М’ЯСОПУСНА НЕДІЛЯ, ПРО СТРАШНИЙ СУД. ЩО ТАКЕ „М’ЯСОПУСТ”? БОГОСЛУЖБА М’ЯСОПУСНОЇ НЕДІЛІ.
Свята Євангелія ставляє нам перед очі день страшного суду, час Божої відплати. В той нікому незнаний день, який появиться неначе злодій, у час, коли його ніхто не сподівається, прийде Христос, Син Божий у славі свого Отця, оточений янголами Божими й святими. Прийде вдруге тільки на те щоб нас усіх судити і віддати кожному з нас відповідно до наших діл, які ми виконали за нашого життя тут, на землі. Як у кожному судовому вироці, так само і тут остаточно вирішальними будуть діла, які безсумнівно вкажуть на нашу вину чи нашу заслугу. Ми не раз чули з уст Христа що є вимогою допущення до Царства Небесного:
„Якщо хочеш увійти в життя, каже Спаситель до молодця, „ додержуй Заповіді „ (Мт 19,17).
А найпершою і найважливішою за повіддю с заповідь любові Бога, а другою, яка по ній наступає, в за повідь любові ближнього:
„Люби Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею й всією думкою твоєю: це найбільша й най перша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого „ (Мт 22,37cc), „На ці дві заповіді „, запевняє нас Христос, в ввесь закон і пророки спираються „ (Мт. 22,40).
Дійсно, коли так роз важимо ті дві заповіді любові Бога й ближнього, то прийдемо до висновку, що вони охоплюють увесь закон Божий об’явлений і проголошений нам, що вміщається в Десяти Заповідях Божих. Бо перші три а них нормують відношення сотворіння до Творця, тобто людини до Бога, що коротко описує Заповідь любові Бога. А друга заповідь, тобто любові ближнього, містить у собі всі ті обов’язки, які нормують життя людей у спільноті, що їх Господь Бог зібрав у другій частині Декальoгy, саме, в сімох наступних Заповідях Божих.
Коли так слідкуємо за описом страшного суду, що його змальовує нам Божественний Спаситель, страшний наш Суддя в день суду, то на ньому говориться чи порушується заповіді нормуючі відношення між людьми. Тому здивовані спитаємо: А де ж поділася перша й найважливіша заповідь, тобто любові Бога ? Відповідь на це маємо також у словах страшного Судді Христа:
„ Направду кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили„ (Мт 25,40).
І навпаки:
„Чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили „ (Мт 25,45).
Що ж це за вчинки, які на страшному суді рішатимуть про наше допущення до Царства Небесного, „що було приготоване нам від сотворення світу? „ (Мт 25,34). Христос перелічує їх поодиноко, кажучи праведникам, що коли ми це робимо нашим ближнім, ми Йому самому це робимо:
„ Я голодував, і ви мені дали їсти; мав спрагу і ви мене напоїли; чужинцем був і ви мене прийняли дім; нагий і ви мене зодягли; хворий і ви навідались до мене; в тюрмі в був і ви прийшли до мене „ (Мт 25,350).
Зі слів Христа Спасителя в ходить, що вчинками, які заслуговують небо в діла милосердя щодо тіла й щодо душі ближнього. Тому задумаймося уважно над тим, як нам у майбутньому поводитися, щоби знати милосердя в очах страш ного Судді й удостоїтись вічного спасіння та і уникнути вічної кари. власного досвіду знаємо, що земля добра нерівно розподілені між людей. Без огляду нате, як вони їм дістались — чи у спадку, чи усильною й пильною працею, чи припадком, а чи і щасливим збігом обставин – нам треба мати на увазі одне, що ті земні добра не с нашою власністю, якою можемо робити що нам завгодно! Чому? А тому, що вони в виключною власністю Бога Творця, який їх з нічого створив і єдино Він мас право рішати, як їх нам треба вживати. Тому що Він сотворив усіх людей і хоче, щоб вони могли жити, хоче також, щоб вони мали все, що тільки потрібне для утримання їхнього життя. Тому їх сотворив Він ці земні добра: pіетню, звірята, птиці й риби для нашого вжитку, як це описує перша книга Св. Письма — Книга Буття: „ 1 благословив їх Бог і сказав їм: Будьте плідні і множіться й наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі… Ось я даю вам усяку траву, що має насіння в собі й усяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу (Бут 1,28c). Як виходить із цих слів, все що існує на землі, Бог сотворив на прожиток всім людям без виїмку.
