Свята Євангелія представляє нам сьогодні Ісуса, як Він привернув зір сліпому від уродження. Це без сумніву велике чудо й Ісус ужи е при цьому невідповідного засобу, тобто болота. Та робить Вiн це му, щоб нам вказати, що Він навiть такими невідповідними засобами оже зробити все, що тільки захоче, бо то не вони, але Його Божа сила діє через них. Коли б ми так лише відкрили наші очі й глянули довкола себе, ми б побачили ту Божу силу, яка оточує своєю опікою кожне, навіть найменше й найбільш непомітне сотворіння. В цьому діянні, він сягає те що Господь мав на меті його сотворюючи. Але ми, подібно як ой нещасний сліпий від уродження, замкнули наші очі й не можемо з цієї причини побачити тих усіх чудес, що їх довершую Господь у природі, а то й у нас самих.
Розважмо так лише над весною, над тією порою року, яку ми вже стільки разів бачили в нашому житті. Довга холодна зима нагадує нам собою смерть; бо ціла природа завмирає, засипав довгим зимовим сном i не показує жодної ознаки життя. Але по ній наступає весна й ціла зав мерла на перший погляд природа знову пробуджується и повертається до життя. Зелена травичка пробивається крізь легеньку поволоку таючого снігу і наставляє своє стебло до весняного сонця, наче б хотіла погрітись трохи після того зимового холоду. Деякі дерева розвивають свою пуп’янки й на світі появляються жовто-зелені листки, які з часом переходять у темно зелену барву. Іншi дерева квітчаються найперше весняним квітом, а щойно тоді, неначе для охорони квітів, покриваються зеленим листям. Що це за сила, спитаємо, силує те маленьке насiння трави, зел, кущів чи дерев сходити, рости и приносити на світ сво питомі овочі? Тією силою є всеiснуюча сила життя, та сама, яка на початку сотворення світу силувала землю видати з себе всі трави, рослини, кущі й дерева, як про те розказується в книзі Буття:
„І сказав Бог: Нехай земля виростить рослини; траву, що розсiває насіння й овочеві дерева, що родять плоди з насінням, за їхнім родом на землі. Й так сталося. I вивела земля зi себе рослини: траву, що розсiває насіння за своїм родом, і дерева, що родять плоди з насінням у них, за їхніх родом” (Бут 1,110).
Так воно е: джерелом усякого життя в Бог Творець, Вiн бо є тією живучою силою-побудником, що приводить усе з неіснування до буття.
Той сам всемогутній Господь, джерело життя, вкладає в маленьку клітину звіряти, риби, птиці чи людини силу, яка дозволяв їй розвинутись у тiло того сотворiння, і то не яке-будь, але в живе тіло. Той сам Творець дає сотворінням змогу продовжувати життя посередництвом своїх нащадків, а під кінець як ота сила, яку Він на певний час доручив сотворінню, вичерпується, Творець зсилав на него сон-смерть. I той сон у всякої живої істоти є остаточний, у людини однак він є лише тимчасовий, бо по якомусь часi Творець обіцяв повернути людей назад до життя, щоб поставити їх перед свій справедливий суд; і винадгородити або покарати, залежно від їхніх діл.
„Він пошле своïх ангелів із сурмою дуже голосною й ті зберуть вибраних його а чотирьох вітрів, від одного аж до другого кінця неба” (Мт 24,31).
Ця життєдайна сила, це не якась незнана чи нерозумна сила, як машина чи компютер, але це наш небесний Отець, джерело всякого життя, який своєю життедайною силою все до життя приводить у тому житті вдержує й дбав про все, що до збереження того життя в доконечним. Якже під кінець людина, яка також, як усе інше, одержала своє життя від Бога-джерела життя, втомлена туземною мандрiвкою, подiбно як і ціла природа а при ходом зими покладеться до довгого смертного сну, тоді Він забирав її до себе й дав їй вічний, нічим не закаламучений спокій. Отже ніхто інший, як лише Бог єдино є тим, хто дав життя усякому сотворінню й усе при житті вдержує. Він єдиний вщеплює в кожне своє сотворіння життєву силу, силу для розвитку й плодовитости та й у той спосіб веде все до мети, яку кожному сотворінню призначив. Якже ж Бог є тiєю єдиною істотою, яка все приводить до життя, в тому житті удержує й дав те все, що кожному сотворiнню до збереження життя є потрібне, тож ніхто інший, але єдино Він має право до життя й смерти овоїх сотнорiнь. Як читаємо в Святому Письмi. Бог уже від самого початку рішив, яку мету він призначив кожному сотворінню. Він хоче, щоб рослини, кущі й дерева, звірята, птиці й риби жили, розвивались i множились на те, щоб ними найвище сотворiння тут, на землі, людина, користувалась. Так бо сказав Бог:
„Сотворимо людину на наш образ і подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птатством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірами я над усіма плазунами, що повзають по землі… Й сказав Бог: Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам за поживу” (Бут 1,26.28с).
