Йосиф, купивши полотно, зняв Його, обгорнув полотном і поклав у гробі, що був висічений у скелі. Мр. 15,43 – 16,8
У неділю мироносиць Церква вшановує тих, хто залишився з Ісусом до останку у найважчі хвилини страждань на хресті, хто послужив Ісусові в останні хвилини його земного життя – Йосифа з Никодимом і жінок-мироносиць. Євангеліє неділі мироносиць складається з двох різних частин. У першій частині йде мова про похорон Ісуса Христа, в якому беруть активну участь Йосиф з Ариматеї і Никодим. У другій частині євангелист Марко розповідає про воскреслого Христа, який з’явився найперше жінкам мироносицям. Ці дві групи осіб мають спільну рису, це безкорисливе служіння і милосердна любов.
Вони увірували в Христа і полюбили Його не словом, а ділом. І хоч вони не були офіційними, публічним учнями Христа, однак на противагу до апостолів, котрі словами обіцяли Ісусові вірність аж до смерті і готовність навіть умерти разом з ним, а коли Ісуса схопили вояки, вони зі страху повтікали і сховалися, не дотримали своєї обіцянки, ті своїми вчинками показали свою віру в Ісуса Христа, свою любов і вірність Учителеві аж до смерті. На них сповнилися слова апостола Якова: „Та хтось скаже: ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені твою віру без діл, і я тобі покажу моїми ділами мою віру” (Як. 2,18).
Їхній приклад навчає: хто щиро служить Богу, з усієї любові, Божа ласка виходить йому назустріч. Так Йосиф сміливо пішов до Пилата і отримав дозвіл зняти з хреста і поховати тіло Ісуса у гробі, бо „страху немає в любові, але, навпаки, досконала любов проганяє геть страх” (1Ів. 4,18). Люблячі і милосердні руки Йосифа з Ариматеї зняли мертве і скатоване тіло Божого Сина з хреста, поклали на руки Божої Матері, віддали Йому останню людську честь і послугу – намастивши пахучими оліями і обгорнувши Плащаницею Пречисте Тіло Спасителя, похоронили у власному новому гробі. Ось приклад милосердя, безкорисливої, жертовної і досконалої любові. В нагороду за це імена Йосифа з Никодимом записано на сторінках Євангелія і згадуються в молитвах страсного тижня.
Другими важливими особами цієї неділі є жінки-мироносиці. Між ними була навернена грішниця Марія Магдалина, була мати апостолів Якова та Івана Соломія та й інші праведні жінки, які повірили в Христа, полюбили Його всім серцем, відчували щастя в Його присутності і віддавали Йому Божу честь.
Ці жінки виявилися справжніми героїнями під час страстей Христових. Коли вороги ув’язнили Ісуса Христа, тоді, крім святого Івана, всі апостоли повтікали, але жінки були безстрашними. Жінки йшли за Ісусом Христом на гору Голготу і „плакали за ним та голосили” (Лк. 23, 27).
Коли тіло Христове було зложене до гробу, ці, горем прибиті жінки, не знаходили спокою. Вони гірко плакали, бо не було вже між живими любого Вчителя. Та думкою, серцем, душею ці побожні жінки постійно були біля гробу Спасителя. Вони купили дорогоцінні пахощі та миро, щоб наступного дня після Пасхи перед сходом сонця зайти до гробу і віддати Христові ще останню прислугу, останній вияв любові – намастити його тіло пахучим миром. Каже євангелист Лука: „Рано-вранці вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували” (Лк. 24, 1). Цим жестом безкорисливої любові жінки-мироносиці досконало здійснили слова Христа, який так окреслив свою земну місію: „Бо Син чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, лише щоб послужити і віддати своє життя, як викуп за багатьох” (Мк. 10,45).
Жінки-мироносиці, що зранку спішили до гробу з пахощами, застали камінь, відвалений від гробу і почули вістку від ангела, що Христос воскрес, яка заспокоїла їх, принесла душевний мир – знак Божої присутності і любові. Слова ангела „не бійтеся” – це перша нагорода за їхню любов до Ісуса Христа. За свою жертовну любов до Христа, вони удостоїлися від Нього особливої ласки – першими побачили воскреслого Христа. Їм Ісус довірив почесну місію повідомити апостолів, що Він воскрес із мертвих і чекає їх у Галилеї.