Тому земні добра призначені до ужитку всіх, а не лише для тих, що їх мають. Він дав життя людям та й, очевидно, хоче, щоби вони жили. що люди до життя потребують багато різних земних дібр як: харчі, напій, одежа, пристановище, опіка в хворобах, різні ліки і тим подібні речі. Тож коли уважно перейдемо те все, про що згадує Страшний Суддя на загальному суді, там знайдемо ті всі речі, якими нам треба ділитися з тими, що їх не мають, якщо бажаємо ввійти в Царство Небесне. Так ото Спаситель згадує про обов’язок нагодувати голодних, напоїти спрагнених, приодіти нагих, прийняти в дім подорожніх, які не мають прі становища, де б перебути ніч або захоронитись у час негоди. Господь далі пригадує про обов’язок відвідування ближніх, коли вони попали в в’язницю й там потішити їх, а також відвідувати хворих та і, може, помогти їм у чомусь або принаймні своїми відвідинами уприємнити їм хвилини терпіння. З цього виходить, що нам треба ділитися тим, що маємо, з тими, що в потребі без огляду на те, чи вони прилязні нам чи неприязні, наші свояки, чи цілком чужі люди. Вистачав, що вони люди й потребують помочі в біді, в недостатку, щоб на нас був обов’язок до помагати їм у їхніх потребах.
Кожний з нас, очевидно, буде допомагати своїм рідним, тобто членам своєї родини, своякам, приятелям, а то й добрим сусідам. Та вже коли доведеться помагати чужим, хоч вони й у великій біді, то ми не так дуже спішимось зарадити їхньому горю. Про це говорить Ісус таке:
„ Коли ви любите тих, що нас люблять, яка вам заслуга. Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. І коли чинете добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга ? Та й грішники те саме чинять. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга ? Аджеж і грішники позичають грішникам, щоб відібрати від них рівне (Лк 6,32cc; дин. М 5,46с).
У такій любові рідних приятелів чи сусідів Ісус не бачить нічого надзвичайного, заслуговуючого на особливе признання, бо найперше зов крови зневолює людей помагати чи то батькам, дітям, чи сестрам а чи братам й іншим членам тієї самої родини. А що відноситься допомоги приятелям чи добрим сусідам, то й у цьому не має великої заслуги, бо ми робимо це з тієї причини, що як ми будемо в біді чи потребі, сподіємось, що вони поспішать нам також із помічю. Ісус домагається від нас чогось більшого, тому що погани й грішники помагають своїм рідним, своїм приятелям чи добрим сусідам. Послідовники а Христові повинні бути готові до більшої самопосвяти, тому Спаситель каже:
„ Ви ж любіть ворогів ваших, чиніть їм добро і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода й будете синами Всевишнього, бо Він добрий для злих і невдячних. Будьте отже милосердні, як і Отець ваш милосердний „ (Лк 6,35; Мт 5,44с. 48).
