Віра в Христа спонукує його творити чуда
Сьогоднішня св. Євангелія розповідає про два чуда, що їх звершив Христос Спаситель. Причиною тих чудесних оздоровлень була, з одного боку віра людей у всемогутню силу Христову, а з другого боку віра в Його милосердя й Його готовість допомогти їм у нещасті в їхній біді. Повернувшися з Герази Спасителя зустрів і вітав народ, і, як звичайно, серед народу було багато людей, які очікували помочі від Нього. Одним із тих, що дожидали помочі, був начальник Божниці (дому молитви) Яір на ім’я, „якого дочка 12-латня умирала” (Лк 8,42). Ісус на дався нещасному батькові довго просити, але як звичайно, почувши про те, негайно пустився в дорогу до дому Яіра, щоб її оздоровити. Та між народом була ще одна жінка, яка хворіла на кровотечу, й вона також сподівалася чудесного оздоровлення. євангелист Лука каже про неї таке:
„Аж тут жінка якась, що дванадцять років хвора була на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг Її оздоровити, підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою – спинилась її кровотеча” (Лк 8,43с).
Всезнаючий Господь відчув той дотик, хоч вона доторкнулась лише краю Його зовнішньої одежі, тому, обертаючись спитав, хто доторкнувся Його? На відповідь св. Петра, що стільки людей товпиться й тиснесь, намагаючись ближче прийти до Нього, а то й доторкнутись Його славного учителя й чудотворця, відповідає Христос, що це не був звичайний дотик, як несвідоме доторкання, чи дотик цікавої людини, але особливий дотик, спричинений потребою й вірою в Нього, тому каже Ісус:
„ Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене” (Лк 8,46). А тоді ця жінка, „ побачивши, що не втаїлась, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналась перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала” (Лк 8,47).
Дивно вам буде напевно, чому ця жінка не виявила Христові яка в неї хвороба та й чому прилюдно не просила про поміч? У неї була найперше жіноча хвороба, а тодішні люди ще не говорили так свобідно й публічно про статеві хвороби, як це говорять і пишуть, чи то в різних фільмах зараз показують. Тоді люди мали ще трохи стиду та й про ті речі ніхто, а передусім жінки так свобідно не говорили. Доторкнулась вона Спасителя потайки, тому що кровотеча була одною з тих хворіб, яка робила людину нечистою й не тільки її саму, але й усе, чого вона доторкнулась. Така нечиста людина не могла брати участи в жодних богослужбах, не могла, як тоді казалося, стояти перед Господом. Тому кари, тому що допустилась великої провини, добровільно роблячи визначного Вчителя законно нечистим. Ісус однак, на превелике її здивування, не то що не картає її, але ще й хвалить, словами:
„ Дочко, віра твоя спасла тебе” (Лк 8,48).
У між часі слуга з дому начальника божниці прийшов і каже:
„ Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя „ (Лк 8,49). „ Ісус почувши те, озвався до нього: „ Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться „ (Лк 8,50).
І дійсно Ісус пішовши до дому начальника божниці, воскресив померлу дочку.
В тих двох чудах, як також у багатьох інших, Ісус Христос підкреслює вагу віри в Його чудотворну силу й у Його готовість помогти людям у їхньому терпінні чи їхній біді. Й від нас також Господь вимагає сильної віри й уповання на Нього й на Його готовість помагати нам у наших потребах. Про ту готовість помочі Христос запевняє нас при різних нагодах. Ось наприклад каже Він:
„ Направду кажу вам, що коли матимете віру й не завагаєтесь, ви зробите не тільки таке з фігою (яка негайно всохла, коли Христос її прокляв), але й коли горі цій скажете: Двигнися й кинься в море! – воно станеться. Ї все чого проситимете в молитві з вірою, одержите” (Мт 21,21с).
Як бачимо навіть до чуда, Христос вимагає від нас тільки віри в Нього. Це знову повторяє при іншій нагоді, словами:
„ Направду кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – й вона перенесеться; й нічого не буде вам неможливого „ (Мт 17,20).
Призадумаймось над тим запевненням Богочоловіка: „ Ї нічого не буде для вас неможливого!” Він запевняє нас так сильно й упевнено, що вислухає нас завжди й пошле нам те, про що будемо Його зі сильною вірою просити. А оці два чуда Є доказом, що Він може все зробити. Ось, наприклад кровоточива жінка, навіть і не просила Його, тільки з довір’ям доторкнулась крайчика Його верхньої одежі й Він її оздоровив. Досить було для неї мати сильну віру в Його Божу могутність і ця віра привернула їй здоров’я. В випадку начальника божниці його віра була ще конечнішою, бо він одержав був вістку, що його дочка вже померла й нікому ще не було знаним, що Спаситель має владу й над смертю та й може мертвих привертати до життя. Він однак повірив словам Христа, який запевнив його: „ Не бійся тільки віруй, 1 вона спасеться „. Він повірив й побачив славу Божу, яка привернула його дочку до життя Й віддала її йому живою й здоровою.
