ПРАЗНИК БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ. ВАЖЛИВІСТЬ ТАЇНСТВА БЛАГОВІЩЕННЯ. ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА. ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ БЛАГОВІЩЕННЯ.
Сьогодні початок нашого спасіння і виявлення споконвічної Божої таємниці, син Божий стає Сином Діви, і Гавриїл благовістить про цю милість. Тим-то і ми з ним закличмо до Богородиці: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою” (Тропар Благовіщення).
День Благовіщення – початок нашого спасіння. Це день, якого з тугою вижидали Адам і Єва, день, який заповіли Пророки, за яким тужили старозавітні патріархи і праведники, бо в цей день небо злучилося з землею: Бог став людиною замешкав у дівичому лоні Непорочної Діви Марії. Прочитане оповідання євангеліста Луки є найкращою проповіддю, яка не потребує пояснення. Ця подія зачаровує віруючу душу і розпалює в серці вогонь любові до Предвічного Сина Божого, який прийняв на себе людське тіло, щоб рятувати рід людський від гріхів, „щоб кожен, хто вірус в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Ів. 3, 16).
Пресвята Трійця посилає на землю архангела Гавриїла З радісною вісткою, що завітав день спасіння, бо друга особа Божа, Син Божий, має зійти на землю відчинити людям вступ до неба. Куди спішить архангел? Чи до біблійного Єрусалиму, в якому була одинока в світі святиня на честь правдивого Бога? Ні! Чи може летить він до столиці світової Римської імперії, до Риму? Ні! Він оминає меж Афіни, столицю гелленської мудрості. Божий посланець спішить до вбогого, незнаного і пониженого села Назарет (Ів. 1, 46), бо в Назареті проживала найсвятіша Людина, яка коли-небудь жила на землі непорочно зачата Діва Марія, повна ласки і дарів Пресвятого Духа.
Небесний посланець витає Марію словами: „Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жін ками” (Лк. 1, 28). Архангел Гавриїл відкриває Пречистій Діві Марії відвічне і незбагненне таїнство Божого Провидіння і безконечної Божої любові, кажучи: „Ти знайшла ласку в Бога. Ось ми зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься” (Лк. 1, 31-32). Почувши ці слова, Пресвята Діва запитує: „Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?” Цікаве запитання, бо євангеліст свідчить, що Гавриїл був посланий „до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф” (Лк. 1, 27), а тут Пресвята Діва каже, що вона не знає мужа. Чому? Бо Пречиста Діва Марія склала Богові обіт дівицтва і бажала бути лівою аж до смерті. Тоді архангел пояснив Пречистій Діві Марії це таїнство словами: „Дух Святий зійде на тебе і сила Всевишнього тебе отінить; тому й Святе, що народиться, назветься Сином Божим” (Лк. 1, 35). Архангел Гавриїл пояснив Марії, що вона буде матір’ю Христа Богочоловіка, що Предвічний Син Божий замешкає в її дівичому лоні і вона стане матір’ю Сина Бога – Богородицею.
Небо і земля чекали на відповідь Пренепорочної Діви. Покірна Діва Марія проказала слова: „Ось я Господня слуги ня; нехай зо мною станеться по твоєму слову” (Лк. 1, 38 ). Благословенні слова! Перед віками на слово Бога Творця: „Не- хай буде світ” з нічого постав світ видимий і невидимий. В Назареті Непорочна Діва Марія проказала слова: „Нехай 30 мною станеться по твоєму слову” і сталося чудо більше, ніж сотворення світу, бо в тій хвилині предвічний, всемогутній, безконечний і невмістимий Син Божий „зійшов із небес і воплотився від Духа Святого і Марії Діви і став чоловіком”, i, як наша Церква співає на Літургії св. Василія Великого, всемогучий Бог учинив лоно Марії „просторішим від небес”.
