Сьогодні ми стоїмо на порозі великого торжества – Народження Ісуса Христа. Це надзвичайна подія, бо до нас приходить сам Божий Син Ісус Христос. Він приносить нам Добру Новину про спасіння людини – велику любов Бога до нас. Христос наблизився до нас, ставши людиною, щоб ми могли бути близько Нього тут на землі й у небі. Ніщо не стало перешкодою для Ісуса: ні убога вифлеємська печера, ні людське тіло, ні переслідування Ірода, ні спротив фарисеїв, щоб прийти з неба до нас і ще раз подарувати нам свою любов, те щастя, яке ми мали в раю й втратили через первородний гріх.
Незважаючи на таку велику любов і доброту Бога до нас та наше прагнення щастя, людина виявилася неготовою прийняти такий великий дарунок, запросити такого визначного гостя – Господа Бога у своє життя. Первородний гріх вчинив людину настільки скованою, замкненою в собі, що вона побоялася відкрити серце для свого Творця – Бога, який є любов’ю, зачинила його перед безмежною любов’ю небесного Отця.
Ми бачимо це на прикладі мешканців Вифлеєму, котрі не прийняли Йосифа й Марію до свого дому, царя Ірода, який був незадоволений народженням Христа й хотів убити Його, по поведінці книжників і фарисеїв.
Подібне стається також і з нами. Страх, сумніви щодо любові чи всемогутності Бога, правдивості слів Його науки, недовіра не дають Ісусові можливості прийти та народитися в нашій душі. Якщо ми не приймаємо слово Божої правди про любов Бога до нас, то цим не приймаємо самого Ісуса. Пізніше Христос скаже про це так: „Чому ви не розумієте моєї мови? Бо ви не можете слухати мого слова. Моє слово не має місця у вашому серці” (Йо 8,43,37). Коли моє життя не відповідає в усьому Божим заповідям, значить я боюся Бога, вважаю, що цим Господь обмежує мою волю. Якщо не хочу з’єднати свою волю з Його волею, тоді я не довіряю Христові. Коли теж рідко сповідаюся і причащаюся, цим також не даю Ісусові можливості частіше і глибше входити в моє життя, щоб Він щедро наповнив мене своєю любов’ю.
Наше зближення до Бога та Господа Бога до нас розпочалося в Тайні Хрещення та продовжується в інших Святих Тайнах. Через них ми стаємо дітьми Божими, приятелями Ісуса Христа. Та, на жаль, не всі люди використовують ці можливості. Апостол Іван з болем описує цю правду на початку свого Євангелія: „Прийшло до своїх, і свої Його не прийняли. Котрі ж Його прийняли, тим дало змогу дітьми Божими стати, тим, що вірують в ім’я Його” (Йо 1,11-12).
На Вечірні цієї неділі Церква роздумує про Різдво Христове такими словами: „Тож приготуймося нині духом і поспішімось зустрінути чистими очима і добрими ділами того, хто своїм чудесним народженням схотів прийти до своїх. Він народжується у Вифлеємі, щоб нас, позбавлених райського життя, зі свого милосердя, знову до нього ввести”.
Кожен прожитий день нашого земного життя зближає нас до вічності. Але чи зближає він нас до Господа Бога. Переступивши поріг смерті, ми всі станемо перед Христом, але чи будемо разом з Ним у небі, чи далеко від Нього в пеклі, це залежить він нашого земного життя. Ним ми створюємо позитивний або негативний свій стосунок зі Спасителем.
Щоб народження Ісуса Христа не було марним, безплідним для нас, усуваймо з душі все, що може стати перешкодою для приходу Його любові до нас, часто пригадуючи собі слова Ісуса: „Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене”, „Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене” (Мт 25,34-36;41-43). Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 11, 9-10; 17-23; 32-40.
Браття, вірою Авраам перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, наслідниками, як і він, тієї самої обітниці, бо чекав міста з непохитними основами, якого будівничий і засновник – Бог.
Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака, і то приніс у жертву єдинородного сина, він, що обітниці одержав, до якого було сказано: від Ісаака тобі народиться потомство; бо він розумів, що Бог може і з мертвих воскресити; тому й одержав назад яко прообраз. Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і вклонився, спираючись на кінець палиці своєї. Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості.
Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили вроду дитятка, і не злякалися перського наказу.
І що ще скажу? Часу не вистане мені, як почну розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, вогненне полум’я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в’язниці; їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 1, 1-25.
Книга родоводу Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама.
Авраам породив Ісаака, Ісаак породив Якова, Яків породив Юду і братів його. Юда породив Фареса та Зару від Тамари. Фарес породив Есрома, Есром породив Арама. Арам породив Амінадава, Амінадав породив Наасона, Наасон породив Салмона, Салмон породив Вооза від Рахави, Вооз породив Йоведа від Рути, Йовед породив Єссея, Єссей породив царя Давида.
Давид породив Соломона від жінки Урії, Соломон породив Ровоама, Ровоам породив Авію, Авія породив Асафа. Асаф породив Йосафата, Йосафат породив Йорама, Йорам породив Озію. Озія породив Йоатама, Йоатам породив Ахаза, Ахаз породив Єзекію, Єзекія породив Манасію, Манасія породив Амоса, Амос породив Йосію, Йосія породив Єхонію і братів його за вавилонського переселення.
А після вавилонського переселення Єхонія породив Салатіїла, Салатіїл породив Зоровавела, Зоровавел породив Авіюда, Авіюд породив Еліякима, Еліяким породив Азора, Азор породив Садока, Садок породив Ахима, Ахим породив Еліюда, Еліюд породив Єлеазара, Єлеазар породив Маттана, Маттан породив Якова, Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос.
Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять.
Народження Ісуса Христа сталося так. Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа.
Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити.
І от коли він це задумав, ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив:– Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.
А сталося все це, щоб збулось Господнє слово, сказане пророком:
Ось діва матиме в утробі й народить сина, і дасть йому ім’я Еммануїл, що значить: з нами Бог.
Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як велів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; і не пізнав її, аж поки не родила сина, і він дав йому ім’я Ісус.
Євр. 11, 9-10; 17-23; 32-40. «Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака»
У цьому апостольському читанні багато разів подано приклади того, як через віру біблійних осіб Бог діє в історії. Як Бог діяв через віру серед вибраного народу у Старому Завіті, так само проявляв себе і в часі Нового Завіту, так діє і тепер.
Загалом у житті кожного з нас є цей вибір: або ми живемо вірою, покладаючись на Бога, і тоді живемо чесно, справедливо, свято, або ми не живемо вірою, і тоді живемо грішно, неправедно, без Бога.
Віра – це не є щось стале, яке ми раз і назавжди в собі сформували, розвинули і маємо впродовж усього життя. Віра – щось завжди динамічне, вона або зростає, або занепадає в конкретних обставинах нашого життя.
Тому наша віра – це показник якості наших стосунків із Богом.
Владика Венедикт (Алексійчук)
У той самий день
Святих десятьох мучеників, що в Криті
Усі ці мученики були мешканцями острова Крит, хоча походили з різних міст. Вони називалися: Теодул, Саторник, Єнпор, Геласій, Євникіян, Помпій, Зотик, Агатопус, Василид, Євалест. Тридцять днів їх мучили якнайжорстокіше, а коли мучителі виявилися безсилими і не змогли змусити святих мучеників зректися Христової віри, тоді їх усіх було стято мечем. Сталося це за гонителя Деція.
Мощі святих мучеників згодом було перенесено до Риму. В Царгороді їх пам’ять звершували у церкві святого Стефана. Отці місцевого собору, який відбувся на Криті 458 р., у своєму листі до імператора Лева І Великого (457-474) стверджують, що їх острів з тих часів убезпечений від усякої напасти завдяки цих святим мученикам.
