На кожній Службі Божій відбувається Малий Вхід з Євангелієм, який нагадує про вихід Божого Сина на Йордан, де Він був хрещений Іваном. Після цього Ісус переміг спокусника в пустелі, а потім починає прилюдно проповідувати Добру Новину про Боже Царство.
Сьогодні Святе Євангеліє наводить нам цитату старозавітного пророка Ісаї, яка сповнилася на останньому і найбільшому пророкові Старого і першому пророкові Нового Завіту, попереднику Господньому Іванові: „Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу. Голос вопіющого в пустелі: готуйте дорогу Господеві, вирівняйте стежки його” (Мр. 1, 2-3). Іван закликав людей до покаяння та хрестив їх у Йордані „на прощення гріхів”. Перебування Івана в пустелі та хрещення людей Йорданською водою можемо розглядати як у прямому розумінні, так і в глибшому. Дійсно, з дитинства Іван перебував у пустелі, приготовляючи себе до проповіді. Там він вів строге аскетичне життя: строго постив „їв сарану й дикий мед”, постійно молився та роздумував про Бога і спасіння людських душ. Проповідуючи, Іван вказував людям на їхні гріхи та побуджував їхні серця до покаяння. Він вказував на Того, хто йшов за ним і був сильніший від нього. Проповідуючи не себе, але Бога, Іванова проповідь мала великий успіх, і він здобув багатьох прихильників.
Прийшовши з пустелі на Йордан, Іван застав іншу пустелю – пустелю людських душ. Цю пустелю в серцях людей навів гріх, спустошивши там усе живе і благородне. Перед приходом Божого Сина люди витворили собі інших богів ідолів, а правдивого Бога забули і зневажали. У різні часи Господь посилав до них багатьох пророків, але вони і їх зневажали і вбивали. Саме ця, запущена гріхами пустеля людських душ, прагнула цієї благодатної роси Божої мудрості, якою зрошував її Предтеча Господній, вказуючи на грядущого Месію. Ще з давніх старозавітних часів вода вважалася символом очищення (змивання бруду). Тож хрещення в Йордані мало викликати в людей саме почуття покаяння за свої провини та навернення до життя з Богом. У цьому й полягало „приготування дороги та вирівнювання стежки”, щоб заповнити на цій дорозі прогалини гріха та зрізати горби людської гордості.
Прихильників Іванової проповіді було дуже багато, бо кожна людина розуміла, що на її совісті є безліч провин перед Богом, тому й прагнула очищення. Тільки зачерствілі, самозакохані в багатстві, славі, владі і розвагах не хотіли дивитися правді в очі. Для таких гріх став нормою життя і безгрішне життя для них було неприйнятним. Як „голосу вопіющого в пустелі” ніхто не чує, так вони з пустелі гріха не чують голосу пророка.
Ми живемо вже в третьому тисячолітті, але й тепер людські душі засипані грішним піском опустілої пустелі. Розважмо над тим, як ми духовно збідніли, як притупилися наші почуття через те, що викреслили Бога зі свого життя.
Багато хто пишається своїми матеріальними достатками, кар’єрою, славою та, попри все, не знаходить там щастя. Чому? Бо добре знає, що дійшов до цього через гріх: через людську кривду, сльози, через обман, шантаж, підкупність. „Я сподівався відзначитися там, де успіх вимірюють брехнею. Таке вже засліплення людей; вони ще й пишаються своєю сліпотою!” – каже св. Августин. Можемо сказати, що гріхів намножилося стільки, як піску в пустелі. Чи чуємо ми голос Церкви, яка не перестає кликати всіх до покаяння словами Івана Хрестителя: „Покайтесь, бо наблизилося царство небесне” (Мт. 3, 2). Шкода, але і ми часто подібні до тих зачерствілих, байдужих людей, що живуть тільки нинішнім днем і не думають про завтрашній, про вічність. Подумаймо, чи не духовна пустеля панує тепер на землі, коли гріх, мов павутиння, огорнув людей планети? Гріх став причиною численних бід і нещасть на землі. На наших очах у світі то в одному, то в іншому місці ведуться страшні війни, вбивства людей на фоні гніву, ревності чи на замовлення. Звідусіль надходять тривожні повідомлення про насильство, викрадення дітей, грабежі, злодійство.
