СОБОР ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ І СВ. ЙОСИФА ОБРУЧНИКА – Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай у Єгипет (Мт. 2, 13-23.) ЧАС ДВАНАДЦЯТИДНЕВ’Я. ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА СОБОРУ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ. ХРИСТОВЕ РІЗДВО І ГІДНІСТЬ БОГОМАТЕРИНСТВА.
У другий день Різдвяних свят ми вшановуємо опікунів Ісуса Христа: Його Матір – Пресвяту Богородицю і святого Йосифа – обручника Пречистої Діви Марії. Цим ми вшановуємо всю Пресвяту Родину – Ісуса з Марією і Йосифом, як досконалий приклад правдивої християнської родини. Вшанування Марії і Йосифа ще раз вказує на родинний характер таїнства Різдва Христового. Життя Марії і Йосифа є для нас чудовим прикладом того, як ми можемо і повинні будувати свій родинний зв’язок з Богом.
Дивлячись на приклад їхнього життя, можемо взяти для себе кілька важливих порад:
– шукаючи у житті щастя, миру і радості, ми повинні, як Марія і Йосиф, старатися пам’ятати про Божу присутність у своєму житті. Де б ми не були і що б не трапилося в житті, Христос завжди є з нами.
– будуючи своє земне і духовне життя разом з Богом, старатися виконувати передусім Божу волю, як надійний його фундамент.
– зв’язок з Богом потрібно будувати в дусі взаємної любові і служіння, щоб він був надійною основою життя, щоб любов зближала нас взаємно.
– відкритість і взаємне довір’я дають нам впевненість, силу легко подолати труднощі у дорозі до Бога, до щастя.
Дотримуючись цих умов, ми зможемо справді відчути себе дітьми Божими, близькими до Бога, Його доброти, а не рабами Божих законів і невільниками страху перед Божою справедливістю. Бо все, що траплялося у житті Пресвятої Родини, вони переживали разом, спільно ділили хвилини смутку і радості, прикрості і щастя.
Приклад життя Марії і Йосифа, їх тісний зв’язок любові з Ісусом, нехай допомагають нам ще більше відкритися на Бога, щоб ця відкритість зміцнила наше довір’я Божій любові, доброті і милосердю, зміцнювала відкритість і довір’я один до одного, була свідченням того, що ми справді відчуваємо себе Божими дітьми, членами Божої родини, дітьми Небесного Отця. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 2, 11–18.
Браття, той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому він не соромиться називати їх братами, коли каже: Я звіщу ім’я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.
І ще: Буду надіятись на нього.
Та: Ось я і діти, що Бог мені дав.
А що діти були учасниками тіла й крови, і він також взяв участь у тому, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві. Аджеж не від ангелів прийняв він на себе, а від потомства Авраама. Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу. Тому, отже, що він страждав і сам був випробуваний, він може помогти тим, що проходять через пробу.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 2, 13–23.
Як відійшли мудреці, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже: – Устань, візьми дитятко і його матір, і втікай у Єгипет, і пробудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити.
Вставши Йосиф, узяв уночі дитятко та його матір і пішов у Єгипет, де пробув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: з Єгипту я покликав мого сина.
Тоді Ірод, побачивши, що мудреці насміялись з нього, розлютився вельми й послав убити у Вифлеємі й по всій окрузі всіх дітей, що мали менше ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. Тоді збулось те, що сказав був пророк Єремія: В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання :то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає.
Як же вмер Ірод, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові в Єгипті і каже: – Встань, візьми дитятко та його матір і вернися в ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя дитятка.
Устав він, узяв дитятко та його матір і прийшов в ізраїльську землю, але почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, боявся іти туди.
Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься.
Собор Пресвятої Богородиці
За християнською традицією, наступного дня після великого свята завжди святкуємо пам’ять осіб, причетних до цього свята. По Різдві Господа нашого Ісуса Христа ми вшановуємо Пресвяту Богородицю. Хто, як не вона, була найбільше причетна до народження нашого Спасителя? Якби в час Благовіщення Богородиця не сказала «так», то що було б із людством тепер? Це годі собі уявити й усвідомити. Як одне «так» Богородиці перемінило весь світ! Здавалося б, це таке незначне й коротке слово, проте наскільки важливе й вчасне.
