У ці святкові дні ми з ласки Божої змогли наблизитися до незбагненної таємниці, втілення відвічного Бога-Слова, об’явленої нам через народження Господа нашого Ісуса Христа. Отець змилувався, і Слово стало тілом, а Діва народила Бога, що став людиною. Зоря сповіщає, мудреці поклоняються, пастухи дивуються, створіння ж радуються. Разом з усім створінням радіє і наш український народ, вихваляючи Боже Дитятко в урочистих літургійних відправах, у колоритних народних обрядах, піснях-колядках. Сьогодні, у часі празника Христового Різдва, ще раз замислимося над його змістом, але зробімо це в особливий спосіб, подивімося на нього з точки зору Матері Ісуса, Пречистої Діви Марії.
Але чи зможемо ми, люди духовно недосконалі, проникнути в духовний світ Тієї, яка є Городом замкненим, Джерелом запечатаним, до якого лише Господь має доступ? Є один добрий спосіб осягнути це бодай частково – прийти до Богородиці з простотою дитячого серця, стати поруч, як дитина біля Матері, та її спостерігати, а Вона, помітивши це, Сама відкриє нам ласкаво куточок Своєї пречудової душі. Здійснити духовну подорож до Віфлеємського вертепу, побачити Боже Дитя в яслах і поруч Нього Матір допоможе нам св. євангеліст Лука. У своєму різдвяному оповіданні він робить багатозначну замітку: „Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в Своєму серці”. Що саме було предметом Її роздумів? Розпорядження імператора Августа про перепис населення, яке привело Її до Віфлеєму, дивні обставини і саме народження Ісуса за містом у вертепі серед нічної тиші в присутності тварин. Потім прихід убогих пастирів, які з захопленням розповідали про появу Божого посланця, що спонукав їх прийти до вертепу, аби поклонитися новонародженому Спасителеві. Всі події, пов’язані з Різдвом, були тим, що Вона зберігала в серці, про що роздумувала. Вони були для Неї школою віри. Стихири на Вечірні оспівують роздуми Богородиці, переповнені почуваннями віри і подяки Богові за отримані ласки такими словами: „Пренепорочна Чиста мовила: „В образі Божім ти носиш Адамову подобу, бувши найдосконалішим, і хочеш, щоб руками носити Тебе, що все утримуєш своєю силою і могутньою рукою. Як Мені вповити пелюшками Тебе, що став дитиною? Як Мені накормити грудьми Тебе, що все прокормлюєш? Як же не дивуватись Твоїй незбагненній убогості? Як же Мені назвати Тебе Моїм сином, будучи нині Твоєю слугинею? Оспівую і благословлю Тебе, що даєш світові велику милість”. Хто знає, скільки разів Марія поверталася в думках до цих подій, до розповіді пастирів, щоб зачерпнути світла, заохоти і підтримки протягом довгих 30-ти років у Назареті, років праці, втоми і мовчання. Бо дуже важливо для нас усвідомити, що також Марія жила з віри, зростала у вірі, була випробувана у вірі. Не дивно, що цей факт може пройти повз нашу увагу непоміченим. Адже непорочна Діва, повна Божої благодаті, перебувала в тісній духовній з луці з Богом, Її молитви були милою і безпосередньою розмовою з Небесним Отцем, так що можна було б зробити висновок, ніби віра у Богородиці перетворилась на якийсь вищий спосіб спілкування з Божеством. Однак треба пам’ятати, що під час земного життя Марія поділяла умови всіх нащадків Адама і Єви, крім гріха, а Її тісна спорідненість з Богом була наслідком щоденної співпраці з Божою ласкою і зростання у вірі. В цьому зростанні духовною поживою для Неї, так само як і для нас, було Слово Боже. „Щаслива Та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа”,- закликала Єлизавета сильним голосом, наповнена Духом Святим.
У Пречистої Діви Марії слово Боже сталося тілом двічі: спочатку фізичним способом, коли протягом дев’яти місяців Вона носила в Своєму лоні зачате від Святого Духа і народила Еммануїла-Ісуса; відтак вдруге, протягом решти Її життя, від народження Ісуса аж до її блаженного Успіння і Внебовзяття, в тому значенні, що кожен її жест, кожен момент був натхнений словом Божим і був його вірним здійсненням.