На Вечірні цього Празника наша Церква закликає до радості словами стихири на Литії: „Нехай веселиться небо і земля нехай радіє, бо Син споконвічний, співбезпочатковий і співпрестольний з Отцем, щедрий на чоловіколюбну милість, Отчим благоволінням і задумом прийняв стан приниження та поселився в дівиче лоно, наперед очищене Духом. О, чудо! Бог у людині! Невмістимий – у лоні. Безлітний у часі! І ще щось найславніше: бо і зачаття безсіменне, і вивищення невимовне, і таїнство велике. Бог применшується і приймає тіло та розвивається. Ангел, звіщаючи Чистій зачаття, мовив: Радуйся, Благодатна, з тобою Господь, що має велику милість”.
В день Благовіщення Пречиста Діва Марія стала матір’ю Сина Божого, стала Богородицею. Тому свята Єлисавета, натхненна Святим Духом, привітала Пречисту Діву Марію словами: „Благословенна ти між жінками й благо- словен плід лона твого. І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?” (Лк. 1, 42-43). Богородиця – це найвища гідність по Бозі, задля цієї гідності Марія була зачата без первородного гріха, була повна ласки від хвилини зачаття і була взята до неба з тілом і душею.
Візантійський пaтpіapx Несторій у своїй проповіді на Різдво Христове 428 року проказав зневажливі слова:
„Називати Марію матір’ю Бога – це те саме, що апробувати глупоту поган, які для своїх божків повидумували матерів”. У своїх проповідях він заперечував Богоматеринство Діви Марії. Ця єресь викликала велике обурення в цілій Церкві, тож у 431 році скликано єпископів на вселенський собор в Ефесі. Наради відбувалися в церкві, а тисячі людей на церковній площі вижидали рішення синодальних нарад. Отці собору засудили Несторія як єретика і кинули на нього клятву.
Коли відчинилися церковні двері і торжественно проголошено, що Пречиста Діва Марія є „Богородицею” „Теотокос”, над тисячами присутніх піднявся могутній клич: „Марія – Божа Мати”. Вірні, держачи в руках палаючі смолоскипи, кидали свіжі рожі і виливали пахучі олійки на землю, по якій ступали єпископи, які виходили з церкви. Цілу ніч лунали радісні оклики: „Марія – Божа Мати! Пресвята Богородице, спаси!”. За наказом імператора Теодосія Другого Несторій був прогнаний з держави і помер на вигнанні в Єгипті.
Яке радісне і благословенне таїнство нашої віри! Всемогутній Творець став дитиною. Бог предвічний народився. Марія стає матір’ю і залишається дівою. Сотворіння містить того, кого небеса небес не можуть обняти. У наших молитвах ми щодня прославляємо Боже материнство Пречистої Діви Марії. У коротенькій молитві „Достойно є воістину” чотири рази підкреслене Богоматеринство Діви Марії. „Достойно є воістину величати блаженною тебе, Богородицю, всеблаженну і пренепорочну і матір Бога нашого, чеснішу від херувимів і славнішу від серафимів, що без зомління Бога Слово породила, сущу Богородицю тебе величаємо”. Радіймо, і ми! Радіймо, бо маємо в небі могутню заступницю, покровительку, матір нашого Бога, яка є також матір’ю наших душ, яка любить нас і бажає, щоб ми всі осягнули вічне щастя в небі. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Благовіщення це один з найбільших празників, присвячений почитанню Пречистої Діви, Божої Матері. Його обходимо якраз сьогодні, тож добре було б призадуматись над його значенням і чому Церква свята його установила. Празник Благовіщення приводить нам нагадку час, у якому Господь Бог постановив послати на землю свого єдинородного Сина, щоб Той звершив діло спасіння людського роду. Це здійснити обітницю, яку дав Бог Отець нашим прародичам у раю, треба було знайти жінку, гідну тієї великої чести й того високого завдання
— бути матір’ю Божого Сина. Як же Господь вибрав таку жінку, що мала стати тією посудиною, тобто мала помістити в своєму лоні Божого Сина Тому не диво, що вона мусіла бути вільною не лише від своїх особистих гріхів, але також і від первородного гріха, щоб диявол ніколи не мав навіть найменшої влади над нею. Бож вона, разом зі своїм Божим Сином, мала тріюмфувати над Сатаною і над його царством, тому не могла ніколи бути під його владою, ні в своєму зачатті, ні в приході на світ, ані будь-коли в своєму житті. Небесний Отець вибрав таку жінку, і нею стала Пречиста Діва Марія. Вона то вже в своєму зачатті була звільнена від первородного гріха, задля заслуг свого Божого Сина, так що на неї ніколи не впала навіть тінь гріха — і тільки тому вона могла бути гідною стати Його Матір’ю.
