«Хай тобі станеться за твоєю вірою ». (Мт. 8,13)
Дорогі брати і сестри! В сьогоднішній святій Євангелії ми чули слова Христові у відповідь на прохання-молитву сотника з Капернауму: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. – Іди, хай тобі станеться ва твоєю вірою!» Що ж це є свята віра і яке її завдання в житті людини? Саме над цим питанням застановімся коротко в сьогоднішній проповіді.
Святий Павло, апостол народів, каже, що без віри не можна спастися. б деякі правди святої віри, які можемо пізнати самим розумом, хоч не докладно. Сам розум каже нам, що 6 Бог, Творець всесвіту. Розумом можемо пізнати також деякі Божі прикмети, але Божого єства, Його природи, не можемо пізнати розумом, тільки за допомогою Божого об’явлення. Можемо пізнати розумом, що мусить бути якась кара для злих людей по смерті, коли вони без поєднання в Богом відходять з цього світу; але яка саме ця кара, того без Божого об’явлення дізнатися не можемо. І ось тому об’явив нам Бог деякі правди в Старому Завіті через пророків, а в Новому Завіті – через Богочоловіка Ісуса Христа. Від того часу, коли Христос об’явив нам правди нашої святої віри, минуло майже дві тисячі років. Хоч Євангелисти – безпосередні або посередні свідки того об’явлення Й списали головніші правди віри в своїх Євангеліях, то все ж таки трудно, а то й цілком не можливо було б самим людям зберегти ці об’явлені правди без змін і перекручень до наших часів. Люди за дві тисячі років були б їх напевно змінили великою мірою. Щоб цьому запобігти, Христос заснував святу Церкву і їй у схов, як скарб правди, вручив скарб віри – свої об’явлені правди, щоб їх вірно зберігати й подавати людям. А щоб Церква не могла нічого змінити в Христовому вченні, Він дав їй особлившу поміч через Святого Духа, і запевнив, що сам буде чувати над нею, щоб вона ніколи, подаючи людям Його повчання, не помилялася, а, навпаки, щоб вона правильно вчила і славила Трисвятого Бога. Тому то правди святої віри, що їх проповідує Христова Церква є ті самі, що їх голосив Ісус Христос.
Отже, віра в нашому католицькому розумінні – це міцне, непохитне переконання, що все, чого вчив нас Христос і чого в Його іменні і з його доручення навчає свята Церква, 6 непомильна правда. І це тому, бо про те впевняв нас непомильний Бог і його непомильна Церква. Віра не може бути тільки якимсь здогадом, що речі, в які віримо, можуть бути правдивими, але віра мусить бути сильним переконанням. Віра мусить охоплювати всі правди, що їх Бог об’явив, а свята Церква проповідує. Немає у вірі більших або менших правд, більш правдивих чи менш правдивих. Всі є рівно правдиві, всі вони однаково важні, бо всі правди об’явив один і той самий Бог.
Дорогі в Христі! Чому ж нам треба вірити? Перш усього тому, що того хоче Бог, що така є воля Божа. Це ж ясне, що коли Бог об’явив людям свої правди, то хоче, щоб вони прийняли їх і вірили в них. Коли хтось оповідає нам щось, а ми в це не віримо, то його ображаємо, зневажаємо. Тому й Бога ображаємо, коли не віримо в Його об’явлене слово, правду. Отож гріх невірства – це один з найбільших гріхів. Віримо також тому, бо віра дає нам відповідь на найважливіші питання життя. Коли дитина росте, дозріває і врешті стає дорослою, тоді в її голові снуються різні запитання: звідки взявся я на світі? Як виник світ і все людство? Пощо живемо на світі? Куди прямуємо? Що в нами буде по смерті? І ось на ці всі питання дає ясну, задовільну відповідь тільки свята віра. Віра скаже тобі, що ти вийшов від Бога, в Його всемогутнього творчого хотіння, з його рук, та що до Нього повернешся. Твоє тіло взяте, правда, з землі, проте душа вивищує тебе понад усі земські речі, – це твір самого Бога. Душа, після довшого чи коротшого життя, опустить своє тіло і повернеться назад до свого Творця, від якого вона походить, щоб дістати або Його нагороду, або кару за свої діла. Тільки одна віра вказує людині ясну дорогу життя, тільки вона дає вміст життю. Без віри життя не має ніякого змісту, бо не має основи. Це так, як будівля без фундаменту. Серце людини, в якому немає віри, подібне до мертвої безлюдної пустині. Вийми пташину з гнізда, і побачиш, як вона буде побиватися за своєю мамою. Відверни квітку від сонця, і, ледве випустиш її з рук, вона знову обернеться до сонця. Витягни рибу в води, і вона гине. Подібно є в серцем людини: воно створене для Бога, і тільки в Ньому знайде своє щастя і своє правдиве життя. Тільки віра дає людині правдивий супокій і щастя. Невірство приносить їй неспокій і невдоволення. Люди, які мають глибоку віру, звичайно спокійні, зрівноважені Й лагідні. І, навпаки, люди без віри не раз повні дошкульного неспокою, заколоту; їх годі задовольнити якимись земськими втіхами. Віра, відповідаючи людині на найважніші питання життя, дає їй найтвердшу і найпевнішу підвалину життя, а тим самим – також моральну основу нашим починам і вчинкам. Мораль людини, не сперта на віру – це тільки зовнішня форма без змісту. Чеснота таких людей втримується так довго, доки життя не зажадає від них самопосвяти, жертви. З досвіду життя знаємо, що невіруюча людина так довго устоюється на висоті моральної чесноти, доки життя пливе спокійно, без супротивних вітрів, без хуртовин. А загуде буря пожадливостей, прийде більша спокуса, то така людина паде низько. В неї немає твердої основи життя, твердої підвалини, що її дає якраз віра.
