Стихири на „Господи, взиваю я”

О, дивне чудо!* Мати Життя до гробу покладається і гріб стає драбиною до неба.* Радій, Гетсиманіє, свята оселе Богородиці!* Заспіваймо, вірні, маючи за провідника Гавриїла:* Радуйся, Благодатна, з тобою Господь,* що через тебе подає світові велику милість.

Дивні твої таємниці, Богородице!* Престолом Всевишнього ти явилася, Владичице,* і від землі на небо ти сьогодні перейшла.* Велика твоя слава сяє божественними чудесами.* Діви, з Матір’ю Царя, піднесіться на висоту!* Радуйся, Благодатна, з тобою Господь,* що через тебе подає світові велику милість.

Твоє Успіння вихваляють власті й престоли,* начала і господьства, сили, херувими та могутні серафими.* Радуються земляни, прикрашені твоєю божественною славою.* Царі з архангелами й ангелами поклоняються і співають:* Радуйся, Благодатна, з тобою Господь,* що через тебе подає світові велику милість!

Ангельські хори радіють безсмертним успінням Божої Матері.* Вона бо відходить й оселюється у вічне житло;* приходить до небесної веселости,* входить у божественну радість* і вічну насолоду.

Всенепорочна Невіста і Мати того,* що його Отець уподобав* і призначив її для нього на оселю незлитного об’єднання,* віддає сьогодні пречисту душу Творцеві й Богові.* Її боговгодно приймають безтілесні Сили* і до життя переходить та, що є Матір’ю Життя* – свічадо недоступного Світла, спасіння вірних* і надія душ наших.

Всенепорочна Невіста і Мати того,* що його Отець уподобав* і призначив її для нього на оселю незлитного об’єднання,* віддає сьогодні пречисту душу Творцеві й Богові.* Її боговгодно приймають безтілесні Сили* і до життя переходить та, що є Матір’ю Життя* – свічадо недоступного Світла, спасіння вірних* і надія душ наших.

Прийдіть, всі учасники свята!* Прийдіть, і заспіваймо хором!* Прийдіть, і заквітчаймо Церкву в день упокоєння Божого Кивота.* Бо нині небо розкривається і приймає Родительку того,* хто не вміщається ні в чому;* і земля, зодягнувшись у величність і благословення,* віддає Джерело життя.* Ангели з апостолами збираються хором,* з тремтінням споглядають на ту, яка від життя переходить до того Життя, яке вона породила.* Всі їй поклонімося, умоляючи:* Не забудь, Владичице, відданого тобі народу,* що з вірою святкує пресвяте твоє Успіння.

З Божої волі чудесно зібрані апостоли звідусіль зійшлися,* щоб поховати пречисте і животворче твоє тіло,* і з любов’ю його поцілувати.* Сили ж небесні, пройняті здивуванням,* з’явившись з Владикою своїм,* супроводили богоносне і пречисте тіло, ідучи невидимо небесами,* і кликали до архангелів:* Ось приходить Цариця всіх, божественна Дочка!* Відчиніть брами і вознесіть понад увесь світ Матір вічного Світла!* Бо за її посередництвом настало людям загальне спасіння.* На неї неможливо споглядати й віддати їй достойну пошану,* бо її визначність переходить будь-яке уявлення.* Тому, пречиста Богородице, живучи завжди з живоносним Царем і своїм Сином,* молися повсякчасно, щоб від усякого ворожого підступу* захоронені і спасенні були твої діти,* бо ми придбали в тобі Заступницю* і тебе повіки врочисто прославляємо.

„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011  

Тропар:

У Різдві дівство зберегла Ти,* в успенні світа не оставила Ти, Богородице.* Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.* I молитвами Твоїми* ізбавляєш від смерти душі наші.

Кондак:

В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив той,* хто вселився в утробу приснодівственну.

Замість Достойно, приспів:

Ангели, бачачи успення Пречистої, здивувалися, як Діва восходить із землі на небо.

І ірмос, глас 1:

Перемагаються закони природи у Тобі, Діво чиста: бо дівственне є Різдво, і смерть наперед заповідає життя; по Різдві діва, і по смерті жива. Спасаєш завжди, Богородице, насліддя Твоє.

У той самий день

 СВЯТОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА ІРИНЕЯ

Одним з великих світил Христової Церкви, учителем і гарячим поборником Христової віри був святий Іриней, єпископ Ліону (нинішня Франція). Народився святий Іриней близько 120 р., одні джерела стверджують, що походив він з міста Смирни, в Азії, а інші – що з Греції. Він був учнем святого Полікарпа, а той був учнем святого Йоана Євангелиста. Святий Іриней пильно слухав науку святого Полікарпа. Ось що він пише:

“За Божою ласкою, ту науку я слухав дуже уважно, і слова, і діла його записував я не на папері, а в глибині свого серця. І слова ті постійно стоять живі передо мною і я, за допустом Господа, завжди повторюю їх у своєму серці”.

Крім того, не забував він і про світські науки і зростав у них дуже пильно. Пізніше це йому допомагало легко розвінчувати блуди єретиків і поганських філософів, а його послання, як свідчить святий Єронім, сповнені мудрости і краси.

