Христос – ідеал людини
„Закхей… бажав бачити Ісуса, хто він такий „. (Лк. 19,2-3)
Дорогі в Христі, вже майже двадцять соток років і найбільші, і найменші людські уми, чи то приятелі Христа, а чи його вороги, розслідували ціле життя й особу Спасителя. Особливо вороги Христа намагалися знайти у ньому бодай якусь малу плямку, принаймні щось підозрілого, або менше вартісного, але досі не могли знайти нічого подібного. Навіть найзавзятіші вороги Христові, що намагаються доказати, мовляв він тільки звичайний собі чоловік, мусять признати, що Христос є наймудрішим, найблагороднішим та найліпшим з усіх людей. От хоч би Давид Штравс, який багато натрудився над тим, щоб Христа обдерти з його Божества, подивляє його життя і визнає прилюдно, що „не може бути чоловік, який перевищив би Христа, або принаймні дорівняв йому в найменшому „. Тому й не диво, що юдейська старшина й урядовці, вороги Христові, вважали собі ва велику честь побачити Христа, стрінутися з Ним, гостити Його у своїх домах, не вважаючи на те, що ненавиділи його.
І ось розказує нам сьогоднішня свята Євангелія подію, як то Ісус наближався до старинного міста Єрихону. Тоді один митар, Закхей, дуже бажав побачити Христа-Спасителя, хто він такий? Той самий Христос-Бог приходить раз-у-раз у Єрихон цього світу, у Єрихон наших міст і сіл, у Єрихон наших сердець. Та Чи в людей світу цього, чи Й у наших серцях горить бажання побачити Христа? Чи в нас є найменше заінтересування півнати хто він такий? Чи знаємо ми достатньо особу, науку, характер Христа-Спасителя? Ісус же у своїй божеській особі виявляє такий чистий і повний ідеал людини, що в діях світу ніхто не може йому дорівняти. Христос бо своїм життям, своїм характером єдиний в Цілій історії стоїть понад усіма людьми. В нього не можна найти не тільки щось менше доброго, але навіть нічого такого, що можна б назвати пересадою чи неприродністю. В найбільше досконалий спосіб Христос має в собі те, що світло розуму й сумління представляє, як ідеал „ доброї людини „.
Народився він в убогій, незамітній родині робітника-теслі; довгі роки живе в підчиненні й до останньої хвилини свого життя виконує синівські обв’язки. У своїх апостольських подорожах, Він як один зі звичайних мандрівників. Науки його приступні, без штучности і пустоти. Зате всі, хто лиш слухає Його, не можуть опертися почуттю подиву і признання, бо ніколи й ніхто ще так не говорив.
В його присутності всі добрі люди почуваються надзвичайно добре, бо Христос, це безвплямний взір любови, лагідності і людяності. У своєму житті він показав велику безінтересовність, дарма, що їй люди світу не виявляють жодного зрозуміння та з цього приводу гіршаться. Все лихо, яке лиш міг зазнати людський рід, зазнав також Христос-Спаситель. Серед радісних окликів прослави й пошани Христос дає досконалий приклад покори, а під час терпінь і противностей, які вдаряють по ньому, мов запінені хвилі, вберігає він незрівняну рівновагу духа. Коли ж народ, хиткий як тростина, покидає Христа, Він не кидає на нього прокльонів; а тоді як цей народ хоче обрати його царем, він скривається на самоті. Подорожуючи по своїй батьківщині, обдаровує людей добродійствами без числа і міри; сам, однак, веде життя повне трудів і не достатків. Ісус є повний любови і співчуття для всіх людських терпінь. Він щиро і в простоті ділить в своїми учнями працю та всяку долю й недолю життя. Серце його, правдиво людське серце; у ньому вроджуються всі шляхетні почуття, почавши від святого гніву аж до чутливої приязні. Христос є ніжний і чутливий на все те, що лиш зворушує людське серце, за винятком гріха.