Каже євангелист, що жінки „в поспіху полишили гробницю зо страхом і великою радістю та й побігли сповістити його учнів. А ж ось Ісус зустрів їх і каже: „Радуйтеся!” Ті підійшли й кинулися йому в ноги і вклонилися. Тоді Ісус сказав їм: „Не бійтеся! Ідіть і сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать” (Мт. 28, 8-10).
Родина проводила відпустку на узбережжі моря. Батьки загоряли, а діти купалися в морі та будували замки з піску. Раптом неподалік з’явилась якась бабуся. Вона була дуже бідно і неохайно одягнута, її сиве волосся розвівав вітер. Вона щось постійно шепотіла про себе і раз по раз нахилялась, щось підіймала з піску і клала у сумку. Батьки покликали дітей до себе і сказали їм триматись подалі від неї. Бабуся проходила мимо, збираючи щось на піску, кивнула головою і усміхнулась, але чоловік у відповідь грубо відказав: „Ідіть своєю дорогою. Не підходьте до нас”. Того ж вечора їх син глибоко поранив ногу шматочком розбитого скла на пляжі. В лікарні вони дізналися, що ця бабуся вже багато років збирає на пляжі залишки розбитого скла, щоб діти, які там граються, не порізали собі ноги.
Ми часто робимо подібно: ображаємо і проганяємо тих, хто робить нам милосердя, бо безкорисливе милосердя видається нам чимсь дивним і безглуздим. Між тим, саме милосердя надає нашому життю правдивого і глибокого змісту.
Воскреслий Ісус Христос є всюдиприсутній. Він присутній не лише в християнських храмах під видом хліба, але також скривається в наших ближніх, як сам говорив: „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Саме милосердя допомагає нам бачити Христа в наших ближніх, потребуючих, відчувати його присутність. Хай приклад Йосифа з Никодимом і жінок-мироносиць додає нам відваги виявляти любов і милосердя людям, зустрічати в них Воскреслого Христа – джерело миру і радості для наших душ.
о. Михайло Чижович, ЧНІ
Психологи називають жіноче серце недоступною святинею і кажуть, що те серце дуже часто є самотнім. Чи є на світі хтось, хто вміє і бажає їх потішити? Так! Божественний наш Спаситель Ісус Христос, всемогутній і лагідний, справедливий і безконечно милосердний, знає всі проблеми жіночих сердець.
Христос Спаситель перший підніс гідність жінки. Перед приходом Ісуса Христа на землю жінка була принижена. Ізраїльські мужчини щодня проказували молитву: „Дякую тобі, Боже, що ти не сотворив мене поганином, ані невільником, ані жінкою”. Ісус Христос спокійно провів соціальну реформу. Ісус Христос ніколи не картав жінки. Він кидав на мужчин громове: „Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри” (Mт. 23, 13-36). Він картав апостола Петра (Мт. 16, 23) і з болем серця промовив раз до апостолів: „Роде невірний та розбещений, доки мені бути з вами?” (Мт. 17, 17). В Євангелії немає згадки, щоб Христос коли-небудь осудив якусь жінку. Він допомагав і підносив на дусі жінок, які потребували помочі, У місті, що зветься Наїн, горем прибита жінка-вдова, зі сльозами в очах відпроваджує одинокого сина на цвинтар. Ісус „Господь зглянувся над нею і сказав до неї: „Жінко, не плач!”, повернув життя померлому юнакові „і віддав його матері” (Лк. 7,13-15). У місті Сихар Ісус Христос серед спеки сів біля криниці, щоб рятувати жінку-самарянку, грішницю. Лагідними словами Спаситель спрямував її на дорогу правди і вона знайшла щастя (Ів. 4,1-42)
Ісус Христос хвалить віру жінки, яка терпіла на кровотечу і оздоровляє й, кажучи: „Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі” (Лк. 8,48).
Ісус Христос змилосердився над жінкою-грішницею, яка сльозами обмила його ноги (Лк. 7, 36-50) і охоронив перед смертю жінку, якій грозила смерть. „Хто з вас без гріха, хай перший кине на неї каменем”, промовив Ісус до присутніх, які вже держали в руках каміння. Коли засоромлені Фарисеї і книжники забралися геть. Ісус лагідно промовив: „Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?” „Ніхто, Господи”, – відповіла жінка. Тоді перший раз в історії жінка почула слова: „То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши” (Ів. 8, 10-11).
