Всі покликані до Божого царства
„Ідіть, усе готове „. (Лк. 14,7)
Дорогі брати і сестри! В євангельському читанні сьогоднішньої неділі ми чули притчу, яка говорить, що Господь Бог не тільки турбується нашим дочасним життям, але Він хоче, щоб усі ми стали учасниками, гістьми Господньої вечері, яку Він, наш Отець, приготовив для своїх улюблених дітей. Господь не робить різниці між людьми і народами, а хоче нас усіх мати біля себе. І щоб нас цього навчити й наглядно переконати, Ісус розповідає прегарну притчу про „велику вечерю”, яку справив один господар і запросив на неї багатьох. Коли настав час вечері, всі запрошені, наче змовившись, почали відмовлятися і просити вибачення в господаря вечері: що не можуть прийти, бо один купив поле, другий п’ять пар волів, а третій одружився. Як бачимо, всі ці причини були неспівмірно малі, щоб легковажити запрошення і тому гнів господаря був цілком оправданий. Тож звелів він своєму слузі: „ Іди щоскоріш на майдани і вулиці міста, й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… наполягай увійти, щоб дім мій наповнився „. Наприкінці сказав господар: „ Ніхто з отих запрошених не покуштує мові вечері”. Бо багато покликаних, а мало вибраних.
В цій притчі Ісус гарно змалював дії Провидіння Божого. Бог кликав давнього Ізраїля у Царство свого Сина, який мав прийти на землю. Тут зображено й каригідне відречення Ізраїля від свого Месії-Христа. – Господар вечері – це Отець Небесний, Творець і Володар всесвіту, а „велика вечеря” – це царство благодаті на землі – свята Церква, а на небі – вічне Царство Слави. На цю „велику вечерю” Бог кликав людей в Старому Завіті обітницями, чудами і прославленням вибраних мужів. – Від цієї вечері ухилялися книжники та вчителі вибраного народу Божого. Вони все своє життя „спирали „ на законі, а коли Спаситель об’явив їм себе Сином Божим, відповіли: „ Невже ж ми сліпі?” (Ів. 9,40). „Чи не добре ми кажемо, що ти Самарянин і нечистий в тобі!” (Ів. 8,48). А слугам своїм казали: „ Хіба увірував в нього хтось ів старших або фарисеїв? „ (Ів. 7,19). Відмовився від тієї вечері майже ввесь народ юдейський, не прийнявши Христа, як Спасителя.
Так, Творець і Владика неба і землі справив „ велику вечерю „, тобто Царство Боже для всіх часів і народів. І нині ця „велика вечеря „ не без запрошених. Там, у царстві духів – святі праотці, патріярхи, пророки і всі праведники, які за віру свою зазнали зневаг і побоїв, кайдан та в’язниці; бували камінням убивані, допитувані, тортуровані, вмирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терпіли недостатки, горе, мучення. У цьому ж царстві духів – ті, яких світ не був достойний, а вони блукали по пустинях, горах, вертепах і пропастях земних (Євр. 11,36-38). Там на висотах, на Господній вечері — присутні апостоли, святителі, ісповідники, мученики і преподобні. А й тепер Отець Небесний не перестав кликати у Царство свові слави всіма засобами своєї премудрості, всемогутности і милосердя. Бог кличе й сьогоднішнє людство євангельськими обітницями, апостольською проповіддю, таїнствами і священодійствами Церкви, прославленням своїх угодників; Бог кличе нас внутрішнім голосом нашого сумління та зовнішніми, не раз болючими й гіркими, подіями нашого життя. Бог стукає у двері наших сердець довготерпінням, милосердям, любов’ю, а то й скорботами і горем.
Сам Христос, стоячи сьогодні невидимо посеред нас, кличе всіх без виїмку, як і колись: „ Ідіть… уже все готове!” – і хрещення, і відпущення гріхів, і свята одежа ласки Божої, і таємна вечеря Пресвятої Євхаристії, і небесне блаженство, і вічне життя й щастя в Бозі. Для вас готові всі ті блага, „яких око не бачило і вухо не чуло, і на серце чоловікові не прийшло „ (1 Кор. 2,9).
Всіх людей, без виїмку, особливо ж вас, дорогі брати і сестри, що живете там на нашій любій Україні, кличе Христос на „велику вечерю „ небесного Царства словами: „ Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу васі” (Мт. 11,28). „От, стою при дверях і стукаю: як хтось почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму в ним і він зо мною „ (Одкр. 3,20).