Він плаче над гробом приятеля Лазаря, бо дуже любить його. Неспокій і пригноблення находять на Ісуса перед його стражданнями, і страх перед смертю. Він просить Отця, щоб віддалив від нього страшні терпіння, але Отець дав йому через Ангела підкріплення, проте муки й терпіння не віднімає від нього. Христос терпить, як ніхто з людей не терпів. Його душу огортає смуток, страх і опущення, але він покірно складає свою волю і своє життя в руки Отця Небесного. В житті і смерті Христос 6 безмежно терпеливий, терпить без найменшої скарги. Якщо якесь людське життя сплетене з болів і слави, з пониження і блиску було коли-небудь виставлене на якусь пробу, то саме таким було життя Христа-Ісуса. Але завжди воно було чисте, як золото.
Бевз найменшого закиду і плями стоїть перед людством і кожним в нас ідеал Христа-Спасителя. Своїх неприятелів, які добре знали і пильно простежували життя й діла Христові, Ісус питає: „ Хто з вас може довести гріх мені? „ (Ів. 8,46). Ї на це запитання навіть вороги Христові відповідають хіба що мовчанкою. Коли ж євреї ув’язненого і побитого Ісуса привели до Пилата, домагаючись вироку смерти на нього, римський намісник питає їх: „Яке оскарження принесли ви на цього чоловіка?” (Ів. 18,29). Ті ж не дали відповіді на це запитання, лише сліпо вимагали: „ Розіпни його!” Хиткий Пилат вдоволяє домагання товпи, але рівночасно заявляє ізраїльтянам і всім грядучим поколінням: „ Жадної провини не знаходжу я в ньому „ (Ів. 18,38). Ба й зрадник, Юда, дає свідчення про моральну велич Ісуса, визнавши: „ Згрішив я – видавши кров невинну „ (Мт. 27,4).
Далеко ще перед Христом великий грецький філософ Платон накреслив був образ справедливої людини, як ідеал усіх чеснот, кажучи, що ця людина буде завішена на дереві, щоб кожний пересвідчився в безінтересовності й справедливості.
Ось такий ідеал став перед людством у Христі-Ісусі. З цього ідеалу, як з життєдайного джерела випливають усі чесноти, які мають нормувати життя одиниць, родин, суспільностей.
Тож, дорогі брати і сестри, щоб побачити Христа Ісуса, щоб пізнати, хто він такий, необхідно нам цього сильно бажати. Бо й Христос над усе бажає подати нам світло своєї науки, силу своєї благодаті; він бажає заспокоїти наш душевний голод, цю підсвідому тугу за ідеалом, за Богом. Хоч туга ця за нашим Творцем може й заглушена гамором фабричних станків, автомашин, закидана дрібницями життя, приспана горем сучасного світу, то все ж вона існує, відзивається з самого дна цієї порожнечі, що виникла в душі модерної людини. Може і в наших серцях виникла велика пустка, великий брак Христа, його світла і сили. Може ми, як і Закхей, малі, низькі ростом – не так фізичним, як духовним – і юрма щоденних журб і клопотів, людський згляд, зле товариство, наші пристрасті й покуси не дозволяють нам у щоденному житті добачати Христа і Його святої справи.
Та коли охопить нас гаряче бажання, щоб за всяку ціну побачити Христа, стрінутися з ним на молитві, у святих Тайнах, тоді радо покинемо юрбу наших земських клопотів і журб, опануємо наші пристрасті, підкоримо нашу волю волі Божих заповідей і його провидіння. Ми виліземо, як колись Закхей, на дерево, яким 6 сам Христос-Спаситель. З цього дерева побачимо наш ідеал, побачимо ціль нашого життя, його терпінь і болів.
Дорогі брати і сестри, піднімаймось; отже, на дерево Христа силою молитви, роздуми над собою, над вічними правдами Божими. Піднімаймось на це дерево ревним
наслідуванням чеснот Ісуса, ідеалу нашого життя. Христос хоче і може своєю ласкою і силою піднести нас високо-високо, щоб ми, понад юрбою земських клопотів і горя, побачили Його – нашу вічну щасливість, нагороду і життя. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Свята Євангелія розказує подію, яка трапилась коли Ісус проходив містом Єрихон. Начальник митарів на ім’я Закхей дуже бажав по бачити Спасителя, славного учителя й Чудотворця, якого деякі навіть називали Месією, на сотні літ передним сповіщеним пророками. Незважаючи на всякі перешкоди, виставляючись на посміховище товпи на роду виліз на фігове дерево, щоби краще побачити Спасителя, тому що сам був малого росту. Його задушенне бажання винагородив Ісус, бо переходячи попри те дерево, звернувся до Закхея словами: „Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоєму домі” (Лк 19,6).
