Помноження хліба – Пресвята Євхаристія.
Дорогі радіослухачі! Сьогоднішня Євангелія розповідає нам, як то Ісус-Спаситель, сповнений співчуття і, милосердя, чудесно розмножив хліб та рибу, щоб наситити тисячі голодних людей, які в захопленні слухали його благовість.
Це дивне чудо Божого провидіння повторяється щодня; воно дбає про виживлення та вдержання при житті мільярдів прерізних животик у світі рослинному, тваринному й людському. З Божого провидіння й веління кожна живуча істота на свій лад шукає потрібної собі поживи. Основною ж поживою для життя людини є хліб. Однак людина – це не лише тіло, але й дух. Тому прещедрий Бог подбав також про поживу-хліб для душі людини, а ним в Пресвята Євхаристія. І саме євангельська подія чудесного помноження п’ятьох хлібів і насичення тисячів людей символізує і предсказує найбільше чудо Христове – встановлення хліба душевного, тобто Пресвятої Євхаристії.
Ісус, як при чудесному розмноженні, бере хліб у свої руки, підводить очі до неба, благословить, ломить і дав зголоднілим душам, щоб вони їли і наситилися. Це власне повторює наш Спаситель у Великий Четвер у вечернику, коли на передодні свові смерти встановляє Пресвяту Євхаристію з малим, але преважливим додатком: «Беріть, їжте: це моє Тіло» (Мт. 26,26).
Отже, чудесним помноженням хліба Христос-Бог хотів повчити і переконати нас, що він може дати нам поживу, яка має надприродні властивості. Бо не лише насичує вона, і живить, і лікує, але постепенно перемінює всю нашу істоту, душевно лучить нас в одне з Христом і Богом нашим. Бо Євхаристійний Хліб – це не звичайний природний хліб. Тут лише види хліба, під якими таїнственно, але правдиво, реально і сущно, з тілом і кров’ю, скривається Христос-Бог.
Тож, дорогі брати і сестри, застановімся добре над цим чудесним Євхаристійним Хлібом, що його полишив нам Ісус, як корм на життя вічне.
З історії спасіння знаємо, що на початку не було роздвоєння поміж небом і землею, поміж світом духів безтілесних і тілесними людьми. Наші прародичі були в стані ласки освячуючої, були улюбленими дітьми Божими, створеними на його подобу, заради своєї безсмертної душі. Та з волі Творця прародичі мали відбути випробування, яке вони не видержали. Слідом ва цим прийшло роздвоєння, роздор поміж духом і тілом, між небом і землею, – сподіяно первородний гріх. Він знівечив у людині освячуючу Божу благодать, вніс непрохідну прірву поміж Творцем і створінням – людиною. Одначе предобрий Бог не бажав, щоб це роздвоєння, ця прірва існувала завжди. Він рішив, щоб вилікувати їх гріховні рани, у вигляді втіленого Божого Слова прийти поміж людей, до добра спрямувати і наново з’єдпати людину з її Творцем і Богом. Слово Боже прийпяло на себе зранену гріхом людську природу, щоб у собі зпищити цей гріх – зранення природи, віддаючи своє тіло на терпіння, муки і смерть. Таким чином його тіло вбило, знищило в собі гріх бунту прародичів, стало найуспішнішим ліком проти того ж гріха; щось подібного, як кров людського тіла, яке подолало певну хворобу, є ліком й антитодом на ту ж таки хворобу.
Тому й не диво, дорогі брати і сестри, що Христос-Спаситель так виразно і настійливо вимагає від усіх людей, які лише бажають жити життям вічним, життям Божим, щоб вони кормилися його Тілом і його пресвятою Кров’ю. Ісус недвозначно навчав: « Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб істиме, житиме по віки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу„ 5 (Ів. 6,51).
Жорстокі, незрозумілі були ці таїнственні Христові слова і для ворогів Христових, і для його учнів, а й для людей усяких рас і віків. Для всіх раз-у-раз насувається сумнів юдеїв: « Як отой може нам своє тіло дати їсти?» (Ів. 6,52). Чейже ми не людоїди, щоб їсти людське тіло і пити людську кров. Та все таки Христос не відступає, не зміняє і не пояснює більше своїх слів, а з усією рішучістю повторює: « Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіла Чоловічого Сина і не питимете його крови, не матимете життя в собі. Хто тіло мов їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня » (Ів. 6,53-54).
«Дорогі брати і сестри! Чого ж то Христос так настоює, щоб ми споживали його Пресвяте Тіло і пили його Кров? Саме тому, що доки живемо в тілі, незмінно хворівмо на питоменну нам недугу – гріх, а слідом ва цим повсякчас потребуємо успішного ліку проти цієї ж недуги єдиним лікарством і антидотом проти гріха й упадків людини є Тіло і Кров Христа-Чоловіколюбця.
Тож, коли бажаємо вилікуватися, бути здоровими, міцними і готовими до вічного життя, мусимо споживати Тіло і Кров Христову. Христос-Спаситель подає нам цей чудесний лік проти гріха, цей Божий хліб життя в такий приступний спосіб так, що ніхто не матиме виправдання, коли цього не використає. Хто ж не знає Пресвятої Євхаристії, той не знає суті християнства, а лише його зверхню форму. Хто ж розуміє як слід Євхаристійного Ісуса, той розуміє все інше. Хто живе Пресвятою Євхаристією, той живе правдивим, повним, праведним християнським життям.