В кінці, віра свята зберігає людство від загибелі, даючи йому тривкі основи, незмінні Божі закони, для суспільного співжиття. А хто не вірить у Бога, в безсмертність людської душі, в Божу справедливість, нагороду чи кару після смерти, той не знаходить рівноваги в житті, той хитається між крайностями, переходить від надмірної самопевности до повної зневіри і безнадійности. Одна лише віра дає втіху в терпіннях. А терпіння – це ж щоденний хліб людини, живучої на світі. Як птиця створена до літання, риба до плавання, так людина до боротьби й терпіння. Навіщо ж ці терпіння, та де шукати втіхи чи полегші, коли вони спадуть на нас? Невіруючі кажуть: ліпше скоротити собі життя. Бо коли не вірити в життя по смерті, коли все щастя має людина знайти собі в цьому житті, то немає ніякого глузду терпіти. Людина без віри, це хіба що маленьке коліщатко у величезній машині світу. Ота машина викидає Його, коли хоче, і бере собі інше. Зовсім інакше дивиться на терпіння людина 8 вірою. Вона знає, що теперішнє життя, це тільки підготування до іншого, кращого, досконалішого життя. Вона свідома, що правдивого щастя на цій землі не знайти, бо цей світ є тільки тимчасовим місцем її перебування; що земське життя – це тільки подорож і проба в дорозі до вічної вітчизни. А як у подорожі звичайно не шукаємо вигоди, а тільки думаємо, щоб якнайшвидше дійти до мети, так і віруюча людина знає, що в подорожі до неба треба перенести не одну невигоду і прикрість, маючи перед собою свою остаточну ціль. А вже найбільшу втіху дає віра людині в годині смерти. Ось тому то віра – це найбільший скарб для кожного з нас.
У сьогоднішній Євангелії бачимо ясно, що Чим сильніше хтось вірить в доброту і всемогутність Божу, тим певніше буде вислухана Його молитва, Його прохання. На прохання сотника Ісус відразу був готовий піти до його хати і там оздоровити хворого слугу; та сотник закликав: «Господи, я негідний, щоб ти ввійшов у мій дім. Скажи лиш слово, а мій слуга буде здоровий! » Він вірить, що Христос Спаситель має необмежену владу над сотворіннями, тому й не потребує йти особисто до хворого, щоб оздоровити його; на це бо вистачить одне слово, один акт волі Спасителя.
Сьогодні, коли потоп безвір’я заливає світ і наш рідний край, де навіть молитися свобідно ворог не дасть, зі щирого серця взиваймо: « Вірую, Господи і визнаю, що Ти Син Бога живого, прийшов на землю, щоб душу мою спасти від усякого злого!» Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДО РИМЛЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Рим. 93 зач.; 6, 18-23.
Браття, звільнившись від гріха, стали слугами праведности. Я говорю по-людськи, з уваги на неміч вашого тіла. Бо так, як ви колись віддавали ваші члени на служіння нечистоті і беззаконню, щоб жити беззаконно, так тепер віддайте ваші члени на служіння праведності, на освячення. Коли ви були слугами гріха, ви не уважали себе зобов’язаними до праведности. Які ж плоди ви тоді мали? Такі, що ви тепер їх соромитеся, бо кінець їхній – смерть. Тепер же, звільнившися від гріха і ставши слугами Бога, маєте ваш плід на освячення і кінець – життя вічне. Бо заплата гріха – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мт. 25 зач. 8, 5-13.
