Сьогоднішнє свято святого Миколая в наших християнських родинах принесло нам радість ще серед глибокої ночі, коли наші діти, а з ними і ми, дорослі, заглядали під подушку і знаходили там подарунки. Наші діти наввипередки вихвалялися і ще довго будуть тішитися тим, що в цю милосердну ніч приніс їм святий Миколай. Сьогодні багато людей похилого віку пригадують своє дитинство і своїм онукам розказують про щедрість цього святого, про те, як колись і вони отримували від нього такі очікувані подарунки. Одночасно, не в одного з людей похилого віку сьогодні очі наповняться слізьми, бо згадають страшні роки війни чи голоду, коли найкращим подарунком від святого Миколая для них була спокійна ніч та шматок хліба на столі.
Сьогодні багато маленьких дітей запитують своїх батьків про те, чи святий Миколай завжди був у небі, а ми розказуємо їм, що він, як і ми тепер, жив колись на землі, був добрим, любив Бога і всіх людей, допомагав їм та турбувався про спасіння їхніх душ. Народився святий Миколай близько 296 року в приморському торговому місті Патарі, в Малій Азії. Батьки його, Теофан та Нона, виховували його в християнському дусі. Брат його батька Миколай був єпископом в місті Патарі, тож при кожній нагоді мудрим словом і власним прикладом наповнював він дитяче серце майбутнього святого любов’ю до Бога та чуйністю до потреб ближнього, співчуттям до бідних, сиріт, пригнічених. Турботливий дядько подбав і про належну освіту свого племінника. Тож в молодому віці дбайливо вихований батьками та близькою родиною Миколай прийняв духовний стан. Як ревний священик, словом та взірцевим прикладом життя святий Миколай по-батьківськи опікувався своїм духовним стадом: доносив до людських сердець спасенну науку Святого Письма, звертав увагу на блудні єретичні науки, потішав заплаканих, давав мудрі життєві поради, допомагав потребуючим матеріально. По смерті своїх батьків святий Миколай роздав успадковане майно бідним і потребуючим, допомогу подавав так, що ті, хто її отримував, не знали від кого вона надходить. Одному зубожілому шляхтичу вночі підкинув він три мішечки з золотом, чим врятував його від голоду, а трьох його дочок від гріховного упадку. Бажаючи відвідати Святу Землю, зрошену Кров’ю Спасителя, вибрався святий Миколай до Єрусалиму. На морі своєю посильною молитвою заспокоїв він бурю і повернув життя хлопцеві, який впав з високого стовпа корабля і забився на смерть. Коли прибув до Олександрії, а вістка про його чуда рознеслася далеко, люди звідусіль приносили до нього своїх недужих, і він оздоровляв їх своєю молитвою. В Єрусалимі Бог прославив його в чудесний спосіб, бо коли входив до церкви Воскресіння Христового, двері самі відчинилися перед ним.
В скорому часі о. Миколай став єпископом. Про цей Божий вибір є цікава історична розповідь. По смерті Мир Ликійського архиєпископа Івана зібралися єпископи цього краю, щоб вибрати на його місце гідного наступника. В довгих дискусіях вони не змогли прийняти погодженого рішення, тому вирішили в молитві просити самого Господа Бога, щоб Він відкрив їм свою волю. Коли один із найстарших єпископів молився, йому з’явився ангел Божий і звелів, щоб той вночі спостерігав біля церковних дверей за тим, хто перший увійде до церкви. Той і буде архиєпископом Мир Ликійським. Про своє видіння цей єпископ розказав іншим, і всі в молитві чекали Божого вибору. Вранці єпископ, що перебував на призначеному ангелом місці, побачив о. Миколая, що спішив на молитву до церкви перед початком ранішнього богослужіння.
Єпископ ввів його до церкви, яка за мить наповнилася людьми, і представив усім як Божого обранця до архиєрейського служіння. Весь народ хвалив Бога, переживаючи духовне піднесення. Святий Миколай спочатку відмовлявся прийняти на себе обов’язки такого високого служіння, але потім прийняв це, як волю Божу, згоду всіх єпископів та народу. Крім того, в цю хвилюючу мить, святий Миколай згадав про видіння, яке він бачив незадовго до смерті архиєпископа Івана. В цьому видінні він бачив перед собою Ісуса Христа, який подавав йому святе Євангеліє, прикрашене золотом. З іншої сторони він бачив Пресвяту Богородицю, яка покривала його своїм омофором. Ось чому, дорогі брати і сестри у Христі, ми бачимо на образах із зображенням святого Миколая з однієї сторони Ісуса Христа з Євангелією, а з іншої Пресвяту Богородицю з омофором. Майже в кожній хаті є образ святого Миколая, тож звернімо на це увагу, а разом з тим, пригадуймо собі подію вибору святого Миколая на архиєпископа Мир Ликійського.
Любі в Христі брати і сестри! Будучи єпископом, святий Миколай ще ревніше переймався справами своїх вірних, боронив науку Церкви від різних єретичних нападів. Він був учасником першого Вселенського Собору, що відбувся в місті Нікеї у 325 році, в якому брали участь 318 єпископів. На цьому Соборі святий Миколай з різким засудженням виступив проти безбожного Арія та в чудесний спосіб боронив науку Церкви про Пресвяту Трійцю.
Коли троє воєвод були несправедливо засуджені на смерть, він вчасно явився до царя Константина і сказав: „Царю, відпусти їх на волю, бо вони несправедливо засуджені, а якщо мене не послухаєш, то занесу на тебе скаргу Богові”. Переляканий цар відпустив на волю засуджених, кажучи: „Не я вам дарую життя, а святий Миколай, якого ви кликали на допомогу”. Крім того, цар подарував для церкви прекрасне Євангеліє і золоту кадильницю, просячи, щоб святий Миколай згадував його в своїх молитвах.
Разом з тим, потайки, не для слави, не переставав він чинити діла милосердя до останнього подиху земного життя. Помер вірний Богові пастир Христового стада 19 грудня (6 грудня за новим стилем) 342 року. З його мощей спливало запашне цілюще миро, від якого зцілялося багато людей. Тож навіть по смерті за молитвами до святого Миколая здійснюється безліч чудес, через які він не перестає приходити на допомогу бідним, засмученим, скривдженим. В травні 1087 року мощі святого Миколая було перевезено до італійського міста Бар.