Тому, дорогі в Христі, як дуже дивним стає те явище, що люди побиваються, витрачають незлічимі суми гроша, коли йдеться про лікування їхнього тіла. Якже ж ідеться про лікування їхньої безсмертної душі, якщо треба рятувати те, що в людині 6 найцінніше, тоді вона навіть даром не хоче вживати найуспішнішого ліку – Пресвятої Євхаристії! Дивним і незрозумілим є явище, що людина в своєму душевному голоді не хоче прийняти хліба життя вічного, Пресвятого Тіла і Крови Христової!
Дорогі брати і сестри, сьогоднішній світ прагне спокою, хліба і Бога. А ці всі прагнення людського серця знаходять своє повне заспокоєння лиш у Пресвятій Євхаристії. Бо Євхаристія – це передсмак неба, – це напуття в дорогу до вічности, – це лік безсмертности, – це зерно воскресіння! – є Хто цей хліб їстиме, житиме по віки», каже Ісус. Бо, де люди живуть у тісній злуці з Євхаристійним Ісусом, там не може запустити свого коріння якийсь тоталітаризм чи безвірство. Бо народ, хоч озброєний, але без Бога, в безборонний. Зате народ, навіть безборонний, але в Богом, є повнотою озброєний багато потужнішою зброєю, ніж атомна бомба.
Які щасливі ми, дорогі брати і сестри, що маємо змогу – дехто частіше, дехто рідше – за допомогою Пресвятої Євхаристії єднатися в Богом; бо тоді ніхто, ніщо і ніколи не зможе нас знищити! Тоді не страшні нам будуть сили пекла й антихриста, які шаліють в сьогоднішньому світі. Якщо в наших жилах плистиме Господня Кров, не страшною стане нам і сама смерть, бо в нас буде Тіло Того, хто своєю смертю – нашу смерть подолав. Якщо часто споживатимемо Тіло і Кров Христову, зможемо сміло зі св. Павлом закликати: „Живу вже не я, а живе Христос у мені… який полюбив мене і видав себе за мене» (Гал. 2,20). Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Помноження хлібів, яке Христос здійснив в сьогоднішній Євангелії, згідно традиції Церкви, святоотцівської традиції вказує на Євхаристію. Євреї очікували Месію, який дасть їм поживу, яка могла б їх наситити. І Христос справді дає їм цю поживу, тому-то після цієї події вони хотіли проголосити його царем. Проте Христос вказує їм на глибше розуміння чуда помноження хлібів, яке вони не здатні були сприйняти. Вони залишилися заручниками своєї культури, ментальності, мислення, власного національного егоїзму через який і розп’яли Христа.
Сьогодні хотілося б сказати про цю їжу, яку дає Христос і яка веде до вічного життя – про Євхаристію. Одна з головних психічних потреб людини – це потреба схвалення і любові. Ми часто шукаємо цього в людей і зазнаємо розчарування і гіркоти. Віра ж каже, що насправді нам потрібне лише одне – щоб нас прийняв Христос, а Він завжди нас приймає. Іван Павло ІІ сказав: «У причасті не так ти приймаєш Його, як Він приймає Тебе, приймає таким яким ти є. Приймає, тобто схвалює і любить».
Тому кілька слів про любов Бога і людську любов. Інколи вважають, що ми не можемо пережити любові Божої, не відчувши любові людської. Досвід любові божественної і досвід любові людської, тісно між собою пов’язані. Зазвичай любов Божа передається людьми. Однак це не означає, що ті хто в дитинстві зазнали мало любові, нездатні любити. Діти, що часто відчувають брак уваги до себе з боку власних батьків, брак їхньої любові, тому що для батьків є важливішим щось інше, мають дуже чітке уявлення про любов. І це не втеча від холодної реальності, а справжнє відчуття того, що вони не самотні, що існує любов, більша й надійніша за любов до них їхніх батьків. Брак любові змушує дітей мріяти про іншу любов, яка б їх справді огортала, в якій вони почувалися б у безпеці, на яку вони могли б покластися.
Одна жінка, що мала «холодну» матір, розповідала, що в дитинстві постійно бавилася в «святу» родину. Зі своїми ляльками поринала в гру, де були ролі мами, батька та дітей. В цій грі вона виявляла свою тугу, потребу за ніжною та глибокою любов’ю батьків. Переживши надто мало ніжності від своєї матері, вона дарувала цю ніжність сама собі – у грі. Незважаючи на холод, якого вона зазнала вдома, вона точно знала, що таке любов. Отже в нашому серці, незалежно від нашого досвіду, є уявлення про любов. В нас закладено здатність любити. Інакше ця дівчинка ніколи б собі не уявила любов батьків до дітей у грі з ляльками.
Довірившись оцим образам любові і глибоко закладеній в нас здатності любити, ми припинимо жаліти себе, мовляв ми надто мало зазнали любові. Хоча при згадці про брак любові в дитинстві й надалі буде боляче. Але замість того, щоб нарікати ми звернемося до джерела любові, яке незважаючи на все, б’є всередині нас.
