У четверту неділю після Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква відзначає празник Всіх Святих Українського Народу. Це свято постало рішенням Синоду єпископів нашої Церкви, який таким чином закликає нас вшанувати праведних синів і дочок українського народу, які просіяли святістю на наших землях. Невипадково ми святкуємо його невдовзі після дня П’ятидесятниці, адже саме завдяки Зісланню Святого Духа ми маємо плоди діяльності Його благодаті серед українських християн.
Коли ми у цей день говоримо про «всіх святих», то маємо на увазі не лише офіційно проголошених Церквою святих через особливий процес канонізації, не тільки тих преподобних, мучеників, святителів, ісповідників, безсрібенників, чудотворців, яких бачимо на іконах і до яких молимося під час богослужінь. До всіх святих українського народу належать і незліченна кількість невідомих святих наших братів і сестер у Христі, які добре сповнили шлях свого християнського вдосконалення: гідно несли свій монаший подвиг, були зразковими священиками, взірцево виконували своє мирянське покликання. Це ті тисячі людей, які жили поруч з нами та у важких економічних і політичних обставинах не втрачали людського обличчя, не ішли на компроміс зі своїм сумлінням, протиставилися багатьом спокусам, віддали життя своє за ближніх, виявивши найбільший прояв любові. Це та незліченна кількість християн, які сумлінно сповняють Божі й церковні заповіді, Христові блаженства, не уявляють свого життя без Святих Таїнств Церкви…
Багато є святих, яких життя та подвиги Церква поки що не встигла дослідити, а тому вони не є проголошені чи канонізовані. Молімося сьогодні, щоб Господь і їх прославив славою святих і вони стали відомі цілому світу. Серед таких – мученики й ісповідники ХХ ст., яких знаємо, що було багато, але які, на жаль, поки-що не проголошені святими чи блаженними. З-поміж них – два великі мужі нашої Церкви – Митрополит Андрей (Шептицький) та Патріарх Йосиф (Сліпий). Молімося за їх прославу і якнайшвидшу беатифікацію та канонізацію.
Святі української землі, пам’ять яких сьогодні світло згадуємо, в свій час і в різних обставинах взяли на себе солодке ярмо Христове (пор. Мт. 11,29-30) і гідно виконували заповіді любові до Бога і до ближнього. Часи в які вони жили були нелегкі, можливо в багатьох випадках набагато важчі ніж ті, в яких живемо ми. Проте наші українські святі не складали рук перед труднощами, а «боролися доброю борнею, скінчили біг – віру зберегли» (ІІ Тим. 4,7), своїм життям, словом і прикладом просвічуючи світ і роблячи його кращим. Слуга Божий Митрополит Андрей (Шептицький) так вказав нам шлях святості через сповнення Євангелії: „Причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі… Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб суперничати з небесними ангелами. Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости” (Андрей Шептицький, Про виховання). Прислухаймося до слів цього Христового праведника і великого сина українського народу!
Дорогі у Христі, ми зобов’язані не тільки почитати святих і до них звертатися у наших молитвах, але й наслідувати їхнє життя і святість. Свято всіх святих українського народу має дві найважливіші цілі. По-перше, ним наша Церква подає до наслідування своїм синам і дочкам практичні приклади, як треба жити згідно християнських засад, щоб осягнути вінок святості. Кожна людина серед усяких обставин може бути святою й зобов’язана прагнути святості, адже до цього кличе нас Бог: «Святими ви мусите бути, бо я – святий, Господь, Бог ваш», – читаємо у Святому Письмі (пор. Лев.19,2; 11,44; 20,7; І Пт.1,16). До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: „Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (пор. Мт.5,48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов’язок святості: „Це ж саме воля Божа — святість ваша” (І Сол.4,3). Якщо шляхом духовного вдосконалення пройшли наші брати й сестри по крові, які жили посеред нас, говорили та думали подібними з нами словами, носили подібні імена, то й ми з Вами здатні повторити їх християнських подвиг та стати святими. По-друге, ми маємо добру нагоду просити у цих наших святих молитовної допомоги та заступництва, щоб ми могли пройти цим шляхом святості, щоб віра в Триєдиного Бога єднала все наше суспільство, щоб весь наш український народ єдиним серцем і єдиним устами прославляв Христа Господа на Богом благословенній українській землі….