Один лише раз Христос Спаситель показав строгість у ставленні до жінки гречанки, яка благала Ісуса Христа, щоб він оздоровив її дочку. Щоб випробувати її віру. Ісус Христос промовив до неї: „Не личить взяти хліб у дітей та й кинути щенятам” (Мр. 7, 27). Коли ж вона проказала слова: „Так, Господи, але й щенята їдять під столом крих ти по дітях” (Мр. 7, 28 ), Ісус оздоровив її дочку і прилюдно похвалив її віру.
Як жінки ставилися до Ісуса Христа?
Євангеліст Марко свідчить, що „Марія Магдалина, Марія, мами Якова молодшого та Йосифа, і Саломія, слідом за ним ходили і йому услуговували” (Мр. 15, 40), допомагали Христові та його учням готувати їжу, давали апостолам милостиню. В домі Марії і Марти, сестер Лазаря, втомлений Христос не раз відпочивав після цілоденної праці (Лк. 10, 38-42).
У Велику п’ятницю, під час страстей Христових жінки виявилися справжніми героїнями. Мужчини судили Icyса Христа, мужчини бичували його, терням вінчали, висмію вали, прибили до хреста. Апостол Петро тричі відрікся Христа. Всі апостоли, крім святого Івана зі страху повтікали геть, а безстрашні жінки були біля Христа. Коли Пилат сидів на судилищі, його жінка Клавдія Прокула через посланця сказала Пилатові: „Нічого не роби праведникові тому” (Мт. 27, 19). Жінки йшли за Спасителем, коли він двигав важкий хрест на Голготу, вони „плакали за ним та голосили” (Лк. 23, 27).
Бути близько до Христа – це привілей жінок. Жінки люблять Христа, виконують часто послуги, подібні до по- слуг Божої Матері в Назареті. Вони прикрашають престол і кивот, вони дбають, щоб обруси на вівтарях, рушнички до чаші, священичі ризи і ціле святилище було найчистішим. 60 ж Христос Господь перебуває в Євхаристійному кивоті.
На Голготі у стін розп’ятого Христа „було багато жінок, які дивилися здалека”, – каже євангеліст Матей (Mт. 27, 55). Коли Тіло Христове зложили до гробу, горем прибиті жінки не знаходили спокою, бо не було вже між живими дорогого Вчителя і Господа. Вони купили дорого- цінні пахощі та миро, щоб зайти до гробу і намастити тіло Христове. Каже євангеліст Лука: „Рано-вранці вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували” (Лк. 24, 1). Жіноче серце не є байдужим до людського горя. Жінки здали іспит любові під час терпіння Христа- Богочоловіка.
Господь винагородив їхню любов і жертву, бо ангел Господній потішив їх біля гробу Христа, кажучи: „Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розп’ятого. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік… Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих” (Мт. 28, 5-7). З радістю побігли „жінки благовісниці” сповістити Христових учнів про радісне Христове Воскресіння. Тоді сам Ісус Христос з’явився їм і привітав їх, кажучи: „Радуйте ся”. Смуток і сльози жалю жінок-мироносиць перемінилися в сльози радості, бо улюблений їх Спаситель воскрес із мертвих. Вони прибігли до апостолів і розказали їм про появу воскреслого Ісуса Христа.
Дорогі в Христі! Які радісні слова небесного посланця: „Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес. Ного Нема тут” (Мр. 16,6). Христовий гріб порожний! Христос смертю смерть подолав! Смерть померла! Христос Спаситель воскрес із мертвих! Він живе! Він дорога, правда – і життя. Він – цар вселенной. Його царюванню не буде кінця! Ісус Христос всюди присутній. Він на всіх континентах, у всіх містах і селах. Він присутній не лише в християнських церквах під видами хліба, але також скривається в наших ближніх, як говорить сам Христос Спаситель: “Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Коли щось робимо для чоловіка чи жінки. для батька чи матері, для сина чи дочки, для братів і сестер, для членів парафії, організації і для народу, ми робимо це для самого Христа. Воскреслий Христос Господь залюбки пере буває там, де царює згода, мир і любов. Учні в дорозі до Еммауса благали Ісуса Христа словами: „Зостанься з нами” (Лк. 24, 29). Благаймо його і ми з глибин душі: „Господи, зостанься з нами! Будь з нами! Будь у наших душах, у наших родинах, у нашій парафії і в нашому народі!” Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Смуток і страх
Бурі й гуратани – це кліматичні явища нашої планети. Вони дуже сильні й нищівні. Куди лиш прокотяться, лишають за собою сумний, спустошений краєвид: ліси поламані, дерева покручені, пригнуті до землі чи повиривані в корінням. Житла понищені, дахи позривані усюди видно знищення і руїну. Подібно виглядав світ після останньої війни. Подібно виглядають міста і села всіх тих країн, де ще Й сьогодні кипить війна і несе з собою суцільне знищення.
