7 жовтня Церква вшановує пам’ять святих мучеників Сергія і Вакха.
Святі мученики Сергій та Вакх родом були римляни, великі сановники і найперші із вельмож у палаці царя Максиміяна, котрий вельми любив їх і пошановував через їхнє добророзум’я в порадах, хоробрість у війнах та вірність у службах. І ледве хтось інакше міг до царя приступити і чогось просити, як через цих його найвірніших радників; у такій були милості царській, як ніхто. Однак вони не так у земного, як у Небесного Царя милості шукали, вірили-бо в Господа нашого Ісуса Христа, намагаючись добре пригодити йому святим життям, і служили Господу своєму дбало, дочасно притаюючи віру свою, боялися-бо царя, бо в Максиміяна був безмірний гнів на християн і безмірна ярість…
Однак не довго в них світло віри Христової під посудиною було сховано, але невдовзі перед усіма виявилося; дехто такому їхньому щастю і царській до них любові позаздрив і захотів їх укинути у ненависть та гнів царський, донесли-бо на них цареві, що християни вони і стороняться поклонятися їхнім богам. Цар же не хотів віри йняти, аби такі люди, що велику в нього благодать мали, були йому супротивні в пошануванні богів, і соромився їх щодо цього спитати чи викрити, не маючи достовірної звістки, тож захотів випробувати їх таким замислом.
Одного дня справив празника богам своїм і пішов з усіма князями, і боярами, і воями, і слугами, і з усією славою до храму всепоганого бога їхнього Дія, бажаючи принести визначені жертви, і доглядав пильно, чи ввійдуть із ним улюблені його вельможі Сергій та Вакх у храм ідольський. І коли зайшов цар до храму, залишилися Христові раби зовні і не увійшли із царем у поганське капище. Віддаля стоявши, молилися істинному Богові, просячи, хай просвітить сліпоту поморочених очей нечестивого того народу і прославить у них пресвяте Ім’я своє. Цар, побачивши, що Сергій та Вакх не зайшли із ним на празник, послав слуг узяти їх і примусом у храм Дієвий завести. Коли ж завели святих у богомерзьке їхнє зібрання, повелів цар: хай поклоняться ідолам із ним і жертву принесуть і їдять од ідоложертв. Вони ж не хотіли того учинити і сказали: „Маємо Бога на небесах, не фальшивого і не нечутливого, як ваші ідоли нечутливі є, але істинного й живого, який увесь світ утримує, йому поклоняємося”. І викривали царя у його зловір’ї, що ідолам сліпим, і глухим, і німим честь воздає, яка Богові належить, і інших до цього із собою приводить. Цар же розгнівався і повелів зняти із них знаки великих їхніх санів, пояси воїнські та золоті гривни, і персні, і всі одежі, й одягти їх у хітони жіночі на безчестя і, наклавши залізні обручі на шиї їхні, так водити їх по місту на сміх та наругу, щоб такі славні, і доброродні, і великі вельможі римські були від усього народу осміяні й принижені за честь єдиного істинного Бога, за безчестя ж багатьох псевдоіменитих богів, більше ж бісів, яким не хотіли принести жертв, а приносили себе в жертву Христу.
Цар же Максиміян, коли завершилося принесення поганих жертв, повернувсь у палати свої і, трохи бувши зворушений щодо Сергія та Вакха, адже любив їх, прикликав їх перед себе й рече: „Друзі мої вселюб’язні та вірні, пощо звабилися розгнівати великих богів і мене, царя свого, який є милостивий і добродатний до вас, опечалити й навести на себе таке безчестя? Я ж бо, хоч і вельми вас люблю, одначе не можу зневаги богам моїм витерпіти, тож, не хотячи, маю безчестити вас та мукам віддати. Молю ж бо вас, друзі мої, полиште того сина теслярського, його-бо єрусалимляни, як злодія із злодіями, на хресті повісили, не зваблюйтеся християнськими байками і волхвуванням, але поверніться до великих богів наших, і я вас більшими почестями пошаную і велику милість свою вам викажу, і поживете в любові моїй і серед доброго царства мого зі мною нероздільно”.