Тому, дорогі у Христі, молімося до наших українських святих і наслідуймо їх духовний подвиг. Їх молитви перед Божим престолом та приклад чеснотливого життя освітлюють і освячують наш життєвий шлях. Прямуймо до святості, живучи згідно Божих і церковних заповідей, щоденне сповнюючи Божу волю, будучи вірними обов’язкам свого стану. Ми віримо, що це стане запорукою відродження нашого суспільства, наших родин, кожного зокрема. Це запорука не тільки земного благополуччя, а насамперед шлях до щасливої вічності, на який нам вказують і до якого закликають святі нашої української землі.
Владика Ярослав (Приріз)
Рішенням Синоду єпископів УГКЦ у четверту неділю після Зіслання Святого Духа постановлено святкувати празник Всіх святих українського народу.
Усі свята літургійного року Вселенської Христової Церкви безпосередньо пов’язані з величезним таїнством Богочоловіка, яке, за Провидінням Господнім, стало основою нашої віри. Кожне торжество, незалежно від свого місця в календарі та часової віддалености від Празника празників — світлого дня Пасхи, — ніби якоюсь невидимою ниткою з’єднане зі спогадом про Воскресення. Пригадуємо це славне дійство не лише щодня, як апостоли, служінням Таїнства Христової Жертви в Пресвятій Євхаристії, і в пам’яті святкування кожного „першого дня тижня”, „дня Господнього” у неділю, і в радості поминання будь-якого з великих дванадесятих Господських чи Богородичних празників — дивовижних подій історії спасіння, які безпосередньо співвідносні з Торжеством торжеств, і в окремих щоденних святкуваннях кожного одиничного вияву сили і могутности Воскреслого Спасителя, сповіщених світові через життя і діяння його святих.
Зачудовані многоликістю таких проявів, ми, серед нашої обмежености та немочі, пробуємо узагальнювати для себе ці спалахи Духа, беручи за приклад для наслідування якусь одну з чеснот та ціх праведного життя в Бозі цих великих подвижників, в особливий спосіб виокремлюючи та підкреслюючи її значимість для нас через тексти величань та благодарення Богові наших літургійних молитов. Так постають перед нашими очима численні когорти великих патріархів, побожних праотців, богоносних отців, богоглаголивих пророків, всехвальних апостолів, добропобідних мучеників, неустрашимих ісповідників, чеснотливих страстотерпців, ангелоподібних преподобних, гідних подиву безсрібників і чеснотливих праведних…
Особливо радісно стає на серці українського молільника, коли він вряди-годи впізнає тих, чиї чесноти і свідчення є особливо близькими йому за духом, бо їхні життя і діяльність по-особливому пов’язані плоттю і кров’ю з нашим народом, його історією, культурою та релігійним переживанням. Ось і сьогодні відчуваємо особливе піднесення, прохаючи про заступництво перед троном Всевишнього у наших болях та немочах святих рівноапостольних великих князів і просвітителів української землі Володимира та Ольгу, стовпів віри й славетних воїнів Христових, засновників українського монашества преподобних Антонія і Теодосія, світочів смирення, побожности, миру, справедливости та непротивлення злу страдників Бориса і Гліба, подвижника церковного єднання священномученика Йосафата, преподобної Йосафати (Гордашевської), блаженних пратулинських мучеників Данила, Луку, Вартоломея, Онуфрія, Пилипа, Костянтина, Микиту, Ігнатія, Вікентія, Івана, Константина, Максима, Михаїла та їх братів у звитязі мучеництва пізніших часів Миколая, Григорія, Йосафата, Івана, Григорія, Василія, Микиту, Симона, Теодора, Павла, Петра, Климентія, Леоніда, Миколу, Омеляна, Зенона, Івана, Северіяна, Якима, Віталія, Андрія, Миколу, Романа, Олексія, Лаврентію, Олімпію, Тарсикію, Володимира… і сотень чи навіть тисяч тих инших наших братів і сестер, імен яких ми не знаємо, але котрі, як і вони, осяяні сяйвом божественної слави.