Коли вже наблизився час приходу на світ єдинородного Божого Сина,
„ Бог, що багаторазово й багатьма способами говорив колись до наших батьків через пророків, за останніх же цих днів заговорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього й яким віки сотворив. Він — відблиск Його слави, образ його істоти…” (Євр 1,1сс).
Небесний Отець вислав свого посланця до вибраної Діви, щоб вона згодилася прийняти одю велику гідність тобто — стати Матір’ю Божого Сина. Посланець застав її в домі, затоплену, правдоподібно, в молитві, в якій вона як і кожний правдивий член народу Ізраїльського, просила Бога про зіслання Месії — Спасителя світу. Він то, появившись, каже:
„Не бійсь Маріє! Бо ти знайшла ласку в Бога. Ось зачнеш у лоні і вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. I Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця„ (Лк 1,30-33).
Найбільшу гідність, якою Бог може наділити сотворіння людське чи найвищого ангела, Господь надав смиренній діві, що жила в Назареті й була заручена з Йосифом, звичайним столярем. Подумаймо лише, що діялось у серці тієї покірної діви, коли вона почула привітання Божого ангела, який запевнив її, що відвічний Бог хоче, щоб вона стала матір’ю його єдиного Сина ? цілими сторіччями жидівський на рід очікував Месії, ціла вселенна, підкорена дияволові первородним гріхом, очікувала спасіння, що Він мав принести. А тепер Він мав прийти, а її вибрано, щоб стала його матір’ю, щоб Його привела на світ. Несказанна радість сповнила її, що спасіння в вже так близько; водно раз же й страх охопив її, що це вона вбога, незнана діва має стати Його матір’ю. Той страх, що сповняв всяке сотворіння тоді, коли воно від чував близькість Творця, мусів пройняти й серце Пречистої. І все ж таки вона свідома всього, покірно питав про вияснення, як воно станеться, бо вона обітувала довічну чистоту ?
Звертаючись до ангела, вона каже:
„Як же воно станеться, коли я не знаю мужа ? „ (Лк 1,34).
Вона ж бо обітувала повсякчасну чистоту й, довідавшись, що її призначенням в стати матір’ю Божого Сина, питав, як це можливо, щоб вона, додержуючи свого обіту, стала одночасно матір’ю ? Або інакшими словами, що їй треба робити, щоб виконати волю Отця небесного ? Вона готова на все, аби лише сповнити як найдосконаліше волю Бога. Скільки-то ми, вже старші люди, могли б навчитись від тієї молоденької, бо заледви тринадцятилітньої дівчини ? Вона цілком не думає про себе саму, про свою надзвичайну гідність чи щастя; всі її гадки в при Бозі, щоб пізнати, що Він бажав собі від неї і як вона мав сповнити його святу волю ? Коли б ми так у нашому житті намагалися наслідувати її! Коли б то ми, принаймні час від часу задумуватися над тим, чого від нас Господь Бог хоче, тоді напевно ми не грішили б так легко. Ми ледве чи важилися б противитись всемогутньому Богові, який може погубити душу і тіло в пеклі ( Мт 10, 28). Справді, ми два рази подумали б, заки рішилися б переступити заповідь Божу, знаючи, яка страшна кара жде того, хто поважився б це зробити. Було б добре послухати час від часу голосу Спасителя і запитати Творця, чого Він від нас вимагає? І як маємо сповняти його святу волю? Наш клопіт у тому, що ми надто зайняті туземними справами, забавами. Тому нам не стає часу зайнятися справами душі, що, врешті-решт, в найважливішою справою, бо вона в метою нашого туземного існування.
Гляньмо на Пречисту, як вона поводиться! Діставши від ангела запевнення, що вона, зберігаючи дівицтво, стане Матір’ю Божою,
„Дух Святий каже ангел — зійде на тебе й сила Всевишнього осінить тебе, тому й святе, що народиться, назветься Син Божий” (Лк 1,35).
