Святий Преподобний Сава Освячений (грец. Σάββα) народився 439 р. в селі Муталаска, поблизу міста Кесарія, в Кападокії. Його батько називався Йоан, а мати – Софія, обоє були людьми дуже побожними і багатими. Йоан був воїном, коли Саві щойно виповнилося п’ять років, його батьки мусили вирушити до Олександрії, в Єгипет. Туди Йоана кликав його обов’язок – нова війна. Сина вони залишили під опікою Єрмія, Йоанового брата. Однак його жінка так знущалася з Сави, що хлопець вже на восьмому році життя сховався до сусіднього монастиря, де під проводом старих монахів зростав у науці і в чеснотах, а найбільше в послуху і покорі. Якось під час роботи в саду він побачив на дереві смаковиті яблука і зірвав одне. А як мав уже його ось-ось вкусити, то пригадав собі, що ще не настала пора для їжі, і кинув яблуко на землю та постановив, що до смерти не з’їсть жодного яблука, і, звісно ж, цю постанову він дотримав.
На десятий рік життя у монастирі святий Сава, з благословення ігумена, пішов до Єрусалиму, щоб поклонитися святим місцям. Пробувши в одному з монастирів цілу зиму, він пішов до пустельної лаври святого Євтимія і, припавши до ніг цього великого святого, просив його прийняти до своїх учнів. Святий Євтимій сумнівався, чи зможе молодий літами Сава витривати в такому строгому житті, яке провадили зрілі літами монахи його монастиря, і послав його до монастиря для початківців, під начальство свого учня, ігумена святого Теоктиста. Преподобний Сава, попри молодість, був сильний і здоровий, тому йому довірили монастирську роботу; він носив воду і дрова, з любов’ю і терпеливістю прислуговував хворим. На всіх молитвах і роботах він завжди був найперший, а відходив – останній. Одного разу ігумен послав його з іншим монахом до Олександрії, де він зустрів своїх батьків. Вони стали його вмовляти, щоб він покинув монаше життя і вступив до війська. Однак Сава навіть чути про це не хотів. Тоді батьки хотіли дати йому на дорогу сорок золотих, але він, після тривалих прохань, узяв лиш три золотих, і ті після повернення до монастиря віддав ігуменові.
Коли преподобному Саві виповнилося 13, тоді преподобний Євтимій дозволив йому спасатися в окремій келії, а радше печері. Упродовж п’яти днів він перебував без їжі, на самоті, молився і плів по десять кошиків денно. В суботу вертався до монастиря, тут цілу ніч перебував на спільній молитві, а в неділю, після святого Причастя та спільного обіду, забирав пальмове листя на плетіння кошиків і повертався до своєї печери. Так прожив він десять літ, а життя його було таке святе, що святий Євтимій називав його “молодим старцем” і кожного року, вибираючись на час від 14 січня до Квітної неділі у пустелю Рува, брав його з собою. Коли ж після смерти преподобного Євтимія строгість монашого життя стала занепадати, тоді преподобний Сава покинув лавру і перебрався в околиці потоку Кедрон, де пробув на самоті наступних п’ять літ. Слава про його чесноти поширилася всюди, і до нього стали горнутися численні учні. Святий Сава заклав для них лавру і серед висохлого потоку побудував маленьку церковцю, в якій Службу Божу правилося лиш тоді, коли сюди приходив якийсь священик, бо святий Сава, через велике смирення, навіть не смів думати про те, щоб прийняти сан священика. Але коли деякі монахи нової лаври, а їхня кількість зросла вже до ста п’ятдесяти, стали нарікати, що не мають священика, тоді патріярх Єрусалиму Салюстій висвятив преподобного Саву, проти його волі, на священика, і тому й назвали його “Освященний”.
Патріярх призначив святого Саву архимандритом усіх монахів. Коли після смерти Салюстія (493 р.) патріярхом став Ілля, тоді частина монахів лаври знову стала виступати проти преподобного Сави, тож він потай покинув лавру, бо, як казав, чортам треба противитися, але людям задля любови до святого миру треба уступити. Він пішов у пустелю Скитополя і замешкав там в одній печері. Згодом преподобний подався до Никополя, де заснував нову лавру. Минув якийсь час, і патріярх Ілля наказав йому повернутися до першої лаври. Він написав до монахів лаври листа, в якому велів їм коритися владі святого Сави. Тоді частина ворохобних монахів залишила лавру, вони заснували новий монастир. А святий Сава в усьому допомагав їм й упокорив їх своєю лагідністю так, що вони пізнали свій блуд і визнали його владу над собою.
