Заупокійна субота – день молитов за покійних з наших родин. В парафіях служаться заупокійні Панахиди.
Заупокійна субота. Про задушні дні. Поминальні суботи. Iнші поминальні дні.
Свята Церква як Містичне Христове Тіло об’єднує всіх охрещених вірних чи вони ще тут на землі, чи вже у славі в небі або чи ще може покутують за свої провини в чистилищі. Тому говоримо про Церкву воюючу, прославлену й терплячу. Усіх членів цієї троякої Церкви пов’язує та сама любов Господа Бога і ближнього. Ту взаємну злуку всіх вірних на землі, святих у небі й душ у чистилищі ми називаємо сопричастям святих. Вона полягає в тому, що святі в небі своїм заступництвом перед Богом можуть помагати й помагають нам на землі й душам у чистилищі. А ці знов можуть молитися за нас, але не можуть собі допомогти, бо час їхніх заслуг уже скінчився. Зате ми можемо їм допомогти своїми молитвами, добрими ділами а передусім жертвою святої Літургії.
І якраз на науці святої віри про сопричастя святих основується прадавня практика Церкви, щоб молитися за тих, які відійшли до вічности. Про цю практику Другий Ватиканський Собор у Догматичній Конституції про Церкву каже: “Признаючи вповні цю спільноту цілого Містичного Тіла Ісуса Христа, Церква на землі від самих початків християнської релігії плекала пам’ять померлих з великою побожністю” (§ 50).
Хоч Церква у своїх щоденних молитвах і богослуженнях пам’ятає про душі померлих, все-таки вона, як добра мати, у часі церковного року призначає ще окремі дні для поминання й молитви за померлих. Ці дні називаємо задушними, або поминальними.
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: 1 Кор. 146 зач.; 10, 23-28.
Браття, все мені дозволене, але не все корисне; усе дозволене, але не все будує. Ніхто хай не шукає для себе користи, але для другого. Їжте все, що у м’ясника продається, нічого не турбуючися ради совісти; Господня бо земля та її повнота. Як хто з невіруючих вас запросить і ви згодилися піти, їжте все, що покладуть перед вами, зовсім не турбуючись ради совісти. Але як хто вам скаже: «Це було жертвоване ідолам» – не їжте задля того, хто попередив вас, і задля совісти: Господня бо земля і її повнота.
ДО СОЛУНЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. За упокій: 1 Сол. 270 зач.; 4, 13-17.
Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо ми віруємо, що як Ісус умер і воскрес, так і тих, що уснули в Ісусі, Бог приведе з ним. Це бо ми вам кажемо словом Господнім: ми, що живемо, що лишимося до приходу Господа, не випередимо тих, що уснули. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли у Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними взяті на хмари у повітря, назустріч Господеві, і так будемо з Господом завжди.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Лк. 105 зач. 21, 8-9; 25-27; 33-36.
Сказав Господь: Глядіть, щоб вас не звели: бо багато хто прийдуть у моє ім’я і будуть казати: це я і – час наблизився. Не йдіть слідом за ними. Коли почуєте про війни та розрухи, не бійтеся, бо треба, щоб перш це сталося, але кінець не зараз.
І будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження від реву моря та його хвиль. Люди омертвіють від страху, очікуючи того, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили. Тоді побачать Сина чоловічого, що йтиме на хмарах зо силою і славою великою.
Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть.
Вважайте на себе, щоб часом серця ваші не заскорузли від обжирства, пияцтва та життєвих клопотів, і щоб той день не впав на вас зненацька, немов сітка, бо він прийде на всіх, які живуть на лиці всієї землі. Будьте чуйні, отже, і ввесь час моліться, щоб ви могли уникнути всього того, що має збутися, і стати перед Сином чоловічим.
ВІД ІВАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. За упокій: Ів. 16 зач. 5, 24-30.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли: Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
Істинно, істинно кажу вам: надходить час, ба вже й тепер він, коли померлі почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі, і дав йому владу суд чинити, бо він – Син чоловічий. Не дивуйтеся тому, бо надходить час, коли всі, що у гробах, почують його голос і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, на воскресіння суду. Не можу я нічого діяти від себе самого; я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене.
