Притча про багача і Лазаря читається у нашій традиції у наступну неділю після притчі про сіяча. Вона є для нас прикладом важливості Божого Слова у житті людини і екзаменом нашого вміння слухати науку, голос Ісуса Христа і вірно виконувати її у житті, та показує наслідки байдужості до Божого слова – терпіння в аді. В образі багача притча нагадує землю при дорозі, на яку впало зерно – стан закам’янілого серця, яке нікого не зауважує, не чує, не відчуває стану, потреб ближніх. Стан багача в аді показує, на скільки важливим є уважно і відповідально ставитися до науки Ісуса, до виконання християнських обов’язків.
Розповівши притчу про багача і Лазаря, Ісус хоче показати, що Він поважно сприймає нас, як він справді переживає за наше освячення і спасіння. Це почуття відповідальності Христос хоче вкласти в наше серце, щоб ми поважно ставилися до свого життя і спасіння, поважно сприймали Бога. Долею багача і Лазаря Христос вказує на ще одну важливу річ: хто поважно сприймає Бога, старанно виконує Божу науку, той запевнює собі Боже благословення у житті і вічне щастя в небі, а хто легковажить Божою наукою, той сам засуджує себе на вічні муки в аді.
Життя людей у сучасному світі називають ерою споживання. Світ старається різними способами зосередити увагу людини на собі. Він ставить людину в центрі уваги і все спрямовує для задоволення її потреб, кажучи: ти найважливіший, все для тебе. Він впливає на людей рекламою швидких успіхів, становищем у житті, вишуканою їжею, модним одягом, красою, вигідним житлом, чудодійними ліками і т.д.
Сьогоднішня притча ставить нам запитання: що не дає мені мати користь з духовного життя, отримувати допомогу від Бога.
Гляньмо на спосіб життя багатого чоловіка. Багач постійно веселився – у нього були друзі, пожива і це становило основу його життя. Це показує також наше життєве становище, що основа нашого життя складається у великій мірі з відносин з іншими особами і матеріальних речей. Тому в труднощах, терпіннях у нас є сумніви щодо Бога, його допомоги, ролі Бога в моєму житті – що він може дати мені, якщо людині треба самій багато і тяжко працювати, вирішувати проблеми, щоб забезпечити собі нормальне життя.
Постійна праця, дбання про вигідне життя відвертає увагу людини від Бога, так що вона забуває про Нього, не має часу для Нього, для духовних речей, думати про свою душу і життя вічне. Різні життєві клопоти, турбота про власне життя чинять людей глухими на Божий голос, сліпими до дій Бога, затверділим, нечутливим їхнє серце до потреб ближніх. Коли особа не має часу для Бога, то й немає вміння розпізнати Божу допомогу у житті.
Дійсність показує часто протилежне, що навіть найбільші старання не в силі визволити людину з важкої хвороби, зупинити конфлікт, захистити від різних нещасть. А це відкриває нам правду, що навіть найбільші людські досягнення мають свої межі, і приходить момент, коли людина змушена звертатися по допомогу до інших досконаліших середників, зокрема до Господа Бога. І тут справджуються слова Христа: „Без мене ж ви нічого чинити не можете ” (Ів. 15, 5), „Все можливе тому, хто вірує” (Мк. 9, 23).
Один багатий господар переслав до редакції місцевого часопису листа до читачів, у якому пише: „Цього року я зробив дуже цікаве дослідження. Навесні сіяв я кожної неділі, замість того, щоб йти до Церкви. Влітку я працював у полі кожної неділі й тепер, восени, я збирав урожай кожної неділі. Мій урожай є набагато кращий і більший, ніж у сусідів, які у будні працювали, а в неділю йшли на Службу Божу. Що ви на це скажете?” На ці слова редактор дописав до листа: „Бог не завжди у жовтні робить із нами свої порахунки”…
Якщо Бог не посилає людині покути за її гріхи тут на землі, то це не означає, що Божа справедливість не існує. Людина зустріне Божу справедливість, коли стане перед Ним на суд у вічності.