Народження Ісуса і всі наступні події Марія сприйняла як Боже слово, звернене безпосередньо до Неї, як виразна Божа воля, об’явлена їй у Благовіщенні, як завдання, доручене їй Небесним Отцем. „Ось я Господня слугиня: нехай зі Мною станеться по Твоєму слову”, – це своє зобов’язання Вона повторяла раз-у-раз, у хвилинах найбільшої радості, коли милувалася пречудним виглядом Дитятка, коли приймала привітання убогих і щирих пастирів, пізніше – щедрі дари мудреців зі Сходу. Так само повторяла їх і в тривожних, тяжких, навіть трагічних моментах Свого життя, коли почула вістку, що безбожний цар Ірод хоче погубити Ісуса, під час втечі до Єгипту, у втомі, без жодних засобів до існування, врешті, стоячи під хрестом із провіщеним мечем, що прошив її пречисту душу, споглядаючи на Сина, що в найбільших муках довершував криваву жертву за відкуплення грішного людського роду. Слугиня Господня виконала Свій обов’язок до кінця, у найдосконаліший спосіб, подаючи нам найвищий зразок праведності.
Придивімося уважно, дорогі діти Марії, цьому зразкові, цьому образові Богородиці, що роздумує про величні Божі діла. Чи ж народження Ісуса не є подією, яка стосується усіх людей, заторкує долю кожного з нас, чи ж воплочене слово Боже, яке Вона тримає на руках, не є звернене особисто до нас як виразна воля Божа? Бо Її Бог – це наш Бог, її Ісус – наш Ісус, Вона ж породила Його для нашого спасіння. Вдивляючись в образ Богоматері, ми не тільки можемо проникнути в зміст Її думок, але й відгадати безпомилково Її найзаповітніше бажання – довірити нам Ісуса як найцінніший скарб. Вона запрошує нас, як тоді мудреців, що прибули зі Сходу, промовляючи: „Прийдіть і увійдіть негайно і побачте Невидимого, що видимим появився і став дитиною!” Вона хоче, щоб ми прийняли Ісуса до наших домівок, щоб Він став членом наших родин, світлом для наших кроків, поживою для наших душ, щоб ми були гідними того щастя, яке одного дня виголосив Господь: „Щасливі ті, що слухають Боже слово і його зберігають”. Тоді свято Різдва Христового не промине для нас безслідно, тільки як спомин веселих днів, але стане щоденним і вірним втіленням Божого слова в нашому житті, невсихаючим джерелом заохоти і радісної надії навіть у найважчих хвилинах нашого життя, запорукою певності того, що йдемо правильним шляхом.
У римській базиліці св. Праксиди біля влаштованого різдвяного вертепу хтось написав на аркуші паперу такі слова: ” Дорогий відвідувачу, коли ти вже наситив свої очі огляданням милого обличчя Божого Дитятка, не поспішай віддалитися, але вчини так, щоб Його очі стали твоїми очима, Його вуха – твоїми вухами, Його уста — твоїми устами. Щоб Його руки сталися твоїми руками, Його усміх – твоїм усміхом. Тоді ти зумієш визнати в кожній особі твого брата, твою сестру. Тоді справді Ісус народиться і в твоєму серці, і ти будеш щасливий”. Нехай ці слова, дорогі мої земляки, парафіяни, родино і співбрати-редемптористи, будуть для вас моїми найщирішими різдвяними побажаннями. Нехай радіє Небесна Мати, побачивши, що її українські діти живуть у мирі і злагоді. Христос народжується – славіте! Христос із небес – зустрічайте! Христос на землі – бадьоріться! Співай Господеві, вся земле, і весело заспівайте, люди, бо Він прославився! Амінь!
о. Петро Баран, редемпторист
20 грудня 386 або 388 року святий Йоан Золотоустий, виголошуючи проповідь у річницю смерти мученика Філогонія, єпископа антіохійського, заповідав своїм вірним, що цього року Антіохія перший раз святкуватиме празник Христового Різдва 25 грудня окремо від празника Богоявлення. Він сказав, що цей празник „можна б без помилки назвати матір’ю всіх празників”.А це тому, що „від нього, — каже він далі, — дістали свій початок і основу Богоявлення, священна Пасха, Вознесення і П’ятдесятниця. Якщо б Христос не народився по тілі, то і не христився б, — що дало Богоявлення; і не розп’явся б, — а звідси Пасха; і не зіслав би Святого Духа, — що творить П’ятдесятницю. Так, отже, від Христового Різдва вийшли всі ті празники, наче різні струмки від одного джерела. І не тільки з цієї причини міг би цей празник слушно займати перше місце, але ще й тому, що подія цього дня це найбільш подиву гідна з усіх подій”.