Саме сьогодні маємо можливість глибше замислитися над значимістю цих невідомих, але таких рідних нам людей у справі нашого з вами спасіння. Адже це саме сьогодні збірне свято всіх тих, хто в різний час і в різний спосіб своїм свідченням віри зумів притягнути на нашу землю благодать Святого Духа, котра, хоч незрима за своєю природою, так видимо виявила себе і в нашому з вами покликанні до співучасти в тому всесвітньому братстві, що гордо зве себе Христовою Церквою. Невідомі нам їхні імена, але чи від цього повинна бути меншою наша їм вдячність, инакші умови нашого і їхнього життя і деколи ми дуже віддалені один від одного у часі, але чи є це перешкодою для молитви?
З иншого боку, це свято є для нас не тільки прикладом подвижництва, воно також сповнене благодарних і просительних молитов за їхнє дієве заступництво, але і празником нас самих, днем, коли торжествуємо і нашу з вами святість. Поміркуймо лишень, якщо в контексті цього святкування говоримо про багатьох „незнаних нам подвижників”, ми не маємо права зачислити до когорти наших канонізованих святих чи блаженних і тих, хто безпосередньо був із нами, хто спасався зовсім поруч?
А що вже говорити про тих наших сучасників, які в побуті й на роботі, у родинному житті чи в приятельських і добросусідських стосунках, серед небезпек і терпінь спокійно живуть і трудяться з любов’ю, радістю, миром, терпеливістю, добротливістю, милосердям, вірою, лагідністю і поміркованістю… Чому б мали ми закривати очі та соромитися тієї святости, яку Бог щедро виливає на них, виявляючи її у всіх цих їхніх добрих справах? Чи не тому, що ми не звикли бачити благодіяння Господні у власних душах, що слово „святий” — за велінням духа цього світу — звучить у наших вухах радше як глузування, що ніяк не насмілимося повірити в те, що й ми святі, і взяти нарешті на себе самих відповідальність за власну святість?
Тому так важливо сьогодні нам, християнам України третього тисячоліття, йти за Христом і „поводитися, як діти світла”, пам’ятати, що сьогоднішнім торжеством Господь перекидає до наших сердець ще один місток через прірву гріха, яка відділяє нас від Його святости, укріплюючи нас і заохочуючи сміливо ступати тим вузьким шляхом досконалости, що його проторили нам сотні і тисячі наших відомих і невідомих братів-співучасників Його благодати.
о. Роман Тереховський
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО РИМЛЯН 8, 28-39.
Браття, знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за його постановою, усе співдіє на добро. Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; яких же наперед призначив, тих і покликав; і яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.
Що отже скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас; як, отже, разом із ним не дасть нам усього? Хто буде винуватити вибраних Божих, коли Бог оправдує, хто засудить? Христос Ісус, який умер, щобільше – й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас.
Хто нас відлучить від любови Христа? Горе чи страждання, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Бо написано: За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець, призначених на заріз.
Але в усьому цьому маємо повну перемогу завдяки тому, хто возлюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інше яке сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 5, 1-16.
Побачивши народ, він зійшов на гору. І коли сів, підійшли до нього його учні; і він, відкривши уста, почав навчати їх:
Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне.
Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.
Блаженні засмучені, бо будуть утішені.
Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться.
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.
Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє царство небесне.
Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та наговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи, мене ради.
Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами.
Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди.
Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті.
Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.
Рм. 8, 28–39. „Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?”
Апостол Павло категорично вказує на те, що ніщо зовнішнє, що б не діялось і не відбувалось, не може нас віддалити від Ісуса Христа. Згадаймо тут приклад мучеників, навіть коли їм відбирали життя, але не могли тоді відібрати від них Господа. До того ж, вони раділи, що можуть потерпіти за Господа!
Ми ж часто невдоволені щоденними обставинами, нарікаємо на них, маємо претензії до когось чи до чогось. Це означає, що нам бракує розуміння, що все є так, як нам дав Господь. Будьмо свідомі, що ті обставини, складні та проблематичні, вони не є понад нашу силу.
