У цілому світі, а особливо у нашому краї, всі почитають від віків пам’ять великого святого, в якому Бог прославив свою силу – воїна Христового, святого Георгія (Юрія). А ми, читаючи його житіє, величаймо Господа Бога і честь віддаймо Імені Божому і просімо Пресвяту Богородицю, щоб наша віра, любов до Спасителя і надія на вічне спасіння були такі великі, як великі вони були у святого подвижника Георгія.
Було це в часи імператора Диоклетіяна, мучителя християн. При його дворі з-поміж інших вельмож першим улюбленцем царя був тисячник його війська, 20-літній юнак Георгій. Родом він був із Кападокії, син дуже багатих батьків. Коли помер його батько, мати Георгія перебралася до Палестини, де мала великі маєтки. Молодий Георгій був християнином, що не заважало йому бути вірним і відважним воїном, бо ж кожен Христовий слуга віддає Богові те, що Боже, а кесарю те, що кесареве. Диоклетіян зібрав у Никомидії всіх своїх вельмож і дорадників, аби вирішили, що робити з християнами: дозволити їм вільно сповідувати віру Христову чи почати нове переслідування. Рада та була фарисейським зборищем, бо ж імператор вже давно замислив почати нові переслідування і пролити ріки невинної християнської крови. Тож усі його дорадники і заушники голосували за переслідування, а потім відклали остаточне рішення цієї справи на третій день.
Святий Георгій гаряче молився, щоб Господь Бог відвернув нове нещастя від своїх вірних, та коли дізнався, що рішення про нове переслідування вже прийнято, тоді написав свою останню волю, відпустив на свободу невільників, майно, яке мав при собі, роздав убогим, а сам став готуватися до великого подвигу, на який рішився за Божим натхненням. Третього дня зібралася царська рада. І ось перед імператором став славний і красний тілом Юрій і голосно сказав: “Чому ти, імператоре, і ви, радники, і всі ви, римляни, в інших речах пильнуєте про справедливість, а злобні і жорстокі лишень тоді, коли йдеться про християн, людей невинних і праведних? Чому хочете їх приневолити до диявольської служби? Не будьте засліплені; боги ваші – дияволи, лиш єдиний Бог правдивий – Бог християнський, Ісус Христос, якому нехай буде слава на віки вічні!”
Імператор і вся його рада аж здерев’яніли, коли почули сміливі слова, і лиш за хвилю перший після цісаря достойник Магнентій запитав: “Звідки в тебе ця сміливість?
А святий Георгій відповів йому: “Цю сміливість мені дає правда!”
“Яка правда?”
“Ісус Христос, якого ви переслідуєте і слугою якого є я, і за якого нині даю свідчення перед вами!”
Тепер промовив сам імператор: “Георгіє, я любив тебе і люблю за твою мужність, відвагу і за твою мудрість! Послухай мене, зглянься на свої молоді літа, склади жертву богам, і ласка моя піднесе тебе понад усіх!”
На це святий Георгій відповів: “Я прошу Бога, щоб ти, царю, прозрів і повірив в Ісуса, а Він дасть тобі те, чого не має жоден цар світу. Твої нинішні багатства – це все минуще і марне. Ти думай про вічність, про яку думаю я і до якої так поспішаю!”
Тоді імператор наказав кинути його до в’язниці. Воїни закували святого в тяжкі кайдани і кинули в льох навзнак, а груди йому придушили важким каменем.
Наступного дня Георгія привели до імператора, а той запитав його: “Чи прийшов ти вже до розуму?” А святий так відповів йому на це: “Чи маєш мене за такого здитинілого, щоб я через малу муку відступився від свого Бога? Скоріше ти, піддаючи мене мукам, втомишся, ніж я, катований, пристану на твою раду!” Тоді імператор наказав набити в дошки гострих ножів і гаків, а над ними прив’язати до колеса святого мученика. Коли колесо стали обертати, усе тіло Георгія краялося на кусні. Спочатку святий мученик голосно молився, а потім – тихо, а під кінець здавалося, немовби він заснув. Усі думали, що ось-ось він помре, і цар став хулити: “Де ж Бог твій, Георгію, нехай прийде спасти тебе!” Сказавши це, імператор пішов до божниці принести богам жертву в подяку за те, що замучив християнина. Аж раптом ударили громи, ангел зійшов з неба, відв’язав святого Георгія, оздоровив його і мовив: “Не бійся, Бог твій є з тобою!”