В народі добре відома ікона, так звана Мокрого Миколая. Зміст її написання зворушує серце кожної людини. На свято українських святих Бориса і Гліба один чоловік вирушив з Києва по Дніпрі разом з дружиною і дитиною човном, щоб добратися до Вишгорода й поклонитися гробу святих мучеників. Відбувши прощу, сім’я поверталася назад до Києва. Чоловік веслував, а дружина тримала дитину на руках. Втомлена далекою дорогою, дружина задрімала і випустила дитину у воду. Шокований тим, що сталося, чоловік стрибнув у воду, сподіваючись врятувати дитину, але його відчайдушні пірнання у глибочінь Дніпра не мали успіху. В розпачі засмучені чоловік з дружиною повернулися додому і в сльозах молилися до святого Миколая, благаючи допомоги в порятунку їхньої дитини. Вночі святий Миколай витягнув їхню дитину з ріки і поклав на хорах в храмі святої Софії. Ранком до церкви зайшов паламар і почув плач дитини. Він швидко повідомив про це церковного провізора. Разом вони побачили на хорах перед образом святого Миколая дитину, мокру від води. Про це заявили митрополитові, який після відслуженої утрені зібрав на площі людей і запитував, чия це дитина плаче в церкві. Разом з іншими людьми, ввійшов до церкви і батько дитини.
Впізнавши дитину, він на радощах поспішив потішити дружину. Разом вони дякували святому Миколаю за його скоропоспішну допомогу, припадаючи перед його святим образом.
З великої любові до святого Миколая на нашій землі виросло багато церков, побудованих у його честь; на кожному іконостасі є його ікона; кожного четверга через цілий рік свята Церква прославляє його в своїх богослужіннях; до нього співаємо акафісти, тропарі. Тож і сьогодні, у день його свята, прославмо його тропарем: „В Мирах, святий, священослужителем показався ти, бо Христове Євангеліє, преподобний, сповнивши, положив ти душу твою за людей своїх, спас невинних від смерті. Ради цього освятив ти себе, як великий таїнник Божої благодаті.” Амінь.
о. Орест Рубель
У день 6 грудня наша Церква відзначає пам’ять святого отця Миколая. Пригадаймо собі дещо про життя і діяльність цього великого Божого угодника.
Про життя святого отця Миколая знаємо дуже мало, а навіть і те, що знаємо, прикрашене численними легендами і різними чудами так, що годі з певністю сказати, що відповідає правді, а що є наслідком побожної фантазії.
Знаємо певно, що святий Миколай народився в половині третього століття в Малій Азії. Праведні батьки його Теофан і Нонна, передали своєму синові цінний скарб, святу християнську віру. Тож молодий Миколай постійно зростав у любові до Бога і до Христової Церкви. Стрийко Миколая був єпископом, який у свій час висвятив Миколая на священика.
Ціле своє життя святий Миколай відзначався євангельськими чеснотами, сильною вірою, гарячою любов’ю до Бога і ближніх і гідним наслідування милосердям до вбогих, хворих, немічних і опущених. Він не чекав, щоб убогі приходили до нього з проханням допомоги, але сам випитував про потреби ближніх, сам вишукував убогих і з радістю допомагав їм. А робив це потайки, щоб убогі не знали, хто їм допоміг, хто передав їм милостиню. Миколай керувався повчанням Божественного Спасителя Ісуса Христа: „Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі” (Мт. 6, 3-4). Звідсіля між християнами повстав гарний звичай давати дітям дарунки потайки, звичайно вночі.
У 312 році святий Миколай став єпископом міста Мири і як єпископ в 325 році брав участь у Вселенському Соборі в місті Нікеї. На тому соборі присутні єпископи викляли еретика Арія, який навчав, що Ісус Христос не є Богом, а сотворінням Бога Отця. Присутні отці собору проголосили тоді правду віри, що Ісус Христос єдиносущний з Отцем і Святим Духом й уложили Символ віри, який ми проказуємо кожного дня на святій Літургії. Святий Миколай помер 345 року.
Один грецький історик в десятому столітті написав про святого Миколая такі похвальні слова: „Захід і Схід вихваляє та прославляє отця Миколая. Де лиш живуть люди на землі, на островах і в найдальших частинах землі, його ім’я призивають і на його честь ставлять святині. Його ікони можна бачити всюди, на його честь виголошують проповіді і святкують його празник. Всі християни, молодь і старші, чоловіки і жінки, хлопці і дівчата вшановують його пам’ять та благають у нього опіки. З роду в рід спливають його ласки на землю, його поміч відома скитам, індійцям і варварам, вона відома африканцям так, як італійцям”. Справді, чудові слова!
Культ особи святого отця Миколая прийшов на українські землі враз із християнською вірою. В одинадцятому столітті в Києві була збудована церква святого Миколая і жіночий монастир, який заснувала жінка князя Ізяслава Святославича. Враз із набожністю до святого отця Миколая в Україні будовано у містах і селах численні церкви на його честь. Ікону святого отця Миколая можна бачити в кожному іконостасі і в українських хатах. Побіч ікони Ісуса Христа і Пречистої Діви Марії була також ікона святого отця Миколая.
У нашому обряді кожний четвер присвячений почитанню святих Христових апостолів і святого отця Миколая. На його честь складений гарний акафіст, в якому оспівуються його чесноти, його чуда, його милосердні діла, його любов до Ісуса Христа і до Пресвятої Богородиці. Дня 9 травня за юліянським календарем, а 22 травня за григорiянським календарем, наша Церква відзначає також пам’ять перенесення мощів святого Миколая до італійського міста Бар. В монастирі отців василіян у Крехові, біля Жовкви, 22 травня кожного року є величавий відпуст, на який з’їжджаються тисячі побожних паломників, прочан і приступають до святих Тайн.
Від святого отця Миколая ми всі можемо вчитися різних чеснот, а передовсім милосердя до ближніх. На світі завжди було, є і буде багато горя, біди, нужди, нещастя, недуги, поневолення, голоду, сліз; щодня тисячі людей вмирають з голоду і можна сказати, що ціла наша земля стала страждальною матір’ю і з усіх сторін чуємо благальний клич „поможіть нам”. Багато є добрих, жертвенних, милосердних християн, які щедро спомагають бідних і потребуючих. У святому Письмі Старого Завіту читаємо такі слова: „Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе. Милостиню роби згідно з тим, що маєш; коли у тебе є достатків повно, роби з них, а коли мало маєш, то не бійся і з того дати. Бо так готуєш собі добрий скарб на день потреби, тому що милосердя рятує від смерті” (Тв. 4, 7-10).