1 Кор. 10, 23–28. «Усе дозволене, але не все корисне»
Людський світ має різні закони, одна держава – одні, друга – інші. Невиконання законів у кожній державі карають різними покараннями, можуть позбавити волі, а в деяких країнах і життя. Будь-яка людська система завжди обмежує свободу людини, людина завжди перебуває в певних рамках. Але ми рідко говоримо, що в різних країнах, різні закони і обмеження, сприймаємо як належне. Натомість обмеження, які нам встановив Бог, значно частіше викликають незадоволення.
У стосунках із Богом якраз все відбувається навпаки: хоч Господь дав нам Заповіді, дав нам Святе Письмо, але ми завжди вільні. Свобідні ухвалювати рішення, вільні жити чи не жити за заповідями. Бачимо, що в цій свободі Бог завжди любить людину, як би вона не жила, як би не чинила.
Задумаймось над тим, що Бог усе мені дозволяє, я маю свободу, але, як каже апостол: «Чи це мені корисно?»
Погляньмо на своє життя, придивімося до тих проблем, які маємо. Дуже часто вони виникають саме тому, що у своїй свободі ми робимо неправильні вчинки, яких ніколи б не зробили, слухаючи Бога!
Вл. Венедикт Алексійчук
Лк. 21, 8–9.25–27.33–36. «Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжерством, пияцтвом та життєвими клопотами»
Часто обставини, в яких ми живемо, події, навіть несподівані ситуації є для нас дуже важливими, бо в них можемо побачити, ким ми є насправді і яке місце в нашому житті займає Бог. Господь застерігає, щоб ми не обважніли від обжерства, пияцтва та життєвих клопотів, – значить, щоб не перейнялися буденністю, бо все це може зайняти Його місце в нашому серці.
Звичайно, людина, поки живе тут, на землі, не може зовсім віддалитися від щоденних справ, бо мусить ходити на роботу, їсти, одягатися, дбати про здоров’я, але коли все це стає метою життя, а не засобами, тоді особа втрачає глибину свого буття – життя в Бозі.
Тому не важливо, які обставини нас оточують, вони завжди є тільки тлом. Лише особисті рішення можуть нас віддаляти від Бога або наближати до Нього.
Не даймо собі перейнятися будь-чим настільки, щоб воно заволоділо нашим серцем, нашими думками, завжди стараймося понад усе жити в Бозі!
Вл. Венедикт Алексійчук
Йо. 5, 24–30. «Хто слухає моє слово й у Того вірує, хто послав Мене, – живе життям вічним»
Бачимо, що Господь вказує людині перспективу, про яку вона навіть не може мріяти і якої не може уявляти, – дарує їй вічне життя. Люди сучасного світу, які мають багатство, маєтки, хотіли б жити вічно, насолоджуватися тим, чим володіють. Але знаємо, що незалежно від багатства людини, її освічености, статусу настає час, коли вона мусить відійти з цього світу. Однак Господь каже нам щось інше – що ми можемо мати життя вічне.
Що ж значить слухати Боже слово, щоб мати вічне життя? Це не тільки слухати Євангеліє, але цим, що подає нам Євангеліє, жити, тобто впроваджувати у своє щоденне життя. Через хрещення ми стаємо тими, які «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися»; через святі Таїнства знову ж причащаємося Бога; через молитву доторкаємося Бога, Його Царства – саме через усе це ми починаємо жити Богом і Бог починає жити в нас, і ми починаємо жити тим вічним життям. Це Боже життя перебуває в нас, ми вже стаємо учасниками вічности тут, на землі.
Тоді наша земна смерть – це лише «припечатання», ствердження того, що ми вибрали тут, на землі, на вічність, – життя з Богом. Через повноцінне життя в Церкві ми здатні удостоїтися і стати учасниками життя вічного.
Вл. Венедикт Алексійчук
ПРО ЗАДУШНІ ДНІ
Свята Церква як Містичне Христове Тіло об’єднує всіх охрещених вірних чи вони ще тут на землі, чи вже у славі в небі або чи ще може покутують за свої провини в чистилищі. Тому говоримо про Церкву воюючу, прославлену й терплячу. Усіх членів цієї троякої Церкви пов’язує та сама любов Господа Бога і ближнього. Ту взаємну злуку всіх вірних на землі, святих у небі й душ у чистилищі ми називаємо сопричастям святих. Вона полягає в тому, що святі в небі своїм заступництвом перед Богом можуть помагати й помагають нам на землі й душам у чистилищі. А ці знов можуть молитися за нас, але не можуть собі допомогти, бо час їхніх заслуг уже скінчився. Зате ми можемо їм допомогти своїми молитвами, добрими ділами а передусім жертвою святої Літургії.