Справді, Христове Різдво це найважливіша подія в історії людського роду. Ця подія започаткувала християнську еру. Вона стала вихідною точкою, від якої означуємо події світу. Тож погляньмо на обставини встановлення цього великого празника і на його історію у Західній і Східній Церквах.
ХРИСТОВЕ РІЗДВО В ПЕРШИХ ВІКАХ
Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого празника Христового Різдва. У той час був тільки празник Богоявлення, яке святкували 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово „Епіфанія” чи „Теофанія” , що значить „З’явління” чи „Богоявлення” , у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.
Про давню злуку цих двох празників і їхнє святкування в один день свідчить тотожний уклад у нашому богослуженні. Схема богослужби цих празників одна й та сама. Обидва мають навечір’я з постом, Літургію святого Василія Великого з вечірнею у навечір’я, царські часи, велике повечер’я зі співом „З нами Бог” , на Літургії „Єлици” і т. п. Різниця в їхньому богослуженні полягає тільки у змісті богослужби.
У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з празником Богоявлення пов’язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.
ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА ЗАХОДІ
Празник Христового Різдва відділили від Богоявлення спочатку в римській Церкві, яка за папи Юлія І (337-352) почала святкувати Христове Різдво 25 грудня. У календарно-хронографічному збірнику, доведеному до 354 року, який має різні назви, але передусім знаний як Календар Фурія Філокала, у розділі про дні смерти мучеників під 25 грудня написано: „День Христового Різдва у Вифлеємі” . А в иншому розділі записано таку заввагу: „За консулів Цезаря Августа й Емілія Павла народився Христос 25 грудня у п’ятницю, у 15-ий день новомісяця”.
Який був головний мотив римської Церкви, щоб Христове Різдво святкувати 25 грудня?
У Римі від 17 до 23 грудня відбувалися поганські торжества в честь бога Сатурна, або Хроноса. Ті святкування звалися Сатурналії. Відразу після них 25 грудня були великі радісні торжества в честь, „непереможного сонця” , по-латинськи „соліс інвікті” . Цісар Авреліян 25 грудня 274 року проголосив сонце-бога головним опікуном римської імперії і присвятив йому святиню на Марсовому полі в Римі. Свято бога-сонця святкували 25 грудня тому, що в цей час наступає зимовий зворот сонця, дні стають довші і сонце більше гріє. Цей день уважався народженням сонця і його перемогою над темрявою ночі.
У вищеназваному Календарі Філокала, що подає поганські і християнські свята під 25 грудня, також зазначено: „наталіс інвікті”, себто „народження непереможного” . Слово „непереможний” це звичайний епітет богів, а в цьому випадку бога-сонця.
Отож християнський Рим, щоб протидіяти поганському Риму, на місце бога-сонця ставить своє християнське Сонце-Богочоловіка і Його народження також святкує 25 грудня. Святі Отці у своїх різдвяних проповідях і наші різдвяні богослуження називають Христа Сонцем Правди чи Сонцем Справедливости.
Якщо Римська Церква празнувала Христове Різдво 25 грудня, то инші Церкви на Заході все ще якийсь час святкували його 6 січня разом з Богоявленням. Празник Христового Різдва з Риму перейшов ще за життя святого Амвросія († 397) до Медіоляну, відтак десь перед 384 роком до Іспанії і північної Африки, а потім за єпископа Перпетія Турського († 491) до Галлії, нинішньої Франції, і до инших країн Європи.
Коли 25 грудня стало празником Христового Різдва, його й почали вважати днем самої події народження. До цього часу щодо дати народження Ісуса Христа було багато різних думок і суперечок, бо святе Євангеліє про це нічого не згадує.