Як ми відповідаємо на ці заклики Христа Бога? Чи сумління наше не докоряє нам за надмірну прив’язаність до матеріальних благ і за недбайливість до нашої безсмертної душі? Чи голос нашого сумління не закликає нас сьогодні до духовного пробудження й навернення до Господа? А ми чи не буваємо подібні до тих, що кажуть у притчі: „Я купив поле, я купив волів, я одружився!” Невже це все оправдує нас перед Богом, що кличе нас до вічного блаженства? – Ніякі обов’язки нас не виправдають перед Богом, якщо ми занедбаємо найважливіший наш обов’язок, – взяти участь у є великій вечері”; якщо ми занехаємо справу нашої душі й вічного життя.
Відомий французький письменник і безбожник, Вольтер, – легковаживши собі цю, властиву християнству, ціль, – сказав одного разу в присутності своїх приятелів: „Я продам комубудь моє місце в небі за одного таляра „. На це один суддя дав йому влучну і дотепну відповідь: „Закон не дозволяє нікому продавати те, що не в його власністю, те чого немає. Ви наперед мусите доказати, що маєте місце в небі, а я тоді дам вам не одного таляра, а цілу тисячу”. Правдою є, що для кожного з нас є місце щастя у вічності, в небі, але щоб там бути, треба собі на це заслужити, треба відповісти на поклик Божий, на запрошення Його, щоб узяти участь у великій Божій вечері вже тут на землі, тоді Й удостоїмося бути її учасниками у вічності. Бо „багато є покликаних, а мало вибраних!” – каже з жалем і болем сам Христос Спаситель.
Бог в Творець і владика всього видимого і невидимого, податель життя і всіх земних благ, істота чоловіколюбна і всесвята. Як же ми можемо видумувати всякі причини, щоб не чинити волю Божу, коли Він сам нам це приказує? Заповіді Божі виписані самим Творцем у нашій людській природі; заповіді і приписи святої Церкви ні в чому нам не перешкаджають, щоб виконувати наші щоденні особисті обов’язки, як теж обов’язки громадські й родинні. На справи Божі, справи своєї власної душі, ми завжди знайдемо Час, якщо лиш є в нас добра воля, як тільки ми цього бажаємо. Лише наші примхи, пожадливості й примани світу не ставмо вище Бога. Бував, що мимоволі й непомітно захопившись духом часу, тероризовані лукавими обставинами життя, ми в8авірявмо дорогоцінний скарб — нашу віру і спасіння душ — своєму розумові, чи фальшивій, безбожній, здеморалівованій пропаганді. Замість того, щоб підпорядкувати себе істині Божій і смиренно схилитись перед нею, ми підкоряємо її судові й пануванню нашого обмеженого розуму, і віру замінюємо на пусті мудрування. А на повсякчасний заклик Господа, щоб прийти до Нього, густо-часто відповідаємо байдужністю і холодністю серця.
Дорогі брати і сестри! Страхаймося почути грізний вирок Господа: „ Ніхто з людей тих запрошених, не покоштує мові вечері, бо багато покликаних, а мало вибраних!” Отже, „зі страхом і тремтінням чиніть спасіння! „ – попереджає нас апостол Павло. Так, нам треба терпіти, переносити всі злидні життя, всі удари долі й, воднораз, тривожитися, щоб нас не обминула благодать Божа.
Тому, дорогі в Христі, що живемо серед релігійного запустіння, що не раз ми позбавлені поживи святих Тайн, не легковажмо Божого поклику до спасіння наших безсмертних душ, як це зробили євангельські гості запрошені на вечеру! Не виправдуймо себе невідрадними обставинами життя! Зближімся до Господа і Він наближиться до нас! Упадьмо перед ним, а Він підніме нас, бо нічого іншого Бог від нас не хоче, як тільки нас, як лише того, щоб усі люди спаслися та прийшли до пізнання істини, яка визволить нас. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Бо багато покликаних, та мало вибраних. Лк 14,16-24
Поступово зближаємося до великої таємниці нашого спасіння – Різдва Христового. Ісус приходить на землю, щоб звільнити людину з неволі гріха і знову повернути її до спільноти з Богом, у якій вона була до первородного гріха.