Всi цi сотворіння сотворені для нас, щоб ми уживали їх за поживу, одежу, житло; тому що Бог сотворив нас, хоче щоб ми жили на землі й осягнули мету, до якої нас призначив – Себе Самого
Очевидно, що мета наша інакша від мети всiх iнших земних сотворiнь. Їхнiм призначенням є служити нам – людям. А людська мета найвища, бо нею в підкоритися Творцеві й служити Йому за цього життя на те, щоб у Нього заслужити собі щастя вічне, яке полягає в злуцi з ним джерелом життя, на участництві в Його Божому житті й у Його вiдвiчному, безмежному щасті. Тому-то й влади над людським життям не мав ніхто, тільки один-единий Господь Бог. Ніхто не може ро бити собі претензій до ïï життя чи смерти, тільки той, хто дав йому це життя. Господь Бог започаткував життя людини, її при тому житті удержує й вiн єдиний мав право спричинити кінець її життю. Вся ота балаканина, що мама або лікар, або вони обоє мають право рішати, чи не народжене дитя повинно, а чи треба його позбутися, в посяганням людини на найвищу владу над життям, яку має єдино Творець. Тож, коли людина поважиться посягати на авторитет самого Бога над людським життям, тодi те саме прокляття Боже, яке Вiн кинув на Каïна, спочине на спричинниках смерти невинної, ненародженої дитини. Закон Божий с виразний, що його Бог уже давно проголосив:
„Не вбивай!” (Бут 20,13).
І коли вже на самому початку Каїн переступив його, вбиваючи свого брата Авеля, Бог негайно карав його, звертаються нього:
„А Господь промовив: Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі. Тепер же проклятия ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого в твоє руки!” (Бут 4,10с).
Страшний Божий проклін досягне кожного, хто посмiв посягати на життя людське своїми руками. Тож подумаймо тепер про ті мільйони невинних дітей, які втратили своє життя ще в лоні своїх матерів. Цілком певно Господь не дозволить людям безкарно ломити свого Божого закону в такій преважливій справі. Він не буде безчинно споглядати на ті ти сячі вбивств невинних дітей, яких їхні власні матері тратять кожного дня, бо вони кажуть:
„Ті діти ще небажані….”
Хай же ті злочинні матерi не думають, що їм нічого не станеться тільки тому, що після зігнання плоду вони здорові я нічого їм не бракує. Це правда, що за кожний важкий гріх жде людей вiчна кара після смерти, але їх Господь буде карати ще тут за життя, щоб з них зробити страшний приклад на осторогу іншим. Уже тепер в багато таких матерів по шпиталях умово хворих, куди iх завела справедлива Божа кара. Бо Господь с не тільки найвищим законодателем, але Вiн є також і захисником свого закону! Каже бо мудрість Божа в листі до Римлян:
„Менi належить помста, я вiдплачу”, говорить Господь” (Рм 12,19).
А помста Божа страшна, як про це говориться в листі до Євреїв:
„До мене належить відплата, 1 ще: Господь судитиме свiй народ. Страшно впасти в руки Бога живого!” (Євр 10,30с).
Та сама всемогутня сила Божа, яка оживляє все, що живе на землі, звернеться проти переступників Його Божого закону на те, щоб завдати їм якнайбільший біль тому, що вони не послухали Його слів у такій важливій справі як життя Його вибраного сотворіння – людини. Вiн бо тому дав виразний закон, кажучи: ”Не вбивай!”