Сергій же та Вакх не хотіли заради любові царевої відпасти від любові Божої, не бажаючи заради тимчасових благ позбавитися вічних, і багато цареві супротивного говорили. Бувши ж повні благодаті Святого Духа, вільною мовою і словами премудрими неміч богів марнотних виказували, дерзновенно-бо сповідували силу й божество Ісуса Христа і радили й цареві пізнати істину. Але злочестивий цар, маючи ожорсточене серце, глухі ж вуха розуму і сліпі очі душі, не приймав доброї їхньої ради і відкидав корисні слова їхні, на гнів же та ярість більше збуджений. Одначе не бажав їх мучити сам, вельми-бо улюблені йому були; послав їх у східні країни до ігемона Антиоха, котрий був лютим мучителем і великим гонителем на християн. Антиох же той ігемонського того сану сподоблений був від царя через цих вельмож Сергія та Вакха, вони-бо своїм старанням випросили у Максиміяна Антиохові ту честь, тож ігемоном був учинений і посланий на владу у східні країни. До цього ото Антиоха й послано було святих через те, щоб лютості його, про яку по всьому всесвіту пройшла слава, устрашилися і його самого посоромилися, потрапивши до рук того, що колись рабом їхнім був, і там, страхом та соромом принуджені, хай відречуться Христа; коли ж ні, нехай не на царських очах, але в далеких краях замучені будуть.
Вийшли-бо із Рима святі, ведені у веригах, і, пройшовши шлях того дня, пробули ніч у гостинному домі, де опівночі, коли воїни, що вели їх, міцно спали, пробували у старанній молитві, просячи від Бога помочі: хай зможуть за ім’я його Святе мужньо перетерпіти всілякі муки. Коли ж молилися вони, явився ангел Господній, осяюючи їх небесним світлом, і укріпляв їх, говорячи: „Дерзайте, раби Христові і, як добрі воїни, поставайте на диявола, невдовзі маєте подолати його; за подвиг же ваш приймете переможні вінці від Христа Господа, який не відступить від вас у стражданнях ваших, подаючи вам поміч свою, доки потопчите ворога ногами своїми”. Такими словами укріпив їх ангел і невидимий став. Вони ж наповнилися невимовної радості, хвалу возсилаючи Богові, що доброзволив ангельським явленням відвідати рабів своїх.
Ішли дорогою немалий час, у пості, та молитвах, та псалмах пробували, озброюючись на невидимих духів злоби духовною зброєю. Пройшовши ж численні міста, дійшли до східних країн у місто, що звалося Варвалисо, де Антиох пробував. Йому ж воїни віддали присланих в’язнів Сергія та Вакха і грамоту цареву, яка таке в собі мала писання:
„Максиміян, вічний цар, Антиоху, ігемону східних країн радіти! Великий промисел богів наших всім людям, більше ж поборникам та слугам царства нашого, не велить злочестивим та чужим [богам] служити; знаючи це, викрили ми Сергія та Вакха, котрі є у злочестивій християнській вірі, і присудили видати їх на найлютіші муки. Але оскільки царського допиту є недостойні, послав їх до твоєї благості: коли, розкаявшись, послухають нас і принесуть жертви богам, сподоби їх своєї лагідності і звільни від уготованих мук, і наше людинолюбство обіцяй їм, кожен-бо прийме сан свій і в ліпшій буде у нас милості ще більше, як раніше. Коли ж не підкоряться і в злочестивій пробудуть вірі, віддай їх на законні муки і мечною погуби смертю.
Довгого життя сподіваючись, здоровий будь!”
Антиох прочитав таке царське писання і повелів Сергія та Вакха до ранку тримати під чесною вартою. Назавтра ж увійшов у претор, сів на судилищі й поставив їх перед собою та й каже до них: „Батьки й добродійники мої, які потурбувалися за цей мій сан, і честі моєї, яку маю, ви є причиною! О як добробут ваш змінився! Адже я тепер сиджу як суддя, ви ж в’язнями зв’язаними стоїте переді мною, а я ж колись вам підлягав. Молю отож вас: не бажайте собі зла такого чинити, послухайте царя й пошануйте богів, щоб у попередні сани ваші і до честі прийти. Коли ж цього не учините, хоч і не хочу, маю, за царським повелінням, примусити вас муками, адже й самі чули, що в посланні своїм цар мені повеліває; отож, добродії мої, будьте милосердні до себе й до мене, я ж бо не хотів би жорстоким бути мучителем добродійникам своїм”.