В природі, після кожної бурі чи хуртовини, настає спокій, погода, відсвіжуюча роса, сонце, що випромінює життєдайне тепло. Одначе для втомленого людства на світі спокій ще не прийшов. Не втихли ще хуртовини, не розійшлися ще черні хмари. То тут, то там нагло зривається буря. Все ж таки, ми не сміємо допустити до того, щоб нами заволодів смуток і пригноблення, страх і боязнь.
Саме сьогоднішня Євангелія хоче наповнити нас радістю Й новою силою духа, повчаючи нас про те, що становить собою правдиве щастя в житті людини. А над усе хоче викорінити і прогнати геть в наших сердець смуток і страх, бо це почуття нищівні; тож сіють вони безрадність, бездіяльність й упідлення людини. Почуття смутку і страху повинні бути зокрема далекими від тих, що шукають Христа Воскреслого.
Смуток по своїй суті це почуття руїнницьке. Воно нищить у людині всі творчі сили, гасить запал, родить зневіру, створює безнадійність. Сили, які мали б послужити до творення добра, краси і правди, зуживає він на нищення людини. Це правда, що причини, які побуджують нас до смутку, бувають серйозні й слушні, але частіше трапляється, що людина піддається смуткові без жодної важливої причини. Тоді людина без потреби нищить себе і затроює життя своїм ближнім. Усвідомити собі це, річ хосенна і великої ваги. Іноді смуток походить з несвідомости, чи з браку сильної віри, а дуже часто підступно підсувають нам його всякі ворожі сили, яким особливо залежить на знищенні даної людини або й цілої суспільности.
Яскравий приклад невластивого смутку подав нам сьогоднішня Євангелія. Непотрібно журилися жінки, які «рано-вранці першого дня тижня» поспішали до гробу Христового. Вони дуже тривожилися і говорили: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу? » Невже вони забули те, що Христос заповів, що третього дня воскресне? Коли б вони були мали хоч трохи надії і віри, журба і смуток не мали б у них місця. Навпаки, їм треба було радше перейнятися почуттями радості, бо ось Христос вже встав. Свідчить про це відвалений камінь.
Жінки-Мироносиці на власні очі бачили, як тяжким надгробним каменем привалено вхід до гробу, де спочивало тіло Ісуса їх надія, любов і щастя. Здавалося, що ніхто не відважиться його відкотити. Самі ж вони безсилі й не знали, як взятися до цього діла. Тим часом про це подбав хтось інший.
Як дуже короткозорою є людина, як обмеженим є засяг безпосереднього сприймання дійсності! Ми ледве свідомі того, що діється довкола нас у промірі кількох чи кількадесятьох метрів. Все інше, принаймні хвилево, є закритим перед нами. Аж по деякому часі ми переконуємося, що журилися безпотрібно, що безкорисно витрачали енергію.
В житті часто так буває, що й ворожі сили намагаються ва всяку ціну привалити « надгробним каменем » наші надії, сподівання, уподобання, нашу будуччину. Інколи ціль свою вони осягають. Одначе, пам’ятаймо, що це ще не причина, щоб сумувати і піддаватися безділлю. А радше всякі ворожі наступи повинні побуджувати нас до наполегливішої праці, до самооборони, гарту духа й сильного довір’я до Божого Провидіння. Будьмо свідомі того, що для «відвалення цього каменя », який іноді нас так дуже пригнітає і давить своїм нестерпним тягарем, співпрацюють а нами й інші люди, а надусе – Божа благодать, про що й ми самі не знаємо, як не знали жінки-мироносиці.
Дорогі брати і сестри, ще більш загрозливим від смутку є страх. Якщо смуток обезсилює, зневіряє, обезвладнює людину, то страх псує та принижує. Люди зі страху відрікаються віри, всіх засад етики, а навіть людської гідности. За «миску сочевиці », за марні « срібняки », або за продовження свого мізерного життя запродують інших, а то й свою власну душу. Страх поштовхує до неправди, до фальшу, облуди і злочину. Тож не диво, що коли ворог Бога і людей хотів знищити людину то завжди послуговувався страхом. За допомогою страху і терору він осягає свою ворожу і злобну мету.
