ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ. ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА. ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА. ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС.
У сьогоднішнє свято згадуємо подію із життя Богородиці, як її батьки Йоаким і Анна привели свою дочку Марію, коли їй виповнилося три роки, у Єрусалимський храм для подальшого виховання, сповняючи цим свою обітницю перед Богом. Ця подія стала важливою у духовному житті Церви.
Подія введення в храм Пресвятої Богородиці порушує важливе питання духовного життя – виховання. Напевно немає на землі людини, котру не турбувало б питання особистого виховання, виховання своїх дітей, родичів. Роздумуючи над темою виховання, можна багато говорити і писати. Хочу поділитися з вами, дорогі читачі, кількома своїми думками щодо теми виховання.
Коли говоримо про виховання, то варто пам’ятати, що це справа не тільки дитячого садка, школи чи вищого навчального закладу. Виховання людини не обмежується тільки до певного періоду її життя: дитинства, молодості. У дитинстві особа отримує певні настанови людські і релігійні для правильної побудови свого життя. Проте ці засади потрібно утверджувати і розвивати у подальшому житті, поглиблювати їхнє розуміння, щоб вони допомагали особі ставати повноцінною людиною і християнином. Тому все людське життя, це постійний процес виховання, зміна, котра відбувається не в один момент і нараз, а поступово, крок за кроком, бо не можливо змінити все в людині за один момент, все пізнати і зрозуміти зразу. На все потрібен час. Бо життя людини час від часу змінюється, змінюються певні обставини, наприклад діти стають дорослими, одружуються, створюють свої сім’ї, ми пізнаємо часом нові речі, вивчаємо їхнє значення, вчимося користуватися ними, застосовувати у житті. А це потребує праці, зміни мислення і постави у житті.
Коли говорити про виховання людське і зокрема релігійне, то варто звернути увагу ще на кілька важливих речей, які можуть допомогти нам вчинити успішною нашу виховну працю.
– Найперше між вихователем і вихованцем повинен існувати діалог, взаємне порозуміння, розуміння один одного. Вчитель, вихователь повинен час від часу звертати увагу на те, чи його учень має достатньо можливостей засвоїти інформацію, котру йому подають, чи добре розуміє її значення, її користь і роль у житті. Брак взаємного порозуміння між батьками і дітьми чинить працю батьків малоефективною, а діти отримують дуже мало користі від цього. Це подібне до розмови двох різних іноземців, котрі не знають і не розуміють мови один одного. Чи зможуть вони порозумітися між собою, коли говорять різними мовами? Напевно що ні, бо не знають значення слів чужої мови. Тільки знання мови свого співбесідника допоможе їм зрозуміти один одного.
– У релігійному вихованні варто дотримуватися також такого простого правила: спочатку людину треба провадити, навертати до Бога, а потім до Церкви. Часто у житті є так, що батьки привчають дітей до певних обов’язків, але замало пояснюють, як правильно їх виконувати і для чого. Дитині, дорослій людині треба спочатку допомогти пізнати, зрозуміти, відчути потребу Бога в особистому житті через приклад Христа. А коли людина особисто пізнає Бога, збудує з Ним зв’язок віри і любові, тоді Христос сам приведе її до Церкви, яка стане для неї певною, надійною дорогою, скарбницею засобів в дорозі до Бога.
Присутність християнина у храмі на Богослужінні, участь у Святих Тайнах має бути знаком його зв’язку віри і любові з Богом. Доки людина не зустріне особисто Бога у своєму житті, не відчує потреби Бога і його ролі, як єдиної основи, у побудові щасливого особистого життя, вона не зрозуміє і не відчує потреби Церкви, християнських обов’язків, які мають бути проявом її зв’язку з Богом і дорогою до Нього.