І якраз на науці святої віри про сопричастя святих основується прадавня практика Церкви, щоб молитися за тих, які відійшли до вічности. Про цю практику Другий Ватиканський Собор у Догматичній Конституції про Церкву каже: “Признаючи вповні цю спільноту цілого Містичного Тіла Ісуса Христа, Церква на землі від самих початків християнської релігії плекала пам’ять померлих з великою побожністю” (§ 50).
Хоч Церква у своїх щоденних молитвах і богослуженнях пам’ятає про душі померлих, все-таки вона, як добра мати, у часі церковного року призначає ще окремі дні для поминання й молитви за померлих. Ці дні називаємо задушними, або поминальними.
ПОМИНАЛЬНІ СУБОТИ
- Субота — день молитви за померлих
У нашому церковному календарі не тільки кожний день у році присвячений якомусь празнику чи святому, але й кожний день тижня має свого покровителя.
У понеділок свята Церква почитає ангельські хори, які в небі посідають перше місце після Пресвятої Богородиці. Вівторок присвячений святому Йоанові Хрестителеві, бо він є символом усіх пророків. У середу пригадуємо зраду Ісуса Христа і початок Його страстей та віддаємо честь Животворящому хресту, на якому помер наш Спаситель. У четвер почитаємо святих апостолів і святого о. Миколая. У п’ятницю віддаємо поклін Христовим мукам і його смерти на хресті.
У суботу Господь Бог відпочивав після створення світу, і в суботу Ісус Христос спочив у гробі, спасши людський рід; отже, субота стала символом вічного спочинку і щастя в Бозі. Тому Церква присвятила суботу Всім святим, що відійшли до вічности, але ще не ввійшли у вічний і блаженний відпочинок зі святими в небі. Богородиця не має окремого дня в тижні, тому що кожного дня тижня Церква величає її у своїх богослуженнях. Три дні в тижні (середа, п’ятниця і неділя) по-особливому прославляють Пречисту Діву Марію у зв’язку з муками, смертю і воскресенням Ісуса Христа, у чому вона брала активну участь.
- М’ясопусна субота
Крім згадування про померлих у кожну суботу тижня, маємо ще в нашому церковному році деякі суботи, церковні богослужби яких уповні присвячені молитвам і поминанню померлих. Ті суботи звемо задушними, або поминальними. До них належить субота перед М’ясопусною неділею, друга, третя і четверта субота Великого посту та перед Зеленими святами.
М’ясопусна неділя згадує день Страшного Суду. І тому в суботу перед тим молимося “за всіх від віків померлих християн” , себто за всіх тих, які коли-небудь і де-небудь померли або згинули, про кого, може, ніхто ніколи не молиться, щоб усі вони могли стати на Страшному Суді по правиці вічного Судді.
- Друга, третя і четверта суботи Великого посту
Великий піст — це не тільки час посту й покути, але й молитов за померлих. З цією метою виділено три суботи в пості. У часі Великого посту свята Літургія правиться тільки в суботу й неділю, а в инші дні правиться Літургія Передосвячених Дарів. Щоб померлі не залишилися без ласк і заслуг святої Літургії, то суботу в пості призначено на осібне поминання померлих.
- Зеленосвяточна субота
Зіслання Святого Духа 50-го дня після Воскресення було завершенням справи відкуплення людського роду. Тому свята Церква, бажаючи, щоб і померлі були учасниками дарів відкуплення, у цю суботу поминає всіх від віків спочилих християн. Студитський монаший устав, написаний близько 980 року в студитському монастирі в Константинополі, подає, що в М’ясопусну й Зелену суботи всі монахи йшли на цвинтар молитися за померлих монахів.
- Димитрієва субота
У требнику митрополита Петра Могили сказано ще про поминання померлих у суботу перед празником святого великомученика Димитрія. Та це поминання не є традицією ані Східної Церкви, ані нашого українського народу. Цей звичай прийшов до нас від московської Церкви. Підставою для поминань у цю суботу стала перемога великого князя Димитрія Івановича Донського над татарським ханом Мамаєм 8 вересня 1380 року на Куликовому Полі. Князь Димитрій Донський (1362-1389) після перемоги наказав щорічно поминати воїнів, які полягли в тій битві. З часом почали поминати не лише воїнів, а днем поминання стала субота перед святим Димитрієм, мабуть, тому, що сам святий був воїном.