Загорділа в собі людина, що будує свій рай без Бога, терпить постійні розчарування, як колись будівничі Вавилонської вежі: на жаль, уже звичним явищем стають численні випадки розбиття літаків, кораблів, аварій у шахтах та інше. Часті землетруси, вулкани, снігопади, повені, голод — все це ознаки близького часу знищення Єрусалиму, провіщені Ісусом Христом, які незадовго збулися. Як вони нам нагадують теперішній час?! Навіть поява лжепророків, що приходять в різних місцях під іменем Христа… („Біле братство”, різні секти). „Як зір маємо від Бога, щоб розпізнавати видиме (що в ньому білого, а що чорного кольору), так і розум дарований нам від Бога, щоб розпізнавати, що корисне для душі, а що шкідливе.” (св. Антоній Великий).
Остерігаймося злих провідників, що можуть завести до вічної ями. Таких застерігає Предтеча Господній: „Ба вже й сокира при корені дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають та вкинуть у вогонь” (Лк. 3, 9). „Якщо хто не пробуває в мені, каже Христос, – того, як гілку, викинуть геть, і він усохне; зберуть їх і у вогонь кинуть, і вони згорять” (Ів. 15, 6). Вже самі логічні роздуми про те, що за гріх наступить кара, мали б побудити нас до покаяння, хоч набагато краще, коли ми каємось не зі страху перед карою, а з любові до Бога, якого ми образили. „…покаяння є чудесним хлібом Божим. Господь вкушає в ньому наш іспит сумління. Він п’є покаянні сльози скрухи і насолоджується пахощами щирими зітханнями, тому що вони для Нього кадило запашне. Ось різноманітна пожива Божа: стриманість, піст, чування, сумлінна молитва, смиренна покора – усе це миліше Господеві від численних жертв” (св. Єфрем Сирійський). Пам’ятаймо, що ми завжди є люблені Богом, який, як люблячий батько, чекає навернення своїх заблуканих синів. Не біймося бути неприйнятими, бо Господь чекає на наше розкаяння, щоб знову повернути нам синівські права. „Ти (Господи) лагідною рукою вмієш викорчовувати терня, якого немає у Твоїм раю” (св. Августин).
Один дванадцятирічний хлопець украв у свого товариша годинник, коли той купався у річці. Вже з самого моменту крадіжки він відчув страшний неспокій у серці: страх, жалюгідний принизливий стан, почуття провини. Признатися в цьому він не наважувався. Особливу гризоту совісті він переносив тоді, коли бачив, як його товариш довго шукав годинника на березі річки, як батько бив його за те, що „загубив” нову батькову покупку, як мама сварила його за неуважність. Вкрадена річ не принесла очікуваного щастя. Навпаки, прийшло тільки одне роздратування, незадоволення самим собою. Він вже не радий був тому, що вчинив. З такими докорами сумління він ходив цілих два місяці, які перетворилися для нього на справжнє пекло.
Одного разу він вирішив виправити помилку. Перемагаючи страх і сором, поніс він годинник своєму товаришу. Сподівався на заслужену відплату за вчинену крадіжку, але далі жити з цим він не міг.
Не знаю чи простиш мені, ось твій годинник, – винувато зізнавався.
Дякую, друже! – почулася несподівана ласкава відповідь товариша.