Святий Климент Олександрійський (к. † 215) говорить, що за його часів одні уважали 20 травня днем Христового Різдва, инші 6 або 10 січня, а на його думку, це було 18 листопада. В одному творі з III-IV ст., який приписують святому Кипріянові, згадується 28 березня як день Різдва Спасителя. У надписі на статуї святого Іпполита Римського (к. † 235) дату Христового Різдва подано на 25 березня. У поясненнях святого Іполита щодо книги пророка Даниїла є така заввага: „Перша поява Господа в тілі, коли Він народився у Вифлеємі, сталася в середу 25 грудня, у 42-ому році Августа, від Адама 5500 року” . Святий Епіфаній Кипрський († 403) в полеміці з алогами доводить, що Христове Різдво було 6 січня, а Хрещення — 8 листопада.
Усталення дати Христового Різдва вплинуло на усталення дат инших празників, залежних від нього, як Обрізання, Стрітення, Благовіщення і Різдво Йоана Хрестителя. Найдавнішу проповідь на Христове Різдво в Західній Церкві знаходимо в Зенона Веронського († 380).
ПРАЗНИК ХРИСТОВОГО РІЗДВА НА СХОДІ
За прикладом Західної Церкви згодом і Східні Церкви починають празнувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Святий Василій Великий († 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов († 390) запроваджує цей празник у Константинополі. 25 грудня 379 року він починає свою проповідь словами: „Христос родиться — славте! Христос з небес — зустрічайте: Христос на землі — величайте!” А відтак далі говорить: „Сьогодні празник Богоявлення або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному празникові тому, що Бог з’явився людям через народження… Від з’явлення — назва Богоявлення, а від народження — Різдво. Ось таке торжество празнуємо сьогодні — прихід Бога до людей… ”
Святий Йоан Золотоустий († 407) з великою ревністю започатковує празник Христового Різдва в Антіохії 386 або 388 року. У своїй проповіді на 25 грудня, звеличуючи Христове Різдво, висловлює свою радість з нагоди його святкування: „Давно бажав я, — каже він, — побачити цей день, і не тільки побачити, але й святкувати з таким множеством народу. Я безнастанно молився, щоб наше зібрання було таке численне, як численним бачимо його тепер, що і сталося і сповнилося. Хоча нема ще десять літ, як цей день став нам відомий і знайомий, але наче б здавна й за багато літ нам переданий, так він прославився вашою старанністю. Тому не помилився б той, хто назвав би цей празник і новим і притім давнім, — новим тому, що він недавно став нам знаний, а давнім тому, що він скоро зрівнявся з найдавнішими і виріс до однакового з ними ступеня”.
У своїй проповіді він вважає 25 грудня справжнім днем Христового народження, доводячи, що свідком того є дуже швидке поширення цього празника й велике його цінування вірними; свідком того є також документи, які зберігаються в Римі, про перепис цісаря Августа. Укінці, на користь 25 грудня, на його думку, промовляє і те, що зачаття Ісуса Христа за святим Лукою настало через шість місяців після зачаття Йоана Хрестителя. А його зачаття мало статися в дні очищення у вересні. Якщо, отже, зачаття Ісуса Христа було в березні, то його Різдво повинно випасти на грудень.
Дещо пізніше новий празник увійде в практику у двох инших осередках тодішнього християнського світу: в Олександрії і Єрусалимі. Та ще тривалий час деякі Церкви на Сході празнували Христове Різдво разом з Богоявленням 6 січня. Вірменська православна Церква до сьогодні святкує Христове Різдво і Богоявлення 6 січня. Вірмени-уніяти під натиском Риму від XVI ст. святкують Христове Різдво 25 грудня.
Пізніше, коли Христове Різдво на Сході стало окремим празником, то за Богоявленням 6 січня залишилася тільки подія Христового Хрещення.
Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладко-півець, патріярх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій.
У VI ст. свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах цісаря Теодосія з 438 року і цісаря Юстиніяна з 535 року знаходимо закон про загальне святкування празника Христового Різдва.
ХРИСТОВЕ РІЗДВО — НЕЗГЛИБИМЕ ТАЇНСТВО
„Дивне і преславне таїнство бачу: вертеп — небом, Діва — херувимським престолом, ясла — місцем, де народився незмістимий Христос Бог, — Його оспівуючи, величаємо” (Канон утрені празника).