IНШІ ПОМИНАЛЬНІ ДНІ
- Третини; Дев’ятини; Сороковини
Східна Церква має прадавній звичай поминати померлих 3-го, 9-го і 40-го дня після смерти, тому і ці дні звуться третини, дев’ятини й сорочини або чотиридесятини. Ті поминання сягають апостольських часів. Посна Тріодь у синаксарі (духовній науці) на М’ясопусну суботу пояснює, чому якраз у згадані дні поминаємо померлих: “Творимо третини, бо третього дня змінюється обличчя покійника, дев’ятини, бо 9-го дня розкладається усе тіло, крім серця, а сорочини, бо 40-го дня розкладається і серце”.
У требнику Петра Могили говориться і про духовне значення тих поминальних днів: “Поминання 3-го дня означає, що померлий вірив у Христа, Який воскрес 3-го дня, а також і те, що померлий зберіг три богословські чесноти: віру, надію і любов. Поминанням 9-го дня просимо Господа Бога, щоб через заступництво небесних ангельських хорів упокоїв померлого зі святими на місці грішних ангелів. Поминання 40-го дня на спомин 40-денного Христового посту й 40-го його перебування на землі по своєму воскресенні, а також на спомин 40-го посту Мойсея і пророка Іллі”.
Вищеназвані поминання називаються також сорокоустами. Слово “сорокоуст” дослівно означає: сорок уст, себто моління 40 устами чи священиками. Вірні, щоб гідно пом’янути своїх померлих членів родини у 3-ій, 9-ий чи 40-ий день смерти, давали на відправи до великих церков-соборів, де було багато священиків, щоб у відправах в один день брало участь 40 священиків. Багатші замовляли сорокоусти не тільки в 40 церквах рівночасно, але й через 40 днів, тобто сорок разів по сорок. У часі сорокоустів читають диптихи, тобто списки померлих. Тепер звемо сорокоустами окремі моління за померлих під час Великого посту.
Колись давніше у нас був звичай при відправі парастасу чи панахиди ставити в церкві на тетраподі посудину з коливом. Коливо — грецьке слово, означає кутя, або варена пшениця з медом. Пшениця означає, що тіло померлого колись воскресне, подібно як зернятко пшениці, посіяне в землю, на якийсь час наче завмирає, а відтак сходить і плід приносить. Солодкість меду є символом вічної радости і щастя в небі. Разом із кутею ставлять також три хліби, що мали б означати принос-жерт-ву для померлих. Цю практику схвалює і рекомендує Львівський Синод з 1891 року. (Титул XII, Гл. 1, §2).
- Роковини смерти й похорону
Виявом нашої любови до тих, що відійшли до вічности, є також наші моління в роковини їхньої смерти чи похорону. Це похвальний християнський звичай у роковини давати на відправу святої Літургії, парастасу чи панахиди. Так ми засвідчуємо нашу любов до дорогих нам померлих і нашу вдячність їм.
- День після празника храму
Львівський Синод зазначає, що це звичай нашої Церкви — наступного дня після празника храму правити святу Літургію і чин за померлих. Якщо б той день випав тоді, коли не можна правити Літургії за померлих, то це поминання треба перенести на инший найближчий день (Титул XII, Гл. І).
- Проводи на цвинтар у воскресному часі
У нашого народу був гарний звичай другого або третього для Великодніх свят або також у Томину неділю йти з процесією на цвинтар і там, на гробах, ставити хліби та правити панахиди. Ця практика має символічне значення: живі в часі воскреснім ідуть до померлих, щоб поділитися з ними радістю Христового Воскресення.
- Зеленосвяточні поминки на гробах героїв
У новіших часах на землях Галицької України був звичай іти на Зелені свята з процесією на могили тих, які віддали своє життя за Рідний Край, і там правити панахиди за спокій їхніх душ.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Спогадуючи вірні сьогодні пам’ять поіменно* всіх од віків спочилих, що у вірі жили побожно,* оспівуймо Спаса і Господа, щиро благаючи,* щоб могли вони під час суду дати добру відповідь* тому Богові нашому, що буде судити всю землю,* − щоб у радості праворуч нього сподобилися стати серед праведних* і в світлому причеті святих,* та були достойними небесного його царства.
Власною кров’ю, Спасе, викупив ти людей і смертю своєю визволив нас від гіркої смерти* та подав нам життя вічне воскресінням твоїм. Упокой, Господи, всіх, що побожно спочили:* в пустинях чи в містах,* на морі чи на землі, чи на іншому місці:* князів, архиєреїв, священиків, ченців* і мирян всякого віку й походження,* та сподоби їх небесного твого царства.