Ця подія повчав нас, що Господь Бог в завжди близько того, хто шукає його. А знайшовши такого чоловіка, Господь мав безліч засобів, щоб цю зустріч зробити як найбільше хосенною для того, хто Його шукав. Спаситель запевняє нас на багато місцях, що наше шукання за ним ніколи не буде даремне, кажучи: „Просіть і дасться вам; шукайте й знайдете; стукайте і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить, і тому хто стукав, відчиняють” (Лк 11,9с; Мт 7,7с). Проте спитаймо себе, але так щиро: „Чи ми шукаємо за нашою остаточною метою, ва Богом ? Ми, що цікавимось і побиваємось ва стільки речами малої вартості, а то дуже часто й без вартості, дійсно шукаємо за тією найважливішою річчю в нашому туземному й майбут ньому — вічному житті за Богом ? Як нас учили в школі, чи може наші батьки нам про це говорили, що одинокою причиною нашого сотворення було те, щоб ми служили Богові й у той спосіб знайшли його, тобто дійшли до нього і злучились із Ним. Бо якже ж інакше можна зрозуміти ті слова Катехизму, які навчають нас: „Людину сотворено на те, щоби Бога пізнала, Його полюбила, Йому служила й у той спосіб осягнула вічне щастя в небі”. Тому єдиною причиною того, що ми тут живемо на землі в, щоби шукати за Богом, намагаючись відгадати Його волю і її сповняти в туземному житті. Бо той, хто шукає Бога в своєму житті на землі, той знайде його і остаточно злучиться в Ним після смерти в вічному щасті. З другого ж боку, той хто ніколи навіть не силувався шукати Бога отут, на землі, той ніколи не знайде його після смерті.
Тому шукаймо Його, бо він уже перший почав шукати нас. Знаючи, що ми поблудили й втратили його після первородного гріха й не будемо могти знайти дороги назад до Нього, Він у особі свого єдиного Сана зійшов на землю, став чоловіком, щоб нас знайти й вказати нам дорогу до себе, до нашої остаточної мети. Розуміючи, що ми зайняті й захоплені земними добрами й роскошами, ніколи й думати не будемо про небо і про нашого Батька, що там очікує на нас, Ісус Христос прийшов щоб навчити нас про Бога Отця, бо пізнання Бога в життям віч ним, згідно зі словами Христа: „А вічне життя тому, щоб вони пізнали тебе, єдиного, правдивого Бога й того кого ти послав Ісуса Христа” (Йо 17,3). Незважаючи на те, що ми образили Його нашими гріхами та перейшли на сторону Його відвічного ворога-диявола, Господь все таки хоче нас мати близько себе, хоче, щоб ми злучилися з Ним і були навіки щасливі. Так, Ісус навчає нас, що Бог-Батько безмежно любить нас, і дав вислів тієї своєї Божої безмежної любові, посилаючи свого Сина на землю: „Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Йо 3,16). І той Син Божий жертвував себе на хресті, щоби звільнити нас з-під влади диявола, в неволі гріха. Живучи тут на землі, Він зазнав усякого роду злиднів, терпінь, зневаг від самого початку аж до смерті хресної тільки задля нас, задля нашого спасіння. Будучи всемогутнім Богом, Спаситель міг був одним актом волі звільнити себе від тих усіх хрестів, терпінь чи навіть смерті. Він однак хотів перенести й зазнати на собі самому тих всіх терпінь й турбот туземного життя, що їх майже кожна людина, до певної міри, мусить переносити. Що більше, Він узяв на себе значно більше терпінь і мук, ніж хто-небудь з нас переносить, чи міг би перенести, щоб переконати нас, що Він знав про всі земні страж дання, клопоти и труди. Він знає яке важке в наше туземне життя, бо сам його повністю, 33 роки переживав. Про це свідчить св. апостол Павло, кажучи: „Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність з Богом, а впокорив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті хресної” (Фил 2,6сс).