Роздумуючи над значенням притчі про багача і її духовною користю для нас, варто запитати себе: до яких слів з почутих наук Христа я прислухався, застосував у житті і з їх допомогою звільнився від певного гріха, здобув якусь чесноту, що захистить мене від пекла.
Важливість Божого слова для мене свідчить про важливість самого Бога у моєму житті. Боже слово нерозривно зв’язане з особою самого Бога. Ставлення людини до Божої науки – уважне чи недбайливе, свідчить про її ставлення до самого Бога – з повагою, чи легковажно. І навпаки, хто щиро любить і поважає Бога, той з повагою ставиться до слів його науки.
Кожним словом своєї науки Ісус Христос старається показати, засвідчити свою турботу про наше життя, що Він хоче бути близькою особою для нас.
„Я вас більше не називатиму слугами: слуга бо не відає, що його пан робить. Я вас зву друзями, бо я об’явив вам усе, що чув від Отця мого” (Ів. 15, 15).
Слова сьогоднішньої притчі очікують від нас також відповіді на ще одне запитання: ким для мене є Христос, як особа, що мене зв’язує з особою Христа особисто, а також в особі ближніх, яку роль Він відіграє у моєму житті, на скільки Він є близьким для мене. До близької особи завжди ставляться з пошаною і довірою. А хто найбільшу довіру до себе може зродити в нас, як не Христос, який з любові страждав і помер, щоб ми були щасливі.
Другою ознакою важливості Христа для нас є наше ставлення до ближніх. Знаком допомоги від Бога, його ласки є наші ближні в різних потребах: самотні, голодні, хворі. Вони є голосом Бога, зверненим до нас. Через них Господь хоче наставити нас на добру дорогу, яка впевнено веде до неба.
Коли Ісус одного разу навчав, то сказав такі слова: „Блаженні ті, що слухають слово Боже і зберігають його” (Лк. 11, 28). Силою слова Ісус Христос оздоровляв хворих, воскрешав померлих, втихомирював морські хвилі. Боже Слово має силу захистити нас від всякого зла і нещастя і надійно попровадити дорогами життя до дому Отця. „Хто слухає моє слово й вірує в того, хто мене послав, живе життям вічним” (Ів. 5, 24). Хто вірить і довіряє Божій науці, того Христос силою свого слова переведе із життя дочасного до життя вічного і назавжди оселить в Небесних оселях. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
РЯД.: АПОСТОЛ: ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ 6, 11-18.
Браття, гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. Ті, що хочуть похвалятися, що вони гарні тілом, силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. Бо навіть обрізані, не зберігають закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий і я – світові; бо ні обрізання, ні необрізання є чимсь, але нове сотворіння. На всіх тих, що ходитимуть за цим правилом, мир і милосердя на них і на Ізраїля Божого.
А втім, віднині нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати. Амінь.
ВЛКМЧ.: АПОСТОЛ: ДО ТИМОТЕЯ ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Сину Тимотею, зміцнюйся у благодаті, що в Христі Ісусі. Що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні й інших навчити. Перенось, отже, зо мною труди як добрий воїн Христа Ісуса. Ніякий вояк не встряває у справи життя цього, як хоче догодити тому, хто його найняв на службу. І коли хто бореться, не отримує вінка, як не бореться згідно з правилами. Хліборобові, що працює, належиться перша частка у плодах. Зрозумій, що кажу, і Господь дасть тобі розуміння у всьому.
Пам’ятай про Ісуса Христа, що воскрес із мертвих, з роду Давида, згідно з моїм євангелієм, за яке я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Але слова Божого зв’язати не можна. Тому все терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасіння, що в Христі Ісусі, з вічною славою.
РЯД.: ЄВАНГЕЛІЄ: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 16, 19-31.