Тому сьогоднішня Євангелія закликає нас, щоби за всяку ціну позбутися почуття страху, кажучи: « Не жахайтеся! » Не бійтеся! Ви, що Христа шукаєте; не маєте причини до страху. Бо Христос устав з мертвих. Він смертю смерть подолав. Вся людська сила і злоба зістали знищені, печаті з гробу зірвано, камінь відкочений, сторожі повтікали. Христос переміг! Він живе і тріюмфує!
Дорогі в Христі! Не біймось і ми, що шукаємо Христа живого, воскреслого! Нехай страхаються радше ті, що шукали і шукають Христа, щоб його вбити, щоб його знищили, ті, що відважилися і відважуються богохулити.
Вороги Божі нехай страхаються, бо мимо всіх заходів і старань не змогли й не зможуть убити, знищити Христа-Бога. По трьох днях він воскрес. Тріумф ворогів Христових був дуже короткий. Вони це добре врозуміли. Але, на жаль, страх перед відповідальністю за злочин, сподіяний супроти Христа, замість побудити їх до покути, штовхнув їх до дальших злочинів: Христа переслідувати і вбивати у людських душах, вживаючи до цього неправдомовности й підкупства. Не страхаймось цього, бо в остаточнім розрахунку правда завжди переможе.
Коли жінки-мироносиці наближалися до гробу, побачили ангела, який прийшов з висот, щоб відкотити їм камінь від гробу. Ангел цей був ясний, наче блискавка, зодягнений в білу одежу. Жінки, побачивши його, зжахнулися. А він до них промовив: « Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина…» (Мт. 28,2). «Чого шукаєте живого між мертвими? » (Лк. 24,5), «Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали!… Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї; там його побачите, як він сказав вам» (Мр. 16,6). Й учні увірували, пішли, знайшли Христа, переконалися особисто про його воскресіння. Перші Апостоли, учні Й послідовники Христові станули під прапор Розп’ятого Ісуса і, наперекір брутальному насиллю й дикій заїлості, пішли відважно на підбій світу, не зважаючи на гоніння, переслідування і пролив крови; вони осягкули свою мету: поширили Божу благовість по цілому світі.
Дорогі брати і сестри, якщо і ми в нашому житті щиро шукаємо Христа, тоді не страхаймося ворожих Христові сил. Та не шукаймо Христа поміж мертвими, Христа історичного, такого, який лише колись жив і діяв. Зате шукаймо Христа воскреслого, живого, Христа тріумфуючого. Лише такий Христос може бути нашою остоєю, нашою силою, провідником, і остаточною перемогою. Станьмо відважно під прапор Христовий! Без смутку і страху впроваджуймо Христа в усі ділянки нашого життя, нехай він їх оживляє, нами керує. Поширюймо Царство Боже всюди, де лише живемо і працюємо. Тоді напевно зчезнуть з наших сердець смуток і страх, а оживлятиме нас сильне довір’я в безмежне Боже провидіння. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
РОЗДУМИ НА НЕДІЛЮ МИРОНОСИЦЬ – О. АНДРІЙ РАК ЧНІ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=ZMARrRYbSCc
III НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ. ПРО МИРОНОСИЦЬ, – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ТАДЕЙ ХЕРОВИЧ, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=GrN7oK5Plmk
ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Ді. 16 зач.; 6, 1-7.
В тих днях, коли учнів ставало дедалі більше, зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, що вдів їхніх занедбано в щоденній службі. Тоді дванадцять прикликали громаду учнів і сказали: – Не личить нам лишати слово Боже і при столах служити. Виберіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, і ми їх поставимо для цієї служби; ми ж будемо пильно пробувати у молитві і в служінні слова.
Вподобалось це слово всій громаді, й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами, і, помолившись, поклали на них руки.
І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священиків корилися вірі.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мр. 69 зач. 15, 43 – 16, 8.
В той час Йосиф з Ариматеї, поважний радник, що й сам очікував царства Божого, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат здивувався, що вже вмер; і, прикликавши сотника, спитав його, чи вже помер. Довідавшись від сотника, що так, він видав Йосифові тіло; тоді Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав у гробі, що був висічений у скелі. Потім прикотив камінь до входу гробу; Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його поклали.
Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, і говорили між собою: – Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?
Але, глянувши, побачили, що камінь був відвалений, був бо дуже великий.
Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, і злякались. Він до них промовив: – Не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його немає тут. Ось місце, де його були поклали. Та ви йдіть, скажіть його учням та Петрові, що він випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.
І вони, вийшовши, побігли геть від гробу, бо страх і трепет огорнув їх, і нікому нічого не казали, бо боялися.
Ді. 6, 1–7. «Ми ж будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова»
Ми спостерігаємо непросту картину з життя перших християн, коли зростає їхня кількість, починаються замішання, бо стає складніше припильнувати усі служіння й одночасно не занедбати проповідування Євангелія і молитви. Саме тому апостоли обирають дияконів – мужів доброї слави, які мають пильнувати служіння ближнім.
Цей уривок нам вказує, наскільки важливо молитися і віддавати славу Богові, величати та проповідувати. Що навіть через такі благородні служіння, як допомога бідним, вдовам і хворим, не можна занедбувати молитви.
Це для нас великий знак, що без глибоких стосунків з Богом, ми не зможемо служити ближньому!
Вл. Венедикт Алексійчук
Мр. 15, 43 – 16, 8. „Купили пахощів, щоб піти і намастити Його” ».
Уявімо собі той час, коли Христа арештували, били й насміхалися з Нього, коли Він переносив усі бичування, ішов Хресною дорогою, падаючи, знемагаючи від болю та спраги, коли Його розіп’яли і Він помер на Хресті. Жінкам і апостолам, як людям, було нелегко пережити це. Кожен з них не був до кінця готовий до такого перебігу подій, тому робив, що міг, і поводився так, як міг.
Жінки не могли віддати останньої шани Ісусові Христові, бо заходила субота, а в суботу не можна було працювати. Тому вони йдуть до гробу рано-вранці наступного дня після суботи, аби вшанувати Його – намастити Його миром.
Приклад цих жінок вчить нас, що для християнина важливо придивлятися до потреб інших, прислухатися до того, як Бог хоче через нас простягнути до когось руку допомоги. Про кого подбати? Кому вділити свою увагу, зусилля, старання, час? Уміти побачити потребу іншого – цього Бог, без сумніву, завжди очікує від нас.
Уміймо ж, як ті жінки, рано-вранці, тобто за першої ж можливості, побачити того, хто нас потребує, і, не вагаючись, допомагати.
Владика Венедикт Алексійчук.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Жінки мироносиці рано-вранці, взявши пахощів,* дійшли до Господнього гробу і знайшли те, чого не сподівалися.* Побожно замислившись над відваленим каменем,* одна до одної говорили: Де гробні печаті?* Де Пилатова сторожа й дбайливе забезпечення?* А здивованим жінкам звістив осяйний ангел, кажучи:* Чому ж це з плачем шукаєте Живого,* що дає життя людському родові?* Встав Христос, Бог наш, із мертвих, як всемогутній,* даючи всім нам нетлінність і життя,* просвічення й велику милість!
Чому змішуєте миро з сльозами, учениці?* Камінь відвалився, гріб спорожнів!* Бачите життям переможену тлінність,* наочне свідчення печаті, глибоко заснулих сторожів ворожих* і як смертне спасається Божим тілом, ад же ридає!* Ідіть та радісно звістіть апостолам:* Христос, переможець смерти, первісток з померлих,* випередить вас у Галилеї!
Мироносиці прийшли вранці,* квапливо прибувши до твого гробу,* і шукали тебе, Христе, щоб намазати пречисте твоє тіло.* Але, звідомлені словом ангела,* розказали апостолам радісні новини,* що воскрес Начальник нашого спасіння.* Він полонив смерть,* дарував світові вічне життя і велику милість!
Прийшла на гріб Магдалина* й інша Марія, шукаючи Господа* і, немов блискавку, побачили ангела, що сидів на камені.* Він же сказав до них: Чому шукаєте живого між мертвими?* Він воскрес, як і сказав; у Галилеї його знайдете.* Тому закличмо до нього:* Господи, що воскрес із мертвих, – слава тобі!