На жаль, через те, що ніжність в родині засуджувалася, що було надто мало любові, багато людей не вміють по справжньому любити самих себе. Дехто повністю в дорослому віці узалежнюється від любові інших. Вони вважають, що живуть лише тоді, коли відчувають чиюсь люблячу близькість. Було б добре тоді, щоб такі люди подумали, чи здатні вони подарувати близькість собі самі, любити самі себе. Оця жінка, котра бавилася з ляльками «в святу родину», сама дарувала собі люблячу близькість. Дитиною вона точно знала, що може любити себе, навіть попри те, що ніколи не зазнавала вдосталь любові батьків.
Любов відчуває кожний. Ми не повинні зациклюватися на любові інших, бо так робимо себе від них залежними. Любити можемо завжди. Ми самі вирішуємо, чи любити себе самих, безумовно себе сприйняти і ніжно та чуйно до себе ставитися.
Без сумніву це велике терпіння, страждання протягом усього дитинства відчувати брак любові. Тому наступним кроком для нас, попри нашу здатність любити самих себе, мало б бути запитання чи можемо уявити собі, що ми люблені Богом. Я вже сказав на початку, що Бог любить нас беззастережно і саме на основі цієї любові кожен з нас може розвиватися. Бог не ставить нам умов, не узалежнює свою любов, від нашої поведінки, від того праведні ми чи грішні.
Одна молода жінка розповіла, що її батьки були алкогольно залежними. Зрозуміло, що про ніяку любов батьків до дітей в цій сім’ї не йшлося. Для неї єдиним способом витримувати цей брак любові в дитинстві були часті відвідини церкви. Сидячи перед іконою Богородиці, вона плакала, а потім відчувала як глибоко в серці в неї входив мир, їй ставало затишно. Вона відчувала любов, що йшла до неї від Марії. Ця дитина мала здорове відчуття того, що крім любові батьків, існує ще інша любов на яку можна покластися. Ця материнська любов Бога, Марії була їй необхідною, щоб вижити. Без неї дитина замкнулася в собі чи впала у відчай. Любов Бога врятувала її в прямому значенні цього слова.
Для нас з Вами в світлі сьогоднішньої Євангелії Євхаристія також є тим місцем де ми можемо віддати Ісусу всі наші справи, страхи, неспокої. Євхаристія принесе нам мир, який народжується з віри у силу любові Христа, його Хресної жертви, з віри в те, що Він викупив нас також від страху, непевності, стресів, від усього, що руйнує наше духовне, психічне чи фізичне здоров’я. Євхаристія – це таїнство віри, яке вимагає від нас, щоб ми відчували себе дітьми й грішниками (а не святими), щоб ми прагнули зцілення від власного егоїзму й зла. Попробуймо стати під час Літургії євангельським прокаженим і просити Христа аби Він очистив нас від прокази егоїзму, прокази нашої пихи, від прокази страху за себе, поспіху, неспокою й суму, від прокази надмірної турботи за земні справи, бо це блокує зростання Христа в нашому серці.
Під час Божественної Літургії віра відкриє нам нашу гріховність і потребу відкуплення. Щораз більше бачитимемо себе в правді. Побачимо власну проказу гріха. Пізнаємо, що ми недостойні Євхаристії, а водночас, що потребуємо її спасенної дії в нашому житті, потребуємо причащатися.
Бачимо отже як любов Божа може сприяти щасливій людській любові. Часто в любові між чоловіком і жінкою, між друзями ми завжди схильні до цілковитого володіння іншим. Часто несвідомо очікуємо від іншого абсолютної любові й безпеки. Та жодна людина не може гарантувати нічого абсолютного. Через наші абсолютні сподівання ми часто розчаровуємося. В подружжі чи дружбі ми постійно наштовхуємося на межі. Всупереч близькості відчуваємо дистанцію, народжується почуття відчуження. Дехто реагує на досвід розчарування так, що переносить свої сподівання на іншого партнера, який, на перший погляд може задовільнити їхні прагнення. Та згодом ця людина знову потрапить на обмеження.
Любов до іншої людини може вдатися тоді, коли її не абсолютизувати, а сприймати як посередника любові Бога, і коли у розчаруваннях постійно звертатися до Бога. Розчарування є важливою частиною любові. Вони розвіюють ілюзії, яким ми постійно піддаємося, немовби інший може дарувати мені абсолютну любов і абсолютну опору.
Абсолютність може дати лише Господь. Коли ми основу свого існування вбачаємо в іншій людині, тоді стаємо від неї залежними. І це почуття залежності мимоволі продукує в нас агресію. Тому що глибоко в нас закладене прагнення свободи. Залежність принижує нашу гідність. Якщо ми почуваємося щасливими лише коли нас люблять інші, ми втрачаємо самі себе.
Основу нашого життя ми повинні вбачати в Бозі. Тоді можемо насолоджуватися любов’ю партнера чи друга. Тоді можемо бути вдячними йому за опору. Бо знаємо, що він (партнер чоловік, дружина, друг) є опорою умовною, а не безумовною. Бо людина колись помре, старітиме, нездужатиме. Зрештою людина не може ручатися за свої почуття, навіть коли клянеться у вірності.