Вона ж відповідає покірно:
„Ось я слугиня Господня, нехай станеться зо мною, по твоєму слову„ (Лк 1,38). Вона віддається цілковито до послуг Бога Творця й уповає на Нього. Тож учімось від неї того беззастережного довір’я до Бога й повної самовідданости Його волі. Зараз ми маємо стільки доказів на Божу опіку, чого Пречиста не мала, коли здавалась на волю свого Творця, і все ж таки вона з довір’ям дитини від далась Його провидінню. Також у нашому житті настануть моменти великої ваги, а чи повні болю терпіння, серед яких нам треба буде мати таке сліпе довір’я до Бога. Не вагаймось уповати на Нього так беззастережно, як це робила Божа Мати. Як бачимо, Господь надгородив і повне довір’я тим, що зробив її Матір’ю свого Сина, Царицею небес.
Вона, подібно як дитя, не питає як її батьки захоронять її перед ворогами, вигодують і виведуть у люди, бо вона любить Бога й довіряв Йому. З досвіду людей, та й може з нашого власного досвіду, ми переконались про безмежну любов Бога Отця до кожного з нас і про його всемогутню опіку. Чому ж тоді ми не маємо того дитячого довір’я до Нього? Чому не маємо любові, якою ми бажали б виявити Йому вдячність за те все, що Він для нас зробив, робить і в майбутньому хоче робити, а саме: хоче ділитися з нами своїм Божим життям і хоче, щоб ми втішались Його Божим щастям. Тож наслідуймо Пречисту і намагаймось, подібно як вона з дитячим довір’ям прямувати до нього — до нашої мети. Пречисту просімо, щоб нам у цьому помагала своїми молитвами й заступництвом у свого Божого Сина.
о. д-р М.І. Любачівський
„Днесь спасення нашого начало і від віку таїнства явління: Син Божий сином Діви стається” (Тропар празника). Ось таким похвальним гимном наша Церква вітає празник Благовіщення Пресвятої Богородиці, називаючи його початком нашого спасення. І слушно, бо цей празник належить до найважливіших свят нашого церковного року. Про його важливість говорить уже сама назва в наших богослужбових книгах: „Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.
Святий Атанасій Великий († 373) у своїй проповіді називає Благовіщення першим серед празників, бо воно починає спасення людського роду. Основа цього празника — це радісна подія Благовіщення, записана у святого Луки (1, 26-28). Благовіщення дає початок цілому ряду великих таїнств із життя Ісуса Христа і Його Пресвятої Матері. Празник Благовіщення належить не тільки до 12 великих празників нашої Церкви, але його служба береться навіть тоді, коли він випаде на Квітну неділю, Велику п’ятницю чи Христове Воскресення.
ВАЖЛИВІСТЬ ТАЇНСТВА БЛАГОВІЩЕННЯ
Таїнство Благовіщення має надзвичайно велике значення, бо від нього починається Новий Завіт, починається наше спасення. На благу вість архангела про воплочення Божого Сина людство чекало довгі-довгі тисячоліття. На ту благу вість чекало небо, чекала земля, чекали душі праведних в аді. З цим днем сповнилася Божа обітниця післати Спасителя, бо цього дня „Слово стало тілом, і оселилося між нами” (Йо. 1, 14).
У проповіді на Благовіщення, яку приписують святому Йоанові Золотоустому, читаємо:
„Гавриїл був посланий об’явити всемірне спасення. Гавриїл був посланий принести Адамові обітницю про поворот з неволі. Гавриїл був посланий до Діви, щоб нечесть жіночої статі замінити на честь. Гавриїл був посланий, щоб чистому Женихові приготовити достойну весільну світлицю. Гавриїл був посланий, щоб створіння заручити зі Створителем. Гавриїл був посланий до живої палати Царя ангелів. Гавриїл був посланий до Діви зарученої Йосифові, але береженої для Сина. Був посланий безтілесний слуга до чистої Діви. Був посланий свобідний від гріха до винятої з-під тління. Був посланий світильник, щоб указати на Сонце правди. Був посланий ранок, що біжить перед світлом дня. Був посланий Гавриїл, указуючий на Того, Хто находиться у нідрах Отця і в обіймах Матері. Був посланий Гавриїл, звістуючий Того, Хто находиться на троні і в вертепі” (Твори, Т. 8, с. 854).
