Роздуми над життям багатого чоловіка цієї неділі зроджують запитання: чому Ісус Христос так критично оцінив поведінку цього чоловіка зі своїм багатством, що злого він зробив, коли на перший погляд нікого не скривдив. І хоч справді багатий чоловік нікому кривди не зробив, однак своєю нерозумною поведінкою з багатством зробив велику кривду своїй душі, забувши про Бога. „ Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? ” (Мк. 8, 37-38).
Історія нерозумного багача пригадує важливу Божу істину, що стиль життя людини, її здобутки, труднощі і проблеми є відображенням її духовного життя, стану її душі. Пригадаймо собі, що про це сказав Ісус: „ Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж – з лихого (серця) лихе виносить, бо з повноти серця промовляють його уста” (Лк. 6, 45), „По їхніх плодах ви пізнаєте їх! ” (Мт. 7,16). Вчинки людини, це правдиве дзеркало її душі. По вчинках людини ми можемо пізнати правдивий стан душі, рівень побожності особи.
Нерозумна поведінка чоловіка з отриманим багатством свідчить про стан його душі, про те, що він потрапив у неволю самолюбства, самовпевненості і самодостатності. Отримавши щедрий урожай зі своєї землі, він не відчував більше ані потреби Бога, ані допомоги інших людей, бо забув, що все є даром Божим, що це Бог поблагословив його землю, котра дала багатий урожай, загубив справжню мету життя – спасіння душі .
Зі слів Євангелія бачимо, що багач все приписує собі, кажучи: що мені робити, мій урожай, мої стодоли, мій достаток, моя душа.
Притчу про нерозумного багача можна назвати певним підсумком Євангелій всіх попередніх неділь, черговим екзаменом нашого духовного зросту і духовної зрілості, дивлячись зокрема на те, що є справжньою цінністю для мене (багатство чи душа) і метою мого життя. Людське життя постійно наповнене різним потребами тілесними і духовними. Те, чому ми віддаємо більше уваги, часу, зусиль є нашим справжнім скарбом. А який є скарб, такою є і мета нашого життя, кора привертає до себе нашу увагу. Тут варто памятати важливу істину духовного життя, що все, що людина робить у житті, не проходить безслідно, але має вплив на нашу душу, воно відбивається позитивно, або негативно на стані душі, приносить їй користь або шкоду. Коли християнин приділяє багато уваги потребам тіла, зокрема вигоди, краси, котрі не мають жодної вартості чи користі для душі, то цим завдає шкоду своїй душі, бо більше надії на щастя покладає на себе, на речі світу, ніж на Бога. Проте Бог шанує вільну волю людини. Які цінності людина ставить на перше місце, такою і є основа її життя і щастя: з Богом або без Нього. Третього вибору немає, як каже народна мудрість: Як собі постелиш, так ся і виспиш.
„Під кінець життя хочеться запитати себе: „Навіщо живу? І кому від цього життя стало краще, а кому гірше?” Мені здається, що ці запитання стосуються кожного. Без відповіді на них „небесна канцелярія” не прийме мою душу. Хтось скаже, живу, бо люблю життя, з кожним днем пізнаю його все глибше, і від цього отримую задоволення (але не завжди).
Я так вважаю: якщо в результаті твого життя світ став хоч трохи кращим, то ти прожив на цій землі не даремно! І навпаки: якщо ти отруював фізичну й духовну атмосферу тим, що палив, пив, лихословив, ображав слабких, то краще б ти не народився на світ Божий” – пише Анатолій Личак.
Нерозумний багач наразив себе на вічне осудження з трьох причин:
– прив’язання до земних речей засліпило його очі, не дало йому можливості побачити в них відбиток краси самого Бога, пізнати в щедрому урожаї знак Божого благословення для нього. Адже світ такий дивовижний, такий прекрасний – на кожному кроці зустрічається диво, його треба тільки розгледіти. Якщо природа відкрила тобі свою таємницю – красу Бога, це велике щастя. Сааді сказав: „ Кожен листок дерева стає сторінкою священного писання, якщо одного разу душа навчилася читати”.
– духовна сліпота через багатство не дозволила багачу побачити в отриманих дарах землі віддих життя самого Бога, оживити свою душу цим знаком Божої любові. Достаток став для нього просто засобом збагачення.