Люди, зациклені на якійсь особі, часто страшенно ревнують чи живуть у постійному страху втратити цю особу. Любов Бога, в якій ми відчуваємо свою найглибшу основу, робить нас вільними від боязкого тримання за іншу людину та уможливлює щасливу любов до неї. Через наші розчарування в комусь ми не жалітимемо самих себе, а кожного разу заново вказуватимемо собі на любов Бога, яка не є такою ламкою, крихкою, як людська, яка творить міцний фундамент, на якому ми згодом зможемо збудувати і дім своєї любові до людини, нашого чоловіка, дружини чи товариша.
Монастир і парафія Святого Василія Великого – https://osbm-kyiv.com.ua/propovid-o-illi-u-nedilyu-uspennya-sv-anny-materi-presvyatoji-bohorodytsi/
Дійсна присутність Ісуса Христа в св. Тайні Євхаристiї
Чудесним помноженням п’яти хлібів і двох риб приготовляє Ісус людей до установлення Пресв. Тайни Євхаристії. Тим своїм чудом Спаситель вказує на те, що він, як Бог, може творити чуда в природі й вона слухав Його, бо він – її Творець і найвищий Пан. Зв’язок, який існує між чудесним помноженням хлібів і Пресвятою Євхаристією підкреслює сам спосіб діяння Спасителя в обох випадках. Свята Євангелія каже таке:
„Ісус узяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив i розламав ті хліби, і дав учням…” (Мт 14,19).
Майже ідентичними словами вводить св. Матей установлення Пресвятої Євхаристії. Він каже:
„Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням кажучи: « Беріть, їжте: це моє тіло ». Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм кажучи: Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення грiхiв” (Мт 26,26с).
Після першого благословення хліб почав негайно помножуватись у руках Спасителя, так що вистачав, щоб нагодувати п’ять тисяч мужчин, крім жінок і дітей. У другому випадку, той хліб і вино перемінились у тiло й кров Господню. З того часу почалась нова присутність Христова на землі, так звана Євхаристійна. Й це Ісус мав на думці, коли казав апостолам:
„Не полишу вас сиротами; я прийду до вас” (Йо 14,18).
Він, хоч і відійшов до свого Отця після воскресіння й вознесіння, все-таки знайшов спосіб, щоб зоставатись отут з нами повсякчасно, аж до свого другого приходу, як страшний Суддя. Так то Христос дотримує свого слова, що його дав своїм апостолам:
„Отож я з вами по всі дні, аж до кінця вiку (Мт 28,20).
Це було Його наміром, а саме: зоставаться назавжди, як довго вони пере буватимуть на землі. Він бо я полюбивши своїх, що були в світі, до краю їх полюбив (Йо 13,4) і власне задля тiєї своєї безмежної любови до людського роду хотів а ними зоставатись тут, на землі, так довго, аж доки не злучиться з ними в Царстві Небеснiм.
Після освячення Ісус Христос е дійсно присутній під видами хліба й вина – iз своїм тілом і душею й зі своєю Божою й людською природою. Тому – то й перед святим причастям священик попереджає вір них, кажучи:
„Будьмо уважні, святе святим!”
Тим способом Церква свята за допомогою своïх слуг священиків слідує за св. апостолом Пав лом, який звертав увагу християнам своїх часів, словами:
„Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло и кров Господню. Хай отже кожний випробовує (провірює) себе самого а тоді їсть хліб цей і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи тіла Господнього, суд собi їсть і п’є” (1 Кор 11,27с).
Тож вiдповiдальний є кожний, хто приходить до трапези Господньоï – тобто до св Причастя прослідити свою совість, щоб у нього не було важкого грiху на душі. Бо душа з гріхом важким, стала домівкою злого духа; а там де перебував Сатана, не може бути рівночасно й наш Спаситель Ісус Христос. А хто приймає Пресвяту Євхаристію з таким станом душі, безмежно ображує свого Творця й Спасителя.
Хтось однак міг би сказати: «Я безсумнівно вірю, що коли на тайнi вечері Ісус Христос проказав над хлібом і вином ті слова освячення, дари перемiнились у тіло й кров Господню, тому що він всемогутнiй Бог, і все що Він велить – стається. Але звідкіля ми знаємо, що те саме дасться я під час Божественної Літургії, коли священик проголошує цi тайнственнi слова? Що те саме чудо стається, свідчать нам слова Божественного Спасителя, який по словах освячення, тобто коли перемiнив хліб і вино в своє тіло й кров, звертаючись до апостолів, каже:
„Робіть це на мою згадку” (Лк 22,19).
Тобто, робіть те саме, що я власне перед хвилиною зробив; інакшими словами: подібно як я, освячуйте хліб і вино й перемінюйте їх у моє тіло й у мою кров! Запевнення щодо цього висновку маємо в св. апостола Павла:
„Це мов тіло, що за вас дається. Ця чаша Новий Завіт у моєй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин. Бо кожного разу як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде” (1 Кор 11, 250).
Смерть Господню звіщається освяченням осiбно хліба й вина, бо подібно як у нашому житті, коли відділимо кров від тіла, наступає смерть людини, так само й у Божественній Літургії слова освячення відділюють тіло вiд крови, і жертвують Богові Отцеві Його єдиного Сина, переісточенням хліба й вина в тіло й кров Христову. Божественна Літургія де нічого іншого як безкровне повторення кривавої жертви Ісуса Христа на горі Голготі. Доручаючи своїм апостолам приношення Безкровної жертви – Літурґiї, Ісус Христос дає їм владу й силу робити це для спасiння людського роду. А тому що й після смерти апостолів, люди далі живуть і далі потребують спасіння та й усіх засобів, які це спасіння їм можуть запевнити; тож і наступники апостолів, священики, єпископи й святіший отець мають право й обов’язок приносити Бог-Отцеві Без кровну жертву-Йому на славу, а людям на спасіння.