Згадуючи введення Пресвятої Богородиці у Єрусалимський храм, просімо ревно Христа і Богородицю про дар мудрості і наполегливості у вихованні нас самих і наших ближніх, щоб ця праця приносила щедрі духовні плоди для більшого нашого духовного зросту, покращення життя і на більшу Божу славу.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Празники на честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі посідають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників показати велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її почитання і наслідування. Найбільші Богородичні празники — Різдво й Успення, показують нам і перші хвилини її існування на землі, і її відхід до вічности. Одинокий празник, який висвітлює дитячі і юні літа Пресвятої Богоматері, називається Введенням в храм, що його святкуємо 21 листопада. У наших богослуженнях він має назву „Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”. Празник Введення відкриває нам деякі таємниці з дитячого та дівочого життя Пречистої Діви Марії, проливає світло на її батьків, її виховання у святині та приготування до найвищої гідности: бути Матір’ю Божого Сина. Розглянемо цей празник, звернемо увагу на три питання: його історію, богослуження та духовне значення для нас.
ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА
Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію уведення в храм. Основою цього празника, як і празника Різдва й Успення Божої Матері, є традиція Церкви й апокрифічні книги, передусім Протоєвангеліє Якова і Псевдоєвангеліє Матея „Про Різдво Пречистої Діви Марії”. Звідси довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії святі Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що, як у них з’явиться дитина, то віддадуть її на службу Богові у храмі Єрусалима. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм донечку. І коли їй було три роки, то батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька святого Йоана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала багато років доти, доки, як доросла дівиця, не була заручена зі святим Йосифом.
Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні попразденства. Про нього маємо згадки з V ст., але треба було аж кількасот літ, доки він став загальнопоширеним на усьому Сході. З проповідей на цей день царгородських патріярхів Германа (715-730) і Тарасія (784-806) з’ясовуємо, що празник Введення був встановлений у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Теодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і празник Введення. Цей празник є і в грецьких місяцесловах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: „Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки”. Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст. ), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на цей празник, але про 21 листопада так каже: „Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ”. Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством. Службу на цей празник уклав Григорій Нікомедійський (IX ст. ), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець.
На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширився по всій Європі. І Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА
Богослужба цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гимни цього дня дуже багаті на поетичні звороти, алегорії та алюзії. Ця глибоко догматична поезія у гарних порівняннях і символах оспівує богоматеринство, дівицтво, святість і заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться вона тут як Божий храм. Це алюзія до храму, в який її батьки приводять. Ось деякі вислови зі стихир і канона празника: „Ти храм Божий”, „храм освященний”, „храм, що має вмістити Сина Божого”, „храм усіх Царя і престол”, „храм живий святої слави Христа Бога нашого”, „найсвятіший храм святого Бога нашого”, „боговмістимий храм”, „храм і палата”, „храм, і палата, і живе небо”.
Пресвята Богородиця, входячи в храм, хоча роками молоденька, але була зріла духом: „Трилітня тілом, — сказано у третій пісні канона, — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небесні сили, хай прославиться піснями Богоневіста”. Вона є сповненням пророцтв Старого Завіту і слава Нового Завіту: „Ти пророків проповідь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обновлення. Діво Мати Божа. Ми Тобою примирилися. Тому празнуємо Твій у храм Господній вхід, і всі з ангелами Тобі, Пречиста, співаючи кличемо: радуйся. Твоїми молитвами спасаємося” (Стихира вечірні).
Через її входження радіє храм Господній, радіють ангели й люди: „Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймає. Днесь святая святих радується, і хор ангельський таїнственно торжествує. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, благодатна. Господь з Тобою, ти маєш велику милість” (Стихира вечірні).
З нагоди небуденного торжества на честь Богоматері і свята Церква взиває всіх вірних до участи у празничній радості: „Прийдіть, усі вірні, — співаємо на стихирах литії, — єдину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість”.
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС
Про що нам говорить празник Введення? Яку духовну науку він нам дає? Празник Введення говорить нам насамперед про радісну жертву святих Йоакима й Анни. Вони свою, в Бога вимолену, донечку самі приводять до храму на службу Богові. На каноні утрені празника в восьмій пісні читаємо: „Анна колись, приводячи Пречистий Храм (Марію) у дім Божий, голосно закликала і з вірою сказала до священика: „Прийми сьогодні дитину, Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа”.
Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як святий Йоаким і Анна, так і Марія є для нас гарним зразком радісної жертви і служби Богові.
Може ще ніколи уся Христова Церква, а в тім і наша Церква, не переживала такого великого браку покликань на священиків, монахів і монахинь, як сьогодні. Дух матеріялізму й секуляризму щораз більше й більше проникає в наші родини, тому щораз менше й менше маємо молоді, охочої на жертву й посвяту для Бога, своєї Церкви й народу. Щораз менше в нас батьків, які за прикладом святої Анни були б готові сказати нашій Церкві: „Прийми дитину, яку Бог мені дав”.
Ознакою глибокої релігійности якогось народу є не тільки його величаві й численні церкви й монастирі, але передусім його численні покликання, тобто священики, місіонери монахи й монахині. Нічого не допоможуть нам навіть найкращі святині й золоті престоли, коли не матимемо священиків, які в тих храмах і на тих престолах приносили б Безкровну Жертву, уділяли б святі таїнства й голосили б Боже слово. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький каже: „Зрозумійте, що народові треба до спасення ревних і святих священиків”. Брак духовних покликань у народі веде до повільного завмирання Церкви й духовного життя її вірних, бо духовний стан — це серце й душа Церкви.
Де шукати розв’язок цієї важливої проблеми? Де властиво родяться і виростають духовні покликання? Найкращий городець, де ростуть і дозрівають покликання до священицького й монашого стану — це добрий християнський дім. „Добрий родинний дім, — каже німецький кардинал М. Фавльгабер, — це перша духовна семінарія”. А свята Церква часто називає родинний дім колискою покликань. Статистика свідчить, що п’ятдесят відсотків духовних покликань вирішується між шостим і чотирнадцятим роком життя, це той час, коли дитина ще під повним впливом своїх батьків.
Дух жертви в родині для Бога і своєї Церкви є дуже важливим чинником у плеканні покликань. Без духа жертви нема любови ідеалів, бо жертва це мова любови. Тому батьки повинні відразу від колиски заправляти своїх дітей до жертви й посвяти.
Та, на жаль, сьогодні не багато таких християнських батьків, які плекали б в родині дух жертви та ідеал духовного покликання. Зате в нас є багато батьків, що в зародку вбивають голос покликання у серцях своїх дітей.
Майбутнє нашої Церкви й народу багато в чому залежить від того, як наші українські батьки виховають своїх дітей. Нам потрібні батьки, які за прикладом святого Йоакима й Анни радо благословили б своїх дітей на цілопальну жертву для Бога, своєї Церкви й народу. Нам потрібна ідейна молодь, яка за зразком Пречистої Діви Марії радо йшла би за Божим голосом на службу Богові, Церкві й народові. І щойно тоді зможемо сміливо дивитися в майбутнє нашої Церкви й народу.
Юліян Катрій, ЧСВВ. Пізнай свій обряд.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Радуймося сьогодні, вірні, * псалмами і піснями, прославляючи Господа, * і шанувавши його святу Тінь – одуховеній Кивот, * який вмістив у собі невмістиму Слово. * Бо вона, ще маленька дівчина , незбагненно приводиться до Господа, і великий святітель Захарія радісно приймає її, як Божу оселю.
Сьогодні одуховенний храм святого слави Христа Бога нашого, єдина благословенна і пречиста між жінками, * приводиться до старозавітнього храму, щоб жити в ньому. * З нею духом раді Йоаким і Анна, * хори та дівиці, хвалюючи та шануючи Його Матір, * псалмами прославляє Господа.
Ти звіщаєш пророкам, слава апостолів, похвала мучеників, і всіх землян відродження, Діво – Маті Бога, бо через тебе ми з Богом примирилися. Тому шануємо твого входу в храму Господнього, з ангелом всі співаючи тебе: Радуйся, Пречиста , * – що нас спасаєш молитвами твоїми.