Один письменник ніколи не міг зрозуміти, чому копії картин великих художників у сотні тисяч разів дешевші за оригінали, хоча вони нічим не відрізняються від оригіналів. Їх навіть експерти відрізняють насилу. Були випадки, коли картина знаменитого художника цінувалася довгий час у колах колекціонерів на мільйони доларів, але після розкриття підробки ціна впала до кількох сотень доларів.
Про що це свідчить? Тут цінується не картина, а ім’я художника, його дух. А картина є матеріальним носієм його духу, його думки, фантазії. А інша картина є тільки технічною копією першої. Предмет – це тільки інструмент, а людина – це саме життя. Людина наповнює предмет життям.
Коли створюється якась річ, саме в цей час у неї вкладається життя, яке триває й триває, подібно диханню в тілі. Навіть коли людина пише листа, іноді вона вкладає в нього те, що не можуть висловити слова; і все ж лист передає це. Нехай, там тільки одне слово, написане про любов, але це слово може справити значно більший ефект, ніж тисяча інших. Хіба ми не чуємо, як лист майже говорить, це не те, що просто написано в ньому; лист доносить до нас особистість того, хто писав: у якому він був настрої, яке його задоволення, чи невдоволення, його радості та печалі. Лист передає більше, ніж у ньому написано.
Якби ми тільки могли зрозуміти, що таке дух, ми б набагато сильніше, ні ж зараз, шанували людську істоту. Ми так мало довіряємо людині, так слабо в неї віримо, так мало її поважаємо, так низько цінуємо можливості людини. Хоча Бог і створив її за своїм образом та подобою. Якби ми тільки знали, що стоїть за кожною сильною або слабкою душею, ми б зрозуміли, що в цих душах маємо всі можливості творити щастя. Тоді б ми не втрачали поваги до будь-якої людини, незважаючи на все, чого вона може бути позбавлена. Творець творить з усього різні форми; і все це було задумано, підготовлено, зроблено і втілено однією істотою – Богом, яка діяла через цей світ розмаїтості.
– люди часто питають: Якщо у світі є краса і добро, то звідки взялося зло. Причиною всякого зла у світі часто є людське я, опановане духом самолюбства, захланності, коли людиною керує не дух Божої любові, а тілесна пристрасть.
На землі все живе запрограмоване Богом. А хто ж запрограмував зло? Чому людство не може обійтися без нього? Майбутнє людства залежить від кількості людей, які перемогли в собі зло. Найважча боротьба – це перемога над собою.
„І все-таки я не розумію, – пише Анатолій Личак, – звідки серед нормальних, сумлінних людей з’являється зло? Яка природа зла? Як навчитися розпізнавати його ознаки, щоб вчасно припинити?
Відповідь проста: природа зла – людське я. А ознаки я – це самолюбні думки та наміри, вчинки людини. Кожен має гасити зло, немов пожежу, і в першу чергу – у собі. Адже зло – це суто людська якість, людське я; а отже, і боротися з ним треба на духовному рівні, тобто контролювати свої думки, викорінювати негативні якості, такі як заздрість, самолюбство та подібні.
Важливо постійно осмислювати, чи не є ми носіями негативних задумів, прагнень та думок? Чим більше людина присвячує себе і свою увагу добрим думкам і прагненням, які йдуть із душі, то більше добра вона приносить у цей світ, стаючи прикладом для інших”
Роздумуючи над життям нерозумного багача, запитаймо сьогодні себе, чи не повторюємо ми подібних помилок, як нерозумний багач, коли стараємося все у житті творити, вирішувати власними силами, особистими планами, віддаючи постійно перевагу потребам тіла, задоволенню його неконтрольованих пристрастей. Які цінності несемо ми у світ своїм життям, поставою, зовнішнім виглядом, кого ми проповідуємо іншим людям – Бога і духовні цінності, чи частіше себе і людське самолюбство? Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЕФЕСЯН 5, 9-19.
Браття, поводьтеся, як діти світла. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Не приставайте до безплідних діл темряви а радше їх ганіте, бо що ті люди потай роблять, соромно й казати. Все, що ганиться, стає явним у світлі, і все, що виявляється, стає світлом. Тому говорить: «О ти, що спиш, прокинься, встань із мертвих, і Христос тебе освітить».