Під заслоною ближнього криється сам Ісус Христос, який нагадує: „Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших ви мені зробили” (Мт. 25, 40). Є різні діла милосердя, які можемо виконувати, наприклад, відвідати хворого, зателефонувати до немічного, який не може вийти з хати, допомогти немічному написати листа, купити харчі, завезти до церкви на Святу Літургію і тому подібні услуги. Ісус Христос приймає ці услуги так, якби ми це робили для нього. Часами одне щире і лагідне слово, один лагідний погляд осолоджує гірку долю терплячих. Святий апостол Павло каже: „Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть” (Рм. 12, 15).
Євангеліст Матей свідчить, що мудреці з Далекого Сходу прибули до Вифлеєму поклонитись народженому Христові-Цареві, а побожне оповідання говорить ще про четвертого мудреця, на ім’я Артабан, який взяв зі собою три дуже цінні перлини і вибрався в дорогу до народженого Христа-Спасителя. Цей мудрець прибув до Вифлеєму саме тоді, коли вояки Ірода вбивали малих дітей. Щоб врятувати одну дитинку перед смертю, мудрець Артабан дав воякові одну перлину.
Ісус Христос був тоді вже в Єгипті, і Артабан подорожував до Єгипту, шукаючи Ісуса Христа довгих тридцять років й опісля вибрався в дорогу до Єрусалиму. Під час тієї подорожі Артабан милосердився над хворими і подарував їм другу дорогоцінну перлину. Нарешті прибув він до Єрусалиму саме тоді, коли Пилат засудив Ісуса на смерть. У той час вояки схопили невинну дівчину, щоб знущатися над нею. Милосердний Артабан дав воякам третю, останню перлину, щоб врятувати дівчину від нещастя. У Велику п’ятницю Артабан здалека побачив розп’ятого Ісуса Христа на горі Голготі, але не мав сили вийти на гору, бо важко занедужав. Через три дні Артабан відчув, що до нього зближається смерть. Саме тоді воскреслий Спаситель став перед праведним Артабаном, який з болем серця промовив: „Господи Ісусе, жаль мені, що я не маю що дати тобі: мав я для тебе три цінні перлини, але роздав їх нещасним потребуючим”. Тоді Ісус Христос ніжно усміхнувся і промовив: „Те, що ти дав потребуючим, ти дав мені”. Поблагословив Спаситель вмираючого Артабана, який з радісною усмішкою перейшов до щасливої вічності.
На суді Божому Христос-Цар промовить до всіх праведних: „Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших ви мені зробили” (Мт. 25, 40). В іншому місці скаже Христос: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя” (Мт. 5, 7). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Дорогі брати і сестри! Сьогодні вшановуємо видатного святого Христової Церкви – Миколая-Чудотворця, ім’я якого стало відомим по всьому світі, котрого шанують православні і католики, протестанти та інші релігійні громади.
Що ж спонукує людей різних національностей і віросповідань до плекання такої великої пошани до цього святця? Чому Він став всесвітнім святим? І відповідь є проста: бо до кінця сповнив Христову заповідь любові. Усе його життя було сповнене великою любов’ю і милосердям до іншої людини та бажанням послужити їй за прикладом Ісуса Христа. Святитель Миколай – це справді втілення правдивої любові до ближнього, бо Він навчав і любив не тільки словом, але й власним прикладом. Власне за те весь світ вшановує його ім’я вже понад півтори тисячі літ.
Популярність святого Миколая завдячуємо передусім його доброму вихованню, яке вклали в нього батьки. Вони дбайливо виховали свого сина у глибокому християнському дусі і дали хорошу освіту. З любові до Бога у святого Миколая зродилося велике милосердя до ближніх.
Коли говоримо про святого Миколая, ми пов’язуємо його особу з матеріальною допомогою бідним. Але це властиво плід його святості. Основною рисою святості і популярності святого Миколая є його відкритість на Бога і потреби бідних людей, та готовність допомогти убогим, скривдженим. Багатство, яке Він успадкував від своїх батьків, святий не вважав своєю власністю, а добром, що належить усім бідним і потребуючим.
Святий Миколай не чекав, щоб людина, яка щось потребує, прийшла до нього і просила допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомогти. А робив це переважно так, що ті навіть не знали, хто є їхнім доброчинцем. Такою поведінкою Він досконало виконав слова Святого Євангелія: „ Бо Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох” (Мк. 10, 45), „Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, воздасть тобі ” (Мт. 6, 3). Так сповнив слова Христові: „ Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми, які б вас бачили, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі” (Мт. 6, 1).
Бути милостивим – це необхідна умова для входження до Царства Небесного: почуття милосердя повинно зближувати мене, як милосердного самарянина (пор. Лк. 10, 30-37) з людиною, яку зустрічаю на життєвій дорозі у біді.
Як добрий пастир, святий Миколай ревно працював над спасінням своїх вірних, а також з любов’ю допомагав їм у всіх потребах, часто навіть чудесним способом. Він пожертвував все своє життя на славу Божу і на служіння ближнім. Своєю жертовністю він був для всіх доброчинцем і помічником. Промені світла святості святого Миколая продовжують освічувати світ, що потонув у шуканні матеріальної вигоди та безтурботного життя. А тих, хто несе поміч, люди часто позбавляють слова вдячності, доброго імені.
Святий Миколай є і надалі взірцем доброчинності і милосердя. Ми маємо бідних навколо себе, вони не вимагають від нас надзвичайних датків, кожна особа із своєї волі може покласти їм копійчину, а Господь буде милосердним до них. Коли маємо можливість брати участь у різних збірках, котрі проводять у Церкві і мають благородні цілі, ми повинні давати милостиню радо і робити це з любов’ю до ближніх і до Христа, вкладати в це своє добре серце.
Одного теплого літнього дня люди купалися в морі. Раптом зірвався сильний вітер, піднялися великі хвилі. Всі, хто був у воді, втекли швиденько на берег, лише одна дівчина не змогла вибратись на берег і почала тонути. Її батьки у розпачі кричали, просячи порятунку, і обіцяли великі гроші тому, хто врятує їхню доньку. Один молоденький юнак стрибнув у воду, ризикуючи своїм життям, урятував життя дівчини. Коли вони були вже на березі, батько запитав хлопця: „Що ти хочеш за те, що врятував життя моїй доньці? Скільки тобі заплатити? Хочеш, я подарую тобі будинок?” Тоді донька, яка стояла поряд, вигукнула: „Цього замало, тато, я подарую йому своє серце!”