Так і в нашому житті – немає речей неважливих. У цьому світі важливе абсолютно все, усе глибоко пов’язане й випливає одне з одного. Наші вчинки, наші слова й навіть наші думки мають великий вплив на буття всесвіту. Кожен з нас або примножує добро в цьому світі, або примножує зло.
Богородиця через свій вчинок – одне «так» – стала учасницею спасення всього людства. І так само через нас, здавалося б, простих людей, Бог хоче робити великі діла.
Пресвята Богородиця і всі святі є для нас як прикладом, так і доказом того, що Бог може робити великі речі через тих, хто довіряє Йому.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Празник Христового Різдва показує величний Божий план відкуплення людського роду. Божий Син з безконечної любови до нас стає малою Дитиною. На свою Матір Він вибирає Пречисту Діву Марію. Завдяки Пресвятій Богородиці Божі плани могли стати дійсністю. Без неї не було б Христового Різдва, не було б відкуплення. Відомий церковний письменник о. М. Мешлер роздумуючи про таїнство Христового воплочення і роль в ньому Пречистої Діви Марії, вигукує: „О пречудне і взнесле створіння! В її руки і серце зложив Бог наше спасення! Без неї ми не мали б Ісуса, без неї ми не були б відкуплені. Вона дала свою згоду, і дала її свобідно з безграничної любови до нас… Безпосередній наслідок воплочення для Марії був такий, що вона справді стала Богородицею. Марія є дійсно Мати Божа якраз тому, що вона є Мати Христова” (Життя ГНІХ у розважаннях. Т. І, с. 72 і 79).
Східна Церква, маючи на увазі гідність богоматеринства, призначила другий день Христового Різдва на окреме звеличання гідности Пресвятої Богородиці.
ЧАС ДВАНАДЦЯТИДНЕВ’Я
Час від празника Христового Різдва до Богоявлення триває 12 днів, тому й має назву дванадцятиднев’я, по-грецьки додекамерон. Як колись, у давнину, празник Пасхи святкували цілий тиждень аж до Томиної неділі, так подібно і празник Христового Різдва тривав 12 днів аж до празника Богоявлення.
Святкування дванадцятиднев’я підтверджує Устав святого Сави Освяченого († 530), де сказано, що в той час „нема ані посту, — звідси наша загальниця, — ані коліноприклонень у церкві чи в келіях” . Кодекс цісаря Юстиніяна, виданий 535 року, поручає зберігати дванадцятиднев’я. Історик Георгій Кедрин (XII ст. ) опо¬відає про цісаря Юстиніяна, який проводив ці 12 празничних днів особливо побожно й роздавав щедру милостиню. Другий Синод у Турі, Франція, що відбувся 567 року, називає празничними всі дні від Різдва до Богоявлення. З колишнього дванадцятиднев’я в нашій Церкві залишилися ще два святкові дні: Собор Пресвятої Богородиці і святого первомученика Степана.
ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА СОБОРУ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Східна Церква традиційно після великого празника святкує пам’ять тих осіб, які виконували головну роль в подіях празника. У Христовому Різдві на першому місці коло Христа бачимо Пресвяту Богородицю. Тож уже в перших віках вірні разом збиралися наступного дня після Христового Різдва, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за те, що дала нам Спасителя та віддати їй почесть, як Божій Матері. Від того зібрання вірних і сам празник називають зібранням, Собором.
Годі означити, у котрому столітті празник Собору Пресвятої Богородиці ввійшов у загальну практику Церкви. Деякі святі Отці IV ст., як святий Амвросій, святий Августин, святий Епіфаній Кипрський і святий Йоан Золотоустий з нагоди празника Христового Різдва у своїх проповідях прославляють Пресвяту Богородицю. Можливо також, що якийсь час празник Собору і пам’ять святого первомученика Степана святкували в один день, бо щойно в VII ст. вшанування пам’яті святого Степана перенесено на третій день свят.
Натяк на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Христового Різдва знаходимо в 79 правилі Шостого Вселенського Собору, що відбувся в Константинополі 691 року. У той час подекуди був звичай, що другого дня після Різдва вірні обмінювалися печивом, нібито на честь болю Пречистої Діви Марії при народженні Ісуса Христа. Собор таку практику засуджує і забороняє. „Божественне з Діви народження, — каже Собор, — що було безсімейним, ми визнаємо за безболісне, і це проповідуємо всім вірним. Цим способом хочемо направити тих, що через незнання роблять щось невідповідне. Тому що деякі після святого Різдва Христа Бога нашого печуть печиво і дарують його один одному на честь мук при пологах Всенепорочної Діви Матері. Ми вважаємо, що вірні не повинні робити чогось такого. Бо не приносить чести Діві, коли її невимовне родження означують і представляють наче звичайне і властиве для нас родження, тому що вона понад усяке розуміння і вислів тілом породила невмістиме Слово. Отже, якщо це робитиме духовна особа, то її позбавлять сану, а мирянина відлучать”.