Мироносиці жінки прийшли до твого гробу,* побачили гробні опечатання, та не знайшовши пречистого твого тіла,* поквапливо відійшли з плачем і мовили:* Хто вкрав нашу надію? Хто взяв мерця – нагого,* намащеного смирною – єдину втіху Матері?* Як же помер той, хто мертвих воскрешав?* Як же поховано того, хто ад полонив?* Воскресни, Спасе, власною силою,* як ти сказав, третього дня, і спаси душі наші!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 2):
Коли́ зійшо́в Ти до сме́рти, Життя́ безсме́ртне,* тоді́ ад умертви́в Ти збли́ском божества́.* Коли́ ж і уме́рлих із глиби́н підзе́мних воскреси́в Ти,* всі си́ли небе́сні взива́ли:* Життєда́вче, Хри́сте Бо́же наш, сла́ва Тобі́.
Тропар (г. 2):
Благообразний Йосиф, з древа знявши пречисте тіло Твоє,* плащаницею чистою обвив,* і ароматами в гробі новім, покривши, положив;* та по трьох днях воскрес єси, Господи,* даруючи світові велику милість.
Тропар (г. 2):
Ангел при гробі з’явився жінкам мироносицям* і кликнув: Миро належить мерцям,* а Христос не знає тлінности!* Тому кличте: Воскрес Господь,* що подає світові велику милість.
Сла́ва: Кондак (г. 2):
Радуватися мироносицям повелів Ти,* плач праматері Єви втихомирив Ти воскресінням Твоїм, Христе Боже,* апостолам же Твоїм проповідувати повелів Ти:* Спас воскрес із гробу.
І ни́ні: Кондак Пасхи (г. 8):
Хоч і у гріб зійшо́в Ти, Безсме́ртний,* та а́дову зруйнува́в Ти си́лу,* і воскре́с єси́ як перемо́жець, Хри́сте Бо́же,* жінка́м-мироно́сицям звісти́вши: Ра́дуйтеся,* і Твої́м апо́столам* мир дару́єш,* па́дшим подає́ш воскресі́ння.
Прокімен (г. 6): Спаси́, Го́споди, наро́д Твій і благослови́ спадкоє́мство Твоє́ (Пс, 27,9).
Стих: До Те́бе, Го́споди, взива́тиму, Бо́же мій, щоб не відверта́вся Ти мо́вчки від ме́не (Пс. 27,1).
Алилуя (г. 8): Благоволив Ти, Господи, землю Твою, Ти повернув полон Яковів (Пс. 84,2).
Стих: Милість і істина зустрілися, правда і мир обцілувалися (Пс. 84,11).
Замість Досто́йно, приспів: А́нгел сповіща́в Благода́тній: Чи́стая Діво, ра́дуйся! I зно́ву кажу́: Ра́дуйся! Твій Син воскре́с тридне́вний із гро́бу, і ме́ртвих воздви́гнув Він. Лю́ди, веселі́теся!
І ірмос (г. 1): Світи́ся, світи́ся, нови́й Єрусали́ме, сла́ва бо Госпо́дня на то́бі возсія́ла! Раді́й ни́ні й весели́ся, Сіо́не. А ти, чи́ста Богоро́дице, втіша́йся воскресі́нням Си́на свого́.
Причасний: Ті́ло Христо́ве приймі́ть, джерела́ безсме́ртного споживі́ть.
Другий: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Коли ж священник мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє, співаємо: Христо́с воскре́с, один раз, цілий тропар.
Священник: Спаси́, Бо́же, люде́й Твої́х:
Ми: Христо́с воскре́с:
Священник: Завжди́, ни́ні і повсякча́с:
Ми: Христо́с воскре́с. (3 р.)
Замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христо́с воскре́с. (3 р.)
Священник: Благослове́ння Госпо́днє на вас:
Хор: Амі́нь.
Священник: Сла́ва Тобі́, Хри́сте Бо́же:
Хор: Христо́с воскре́с із ме́ртвих, сме́ртю смерть подола́в, і тим, що в гроба́х, життя́ дарува́в. Господи, помилуй. (3 р.) Благослови.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Тоді співаємо кінцеве: Христо́с воскре́с: тричі, цілий тропар.
А потім закінчуємо: I нам дарува́в життя́ ві́чне, поклоня́ємось Його́ тридне́вному воскресі́нню.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02pq48sVrojcjNcaGhiGgkFPNxGXtzRvC2nYJzSuqKtAYgwWeusu7Fak9bEz1hR298l&id=61575175806637
о. Петро Фостик