Хай приклад святого отця Миколая зажди пригадує нам, що наша любов до Бога має вчинити нас відкритими на потреби ближніх, служить нам для того, щоб придбати собі нашими невеликими милостинями правдивого Божого духа та відпущення гріхів. Святий отче, Миколаю, молися до Господа за нас та випроси нам щедрого і жертовного серця! Амінь.
о. Михайло Чижович, ЧНІ
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Євр. 335 зач.; 13, 17-21.
Браття, слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують душ ваших і мають з цього звіт дати, щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас некорисно.
Моліться за нас, бо ми певні, що маємо добру совість, бажаючи у всьому поводитись добре; тим більше ж прошу вас це робити, щоб якнайскорше я міг до вас вернутись.
Бог миру, що возвів із мертвих того, хто кров’ю вічного завіту став великим Пастирем овець, Господа нашого Ісуса, нехай зробить вас здібними виконувати його волю добрими ділами, діючи у вас те, що йому любе через Ісуса Христа, якому слава на віки віків. Амінь.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 24 зач. 6, 17-23.
В той час став Ісус на рівнім місці; була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. Вони прийшли слухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла.
Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже.
Блаженні голодні нині, бо ви насититеся.
Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись.
Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть як безчесне ваше ім’я Сина чоловічого ради. 23. Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.
Лк. 19, 37-44. «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння».
Не так давно, за комуністичних часів, влада хотіла, щоб Церква мовчала. І зовнішньо виглядало, що наша Церква була практично знищена, здавалося, що цієї імперії ніхто не зможе подолати. Але пам’ятаємо, що сталося з Радянським Союзом.
Відтак знаємо, що Бог є сталий, і ніхто й ніщо не може воювати з Ним, позаяк Творець незмінний, а все інше змінне. Саме Господь, без сумніву, берегтиме свою Церкву. Й оскільки Бог прагне промовляти до серця кожної людини – чи в комуністичні часи, чи тепер, – то Він робить усе, щоб людина почула.
Якщо треба, щоб ми почули, то може статися щось таке, коли «каміння кричатиме». Як у народі кажуть: «Поки грім не загримить – чоловік не перехреститься». Бог хоче спасення людини, хоче добра для кожної особи.
Небесний Отець промовляє в нашому житті, тому будьмо уважні до того, що Він хоче нам сказати тією чи іншою подією. Адже Господь завжди говорить!
Лк. 6, 17-23. «Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі».
На перший погляд таке висловлювання Господа може видатися дивним. Як Ісус Христос може називати блаженними, або щасливими, вбогих, голодних, тих, кого ненавидять, тих, хто плаче… Відтак каже ще й радіти з цього. Ми, люди, хочемо мати достаток, бути щасливими, мати певність у житті. Однак Божі дороги для кожного з нас не раз є інакші.
Так, людина завжди прагне мати стабільність у житті, щастя, радість. Але мусимо визнати, що саме наші життєві труднощі й клопоти правдиво показують, ким ми є, яке наше духовне життя і які наші стосунки з Богом. Коли будуємо своє існування лише на земному фундаменті, то вся будівля «завалиться» в час нашої смерті. Лише в того, хто живе з Богом, смерть не може нічого забрати. Тому не раз саме наші проблеми наближають нас до Бога, показуючи непевність усього земного.
Так часто трапляється, що саме ці труднощі є для нас доброю нагодою наблизитися до Господа і з’єднатися з Ним.
Вл. Венедикт Алексійчук
6 грудня Церква вшановує пам’ять святого Миколая, Чудотворця Мир Ликійських.
З історії святого.
Святий Миколай народився близько 275 р. в грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія). Його батьки Теофан і Нонна були заможними і глибоко віруючими християнами [6], а їхній син – Миколай, був для них «дитям молитви» – єдиною дитиною, яку батьки дуже прагнули [4]. Ще змалку Миколай вирішив присвятити своє життя Богу. У юнацькому віці Микола отримав освіту і переселився до Мири, де його дядько – єпископ висвятив юнака на священника. По смерті батьків хлопець отримав великий спадок, який протягом довгого часу роздавав потребуючим [6].
Початок служіння Миколая припав на часи сумнозвісного правління Діоклетіана та Максиміана, які узаконили переслідування християн. Деякий час святий був пустельником та монахом, та, врешті, повернувся додому, де йому запропонували посаду архієпископа Ликійського [2]. Папа Григорій І Великий пише у своїй біографії цього святого, що Миколая було ув’язнено за часів Діоклетіана і що він був звільнений після виходу Міланського едикту 313 р. [4]. З найдавнішої оповіді про Миколая під назвою «Діяння про воєначальників» (написана вірогідно між 340-400 рр.) дізнаємось, що Миколай був єпископом міста Мира, в часи імператора Костянтина Великого (+337) [1]. Отримавши владу, святий почав знищувати язичницькі храми [6]. Зокрема, Миколаю приписують руйнування храму Артеміди [2].
Діяння починаються з повстання в малоазійській Фрігії сарматських племен тайфалів. На придушення повстання Костянтин відправив трьох воєначальників на ім’я: Непотіан, Урсус та Герпіліон. Шлях війська лежав через Лікію й неподалік міста Мира військові кораблі зайшли в гавань для перепочинку. Солдати, втомлені дорогою та бажаючи розваг, почали розоряти відкритий ринок, що був на причалі, та збиткуватися з місцевих. Шум, який вони підняли, був чутний в Мирах, а тому Миколай, бажаючи запобігти можливому кровопролиттю, бігом кинувся до причалу, який був у п’яти кілометрах від міста. Єпископу вдалось заспокоїти народ і навіть зупинити грабіж, запросивши воєначальників до міста та пообіцявши їм подарунки від свого імені. Миколай припав до душі воєначальникам, і вони, попросивши молитов за вдачу в воєнному поході, разом з Миколаєм вирушили до Мир [1]. Є відомості, що Миколай брав участь у Першому Вселенському Соборі у Нікеї 325 р., де, за легенодою, дав ляпас єретику Арію, або, за іншими версіями – одному з подвижників аріанства. Після великої посухи та голоду 333 р., єпископу Миколаю вдалось упрохати моряків, що везли зерно з Єгипту, залишити частку зерна в Мирах, чим він і врятував місто від голоду [1].
