрушив Ти як всесильний,* умерлих як Творець воскресив з Собою* і смерти жало сокрушив Ти,* і Адам від клятви ізбавився, Чоловіколюбче.* Тому і всі зовемо: Спаси нас, Господи.
І нині: Богородичний (г. 5):
Радуйся, двері Господні непроходимі,* радуйся, стіно і Покрове тих, що прибігають до Тебе,* радуйся, пристане, бурями не навіщувана* і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця Твого і Бога.* Молитись не переставай за тих, що оспівують* і поклоняються Різдву Твоєму.
Прокімен, глас 5: Ти, Господи, захорониш нас і збережеш нас від роду цього і повік (Пс. 11,8).
Стих: Спаси мене. Господи, бо не стало праведного (Пс. 11,2).
Алилуя, глас 5. Стих: Милості Твої, Господи, повік оспівуватиму, сповіщу з роду в рід істину Твою устами моїми (Пс. 88,2).
Стих: Бо сказав Ти: Повік милість збудується, на небесах приготовиться істина Твоя (Пс. 88,3).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте Його в вишніх (Пс.148,1).
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, святого, якого є храм, святих сімох отроків, що в Ефесі, святої преподобномучениці Євдокії і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
о. Петро Фостик