Святі ж відповіли: „Марно словами своїми звабити нас бажаєш: честь-бо й безчестя, життя і смерть — це є рівне для тих, котрі шукають небесного життя. Нам Христос є життя, і заради нього смерть — здобуток”. І інше численне мовили святі, Христа прославляючи, зневажаючи ідолів і викриваючи безбожжя нечестивих. Антиох же розгнівався й повелів святого Сергія у темницю кинути, Вакха ж, оголивши, на землі простягти і без милосердя бити. І довго били святого Вакха по всьому тілі, й численні слуги втомлювалися і змінювалися, б’ючи святого. Від такого мордування відпала плоть від кісток його, і живіт його розчахнувся, і пролили мучителі кров його, як воду, і з такими ранами віддав святу душу свою у руки Господу. Тіло ж його повелів мучитель із міста виволочити далеко, на їжу звірам та птахам кинути. Але зберіг Господь кістки його, бо дехто із вірних, що ховалися поза містом у вертепах та печерах зі страху перед ідолослужителями, вийшли вночі із місць своїх, узяли тіло святого Вакха й поховали його чесно в одній із тих печер, у якій і самі ховалися.
Святий же Сергій, сидячи в темниці, почув, що друг його помер, був печальний і плакав, що розлучився із ним, кажучи: „Горе мені, брате мій Вакху, уже не заспіваємо, кажучи: „О яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно”, — полишив ти мене самого!” Так Сергій нарікав, а коли настала ніч, явився йому святий Вакх у світлі небеснім, маючи лице ангельське й одежу воїнську, вельми блискучу, і втішив його, звіщаючи про уготовлене на небі воздаяння і укріпив його до мученичного подвигу, який невдовзі прийти мав, і що дістане велику у Христа Господа милість і дерзновення. Наповнився-бо святий Сергій великої радості від Вакхового явлення і з веселим серцем заспівав пісню Богові.
Наступного дня забажав ігемон вийти в інше місто, назване Сур, і повелів вести за собою Сергія і там, на судищі сівши, рече до Сергія:
„Злочестивий чоловік Вакх не захотів принести жертви богам, а радше зволив нужденною померти смертю, аніж богів пошанувати, і прийняв кару за ділами своїми. Ти ж, пане мій Сергію, пощо слідуєш за злочестивою тією звабою, яка тебе у велику біду вкидає? Добродійнику мій, не дай себе на мучення, сором маю-бо від добродіянь твоїх і гнічуся від чесності твоєї, що ти оце стоїш переді мною осуджений, я ж, сидячи, суджу тебе і згадую, що колись було, адже такої честі сподобився за твоїм сприянням і вже тепер є більший тебе, ти ж, багато багатьом у царя випросивши доброго, тепер сам собі зла хочеш. Молю-бо тебе, послухай моєї ради, повинись повелінню царевому і принеси жертви богам, щоб у давнішу честь і славу прийшов”.
Відповів святий, кажучи: „Тимчасова честь і слава марнотна є, безчестя буває передвісником вічної честі, не дбаю-бо щодо цього безчестя і тимчасової честі не хочу, бо сподіваюся від мого Христа бути пошанованим правдивою та вічною честю у славі небесній. Згадуєш мої добродіяння, які були до тебе, що у земного царя випросив тобі сан цей великий. Так скажу тобі: послухай мене і, пізнавши істину, відкинься поганих богів своїх і зі мною поклонися небесному Богу й царю віків, я ж тобі в нього обіцяю випросити більше добра, як у Максиміяна”.