Археологічні дослідження свідчать, що Миколай був похоронений на кладовищі біля південної стіни міста Мира, а вже у V ст. на місці його поховання збудовано храм. Слава про Миколая ширилась поступово, сприяють цьому, можливо, моряки, що зупинялись у портовому місті [1]. Імператор Юстиніан І у VI ст. збудував на честь святого Миколая церкву в Константинополі. А ще один візантійський імператор Мануїл Комнін у XII ст. державним законом приписав святкувати день святого Миколая 6 грудня [7]. В IX ст. написані і перші його Житія, що дійшли до наших днів та усталюється іконографія святого. В XI ст., після занепаду Мир через постійні набіги Сельджуків, останки [1] (більші кістки [5]) святого перевозять в італійське місто Барі, де вони й перебувають до сьогодні [1]. У 1092 р. папа Урбан II (1088-1099) вислав до Києва свого посла Теодора з повідомленням про перенесення мощей святого Миколая з Мир до Барі, а тодішній митрополит Руси Єфрем II установив святкування пам’яті перенесення мощей святого Миколая. На всьому Сході лиш одна Русь прийняла це свято і возвеличила його окремою службою [9]. На честь святителя Миколая в Барі побудували храм, який освятив Папа Урбан ІІ. На освяченні гробниці святого Миколая були присутні члени делегації Київської митрополії з благословення Митрополита Київського [2]. Решту кісток з мощей Миколая забрали венеційці, що прямували у Перший хрестовий похід. Згодом вони поховали їх у храмі Сан-Ніколо-аль-Лідо у Венеції [5]. В середині XX ст. було проведено експертизу, котра демонструє, що рештки належать чоловіку у віці за сімдесят років, котрий жив у IV ст.[1].
Вперше святкувати день Святого Миколая розпочали у середньовічній Німеччині, де батьки таємно дарували дітям подарунки, щоб малюки повірили в чудеса Чудотворця. З XI ст. Святого Миколая пошановували також у Франції і Англії. Звичай шанувати Миколая розповсюдився найперше на сусідні Німеччині країни, зокрема на Польщу, і перейшов на Захід України, який перебував у складі Речі Посполитої [7]. В українські землі богослужбовий культ святого Миколая приходить разом з християнством. У дев’ятому правилі Уставу київського митрополита Георгія (1072) згадується, що у день пам’яті св. Миколая відбувалося причастя [2]. Голландські колоністи, заснувавши в Америці Новий Амстердам (майбутній Нью-Йорк), завезли на континент традицію дарувати дітям від Святого Миколая, на 6 грудня та на Різдво, подарунки. А святого Миколая голландці називали Сінтаклаас, який потім у вже в англійському звучанні став Санта Клаусом. А у 1823 р. американський письменник Кларку Мур написав книгу «Ніч перед Різдвом, або візит святого Миколая». Це вже у Мура зʼявляється сьогодні всім знайомий образ Миколая-Санта Клауса – дідуся, який розвозив подарунки у санях, які везуть девʼять оленів. Трохи пізніше відомий американський художник Томас Наст довершив нову легенду, помістивши Миколая-Санту на Північний полюс і придумавши книгу, у яку Санта-Клаус записує добрі та погані вчинки дітей [7]. Традиція дарувати подарунки в Україні поширилась лише в XIX ст., з розвитком шкільництва на Галичині. Причинився до поширення цієї традиції Іван Франко, написавши «Суд Святого Николая» за посередництвом чого закріплюючи в Україні образ Миколая, котрий дарує подарунки [1].
Нещодавно під час розкопок було очищено столітні відклади над храмом святого Миколая у Демре (колишній Мирі), у провінції Анталія на території сучасної Туреччини. Сама церква побудована приблизно в 520 р. на місці попередньої святині, яка, ймовірно, була катедральним собором єпископа, а згодом на деякий час стала місцем його спочинку. Коли у Середні віки рівень моря піднявся, церква була затоплена і навколо неї утворилися величезні відклади мулу, який поховав її більшу частину. У ХІХ ст. частини церкви були розкопані та розширені. Храм у Демре збудований у стилі римської базиліки за зразком храму Гробу Господнього в Єрусалимі, включно з навмисне незавершеним куполом. Під ним перебувають залишки попереднього храму, ймовірно, датованого ІІІ ст., а отже, «знайомого» зі святим Миколаєм особисто. Нинішні розкопки виявили фреску та мармурову підлогу на рівні, де, можливо, раніше було місце поховання святого: фреска із зображенням Ісуса та деякі грецькі написи підказали команді археологів точне місце його розташування [5].
Припускають, що першим місцем поховання святого Миколая була висічена у скелі гробниця на середземноморському острові Джеміле біля берегів Туреччини. Науковці, які вивчали екологічну шкоду на острові, натрапили на 1600-річне місце паломництва з руїнами п’яти храмів і 40 інших церковних будівель, датованих IV-VI стт. Острів здавна асоціювався зі святим Миколаєм і в деяких руїнах були знайдені написи з його ім’ям. Імовірно, останки були перенесені до Мири у середині 600-х рр., коли Джеміле став вразливим для нападників. Мира, розташована на схід від острова, була логічним місцем для будівництва нової святині через прижиттєвий зв’язок із нею святого Миколая [5].
Що до нас мовить ікона святого?
Cпоглядаючи ікону святого Миколая Чудотворця, можемо відчитати те, що ікона цього святого до нас мовить.
Св. Миколая зазвичай зображають у повний зріст, сивим і високочолим, що символізує його мудрість. Він має коротку бороду і єпископське облачення. У руці святий тримає відкрите або закрите Євангеліє. Ікону св. Миколая зазвичай легко розпізнати: у «житії» він рятує потопаючого, лікує від бісів, визволяє невільників, оберігає мореплавців. Найбільш характерним є образ із житія, коли новонароджений Миколай відразу стоїть у купелі на ніжках. Причому передання каже, що так дитина твердо простояла три години. Така подія була проведінням того, що згодом у житті він так само твердо відстоював питання Трійці або ж триєдиного Бога [3].
Миколай зазвичай був шанований у всіх українських церквах. І якщо його ікона в іконостасі стояла не на місці храмової, то на місці найбільш шанованої в цій громаді – це у більшості випадків. Не рідко його зображали у парному образі з Параскевою-П’ятницею Він завжди вирізнявся серед інших ликів своєю особливою добротою [3]. Як нам відомо, Святий Миколай Чудотворець вважається одним із найшанованіших святих, тому і образів його зберіглось чи не найбільше у всіх періодах розвитку українського іконопису. Його ікони майже завжди присутні в іконостасі – на північній частині намісного ряду. У XV ст. його зображення зустрічались ще й у Молільному ряді. Намісні ікони Миколая XV-XVI стт. найчастіше зустрічаються із житійними сценами. Сам він зображається сивим із округлою бородою та коротким волоссям (у XVIII-XX стт. зустрічаються ікони із довгим волоссям). Найчастіше фелон Миколая на зображається покритий хрестами (привілегія архієпископів). Такий фелон називається поліставріоном. Слід зазначити, що завжди зображався сучасний іконописцю одфг архієпископа із характерними йому деталями. Починаючи із XVII ст. і особливо у XVIII ст. фелон покритий пишними квітами. Іноді на його голові бачимо митру а в руці – скіпетр (найчастіше у XVIII-XIX стт.).