Через мить вони подали собі руки, що означало: „Мир, дружба!” Недавній винуватець в захопленні вигукнув: „Тепер я найщасливіший на світі!” За кілька днів він відбув Сповідь, прийняв святе Причастя і справді був найщасливішим, бо повернув спокій душі. В такому захопленні св. Августин каже: „Хочу полюбити Тебе, Господи, хочу подякувати Тобі, хочу прославляти ім’я Твоє, тому що Ти відпустив мені такі численні й погані і такі грішні мої вчинки. Твоїй ласці і Твоєму милосердю я приписую те, що Ти розтопив мої гріхи, як лід.”
Думаю, що нам всім є в чому розкаятися, бо каже молитва: „Немає чоловіка, що жив би, а не згрішив”. Через купіль у святій Тайні Покаяння ми одягнемося у нову одежу Христа. Ось як каже святий Макарій Великий: „Уяви собі, що цар, зустрівши якусь бідну дівчину в лахміттях, не пройшов байдуже повз неї, але зняв із неї брудну одіж, обмив її, прикрасив світлими ризами і запросив причаститися трапези на царському бенкеті.
Так і Господь, знайшовши душу ураженою й засмученою, дав їй ліки, зняв із неї нечисту одежу й ганьбу пороку та зодягнув її в ризи царські, небесні, Божественні, світлоносні й славні, возложив на неї вінець та прилучив її до царської трапези на радість і веселість. Амінь.
о. Орест Рубель
Господь, небесний Батько, щоб приготувати людство до приходу свого Єдинородного Сина, послав перед ним, Його предтечу, святого Івана Хрестителя. Про це вже сотні літ заздалегідь сповіщав пророк Ісая словами: .написано в пророка Ісаї: „Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу” ( Mp 1,2). Часи св. Івана Хрестителя, що випередив Спасителя не цілий рік, були дуже важкими, непривітними часами. Народ уже зневірювався, так довго очікуючи Бо гом обіцяне спасіння, забував поволі в чому те спасіння мало полягати й, вигадавши спасіння таке, як йому підходило, змінив свою гадку й про Спасителя. Замість очікувати Божого Терплячого Слугу, який жертвуватиме себе за спасіння грішних людей, як це проповідували пророк Ісая й псальмопівець цар Давид, вигадав та й вимріяв собі його як переможного царя, який знищить усіх ворогів вибраного народу, підіб’є їх під владу Ізраїля, та й зробить їх панами над цілим світом. Тому-то народ не дуже й слухав проповіді св. Івана Хрестителя, бо він не голосив ім те, що вони хотіли слухати. Він бо голосив каяття, відкинення гріхів, поворот до Бога; а вони бажали собі почути про переможного Месію, месника їхніх кривд, та й вождя, що приверне царство Ізраїля в давній його славі й могутності. Тож і не диво, що голос Хрестителя був дійсно голосом „вопіющого во пустині!” Були однак такі, що слухали його, були це люди вбогі, що навіть не сподівалися великої зміни у своїй долі без огляду на те, хто б то прийняв владу в землі Ізраїльській — жиди чи римляни. Були митарі, тобто збирачі податків і митних оплат, були найбільш зненавидженими людьми, тому жиди вважали їх не лише грішниками, але й зрадниками свого народу, бо збираючи податки, вони спомагали ворогів-римлян. Так то вони, публичні грішниці й жидівські жовніри, що служили в римській армії, як допоміжні відділи, приходили до Івана Хрестителя. На них усіх дивилися жиди, а передусім пануючі кляси як архиєреї, фарисеї й книжники, неначе на шумовиння, яке не було гідне, щоб їх називано Ізраїльтянами. Вони-то слухали наук св. Івана, каялись своїх гріхів, приймали Іванове хрещення як знак готовості змінити дотеперішнє життя і цим приготовлялися до приходу Месії, який уже був близько. Ісус характеризує цих каянників як таких, що показались гідними Його спасіння: „Направду кажу вам, що митарі й блудниці випереджують вас у Бо жому Царстві. Прийшов бо був Іван дорогою правди, та ви не повірили йому; митарі й блудниці повірили йому, а ви, бачивши те, навіть потім не розкаялись, щоб повірити йому” (Мт 21,31с).
