Слуга не більший від пана свого (Ів. 15, 17-16,2)
Кожен християнин коли справді дбає про власне освячення і спасіння, то на дорозі до мети свого життя, з’єднання з Богом, зустрічає багато різних трудностей, які мусить подолати: це непорозуміння з ближніми, різні сумніви щодо Бога, неспокій, грішні думки, спокуси.
І в цій праці, духовній боротьбі не раз виникає запитання: чому так важко перемогти різні гріхи, перемогти зло і жити в добрі, жити з Богом? Автором багатьох перешкод на дорозі людини до Бога є злий дух. Хоч людина вчинила первородний гріх, однак Бог з любові до неї через хресні страждання Божого Сина визволив її з неволі гріха і дарував їй наново можливість вічного життя. Це викликає у диявола страшну заздрість і він старається всіма можливими способами шкодити людині, віддаляти людину від Бога, руйнувати її зв’язок з Ним різними спокусами.
Але гляньмо на життя святих, зокрема мучеників, щоб знайти відповідь на це запитання. Всі святі, зокрема мученики мали тернисту дорогу до неба, багато терпінь і випробувань, подібно як святий Димитрій. І ми не є більші від них. Але вони перемогли спокуси, гріхи, вистояли у терпіннях, бо пізнали і полюбили Бога, як найбільший скарб у цьому світі та в ньому пізнали справжню мету свого життя. Вони зрозуміли, що всі земні дари не зрівняються з даром Божої любові, тому хотіли всіма силами осягнути мету життя – бути з Христом у небі і втішатися Божою любов’ю цілу вічність. Тому вони були готові з любові до Бога віддати своє життя на муки, щоб осягнути життя вічне з Богом.
Прикладом у цьому для нас є святий великомученик Димитрій. По смерті його батька цісар Максиміліян призначив його проконсулом міста Солунь. Маючи високий суспільний статус Димитрій відкрито визнавав свою віру у Христа, в якій був вихований з дитинства, проповідував її іншим. Коли про це довідався римський імператор Максиміліян то замкнув його у в’язниці. Жодні погрози, тортури не зламали віри і дух Димитрія. Прийнявши тяжкі муки, багато ран списами, він з любові до Бога віддав своє життя, щоб отримати в нагороду від Христа життя вічне.
Якщо християнин справді любить Бога і дорожить метою життя – бути нерозривно з Богом у небі, це додає йому сили, надихає до боротьби перемагати гріхи, спокуси, зміцнює віру, надію на Бога, розпалює любов до Нього, чинить витривалим у молитві, спонукає часто користати зі Святих Тайн, допомагає дотримуватися заповідей Божих.
Нехай наша наполеглива і витривала духовна боротьба з гріхами і спокусами свідчить про нашу любов до Бога і прагнення спасіння, бути з Богом у небі і радіти, насолоджуватися Божою любов’ю цілу вічність.
о. Михайло Чижович, редемпторист
В чому скривається причина терпінь цього життя?