Часто біля голови Миколая бачимо мініатюрні фігури Христа з Євангелієм і Богородиці з омофором. Житійні ікони святого Миколая, як то порятунок моряків, перенесення мощей і т.д. також зустрічаються як осібні ікони [6].
На іконах Миколая зображають інколи три хліби чи камені, що вказують на порятунок міста Миру від голоду, а також зображають з якорем і кораблем, що мовить про порятунок мореплавців, який відомий нам із його житія [8].
Джерела:
1.https://risu.ua/sogodni-sv-mik…
2.https://risu.ua/praznik-sv-mik…
3. https://risu.ua/svyatiy-mikola…
4. https://credo.pro/2022/12/5496…
5. https://credo.pro/2022/12/3347…
6. http://icon.org.ua/ikonografiy…
7.https://www.catholic-kharkiv.o…
8. http://catholicnews.org.ua/mik…
9. https://katedra.if.ua/sviatoho…
Підготував: бр. Вадим Поліщук, V курс КТДС
Ікона мовить. Св. Миколая, архиєп. Мир Ликійських, чудотворця – Джерелo: https://ktds.edu.ua/news/our-publish/38841-ikona-movyt-sv-mykolaya-arxyiep-myr-lykiiskyx-chudotvorcya/
6 грудня – Життя святого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=r5LHSWaati4&t=1s
Серед різних празників на честь святих, що їх пам’ять відзначаємо в нашому церковному році, на окрему увагу заслуговує празник святого Миколая. Святого Отця Миколая з давніх-давен наш народ дуже поважав. Не було в нас ні однієї хати на Рідних Землях, у якій би не було ікони святого Миколая. Вона майже завжди видніється обіч намісних ікон у церквах. Наш народ почитає його, наче свого національного святого.
І хоч від його смерти минуло понад півтори тисячі літ, та все-таки він через свою добродійну любов і щедре милосердя вічно живе в серцях мільйонів людей. А його любов до ближнього кожного разу символічно відживає у дні його празника по цілому світу, коли він тисячі й тисячі дітей обдаровує своїми дарунками. Таємниця його великого й постійного культу серед усіх християнських народів полягає у тому, що він для всіх став символом жертвенної любови ближнього та співчутливого милосердя. Про це свідчать історія його культу, наші богослуження та ревне почитання його ікон.
КУЛЬТ СВЯТОГО МИКОЛАЯ
Не багато знаємо про життя святого Миколая. І навіть те, що знаємо, повите різними легендами. Знаємо, що святий Миколай довгі літа був єпископом у Мирах, провінція Лікія, у Малій Азії. Він брав участь у Першому Вселенському Соборі (325) у Нікеї. Помер близько 345 року. Усе своє життя присвятив справі милосердя для душі й тіла. Тож ще за життя називали його батьком сиріт, удів і бідних. Після смерти Господь Бог прославив його даром творення чудес, і тому він отримав імення великого чудотворця. Славні чуда були якраз головною причиною його швидкого й широкого культу.
Культ святого Миколая починає поширюватися від часу, коли цісар Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Цар-городі. Єрусалимський канонар з VII ст. 6 грудня каже: „Пам’ять Миколая, єпископа одного великого города”. Усі грецькі місяцеслови з IX століття мають його празник. Цісар Мануїл Комнен (1143-1181) державним законом приписав святкувати святого Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світу. Найдавніший життєпис святого Миколая походить з IX сторіччя.
На Заході папа Миколай (858-867) — перший папа з цим іменем — близько 860 року збудував у Римі церкву святого Миколая. До Німеччини його культ принесла візантійська княжна Теофано, жінка цісаря Оттона II (973-983). Латинська Церква також святкує празник Миколая 6 грудня. У Франції і Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько 400 церков, які названо в честь Миколая.
На наші українські землі культ святого Миколая приходить разом із християнською вірою. У другій половині XI сторіччя в Києві, на могилі Аскольда, було збудовано церкву святого Миколая. У Києві під покровом святого Миколая був жіночий монастир, який фондувала жінка князя Ізяслава Святославича († 1078). У цьому монастирі прийняла чернечий постриг мати святого Теодосія Печерського. На рідних землях в нас було багато церков на честь святого Миколая. До найдавніших з них належить церква святого Миколая у Львові, що походить з кінця XIII ст. Енциклопедія
Українознавства про почитання святого Миколая в нашому народі каже: „У численних народних переказах Миколай боронить людей від стихійного лиха; найбільше він опікується тими, хто перебуває у плаванні, тому чорноморські рибалки, виходячи на промисел, брали з собою образ Миколая… У давнину — святий Миколай також заступник перед небезпеками із степів. Пісні про святого Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, серед них такі популярні, як „О хто, хто Миколая любить” (Т. 4, с. 1533)
КУЛЬТ МОЩЕЙ СВЯТОГО МИКОЛАЯ
Дуже важливим чинником у поширенні культу святого Миколая, передусім в Італії і на Заході, а також і в нашого народу, було перенесення мощей святого Миколая у кінці XI ст. з Мир Лікійських до міста Барі в південній Італії.
У другій половині XI століття магометани зайняли Малу Азію, а при тому й місцевість, де спочивали мощі святого Миколая. Італійські купці з Барі вважали Миколая за великого святого й опікуна мореплавців. Ведучи торгівлю з Малою Азією, вони вирішили викрасти мощі святого Миколая і перевезти їх до Італії. Викрадені мощі святого Миколая прибули до Барі 9 травня 1087 року. Біля мощей відразу почали діятися великі чуда, тому папа Урбан II в 1089 році установив свято перенесення мощей святого Миколая на 9 травня. Три роки пізніше там побудовано величну церкву, у якій покладено його мощі. Місто Барі стало великим і славним місцем відпустів.
Після того, як мощі святого Миколая перенесли до Барі, і у нас на Русі-Україні установили празник перенесення мощей на 9 травня. Через це у нас є зимний і теплий Миколай. Запровадження цього празника в нас приписують переяславському митрополитові Єфремові. Йому також приписують опис події перенесення мощей, укладення служби перенесення та акафисту на честь святого Миколая.