А тепер призадумаймось над нашою власною вірою. Живучи тут, на землі, й звикнувши до законів, що керують оцими земними речами, ми й не думаємо так дуже про Творця, який не дбає про закони природні, бо не Він підкорений їм, але вони Йому. Тому Він може керувати ними, діяти поза ними а навіть і проти них. Що ж робимо ми в біді в потребі чи хворобі? Ми звичайно звертаємось до наших рідних, свояків, приятелів чи сусідів, або лікарів та й від них сподіємось помочі, поради чи ліків. Ми забуваємо про те, що вони лише люди, такі самі немічні як і ми. Ми не думаємо, що вони немічні й дуже часто не можуть нам дати ніякої помочі, але не тому, що може вони незичні чи не добрі. Ні вони просто не мають спромоги нам помогти. Тож, чому ми не звертаємось до Того, хто має силу й владу, до Того, Якому немає нічого неможливого – до Господа Бога? Тим більше, що Він запевняє нас так часто, що хоче нам допомогти.
Тут спадає мені на думку одна подія, яку розповідає старенький священик у Тиролю, південно-західній частині Австрії. Розказував він що в його парафії була старенька жінка, яка мешкала у маленькій старій хатині, що наче ластів’яче гніздо причепилась до узбіччя високої альпійської гори. Вона приходила до того священика й жертвувала Божественну Літургію в дивному наміренні, а саме: просила відправити Богослужбу до всемогутньої правиці Бога. Священик дивувався що це за намірення, але відправляв Службу Божу. Як нам відомо високі альпійські гори, як усі інші високі гори покриті вічним снігом та льодами. Коли той сніг нападе, люди часто є свідками лавин, тобто великих мас снігу, які з великим гуркотом, тай страшною силою зсуваються по збіччях гір, потягаючи з собою все, що стояло на дорозі. Навіть цілі ліси пориває сніг зі собою неначе патички сірників. Одного дня в зимі, коли трохи сонечко пригріло, лавини почали рухатись. Одного разу люди стоячи перед церквою побачили такі маси снігу, що зі страшним гуком почали зсуватись до узбіччі гори де стояла хатина тої жінки й глядачам здавалось, що вже прийшов кінець тій хатині й її власниці. Але на диво, величезні маси снігу розділюються якраз перед тією хатиною та з оглушливим грюкотом падуть додолу. Тоді зізнається той священик, тепер я зрозумів, чому ця жінка молилась і давала служити Богослужби до всемогутньої правиці Бога. Те чудо, якого він і багато інших людей були свідками, переконало їх всіх, що може зробити всемогутність Божа.
Дехто, однак може сказати: Мені важко повірити, щоб Господь Бог вислухував наші молитви! Я вже стільки разів молився, навіть вірою, на мою думку, та все-таки Господь ніколи не вислухував моїх прохань. Якщо воно так дійсно є, тоді нам треба сказати, що це тільки наша вина в тому, що Господь не вислуховує нас. Вже св. апостол Яків каже:
„Ви просите, та не одержуєте, бо зле просите, щоб розтратити на ваші втіхи „ (Яків 4,3).
Не сповняє Господь наших молитов найперше тому, що ми дуже часто просимо про речі нехосенні, але радше шкідливі для нас, І тому Господь, як добрий Батько не хоче нам давати того, що могло б нам пошкодити. Це правда, що ми, наче ті діти, не усвідомляємо собі того, що є для нас корисне, а що шкідливе. Інші люди просять Господа, щоб метився й карав їхніх ворогів. Очевидно, й того Господь не може вислухувати, бо ті люди прогрішуються проти любови ближнього. Ми деколи просимо Господа про щось але й самі не віримо в те, що ми могли б одержати цю річ, про яку просимо. Тому й не диво, що Господь не вислухує молитви, коли ми не маємо довір’я до Нього, до Його всемогутності і Його готовості нам у біді чи потребі допомогти. Тому намагаймось просити як належить, з глибокою вірою в нашого Творця, який заявляє:
„ Направду кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця в ім’я моє, він дасть вам… Просіте ж, щоб радощів ваших було вщерть „ (Йо 16,23).
Що ж воно означає, просити в ім’я Ісуса Христа, єпитаєте? Пощо мені вам про те казати. Послухайте, що про те каже сам Богочоловік:
„ Шукайте перше Царство Боже й його справедливість, а все те (тобто речі конечні до утримання нашого життя) вам докладеться. Бо Отець ваш знає, що вам усе це потрібне… (Мт 6,33.32).
