ХI НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО. ВІДДАННЯ СВЯТA УСПЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ.
„І ПРОСТИ НАМ НАШІ ПРОВИНИ, ЯК І МИ ПРОЩАЄМО НАШИМ ВИНУВАТЦЯМ „
В притчі, яку Христос Спаситель розказує нам сьогодні, почуєте нас, що доконечним є прощати всі зневаги, кривди Й терпіння, що їх нам нанесли наші вороги й неприятелі. Христова наука — ще наука прощення, любови ближніх, а то й ворогів; навчання яке вимагає вирозуміння, милосердя Й допомоги нашим ближнім у біді. Тому що ми всі сотворіння того самого Бога — Творця, ба що більше, тому що Він робить нас своїми законними дітьми, виходить, що ми є собі братами й сестрами в Христі. Св. Апостол Павло виразно поясняє це в своєму ноті до Римлян, кажучи: є Усі бо ті, що їх провадить Дух Божий – вони сини Божі, Ви бо не прийняли духа рабства… але прийняли дух усиновлення, яким кличемо:
„Авва!” — Отче! Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми — діти Божі… „ (Рм 8,15).
Якже ми всі діти Божі, то ми повинні взаємно любитися, подібно як діти тієї самої родини любляться взаємно. Коли ж ми належимо до великої родини — людського роду, що її покликав до життя Творець, а крім того гідні до гідности дітей Божих, ми повинні любитися взаємно й собі взаємно помагати. Не диво, чому Христос стільки радів нагадує це своїм учням ї апостолам. Ба навіть цю взаємну братню любов робить собою особливішою заповіддю і знаком приналежності до своїх учнів:
„Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я полюбив вас, так і ви любіте один одного! З того пізнають усі, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати” (Йо 13,34).
Якже ми всі є дітьми одного й того самого Бога, брати й сестри, то ми повинні тією братньою любов’ю обнімати всіх, кожного члена великої людської родини. З цього виходить, що ми не можемо нікого виключати з нашої любови, навіть наших найбільших ворогів. Всі бо ми діти того самого небесного Отця, за нас усіх однаково Спаситель наш Ісус Христос продляв свою пресвяту Кров. Ї якраз тією взаємною. братньою любов’ю рівниться Новий Заповіт Христовий, від Старого Заповіту, що його встановив був Бог з Мойсеєм. В ньому вимагалось любити тільки ізраїльтян, членів вибраного народу, виключаючи всіх, що до того вибраного народу не належали:
„Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь свого ворога. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас. Таким чином станете синами вашого Отця, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і добрих і посилає дощ на праведних і неправедних” (Мт 5, 43cс).
Притча про Немилосердного Слугу, що її в сьогоднішній Євангелії розказав нам Ісус Христос, вказує нам, якими нерозумними й невдячними сотворіннями ми є, коли відказуємось прощати нашим ворогам і починаємо мститись на них. Без сумніву, що люди живучи на оцій землі й будучи так дуже залежними від себе дуже часто мають різні непорозуміння, незгоди, а то й борню. З них звичайно виникають образи, кривди, що їх вони собі взаємно завдають. Однак ті кривди Й зневаги, хоча б не знать які важкі й серйозні вони були, не є нічим у порівнянні з образами й кривдами, що їх у нашому житті завдаємо нашому Творцеві й Богові. Вони різняться найперше маєстатом особи ображеної – тобто Господа Бога. Немає сумніву, що наші гріхи, які є образою Божого безмежного маєстату, Й самі стають безмежними. Це означає, що вони знаходяться поза обсягом людської спромоги Богові за них надолужити, щось на подобу того величезного боргу немилосердного слуги, який виносив приблизно $ 24,000.000. Подібно як той, так само Й ми ніяк не були б у спромозі за них надолужити, тому згідно з Божою справедливістю, мусіли б повік каратися в пекельному вогні. Бог Батько однак є милосердний, як у цьому запевняє нас словами свого пророка Єзекіїла:
„Моїм життям клянуся, слово Господа Бога, я не хочу смерти грішника, але хочу, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?” (Єзек 33,11).
Задля своєї Божої любови й милосердя до грішного людського роду Він послав на землю свого єдинородного Сина, щоб Той терпів, та й своїми стражданнями й хресною смертю відкупив людство від гріхів; звільнив від диявольської неволі. А подарувавши нам ті гріхи й зробивши нас знову своїми законними дітьми, Він вимагає, щоб і ми також наслідували Його й прощали нашим ворогам. Це не є якась надзвичайна вимога до людей, які будучи дітьми нашого небесного Отця, а тим самим братами й сестрами, повинні взаємно любитися і, річ самозрозуміла прощати собі взаємно кривди й образи. Що таке прощення є безумовне, виходить хоч би з того, що Христос не лише велить нам прощати нашим ворогам, але навіть у своїй Господній Молитві включив таке прошення:
„І прости нам наші провини, як і ми прощаємо нашим винуватцям!” (Мт 6,12).