У повчанні, яке на цей день подає Пролог, так сказано про значення таїнства Благовіщення:
„Днесь Син і Слово Боже, Господь і Бог наш, несказанно вміщується в лоно Діви, бажаючи своїм вочоловіченням обожити людину, рук своїх твориво, і в древній рай знову вивести. Днесь нестворений вміщується у своє створіння. Днесь невидимий стає видимий. Днесь недотикальний починається у дівичому лоні і стає дотикальний. Днесь Боже Слово приймає тіло. Син Божий стає Сином Діви… Днесь райські двері отвираються, і полум’яна зброя, що вигнала людську природу, поспішно відходить, а людський рід вірою у Христа і добрими ділами з радістю знову входить до раю. Днесь Адам ликує, прийнявши у свою природу свого Творця. Днесь Єва стерши змієву голову, своєму лютому спокусникові, ввесь світ взиває до радости, кажучи: „Радуйтеся зі мною, бо сьогодні ми знайшли невимовну радість і звільнення від усіх гріхів”.
З хвилиною благовіщення ангела Божий Син починає перші хвилини Божого земного життя в дівичому лоні Пречистої Діви Марії. На тлі цього празника ясно виступають її привілеї богоматеринства і дівицтва.
ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА
Святкування Благовіщення почалося у Східній Церкві в кінці IV або на початку V ст. Цісар Маврикій (582-602) робить цей празник обов’язковим у цілій державі. У перші століття цей празник уважався Господським, як на Сході, так і на Заході. На це вказують його первісні назви: Христове Зачаття, Благовіщення про Христа, Початок відкуплення, Благовіщення, Благовіщення ангела Марії, День Поздоровлення, День або празник Благовіщення. Щойно в VII віці усталюється сьогоднішня назва для цілої Східної Церкви: Благовіщення Пресвятої Богородиці, а сам празник належить до Богородичних.
На святкування празника 25 березня вплинуло Христове Різдво, що настає через дев’ять місяців після Благовіщення. При тому існувало старовинне побожне передання, що 25 березня відбулося створення світу, воплочення Божого Сина і Його смерть на хресті. Олександрійська Пасхальна хроніка з 624 року і Царгородська Пасхальна хроніка з початку VII ст. визначають дату празника Благовіщення — 25 березня.
Службу на цей празник уклали святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, Теофан, єпископ Нікейський і монах Йоан. Наступного дня після празника Східна Церква святкує Собор святого архангела Гавриїла. Це давній звичай Східної Церкви, щоб наступного дня після великого празника віддавати шану тим особам, які брали визначну участь в події празника.
Празник Благовіщення зі Сходу приходить на Захід десь між 660 і 680 роками. Як на Сході, так і тут він спочатку вважався Господським і мав різні назви: Господнє Благовіщення, Христове Благовіщення, Зачаття Христа, Празник воплочення, Благовіщення ангела Пресвятій Діві Марії, Благовіщення Святій Марії про Зачаття. Собор у Толедо 656 року говорить про Благовіщення 25 березня, але переносить його на 18 грудня. Причиною цього було те, що давній звичай не дозволяв святкувати празники під час великого посту, а також і те, що празник Благовіщення був ближче до Христового Різдва, аніж до його смерти і воскресення. Щойно в XI ст. всі Церкви на Заході знову почали святкувати Благовіщення 25 березня. Вірмени празнують Благовіщення 7 квітня тому, що вони святкують Христове Різдво і Богоявлення разом в один день — 6 січня. Подія Благовіщення є улюбленою темою в іконографії.