Наша спільна мати, Церква Свята, відзначує сьогодні день св. Великомученика Димитрія, що пожертвував своє життя за Христа й за Його святу науку. В цьому він пішов за радою божественного Спасителя, що її ви чули в сьогоднішній святій Євангелії, а саме: „Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу задля суперечне Божій волі, а отже поводиться нерозумно. Бо свого життя він не може навіки заховати, тому що кожний з нас раніше чи пізніше мусить умерти. А переступаючи заповіді Божі, він позбавляє свою душу життя Божого, тобто ласки освячуючої. Без тієї ласки він рівночасно позбавляє себе вічно щасливого життя після смерти й засуджує себе на вічну муку в пекельному вогні. Той знову, хто жертвує своє туземне життя задля Христа й Його науки, не тратить нічого. Чому? Бо вмерти, чи пак, утратити своє земне життя він мусить так чи сяк, а жертвуючи туземне, проминаюче життя задля Христа і Його заповідей, він спасає спою душу. Бо забезпечує їй Боже життя, ласку освячуючу, яка відчинить йому двері Царства Небесного після смерти. Ми бо всі віримо, що в час страшного суду Христос воскресить усіх людей та приверне їм життя. А ті, що воскреснуть у прославлених тілах, тобто всі, що зберегли Божу освячуючу ласку, злучаться зі своїм Богом і Творцем у вічному щасті, де вже не буде ні болю, ні терпіння, але життя безмежне, життя вічно щасливе. Це сподівання майбутньої злуки з Творцем і щастя з Ним і в Ньому було причиною, що християни перших трьох сторіч радо й добровільно йшли на муки. Около 13 мільйонів таких мучеників вибрало терпіння й страждання, аби тільки оснягнути те щастя, що його їм Христос обіцяв після смерти. Їх не страхали ні тортури, ні сама смерть серед жорстоких страждань, ані не манили їх обіцянки поган, ані їхні високі становища чи посади. Це все віддавали вони без вагання, аби лиш осягнути вічну нагороду. Тому нам треба іти за Христом, як до цього заохочує нас лист до Євреїв такими словами:
„ …відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує й біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й звершителя віри, який, замість радості, що була перед ним, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу „ (Євр 12,1с).
Може спадало нам іноді на гадку: Чому світ не любить Христа ані Його науки, чому відкидає їх? Чому він противиться так дуже науці, яка приносить спокій, любов і щастя? Чому „Благовість” Христова, яка старається запровадити спокій і лад у світі та й запевнює взаємну любов між людьми натрапляє на такий сильний спротив і ненависть? Чому так багато людей силкуються зпищити Церкву Христову, кидаючи рівночасно такі суперечні з своєю поведінкою гасла як: є за свободу народу! За визволення поневоленого люду!”? А вжеж Церква Христова якраз старається поширювати ту свободу, те визволенія людей від неволі й то не тільки тілесної, тобто визволення від тиранів і націй, що поневолюють „людей. Церква Христова бореться воднораз за визволення людського духа від гріхів і лихих схильностей, і хоче запровадити рівноправність для всіх, можливість однакового розвитку. Бо всі люди є сотворіннями одного й того самого Бога й за всіх однаково Христос пролляв свою пресвяту Кров! Відповідь на це запитання самозрозуміла. Диявол, спричинник гріха й зла в цьому світі, хоч і переможений Христом все-таки ще не дає за виграну, але далі бореться за панування над світом. Він все ще не хоче зрозуміти, що його царство пропало. Очевидно, що він того не мігби робити, якби Господь не дозволив йому. А Господь позволяє йому далі спокушувати людей задля нас самих, бо ця боротьба проти покус, проти зла дає нам нагоду заслужити собі в Бога вічну нагороду в небі. Без цієї невпинної боротьби проти спокус ми не могли б ніяк доказати Господеві, що ми дійсно цінимо все те, що Він для нає зробив та що ми, з нашого боку, хочемо віддячитись нашою вірністю Його Божому законові, виконуючи Його святу волю.
Сам Ісус Христос натякає на ту безустанну боротьбу проти зла в світі, коли каже:
„ Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, але меч „ (Мт 10,34).
Подібно й св. апостол Петро повчає про ту безперебійну боротьбу проти диявола, кажучи:
„Будьте тверезі й чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи кого б пожерти. Противтесь йому, сильні вірою… „ (1 Пт 5,8с).