З цих слів Христа ясно виходить, що прощення наших гріхів залежить від нашого прощення тим, які прогрішилися супроти нас.
Тому послухаймо повеління нашого Спасителя, одночасно ж і Його небесного Отця, а саме: прощаймо і милосердімось над тими, що нас образили чи скривдили в який-небудь спосіб. Нам добре відомо, яким необхідним для нас є прощення наших гріхів, бо від нього залежить наше вічне спасіння або вічна погибель. Ісус Христос змальовує нам. досадно, що може зустрінути нас, коли ми не схочемо простити наших кривд нашим ворогам. Засуд вирікає цар у притчі Спасителя, Він, звертаючись до немилосердного слуги, каже:
„Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі вмилосердитись над твоїм товаришем, як я змилосердився над тобою? І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. Оттак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого” (Мт 18,32cс).
Так воно й буде: Господь не матиме для нас милосердя, коли ми не будемо милосердитись над нашими ворогами. Допустившись гріха, ми стали ворогами Господа Бога, але Він все таки милосердиться над нами своїми ворогами; тож справедливо було б, щоб і ми наслідували нашого Творця й небесного Отця милосердившись над нашими противниками.
Під кінець тієї притчі Спаситель ще раз підкреслює ту правду, що ми мусимо милосердитися над нашими ближніми, а то й ворогами, якщо хочемо осягнути милосердя від Бога. Без винятків заявляє Він:
„Отак мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого” (Мт 18,35).
Це означає, що запроторить в тюрму, подібно як той пан вкинув немилосердного слугу, аж поки той не поверне йому всього боргу. Очевидно, тому що наш борг перед Богом безмірний, тож як туди попадемось, не будемо могти сподіватись ні полегші, ні звільнення від неї повіки. Христос домагається цілковитого Й повного прощення прикростей і кривд; нам треба стерти їх із нашої пам’яті, викинути цілковито, подібно як і небесний Отець прощає й цілковито забуває на наші провини. Нам також треба не тільки словами простити, але й на ділі це прощення виявляти, тобто добро творити нашим ворогам. Щодо того нам треба йти за вказівками св. апостола Павла:
„Коли можливо, оскільки це від вас залежить, жийте з усіма людьми в мирі. Самих себе не відомщайте, а дайте місце Божому гніву, написано бо: Мені належить помста, я відомщу — говорить Господь. Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; коли має спрагу, напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло – добром” (Рм 12,18-21), тобто не старайся помстити свою кривду на ворогові, віддай це справедливості Божій. А Господь краще ва тебе відомстить. Чим більше ворог нас ненавидить чи кривдить, а ми замість того відплачуємо йому добром, доказуємо Богові, що не за нами вина, але радше в нашого ворога. Й ворог скривдивши нас, несправедливо, накликує на себе важку Божу кару. Якою важкою буде відплата Божа за кривду говорить лист до Євреїв:
„Знаємо того, хто мовив:
До мене лежить відплата, я відплачу!» І ще: « Господь судитиме свій народ. Страшно впасти в руки Бога живого!” (Євр 10,30с).
о. д-р М.І. Любачівський
- Притча про немилосердного боржника є цінним біблійним прикладом здійснення заповідей любові Бога і ближнього. Вона показує тісний зв’язок між ними. Заповіді любові Бога і ближнього не можуть існувати одна без другої. Пригадаймо собі, як навчав про це апостол Іван: „Ми любимо, бо він перший полюбив нас. Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: „Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого” (1. Ів. 4, 19-21). Тому наш зв’язок з Богом, стан нашої душі у великій мірі виявляється і будується у наших стосунках з ближніми.
- Важливим елементом у цих стосунках є милосердя і прощення. Ми є недосконалі, і у стосунках між людьми бувають іноді помилки, непорозуміння. Саме милосердя і прощення допомагає нам виправляти ці стосунки, відновлювати, змінювати їх на краще. У побудові цих стосунків варто пам’ятати про те, що кожне добро є Божим даром, зокрема добро духовне – віра, милосердя, прощення. Якщо це добро є даром Божим, то його не можливо знайти на землі, купити чи придбати власними силами, але можна отримати тільки з допомогою молитви. Апостол Яків потверджує це у своєму посланні: „Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни” (Як. 1, 17). Якщо ж милосердя і прощення є передусім Божим даром, то надійні людські стосунки і стосунки з Богом ми можемо успішно будувати, вирішувати проблеми тільки з допомогою Бога і його дарів. Коли нам важко простити комусь кривду чи перепросити когось, треба молитися, просити Бога про ласку прощення, і тоді відновляться зруйновані людські стосунки, а до душі повернеться Божий мир.