Найбільше і найглибше таїнство християнської віри — це таїнство воплочення Божого Сина. Предвічний Бог стає малою дитиною і не перестає бути Богом. „І Слово стало тілом і оселилося між нами”, — каже євангелист Йоан (1, 14). „Бог Предвічний народився” , — співаємо в нашій колядці. Христове Різдво це колиска нашої віри. І тільки віра в силі це незглибиме таїнство в покорі прийняти, зрозуміти й адорувати.
Святі Отці Східної Церкви перших віків сприймали таїнство воплочення Божого Слова з глибокою вірою і великим пієтизмом. Захоплені цим таїнством, вони мають тільки слова подиву для предивної Божої любови, для жертви, смирення й убозтва новонародженого Месії і Спасителя. З їхніх уст лунають оклики невимовної небесної радости, що час спасення вже настав.
Як святі Отці, так і наша свята Церква у своїх різдвяних богослуженнях радісно оспівує і величає таїнство народження Божої Дитини. Для скріплення нашої віри і кращого розуміння цього таїнства хочемо навести уривки з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних богослужб. Три речі заслуговують на особливу увагу: велич і значення Христового Різдва, спосіб воплочення та радість з появи Спасителя.
ВЕЛИЧ І ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО РІЗДВА.
Перше, на що святі Отці звертають особливу увагу і чим захоплюються у Христовому Різдві, це велич таїнства воплочення і його значення для цілого людського роду й нашого спасення.
Святий Василій Великий († 379) у своїй різдвяній проповіді вчить нас, як сприймати таїнство воплочення: „Христове Різдво, — каже він, — властиве і перше, себто в лоні Вітця від віків, треба в мовчанні почитати. Навіть нашому умові не повинні ми дозволити, щоб досліджував це таїнство. Бо коли ще не було ані часу, ані часового простору, коли ще не було форми вислову, ані свідка-очсвидця, ані того, хто б про це оповів, то як може розум утворити собі якесь поняття? Як може тут язик дати вислів для думки? Отець був і Син народився! Не кажи: коли? — а радше остав це питання! Не питай: як? На це нема відповіді! Бо „коли” це поняття часу, а „як” веде нас до тілесного родження… Бог на землі. Бог між людьми, не у вогні і серед голосу труб; не на горі, що димиться, або в темноті, ані в лячній і ревучій бурі даючи закони, але в тілесній появі, лагідний і добрий перебуває з рівними собі. Бог у тілі, не діючий здалека, як у пророків, але злучений з природою, рівною людській природі, щоб у той спосіб через своє тіло, споріднене з нами, привести назад до себе ціле людство”.
Святий Григорій Богослов († 390) у своєму слові на Христове Різдво так подивляє таїнство воплочення: „Саме Боже Слово, предвічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, начало від начала, світло від світла, джерело життя і безсмертя, відбитка первісної краси, печать непереносна, образ незмінний, рішення і Слово Отця, приймає свій вид, носить тіло задля тіла, лучиться з розумною душею задля моєї душі, очищуючи буття, Несотворений твориться, Необнятний обмежується через розумну душу, що є посередником між Богом і земним тілом”.
Святий Йоан Золотоустий († 407) в одній зі своїх різдвяних проповідей звеличує таїнство Христового Різдва такими словами: „Бачу незвичайне й дивне таїнство: Пастухи наповняють звуками мій слух, голосячи не пустинну пісню, але співаючи небесний гимн. Ангели співають, архангели оспівують, херувими взивають, серафими величають, всі торжествують, бачачи Бога на землі і чоловіка на небесах; Високого — вдолі, за Його планами, а низького — вгорі по Божій любові до людей. Сьогодні Вифлеєм став небом, замість звізд приняв співаючих ангелів, а місто сонця незбагненне вмістив Сонце правди. Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи… Що сьогодні зродила його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою… ” (Твори, Т. 6, с. 692).
А в иншій різдвяній проповіді він каже: „Чи може щось рівнятися з цим празником? Бог на землі, а людина на небі, ангели служать людям, люди спілкуються з ангелами і прочими небесними силами; демони втікають, смерть побита, рай отворений, клятва знята, гріх зник, провини прогнані, істина зійшла на землю. Природа, перед котрою херувими берегли рай, сьогодні злучилася з Богом” (Твори, Т. 12, с. 787).