Не дуже змінилось відношення народу в наших часах. Голос святішого Отця, єпископів і священиків здається кличуть тепер також наче б у пустині. Лише мала горстка людей здається слухав. Велика більшість християн так пристала до цього земного життя, до гріховного вживання земних дібр і задоволення своїх пристрастей, що не мають і часу йти до церкви послухати чого вона навчав. Деякі з тих, що ще приходять та й слухають, сміються й кепкують собі з осторог служителів церков них, коли ті закликають їх зійти з дороги гріха й ступити на стежку Божих Заповідей. Вони кажуть, що таке навчання вже перестаріле, що давні заповіді й мораль уже не обов’язують модерної людини. Модерна людина має не тільки право, але й обов’язок жити, як ій подобається й уживати всіх засобів, які запевняють їй як найбільшу розкіш – вдоволення. Те все, що Церква Христова, спираючись на навчання Бого-чоловіка, плакала злом-гріхом, теперішні учені, проповідники, а то а деякі католицькі священики вважають перестарілим і недійсним. Згідно з їхньою гадкою Отці Церкви, церковні письменники, а то й папи не зрозуміли науки Христової і тому поробили різні обмеження, та навчали, що їхнє переступлення – це вже гріх. На гадку тих модерних учителів, Бог, що в Богом любові, не міг заборонювати людям уживати туземного життя, розкоші. Тому зараз настав час, щоб усе старе змінити й зачати нову мораль, та й сперти її не на право заповіді, як було перед тим, але на любов. Очевидно, любов вони розуміють не так як її Христос розумів і навчав, але беруть під увагу тільки ту грубу, низьку, змислову любов-задоволення статевих пожадань. Тому и навчають, що подружня, це вже перестаріла установа, що обмежує вільні зносини між людьми, вони бо повинні мати цілковиту слободу любити кожного, хто тільки їм подобається. Не можна зв’язувати двоє людей на ціле життя, бо це неприродне. Подружжя, і то нерозривне, в якраз причиною такого великого числа розводів, бо по якомусь часі подруги стають знуджені собою. Таке безвідповідальне життя не сприяв вихованню дітей, тому вони уникають їх за допомогою всяких можливих засобів, чи то запобігаючи заплідненню, а в випадну тяжі просто зігнанням плоду. Вистачить лише глянути на теперішню молодь, що з мішком на плечах блукає безцільно по дорогах з міста до міста, щоб по бачити наслідки такої модерної науки, філософії а поступової релігії. Молодь неначе які покидьки суспільства живе тим проповідуваним «вільним життям серед загальної розпусти, гомосексуалізму, лєзбіїзму, задурманюючи собі голови наркотиками; поширюючи між собою венеричні хвороби, взаємно себе вимордовуючи. Ось наслідки нової застосованої до модерного життя релігії.
Де ж вихід з цього важкого положення? Хто може нам його тепер принести? Спасіння, як колись у часах св. Івана Хрестителя й Христа Спасителя, криється в тих самих словах: « Кайтесь, бо наблизилось царство небесне! » (Мт 3,2). Кайтесь своїх гріхів, зрозумійте й признайте, що ви робили зло, заверніть з дороги, що веде до загибелі, та й « Приготуйте дорогу Господеві, вирівнюйте Його стежки » (Мт 3,3). Зрозуміймо добре оцю правду, що Христос Спаситель своїми терпіннями в смертю на хресті ще не поставив нас у небі, не зробив людьми досконалими. Він лише здобув нам можливість, дав засоби звільнитись від гріхів, з влади диявола, щоб стати дітьми Божими. Він вислу жив нам потрібні ласки в свого небесного Отця і їх залишив нам у своїй організації, в Церкві святій. Ті засоби, тобто Божа наука Святі Тайни, є спроможні піднести нас з багна гріхів і лихих схильностей. Тих Тайн в усіх сім, а передусім св. Тайна Хрещення, Сповіді Пресв. Євхаристії. Тільки від нас самих залежить, чи будемо чистими і праведними, чи ні, коли рішимося уживати цих засобів спасіння. Коли однак ми відмовимося їх приймати і далі будемо жити неморальним життям як досі, тоді ми безумовно пропадемо, незважаючи на всі зусилля Божого Сина а самого Бога Отця. Дуже глибоко навчає про це св. Августин, кажучи: « Чоловіче, Господь Бог, який сотворив тебе без тебе, спасти тебе без тебе не може! Це значить: якщо ми не бажаємо співдіяти з Божими ласками, не хочемо приймати Його засобів спасіння, тоді все даремне, ми не осягнемо мети, до якої нас Творець призначив.