о. д-р М.І. Любачівський
Оздоровлення Ісусом тілесного зору у сліпородженого стало для нього нагодою для духовного прозріння і зросту у вірі. У дискусії з фарисеями оздоровлений відважно свідчив про свою віру у Божественну силу Ісуса Христа, запрошуючи інших стати його учнями.
Побожні християни часом питають: як духовно зрости, підняти стан свого духа, щоб сумніви не руйнували віру, не було знеохоти в молитві, не виникало недовір’я до святих тайн.
Духовний зріст у великій мірі проявляється у здобутті нових духовних дарів. Щоб легше було зрозуміти це, вдамося до прикладу-порівняння з нашого щоденного життя. У житті не можливо обійтися без помочі різних речей, таких як: ручка, ножиці, калькулятор, годинник, комп’ютер, телефон, машина і інші. У придбанні і використанні цих речей виступають дві важливі засади: потреба і розуміння.
Людина купляє певні речі, бо бачить в них потребу, вони помагають у житті, полегшують працю. Однак для повного успіху, користі від них, треба ще добре ознайомитися з ними, навчитися (знати і розуміти) правильно ними користуватися, і тоді віддача від них буде максимальна.
Подібно є в духовному житті. Якщо християнин хоче духовно зрости, наблизитися до Бога, то повинен найперше відчувати потребу Бога, допомоги Його ласки і любові. Чим сильніше це відчуття потреби Бога, тим легше людині встановити контакт з Богом. Цю потребу Бога християнин виражає своєю частою молитвою і участю у Святих Тайнах, які стають доказом його віри і любові до Бога, і це становить першу основу духовного життя, духовного зросту. Витривала молитва і часте прийняття Святих Тайн зміцнюють віру і любов особи до Бога, зміцнюють відчуття потреби Бога, як єдиної основи людського щастя.
Друга важлива засада – це розуміння Божої науки, правд віри, Божих дарів: значення молитви і Святих Тайн, важливості їх ролі у житті християнина. Бо чим глибшим є розуміння цих духовних засобів, тим витривалішою і ревнішою є молитва християнина і частіше прийняття Святих Тайн. Для цього потрібно також часто читати духовну літературу, щоб мати правильне розуміння Божої науки.
Якщо хочемо духовно зрости – бути міцні у вірі, відчувати Божу поміч і любов у щоденному житті – треба молитися до Бога не лише за земні потреби, а й також за духовні, за світло Святого Духа у розумінні Божої волі і провидіння, якими Бог провадить нас до неба, і тоді Боже щастя буде частіше усміхатися нам.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 16, 16-34.
В тих днях, як апостоли йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: – Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!
Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові, і, обернувшися, він сказав до духа: – Велю тобі ім’ям Ісуса Христа: вийди з неї!
І в ту ж мить він вийшов. Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. Привівши ж їх до воєвод, сказали: – Ці люди колотять наше місто; це юдеї. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати.
І натовп накинувся на них разом, і воєводи, здерши з них одежу, веліли їх бити різками. Завдавши їм чимало ран, кинули їх у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. Той, одержавши такий наказ, вкинув їх до самої середини у в’язницю й забив їх ноги у колоди.
Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, і в’язні слухали їх. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани з них всіх спали. Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи, що в’язні повтікали. Тут Павло скрикнув сильним голосом, кажучи: – Не завдавай собі ніякого лиха, бо ми всі тут.
Попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці і, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі, і, вивівши їх звідти, мовив: – Панове, що мені робити, щоб спастися?
Ті відповіли: – Віруй у Господа Ісуса і спасешся ти й дім твій.
І вони звістили слово Господнє йому і всім, що були в його домі. Узявши їх тієї години вночі, він обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. Як же запровадив їх до себе в господу, накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував у Бога.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 9, 1-38.
Одного разу, проходячи, Ісус побачив чоловіка сліпого зроду. Спитали його учні: – Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що він сліпим родився?
Відповів Ісус: – Ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявились на ньому. Поки дня, я мушу робити діла того, хто послав мене; бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. Поки я у світі, я – світло світу.
Сказавши те, плюнув на землю, зробив грязь із слини і помастив гряззю очі сліпому. І сказав до нього: – Іди, вмийся в Силоамській купелі (що у перекладі означає: Післаний).