А прикладом такої досконалої любові і милосердя є сам Отець небесний, який не робить різниці між одними и другими, але трактує їх однаково, бо Він „велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних „ (Мт 5,45). У цій любові до наших ворогів і в допомозі їм у їхній біді дві речі повинні нам просвічувати, а саме: той спосіб ми уподібнюємось найперше до нашого Небесного Отця, який в досконалий у тій любові до нас, своїх ворогів, бо стільки ж то разів ми його ображуємо й зневажаємо нашими гріхами, а він усе тер пить, бо милосердний, і все прощав, бо любить нас своєю Божою любо в’ю. А друга річ, яка також повинна стояти нам завжди перед очима є те, що Ісус ототожнює себе з нашим ближнім та що ми йому зробимо чи допоможемо, чи відмовимо нашої помочі, ми те все робимо самому Христові, який колись буде нас за це судити. Тому, якщо вже не з любові до ворогів, як цього вимагає від нас наш Спаситель, не хочемо помагати їм у біді, то помагаймо принаймні з любові до Ісуса Христа, який нас так безмежно полюбив, що віддав своє життя за нас. Намагаймося в тих людях, яким помагаємо, вбачати самого Господа Христа, який у їхньому імені просить у нас помочі. А якщо в нас немає навіть любові до Христа, тоді помагаймо їм з любові до нас самих, коли бажаємо осягнути вічне щастя, бо якраз така допомога ближнім без винятку буде умовою нашого прийняття в Царство Боже.
о. д-р М.І. Любачівський
Я голодував, і ви дали мені їсти – (Мт. 25, 31-46.)
У розважаннях Євангелій попередніх неділь ми пізнали, що основним завданням Великого Посту є наше духовне очищення, оздоровлення душі з гріхів молитвою і покаянням. Його плодом є зустріч з Христом, віднова зв’язку віри і любові, духовної єдності, щоб пізніше могти розпізнати і зустріти Його воскреслого, який єднає нас зі щасливою вічністю. Все має бути направлене на обнову духа – зв’язку з Богом через ближніх. Поміччю у цьому є діла віри і любові, які безпосередньо ведуть нас до Христа, а в Нім до життя вічного.
Основною думкою Євангелія цієї неділі є добрі вчинки у житті християнина, а не Божі кари. Всю увагу Ісус зосереджує на добрих вчинках. Майже у кожному реченні своєї науки Христос говорить про добрі вчинки людини, чи їхній брак. Такими думками сьогоднішнього Євангелія Свята Церква хоче не застрашити і налякати нас, а застерегти і попередити, щоб ми не грішили, не були недбалі і байдужі до Божих заповідей, до добрих вчинків, та ще більше, як колись, працювали над поправою свого життя і через добрі діла збирали собі заслуги в небі. Бо брак добрих вчинків у житті принесе людині терпіння у вічності і позбавить цим щастя з Богом. Добрі вчинки свідчать про рівень і силу моїх стосунків з Богом, про певність спасіння, готовність перейти до життя вічного.
Апостол Яків у своєму посланні до перших християн багато уваги приділяє вірі у духовному житті, поєднаній з добрими вчинками. Він пише так:
„Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва (у собі)” (Як. 2, 26). Коли віра християнина не провадить його до Бога, до зєднання з Ним, то не має жодної користі. Злі духи також вірять в існування Бога, але не люблять Його.
Говорячи про добрі вчинки, Ісус перераховує основні людські потреби: їжа, напій, одяг, житло, подорож, хвороба, як нагоду проявити любов – отримати і дарувати любов ближнім і цим здобути собі ласку спасіння. Апостол Яків виразно пояснює, що самим словом не задовольниш потреби людини, для цього потрібні конкретні вчинки. Словом ми не нагодуємо голодного, не одягнемо бідного.
„Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: „Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе?” (Як. 2, 14-16).
Ми хочемо у житті конкретних проявів добра, любові, а не лише добрих слів чи обіцянок: роботи, відповідної зарплати, житла, якісних ліків і т.д. Очікуємо добра для себе від ближніх, а інші також у відповідь очікують добра від мене. А яке добро я несу іншим людям своїми вчинками? Добро не виникає само з себе, а випливає з нашої душі і проявляється у конкретних вчинках, а його коріння є у нашій душі: це любов, милосердя, прощення, правда, справедливість, співчуття і інше.