Одного разу, коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його: – Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.
Ісус каже до нього: – Я прийду й оздоровлю його.
Сотник у відповідь мовив: – Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає. Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: – і він іде; і тому: ходи – і він приходить; і слузі моєму: зроби це – і він робить.
Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: – Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі я не найшов такої віри. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у царстві небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скерегіт зубів.
І сказав Ісус сотникові: – Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою!
І слуга видужав тієї ж години.
IV НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА, – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ЛАЗАР ГРОМАДСЬКИЙ, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=9RbqClegFtg
Зцілення слуги сотника (Мт 8:5-13) – Джерелo: https://dyvensvit.org/blogs/ztsilennia-sluhy-sotnyka-mt-85-13
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Свята: Лк. 54 зач. 10, 38-42; 11, 27-28.
В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже: – Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
Озвався Господь до неї і промовив: – Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього: – Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. Він озвався: – Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Тропар воскресний (г. 3):
Хай веселя́ться небе́сні, хай ра́дуються земні́ї,* бо яви́в могу́тність руки́ Своє́ї Госпо́дь,* подола́в сме́ртю смерть, пе́рвенцем ме́ртвих став,* з безо́дні а́ду ви́зволив нас* і пода́в сві́тові вели́ку ми́лість.
Тропар (г. 7):
Богома́ти і Ді́во,* твою́ сла́ву велича́ємо,* твоє́ї по́мочі блага́ємо,* твою́ чудотво́рну іко́ну почита́ємо.* Ти – Ма́ти благода́ти,* ти – наді́я сві́ту,* на́шими молитва́ми не погорди́ в на́ших нужда́х,* і від усі́х бід ти нас звільни.
Сла́ва: Кондак воскресний (г. 3):
Воскре́с Ти днесь із гро́бу, Ще́дрий,* і нас ви́вів Ти із врат сме́ртних,* днесь Ада́м лику́є і ра́дується Є́ва,* а проро́ки ра́зом із патрія́рхами непереста́нно оспі́вують* божестве́нну могу́тність вла́ди Твоє́ї.
І ни́ні: Кондак (г. 6):
Ма́ти на́ша, Неуста́нна По́моче,* дай нам в турбо́тах дові́р’я, в бо́лях – поле́гшу,* в скорбо́тах – поті́ху, в боротьбі́ – по́міч.* Пода́й христия́нам з’єдна́ння, церко́вним служи́телям – ре́вність,* грі́шникам – проще́ння, пра́ведним – витрива́лість,* вмира́ючим – спасі́ння,* душа́м в чисти́лищі очи́щення і ві́чну сла́ву ви́проси.
Прокімен (г. 3): Співа́йте Бо́гові на́шому, співа́йте; співа́йте Царе́ві на́шому, співа́йте (Пс. 46,7).
Стих: Усі́ наро́ди, заплещі́те руќами, воскли́кніть Бо́гові го́лосом ра́дости (Пс. 46,2).
Прокімен, пісня Богородиці (г. 3): Велича́є душа́ моя́ Го́спода і возра́дувався дух мій у Бо́зі, Спа́сі моїм. (Лк. 1,46-47).
Стих: Бо згля́нувся на смире́ння слуги́ Своє́ї, ось бо відни́ні ублажа́ть мене́ всі ро́ди. (Лк. 1,48).
Алилуя (г. 3): На Те́бе, Го́споди, я упова́в, хай не посоро́млюся пові́к (Пс. 30,2).
Стих: Стань мені́ Бо́гом-Оборо́нцем і до́мом пристано́вища на спасі́ння мені́ (Пс. 30,3).
Алилуя (г. 8): Почу́й, до́чко, і погля́нь, і прихили́ ву́хо твоє́ (Пс. 44,11).
Стих: Лицю́ твоє́му помоля́ться багатії́ наро́ду (Пс. 44,13).
Замість Досто́йно: приспів:
Велича́й, душе́ моя́, Ма́тір Бо́жу Неуста́нної По́мочі.
Ірмос (г. 8):
Під Хресто́м почу́ли ми слова́ розра́ди,* що ти є Ма́ти на́ша, а ми ді́ти твої́.* Тому́, зібра́вшись ни́ні, про́симо всі щи́ро:* візьми́ під неуста́нний свій покро́в Це́ркву і наро́д наш,* ми ж бо з ві́рою і любо́в’ю* тебе́ як Ма́тір Неуста́нної По́мочі велича́ємо.
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1).
Другий: Ча́шу спасі́ння прийму́ і ім’я́ Госпо́днє призову́ (Пс. 115,4). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і преподобного отця нашого Сисоя Великого, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
о. Петро Фостик