Тому просім найперше про те все, що є потрібне до спасіння нашої душі, до осягнення щастя небесного, а про все інше подбає сам Господь, який найкраще знає, чого нам потрібно й у який спосіб нам це все дати.
о. д-р М.І. Любачівський
Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату (Лк. 8, 41-56.)
Роздумуючи про оздоровленням Ісусом Христом дочки Яіра і кровоточивої жінки, варто спочатку звернути увагу на слова Апостола цієї неділі, в якому апостол Павло навчає ефесян, що саме Христос є тим, хто може поєднати людину з Богом і саму в собі, відновити її внутрішню єдність, єдність її думок і бажань, оздоровити зовнішньо і внутрішньо, допомогти їй подолати перешкоди в дорозі до Бога.
Здійснення цих слів ми бачимо у подіях сьогоднішнього Євангелія. Христос, воскресивши померлу дочку Яіра і оздоровивши жінку з довголітньої кровотечі, дарував їм мирне і щасливе життя. Звернення Яіра і кровоточивої жінки до Ісуса є проявом їхньої віри у всемогутність Христа, Його божественну силу, а тим самим молитвою про поміч. Звернення Яіра до Ісуса Христа можна назвати публічною молитвою, а молитва жінки є таємною, молитвою серця, але обидві ці молитви, ці звернення до Христа мають міцну основу – тверду віру.
У вирішенні своїх життєвих проблем люди докладають багато людських зусиль. Але є ситуації, де людські сили і можливості є обмежені, тому ми не повинні забувати про один важливий засіб – роль і силу молитви. У вирішенні будь-яких проблем християнин завжди повинен поєднувати усі свої вчинки з молитвою. Хоч одні труднощі потребують більше людських зусиль, інші потребують більше молитви, але в кожній ситуації людські вчинки треба поєднувати разом з молитвою, неначе летіти на двох крилах.
В одному місті проживало подружжя. Господь поблагословив їхню працю так, що вони були дуже заможними людьми, але всередині дев’яностих років дружина захворіла. Спочатку цьому не надали великої уваги. Відтак лікування не давало жодних позитивних результатів, бо стан здоров’я погіршувався. Жінка перенесла чотири операції. Лікарі тричі змінювали діагноз. На це пішло дуже багато грошей, навіть продали один із двох будинків, їздили на курорти, навіть за кордон, та стан здоров’я не покращувався. Чоловік був у розпачі, бо любив жінку і боявся її втратити. І ось, коли вже земські чинники не допомагали, вони почали звертатись до найбільшого лікаря — Ісуса Христа, почали більше молитися. Потім почали їздити на молитви до одного священика-монаха. Жінка швидше їздила не з думкою вилікуватись, а гідно підготувати себе до смерті. І сталося диво. Хвороба, як таємно прийшла, так і таємно зникла. Жінка досі не може пояснити, на що вона хворіла і як вилікувалася. Слава Богу, що тепер здорова. А найголовніше, що хвороба допомогла їй відродити віру і надію на Бога, до хвороби вона вірила, що Бог існує, ходила до Церкви, але це була віра поверхнева, формальна. Не було віри в серці. Терпіння допомогло їй відродити у серці віру у Всемогутнього і люблячого Бога. І ця віра врятувала її…
Різні складні ситуації у житті повинні пригадувати нам слова Христа: „У людей це неможливо, але не в Бога; у Бога все можливо” (Мр. 10, 27), і тим самим оживляти віру у силу молитви. Тобто те, що ми не можемо вирішити людськими силами, у цьому може допомогти нам молитва, як вияв віри і надії на силу Божої ласки.
Молитва про Божу поміч у труднощах зміцнить наші людські і духовні сили, дасть нові думки, допоможе знайти спільну мову, порозуміння з ближніми, впевнено здобути земне чи духовне добро.
Отже, в недолі і смутку звертаймо в молитві наші очі до Неба, де перебуває наш добрий Батько, і благаймо помочі і сили для зношення всього, що посилає нам Небо, щоб з допомогою Ісуса Христа ми змогли щасливо дійти до цієї пристані, на якій очікує нас Господь Бог!
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЕФЕСЯН 2, 14-22.
Браття, Христос – наш світ, він зробив з двох одне, зруйнувавши своїм тілом стіну, що була перегородкою, тобто ворожнечу, і скасував закон заповідей своїми постановами на те, щоб з двох зробити у себе одного нового людини, вчинивши світ між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши на ньому ворожнечу. Він прийшов і благовістив мир вам, що були далеко, і світ тим, що були близько; бо через нього, одні й другі, мають доступ до Отця в одній Дусі.
Отже, ви не чужинці більше і не приходь, але співвітчизники святих і домашніх Божих, збудовані на фундаменті апостолів і пророків, а наріжним каменем – самим Ісусом Христом. На ньому вся будівля, міцно спою, росте в святий храм у Господі; на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 8, 41-56.