Погани бачили світлого юнака біля святого Георгія, але ніхто не смів приступити до нього. Побігли до божниці дати знати цареві, та й сам мученик став перед ним, а цар довго не хотів повірити, що він живий. Бачили це чудо Анатолій, Протолій та інші сотники, вони повірили в Христа і стали голосно Його прославляти: “Великий Бог християнський, і Він один понад усіма!” Імператор наказав їх схопити і стяти мечем, а вони прославляли Бога і за коротку смерть отримали щасливу вічність. У божниці була також і жінка імператора Олександра, вона також увірувала у Христа і стала голосно Його величати, та Магнентій наказав слугам відвести її до палати, щоб цар про те не довідався.
Тоді імператор наказав закопати святого Георгія в негашене вапно і тримати там три дні. Йдучи на певну смерть, святий мученик голосно молився: “Спаси мене, Господи, не дай мені спинитися в подвизі моїм і вознеси Ім’я Твоє понад рід невірних, щоб не казали, де є Бог ваш християнський?!” – і, перехрестившись, стрибнув у яму, повну вапна, в якому його глибоко закопали. На третій день імператор наказав розкинути його кості, але, на велике здивування всіх, його знайшли живого і славлячого Господа. Напівмертві від страху слуги привели його до імператора.
“Скажи мені, які ти чари маєш, що не можеш умерти?” – спитав цар.
“Це не чари, – відповів святий Георгій, – а чуда Господа Бога, в якого ти, засліплений дияволом, не хочеш повірити!”
Почалися нові муки, святого вдягнули в чоботи, підбиті гострими цвяхами і змушували в них ходити, а святий Георгій ішов, незважаючи на нестерпні муки, і прославляв Господа словами псалма: “До Господа, похвали гідного, візву я і від ворогів моїх спасуся” (Пс. 17, 4). Потім цар наказав бити його бичами і жилами, так, що аж тіло відпадало від костей, однак святий витерпів усе без жодного стогону, а лице його сяяло незвичайною радістю, що може страждати за Христа. Дивився на це імператор і сказав: “Не мужність це, а чари, покличте чарівника, щоб зняв ті чари.”
Привели чарівника Атанасія, і цар сказав йому: “Або доведи його до відступництва, або убий”.
Чарівник подав святому Георгію отруту і сказав: “Випий, і зразу твої чари закінчаться”.
Випив святий мученик отруту, але вона йому не нашкодила. Тоді чарівник сказав до Георгія: “Якщо зможеш воскресити померлого, чого жоден наш бог зробити не може, тоді і я повірю тобі”.
Святий Георгій відповів на це: “Я знаю вашу сліпоту і знаю, що не повірите в чудо, але для тих людей, які тут стоять, Господь учинить і це чудо!”
І завели святого до гробу одного покійного, став він молитися – і ось ударив грім і померлий став живий перед усіма. Весь народ закричав: “Великий Бог християнський!” – а чарівник, припавши до ніг святого, повірив у Христа Спасителя.
Імператор наказав зараз же стяти мечем і того, кого святий Георгій воскресив, і наверненого чарівника Атанасія, а Георгія велів кинути до в’язниці. Тут святий мученик оздоровив багато хворих і навернув багато поган до Христової віри. Прийшов також один селянин на ім’я Гликерій і з плачем став просити святого про поміч, бо єдиний віл, якого мав, упав і забився.
Святий Георгій сказав йому: “Іди додому, і знайдеш живого вола!” Гликерій пішов додому і знайшов свого вола живим, тоді селянин повернувся в місто і став прославляти Господа: “Великий Бог християнський!” За це його наказали стяти мечем. Уночі явився святому Георгію Спаситель і об’явив йому, що наступного дня його подвиг буде закінчено. Благословляючи Господа, святий просив, щоби допущено до нього було його вірного слугу, якому передав свій заповіт. Вранці святого Георгія привели до імператора, а той промовив до нього: “Слухай, Георгію, поклонися моїм богам, і матиму тебе за сина, будеш другим після мене на всю державу”.
“Ходімо до святині”, – сказав святий Георгій.