Як довго Христос жив на землі, Він уживав того меча, що його приніс воюючи проти зла й то в двоякий спосіб: проти зла тіла воював Він оздоровляючи хворих, що їх народ приводив, а то й приносив до Нього, навіть воскрешав деяких мертвих, щоб виявити свою всемогутність. Проти духового зла, тобто гріха й фальшивого навчання, Він воював, проповідуючи своє слово Боже й відпускаючи гріхи людські. Дуже часто Він картав представників того фальшивого навчання – фарисеїв, садукеїв та книжників, які ним зводили бідний невчений народ та й самі не хотіли ніяк признати ложність своєї науки й повернутись на дорогу Божих заповідей. Христос знав докладно про їхню ненависть до Себе, яка остаточно спонукала їх убити Спасителя й Месію, на якого вибраний народ ждав стільки сторіч. Без огляду на це Спаситель не перестав попереджати народ, остерігати його перед небезпеками грішної дороги, та вказувати йому на обов’язок повернутися до Бога й полишити диявола. Воював Христос проти диявола не лише своєю наукою й заповідями, але також прямо, викидаючи його з осіб, яких він цілковито опанував і намагався знищити. Подібної боротьби проти зла, проти диявола й гріху вимагає Христос і від нас. Він каже нам не боятись хоч би не знать яких болючих наслідків тієї боротьби:
„ Не бійтесь – каже Він – тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу й тіло й пеклі” (Мт 10,28).
А це означає ось що: Не бійтесь погроз грішників, які за поширювання Божої правди можуть вас убити, бо більше вони вже нічого крім цього вам зробити не можуть. Але бійтесь Господа Бога, який за ваше грішне життя може відняти в вас не тільки життя, але після смерти може послати вас на страшну муку до пекла.
У тій боротьбі проти гріха й зла у світі ніщо не повинно нас зупиняти. Навіть найтісніші зв’язки родинні мусять уступити, коли вони відвертають нас від цієї боротьби. Ісус виразно заявляє:
„Я прийшов порізнити чоловіка з його батьком, дочку з її матір’ю й невістку з її свекрухою. І ворогами чоловіка будуть його домашні (тобто свояки)” (Мт 10,35с).
Тож коли наші найближчі рідні стоять по боці диявола, коли вони переступають Божі заповіді, коли творять зло й не бажають іти за Христом, вони стають нашими ворогами й нам треба трактувати їх як таких. Якщо ми сумніваємося, за ким іти, коли не хочемо зірвати з ними зав’язків, ми стаємо негідними Спасителя. Він бо сам таке заявляє:
„Хто любить батька або матір більше ніж мене, той недостойний мене. Й хто любить сина або дочку більше ніж мене, той недостойний мене. Хто не бере хреста свого й не йде за мною, той недостойний мене „ (Мт 10,37).
Коли призадумаємось над цими словами Спасителя пізнаємо, що Він має повне право вимагати від нас такої далекойдучої вірності. Найперше тому, що ми все маємо від Нього. Він не лише сотворив нас, не лише в кожній хвилині нашого життя підтримує нас у ньому, але також співдіє з кожним нашим рухом, словом, гадкою чи бажанням. Отже, ми належимо до Нього повністю – від нашого початку, аж до останньої хвилини нашого життя. Крім того маємо від Нього все, що нам для туземного життя потрібне, тобто харчі, напій, одежу, пристановище й усе інше, від чого наше життя тут на землі залежить. Тим-то Господь має право на нашу навіть найбільшу жертву. А крім того Христос не вимагає від нас нічого більше як те, що Він за нас, задля нашого спасіння, пожертвував для нас. Заради нас Він зрікся небесного щастя та прийшов на землю. Залишив щастя й радощі неба та зійшов на оцю долину горя й сліз. За нас Він зрікся уже тут, на землі, слави, яка належала Йому, як Божому Синові. Він узяв на себе нашу грішну, знищиму природу. Він прийшов не землю не нате, щоб ми Йому служили, але щоб нам послужити, як Сам про це свідчить:
„ Син бо Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але щоб послужити й дати життя своє на викуп за багатьох „ (Мт 20,28).
Задля нас Він залишив своїх приятелів, учнів і апостолів, а висячи на хресті в останній хвилині перед своєю смертю, Він віддав нам і свою матір, кажучи до неї:
„Жінко це твій син, а до ученика сказав: „ Це мати твоя „ (Йо 19,26).