Ба що більше, коли ми вже зрозуміли посланництво Христа, коли пізнали його науку, і все, що Він зробив для нашого спасіння, а саме, щоб визволити нас від неволі гріхів, а ми вперто противимось і не приймаємось каяття, щоби ступити на дорогу, яка веде до Бога, тоді ми самі накликуємо на свою голову страшну Божу кару. Ось послухайте, що про це кажеться в листі до Євреїв: „Бо коли ми, одержавши повне пізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає жертви за гріхи, але страшне очікування суду і палаючий вогонь помсти, який має пожерти противників” (Євр 10,26c). Ясно кажеться, що Бог зробив усе для нашого спасіння. Він поклав усі наші провини на свого Сина, щоб ми могли очиститися. Тому, коли ми не зважаючи на це все, не хочемо користати а заслуг Христа, нам не зостається нічого іншого не важка кара Божа. А що до цього то св. Дух знову попереджає нас словами: « Бо ми знаємо того, хто говорив: До мене належить відплата, я відплачу! „І ще: Господь судитиме свій народ. Страшно в впасти в руки Бога живого” (Євр 10,30с). Тому розважмо добре, та й призадумаймось над Божим закликом до покаяння, щоб ми, станувши на дорогу правди і спасіння, уникнули Божої, справедливо караючої правиці.
о. д-р М.І. Любачівський
НЕДІЛЯ ПЕРЕД БОГОЯВЛЕННЯМ – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 5 СІЧНЯ 2025, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ЯКУ ВИГОЛОСИВ О. ТИМОТЕЙ КОЦУР, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=vO4nPlymBgw
ДО ТИМОТЕЯ ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Перед Богоявленням: 2 Тим. 298 зач.; 4, 5-8.
Сину Тимотею, будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста. Виконуй твою службу.
Бо я вже готовий пролити мою кровну жертву, і час мого відходу настав. Я змагався добрим змагом, скінчив біг, віру зберіг. Тепер же приготований мені вінець справедливости, що дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали його появи.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Перед Богоявленням: Мр. 1 зач. 1, 1-8.
Початок євангелія Ісуса Христа, Сина Божого. Як написано в пророка Ісаї: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу.
Голос вопіющого в пустині : готуйте дорогу Господеві, вирівняйте стежки його.
Так виступив Іван, христячи у пустині та проповідуючи хрищення покаяння на прощення гріхів. І виходили до нього вся країна юдейська та всі мешканці Єрусалиму, христились від нього в ріці Йордані і визнавали гріхи свої.
Іван був одягнений в. одежу з верблюжого волосу, носив ремінний пояс на бедрах і їв сарану й дикий мед. Він проповідував, кажучи: – Слідом за мною йде сильніший від мене, якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Духом Святим.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Так виступив Іван, христячи у пустині та проповідуючи хрищення покаяння на прощення гріхів. І виходили до нього вся країна юдейська та всі мешканці Єрусалиму, христились від нього в ріці Йордані і визнавали гріхи свої.
Іван був одягнений в. одежу з верблюжого волосу, носив ремінний пояс на бедрах і їв сарану й дикий мед. Він проповідував, кажучи: – Слідом за мною йде сильніший від мене, якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Духом Святим.