Тоді Антиох пізнав, що не зможе його від Христа відвернути та схилити до волі царської, тож рече: „Примушуєш мене, Сергію, щоб забув усе добре, що прийняв від тебе, покладу на тебе люті муки”. Сергій же каже: „Чини, що хочеш, маю-бо Христа, що допомагає мені, котрий сказав: „І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може”. Тут маєш владу над тілом моїм, аби мучити його, над душею ж моєю не маєш влади ані ти, ані батько твій сатана”. Розгнівався мучитель і рече: „Бачу, що довготерпіння моє зухвалим тебе учинило”. І повелів узути його у залізні чоботи, що мали на споді гостре й довге цвяшшя, що наскрізь ступні пронизало святому і так узутого повелів гнати перед своєю колісницею — ішли-бо звідти у місто Тетрапиргію, а від Тетрапиргії мали йти до міста Росафи. Ішов-бо святий і співав, кажучи: „Непохитно надіюсь на Господа, І він прихилився до мене, І благання моє він почув, Витяг мене він із згубної ями, із багна болотистого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої стопи… ” Коли ж прийшли вони до Тетрапиргії, що віддалена від Сура на дев’ять поприщ, відведено було мученика в темницю. Ідучи до неї, говорив: „Той, „що колись мій хліб споживав, підняв проти мене п’яту!” і вузами лютих мук припнув сіть до ніг моїх, але постань, Господи, у поміч мені і спини їх, і збави від нечестивих душу мою!”
Тієї ночі, коли сидів у темниці, молячись, ангел Господній прийшов до нього і зцілив ноги його. Назавтра мучитель звелів вивести святого Сергія із темниці, гадаючи, що той не зможе ступити ногами від болісті ран, але узрів здаля, що добре йде здоровими ногами і анітрохи не кульгає, і, жахнувшись, рече: „Воістину волхв є цей чоловік, хто-бо міг би після таких мук ходити, не кульгаючи? Він же являється, ніби нітрохи ногами не постраждав, — є це якась чарівницька сила!” І знову його в ті ж таки чоботи взувши, гнав перед собою до міста Росафа, до якого від Сура-міста було сімнадцять стадій. Там сів на судищі і примушував святого до ідолопоклонства, та не зміг від Христового ісповідання відторгнути його і на смерть засудив.
Коли привели його поза місто на місце усічення, попросив часу на молитву і молився достатньо, чуючи з висоти певний божественний голос, що закликав його до вишнього, і з радістю підхилив під меча голову свою та й помер. Тіло ж його на тому місці поховано було вірними.
З часом деякі добровірні люди із міста Сурського порадились узяти таємно звідтіля тіло святого мученика Сергія і принести до свого міста. Коли ж уночі наблизилися до гробу святого, тоді вийшов із могили вогонь, як стовп, що сягав небес; дехто із воїнів, що жили в Росафі, бачили опівночі той високий вогняний полумінь, котрий увесь той край освітлював. Побігли озброєні на те місце і знайшли сурських громадян, котрі жахом були охоплені від пресвітлого того вогняного видіння. Помалу вогняна світлість почала зникати, і розповіли прибулі із Сури про свій намір, але пізнали, що не хоче святий відлучитися від місця того, де пролив кров і поклав за Христа душу свою. Пробули там кілька днів, гріб кам’яний вельми красний і високий збудували на честь його, де був похований святий. Коли ж зросла свята віра в Господа нашого Ісуса Христа, збудовано було у місті росафському церкву імени святого мученика Сергія, і зібралося з довколишніх міст п’ятнадцять єпископів, відчинили гроба святого і славно перенесли чесні його мощі, що цвіли нетлінням та пахощами, в новозбудований храм його і встановили річну пам’ять святкувати жовтня у сьомий день, у який і усічений був. На обох же місцях: і в церкві, при мощах його святих, і там, де помер та похований був раніше, численні Божі зцілення болящим подавалися і біси проганялися.
Належить згадати й таке: щороку, у день празника святого, дикі звірі, ніби певний виконуючи закон, з довколишніх пустель сходилися і на тому місці, де лежав спершу святий, збиралися, змінивши звірину свою лютість у ягнячу покірливість, не шкодили-бо нікому ані з людей, ані з худоби, але покірно обходили те святе місце, а тоді знову у свої пустелі віддалялися. Так Бог прославив угодника свого, що й звірам, як і людям, повелів святкувати святу його пам’ять, його ж бо молитвами преблагий Бог нехай ярість ворогів наших, як ярість диких звірів, вгамує на славу Божу навіки. Амінь.
Димитро Туптало, Житія святих, Том ІІ. Жовтень. Львів, Свічадо 2008.