Про встановлення цього свята на українських землях історик М. Чубатий пише: „Та найбільш дивне, що це свято, встановлене папою, свято радісне для Заходу, а сполучене із смутком для Сходу, зокрема для Візантійської Церкви, майже безпосередньо, бо близько 1090-1091 років було введене в митрополичій провінції Руської Церкви. Того свята нема в ніякій иншій частині Східної Церкви, тільки на території давньої київської митрополії — донині не тільки в Україні, але також в Московщині й Білорусі” (Історія Християнства на Руси-Україні, Т. 1, с. 416).
КУЛЬТ ІКОН СВЯТОГО МИКОЛАЯ
З культом святого Миколая на Русі-Україні тісно пов’язане і почитання його ікон. Вони в нашого народу щодо кількости посідають перше місце після ікон Божої Матері. Деякі з тих ікон прославилися чудами. Тут варто згадати кілька чудотворних ікон святого Миколая з княжих часів нашої держави.
У соборі святої Софії в Києві знаходиться ікона святого Миколая, т. зв. Мокрого. Ця ікона стала відомою близько 1090-1100 років через особливе чудо. Чоловік і жінка з малим сином поверталися з празника у Вишгороді і плили до Києва човном по Дніпрі. Несподівано зірвалася буря, хлопчик випав з човна у Дніпро. Через кілька днів його знайшли живим, здоровим, але тільки мокрим біля згаданої ікони святого Миколая, звідси й вона отримала свою назву.
У соборі святого Миколая в Новгороді є копія вищезгаданої ікони. Передання говорить, що її знайшли в Ільменському озері тоді, коли хворий новгородський князь Мстислав Володимирович у сні побачив видіння і вислав посланців до Києва за тамтешньою іконою святого Миколая Мокрого. Він хотів мати копію тієї ікони для собору, який збудував на честь святого Миколая 1113 року.
Іпатіївський літопис 1227 року говорить про чудотворну ікону святого Миколая в містечку Жидичині на Волині, до якої приходили молитися наші князі. Румунська Католицька Церква вирішила, щоб у кожній церкві була ікона святого Миколая.
КУЛЬТ СВЯТОГО МИКОЛАЯ В НАШИХ БОГОСЛУЖЕННЯХ
Святий Миколай має в нашій Церкві не тільки два окремі празники, йому ще присвячений кожний четвер у нашому богослуженні. Як богослуження обидвох празників, так і щотижнева служба його є справжнім віддзеркаленням культу святого Миколая у Східній Церкві та нашому народі. Тут оспівується його глибока віра, чесноти, його діла милосердя, різні чуда та його заступництво перед Богом. Він величається як „вселенський світильник”, „співчутливий і добролюбовий”, „ревний рятівник і справжній заступник”, „окраса Церкви”, „доброта архиєреїв”, „монахів похвала”, „великий заступник”, „дуже милосердний, „всіх опікун і заступник і всіх терплячих потішитель”, „сиріт і вдовиць опікун”.
Він допомагає завжди. На хвалитних стихирах утрені 6 грудня співаємо: „Зійшовшися звеличаймо: хворі — лікаря; ті, що в бідах — рятівника, грішні — заступника, бідні — скарб, терплячі — потішителя, подорожні — супутника, плаваючі — керівника, і всіх всюди радо випереджаючого… ” У п’ятій пісні канону утрені на перенесення мощей сказано: „Усіх християн надіє, покривджених великий оборонче, хворих лікарю, зажурених потішителю, і від людей до Бога заступнику, випроси нам мир і спасай нас від находу поган”.
Він своїм заступництвом могутній перед Богом. На вечірні перенесення мощей співаємо: „Зібравшися, любителі празника, молебними піснями радісно звеличаймо святе перенесення нашого заступника, він бо всі краї просвічує чудами, терплячих божественно потішає, покривджених визволяє, він милостинею Бога собі задовжив і тому приняв стократну нагороду. До нього всі кличемо: помолися, святителю Миколаю, Спасителеві всіх, дати мир світові і спасти душі наші”. У восьмій пісні канону утрені перенесення мощей читаємо: „Тобі дана велика влада від Бога, Миколаю, море тобі повинується, повітря слухає, народи покоряються, бачучи твої преславні чуда”.
Святий Отець Миколай дає нам гарний приклад живої, діяльної та жертвенної любови до Бога і ближнього. Його любов до ближнього загальна, усіх обіймає, повна милосердя і готова допомогти кожній потребі душі й тіла.
Про значення милостині у святого Йоана Золотоустого читаємо: „Милостиня — цариця чеснот. Вона дуже скоро підносить людей у небесні двори. Вона найкраща заступниця. Велике діло милостиня… Вона пробиває повітря, минає місяць, зноситься понад промені сонця і досягає самих небес. Але й там вона не зупиняється, а щобільше, проходить небо, обходить збори ангелів і хори архангелів, і всі вищі сили, і стає перед самим царським престолом… Дай хліб і візьми рай, дай мале і візьми велике, дай смертне і візьми безсмертне, дай тлінне і візьми нетлінне” (Бесіда про покаяння).
Святий Миколай у кожному ближньому бачив самого Ісуса Христа, тому так скоро й жертвенно в кожній потребі спішив йому на поміч. Святе Євангеліє каже, що на страшному суді Господь Бог судитиме нас за діла любови й милосердя. Про це запевняє нас сам Ісус Христос, кажучи: „Істинно, кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили” (Мт. 25, 40).
Катрій Юліян, о, ЧСВВ, Пізнай свій обряд.
Стихири на „Господи, взиваю я”
У Мирах проживаючи тілесно,* ти, помазаний духовним миром, святителю Христовий, святий Миколаю,* з’явився, як справжнє миро, що духовними пахощами сповняє тих,* які з вірою й любов’ю завжди святкують славну твою пам’ять, Отче,* спасаючи їх твоїми молитвами до Господа* від біди, напастей і скорбот.
Носивши почесне ім’я переможця, святителю Миколаю,* ти дійсно став для вірних людей успішною допомогою в напастях,* бо всюди, де з любов’ю прибігають до твого захисту,* негайно спішиш із поміччю,* бо ти, вдень і вночі з’являючись вірним,* спасаєш від біди й напасти.
Святий Миколаю, славний Христовий священнопроповіднику!* Ти являєшся великим і надійним заступником,* милостивим і могутнім молільником за тих,* що в бідах на морі, на суші й в повітрі;* і тим, що близько й далеко перебувають.* Тому спільно благаємо тебе: Молися до Господа,* щоб нам визволитись від усякої напасти.