Навіть у нас, на Східній Україні, був колись такий звичай: по селах у день Собору жінки приносили до церкви пироги, бо вважали, що в той спосіб шанують Пресвяту Богородицю, як це прийнято щодо породіллі. Київський митрополит Михаїл Рагоза заборонив цю практику 1590 року.
ХРИСТОВЕ РІЗДВО І ГІДНІСТЬ БОГОМАТЕРИНСТВА
Христове воплочення наділило Пречисту Діву Марію найбільшою гідністю — бути Божою Матір’ю. Через народження Ісуса Христа вона стала справжньою Богородицею і не перестала бути Дівою. Ця гідність є джерелом усіх привілеїв і ласк для Богоматері.
Святий Єфрем Сирин († 373) — великий звеличник і почитатель Божої Матері у своїх різдвяних гимнах гарно оспівує таїнство воплочення, її дівицтво і богоматеринство.
„Ніхто не знає, — каже він, — як має назвати Твою Матір, о Господи! Назве її Дівицею, але ж вона має Дитину. Назве її Замужньою, але ж ніхто її не знав! Коли ж Твою Матір не можна збагнути, то хто в силі Тебе збагнути!” (Гимн, XI, 1). „Твоя Мати це чудо! Увійшов у неї Господь і став слугою. Увійшов Могучий словом і став німий. Увійшов Володар громів і Його голос замовк. Увійшов найвищий Пастир і став у ній ягнятком, яке з плачем вийшло на денне світло!” (Гимн XI, 6).
Святий Йоан Золотоустий у проповіді Про Святу Діву і Богородицю Марію, розмірковуючи про вибір її на Божу Матір, каже:”Нікого не можна знайти між людьми такого, як Богородиця Марія. Перейди, чоловіче, думкою всі створіння і поглянь, чи є що рівне або більше, як свята Богородиця Марія? Обійди землю, досліди море і повітря, переглянь думкою небо, подумай про всі невидимі сили, і скажи, чи є подібне чудо між усіма створіннями?… Того, що Його все створіння зі страхом і трепетом славило, то вона єдина дивно почала у свому лоні. Блаженні через неї жінки, бо жіночий рід уже більше не є під прокляттям. Вона зродила таку Дитину, задля котрої перевищила славою ангелів… Тому скажімо їй: Благословенна ти між жінками. Ти одна зцілила печаль Єви, ти одна втерла сльози плачучої. Ти одна принесла викуп світу, Тобі одній була повірена прецінна Перла, ти одна почала без похоти й родила без болів. Ти одна родила Емануїла по Його вподобанні” (Твори, Т. 8, с. 906-907).
Наша Церква в дні Собору Пресвятої Богородиці у своїх богослуженнях закликає вірних до прослави Богоматері:
„Прийдіть, і звеличаймо Матір Спасителя, — співаємо на хвалитних стихирах утрені, — яка і по Різдві залишилася Дівою. Радуйся, живий городе Царя й Бога, в якім Христос бувши, доконав спасення. З Гавриїлом вихваляймо і з пастухами прославляймо, кажучи: Богородице, моли з тебе воплоченого за наше спасення”.
Празник Собору має мало власної служби. Він має службу Христового Різдва. Менологій цісаря Василія згадує цього дня і про втечу Пресвятої Богородиці з Дитятком Ісусом до Єгипту. Святе Євангеліє цього дня також говорить про втечу до Єгипту.
Замойський і Львівський Синоди між празниками подають Собор Пресвятої Богородиці і святого Йосифа. Його пам’ять Східна Церква відзначає не разом зі Собором, а в неділю після Різдва разом з богоотцями царем Давидом і апостолом Яковом, братом Господнім. На неділю після Різдва о. Ісидор Дольницький уклав гарну службу на честь святого Йосифа Обручника. А про службу Собору у Типіку він каже: „Святий Йосиф не має нічого в богослуженні, крім одного тропаря й кондака, і це тільки в наших часословах і служебниках” (с. 196).
Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. – Львів: Свічадо, 2004
СОБОР ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ. СВЯТОГО ЙОСИФА ОБРУЧНИКА
Свята Церква закликає нас нині віддати честь і поклін Пренепорочній, Пресвятій Діві Марії – Матері Христа Спасителя. Не людським язиком оспівати Її славу. Не людському перу описати її силу, Її могутність. Там, в убогому вертепі, перед Нею святе Дитя, а Вона – Його Матір, Матір самого Бога. Вона повиває святе Дитя пеленами і кладе на сіні. “О Маріє, – каже святий Вернард, – поклади святе Дитя у ясла, повий Його пеленами; пелени мого Спасителя мені цінніші, як усяка суєта, а ті ясла мені дорожчі, як золотом і бісером прикрашений царський престол!”
Першою молитвою, якою земля привітала Христа Спасителя, була молитва Пресвятої Богородиці. Тою молитвою Мати Христова просила, без сумніву, і за цей грішний рід людський, який знайшов у Ній свій покров і єдину надію. Скільки слабких сил наших, стільки старалися ми у кожному відповідному місці цієї книги воздати славу Пренепорочній Діві і Матері Божій та приводити до Неї всіх, бо Вона є джерелом ласки, джерелом життя й утіхи, надією на спасіння. І нині лиш одне можемо сказати: спішімо до Пресвятої Богородиці! Ідім до Неї з плачем, але й з упованням. Ми – Її діти, Її серце сповнене любови до нас, те серце, яке проштрикнуло сім мечів. Минає день, минає життя. Зайде і наше сонце, “прийде година, для всіх єдина”, коли на смертному ложі представиться нам усе інакше. А тоді, хто за нас заступиться, як не Богородиця. Хто оборонить, як не Мати?
А нині прославляймо і величаймо Її славу та Її гідність; Вона сповнена благодаті, Вона пестить і плекає на руках свого Сина, Вона голубить Його, Вона найближча до Бога, Вона годує Його. Припадімо до тих ясел своїм духом, а хоч грішні ми, хоч осквернені і негідні, та нині Вона радо і ще ревніше заступиться за нас, Вона випросить нам помилування і прощення провин, якщо хочемо щиро покаятися у наших гріхах.
Нині свята Церква також вшановує пам’ять утечі Пресвятої Богородиці з Дитям Ісусом і зі святим Йосифом до Єгипту. “Якже вони вирушили в дорогу, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб Його вбити». Вставши Йосиф, узяв уночі Дитятко та Його матір і пішов у Єгипет, де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: «З Єгипту я покликав мого Сина». Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає». Якже вмер Ірод, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові в Єгипті і каже: «Встань, візьми Дитятко та Його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя Дитятка». Устав він, узяв Дитятко та Його матір і прийшов в Ізраїльську землю, але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься” (Мт. 2, 13-23).
У передмісті Геліополісу (сьогодні Каїр) Пресвята Родина, згідно з переданням, мешкала аж до свого повернення до Назарету. Той побут Божого Дитяти не залишився для Єгипту без наслідків. “Був він, – як каже святий Йоан Золотоустий, – посівом тої святости, яка тут пізніше зацвіла. Єгипет був ревніший у служінні Богові, ніж Палестина. Якщо сьогодні пройдете пустелею Єгипту (йдеться про часи, коли жив Йоан Золотоустий), то знайдете там 600 ангельських хорів в людських тілах (автор має на увазі велике число монахів, що провадять ангельське життя), знайдете множество мучеників і Богу посвячених дівиць, побачите, що насильна влада диявола там є подолана, диявольські забобони викоренені, а найпіднесеніші чесноти прикрашають не лишень мужів, але й жінок, які, подібно до мужів, з невимовною сміливістю борються проти диявола і проти нападів цілого пекла.
Уже через кілька місяців від страшної хвороби загинув Ірод. Він у невимовних муках закінчив грішне життя. Терплячи нужду і долаючи небезпеки, Пресвята Родина повертається з чужого краю. “І за що Пречиста Діва терпить усі ці прикрощі і нужду, – питає святий Йоан Золотоустий, – чи за те, що породила Спасителя світа? Тож і ми не будьмо малодушні, якщо гонять і переслідують нас за те, що ми сповнили свій обов’язок. Бо ж приклад Пресвятої Богородиці наочно вчить нас, що страждання є невід’ємними товаришами всякої чесноти”.