Добрі вчинки, це наші вірні друзі, котрі є завжди поряд з нами і готові нам допомогти, на яких ми можемо покластися у будь-який момент. Святий Варлаам ось як говорить про вартість добрих діл: „Добрі справи приготовляють людину на страшний суд”. І як приклад наводить таке оповідання. Один чоловік мав трьох приятелів. На двох перших в хвилинах поганого настрою, втрати роботи, фінансової кризи, судової справи та в подібних складних життєвих ситуаціях і обставинах покладав великі сподівання. Від третього натомість небагато очікував. Одного дня в цього чоловіка був поганий настрій, бо втратив місце праці, зайшов у грошові борги, більше того, на нього було відкрито судову справу. Тоді він звертається до своїх друзів.
Перший товариш позичив трохи грошей і одяг, але не пішов з ним. Другий приятель тільки певний короткий час пробував піднести його на дусі, але остаточно і до кінця не допоміг в судовій справі. Третій, на котрого найменше надіявся цей чоловік, пішов з ним до суду, ревно боронив його перед суддею і виправдав його перед ним.
Перший приятель – це багатство, другий приятель – це близькі і рідні, але невіруючі, третій приятель – це добрі вчинки, які ідуть з нами на Божий суд і оправдовують нас для життя вічного.
Ментальність – погляд на життя сучасних людей називають ерою споживання. Люди хочуть отримувати, нагромаджувати, споживати різні речі, але самі не хочуть творити, дарувати добро іншим. Таким чином ми наповнюємо світ духом самолюбства, власної користі, вигоди, власного „я”, а не спільного добра. А хто ж тоді має творити те добро, дарувати його у житті, родині, суспільстві, якщо всі будуть тільки отримувати?
Якось зустрілися дві приятельки. Марія запитує Ольгу про те, чи вона дзвонила до своєї подруги Анни, мама котрої померла декілька днів раніше. „А чого б я мала до неї телефонувати”, – відповіла з поривом Ольга. „Анна спалила себе, вона збанкрутувала, і в наших колах вже ніхто з нею не рахується. Зараз вона для мене ніхто”, – закінчила свою відповідь Ольга.
Проблемою сучасного суспільства є те, що нашими приятелями часто є речі, а не особа Бога і ближнього. Наша любов проявляється у речах, ми даруємо іншим речі, красивий вигляд, але не даруємо самих себе, бо любов до ближніх не випливає з серця. А її немає там, бо там немає Бога, джерела любові, бо лише Він може наповнити нас нею.
Наукою про страшний суд Ісус Христос закликає нас відповідально ставитися до власного добра – сумлінного виконання всіх своїх обов’язків, зокрема освячення і спасіння душі, тим самим дбати також про добро ближніх. Тоді ми зможемо впевнено застосувати до себе слова Христа: „Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу” (Мт. 25, 34). Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 8, 8 – 9, 2.
Браття, страва не зближує нас до Бога: ні як не їмо, не тратимо нічого, ні як їмо, не користаємо нічого. Але глядіть, щоб ця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. Бо коли хто бачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сидиш за столом, чи його совість, тому що слабка, не буде заохочена їсти ідоложертовне ? І так через твоє знання може погибнути немічний брат, за якого помер Христос. Грішивши так проти братів і ранивши їх слабку совість, грішите проти Христа. Тому, як страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не блазнити мого брата.
Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? Коли іншим я не апостол, то – вам, бо ви достовірний доказ у Господі мого апостольства.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 25, 31-46.
Сказав Господь: Коли Син чоловічий прийде у славі своїй, і всі ангели з ним, він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч.
Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: – Ходіте, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене.
Тоді озвуться праведні до нього: – Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі і прийшли до тебе?
А цар, відповідаючи їм, скаже: – Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили.
Тоді скаже й тим, що ліворуч: – Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо я голодував, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і ви не навідались до мене.
Тоді озвуться і ті, кажучи: – Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?
Він відповість їм: – Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх найменших братів, і мені не зробили.
І підуть ті на вічну муку, а праведники – на життя вічне.
1 Кр. 8, 8 – 9, 2. «Страва не зближує нас до Бога»
Через первородний гріх людини, гріх непослуху Адама і Єви, він увійшов і в людство, і в кожну людину. Коли придивитися до буття нашої вселенної, то цей гріх увійшов лише в людину, він не увійшов у природу, не увійшов у речі, вони – нейтральні. Все залежить від того, як людина своєю волею, своїми вчинками з цими речами поведеться.