Благовіщення в Русі-Україні було другим Богородичним празником після Успення, у честь якого в Києві збудована церква в першому столітті християнства. Князь Ярослав Мудрий на Золотих воротах у Києві спорудив храм у честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. „В 1037 році, — сказано в найдавнішому літописі, — заснував Ярослав великий город Київ, що має золоті ворота. Вибудував і церкву святої Софії, Премудрости Божої, митрополичу, а далі кам’яну церкву Благовіщення Святої Богородиці на Золотих воротах. А це тому вибудував премудрий князь Ярослав церкву Благовіщення на Воротах, щоб завжди була радість тому городові Благовіщенням Господнім і молитвою Святої Богородиці й архангела Гавриїла”. У храмі Благовіщення князь Ярослав Мудрий у 1037 році віддав під опіку Божої Матері ввесь український народ.
ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ БЛАГОВІЩЕННЯ
Богослуження празника Благовіщення повне урочистих, величних і радісних гимнів. Багато разів тут повторюється добре знаний нам привіт ангела: „Радуйся!” Головні мотиви тієї святої і неземної радости — це воплочення Божого Сина, це привілеї богоматеринства і дівицтва, це спасення людського роду. У радості Благовіщення бере участь небо, земля і все створіння. „Днесь радість благовіщення, — співаємо на стиховні вечірні, — торжество Дівиці, земля і небо єднаються, Адам обновляється і Єва увільняється від печалі”. А сідален утрені каже: „Днесь все створіння радіє, бо тобі каже архангел: Радуйся, благодатна, всехвальна і пречиста
Мати Христа Бога”. Канон утрені звертає на себе увагу тим, що він укладений у формі діялогу Пресвятої Богородиці й архангела. Ось приклад: „Богородиця: „Почувши, Гавриїле, радісний голос слів твоїх, я наповнилася божественної радости, бо ти голосиш радість і звіщаєш безконечну веселість”. „Ангел: „Тобі дана радість, божественна Богомати. Все створіння, Богоневісто, взиває до тебе: Радуйся! Ти бо єдина чиста була вибрана на Матір Божого Сина” (Шоста пісня).
Ангел говорить до Пресвятої Богородиці з якнайбільшою пошаною і для неї, як Богоматері, має слова найвищої похвали і подиву: „Задум споконвічний відкриваючи, Гавриїл став перед тобою, Діво, і вітаючи тебе, сповістив: Радуйся, земле незасіяна! Радуйся, неопалима купино! Радуйся, глибино незглиблима… ”
Головне джерело тієї радости це воплочення Божого Сина й наше спасення: „… Дівиче лоно приймає Сина. Дух Святий сходить. Отець з висот дає згоду, і примирення доконується спільною радою. В Нім і через Нього спасені враз з Гавриїлом закличмо до Діви: „Радуйся, благодатна, бо з тебе спасення Христос Бог наш принявши, нашу природу злучив її з собою, Його моли за спасення душ наших” (Стихира на стиховні вечірні).
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. Пізнай свій обряд.
ПРО ІКОНУ
Іконографія Благовіщення — це зображення „доброї новини” для людства, як говорить сама назва цієї події. Рівночасно це свято великої радості, бо довгоочікуваний прихід Месії сповняється. В іконографії Благовіщення вгорі видно небесний півкруг, звідки сила Святого Духа сходить у променях світла на Богородицю, згідно зі словами Архангела Гавриїла (Лк. 1, 35). Тут бачимо дію Пресвятої Тройці в найглибшому значенні її таїнства: волю Всевишнього Отця сповіщає Архангел Гавриїл, Син Божий втілюється в лоно Богородиці, а чудесне воплочення проводить Святий Дух.
Архангел Гавриїл, сильне і могутнє слово Боже, звернувся з Благовіщенням до Пречистої Діви, яка представляє ціле людство. Архангел Гавриїл зображується в динамічній позі — в русі, з жезлом Божого авторитетного післанця. В нього урочистий вигляд, бо він звіщає Богородиці та всьому людству глибоке таїнство (Лк. 1, 30-33). Пречиста нахилила голову, ця поза означає прийняття, згоду. Деякі Отці стверджують, що це — жест дівицтва. Безпліддя є вияв поразки людини, а дівицтво — знак віддання першості іншому: не я творю життя, а Ти, Господи. На її лику — глибока задума й здивування, що Бог для великого діла Воплочення відвічного Слова вибрав саме її, скромну дівицю.