Побожно заспіваймо* передсвяткових пісень* світлого хрищення Бога нашого!* Ось бо він, як людина,* хоче в тілі прийти до свого Предтечі* й просити спасенного хрищення* на збудування всіх,* що вірою священно просвічуються* і є причасниками Святого Духа.
Христос показується,* Бог появляється відкрито,* як у давнину написав Давид,* і йде до слуги просити хрищення.* Йордане-ріко, наповнись веселістю,* земле і море,* гори і пагорби,* і людські серця радійте нині,* приймаючи духовне світло.
Як зможуть прийняти річкові води тебе,* всесильний Господи,* що є, – як написано, – рікою миру* і потоком радости?* Тебе, що виходиш нагим,* а небо покриваєш хмарами,* і тебе, що виявляєш* всяку ворожу злобу,* і в нетління землян одягаєш?
Як очевидці й свідки* воплоченого Слова,* славитесь ви, премудрі Учні.* Немов світлі блискавки,* появилися ви світові,* і як духовні гори, проточуєте насолоду;* як райські ріки невисушні, ви розлилися* і божественними водами напоюєте* поганські громади.
Як проміння лискуче* духовним сяйвом,* ставши слугами Христових таїнств,* були ви послані на весь світ,* щоб чудодійність щедро роздавати.* Ви − служителі Христових тайн,* богописані скрижалі Божої благодаті* і богоданного закону,* пребагаті виконавці святих таїнств.
Рибальська тростина* богомудрими науками* і нарисами догматів* перекреслила чванливість* і велемовність мудреців,* ясно виклавши спасенні таїнства євангелій,* причастя вічної поживи,* ангельську насолоду* і вічну славу.
Приходить на Йордан Христос – істина, щоб христитися від Івана,* і цей каже йому:* Я потребую від тебе христитися, а ти йдеш до мене?* Не смію, як сіно, діткнутися вогню!* Ти мене освяти, Владико, божественним явлінням своїм.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний (г. 3):
Хай веселя́ться небе́сні, хай ра́дуються земні́ї,* бо яви́в могу́тність руки́ Своє́ї Госпо́дь,* подола́в сме́ртю смерть, пе́рвенцем ме́ртвих став,* з безо́дні а́ду ви́зволив нас* і пода́в сві́тові вели́ку ми́лість.
Тропар (г. 4):
Повернулася назад колись ріка Йордан під плащем Єлисеєвим,* коли вознісся Ілля,* і розділилися води обабіч,* і сталась сушею дорога, що була мокрою*– в образ воістину хрещення,* яким ми пливуче русло життя проходимо.* Христос явився у Йордані освятити води.
Сла́ва: Кондак воскресний (г. 3):
Воскре́с Ти днесь із гро́бу, Ще́дрий,* і нас ви́вів Ти із врат сме́ртних,* днесь Ада́м лику́є і ра́дується Є́ва,* а проро́ки ра́зом із патрія́рхами непереста́нно оспі́вують* божестве́нну могу́тність вла́ди Твоє́ї.
І ни́ні: Кондак (г. 4):
У струях днесь Йорданових був Господь,* каже Іванові:* Не бійся мене хрестити,* я бо прийшов спасти Адама первозданного.
Прокімен (г. 3): Співа́йте Бо́гові на́шому, співа́йте; співа́йте Царе́ві на́шому, співа́йте (Пс. 46,7).
Стих: Усі́ наро́ди, заплещі́те руќами, воскли́кніть Бо́гові го́лосом ра́дости (Пс. 46,2).
Алилуя (г. 3): На Те́бе, Го́споди, я упова́в, хай не посоро́млюся пові́к (Пс. 30,2).
Стих: Стань мені́ Бо́гом-Оборо́нцем і до́мом пристано́вища на спасі́ння мені́ (Пс. 30,3).
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святих мучеників Теопемпта й Теони, преподобної Синклитікії Олександрійської, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
о. Петро Фостик