Вкінці на хресті віддав за нас і своє життя, щоб нас визволити від гріха й диявола і вирятувати від страшної майбутности в пекельному вогні. Тож, коли Він, Син Отця предвічного жертвував стільки для нас, Він, що в не тільки нашим Творцем, але нашим Спасителем, страшним Суддєю й остаточною метою, то Він має повне право вимагати від нас, щоб і ми також цілковито жертвували для Нього все, що маємо, навіть і наше життя.
Розважмо, отже, все це уважно й не думаймо, що ми приносимо Богові якусь величезну жертву, коли боремось проти зла в світі й коли переносимо терпіння задля цього. Бо виконуючи заповіді Божі Й сповняючи Його волю тут, на землі, ми не робимо того, ані для Христа Спасителя, ані для Його Отця відвічного, але для нас самих, бо Господь Бог на цьому нічого не зискує. Він цього всього не потребує, але єдино ми з цього користаємо, бо в той спосіб заслуговуємо собі в Нього вічну нагороду в небі. Якщо ми боремося проти зла в світі й проти зла серед людей, ми також працюємо для нас самих. В той спосіб ми, виконуючи добрі діла, заслуговуємо собі більшу нагороду в небі. Бо чим більше людям ми допоможемо, чим більше зла подолаємо, тим більший вінець слави одержимо з рук Христа Господа та зможемо сказати разом з апостолом народів:
„Я боровся доброю борнею, біг скінчив, віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Судця; та не лише мені, але й всім тим, що з любов’ю чекали на його появу „ (2 Тим 4,8).
о. д-р М.І. Любачівський
ВЛКМЧ. АПОСТОЛ: ДО ТИМОТЕЯ ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Сину Тимотею, зміцнюйся у благодаті, що в Христі Ісусі. Що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні й інших навчити. Перенось, отже, зо мною труди як добрий воїн Христа Ісуса. Ніякий вояк не встряває у справи життя цього, як хоче догодити тому, хто його найняв на службу. І коли хто бореться, не отримує вінка, як не бореться згідно з правилами. Хліборобові, що працює, належиться перша частка у плодах. Зрозумій, що кажу, і Господь дасть тобі розуміння у всьому.
Пам’ятай про Ісуса Христа, що воскрес із мертвих, з роду Давида, згідно з моїм євангелієм, за яке я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Але слова Божого зв’язати не можна. Тому все терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасіння, що в Христі Ісусі, з вічною славою.
ВЛКМЧ.: ЄВАНГЕЛІЄ: ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Сказав Господь своїм учням: Це вам заповідаю: щоб ви любили один одного.
Вас ненавидить світ – знайте, що він мене перше, ніж вас, ненавидів.
Як би ви були від світу, світ своє любив би. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, тому світ вас ненавидить. Згадайте слово, що я був сказав вам: слуга не більший від пана свого. Якщо переслідували мене, переслідуватимуть і вас; і якщо слово моє зберігали, зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. Якби я не прийшов був і не говорив до них, гріха не мали б. Але тепер вони виправдання за їхній гріх не мають. Хто ненавидить мене, і Отця мого ненавидить. Якби я не чинив був серед них діл, яких ніхто інший не чинив, гріха не мали б. Тепер же й бачили й зненавиділи – і мене й Отця мого. Але щоб здійснилося слово, що написане в законі їхньому: ненавиділи вони мене без причини. Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, він свідчитиме про мене. Та й ви свідчитимете, бо ви зо мною від початку.
Сказав я вам те, щоб ви не зневірилися. Вас виключать із синагог, і настане година, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові.
Йо. 15, 17 – 16, 2. «Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!»
Це вказівка, можемо сказати, заповідь, доручення Господа, щоб ми любили одне одного. Адже Бог є любов, як каже євангелист Йоан Богослов, а хто перебуває в любові – перебуває в Бозі. Якщо ми любимо одне одного, то даємо можливість Богові перебувати між нами. Ми, як правило, у своєму житті очікуємо на цю любов від інших людей. Сподіваємося, плекаємо надію, спраглі цієї любові. Зауважуємо, що інші дуже часто до нас байдужі, не люблять нас, не цінують. Але ніде в Євангелії ми не знаходимо, щоб Ісус казав: «Очікуйте і сподівайтесь любові від інших!» Євангеліє нам каже, щоб саме ми любили інших. Коли любимо інших, то не лише здобуваємо одну з чеснот, але, люблячи інших, даруючи їм любов, даруємо їм самого Бога (бо ж Бог є любов). Коли дамо їм Бога, вони можуть зустрітися з Ним і, зустрівшись з Господом, самі даруватимуть нам любов.