Господь створив людину на свій образ і подобу не просто як надзвичайне створіння, але щоб вона була поруч із Ним, пізнавала любов Творця і в цьому знаходила своє щастя. Таке значення свята Різдва Христового відкриває нам притча про весільну гостину.
Ісус розпочинає притчу важливими словами, що один чоловік приготував велику вечерю й запросив багатьох. Слово ,,багатьох” означає, що Господь бажає спасіння кожній людині, хоче, аби всі були учасниками Царства Небесного, раділи з Богом цілу вічність. Для цього Він прикладає всі зусилля. Христос представляє це в поведінці чоловіка, який посилає слугу кликати запрошених на вечерю. Коли перші запрошені відмовилися прийти на свято, пан знову послав слугу, аби кликав на вечерю всіх, кого зустріне. Господар робить все, щоб на вечерю прийшло багато людей.
Цим Ісус показує свою турботу про всіх людей, що кожен із нас важливий для Нього. Притчу про весільну гостину Христос завершує словами: ,,Бо багато покликаних, та мало вибраних”. З одного боку, бачимо неустанну турботу небесного Отця про щастя кожної людини. З другого – притча відкриває нам іншу істину, що не всі чують голос Бога – запрошення на вечерю, не всі приймають його, не хочуть брати участі у радості з Богом. Багато людей воліють шукати щастя самі й радіти особисто, не ділити своєї радості з іншими. Тобто дбають про щастя самолюбне, закрите в собі, щастя у спільноті з речами, а не з іншою особою.
Натомість Божа любов відкрита для всіх. Коли заглибимося в зміст притчі про вечерю, то відкриємо ще одне важливе значення народження Христа, що це таємниця нашої віри. Віри у безмежну любов Бога до людини і справжню її гідність у єдності з Отцем, у спільноті любові з Богом. Хто правдиво вірує в Бога і Його любов, той буде шукати, пізнавати Його, зближатися до Господа і єднатися з Ним, а не віддалятися від Нього і свого справжнього щастя. По цьому можемо пізнати важливість спасіння для себе, його самого і одночасно важливість Ісуса для мене.
В одного чоловіка був друг, якого він дуже любив. Взаємна спільність приносила їм радість, а дружба постійно зміцнювалася. Але якось той чоловік довідався, що його друг має на сумлінні цілу низку нечесних вчинків, які довели його до матеріального краху. Почуття справедливості потребувало розірвати стосунки з таким нечесним другом, але любов стримувала його від цього. У серці змагалися: жаль до людини й ненависть до її вчинків. Як примирити ці несумісні почуття? Лише таким вчинком, який був би проявом обох почуттів. І ось той чоловік пішов до свого нещасного друга і своїми коштами покрив всі його борги й таким чином врятував від неприємностей. У цьому вчинку виявилася як любов до друга, так і почуття справедливості. І це викликало в серці його товариша щире покаяння й визнання вини, а також глибоку вдячність до рятівника. Тоді дружба стала міцнішою, а жертва виправдалася. Так поступив з нами Христос, наш небесний Друг. Він із любові до нас заплатив усі наші духовні борги й задовольнив Божу справедливість, нам залишилось тільки покаятися, тоді дружба не буде перерваною. Ця неділя називається ще неділею Праотців. Сьогодні Церква згадує і вшановує праведників Старого Завіту: патріархів, царів і пророків. Через них Бог приготовляв людство до приходу Спасителя – Ісуса Христа. Їхня святість була побудована на вірі, бо вони вміли чути, слухати голос Господа і йти за ним.
І хоч не побачили Ісуса особисто, як ми, але вірили, що Він прийде на землю і звільнить людей від усякої неволі – гріховної та людської – і подарує всім мир. Ми вже удостоїлися цієї ласки бачити справжній образ нашого Спасителя – Ісуса на іконах і єднаємося з Ним живим у Тайні Євхаристії. Тож беремо безпосередню участь у таємниці спасіння, через Ісуса стаємо учасниками Божого Царства вже тут, на землі, й колись у вічності.
Притча про велику вечерю, приготовляючи нас до народження Ісуса Христа, звертає нашу увагу на питання віри. Щоб народження Божого Сина не було лише гарною традицією, а справді зустріччю з живим Ісусом, із цим великим знаком любові Бога до людини.