І пішов той, умився, і вернувся зрячим.
Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: – Чи то не той, що все сидів і жебрав?
Одні казали: – То він.
Інші: – Ні, але подібний до нього.
Він же каже: – Це я!
І спитали його: – Як прозріли твої очі?
Він відповів: – Чоловік, що зветься Ісус, зробив грязь, помастив мені очі і сказав: піди до Силоаму й умийся. Пішов я, умився і прозрів.
Вони його спитали: – Де він?
Каже той: – Не знаю.
І ведуть того, що був сліпий, до фарисеїв. Була ж субота, коли Ісус зробив грязь, і відкрив йому очі. Фарисеї спитали його, як він прозрів. Він сказав їм:
– Він поклав мені на очі грязь, я вмився і бачу.
Деякі з фарисеїв казали: – Цей чоловік не від Бога, бо не шанує суботи.
Інші мовили: – Чи може грішний чоловік такі чудеса чинити? І виникла серед них незгода.
І знову кажуть сліпому: – Ти ж що кажеш про того, що відкрив тобі очі?
Той відповів: – Він – пророк.
Однак юдеї не вірили, що він був сліпий і прозрів, аж поки не покликали батьків того, що прозрів.
Спитали їх: – Чи то ваш син, про котрого кажете, що він сліпим родився? Як же воно, що він тепер бачить?
Батьки його у відповідь сказали: – Знаємо, що то наш син і що сліпим родився. А як він тепер бачить – не знаємо, і хто відкрив йому очі – не знаємо. Спитайте його: він дорослий і скаже сам про себе.
Так казали його батьки, бо боялися юдеїв: юдеї бо вже були змовилися, щоб виключити з синагоги кожного, хто його визнаватиме Христом. Тому батьки його сказали: він дорослий, його спитайте.
І вони покликали удруге чоловіка, що був сліпим, і кажуть йому: – Воздай славу Богові! Ми знаємо що той чоловік – грішник.
Озвався той: – Чи він грішник, не знаю. Знаю одне: я був сліпим і тепер бачу.
Вони йому сказали: – Що він тобі зробив? Як він відкрив тобі очі?
Той відповів: – Я вже сказав вам, і ви чули; що іще хочете чути? Чи не хочете й ви його учнями стати?
Ті з лайкою накинулись на нього і сказали: – Ти – його учень! Ми – учні Мойсея. Ми знаємо, що до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.
У відповідь чоловік сказав їм: – Тож воно й дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, і він відкрив мені очі. Знаємо, що Бог не слухає грішників; а хто побожний і чинить його волю, того він слухає. Одвіку нечувано, щоб хто відкрив очі сліпому зроду. Якби він не був від Бога, не міг би був зробити нічого.
Ті у відповідь йому сказали: – Ти ввесь у гріхах родився і нас навчаєш?
I прогнали його геть.
Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього: – Віруєш у Сина чоловічого?
Той відповів: – Хто він, Господи, щоб я увірував у нього?
Сказав йому Ісус: – І бачив єси його, і той, хто говорить а тобою – це він.
Тоді той сказав: – Вірую, Господи!
Ді. 16, 16–34. „ Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу”
Апостолам не було легко, коли почали проповідувати. Їх одразу переслідували, вони терпіли, не раз арештовували їх. Знаємо, що майже всі апостоли загинули мученицькою смертю. Однак вони ставились до переслідувань і арештів як до частини процесу проголошення Доброї новини. Оскільки Ісус Христос сказав, що переслідували Його і переслідуватимуть Його послідовників. Апостоли тішились, що можуть йти тією самою дорогою, що йшов Христос. Тому коли Павло і Сила були у в’язниці, вони не зважали на те, де вони, і далі славили і благословляли Бога.
У нашому житті мало б відбуватися так само: жодні події не мали б нас віддаляти від Бога, перешкоджати славити Його. Часто від нас не залежить, що з нами діється, що діється навколо нас. Але в кожній життєвій ситуації ми можемо бути з Богом, можемо молитися і славословити Бога. А Господь знає, як вирішити цю ситуацію. Бачимо, і тут Господь знайшов вихід: стався землетрус, всі двері повідчинялись і кайдани поспадали.
Якщо ми молимось, то і в нашій ситуації Бог обов’язково зробить все, щоб захистити нас!