Свобідна воля людини призводить до того, що одна і та сама річ може бути використана і для гріха, і для добра. Знаємо, що ножем можна вбити, а можна нарізати хліба і нагодувати голодного. Так само і страви, які ми вживаємо, можуть сприяти нашому фізичному скріпленню, а можуть робити з нас розманіжених черевоугодників.
Стараймося ставитися і до страв, і до всіх речей у нашому житті з позиції, що до Бога наближає, приймати, а все, що віддаляє від Господа, відкидати.
Мт. 25, 31-46. «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили».
Те, що Бог порівнює себе з найменшими, зазвичай для людини є незбагненною тайною, складною для розуміння й усвідомлення. Ми можемо про це багато розповідати іншим, проповідувати, а от усвідомити собі, що Бог принизив себе до людського буття, що Господь присутній у кожній людині, – це для нас справді велика тайна. І коли ми побачимо Божу присутність в іншій особі, – це справді велике чудо.
Позаяк інша особа створена за образом Божим, то для нас надважливо розуміти, що наше ставлення до Бога, наша віра в Нього виявляється в тому, як ми ставимося до людей. Якщо ми благоговіємо перед Богом, то це благоговіння виявляється і перед людьми, які носять цей образ Божий. Якщо ж не маємо любові до людей, яких бачимо, то цілковито так само ми ставимося й до Господа.
Адже саме в щоденних ситуаціях і стосунках з людьми виявляється те, ким ми насправді є, і те, чи дійсно маємо страх перед Богом, – тобто чи боїмося образити Його навіть найменшим гріхом і непослухом.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Притча про блудного сина минулої неділі символічно показала нам незглибиме милосердя Бога, який приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається і шкодує, що здійснив гріхи. Та щоб хтось не наважився грішити тільки тому, що Господь Бог милосердний і простить йому, то свята Церква у двох наступних неділях для перестороги наводить дві справді драматичні сцени: день Страшного Суду і вигнання з раю наших прародичів — Адама й Єви. Ці дві сцени змальовують нам Божу справедливість. У М’ясопусну неділю святе Євангеліє говорить про день Страшного Суду, а Сиропусна неділя оплакує вигнання наших прародичів з раю.
Неділя Блудного Сина наче говорила до нас: „Блудні діти, заверніть з дороги гріха та в покорі й каятті вертайтеся до батьківського дому, бо наш Отець Небесний безконечно милосердний, то простить і вам”. — А М’ясопусна й Сиропусна неділі грізним тоном перестерігають нас:
„Господь Бог не тільки безконечно милосердний, але й безконечно справедливий, тож не грайтеся з гріхом, але бійтеся строгої руки Божої справедливости й кари”.
День Страшного Суду всім нам пригадує велику відповідальність, яка чекає на кожного з нас за наше життя. А швидка й дуже строга Божа кара, що впала на наших прародичів за один-єдиний тяжкий гріх, переконує кожного, що з Богом не можна жартувати. Тож одна й друга неділя доводять нам необхідність виправлення нашого життя, посту й покути, жалю за гріхи, бо тільки тоді зможемо мати надію на Боже милосердя у день Страшного Суду.
Що таке „м’ясопуст”?
Седмиця, що наступає після неділі Блудного Сина, називається М’ясопусна і закінчується неділею, яка має ту саму назву. М’ясопусна неділя це вже останній день перед Великим постом, у якому ще дозволялося їсти м’ясо. Звідси й назва цієї неділі — м’ясопуст, що значить відпущення, покинення м’яса. Очевидно, ми тут маємо на думці ті часи, коли Великий піст дотримувався дуже строго.
Богослужба М’ясопусної неділі
М’ясопусна неділя ще має назву неділі про Страшний Суд. Цього дня читається святе Євангеліє, в якому Ісус Христос говорить про Страшний Суд та про вічну нагороду для праведних і вічну кару для грішних. Події Страшного Суду присвячена вся сьогоднішня богослужба. Оспівуючи перебіг Страшного Суду, вона намагається наповнити нас спасенним страхом, жалем за гріхи та вказати на необхідність добрих справ, передовсім справ милосердя.