Імператор, утішений, наказав скликати якнайбільше людей, бо був певний, що Георгій принесе жертву ідолам. Та коли вони прийшли до божниці, святий мученик промовив лиш одне слово: “Ісус” – і всі ідоли впали й потовклися в порох. Тоді кинулися жерці на Георгія, стали його бити і кричати до імператора: “Вели убити цього чарівника!” Коли про те почула цариця Олександра, вона протиснулася крізь натовп поган і зі словами: “Боже християн, допоможи мені!” – упала до ніг святого Георгія, славлячи Ісуса. Багато поган, бачачи це, навернулося.
Та жорстокий імператор наказав Георгія і свою жінку стяти мечем. Коли їх вели на смерть, свята Олександра присіла у одному місці, щоб хвильку перепочити, і з молитвою на вустах передала свою душу в руки Спасителя, а замість своєї земної корони отримала вінець небесної слави. Святий Георгій, ревно молячись, нахилив свою голову під меч і як великий побідоносець став перед Спасом своїм і Богом, якому нехай буде вічна слава, честь і поклоніння. Сталося це в день Пасхи, 23 квітня 303 р.
Мощі святого Георгія перевіз його слуга до Палестини і поховав їх у місті Ліді. За Костянтина Великого там возведено було церкву, віддану під покров святого Георгія, туди перенесли його мощі, а пам’ять того перенесення святкуємо 16 листопада. Так Східна і Західна Церкви здавна вшановували пам’ять святого великомученика Георгія. У п’ятому столітті частину мощей і копіє святого Георгія було перенесено до Риму, а трохи пізніше папа Григорій Великий наказав відновити в Римі церкву святого Георгія, що руйнувалася від старости. На іконах святого великомученика зображено на білому коні зі списом, яким убиває змія. Кардинал Бароній тлумачить це так, що святий Георгій своїм мучеництвом поборов пекельного змія. А побожне передання розповідає, що в сирофінікійських краях, поблизу міста Вирит, був страшний змій, який своїм диханням отруював повітря і пожирав людей. Мешканці міста, за наказом поганських жерців, по черзі виводили змієві на поталу своїх дітей. А коли прийшла черга до королівської дочки, її, серед плачу усього міста, вивели за мури. Та раптом явився на білому коні святий Георгій і, сказавши дівчині, що він є воїном Христа Спасителя, ударив списом змія й убив його.
Господь прославив святого Георгія, вчинивши дуже багато чудес, тож Церква Христова називає його великомучеником, побідоносцем і чудотворцем. На Русі вірні здавна моляться до нього і просять про здоров’я для худоби. Багато церков посвячено під його покров, а найперший серед усіх – величавий митрополичий храм у Львові, до якого в день Георгія (Юрія) тисячами горнеться благочестивий український народ.
Тропар:
Як полонених визволитель і вбогих захисник, * немічних лікар, царів поборнику, * побідоносний великомученику Юріє, * моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак:
Вирощений Богом, показався Ти благочестя робітником найчеснішим, * снопи чеснот зібрав Ти собі, * бо Ти сіяв у сльозах, у радості жнеш; * а пострадавши до крови, Христа прийняв Ти * і молитвами твоїми, святий, * усім подаєш прогрішень прощення.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Як хороброго серед мучеників,* зібравшись нині,* вихваляємо тебе,* страстотерпче Юрію!* Бо звершивши подвиг,* ти зберіг віру і прийняв від Бога вінець перемоги.* Тож моли його,* щоб спастися від усякої біди нам,* що з вірою святкуємо твою преславну пам’ять.
Покладаючись на своє невідкличне рішення,* ти, славний Юрію,* як лев добровільно відважився піти на боротьбу;* нехтуючи тілом,* що мало зотліти,* ти мудро дбав про безсмертну душу.* Випробуваний серед різнорідних мук,* ти став як золото,* сім раз очищене.
Із Спасом співстраждав ти,* славний великомученику Юрію,* до його смерти,* радо уподібнившись своєю смертю.* Тому з Ісусом ти світло царюєш,* одягнений у блискучу порфіру своєї крови.* Скіпетром твоїх страждань* і осяйним вінцем перемоги* ти прикрасився на безконечні віки.
Достойно імені твого прожив ти, воїне Юрію.* Взявши на плечі хрест Христовий,* ти дбайливо трудився коло землі,* покритої льодом диявольської омани,* і, викорінивши терня – ідольське служіння,* насадив лозу правовір’я.* Тим-то даєш оздоровлення вірним по всьому світі* і показуєш себе праведним слугою Тройці.* Молися, благаємо, за мир світу і спасіння душ наших.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
о. Петро Фостик