Своїм божественним заступництвом * Ти зберігаєш і покриваєш від ворожих нападів тих, хто з любов’ю святкує твій преславний свято – Вхід у храм * і кличуть до тебе: * Ти наша кріпость і твердіня, і радість богоподібна; єдиний Син твій і Бог наш, хто благає й каже: Ісусе всесильний, спаси, як милосердний, душі наші!
Сьогодні, зібравшись побожно, * прославмо Богородицю: * Пресвята Діво! Велика твоя слава і чудеса твоїх глибинних безодні! Ти святкова охорона і похвала, і джерело ізцілень для нас, що святкуєш твій празник. * Тож ми молимось, промовляючи: * Ісусе всесильний, спаси, як Милосердний, душі наші!
Святіми твоїми молитвами * укріпі і ласкаво захищай нас, Пречиста; * заривай перед страшними ворогами * та їх неволею тих, хто святкує твій свято *, щоб ми кликнули до твоїх Синів: * Ісусе всесильний, спаси нас, як милосердний!
Богоневісто Владичице! Після твого чудесного народження ти прийшов до Господнього храму, щоб у неї виховуватися і святі, * все небесно дивувало, що Святий Дух в тобі оселився. * Тому, Пречиста і Непорочна, в небі та на землі преславлена, * – спасі рід наш !
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 9, 1-7.
Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і мав святиню земну. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби предложення; він зветься Святе. За другою завісою був намет, званий Святе святих, зо золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, що був увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. Зверху же над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол умилостивлення. Але про це не час тепер говорити докладно.
І от як усе це так було уряджено, в перший намет увіходили завжди священики, виконуючи службу; в другий же раз на рік – лише первосвященик, і то не без крови, яку приносив за свої і людські провини.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 10, 38-42; 11, 27-28.
В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже: – Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
Озвався Господь до неї і промовив: – Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього:– Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.
Він озвався: – Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Введення у храм Пресвятої Богородиці – Розважання
Знаємо, що у Святеє Святих раз на рік вступав один зі священнослужителів. Тому нам складно зрозуміти, як Пресвята Богородиця могла ввійти до Святая Святих. Звичайно, можемо про це дискутувати, довго думати, міркувати. Однак Богородиця не лише ввійшла до храму, у Святеє Святих, де була присутність Господня, – вона, земне, людське творіння, сама стала храмом, Святая Святих – сама прийняла Господа.
Це велике покликання, яке виявляє Богородиця, є покликанням кожного з нас. Апостол Павло каже: „Уже не я живу, а живе в мені Христос”. З одного боку, ми приходимо до храму Господнього, а з іншого – ми самі є храмом Духа Святого, як про це також каже апостол Павло.
Ми самі є храмом Господнім. Тому маємо пам’ятати, до Кого приходимо в храмі – до Володаря всього видимого й невидимого.
Пам’ятати, Кого приймаємо до себе, Хто живе в нас, – Творець усього видимого й невидимого. І коли це усвідомлення будемо в собі розвивати, то настане велична радість перебування з Господом, яка триватиме навіки–віків.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Замість Достойно, приспів:
Ангели, бачачи вхід Пречистої, здивувалися, як Діва ввійшла у святая святих.
І ірмос, глас 4:
Як одушевленного Божого кивоту нехай ніяк не дотикається рука оскверненних. А уста вірних, голос ангела виспівуючи, Богородиці, невмовкаючи, з радістю нехай кличуть: Справді вище всіх Ти єси, Діво чиста.
Тропар, глас 4:
Днесь благовоління Божого предзображення* і спасення людей проповідання,* у Божому храмі Діва ясно з’являється* і Христа всім предзвіщає.* Їй і ми голосно закличмо:* Радуйся, промислу Створителя сповнення.
Слава, і нині: Кондак, глас 4:
Пречистий храм Спасів,* дорогоцінна світлиця і Діва,* священна скарбниця Божої слави* днесь уводиться в дім Господній,* благодать з собою вводячи,* що в Дусі божественнім,* яку оспівують ангели Божі:* Вона є оселя небесна.
о. Петро Фостик