Перед цим судом ніхто не втече, і тут усе буде виявлене, нагороджене або покаране, про це сказано в наступних стихирах з великої вечірні неділі:
„Книги відчиняться, виявлені будуть людські діла перед нестерпним судом, а вся долина зашумить страшним скреготом плачу, коли побачить усіх грішних, засуджених на вічні муки Твоїм справедливим судом, і даремний плач. Тому молимо Тебе, Блаже, пощади нас слав’ячих Тебе, єдиний многомилостивий”. „Засурмлять труби й розпадуться гроби, і ввесь людський рід воскресне з трепетом. Ті, що творили добро, радуються в радості чекаючи, щоб прийняти нагороду. А грішники тремтять, гірко ридаючи, бо йдуть на муку й відлучаються від вибраних. Господи слави, змилосердися над нами й пощади нас, як Благий, та зроби нас гідними мати частку з тими, що Тебе полюбили”.
Кожний стане на Страшному Суді, і там не будуть зважати на особи, які співають пісні канону утрені цієї неділі:
„Надходить день, уже при дверях суд, чувай, душе, де збираються разом царі і князі, багаті й бідні, і кожна людина дістане по заслузі своїх діл” (Четверта пісня).
о. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Коли прийдеш справедливий суд вчинити,* Судде праведний,* засівши на престолі твоєї слави,* і страшна вогняна ріка принесе всіх перед твій суд,* щоб у присутності небесних хорів судити людей у страху* за все, що кожний вчинив,* тоді-то, Христе, пощади нас,* і зарахуй, як добросердий, до тих, що будуть спасенні,* молимо тебе.
Книги розгорнуться* і будуть виявлені людські вчинки, Щедрий,* перед твоїм невмолимим судом* і вся долина загомонить страшним скреготом і риданням,* побачивши як надармо плачуть усі грішники,* осуджені справедливим* судом твоїм на вічні муки.* Тому благаємо тебе, Добрий: Пощади нас,* що оспівуємо тебе, єдиний Премилостивий.
Сурми засурмлять* і могили опорожняться* і воскресне з тремтінням вся людська істота.* Ті, що добро чинили,* вельми зрадіють, сподіваючись прийняти заплату,* а грішники дрижатимуть, гірко ридаючи,* коли будуть осуджені на муки й відлучені від вибраних.* Господи слави, у своїй доброті змилуйся над нами* і зарахуй нас до тих, що тебе полюбили.
Коли поставлять престоли та розгорнуть книги* і Бог на суді сяде,* а біля нього з острахом стоятимуть ангели,* і ріка вогняна потече перед ним,* ? який же тоді жах буде!* Що вчинимо тоді ми, люди винуваті в багатьох гріхах?* Як почуємо, що він покличе благословенних до Отцевого царства,* а грішників відішле на прокляття,* то хто перенесе його страшний вирок?* Але ти, єдиний і чоловіколюбний Спасе і Царю віків,* перше ніж прийде кінець, наверни нас покаянням і помилуй.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 6:
Ангельські сили на гробі Твоїм,* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла Твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак Тріоді, глас 1:
Коли прийдеш, Боже, на землю зо славою і затрепече все,* а ріка вогненна потече перед судищем,* і книги розгортаються,* і таємне з’являється,* – тоді ізбав мене від вогню невгасимого* і сподоби мене праворуч Тебе стати,* Судде найправедніший.
I нині: Богородичний, глас 1:
Коли Гавриїл звіщав Тобі, Діво: Радуйся,* з голосом воплочувався Владика всіх* у Тобі, святім кивоті,* як рік праведний Давид:* Явилася Ти ширша небес,* що поносила Створителя Твого.* Слава тому, що вселився в Тебе,* слава Тому, що пройшов із Тебе,* слава Тому, що висвободив нас різдвом Твоїм.
о. Петро Фостик