Йо. 4, 5-42. Йо. 9, 1-38. „ Переходивши, Ісус побачив чоловіка, зроду сліпого.”
Це Євангеліє майже в цілій главі оповідає нам про зцілення сліпородженого. Може, не звертаємо уваги на те, що хлопець мав цю проблему, ваду від першого дня свого життя, бо таким народився. І Господь дає зцілення, яке було тяжко сприйняти євреям, що бачили це.
Чому так? Адже й нам у житті не просто відчитати ті чи інші знаки, чуда, які постійно відбуваються довкола нас, які, може, не раз є і нелогічними. Погляньмо, скільки різних знамень Бог дає в нашому житті, що цілковито по-людськи здавались би неможливими!
Коли уважно приглянемося до нашого життя, то побачимо їх. Він стукає, навіть коли ми не вслухаємося. І як цьому сліпородженому Бог дає прозріння, так і нам хоче показати те, чого ми часто не бачимо, що нам є ніби закрите до часу.
Уміймо почути Господа, який надходить, аби зробити нас зрячими, зробити чергове чудо в нашому житті, і вміймо Йому за це бути вдячними.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Сліпонароджений, роздумуючи, мовив до себе:* Невже заради батьківських гріхів родивсь я без очей?* А чи, може, за невірство поган* – їм на знак – я такий народився?* Не насмілююся спитати: Коли ніч, а коли день?* Мої ноги вже не можуть терпіти спотикання об каміння.* Не бачив я сонячного світла, ані образу мого Творця,* тож молюся до тебе, Христе Боже:* Зглянься наді мною і помилуй мене!
Вийшовши з храму, Ісус стрінув чоловіка, сліпого від народження,* і, змилосердившись, поклав грязь на його очі та й сказав йому:* Іди та вмийся в Силоамі!* І він умився та й прозрів, віддаючи Богові славу.* Сусіди ж питали його:* Хто відкрив твої зіниці,* що їх не міг ніхто з видючих злікувати?* Він же, кликнувши, каже:* Чоловік, званий Ісус, сказав мені:* Умийся в Силоамі! – і я прозрів.* Він справді той, про кого сказав Мойсей у Законі як про Христа Месію.* Він – Спас душ наших.
Сліпий, якому все життя було немов ніч,* закликав до тебе:* Господи, Сину Давидів, Спасе наш!* Відкрий мені зіниці,* щоб і я з усіма оспівував твою силу.
Ідучи дорогою,* ти, Господи, стрінув сліпонародженого чоловіка.* Учні ж, здивовані, питали тебе, кажучи:* Учителю, хто згрішив: він, чи батьки його, що сліпим народився?* А ти, Спасе мій, відповів їм:* Ні він не згрішив, ні батьки його,* але щоб виявились на ньому діла Божі.* Мені ж треба вчиняти діла того, хто послав мене,* – діла, яких ніхто інший вчинити не може.* Сказавши це, ти плюнув на землю* і, замісивши грязь, помазав його очі, кажучи йому:* Іди та вмийся в Силоамській купелі.* Він же, умившись, виздоровів і кликнув до тебе:* Вірую, Господи! – і поклонився тобі.* Тому й ми кличемо: Помилуй нас!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 5:
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
Слава: Кондак сліпородженого, глас 4:
На душевних очах осліплений,* до Тебе, Христе, приходжу, як сліпий від народження;* в покаянні кличу до Тебе:* Ти в темряві світло пресвітле.
I нині: Кондак Пасхи, глас 8:
Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний,* та адову зруйнував Ти силу,* і воскрес єси як переможець, Христе Боже,* жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся,* і Твоїм апостолам* мир даруєш,* падшим подаєш воскресіння.
Замість Достойно, приспів:
Ангел сповіщав Благодатній: Чистая Діво, радуйся. I знову кажу: Радуйся. Твій Син воскрес тридневний із гробу, і мертвих воздвигнув Він. Люди, веселіться.
І ірмос, глас 1:
Світися, світися, новий Єрусалиме, слава бо Господня на тобі возсіяла. Радій нині й веселися, Сіоне. А Ти, Чистая, красуйся, Богородице, востанням рождення Твого.
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1195504380894756
о. Петро Фостик