Через твоє воскресіння з мертвих, Христе,* смерть уже не панує над тими, що побожно померли.* Тому просимо наполегливо:* Упокой в палатах своїх і на лоні Авраама твоїх слуг,* що, почавши від Адама до нині, чисто тобі служили* – отців і братів наших, і теж приятелів та свояків* і кожну людину, що в житті вірно тобі служила* і до тебе переставилася всяким видом і способом;* сподоби їх, Боже, твого царства.
Плачу і ридаю, коли роздумую про смерть і бачу, що в гробі лежить на образ Божий створена наша краса,* – знівечена, безславна і неподобна.* О чудо! Що це за таємниця з нами діється?* Як же ж це ми підпали тлінності?* Як з’єдналися із смертю?* Воістину, як написано, велінням Бога,* що подає померлим упокій.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Велику славу здобули ви вірою, Святі,* бо не лише в стражданнях перемогли ворога,* але й по смерті проганяєте злих духів,* та виліковуєте недужих, бувши лікарями душ і тіл.* Моліться до Господа про помилування душ наших.
Страстотерпці, що земної втіхи не злюбили,* сподобилися небесних благ* і стали співгромадянами ангелів;* тож задля їх молитов, Господи,* помилуй і спаси нас.
Моліннями за нас святих мучеників і славословленням Христа* всяка омана розвіялась,* і рід людський вірою спасається.
Неначе квіт в’яне й неначе тінь мимо проходить,* так минається всяка людина.* Коли ж сурма сповістить, всі мертві, начебто від землетрусу,* повстануть назустріч тобі, Христе Боже.* Тоді, Владико, душі слуг твоїх, що відійшли від нас,* посели в святих оселях твоїх.
Усю надію мою покладаю* на тебе, Мати Божа,* збережи мене під покровом твоїм.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 8):
Глибино́ю му́дрости людинолю́бно все управля́єш* і кори́сне всім подає́ш, єди́ний Тво́рче. * Упоко́й, Го́споди, ду́ші слуг Твої́х, * бо на Те́бе упова́ння покла́ли* — творця́, і будівника́, і Бо́га на́шого.
Сла́ва: Кондак (г. 8):
Зі святи́ми упоко́й, Хри́сте,* ду́ші слуг Твої́х,* де нема́є бо́лю, ні печа́лі,* ні зітха́ння,* але життя́ безконе́чне.
І ни́ні: Богородичний (г. 8):
Тебе́ і тверди́ню, і пристано́вище ма́ємо, * і моли́твеницю благосприя́тливу до Бо́га, * Яко́го Ти породи́ла, * Богоро́дице безневíсна, * вíрних спасíння.
Прокімен (г. 6): Ду́ші ї́хні у блаже́нстві перебува́тимуть (Пс. 24,13).
Стих: До Те́бе, Го́споди, підні́с я ду́шу мою́. (Пс. 24,1)
Алилуя (г. 6): Блаже́нні, яких ви́брав і прийня́в Ти, Го́споди, і па́м’ять їх з ро́ду в рід (Пс. 64,5).
Стих: I па́м’ять їх з ро́ду в рід. (Пс. 64,5)
Причасний: Блаже́нні, яких ви́брав і прийня́в Ти, Го́споди, і па́м’ять їх з ро́ду в рід (Пс. 64,5). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, істинний Бог наш, що живими і мертвими володіє – молитвами пречистої Cвоєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, преподобних і богоносних отців наших, і святого, якого є храм, і преподобного отця нашого Партенія, єпископа Лампсакійського, блаженного священномученика Петра Вергуна, пресвітера, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Священик:
У блаженному успінні вічний упокій подай, Господи, повсякчас згадуваним слугам твоїм (отцям і братам нашим), і вчини їм вічну пам’ять.
Хор: Вічная пам’ять (3 р.)
КОНДАК ПОМЕРЛИМ:
Зі святими упокій, Христе, душі рабів Твоїх, де немає болізні, ні печалі, ні зітхання але життя безконечне.
о Катрій Юліян, ЧСВВ К 29 Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02HG5xwU7YmQhmBRLWkLEkn7YC7ox5B11zWqnYNRBn8qFMqQLmQKjQgTAHANzrdBoDl&id=61587208979317
о. Петро Фостик