Це все довершив Христос з любові до нас. Він покинув щастя небесного Отця, зійшов на землю й узяв на себе нашу людську Він безмежний Бог, обмежив себе скінченим людським тілом, лише тому, щоб уподібнитися до нас. Безмежний, всемогучий Бог приходить як немічне людське дитя на землю, щоб бути разом з нами. Він однак не задоволився цим упокоренням, що будучи Творцем, беручи на себе людську природу, став подібним до свого сотворіння. Сходячи до річки Пор дану і приймаючи хрещення з рук свого предтечі св. Івана Хрестителя, Він бере на себе увесь тягар гріхів людського роду на те, щоб понести його на хрест і там умертвляючи свою людську природу, разом з її смертю знищити всі наші гріхи. Так ото Він, умираючи за нас, переносячи на собі гнів свого Отця, звільнює нас від гріхів і від кари за них.
Та в своєму шуканні за нами, Спаситель не вдоволяється тим, що став сотворінням як ми, ані тим, що взяв на себе наші гріхи, та й умер на хресті, неначе який лиходій. Його любов до нас зневолює до ще більшого упокорення, щоб тільки зоставатись між нами й як найтісніше злучитися з нами. Так, справді безмежною в Божа любов до свого сотворіння — до людини, в Пресвятій Тайні Євхаристії всемогутній Бог стає річчю, приходить до нас укритий під видами хліба й вина, щоби прийти до нас і щоби з нами якнайтісніше злучитись. Робить Він це все, щоби бути разом з нами злученим уже тут на землі, та щоби в той спосіб по могти нам осягнути ту мету, для якої нас сотворив. Ось власні слова нашого Спасителя: „Я хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. Й хліб, що його я дам, це тіло моє за життя світу” (Ів 6,5). З цього виходить, що безумовною вимогою того, щоб ми могли осягнути нашу мету Бога і вічне щастя в Ньому, в знайти Христа Спасителя в Його найбільш упокореному виді, в виді хліба и вина, та з ним злучитися; бо така злука тут, на землі, в передумовою майбутньої злуки після нашої смерті, в небі. Тому-то й остерігає нас Христос: „Направду, направду кажу вам: Якщо не споживатимете тіла Сина Чоловічого й не питимете Його крови, не матимете життя в собі. Хто їсть моє тіло й кров мою п’є, той живе життям вічним і я воскрешу його останнього дня” (По 6,53с). Проте осягнення життя вічного Спаситель узалежнив від нашого наближення з Ним тут, на землі, Він бо тому покинув небо й прийшов на землю, щоби злучившись з нами в цій Тайні Божої Любові, в Тайні Євхаристії, перетворити нас у себе самого і цим приготувати до свого другого приходу на землю у славі свого небесного Отця з ангелами святими. Тому-то каже нам: „Хто споживав моє тіло й кров мою п’є, той у мені перебуває, а я в ньому. Як мене послав живий Отець і як я живу Отцем, так і той хто споживає мене, житиме мною” (Ів 6,56сс).
Тож шукаймо Христа як довго живемо тут, на землі. Шукаймо Його в Його Божому слові. Шукаймо в Його Божих заповідях і радах, а передусім, шукаймо його в пресвятій Тайні Євхаристії, де Він перебуває зі своїм тілом і кров’ю, зі своєю людською й Божою природою. Він бажав прийти до нас і з нами в одно злучитись, і цим перетворити нас у себе самого, щоб ми жили Ним, Його Божим життям, подібно як Він сам живе життям свого небесного Отця.
о. д-р М.І. Любачівський
ПРОПОВІДЬ ОТЦЯ ОРЕСТА ФРЕДИНИ У НЕДІЛЮ ПРО ЗАКХЕЯ – https://www.youtube.com/watch?v=PsEsbNGKXDo
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ТИМОТЕЯ 4, 9-15.
Сину Тимотею, вірне це слово й повного довір’я гідне. Саме для цього трудимося та боремося, ми поклали нашу надію на живого Бога, Спасителя усіх людей, особливо ж вірних. Це наказуй і навчай.