Отож, незважаючи на те, якими є інші люди, що вони роблять, як вони до нас ставляться, завжди вміймо жити цією заповіддю Божою – любити кожного свого ближнього і через цю любов давати йому нагоду зустрітися з Богом.
Владика Венедикт (Алексійчук)
ПРАЗНИК СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДИМИТРІЯ
„Прийдіть усі вірні, зійшовшися, похвалімо Христового борця і мужнього світоча Димитрія”
(Стихира на малій вечірні).
Святий Климент Олександрійський велич і значення мученика описує такими словами: „Мученик дає потрійне свідчення: про себе, що він зі справжньою вірністю вірі стоїть при Богові; проти свого противника, що він надаремно наступає на того, що непохитний у любові; для Господа, що в його науці знаходиться Божа переконлива сила, яку навіть боязнь смерти не може побідити”.
Свята Церква від перших віків християнства високо цінила й цінить заслуги мучеників, їх почитає, їх ставить нам за взір геройської любови до Бога та визнавання святої віри. Деякі з них, що в особливий спосіб відзначилися своєю ревністю і мужністю у визнаванні святої віри та чудами, що ними їх Господь Бог прославив після смерти, мають у церковному році свої урочисті празники. До них належить святий мученик Димитрій, якому свята Церква дала титул великомученика й мироточця. Східна Церква святкує його пам’ять 26 жовтня, а Західна Церква — 8 жовтня.
МУЧЕНИЦЬКА СМЕРТЬ І ПРОСЛАВА СВЯТОГО ДИМИТРІЯ
Святий Димитрій жив у другій половині третього сторіччя у місті Солуні, по-грецьки — Тессалоніке, де його батько був високим цісарським достойником. Після смерти батька цісар Максиміліян зробив його солунським проконсулом. Святий Димитрій від дитинства був вихований у християнській вірі. Хоча займав високу посаду, але свою віру явно визнавав та був апостолом своєї віри. За це цісар Максиміліян наказав вкинути його до в’язниці. Будучи в ув’язненні, святий Димитрій благословив святого Нестора на боротьбу з цісарським непереможним гладіятором Лієм. Святий Нестор виступив проти Лія з хрестом у руках, переміг та вбив його. Цісар, довідавшись, що Димитрій благословив Нестора на боротьбу з Лієм, послав своїх вояків, і вони прокололи тіло Димитрія списами. Це було 306 року. Пам’ять святого Нестора Східна Церква відзначає наступного дня після празника святого Димитрія.
Геройську віру святого Димитрія Господь Бог прославив не тільки різними чудами після його смерти, але також нетлінністю тіла та мироточивістю. Коли, через сто років після його смерти, відчинили гріб — то знайшли його тіло нетлінне, а його кості видавали пахуче миро, яке зціляло недужих.
КУЛЬТ СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДИМИТРІЯ
Дар чудес, нетлінність тіла та мироточивість стають джерелом великого й широкого культу святого Димитрія не тільки в Греції, але й по цілій Слов’янщині. До його гробу з року в рік з усіх сторін поспішають сотні й тисячі паломників. Він допомагає в кожній біді й потребі. Жовніри вибирають його за свого опікуна. У V столітті над його гробом побудовано величний храм. Як широко його культ охопив слов’янські землі, свідчить те, що тільки на Балканах є понад двісті церков, присвячених святому Димитрієві.