А тепер призадумаймось над тим, як нам треба поводитися в церкві й з яким настроєнням душі приступати до Св. Причастя? З дійсної присутности Христа Спасителя в Тайнi Євхаристії виходить найперше той факт, що Він, тобто Син відвічного Бога-Отця, сам всемогутній Бог, скривається на наших престолах під видами хліба й вина. Там, на пре столах, в завжди присутній той сам всесильний Творець, який перед віками одним своїм словом всемогутнім привів до існування в небуття усю вселенну. Там також є той сам лагідний і покірний Учитель з Назарету, який проходив Палестинську землю, навчав людей, творячи добро, оздоровляючи й освячуючи людей, які повірували в нього; той сам що терпів страшні муки я нарешті вмер ганебною смертю на хресті, щоб нас спасти від диявола я визволити з неволі гріха. Там також е при сутній той сам Ісус Христос, який під кінець світу прийде знову на цю землю в славі свого Отця оточений янголами й святими. Вiн, однак, уже не буде тим милосердним і люблячим учителем, не буде тим терплячим Спасителем, який себе жертвує, але грізним Суддєю, який приходить щоб одержати звіт від нас з усього нашого життя та згiдно з нашими ділами судити нас. Тодi вже не буде більше ні милосердя, ні про бачення, а лише страшна Божа справедливість буде рішати про нашу долю на цілу вічність. А після цього рішення наша доля припечатається повік; ніщо вже більше не зміниться, але триватиме без кінця. І щасливі будуть ті, яких Його Божий справедливий суд оправдає й поставить по правиці. Бо вони почують слова повні любови й ласки:
„Прийдіть благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, приготоване вам вiд сотворення світу” (Мт 25,34).
А навіки нещасними будуть ті, що почують з уст судді оці слова:
„Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й його ангелам” (Mт 25,41).
Гадка про те, що зараз отут у церкві серед нас живе наш майбутній Суддя, який споглядав на нас з кивота й знає про все, що діється в нашому серці, може наповняє нас страхом, свідомих того якими грішними ми є. Але з другого боку може наповняти нас і надією, що як довго ми тут, на землі, все ще можемо спастися, можемо прихилити собі милосердного Спасителя, коли матимемо щирий жаль у нашому серці й будемо готовими змінити спосіб нашого життя. Думаймо над тим, пощо ми прийшли до церкви? Чи не щоб прославити нашого Творця й пере просити Його за всi наші гріхи й проступки? Крім того ця гадка, що серед нас живе всемогутній Бог і Творець, люблячий Спаситель, повинна наповняти наші серця спокоєм, бо коли він є з нами, нам нічого злого статися не може. Він так близько біля нас. Він той милосердний і люблячий Господь, який за нас вiддав своє життя на хресті не дозволить, щоб нам щось злого приключилося. Він тепер, живучи серед нас, чує нашi молитви, знає наші потреби і завжди готовий допомогти. Він не лише готовий, але також може нам допомогти, бо він всемогутній і все, що тільки захоче, може зробити. Як про те запевняє нас, кажучи:
„У людей це неможливо, та не в Бога; у Бога бо все можливо” (Мр 10,27; Мт 19,26; Лк 18,27).
о. д-р М.І. Любачівський
Ряд.: ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТАННЯ.
Браття, благаю вас ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви веі те саме говорили; о не було розколів між вами, але щоб ви були з’єднані в однім дусі і в одній думці. Бо довідався про вас, мої брати, від Хлоїних, що між вами є суперечки. Кажу ж про те, що кожен з вас говорить: я Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів. Хіба Христос розділився? Хіа Павло був розп’ятий за вас? Або хіба в Павлове ім’я ви христилися? Дякую Богові, що я нікого з вас не христив, крім Крисла та Ґая, щоб не сказав хто, що ви були хрищені в моє ім’я. Христив я теж дім Стефани; і більш не знаю, чи христив я кого іншого.
Христос бо послав мене не христити, а благовістити, і то не мудрістю слова, щоб хрест Христа не став безуспішним. Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа.
Анни: ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТАННЯ.
Браття, Авраам мав двох синів: одного від рабині, другого ж від вільної. Та той, що від рабині, народився за тілом, той же що від вільної – за обітницею. Це має інше значення: ті дві жінки – два завіти; один з гори Синаю, що рабів родить, це – Агар. Гора ж Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що в рабстві зо своїми дітьми. Але вишній Єрусалим – вільний, він мати всім нам. Написано бо: Веселися, неплідна, що не родиш!
Возкликни, рада та весела, ти, що мук породіллі не знала,
бо у покинутої дітей більш, ніж у тієї, що має чоловіка.
Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці. Та як тоді той що родився за тілом, гонив того, що родився за духом, так і тепер. Та що каже Писання? Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не унаслідить з сином вільної. Отак, брати, ми сини не рабині, але вільної.