Згодом святий Полікарп послав його до Галії, де в місті Лугдуні єпископом був інший учень святого Полікарпа, святий Фотина. З часом він висвятив Іринея на священика. Тут чесноти святого Іринея засяяли так яскраво, що вірні в одному з листів до папи Елевтерія (177-190) писали:

“Ми просили нашого співбрата і земляка Іринея передати тобі це послання, а сам він є чоловіком, що ревно дбає про славу Божу”. Обидва святі мужі, Фотина й Іриней, виплекали в Лугдуні й у Вієні та в інших місцевостях Галії ту ниву Христової віри, яку засіяли ще перші проповідники Божого слова – св. апостол Лука і Крискентій, учень св. Павла. Тому погани ополчилися проти них з усією своєю затятістю і в 177 р. почалося страшне, нечуване переслідування вірних. В одному з послань, яке приписують святому Іринею, читаємо таке: “Пером не можна описати і словом не вдасться висловити усієї злоби розшалілих поган, ані мук, які перенесли вірні”.

Тоді погани схопили дев’яностолітнього єпископа святого Фотину, а оскільки через свою старість він уже не міг іти сам, то вони на руках принесли його до мучителя. Суддя запитав святого старця: “Хто такий християнський Бог?”.

На це єпископ відповів: “Дізнаєшся тоді, коли будеш цього гідний!”

Тоді натовп поган накинувся на сивоголового старця і став його жорстоко бити, а потім ледь живого кинули до в’язниці, де святий мученик наступного дня помер. Та ні муки, ані смерть не залякали вірних християн. У посланні до вірних з Лугдуну, яке приписують святому Іринею, говориться так: “Тодішні християни так ревно наслідували Христа, що хоч сягнули великої слави, бо не раз вони ісповідали Ісуса та носили на собі знаки й сліди страждань і мук за віру, та не вважали себе гідними, щоб їх називали мучениками. Вони були дуже чутливі до цього.

«Ісусу Христу, – говорили вони, – належить ця назва, бо Він є Первенцем із мертвих і Начальником життя. Мучениками можна назвати тих, подвиг яких Христос прославив ласкою мученицької смерти, а ми є лиш слабкими і покірними ісповідниками». Вони обмивали сльозами наші руки і просили нас молитися за них, щоб могли гідно закінчити свій подвиг. Та на ділі вони довели, що вповні є гідні того звання, доказали це стражданням, смиренням і непохитним духом. Вони віддали себе під кріпку руку Всевишнього і та рука вознесла їх понад усім земним. У їхніх серцях панувала любов, поряд зі смиренномудрієм. Любов спонукала їх захищати пригноблених і бути милосердними до грішних. Вони всіх захищали і нікого не судили, вони прощали ворогам і молилися за своїх мучителів, так, як молився за них святий первомученик Стефан. Вони не вивищували себе над тими, хто впав, а подавали їм руку і скріплювали у вірі, любили їх, як лагідна і милосердна мати любить своїх дітей, і молилися за них до Отця небесного, щоб Він простив їм. Вони полюбили понад усе мир, і в мирі відійшли до небесного Отця, залишивши по собі мир, однодушність та любов”.

Після мученицької смерти святого Фотини Іриней став єпископом Лугдуна. Його проповіді навертали багатьох до Христової віри, а послання впокоряли єретиків. Бог благословив Церкву і прославив її науку багатьма чудами, які, за словами св. Іринея, творили вірні Христові слуги:

“Одні з них, – пише святий, – проганяють дияволів, і то не про чуже око, а насправді, так, що злий дух уже не повертається до того, з кого вийшов. Завдяки цим чудам багато навертаються до Христової віри, і Церква приймає їх під свій покров. Інших Господь Бог наділив даром пророцтва, ще інші повертають хворим здоров’я лишень покладанням на них рук. Є й такі, що воскрешають померлих, і ті живуть ще роки. Ніхто не є в змозі перелічити всіх дарів і ласк, якими Господь наділяє свою Церкву. А Церква, в Ім’я Ісуса Христа, що постраждав за Понтійського Пилата, уділяє ті ласки поганам усього світу, без найменшої користи для себе”.

Провідною зорею Христової Церкви була любов, готова допомогти навіть найбільшим єретикам.

“Ми завжди готові, – пише святий Іриней, – скільки є сил, допомогти заблуканим і подати їм руку, щоб витягнути з прірви, в яку вони впали”.

Послання святого Іринея сповнені такої любови і Божого духа, що для Христвої Церкви вони є неоціненним скарбом. Коли між Східною і Західною Церквами зайшов спір про те, коли слід святкувати Великдень, тоді святий Іриней своїм авторитетом вплинув на папу Віктора I (190-202), і той спір припинився. У 202 р., за Септимія Севера, почалося нове, ще жорстокіше переслідування християн. Тоді “вулицями Лугдуна (за словами Григорія Турського) плили ріки християнської крови і стільки християн було замучено, що я не міг зібрати ані їх імен, ані їх кількости”. Згідно з переданням, загинуло тоді 19000 вірних, а серед них, після довгих і тяжких мук, закінчив свій земний подвиг і святий Іриней. Він загинув від меча.

Я. Луцик, “ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011

о. Петро Фостик