Святий Атанасій Великий († 373) у своїй науці на Христове Різдво говорить: „І хатина, в якій народила Діва, приймає вид церкви, де жертовником — ясла, служителем — Йосиф, дияконами — пастирі, священиками — ангели, архиєреєм — Господь, престолом — Діва, чашами — матірні груди, одіжжю — вочоловічення, віялами — херувими, дискосом — Святий Дух, а Отець — дископокровець”.
Святий Єфрем Сирин († 373) оспівав таїнство воплочення у гарних, глибоко догматичних різдвяних гимнах. „Це є чиста ніч, — каже він, — що в ній з’явився Чистий, котрий прийшов, щоб нас очистити. Хай ніщо не домішується до наших почувань, що могло б їх заколотити” (Гимн І, 82). „День Твого Різдва поєднав небо й землю, бо в ньому Найвищий зійшов до землян” (Гимн IV, 14). „Всевишній став Дитиною, а в Нім був укритий скарб мудрости” (Гимн IV, 148). „Найвищий кормився молоком Марії тоді коли всі створіння кормилися Його багатством” (Гимн IV, 149). На литійних стихирах вечірні празника співаємо: „Небо й земля нині з’єдналися, бо Христос народився. Нині Бог прийшов на землю і чоловік зійшов на небо. Нині задля людини став видимий тілом зі своєї природи невидимий, тому й ми величаючи, взиваймо до Нього: Слава во вишніх Богу і на землі мир… ” Стихира стиховні вечірні каже: „Велике і преславне чудо збулося нині: Діва родить і лоно не зотліває. Слово воплочується і від Отця не відокремлюється, ангели з пастухами славлять, і ми з ними заспіваймо: Слава во вишніх Богу і на землі мир”.
ЗНАМЕННІ РИСИ ВОПЛОЧЕННЯ
Друге, чим святі Отці захоплюються у воплоченні Божого Сина, це жертва, смирення й убозтво. „І ось вам знак: — каже ангел до пастухів, — ви знайдете дитя сповите, що лежить у яслах” (Лк. 2, 12). Ті чесноти блистітимуть у цілому його житті, вони підуть з Ним на хрест і до гробу.
Святий Атанасій Великий у своїй різдвяній науці кличе: „Хто не заговорить, хто не подивлятиме Господній прихід? Вгорі свобідний, а вдолі записаний. Вгорі Син, а вдолі слуга. Вгорі Цар, а вдолі наймит. Вгорі багатий, а вдолі вбогий. Вгорі відбирає поклони, а вдолі платить данину. Вгорі божественний престол, а вдолі польовий вертеп. Вгорі вітцівське незглибиме лоно, а вдолі бездушна мала криївка і ясла. Хто не подивлятиме величі речі вгорі, а малі пелени вдолі. Той, що розв’язує, в’яжеться. Той, що кормить, кормиться. Незбагнутий являється Дитиною. Той, що відчиняє джерела, потребує грудей. Той, що все носить, несказанно носиться. Всюдиприсутній, невимовно обмежується. О диво, що за преславні речі!” (Пролог).
Святий Йоан Золотоустий, вдумуючись у спосіб воплочення Божого Сина, каже: Я бачу теслю і ясла. Дитину й пелени, народження з Діви позбавлене всього, що конечне, все в убозтві, все в бідноті. Чи не бачиш ти багатства в цім великім убозтві? Як Він багатий став убогим задля нас? Як Він не мав ні ложа, ні постелі, але був положений у голих яслах? О вбогосте, що служиш за джерело багатства! О безмірне багатство, що має вид убогости!” (Твори, Т. 6, с. 698).
Святий Єфрем Сирин закликає нас до наслідування Христової покори й любови: „Сьогодні, коли Бог прийшов до грішників, то хай праведник у своїх думках не виноситься понад грішників. Сьогодні, коли Господь усесвіту прийшов до своїх слуг, то хай і пани знижаться до своїх слуг у любові. Сьогодні, коли Багатий задля нас став убогим, то хай і багатий при своїм столі гостить убогих” (Гимн І, 92-94).
ТАЇНСТВО ВОПЛОЧЕННЯ — ДЖЕРЕЛО НЕБЕСНОЇ РАДОСТИ
Радість превелика, небесна й ангельська це третя особливість, що випромінює з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних богослужень.