Ряд.: ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТАННЯ.
Того часу, побачив Ісус силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Як же настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: – Пустинне це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.
Ісус сказав їм: – Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.
Вони ж мовлять до нього: – Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві риби.
Тоді він каже: – Принесіть мені їх сюди.
І велівши народові сісти на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав хліби і дав учням, а учні – людям. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловік, окрім жінок та дітей.
І зараз же заставив учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як відпускав народ.
Анни: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТАННЯ.
Сказав Господь: Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло.
Нічого бо нема схованого, що не стало б явним, нічого тайного, що не стало б знаним і не вийшло на яв.
Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться: а хто не має, візьмуть і те, що йому здається, ніби має.
Мати його і брати прийшли до нього, та через народ не могли до нього доступитись. 20. Йому сказали: – Мати твоя і брати стоять надворі, хочуть побачитись з тобою.
Він у відповідь сказав їм: – Мати моя і брати мої – це ті, що слухають слово Боже й виконують його.
1 Кр. 1, 10-18. «Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа»
Щоб зрозуміти ці слова, мусимо кілька слів сказати про те, чим для тогочасних людей було розп’яття на хресті. Бути покараним на хресті – найбільша ганьба для тогочасної людини, а ще більше – для єврея. Тому проповідь про хрест теж була ганьбою для тогочасних людей, бо це було місце ганебної смерті.
А чим для нас є хрест? Це місце, де нам подарована вічність. Усі ми прагнемо щастя, довгих років життя, але на хресті людина отримала вічність, безсмертне життя. Тому він для нас такий важливий і цінний.
На хресті Господь виявив свою найбільшу любов до людини й обдарував її вічним життям.
Мт. 14, 14-22. «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти».
Люди були так захоплені проповіддю Спасителя, що зовсім не думали про земні потреби, – незчулися, як опинилися в пустельному місці, де не було поживи. Тоді апостоли, учні Ісуса Христа, просять Його якось зарадити цій ситуації, щоб можна було нагодувати людей. Апостоли навіть не допускають думки, що Христос може дати людям їжу. А ще більше не сподіваються, що вони самі можуть щось дати цим людям. Саме в цій ситуації Ісус Христос каже ці знамениті слова: «Дайте ви їм їсти». Тобто: спробуйте зробити щось, що можете у цій ситуації.
З одного боку, ми бачимо чудо – Ісус Христос помножує хліби. А з іншого – перед нами постає ситуація ділення, бо люди мали п’ять хлібів і дві риби й почали ділитися, давати одні одним. Як це важливо в нашому житті – вміти поділитися, дати щось комусь іншому. Господь не тільки робить чудо помноження хлібів, а й вчить ділитися, давати те, що в наших силах і змозі, – а Бог доповнить.
Тож робімо все, що можемо, а Бог завжди це помножить!
Лк. 8, 16-21. «Вважайте, отже, як слухаєте».
У часі Божественної літургії часто чуємо слова «Будьмо уважні!» Бог промовляв дві тисячі років тому до свого народу, і зараз Він так само не перестає промовляти в житті кожного з нас.
Маємо бути уважні до голосу Божого, який особливо можемо почути під час зустрічі з Ним – на молитві. Вслухатися в ті порухи серця, у ті пережиття та думки, які Господь нам дає; вслухатися в Бога через ті чи інші слова, які нам хтось промовляє; вслухатися в події, які відбуваються в нашому житті; вслухатися в ті чи інші свої відчуття… Бог для того дав нам вуха, щоб ми вслухалися, що діється навколо нас.
Ми здебільшого звикли, що все, що діється, творить немовби якесь тло, а коли починаємо уважно вслухатися в події, в ситуації, у пережиття, то розуміємо, що це немовби велика симфонія.
Бог завжди присутній у нашому житті, і лише ми не завжди готові чи не спроможні Його почути! (Вл. Венедикт Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Зберігаючи бездоганно* Божі закони* і непорочно слугуючи Богові вседержителеві,* ти, Анно, сподобилася бути матір’ю тієї,* що стала Матір’ю воплоченого Христа,* – Пречистої Божої Діви.* З нею і ми тебе ублажаємо і радісним серцем* святкуємо сьогодні* твоє святе успіння.
Породивши, богомудра Анно,* палату Життя,* ти переставилася* до правдиво нетлінного життя* і з’єдналася з хорами праведників,* що втішаються повнотою Божої радости.* Тим-то сьогодні, завждипам’ятна,* боговгодно святкуємо твоє переставлення* і з вірою тебе нині вшановуємо.
Зродивши, богомудра Анно,* Небесну Браму,* ти у славі вступила до небесної оселі* та втішаєшся нині* божественною славою.* Її сподоби й нас,* що вшановуємо твоє святе успіння,* та своїми молитвами розвій темряву наших пристрастей* і відганяй мряку важких спокус.