Культ святого Димитрія приходить з християнською вірою і на наші українські землі. Про цей культ о. Андрій Трух (ЧСВВ) у книзі Життя святих пише: „У Русі-Україні святий мученик Димитрій утішався великим почитанням. Почин до цього дала облога Царгорода нашим князем Олегом. Літописець Нестор згадує, що коли руські війська зломили грецьку силу, то „убояшася греци і рекоша: ність се Олег, но святий Димитрій послан на ни от Бога”. А пізніше, коли християнська віра поширилася між нашим народом, тоді князі, їх війська й усі вірні віддавали себе святому Димитрієві в опіку” (Том IV, с. 106).
Князь Ізяслав Димитрій Ярославич заснував у Києві приблизно в 1057 році монастир у честь святого Димитрія. У 1197 році великий князь Всеволод Димитрій Юрійович († 1212) отримав як дар зі Солуня дошку з труни і сорочку святого Димитрія. Дошка видавала миро, яке лікувало хворих. У честь святого Димитрія цей князь збудував на княжому дворі у Володимирі величний храм, де склав згадані мощі. На наших рідних землях було досить багато церков, присвячених святому Димитрієві.
Празник святого Димитрія належить до середніх свят. З цим празником пов’язана згадка про землетрус, який був у Царгороді 26 жовтня 740 року. У богослуженні в день святого Димитрія свята Церква пригадує нам його геройську віру та різні чесноти. Вона славить його як мужнього Христового воїна й ісповідника, як чудотворця, що лікує недуги душі й тіла та помагає в кожній потребі. „Мучениче страстотерпче, святий Димитріє, — співаємо на стихирах вечірні, — ти чудами світиш світові, наче сонце. Тож святкуючи твою пам’ять, ми всі радіємо твоїми чудами… ” А в п’ятій пісні канону утрені читаємо: „Ті, що з вірою щиро прибігають до твого храму, Димитріє, скоро звільняються від недуг і душевних терпінь”.
Він заступається за нас перед Богом: „Сьогодні побожно святкуємо празник Димитрія страстотерпця, бо він безустанно молиться до Христа, щоб усім дати мир і милість”, — каже сідален на утрені. „Маємо тебе, — сказано у стихирі на стиховні малої вечірні, — як дателя багатьох дарів. Господній угодниче, бо ти сповняєш просьби, що їх завжди маємо”.
Святий Димитрій не тільки чудотворець і заступник у небі, але й мироточець. „Димитріє, — читаємо в першій пісні канона утрені, — ти створене джерело пахучого й щирого мира, омий моє серце від мерзоти пристрастей, і практикуванням чеснот зроби мене запахом Христовим, ум мій ублагородни, щоб оспівував твої божественні благодаті”.
СВЯТИЙ ВЕЛИКОМУЧЕНИК ДИМИТРІЙ — НАШ ВЗІРЕЦЬ І ЗАСТУПНИК
Головна мета святкування празників святих мучеників — розмірковувати над їхнім геройським визнаванням святої віри, ми повинні вчитися від них свою віру любити, її цінувати та мати мужність її визнавати. Визнавання віри це одна з ознак доброго і практикуючого християнина. Такий християнин своєї віри ніколи не ховає, не стидається її, не перечить їй, нею не торгує, її не змінює, але визнає її словом, ділом і цілим своїм життям. Такої віри від кожного з нас вимагає сам Ісус Христос, який каже: „Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того і я зречусь перед Отцем моїм Небесним” (Мт. 10, 32-33).
Усе наше життя і кожний його акт повинен бути проповіддю нашої святої віри. „Визнавання віри, — каже святий Йоан Золотоустий, — діється не тільки устами, але й ділами. І коли їх нема, то ми наражаємо себе на небезпеку, що будемо покарані з тими, які свою віру заперечили”.