Про дитинство Христа Спасителя святе Євангеліє каже дуже стисло: “Хлоп’я ж росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на Ньому. Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж Його про те не знали. Гадаючи, що Він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали Його шукати між родичами та знайомими, а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там Його шукати. Через три дні знайшли Його у храмі, як Він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. Усі ті, що Його слухали, чудувались його розумові й відповідям. Побачивши Його, вони були здивовані, й сказала Йому Його мати: «Дитино, чому Ти це так зробив нам? Ось батько Твій і я, боліючи, Тебе шукали». Він же відповів їм: «Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?» Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм. І Він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати Його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей” (Лк. 2, 40-52).
Про подальше життя Христа Спасителя, аж до хвилі Його прилюдного виступу, Євангелія нічого не згадують. На тридцятому році життя Христос Спаситель почав навчати і проповідувати, тривало це три з половиною роки, аж до тої миті, коли свою науку Він запечатав смертю на хресті.
Тропар:
Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.
Кондак:
Раніш зірниці від Отця без матері роджений* – на землі без отця днесь воплотився з Тебе.* Тим-то звізда благовістує волхвам,* ангели ж із пастирями оспівують несказанне різдво Твоє, Благодатная.
У той самий день
Святого Йосифа Обручника
Святий Йосиф був чоловіком Пречистої Діви та опікуном Ісуса Христа; на нього сплила отцівська влада над Бого-Чоловіком. Бо як Чоловік Христос Спаситель нічим не хотів відрізнятися від інших людей, нічим, окрім святости. Він корився владі Матері та опікуна, якого, за прийнятим звичаєм, називав батьком. А якщо Господь Бог прикрасив і збагатив усякими чеснотами ту, яка мала бути і була Матір’ю Його Сина, то, звісно, й опікуна для Нього вибрав мужа найгіднішого і подав йому доброту й усяку чесноту, що відповідала тій великій гідності.
Святе Письмо називає Йосифа “праведним”. “Йосиф, її чоловік, бувши праведний…” (Мт. 1, 19). Коротке слово, але у ньому міститься все, бо ж сповнений чесноти мав бути той, кого Дух Святий називає праведним. Присутність Бога освячує людину. Хто серцем, молитвою завжди прибігає до Ісуса, той постійно поступає у доброму. А що сказати про святого Йосифа, який був найближче до Христа Спасителя, який пестив Його своїми руками і якого сам Ісус назвав батьком? “Чейже цього титулу «батько» не удостоївся ані ангел, ані святий у небі, лишень один Йосиф був так названий” (св. Василій Великий). “Поміж небесними ликами не було нікого, хто смів би Ісуса Христа називати Сином, міг це робити лишень святий Йосиф” (св. Кипріян). “А вже з самої тої гідности зрозуміло, яким чоловіком був святий Йосиф” (св. Вернард).
І справді “святий Йосиф заслуговував називатися батьком Ісуса” (св. Єронім), бо “Бог дав йому батьківську любов, турботливість і повагу” (св. Йоан Дамаскин). А якщо після Пречистої Діви Йосиф був найближчий Божому Синові, то і нині він є близько до Його престолу. Пізнаймо, як велика мусить бути його слава і як багато значить його молитва, прохання і покров. Тут, на землі, Христос був йому слухняний, і нині у небі немає прохання, в якому Він відмовив би своєму опікунові.
Святий Йосиф походив з роду Давида. Йосиф є сином Давида не лишень з походження по плоті, але також з наслідування віри і чеснот. Був він чоловіком бідним, теслею, трудом рук заробляв на хліб насущний. Згідно з переданням, святий Йосиф помер ще поки Христос Спаситель розпочав свою прилюдну діяльність, а помер у пізній старості, бо мав уже сто двадцять літ, і був похований у долині Йосафата, поблизу Єрусалиму.
“Свята Церква вірує, що не лишень Богородиця, але і названий батько, опікун Ісуса Христа, зберігав дівицтво усе своє життя” (св. Петро Дамаскин). “Я думаю, що святий Йосиф був найчистіший у дівицтві, найглибший у смиренні, найгарячіший у любові, найревніший у розважанні і що таким він залишається, допомагаючи нам” (св. Вернард). “Йосиф має з Пречистою Дівою, обручницею своєю, спільність дівицтва” (св. Августин). Святий Йосиф є взірцем і образом найліпшого батька родини, мужа й опікуна, взірцем глибокого смирення і послуху Божим наказам.