У той час один чоловік приступив до Ісуса, Яір на ім’я, що був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату, бо була у нього дочка одиначка, котрий дванадцять років, і вона вмерла. І як він ішов туди, люди тиснули до нього.
А тут якась жінка, яка хворіла дванадцяти років на кровообіг і витрачала на лікарів увесь свій побут, і ніхто з них міг її зацитувати, підійшовши ззаду, торкнулася краю своєї одежі і вмить стала здоровою – зупинилася її кровотеча.
Ісус запитав: – Хто доторкнувся мені?
А що всі викупили, Петро мовив: – Наставніче, люди коло тебе товпляються і тиснуть!
Ісус сказав: – Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.
Приймаючи жінку, яка не втаїться, тремтіча підійшла і впала йому до ніг, визнала перед усіма людьми, чому доторкнулася до нього і як негайно одужала.
Сказав їй Ісус: – Дочко, віра твоя спасла тебе, іді в мирі!
Він говорив ще, як ось приходить хтось із голови синагоги і каже: – Твоя дочка померла, не турбуй більше учителя.
Ісус почувши це, звернувся до нього: – Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.
Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Івани та Якова з батьком і матір’ю дитини. Всі плакали за нею і голосили.
Він мовив: – Не плачте, вона не вмерла, вона спить.
Ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. Тоді він узяв її за руку і голосно промовив: – Дівчино, пробудись!
І дух її повернувся до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.
Еф. 2, 14-22. „Ви більше не чужинці і не приходжені, а співвітчизники святих і домашніх Божих”
У цьому світі людина як правило прагне займати різні положення, більше чи менш впливові. Вона завжди прагне утвердитися, хоче, щоб її зауважили інші. Однак Господь вказує, що важливо зовсім інше: ми не чужинці, прихожани, які мають хвилюватися за своє земне положення, а ми є співвітчизниками святих, співвітчизниками, учасниками царства Бога.
І ця співгромадянство має кожну людину, яка живе на землі, бо своєю смертю і воскресінням Господь робить всіх учасників Царства Небесного.
Але це громадянство, як і громадянство будь-якої країни, теж треба спершу прийняти, а потім за цим небесним громадянством жити.
Лк. 8, 41-56. „Дочко, віра твоя спасла тебе!”
Коли уважніше приглянемося до Євангелії, то можемо помітити, що навколо Ісуса Христа ходили великі натовпи людей. Можна тільки припускати, чому їх було так багато. Хтось прийшов із цікавості, хтось – тому, що бачив, що Він поважна особа, і хотів бути ближче до Нього. Хтось – ще з інших якихось мотивів, усвідомлюваних чи не усвідомлених. Але, напевно, мало було тих людей, які усвідомлювали, що Ісус Христос є Господь, а Господь може творити чудо.
Тому в Євангелії серед тисяч людей бачимо небагатьох, які зцілювалися. А ціцілювала їх саме їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто приходив зі вірою. Бачимо, що ця жінка серед юрби людей, які штовхали Христа, одна-єдина «доторкнулася» вірою.
Як і в нашому житті: ми, здавалося б, часто приходимо до Бога, але чи торкаємося з довірою до Нього? Бог «потребує» нашого довіри, аби щось нам дати.
Бог може все, але може все тільки через нашу віру!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар (г. 7):
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* отворив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Тропар (г 4):
Днесь благовоління Божого предзображення* і спасення людей проповідання,* у Божому храмі Діва ясно з’являється* і Христа всім предзвіщає.* Їй і ми голосно закличмо:* Радуйся, промислу Створителя сповнення.
Слава: Кондак (г. 7):
Вже більше влада смертна не зможе людей держати,* Христос бо зійшов, сокрушаючи й розоряючи сили її.* Зв’язується ад,* пророки согласно радуються,* представ Спас, мовлячи тим, що в вірі:* Вийдіть, вірні, у воскресіння.
І нині: Кондак (г. 4):
Пречистий храм Спасів,* дорогоцінна світлиця і Діва,* священна скарбниця Божої слави* днесь уводиться в дім Господній,* благодать з собою вводячи,* що в Дусі божественнім,* яку оспівують ангели Божі:* Вона є оселя небесна.
Замість Достойно, приспів: Ангели, бачачи вхід Пречистої, здивувалися, як Діва ввійшла у святая святих.
І ірмос, глас 4: Як одушевленного Божого кивоту нехай ніяк не дотикається рука оскверненних. А уста вірних, голос ангела виспівуючи, Богородиці, невмовкаючи, з радістю нехай кличуть: Справді вище всіх Ти єси, Діво чиста.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері якої Введення в храм празник звершуємо, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святого ап. Филимона і тих, що з ним, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1317843631994163
о. Петро Фостик