Ніхто твоїм молодим віком хай не гордує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі і чистоті. Заки я прийду, пильнуй читання, утішай та навчай. Не занедбуй у собі дару, що був даний токі через пророцтво з покладанням рук збору пресвітерів. Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 19, 1-10.
В тому часі проходив Ісус через Єрихон. А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями і був багатий. Бажав він бачити Ісуса, хто він, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: – Закхею, злізай швидко, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.
І зліз той швидко і прийняв його радо. Бачачи те, стали нарікати й казали: – До чоловіка грішника зайшов у гостину.
Закхей устав і промовив до Господа: – Господи, ось половину майна мого даю вбогим, і коли я чим кого покривдив, верну вчетверо.
Ісус сказав до нього: – Сьогодні на цей дім зійло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло.
Тм. 4, 9-15. „Будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі йистоті”
Люди багато чують в церкві, особливо від священиків на проповіді про те, як треба жити, якою мала б тути поведінка і постава християнина. До того ж, всі ми багато читаємо про те, що означає бути християнином, і ми з нас свідомі того, де гріх, а де його не має. Але щоб почати так жити, люди потребують когось, хто втілював, або втілює це у своєму особистому житті.
У народі кажуть, що краще раз побачити, ніж сім разів почути. Люди потребують, щоб хтось був втіленням тих християнських чеснот, християнської постави, яка в теорії може для нас виглядати недосяжною. То ж люди потребують від кожного з нас, хто називається християнином, щоб це християнство реалізувалось, ставало видимим у нашому житті.
Будьмо взірцем для кожної людини, яка стрінеться на наіій життєвій дорозі, будьмо взірцем Христового учня!
Лк. 19, 1-10. „А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. Він бажав бачити Ісуса, хто Він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту„
Перед нами відкривається дуже цікава картина. Закхей, який був головою над митарями – сьогодні це посада керівника податкової інспекції, тобто був людиною, відомою в суспільстві – так зацікавився Ісусом Христом, що не посоромився вилізти на дерево, бо не міг Його побачити. Це бажання побачити Спасителя, відкритість, безпосередність, правдивість зумовили те, що він дуже швидко сам перемінився і приніс плоди цієї переміни.
Проблема наших стосунків з Богом полягає в тому, що ми часто навіть перед Ним граємо якусь роль: або праведника, щоб добре виглядати перед Господом, перед собою, перед іншими, або ж грішника. Бог хоче, щоб ми постали перед Ним у правді та істині – такими, якими ми є.
У цьому Євангелії бачимо, що відбулася ця зустріч у правді. Найперше тому, що Господь є правдою, і Закхей постав перед Ним у правді, він щиро кається: „Якщо когось скривдив, то віддам учетверо, а половину майна дам убогим”.
Так само і в нашому житті: якщо ми в правді стаємо перед Богом, то плоди переміни одразу приходять у наше життя. Адже правильно будувати своє життя, правдиви зарадити собі можна лише тоді, коли зустрінемося з Господом.
Зустріч людини з Богом цілковито перемінює її!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар (г. 8):
З висоти зійшов Ти, Милосердний,* погребення прийняв Ти тридневне,* щоб нас визволити від страстей.* Життя і воскресіння наше,* Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак (г. 8):
Воскресши із гробу,* умерлих воздвигнув Ти* і Адама воскресив Ти,* і Єва ликує в твоїм воскресінні,* і світу кінці торжествують* востання Твоє,* Многомилостивий.
І нині: Богородичний (г. 8):
Непереможній Владарці* на честь перемоги* ми, врятовані від лиха,* благодарні пісні виписуємо Тобі,* раби твої, Богородице.* А Ти, що маєш силу нездоланну,* від усяких нас бід охорони,* щоб звати Тобі:* Радуйся, Невісто неневісная.
Прокімен (г. 8): Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я його (Пс. 75,2).
Алилуя (г. 8): Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому (Пс. 94,1).
Стих: Ідім перед лицем його з ісповіданням і псалмами воскликнім йому (Пс.94,2).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і прп. Ксенії Римлянки, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1358186597959866
о. Петро Фостик