Ангел, небесна істота, зійшов на землю, адже земля — у цьому випадку Богородиця — покликана стати оселею неба. Тому й ця сцена розміщена у священному просторі. Стародавній храм втратив своє значення, вона сама, отінена Духом, стане святинею Всевишнього. Нереалістична, але прекрасна архітектура надає монументальний тон цій події. За старовинною традицією іконографії видно завісу, простягнуту між верхами будівель, щоб вказати, що подія відбувається не на вулиці, а в приміщенні.
В лівій руці Богородиця тримає прялку, що вказує на заняття скромної дівиці, жест правої — говорить про покірне прийняття Божої волі. Марія тримає в руках червону нитку. У цьому криється дуже глибоке богословське значення: Марія перевтілює в образ те, що почула і тому тче образ, тобто тіло, Слова Божого. Нитка, якою Пречиста тче тіло Христа, — червона, адже це — колір божественності. Богородиця натомість зображена у зелених і синіх барвах, щоб вказати на те, що Вона є створінням. Зелений колір — це колір землі, а синій — колір людськості. Марія зодягнена у червоний плащ, а це вказує, що Христос дав їй божественність, оскільки Вона Його прийняла, зробила місце для Бога. Ця нитка, таким чином, є не лише нитка тіла Христового, але й нитка її власного тіла: Марія одержує спасіння, поступаючись місцем Слову.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Задум споконвічний відкриваючи,* Гавриїл став перед тобою, Діво,* і вітаючи тебе, сповістив:* Радуйся, земле незасіяна!* Радуйся, неопалима купино!* Радуйся, глибино недоглядна!* Радуйся, мосте, що на небо переводиш!* Радуйся драбино висока, яку бачив Яків!* Радуйся, божественний посуде манни!* Радуйся, звільнення з прокляття!* Радуйся, Адамове визволення,* бо Господь з тобою!
Ти з’явився мені як людина* – каже непорочна Діва до Архистратига.* І як же ти звіщаєш слова надлюдські?* Ти бо сказав, що Бог зі мною і поселиться в моїм лоні.* Скажи мені: Як стану я аж таким просторим приміщенням* і осідком святости понад херувимів?* Не перехитри мене оманою,* бо я не пізнала любощів, ані не знаю подружжя.* Як же ж тоді я народжу дитятко?
Коли Бог хоче, то зміняється і лад природи* – каже Безтілесний* – і стається щось надлюдське.* Тож віруй моєму слову істини, всесвята Пренепорочна!* А вона відповіла: Нехай станеться мені за твоїм словом,* і породжу Безтілесного,* що прийме від мене тіло,* щоб цим з’єднанням він, як єдиний Сильний,* привів людину до первісного достоїнства.
Шостого місяця посланий був архистратиг Гавриїл до тебе, Діво Чиста,* щоб сповістити тобі слово спасіння.* Воднораз же й привітати тебе:* Радуйся, благодатна, Господь з тобою!* Ти породиш споконвічного Отцевого Сина.* Він спасе людей своїх від їхніх гріхів.
Шостого місяця посланий був з неба архангел Гавриїл* в Галилейське місто Назарет,* щоб принести Діві радість благовіщення.* Увійшовши до неї, промовив:* Радуйся, благословенна, Господь з тобою!* Радуйся, вмістилище невмістимого Єства,* якого небо не помістило,* а лоно твоє помістить, Благословенна!* Радуйся, святе Адамове визволення і Євине спасіння* – радосте світу і щастя роду нашого.
Посланий був з неба архангел Гавриїл* благовістити Діві про зачаття.* Коли він прибув до Назарету, міркував собі, подивляючи чудо:* Як же це народиться з Діви Бог неосяжний?* Той, хто має за престол небо, і за підніжок землю,* як він вміститься в лоні Діви?* Той, на кого шестикрилі і многоокі не можуть споглядати,* на одне слово зволив прийняти з неї тіло!* Це ж справжній Бог Слово!* Чому ж я стою і не кажу Діві:* Радуйся, благодатна, Господь з тобою!* Радуйся, чиста Діво; радуйся, Дівице непорочна!* Радуйся, Мати Життя, благословенний плід твого лона!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1657455324699657
о. Петро Фостик