Коли імператор Анастасій І (491-518) став підтримувати євтихіянську єресь і ворохобити Христову Церкву, тоді преподобний Сава разом з іншими монахами вирушив до Царгорода захищати від імператора святу віру. А цісар, дарма що був прихильник єресі, поставився до святого слуги Божого з великою пошаною. Так само шанував преподобного й імператор Юстин І (518-527). Однак святий Сава нічого не хотів приймати від нього для своєї лаври, бо казав, що Господь, який годував жидів манною, не забуде і про своїх слуг. Натомість він просив, щоб імператор зменшив мешканцям Єрусалиму податки, щоб наказав їх захищати від нападів розбійників, щоб побудував для паломників шпиталь і притулок, щоб причинився до будови церкви Пресвятої Богородиці, та насамперед, щоб захищав від єретиків чистоту Христової віри. Одного разу імператор покликав святого Саву, щоб спитати його поради, але посеред бесіди, коли прийшов час відмовляти часи, преподобний попрощався з імператором і пішов. Інший монах, що був разом з ним, захвилювався, що імператор може образитися, тоді святий сказав так: “Сину мій, цісар сповнює свій обов’язок, а ми мусимо свій обов’язок перед Богом сповнювати!” Завжди, коли Церкві загрожували небезпека, преподобний Сава сміливо ставав в її обороні, навертав єретиків, укріпляв усіх у вірі. А щоб усі прийняли рішення Халкедонського собору (451 р.), святий Сава, попри старечий вік, мав він тоді 80 літ і підупав уже був на силах, пройшов Кесарію, Скитополь та інші місця Палестини, всюди навчав і скріпляв у Христовій вірі.
Бог об’явив йому годину смерти; і преподобний Сава пішов ще раз до Єрусалиму поклонитися святим місцям, потім повернувся до своєї лаври і занедужав. Сам патріярх прибув до лаври і молився разом з умираючим, який у тяжких стражданнях за все дякував Богу даючи приклад найбільшого довготерпіння. Перед смертю святий Сава зібрав усіх монахів, благословив їх, попросив, щоб берегли монаше право і призначив своїм наступником на ігуменство побожного монаха Мелита з Вириту. Заснув у Бозі святий слуга Божий 5 грудня 532 р.
Джерелo: Фото – https://ies.ucu.edu.ua/saints-life/prp-y-bogonosnogo-savy-osvyashhennogo/
Тропар:
Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив* і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди,* і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Саво, отче наш.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак:
Як жертву Богу непорочну* від дитинства Ти приніс себе доброчесністю, Саво блаженний,* ставшись садівником благочестя;* тому був Ти преподобних окрасою* і жителем пустинним, достойним похвали.* Тому кличемо до Тебе:* Радуйся, Саво пребагатий.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає„. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
В умі – став єси споглядальником умозримих Сил,* як у дії – виконавцем Божественних слів,* покладаючи їх у своєму серці;* в ньому і восходження,* наче ліствицю, утвердив єси,* преподобний Саво, отче наш.* І молишся,* щоб даровано нам* мир і велику милість.
Саво, верху преподобних,* ти з дитинства життя твоє* возложив Христові Богові нашому;* Ним укріплюваний,* ти пристрасті плоті підкорив розумові,* гірше підкоряючи кращому.* Тим-то молися,* щоб даровано душам нашим* мир і велику милість.
Богомудрий отче наш,* явився ти найбільшим світилом,* просвічуючи всю землю підсонячну* сяйвами чудес і Божими ділами.* Тому по успенні* Незаходиме Світло тебе прийняло.* Тим-то молися,* щоб даровано душам нашим* мир і велику милість.
Саво богомудрий, ангелів рівностоятелю, односельцю преподобних, співбесіднику пророків, мучеників і апостолів співспадкоємцю, ти в Світлі Невечірньому нині живеш! Його Божественним промінням сяючи з крайнього жадання, ти предстоїш Йому зі сміливістю, просвітлений і насолоджуючись Його спогляданням, і живлячись Його красою безнастанно, – Христа моли, Христа благай, преподобний, дарувати Церкві однодумність, мир і велику милість.
Саво всеблаженний, воздержности світильнику незгасний, світоче монашества пресвітлий, любови промінням просвічуваний, вежо терпіння непохитна, опоро і сило тих, що з вірою тебе вшановують, скарбнице зцілень, істинний громадянине пустині, що показав її як Богом даний Райський Сад, вона бо приносить божественні плоди – тих, що спасаються, – Христа моли, Христа благай, преподобний, дарувати Церкві однодумність, мир і велику милість.
Саво богомудрий, чеснот стовпе вогненний, що з моря світу до пристані Божественної люд приводиш, що духів облуди повергнув, Духа Святого чисте вмістилище, наставнику монашества, досконале мірило воздержности, всім видна висото смирення, кринице, що виточуєш безодню зцілень, – Христа моли, Христа благай, преподобний, дарувати Церкві однодумність, мир і велику милість.
Те, що Богообразне, зберігши неушкодженим, ум владикою над пристрастями згубними подвижницьки поставивши, ти зійшов, наскільки міг, до того, що Богоподібне; мужньо бо власну природу змусивши, ти постарався гірше підкорити кращому і плоть зробити слугинею духа. Тим-то монашества явився ти вершиною, громадянином пустині, атлетів духа вихователем, правилом чесноти досконалим. І нині, на небесах, коли розтанули тьмяні дзеркала, блаженний, ти чисто споглядаєш Святу Тройцю, просячи лицем до Лиця за тих, що з вірою і любов’ю вшановують тебе.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
о. Петро Фостик