ПРИКЛАД. Одна жінка дуже любила свого чоловіка, і він її. Але сталося так, що він зустрів іншу, і вона так опутала його, що чоловік покинув свою шлюбну жінку і пішов до неї. Через короткий час вона важко захворіла і померла, але чоловік так і не повернувся до своєї сім’ї. Одного разу на сповіді священик запитав цю жінку, чи вона молиться. Вона сказала, що відмовляє молитву „Отче наш” лише до слів „і прости нам провини наші”, бо ніяк не може простити своїй суперниці навіть після її смерті і кожної суботи ходить на її гріб і проклинає її. Священик довго переконував її простити. Одного дня вона знову з’явилась у церкві з радісним обличчям і, припавши на коліна, почала дякувати Богові, а відтак підійшла до священика і промовила: „Отче, якщо би ви знали, який я важкий тягар носила у своєму серці, доки не змогла простити своїй суперниці, але тепер мені знову стало легко, бо я простила їй від щирої душі. Тепер я щаслива, бо вже можу відмовляти цілу молитву „Отче наш”.
- Причиною різних проблем у людських стосунках часто є так звана людська справедливість, самолюбна, суб’єктивна, коли скривджена особа думає передусім про власне добро, захищає себе і своє добро за всяку ціну і не хоче чимось поступитися, щось пожертвувати заради спільного добра, примирення, щоб знайти спільну мову і порозуміння зі своїм кривдником. А це свідчить про закритість душі на світло Божої ласки. Натомість прояв милосердя, прощення, свідчить про відкритість душі на Бога і на ближнього, готовність прийняти від Господа ласку милосердя і прощення. Тому отримання цих дарів залежить власне від стану душі. Дух любові відкриває душу людини на Божі ласки і пришвидшує примирення з ближніми, відновлення душевного спокою, натомість гріх гордості закриває душу на світло Божої ласки, затримує отримання дарів милосердя і прощення, повернення до мирного життя.
- Коли говоримо про милосердя і прощення у християнському розумінні, то варто пам’ятати про ще одну важливу річ, що воно має відбуватися не тільки на рівні розуму, а й на рівні серця. Прощення на рівні розуму означає просто сказати слово прощаю. Однак людина може боляче згадувати події чи осіб, які завдали їй певну кривду фізичну чи моральну. Такі думки, спогади є невидимою ниткою, яка зв’язує особу з подією минулого і не відпускає її, не дозволяє їй рухатися вперед, продовжувати мирно будувати своє життя.
Повне прощення є тоді, коли воно відбувається також на рівні серця. А простити серцем означає навчитися з Божою допомогою спокійно, безболісно згадувати, сприймати події, особи які спричинили нам певну кривду. Таке прощення є справді повним і досконалим. Воно дозволяє розірвати цю невидиму нитку негативних почуттів, які зв’язують нас з минулим і вільно рухатися вперед, мати надію на щасливе життя і віднайти повний душевний спокій.
Кожен вияв милосердя і прощення ближнім наповнює нас самих Божим милосердям і здійснює на нас слова блаженства: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя” (Мт. 5, 7). Амінь.
Ряд.: Апостол: ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 9, 2-12.
Браття, ви достовірний доказ у Господі мого апостольства. Ось моя оборона перед тими, що мене судять. Хіба ми не маємо права їсти й пити? Хіба ми не маємо права водити сестру – жінку, як інші апостоли, брати Господні і Кифа? Чи може, один я Варнава не маємо права на те, щоб не працювати? Хто коли своїм коштом служив у війську? Хто садить виноградник і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо і не живиться молоком від стада?
Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього? Таж у законі Мойсея написано: Не зав’язуй рота волові, коли молотить. Чи Бог турбується про волів? Чи, може, ради нас говорить? Бож ради нас написано, що хто оре, мусить орати в надії і хто молотить, молотить теж у надії, що матиме щось з того. Коли ми сияли у вас духовне, чи то велика річ, коли жатимемо у вас тілесне? І коли інші мають це право над вами, чому не більше ми? Та ми не користуємося цим правом, але весь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелію Христа.