Свята Церква бажає і доручає, щоб ми святих не тільки наслідували, але й до них у справах душі й тіла прибігали. Немає сумніву, що Господь Бог радо вислуховує просьби тих, які за Нього свою кров пролили і своє життя віддали. „Хто з великою вірою прибігає до мученика, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — той може за його заступництвом усього очікувати від Бога”. Теодорет представляє у подробицях різні дари, які можна очікувати від мучеників: здоров’я, потомство, щасливу подорож, оздоровлення, а своє твердження доводить цікавим описом. „Доказом того, що молитва з вірою буває вислуханою, — пише він, — є ті вота, які свідчать про оздоровлення. Ті вота представляють очі, ноги, руки, зі золота або срібла, бо святий приймає прості та скромні дарунки від жертводавців, які спромоглися на них. Ті дари свідчать про оздоровлення, які одержали жертводавці і про могутність мученика, що там лежить”. Через церковний рік проходить ціла історія Церкви: від немовлят, яких убив Ірод Христа ради і великого Стефана, до тих, які життя поклали за ікони й до нашого священномученика Йосафата, архиєпископа полоцького” (Про почитання святих, 1941).
о. Юліян Катрій, ЧСВВ – Пізнай свій обряд. – http://osbm-buchach.org.ua/statti/svyato-velykomuchenyka-Dymytriya.html
Стихири на „Господи, взиваю я”
Ти, славний великомученику Димитрію,* – повсякчасне світло твоїй вітчизні,* бо невпинно захищаєш її від ворожого нападу* і визволяєш від бід та всякої напасти.* Тому, Блаженний, вона святкує твою щорічну пам’ять* та з вірою і любов’ю хвалить Господа, який тебе прославив.
Ти, святий Димитрію,* мученику і страстотерпцю Христовий,* як сонце опромінюєш світ чудесами,* тож у твій пам’ятний день, Блаженний, всі ми ними втішаємося* та з вірою вшановуємо їх велич.* Маючи, отже, сміливість до Господа,* молися, щоб спасти від погибелі й скорботи душі наші.
Списами, страстотерпцю Димитрію,* пробили твої груди за Христа,* якому на хресті прокололи бік.* Ти бо полюбив його рани,* даючи всім непереможне свідчення своєї віри.* Тому й гнобитель твій, Великомученику,* був подоланий, прийнявши свідчення твого ісповідництва,* Страстотерпцю Христовий.
Сьогодні скликає нас всесвітнє торжество Страстотерпця.* Нумо, прийдіть усі вірні і світло святкуймо його пам’ять, кажучи:* Радуйся, бо ти вірою роздер ризу нечестя,* огорнувши себе духом мужности!* Радуйся, бо ти, даною тобі єдиним Богом кріпкістю,* знищив ворожі затії!* Радуйся, бо ти ранами свого тіла* унаочнив нам блаженні Христові страждання!* Умолюй його ти, мучеників славо, Димитрію,* щоб визволитись нам від видимих і невидимих ворогів* та щоб спаслися душі наші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 3):
Як великого поборника в бідах знайшла тебе вселенна, страстотерпче;* Ти перемагаєш народи, бо, як скинув ти Лієву гординю* і на подвиг сміливим учинив ти Нестора,* так, святий Димитрію, молися Христу Богу,* дарувати нам велику милість.
Слава: Кондак (г. 2):
Крови твоєї струями, Димитрію, Бог Церкву обагрив,* давши тобі кріпость непобідиму і зберігаючи град твій непошкодженим,* бо ти – його твердиня.
I нині: Богородичний (г. 2):
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив той,* хто вселився в утробу приснодівственну.
Прокімен (г. 7): Возвеселиться праведник у Господі і уповає на нього (Пс. 63,11).
Стих: Вислухай, Боже, голос мій, коли молитимусь до Тебе (Пс. 63,2).
Алилуя (г. 4): Праведник, як фінік, розцвіте, і як кедр на Ливані, виросте (Пс 91,13).
Стих: Насаджені в домі Господнім, у дворах Бога нашого процвітуть (Пс.91,14).
Причасний: В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, заступництвом чесних небесних сил безтілесних, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храмі св. і славного влкмч. Димитрія Мироточця якого сьогодні пам’ять торжественно звершуємо, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1553848551727002
о. Петро Фостик