Святий Йоан Золотоустий свою першу різдвяну проповідь починає словами невимовної радости й захоплення: „За чим колись тужили праотці, що предсказували пророки і що бажали бачити праведники, те сьогодні сповнилося і стало дійсністю. Бог з’явився на землі в тілі й оселився між людьми. Тому, мої дорогі, радуймося і веселімося”. А в иншій різдвяній проповіді він так висловлює свою радість: „І так, коли всі радуються, то і я хочу радуватися, хочу ликувати, хочу торжествувати. Та я ликую, не граючи на цитрі, ані не рухаю смичком, ані не маю сопілки в руках, ані не запалюю смолоскипа, але замість музичних інструментів приймаю Христові пелени. Вони для мене — надія, вони для мене — життя, вони для мене — спасення, вони для мене — сопілка, вони для мене — цитра” (Твори, Т. 6, с. 698).
Святий Григорій Богослов, закликаючи до радости, каже: „Христос у тілі, з трепетом і радістю веселіться, — з трепетом задля гріха, а з радістю задля надії. Хто не поклониться Предвічному? Хто не прославить Останнього? Знову розходиться темрява, знову з’являється світло… Бо я певний, що небесні сили радуються і торжествують сьогодні з нами тому, що вони чоловіколюбиві й боголюбиві”.
Наші різдвяні богослуження повні радісних і веселих тонів. На вечірні в часі литії співаємо: „Сьогодні веселяться ангели на небі і радіють люди на землі, грає все створіння, бо народився у Вифлеємі Спаситель Господь, і вся злоба ідольська зникла, і царствує Христос на віки”. На стихирах хвалитних утрені: „Веселіться праведні, — закликає Церква, — небеса радуйтеся, грайте гори, бо народився Христос. Діва наче херувими творить трон, держачи при грудях воплочене Слово-Бога. Пастирі Народженого славлять, мудреці Владиці дари приносять, ангели, співаючи, кличуть: Недослідимий Господи, слава Тобі”.
Святі Отці й наші різдвяні богослужби не тільки подивляють і величають таїнство воплочення, але й нас закликають, щоб ми разом з Пречистою Дівою Марією, святим Йосифом, з ангелами, пастухами й мудрецями прийшли і віддали Христові поклін, принесли йому в дар нашу віру й любов.
Святий Григорій Богослов у вищезгаданій різдвяній проповіді звертається до нас: „Поклонися Різдву, через котре ти висвободився від вузлів родження. Віддай честь малому Вифлеємові, що тебе знову привів до раю. Стань на коліна перед яслами, через котрі, бувши нерозумним, ти оживився Словом… іди із звіздою, принеси з мудрецями дари: золото, кадило й миро, як Цареві і як Богові, і як умерлому задля тебе. Прославляй з пастухами, ликуй з ангелами, оспівуй з архангелами, щоб утворилось спільне торжество небесних і земних сил”.
На вечірні празника, величаючи Божу Дитину, співаємо: „Що Тобі принесемо, Христе, який задля нас як чоловік з’явився на землі? Бо кожне Твоє створіння приносить Тобі благодарення: ангели — спів, небо — звізду, мудреці — дари, пастухи — чудо, земля — вертеп, пустиня — ясла, а ми — Матір Діву. Предвічний Боже, помилуй нас”.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. – Львів: Свічадо, 2004
Стихири на „Господи, взиваю я”
Прийдіть і радіймо з Господом,* розповідаючи про оце таїнство:* перегороду від раю знищено, вогняний меч зникає,* херувим відступає від дерева життя* і ми, прогнані з раю задля непослуху, причащаємося райської поживи.* Незмінний образ Отця і відблиск його істоти приймає вигляд слуги;* прийшовши від пречистої матері, він не зазнав жодної зміни.* Бувши правдивим Богом, він зостався тим, чим був,* і приймає те, чим не був, ставши людиною заради чоловіколюб’я.* Тому до нього закличмо:* Народжений з Діви, Боже, помилуй нас!
Коли Господь Ісус народився від святої Діви,* усі просвітилися:* пастухи пригравали, мудреці поклонялися, ангели співали,* Ірод же затривожився, бо появився в тілі Бог,* Спаситель душ наших.