А свята Церква має у ньому найліпшого заступника і покровителя. Папа Пій IX (1846-1878) на прохання єпископів усього світу оголосив святого Йосифа (8 грудня 1870 р.) покровителем Христової Церкви, а папа Лев ХШ (1878-1903) у своєму посланні від 15 серпня 1887 р. призначив місяць жовтень для особливого почитання святого Йосифа. Є він також покровителем усіх вмираючих, до нього ми повинні звертати всі свої молитви, його повинні ми просити, щоб у годину смерти він заступився за нас, був поряд з нами і дозволив нам побороти всі спокуси, якими диявол спокушатиме нас в останню хвилину нашого життя. На іконах бачимо святого Йосифа з палицею Аарона, що розпустилася цвітом. Це є знаком його невинности і чесноти, а також пригадуванням, що Пречиста Діва, яка через подружжя була довірена його побожній опіці, є тим жезлом, про який говорить пророк Ісая: “І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння” (Іс. 11, 1).
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Прийдіть і радіймо з Господом,* розповідаючи про оце таїнство:* перегороду від раю знищено, вогняний меч зникає,* херувим відступає від дерева життя* і ми, прогнані з раю задля непослуху, причащаємося райської поживи.* Незмінний образ Отця і відблиск його істоти приймає вигляд слуги;* прийшовши від пречистої матері, він не зазнав жодної зміни.* Бувши правдивим Богом, він зостався тим, чим був,* і приймає те, чим не був, ставши людиною заради чоловіколюб’я.* Тому до нього закличмо:* Народжений з Діви, Боже, помилуй нас!
Коли Господь Ісус народився від святої Діви,* усі просвітилися:* пастухи пригравали, мудреці поклонялися, ангели співали,* Ірод же затривожився, бо появився в тілі Бог,* Спаситель душ наших.
Царство твоє, Христе Боже, царство всіх віків,* влада ж твоя від роду до роду,* бо ти прийняв тіло від Святого Духа* і став людиною від Вседіви Марії.* Світлим розсвітом став нам твій прихід, Христе Боже* – світло від світла, сяйво Отця.* Ти просвітив усе створіння і все живуче прославляє тебе,* бо ти − образ слави Отця,* ти той, хто був і завжди є, і засяяв нам від Діви.* Боже, помилуй нас!
Чим тобі, Христе, віддячимось за те,* що ти задля нас з’явився на землі як людина?* Кожне бо створіння, що тобою постало, воздає тобі подяку:* ангели − співання, небо − зорю,* мудреці –дари, пастухи − сповіщення чуда,* земля – вертеп, пустеля – ясла, а ми – Матір-Діву.* Споконвічний Боже, помилуй нас!
Мудреці, перські царі,* пізнавши відкрито небесного Царя, що на землі народився,* ведені ясною зорею, прийшли у Вифлеєм,* несучи добірні дари: золото, ладан і миро;* побачивши, що у вертепі лежить немовля,* йому вони, впавши ниць, поклонилися.
Отець змилувався, і Слово тілом стало,* а Діва народила Бога, що став людиною.* Зоря сповіщає, мудреці поклоняються,* пастухи дивуються, створіння ж радується.
Слава на висотах Богові і на землі мир!* Сьогодні Вифлеєм приймає того, хто повсякчас сидить з Отцем;* сьогодні ангели народжене Дитятко, як Бога, прославляють:* Слава во вишніх Богу,* і на землі мир, в людях благовоління!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар празника, глас 4:
Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.
Слава, і нині: Кондак, глас 6:
Раніш зірниці від Отця без матері роджений* – на землі без отця днесь воплотився з Тебе.* Тим-то звізда благовістує волхвам,* ангели ж із пастирями оспівують несказанне різдво Твоє, Благодатная.
Замість Достойно:
Величай, душе моя, чеснішу і славнішу від горних воїнств – Діву пречисту, Богородицю.
І ірмос, глас 1: Любе то нам, бо безпечне від страху, вигідне мовчання; з любови же, Діво, прясти пісні, милозвучно складені, не легко є. Але, о, Мати, силу, як Ти зволиш, подай.
о. Петро Фостик