Через Христа Отець хоче обійняти всіх нас і притулити до Себе, зігріти Своєю любов’ю і дати відчути щастя з Ним.
Приклад святості праотців: патріархів – Ноя, Авраама, Ісаака і Якова, царя Давида, пророків Ісаї, Єремії, Єзекиїла й Даниїла, Іллі і Єлисея, Захарії та Івана Христителя хай стане для нас заохотою молитися за дар віри, щоб гідно зустріти прихід Христа. Праотці хоч не бачили Ісуса, але вірили в Його прихід і осягнули щастя з Ним у небі. Ми ж, бачачи живого Христа, єднаймося з Ним вірою, щоб прийняти щастя, яке нам приносить радість Божої любові на землі та в небі. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДО КОЛОСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Кол. 257 зач.; 3, 4-11.
Браття, коли Христос, ваше життя, явиться, тоді й ви з ним явитесь у славі.
Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху похіть, зажерливість, тобто бовванопоклонство. За все це падає гнів Божий на неслухняних, між яким і ви колись ходили, коли жили між ними.
А тепер відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лють, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст. Не говоріть неправди один одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову, що, йдучи до досконалого пізнання, відновляється за подобою свого Творця. Тому немає ні грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому – Христос.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 76 зач. 14, 16-24.
Сказав Господь притчу оцю: Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох. Як настав час вечері, послав він слугу свого сказати запрошеним: – Ходіть, усе готове.
І зараз же всі вони стали відмовлятися.
Перший йому сказав: – Я купив поле й мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу.
Другий сказав: – Я купив п’ять пар волів і йду їх пробувати; прошу, вибач мені.
А інший мовив: – Я одружився тому не можу прийти.
Вернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар і каже до слуги свого: – Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих.
Озвався слуга: – Пане, сталось як ти велів, і ще є місця.
Сказав пан до слуги: – Піди на шляхи та огорожі й силуй їх увійти, щоб дім мій наповнився. Кажу бо вам: ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері.
Бо багато покликаних, та мало вибраних.
Кл. 3, 4-11. «Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство»
Знаємо, що кожна земна радість, якою б вона не була, – дочасна. Лише Бог є Джерелом вічної радості. Але цієї втіхи, яка лине від Господа, не зможемо відчути, доки не умертвлятимемо своїх гріховних схильностей, у яких найчастіше шукали і шукаємо радості.
Апостол Павло називає такі гріхи як розпуста, нечистота, пристрасті, лиха пожадливість, зажерливість – ідолопоклонством. Тобто тим, що часто в нашому серці займає місце Господа, а отже – місце Його радості!
Поборюймо ці гріхи у своєму серці та наповнюймось Господом.
Бо лише з Ним зможемо пізнати правдиву радість, яка не проминає, лише в Ньому зможемо знайти захист від спокус і витривати в чистоті до зустрічі з Господом!
Лк. 14, 16-24. «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох».
Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Бог би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічності з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик.
Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення.
Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо.
Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, то завжди знайде можливість.
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 3):
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні аду ізбавив нас і подав світові велику милість.
Тропар Праотців (г. 2):
Вірою праотців оправдав Ти,* з народів через них Ти Церкву наперед заручив.* Хваляться у славі святі, бо з сімени їх є плід благословенний* – та, що без сімени родила Тебе.* Їх молитвами, Христе Боже, помилуй нас.
Слава і нині: Кондак Праотців (г. 6):
Рукописаному образові не поклонившися,* але неописанним єством захистившися, триблаженні, * в подвизі вогню ви прославилися * і, посеред нестерпного полум’я стоячи, Бога ви призвали: * Поспішись, о, Щедрий, і скоро прийди як милостивий нам на поміч, * бо Ти можеш, якщо воля Твоя.
Прокімен (г. 4): Святим, що на землі Його, проявив Господь усі бажання Свої в них (Пс. 15,3).
Стих: Я бачив Господа повсякчас передо мною, бо Він праворуч мене, щоб я не похитнувся (Пс. 15,8).
Алилуя (г. 4): Візвали праведні, і Господь вислухав їх, і від усіх скорбот їх ізбавив їх (Пс. 33,18).
Стих: Блажен муж, що боїться Господа, заповіді Його дуже любі йому (Пс. 111,1).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, прп. Спиридона єп. Трімитійського чудотворця і святих Праотців, яких світлу пам’ять святкуємо, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