Які б труднощі нам ставали на перешкоді, ми завжди можемо залишитися з Богом.
Мт. 5, 1-16. „Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі”.
Господь називає блаженствами те, що ми по-людськи вважаємо терпінням, несправедливістю і чого не бажаємо ні собі, ні своїм близьким. Коли настають будь-які проблеми, ми швидше хочемо їх позбутися. Навіть коли і знаємо, що шлях до блаженства проходить через труднощі, все одно нелегко сприйняти, що Господь послав їх нам.
Інколи першим почуттям, яке можемо мати у важких і проблематичних ситуаціях, є злість: на ворогів, на ближніх, на себе, навіть і на Бога. Але якщо сприйняти кожну з цих ситуацій як таку, що її дарував Господь, щоб ми змінювалися, ставали ближчими до Нього, зростали в Ньому, тоді зможемо відшукати той сенс, який закладений у кожній події.
Уміймо всі невигоди нашого життя сприймати як нагоди стати ближчими до Бога та ставати активнішим учасником Його Царства!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Рання зірнице Христової благовісти у городі Києві, свята княгине Ольго,* святий рівноапостольний Володимире, христителю Руси-України,* і всі святі князі, боговгодні провідники нашого народу!* Вашим праведним життям відкрили ви нам* двері Божої істини й благодаті.* Ви закріпили Церкву Христову на землях України.* Ви повсякчасні покровителі й заступники наші.* Ви наша честь і слава.* Тому нехай навіки сяють ваші імена* і будуть для нас натхненням до вірности й витривалости у святій вірі* – на спасіння душ наших.
Всі хори архиєреїв-святителів, могутні світила української Церкви!* Як вірні послідовники апостолів і добрі пастирі,* ви вірно берегли доручене вам стадо,* вели його дорогами правди і дбайливо подавали йому духовну поживу,* не вагаючись і життя своє віддати за свої вівці.* Тож, разом зі святим священномучеником Йосафатом,* вимолюйте українському народові у Начальника Пастирів – Христа Бога,* вірности його заповітам* і душам нашим великої милости.
Мученики й ісповідники, святителі, ієреї, преподобні й усі миряни,* що Христа ради каралися по в’язницях і каторгах,* ламані душевно, побоями, голодом і холодом нищені!* Ваше число та ваші імена відомі тільки всевидющому Богові.* Ви ріки крови праведної пролляли* і сльозами підвали в’язниць та землю каторжну скропили.* Ваша мученицька кров свідчить перед небом і всією землею* про вашу непохитну вірність Богові.* Ви могутні заступники наші перед престолом Всевишнього,* тож моліть з Богородицею Отця небесного,* Спасителя Христа й Утішителя Духа за повсякчасне благословення для нашої Церкви й народу,* щоб вони могли завжди вільно й радісно* прославляти ваші святі імена.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 3:
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою Своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні ада ізбавив нас і подав світові велику милість.
І святим, глас 4:
Христославні князі і святителі,* преподобні і мученики,* і незламні ісповідники всіх часів християнської України,* моліть Христа Бога, щоб Він споглянув ласкавим оком на наш народ,* і дав йому ласку витривати у вірі,* і щоб спаслися душі богомольних вірних,* що вшановують священну вашу пам’ять.
Кондак воскресний, глас 3:
Воскрес Ти днесь із гробу, Щедрий,* і нас возвів Ти із врат смертних,* днесь Адам ликує і радується Єва,* а разом пророки з патріархами неперестанно оспівують* божественну могутність влади Твоєї.
Слава: Кондак святим, глас 4:
Ясними світилами ви сяєте, Богом натхненні праведники нашої Церкви,* і прикладом заохотливим служите громадам вірних* по всьому християнському світі.* Тому-то в покорі схиляємо перед вами наші голови,* дякуючи великому і вселаскавому Богові,* що вчинив вас нашими заступниками в небі* і молільниками за душі наші.
I нині: Богородичний, глас 4:
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім Різдві Твоїм.* Його празнують люди Твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
о. Петро Фостик