Тропар, глас 3:
Многочудний Крит прославмо, бо процвів він квітами дорогоцінними, бісером Христовим, мучеників сув’яззю. Десять їх блаженних, весь народ ідольський засоромили, тому і вінці прийняли, хоробродушні.
Кондак, глас 4:
Возсіяла зірниця – мучеників страдничтво дорогоцінне, яке проосяває нам у вертепі Рожденного, Якого Діва породила безсіменно.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Стихири на „Господи, взиваю я”
Сонце незахідне йде, щоб засяяти з дівичого лона* і просвітити все, що під сонцем.* Тож приготуймося нині духом і поспішімось зустрінути чистими очима* і добрими ділами того,* хто своїм чудесним народженням схотів прийти до своїх.* Він народжується у Вифлеємі,* щоб нас, позбавлених райського життя,* зі свого милосердя, знову до нього ввести.
Бог Слово, якому служать херувими,* з’єднався особою своєю з тілом* і поселився в непорочному лоні:* став людиною і йде на землю,* щоб народитися з покоління Юди.* Святий вертепе, приготуйся Цареві всіх,* як величава палата,* а ви, ясла, як престол вогненний, де Діва Марія покладе Дитятко,* на обновлення всього створіння.
У безсловесних яслах Діва складає тебе,* безначальне Слово Боже, що незбагненно зачалося;* бо ти, єдиний Чоловіколюбче, приходиш,* щоб звільнити нас від нерозуму,* в який попали ми з заздрости змія.* Ти уповився пелюшками, щоб розірвати лахміття* і мотуззя гріхів наших.* Тому славимо тебе, Милосердний, і радісно оспівуємо та поклоняємось* тілесному твоєму приходові, що став нам визволенням.
Вертепе, гарно прикрасися,* бо приходить Агничка, що носить Христа.* Ясла, підійміть того,* хто словом звільнив нас, землян, від нерозумних учинків!* Пастирі, на сопілках приграваючи, свідчіть предивне чудо!* А ви, мудреці перські, принесіть Цареві золото, ладан і смирну,* бо появився Бог з Діви Матері.* Тому припадь, Мати, як рабиня, і, поклонившись,* промов до того, кого ти в обіймах тримаєш:* Як то ти зачався і як зріс у мені,* Спасителю мій і Боже?
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 4:
Світлую воскресення проповідь * від ангела взнавши, Господні учениці, * і прадідне осудження відкинувши, * апостолам, хвалячися, мовили: * Повалилася смерть, воскрес Христос Бог, * даруючи світові велику милість.Також Отців, глас 2: Великі подвиги віри,* в джерелі полум’я, як на спокійній воді, святі три отроки радувалися;* і пророк Даниїл пастирем левів, наче овець, являвся.* їх молитвами, Христе Боже, спаси душі наші.
І передсвяття, глас 4:
Готуйся, Вифлеєме, розкрийся всім, Єдеме,* красуйся, Євфрате,* бо дерево життя в вертепі розквітнуло від Діви.* її лоно раєм мисленним явилось, в якому – божественний сад.* 3 нього ївши будемо жити – і не як Адам помремо.* Христос раждається, щоб оновити упалий колись образ.
Слава: Кондак Отців, глас 6:
Рукописаному образові не поклонившися,* але неописанним єством захистившися, триблаженні,* в подвизі вогню ви прославилися,* і посеред нестерпного полум’я стоячи, Бога ви призвали:* Поспішись, о Щедрий, і скоро прийди як милостивий нам на поміч,* бо Ти можеш, якщо воля Твоя.
І нині: Кондак передсвяття, глас 3:
Діва днесь гряде, щоб невимовно родити у вертепі превічне Слово.* Радій, вселенно, почувши це,* прослав з ангелами й пастирями* того, що хоче явитися дитям малим – превічного Бога.
о. Петро Фостик