Богородиці: Апостол: ДО ФИЛИП’ЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, плекайте ті самі думки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за непорушний привілей свою рівність із Богом, але зовсім зменшив себе самого, прийнявши вигляд слуги і ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, і то смерти хресної. Тому його возніс високо і дав йому ім’я, що над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонялося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос – Господь на славу Бога Отця.
Алилуя, глас 2.
Стих: Вислухає Тебе Господь у день печалі, захистить Тебе ім’я Бога Якова (Пс. 19,2).
Стих: Господи, спаси царя і вислухай нас, в який тільки день призовемо (Пс. 19,10).
І Успіння: Воскресни, Господи, в упокій Твій, Ти і кивот святині Твоєї (Пс 131,8).
Ряд.: Євангеліє: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 18, 23-35.
Сказав Господь притчу оцю: Царство небесне похоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що був винен десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, пан велів продати його, жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому до ніг. поклонився лицем до землі й каже: – Потерпи мені, пане, все тобі верну.
І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динарів, схопив його й почав душити його, кажучи: – Верни, що винен.
Співслуга його впав йому в ноги й почав його просити. Потерпи мені, я тобі верну. Та той не хотів; пішов і кинув його в темницю, аж поки не верне борг. Коли товариші його побачили, що сталось, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про всю справу. Тоді пан покликав його і сказав йому: – Слуго лукавий!
Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем , як я був змилосердився над тобою?
І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки не верне йому всього боргу.
Отак і мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого .
Богородиці: Євангеліє: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже: – Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
Озвався Господь до неї і промовив: – Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього: – Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. Він озвався: – Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
І Успіння: Чашу спасення прийму і ім’я Господнє призову (Пс.115,4). Алилуя, тричі.
1 Kr. 9, 2-12. «Ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства»
У чому феномен голошення Слова Божого. О апостоли, досвідчивши цю зустріч із Господом, передавали цей свій досвід іншим. І так цей досвід ставав і особистим, і спільним. До того ж, новонавернені були свідченням правдивости того досвіду.
Апостоли тішились тими учнями, які були достовірними доказами апостольства і для інших, і для них самих. Чи так відбувається в нашому житті? Чи ми можемо тішитись тим, що хтось навколо нас є доказом того, що ми свідчимо про Бога.
І якщо ні, тоді живімо свято і проповідуймо Господа гарячіше своїм життям!
Мт. 18, 23-35. «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого».
Кожний з нас завжди очікує певного милосердя, розуміння, доброзичливості від інших людей, але цього самого очікують й нуі від нас.
Ми всі, люди, дуже подібні. Ми часто вимогливі до інших, кожному порахуємо всі його провини, усі його недоліки, вади. Можна сказати, що ми є фахівцями з учинків інших, прокурорами для інших, а себе дуже часто виправдовуємо, є адвокатами для себе. Може, ці аргументи певною мірою видаються нам слушними, проте Господь учить нас: чого ми хочемо, того й інші хочуть, чого ми не хочемо, того й інші не хочуть.
Отож, уміймо подивитися на себе, запитати себе: чого я прагну, чого очікую, чого сподіваюся від інших?
І саме те, чого я очікую, маю почати чинити іншим – тоді й інші точно те ж будуть чинити щодо мене .
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар, глас 2:
Коли зійшов Ти до смерти, Життя безсмертне,* тоді ад умертвив Ти блистінням божества.* Коли ж і умерлих із глибин підземних воскресив Ти,* всі сили небесні взивали:* Життєдавче, Христе Боже наш, слава Тобі.
Тропар, свята 1:
У Різдві дівство зберегла Ти,* в успенні світа не оставила Ти, Богородице.* Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.* I молитвами Твоїми* ізбавляєш від смерти душі наші.
Слава: Кондак, глас 2:
Воскрес єси з гробу, всесильний Спасе,* і ад, увидівши чудо, зжахнувся, і мертві востали,* а творіння, бачачи, радується разом з тобою,* і Адам веселиться, і світ, Спасе мій, оспівує Тебе повсякчасно.
І нині: Богородичний, глас 1:
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив той,* хто вселився в утробу приснодівственну.
Прокімен, глас 2:
Кріпость моя і пісня моя – Господь, і став мені спасенням (Пс. 117,14).
Стих: Караючи покарав мене Господь, та смерті не передав мене (Пс. 117,18).
Прокімен, глас 3, пісня Богородиці:
Величає душа моя Господа і возрадувався дух мій у Бозі, Спасі моїм (Лк. 1,46-47).
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері якої Успіння торжественний празник світло звершуємо, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, і святого якого є храм, святих мч. Луппа і Св. свщмч. Іринея, єп. Ліонського і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1257217944723399
о. Петро Фостик