Якими похвальними вінками увінчаємо Святителя?* Хоч тілом далекий, але всім доступний духом,* як усіх начальник і заступник, утішитель зажурених,* пристановище всіх, що в бідах,* стовп благочестя і вірних оборонець.* За його посередництвом Христос перемагає чванливість ворогів,* з великої своєї милости.
Якими пророчими піснями звеличимо Святителя?* Він дбав про тих, які далеко,* і заступався за неприсутніх, немов за близьких;* прорікав правдиво майбутність, старався про всю вселенну* і визволяв усіх скривджених.* Він у сні явився і богомудрому цареві* і здавна ув’язнених визволив від неправедної смерти,* даючи велику милість.
Якими піснями похвалимо Святителя?* Він завойовник нечестя і захисник благочестя,* первопрестольник Мирлікійської Церкви,* великий заступник й учитель, що засоромлює злославних.* Він переможець Арія і його поплічників,* бо через нього Христос переміг їхні зазіхання,* маючи велику милість.
Зійшовшись разом, вірні,* оспівуймо окрасу святителів і отців славу,* джерело чудес і великого заступника вірних,* промовляючи: Радуйся, Мирян охоронче* і славний первопрестольнику та стовпе непорушний!* Радуйся, всесвітлий світильнику, що освітлив кінці світу чудами!* Радуйся, пригноблених божественна радосте й теплий охоронче покривджених!* І нині, всеблаженний Миколаю,* не переставай молитися Христу Богові за тих, що вірою і любов’ю тебе вшановують* і завжди радісно святкують твою світлу пам’ять.
Вертепе, гарно прикрасися,* бо приходить Агничка, що носить Христа.* Ясла, підійміть того,* хто словом звільнив нас, землян, від нерозумних учинків!* Пастирі, на сопілках приграваючи, свідчіть предивне чудо!* А ви, мудреці перські, принесіть Цареві золото, ладан і смирну,* бо появився Бог із Діви Матері.* Тому припадь, Мати, як рабиня, і, поклонившись,* промов до того, кого ти в обіймах тримаєш:* Як то ти зачався і як зріс у мені,* Спасителю мій і Боже?
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на Литії
Святителю Миколаю!* Правилом віри й зразком смиренности* появив тебе Христос твоїй пастві.* Бо в Мирах ти проточував миро* і всюди світло сяяв своїми божественними добродійствами,* Заступнику сиріт і вдовиць.* Тому благаємо: Молися безустанно,* щоб спастися душам нашим.
Отче Миколаю!* Хоч мовчить Мирлікійська країна,* але ввесь світ, опромінений тобою* та сповнений пахощами мира і багатством чудес,* вельми похвальними піснями тебе прославляє.* З тими, що їх ти спас від вироку,* та з усіма жителями Мир теж і ми, співаючи, кличемо:* Молися, щоб спастися душам нашим.
Сіоне торжествуй, веселися Єрусалиме* – місто Христа Бога – прийми Творця,* що вміщається у вертепі і яслах!* Відчиніть нам ворота, щоб, увійшовши в них,* ми побачили його, як дитину пелюшками вповиту.* Він же той, хто підтримує долонею створіння,* і його безперестанно оспівують ангели,* як життєдавця Господа, що спасає рід наш.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Радуйся, священна голово,* чистий доме чесноти, божественного священства правило,* пастирю великий, світлий світильнику,* що носиш імення перемоги,* і милостивий захиснику твоїх молільників!* Ти прихиляєшся до просьби немічних, готовий визволяти, захищати й спасати всіх,* що вірою пошановують твою славну пам’ять.* Моли Христа, Преблаженний,* щоб послав світові велику милість.
Радуйся, священний уме,* чисте житло Тройці,* стовпе церковний і кріпосте вірних;* переможених допомого,* зóре, що світлом твоїх Богові приємних молитов,* завжди унеможливлюєш напасті й болі!* Святителю Миколаю, тиха пристане, до якої приходять ті,* яких затоплюють житейські хвилі!* Моли Христа,* щоб дав душам нашим велику милість.
Радуйся, бо ти сповнений божественної ревности!* Своєю страшною появою у сні й погрозою* ти вибавив з лиха тих,* що мали несправедливо померти!* Ти, Миколаю, – те джерело, що в Мирах виточує багате миро,* яке напоює душі* і усуває погань пристрастей!* Ти той меч, що посікає обманну полову.* Ти та лопата, що розвіяла Арієві пустопорожні навчання!* Моли Христа, щоб послав душам нашим велику милість.
Прийдіть, визнавці Христа,* побачимо чудо, що дивує й перевищає всякий розум,* і побожно оспівуючи, з вірою поклонімся!* Сьогодні до Вифлеєму приходить вагітна Діва, щоб родити Господа,* хори ж ангельські супроводжають її.* Бачивши це Йосиф, з нею заручений, виголошує:* Що це за таємниця дивна на тобі, Діво,* і як ти маєш родити, не знаючи мужа?
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 4):
Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности* явила тебе твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав ти смиренням високе,* убогістю – багате,* отче, священноначальнику Миколаю.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Слава: Кондак (г. 3):
В Мирах, святий, священнослужителем показався ти,* бо Христове Євангеліє, преподобний, сповнивши,* положив ти душу твою за людей твоїх* і спас неповинних від смерти.* Ради цього освятив ти себе як великий таїнник божої благодаті.
І нині: Богородичний (г. 3):
Діва днесь предстоїть у церкві* і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу.* Ангели з архиєреями поклоняються,* апостоли з пророками ликують,* бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.
Прокімен (г.7): Возвеселиться праведник у Господі і уповає на Нього (Пс. 63,11).
Стих: Вислухай, Боже, голос мій, коли молитимусь до Тебе (Пс. 63,2).
Алилуя (г. 4): Священики Твої зодягнуться в праведність і преподобні Твої возрадуються (Пс. 131,9).
Стих: Блажен муж, що боїться Господа, заповіді Його дуже любі йому (Пс. 111,1).
Причасний: В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі.
Священник: Христос, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця, якого сьогодні пам’ять торжественно звершуємо, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ – ПРОМІНЬ МИЛОСЕРДЯ, ЩО СЯЄ КРІЗЬ ВІКИ. – https://www.youtube.com/watch?v=c7pwhnQI3WI
Ой хто, хто Миколая любить – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=bUl1yVD-5Eg&t=10s
о. Петро Фостик