Життя святих мучеників Сергія і Вакха – Джерелo: https://ukr-parafia-roma.it/uk/%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F-%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%B8%D1%85-%D0%BC%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2-%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%8F-%D1%96-%D0%B2%D0%B0%D0%BA%D1%85%D0%B0.html
Життя святих мучеників Сергія і Вакха
Святі Сергій і Вакх були знамениті полководці і дворяни імператора Максиміяна. Обоє походили з Риму. Хоч імператор їх дуже любив, однак, коли довідався, що вони християни, не пожалів їх, а став змушувати до того, щоб вони зреклися святої віри. Коли ж вони голосно стали прославляти Христа Спасителя, тоді Максиміян наказав зняти з них усі знаки їх почестей, одягнути в жіночі одежі і з ланцюгами на шиї водити на сміх і сором по місті. Потім відіслав їх до Варвалисо над Євфратом, де був відомий мучитель Антіох, який обом мученикам завдячував високим становищем.
Той наказав їх кинути до в’язниці, а на другий день, возвівши на судилищі, велів святого Вакха простягнути на землі і бити так жорстоко, що серед тої муки святий мученик передав свою душу в руки небесного Отця. Вночі він у великому сяйві явився Сергієві й утішив його тим, що і він удостоїться постраждати за Христа Спасителя.
Наступного дня мучитель наказав одягнути на ноги святого Сергія чоботи, в яких були набиті цвяхи, і вести за собою до Тетрапиргії, а звідти до Росафи, міста в Сирії, що лежить над Євфратом. Там святого Сергія вбили мечем.
Пам’ять святих мучеників перших століть була у великій пошані на Сході, в Єгипті і на Заході. В часи Костянтина Великого мощі святого Вакха були перенесені до Росафи і складені при мощах святого Сергія, а над їхнім гробом збудовано величаву святиню. З усіх сторін прочани горнулися до їх гробу, шукаючи допомоги й оздоровлення. Навіть погани з великою пошаною ставилися до святих Сергія і Вакха, а місто Росафу перейменовано було в Сергіополь. Коли перський цар Хозрой І у 544 р. взяв місто в облогу, жителі готові були віддати все, що мали, аби лиш зберегти мощі святих, і Хозрой змушений був відступити, бо на мурах міста побачив величезне військо, на чолі якого було два мужі, одягнені у світлі одежі, верхи на білих конях.
Імператор Юстиніян Великий пожертвував для церкви в Сергіополі дорогоцінний хрест, а в Царгороді звів величавий храм на честь святих мучеників. До цього храму із Сергіополя було перенесено голови святих Сергія і Вакха.
Вони постраждали близько 295 р., за іншими джерелами – у 305 р.
Тропар, глас 5:
Окраса Христових страстотерпців, * і очі Христової Церкви, * просвітіть очі душ наших, Сергіє многостраждальний і Вакху преславний; * моліться до Господа, щоб уникнути нам темряви гріховної, * і явитися причасниками світла невечірнього, * молитвами вашими, святі.
Кондак, глас 2:
Озброївши мужньо розум свій проти ворогів, * всю оману їхню зруйнували ви, * перемогу з висоти прийнявши, мученики всехвальні, однодумно взиваючи: * „Добре і гарно, з Богом перебувати”.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Ікона мовить. Свв. мчч. Сергія і Вакха – Джерелo: https://ktds.edu.ua/news/publish/38607-ikona-movyt-svv-mchch-sergiya-i-vakxa/
Катедральний храм Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці (Рим) – Джерелo: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%85%D1%80%D0%B0%D0%BC_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%B8%D1%85_%D0%BC%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D1%96_%D0%92%D0%B0%D0%BA%D1%85%D0%B0_%D1%82%D0%B0_%D0%96%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B8_%D0%9F%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%97_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96_%28%D0%A0%D0%B8%D0%BC%29
Українська парафія в Римі, KATEDRALJNYJ HRAM, Жировицької Божої Матері і святих мучеників Сергія і Вакха – Джерелo: https://ukr-parafia-roma.it/uk/
ПРО СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ СЕРГІЯ І ВАКХА – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=k68LPTXjs30
7 жовтня – Життя святих мучеників Сергія і Вакха – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=g5lRoa_0czY&t=1s
о. Петро Фостик