Тож уважайте пильно, як маєте поводитися: не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі. Тому не будьте необачні, але зрозумійте, яка Господня воля. Не впивайтеся вином, що доводить до розпусти, але сповнюйтеся Духом. Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 12, 16-21.
Сказав Господь притчу оцю: В одного багача земля вродила гарно. Почав він міркувати, кажучи сам до себе: що мені робити? Не маю де звести урожай мій.
І каже: – Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток, і скажу душі моїй: душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися!
Бог сказав до нього: – Безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде?
Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість багатіти у Бога.
Еф. 5, 9-19 «Шукайте пильно того, що Господові подобається»
Дуже рідко в нашому житті ми прагнемо шукати того, що Бог хоче від нас, в тій чи іншій ситуації. Як правило, ми керуємось своїми мотиваціями, бажаннями, думками. Дуже часто опісля до нас приходить усвідомлення, що багато наших рішень, часто навіть дуже важливих, ми ухвалювали емоційно, поспіхом. Тоді ми шкодуємо, що не просили в Бога мудрості, не шукали Божої волі в цій ситуації.
Знаємо, що Бог є любов, отже, Його волею завжди буде розв’язати кожну ситуацію наскільки це можливо в любові. Божа воля – найкраще, чого Бог може побажати для нас. Тому коли шукаємо Божої волі, тоді остаточно шукаємо найкращого добра для кожного з нас.
Завжди дослухаймося до голосу свого сумління, вдивляймося в обставини, які навколо нас. Стараймося побачити, що за тим всім стоїть Господь, вчімося в тому всьому відчитувати Божу волю. Все більше стараймось пізнати що Бог хоче промовити до мене через слова молитви, Євангеліє, через проповіді священика, а навіть через вчинки інших осіб.
Вслухаймося, вдивляймося, будьмо відкриті на Божу волю, а тоді Господь завжди буде її нам вказувати і являти!
Лк. 12, 16-21. «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?»
Людина постійно щось планує, чогось прагне, як також чогось досягає. У кожного свої межі бажаного, цілком інакше розуміння прагнень і сподівань. Однак, що б це не було, коли помремо, усі свої здобутки мусимо лишити тут, бо ми як нагі прийшли на цю землю, так нагі й підемо з неї.
Тому маємо здобувати собі скарби, що завжди будуть з нами, відтак у кожну хвилю нашого життя вміймо докладати зусиль, щоб робити добро. Адже коли робимо добро іншим: допомагаємо потребуючим, годуємо голодних, вдягаємо нужденних – ми не лише їм жертвуємо свої гроші, час та милосердя, а немовби вкладаємо ці добрі діла в небесний банк, у якому, коли помремо, будемо мати добрі відсотки.
Отож подумаймо, куди нам вигідніше вкласти найцінніше, що в нас є, – наше життя: або в те земне, що й так залишимо, або в ті справи, з яких будемо мати добрі прибутки в небі!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Bідеозапис проповіді о. Тараса Свірчука, ЗНІ –
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 26-тю неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 12, 16-21) –
Тропар воскресний, глас 1:
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло Твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресінню Твоєму, Христе,* слава царству Твоєму,* слава промислові Твоєму,* єдиний Чоловіколюбець.
І празника, глас 4:
Днесь благовоління Божого предзображення* і спасення людей проповідання,* у Божому храмі Діва ясно з’являється* і Христа всім предзвіщає.* Їй і ми голосно закличмо:* Радуйся, промислу Створителя сповнення.
Слава: Кондак празника, глас 1:
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, той, хто всім подає воскресіння.
І нині: Кондак празника, глас 4:
Пречистий храм Спасів,* дорогоцінна світлиця і Діва,* священна скарбниця Божої слави* днесь уводиться в дім Господній,* благодать з собою вводячи,* що в Дусі божественнім,* яку оспівують ангели Божі:* Вона є оселя небесна.
Замість Достойно, приспів:
Ангели, бачачи вхід Пречистої, здивувалися, як Діва ввійшла у святая святих.
І ірмос, глас 4:
Як одушевленного Божого кивоту нехай ніяк не дотикається рука оскверненних. А уста вірних, голос ангела виспівуючи, Богородиці, невмовкаючи, з радістю нехай кличуть: Справді вище всіх Ти єси, Діво чиста.
о. Петро Фостик