З вашого неплідного подружжя, святі Йоакиме й Анно,* виросла свята вітка, і Пренепорочна Богородиця,* з якої засяяло світові спасіння − Христос Бог.* Переставившись до небесних осель,* ви з своєю донею, Пресвятою Дівою, та з ангелами* радієте і молитеся за світ.* Тому й ми, зійшовшись, побожно вас оспівуємо і просимо:* Ставши Христовими праотцями, заради Пресвятої Діви, моліться за душі наші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
† УСПЕННЯ СВ. АННИ, МАТЕРІ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Святий Йоаким походив з коліна Юди і був потомком царя Давида. Свята Анна, його дружина, була дочкою священика Маттана і Марії, його жінки. Маттан і Марія мали три дочки:Марію, Совію та Анну. Марія вийшла заміж і народила двох дочок:Саломію і Марію. Совія вийшла заміж і народила Єлисавету. А Анна вийшла за Йоакима і стала матір’ю Пречистої Діви. Отож Саломія і Марія були рідними сестрами, дочками Марії, і внуками Маттана і Марії. А для Єлисавети, доньки Совії, і для Пречистої Діви Марії, доньки Анни, Саломія і Марія були двоюрідними сестрами.
Саломія вийшла заміж і мала двох синів:Якова Зеведея і Йоана Євангелиста. Марія (рідна сестра Саломії) вийшла заміж за Клеопу і мала двох синів:Якова і Йосифа. Єлисавета вийшла заміж за Захарію і мала сина Йоана Предтечу. А Пречиста Діва Марія породила Ісуса Спасителя.
Таким чином Яків Зеведей, Йоан Євангелист, Яків та Йосиф, Йоан Предтеча і Ісус Xристос були троюрідними братами, бо їхні матері були двоюрідними сестрами. І сьогодні також троюрідні називаються братами, як і в біблійні часи. Тому Яків Заведей і Йоан Євангелист, Яків і Йосиф, Йоан Хреститель і Ісус Христос відповідно до звичаю називатися братами, хоч і були вони ріднею у третьому коліні.
А тепер подивимося, як про це пишуть святі Євангелія. Так, у євангелиста Йоана читаємо:“А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19, 25). Отож, як бачимо, Марія Клеопова була двоюрідною сестрою Пречистої Діви. Про Марію Клеопову згадує і євангелист Марко, коли розповідає про розп’яття Христа:“Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія” (Мр. 15, 40). З цього бачимо, що Яків Молодший і Йосиф були синами Марії Клеопової. Тих таки Якова і Йосифа жиди називали братами Ісуса, як про це згадує євангелист Матей (див. Мт. 13, 55).
Отож тепер нам зрозуміло, що Яків і Йосиф, сини Марії Клеопової, двоюрідної сестри Пречистої Діви, були троюрідними братами Христа Спасителя. Дорогі браття! Є речі, про які чоловік не рад би й згадувати, але згадати мусить. Злоба грішних людей привела до того, що у своїй глупоті і ненависті до Господа Бога вони вголос хулять Ісуса Христа і Пречисту Діву. По галицькій землі розкидають найбезличнішу і найбезбожнішу книжку, в якій вигадують найбільшу злобу, яку могло видумати пекло, – що Ісус Христос мав рідних братів, – і тим плюгавим богохульством виявляють до Пречистої Діви Марії найбільшу зневагу. І ось, коли я почав писати житіє праведних богоотців Йоакима і Анни, прийшов до мене один чесний юнак і каже так:“Мені казав один чоловік, що Ісус Христос мав братів і що про це пише святе Євангеліє, зокрема євангелист Матей”.
І я відповів йому:“Добре, чесний юначе, що ти прийшов до мене. Ось книга святих Євангелій, дізнаємося, що вони пишуть”. І ми прочитали у євангелиста Матея ті слова, які фарисеї говорили про Ісуса:“Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марія, а Його брати:Яків, Йосиф, Симон та Юда? І Його сестри хіба не всі між нами?” (Мт. 13, 55-56).
Тепер подивімося, що пише євангелист Марко, коли Ісус Христос страждав на хресті:“Були й жінки, що дивилися здалека. Серед них була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія” (Мр. 15, 40). Що на це скажеш, юначе? Матір Якова і Йосифа називалася Марія, яку святий Марко трохи нижче називає то “Марія, мати Йосифа” (Мр. 15, 47), то “Марія, мати Якова” (Мр. 16, 1). І ця Марія не була матір’ю Ісуса Христа, бо святе Євангеліє завжди виразно називає Пречисту Діву “Мати Його”. А що ж то за Марія, мати Йосифа або Якова? У євангелиста Йоана читаємо:“А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19, 25). Та Марія, жінка Клеопи, була матір’ю Якова і Йосифа, то чи могли Яків і Йосиф бути рідними братами Ісуса Христа, якщо мали іншу матір?
Ні, вони не могли бути рідними братами. Однак їх називають братами Ісуса, бо вони були синами Марії Клеопової, двоюрідної сестри Марії, Матері Ісуса.
Ми навмисно дуже докладно пояснили це і гадаємо, що тепер кожен усе зрозумів. І просимо вас про одне. Богохульник не відійме слави і блиску ані Пречистої Діві, ані великої тайни воплочення Сина Божого. Але цей тяжкий гріх мечем прошиває груди Пречистої Діви, ранить її, бо Пречиста Діва не хоче, щоб хоч якийсь гріх зневажав Її Сина. А ми, які так любимо Пречисту Діву, своїми молитвами воздаймо Їй славу і хвалу за всі зневаги грішників. І заплачмо, гірко заплачмо над нашим народом, з якого кожен безбожник, кожен неук і крикун має право зневажати Христову віру.