Царство твоє, Христе Боже, царство всіх віків,* влада ж твоя від роду до роду,* бо ти прийняв тіло від Святого Духа* і став людиною від Вседіви Марії.* Світлим розсвітом став нам твій прихід, Христе Боже* – світло від світла, сяйво Отця.* Ти просвітив усе створіння і все живуче прославляє тебе,* бо ти − образ слави Отця,* ти той, хто був і завжди є, і засяяв нам від Діви.* Боже, помилуй нас!
Чим тобі, Христе, віддячимось за те,* що ти задля нас з’явився на землі як людина?* Кожне бо створіння, що тобою постало, воздає тобі подяку:* ангели − співання, небо − зорю,* мудреці –дари, пастухи − сповіщення чуда,* земля – вертеп, пустеля – ясла, а ми – Матір-Діву.* Споконвічний Боже, помилуй нас!
Мудреці, перські царі,* пізнавши відкрито небесного Царя, що на землі народився,* ведені ясною зорею, прийшли у Вифлеєм,* несучи добірні дари: золото, ладан і миро;* побачивши, що у вертепі лежить немовля,* йому вони, впавши ниць, поклонилися.
Отець змилувався, і Слово тілом стало,* а Діва народила Бога, що став людиною.* Зоря сповіщає, мудреці поклоняються,* пастухи дивуються, створіння ж радується.
Коли Август єдиний володів землею,* багатовладдя людей скінчилося;* коли ти став людиною з Чистої,* знищене було ідольське багатобожжя.* Під єдиним мирським царством міста опинились,* а тут народи повірили в єдину владу Божу.* З веління цісаря записувались люди,* записались і ми, вірні, в ім’я Бога нашого, що став людиною.* Велика твоя милість, Господи, − слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.
Слава, і нині: Кондак, глас 3:
Діва днесь преістотного родить* і земля вертеп неприступному приносить.* Ангели з пастирями славословлять,* а волхви зо звіздою подорожують,* бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог.
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ 4, 4–7.
Браття, коли сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває: Авва – Отче! Тому ти вже не раб, а син; і коли син, наслідник з Божої ласки.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 2, 1–12.
Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зі сходу і спитали:– Де цар юдейський, що народився? Бо ми бачили його зорю на сході і прийшли поклонитись йому.
Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитував у них, де Христос має народитись. Вони йому сказали: – У Вифлеємі Юдейськім, бо так написано пророком:
І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менший між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля.
Тоді Ірод покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли з’явилась зоря, і відіслав їх у Вифлеєм, кажучи: – Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя, і коли найдете, сповістіть мені, щоб і я пішов йому вклонитись.
Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що бачили на сході, ішла перед ними, аж поки не прийшла й не стала зверху, де було дитятко. Побачивши зорю, вони зраділи радістю вельми великою. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір’ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро. І, попереджені вві сні не завертати до Ірода, пустились іншою дорогою у край свій.
Замість Достойно
Величай, душе моя, у вертепі народженого царя – Христа.
І ірмос, глас 1: Таїнство чудне бачу і преславне: небо – вертеп, престол херувимський – Діву, ясла – вмістилище, в яких возліг невмістимий Христос Бог. Його оспівуючи величаємо.
Різдво Христове
Дві тисячі років тому відбулася подія, яка радикально змінила шлях людства. Я твердо переконаний в тому, що ми як людство ще дотепер до кінця не усвідомили, що сталося. Кожна людина, як сьогодні, так і колись, завжди шукала й шукає Бога. В особі Ісуса Христа Бог сам приходить до людини, Бог є з людиною, Бог приходить як людина. Тому нам, християнам, дуже важливо бути свідомими й розуміти, який великий дар ми маємо. Жодна релігія не може похвалитися тим, що Бог прийшов до свого народу.
А християнство – це навіть не релігія, бо в релігії людина шукає Бога. У християнстві Бог сам приходить до людини. Маємо задуматися над цією великою тайною, яка вже дві тисячі років є незбагненною для людського розуму: як Бог стає людиною? Тому в цей Різдвяний день маємо спитати себе:
Христос народився, Христос воплотився – а що це означає для мене?
Владика Венедикт (Алексійчук)
о. Петро Фостик