Так, мимоволі, ми відійшли від предмету нашої розповіді. Святі Йоаким і Анна мали багатий маєток, доходи з нього ділили на три частини:одну давали на храм, другу – на бідних, а з третьої жили. І слід нам сказати, що були це люди святі, якщо Господь Бог вибрав їх на батьків Пречистої Діви. Прожили вони разом п’ятдесят літ і одним лиш журилися, що Бог не благословив їх дітками, бо у жидів уважалося це карою за гріхи. У своєму смиренні вони вважали себе недостойними Божої ласки і всю журбу жертвували Богу, молилися і чинили добрі діла.
Одного разу, коли Йоаким зробив багату пожертву на Єрусалимський храм, тодішній архиєрей Ісахар не хотів прийняти тих дарів, бо походили вони від бездітного чоловіка. А один зі священиків, на ім’я Рувим, вголос став закидати Йоакимові, що то Господь карає його бездітністю за гріхи. Журба огорнула серце праведного Йоакима і він пішов у полонину, де паслися його стада, там плакав, молився до Бога і постив сорок днів.
І праведна Анна не припиняла молитися, і часто сльози текли з її очей, коли думала, що це Бог карає їх бездітністю. Особливо жаль душив її душу тепер, коли вона дізналася, як у храмі їх прилюдно осуджували у гріхах. Одного разу в садку вона побачила гніздо з пташенятами. І така журба її охопила, що вилилася з її серця голосною молитвою:
“На кого я подібна, ні на птиць небесних, ні на звірів земних. Усі вони тішаться своїми дітками. Навіть земля родить хліб для людей. Лиш одна я бездітна на світі. Всі приходять до храму зі своїми приносами, всіх, що стали батьками, почитають, а я відкинена навіть від храму мого Бога. Господи Боже мій! Ти дав Сарі сина Ісаака в глибокій старості;Ти дав Анні сина, пророка Самуїла, вислухай і мою молитву. Ти знаєш, Господи, як народ безчестить бездітність. Дай мені стати матір’ю, щоб ми могли наше дитя принести Тобі в жертву і величати Твоє милосердя!”
І коли вона так молилася, став перед нею світлий Божий ангел і сказав:“Анно, Бог вислухав твою молитву, і плач твій, і сльози дійшли до Нього, і ти будеш матір’ю благословенної дочки, через яку зійде благословення і спасіння цілого світу. Ім’я Її буде Марія”.
Свята Анна, втішена, дала обіт, що своє дитя посвятить на службу Богові, і поспішила до Єрусалиму, щоб подякувати Господу в Його храмі. У тому ж часі явився ангел і святому Йоакимові, що молився та постив на самоті, і благовістив йому цю радісну вістку. А як знак правдивости цього благовіщення велів йому йти до Єрусалим, де в храмі, біля Золотих воріт, зустріне Анну, свою дружину. І так сталося.
Невдовзі Анна народила дочку і дала Їй ім’я Марія. А коли Марії виповнилося три роки, батьки віддали Її на службу Богові в Його святиню. Невдовзі після цього помер святий Йоаким. Свята Анна перебралася до Єрусалиму і жила там при храмі до часу, коли Пречистій Діві виповнилося одинадцять років, за іншими джерелами, – аж до Різдва Христа Спасителя.
Христова Церква вшановує пам’ять праведних Йоакима й Анни на всіх найважливіших богослуженнях, а також під час Божественної літургії, на проскомидії. Нехай їхні молитви будуть щитом для нас у кожній годині. Через них – до Марії, через Марію – до Ісуса.
Я. Луцик, “ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Тропар (г. 7):
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть,* отворив Ти розбійникові рай,* мироносицям плач перемінив єси,* і апостолам проповідувати повелів єси,* що воскрес Ти, Христе Боже,* даючи світові велику милість.
Тропар (г. 4):
Життя родительку – чисту Богоматір* в утробі носила Ти, богомудра Анно.* Тому, у славі радіючи, нині переставилася Ти до небесного прийняття,* де житло тих, що веселяться,* просячи прогрішень прощення* для тих, що в любові Тебе почитають, присноблаженна.
Слава: Кондак (г. 7):
Вже більше влада смертна не зможе людей держати,* Христос бо зійшов, сокрушаючи й розоряючи сили її.* Зв’язується ад,* пророки согласно радуються,* представ Спас, мовлячи тим, що в вірі:* Вийдіть, вірні, у воскресіння.
I нині: Кондак (г. 2):
Прародичів Христових пам’ять празнуємо,* з вірою просячи їх помочі,* щоб ізбавилися від усякої скорби всі, що кличуть:* Бог наш з нами, що їх прославив, як і благоволив.
Прокімен (г. 7): Господь кріпость людям своїм дасть, Господь благословить людей своїх миром (Пс. 28,11).
Стих: Принесіть Господеві, сини божі, принесіть Господеві молодих баранців (Пс. 28,11).
Алилуя (г. 7): Благо є сповідуватися Господеві і співати імені Твоєму, Всевишній (Пс. 91,2).
Стих: Сповіщати зарання милість твою і істину твою на всяку ніч (Пс. 91,3).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і Успення св. Анни, матері Пресвятої Богородиці, свв. жінок Олімпіяди і Євпраксії, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1483637998748058
о. Петро Фостик