Сказав Господь притчу оцю: Був один багатий чоловік, що одягавсь у кармазин та вісон і бенкетував щодня розкішно. Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротах, увесь у струпах; він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу, і пси приходили й лизали його рани. Та сталося: помер убогий, і ангели понесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали. В аді, терплячи тяжкі муки, він підвів очі й побачив здалека Авраама та Лазара на його лоні і закричав уголос: – Отче Аврааме, змилуйся надо мною, пошли Лазара, нехай умочить у воду кінець пальця й закропить язик мій, бо я мучусь в цім полум’ї!
Авраам же промовив: – Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього, між нами й вами вирита велика пропасть, і ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть, ані звідти до нас не переходять.
Сказав багатий: – Отче, благаю тебе, пошли його в дім батька мого: я маю п’ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони не прийшли на це місце муки.
Авраам мовив: – Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають.
Той відповів: – Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються. Авраам відізвавсь до нього: – Як вони не слухають Мойсея і пророків, хоча б і хто воскрес з мертвих, не повірять.
ВЛКМЧ.: ЄВАНГЕЛІЄ: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 15, 17 – 16, 2.
Сказав Господь своїм учням:
Це вам заповідаю: щоб ви любили один одного.
Вас ненавидить світ – знайте, що він мене перше, ніж вас, ненавидів. Як би ви були від світу, світ своє любив би. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, тому світ вас ненавидить. Згадайте слово, що я був сказав вам: слуга не більший від пана свого. Якщо переслідували мене, переслідуватимуть і вас; і якщо слово моє зберігали, зберігатимуть і ваше. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. Якби я не прийшов був і не говорив до них, гріха не мали б. Але тепер вони виправдання за їхній гріх не мають. Хто ненавидить мене, і Отця мого ненавидить. Якби я не чинив був серед них діл, яких ніхто інший не чинив, гріха не мали б. Тепер же й бачили й зненавиділи – і мене й Отця мого. Але щоб здійснилося слово, що написане в законі їхньому: ненавиділи вони мене без причини. Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, він свідчитиме про мене. Та й ви свідчитимете, бо ви зо мною від початку.
Сказав я вам те, щоб ви не зневірилися. Вас виключать із синагог, і настане година, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові.
Гл. 6, 11-18 «Мене ж не доведи, Боже, чимось хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа»
Коли дивитися на тогочасний світ, хрест – місце ганьби, місце смерті злочинців, до яких був зарахований також Ісус Христос. Ніколи в нашому житті ми не надаємо аж великої пошани місцю, де загинула наша близька, рідна, важлива для нас людина. Це місце для нас – місце втрати, смерті.
Хрест – це теж місце смерті. Але не тільки людської смерті, а й перемоги життя над смертю. Це місце, де Ісус Христос обдаровує нас життям вічним. Це місце смерті Ісуса Христа, і місце народження нас до життя вічного.
Саме тому апостол каже, що він буде хвалитися хрестом як місцем, де він стає учасником Царства Небесного.
Хай Господь дасть нам мудрість поцінувати хрест Господній як місце нашого освячення і спасення!
Лк. 16, 19-31. «Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять».
У притчі про вбогого та багача бачимо, що Лазар, який на землі перетерпів невигоди й труднощі, удостоюється радості у вічності, а багач, який уже мав свою радість і своє щастя на землі, у вічності отримує терпіння. Коли ж багач розуміє всю незворотність своєї ситуації і просить можливості попередити своїх рідних, щоб інакше жили на землі, то на це чує відповідь. «Навіть якби хто з мертвих воскрес – не повірять».
Господь завжди промовляє до нас. У кожній ситуації нашого життя Бог хоче щось нам сказати. Чи це хвороби, чи невдачі, чи якість труднощі та непорозуміння – через них Бог промовляє до нас, на щось хоче звернути увагу. Маємо чувати й бути уважними до всіх ситуацій і подій, які з нами трапляються: що Бог прагне промовити всім цим?
Бог, який є любов’ю, завжди має що нам сказати!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Роздуми о. д-ра Мирослава Думича на 22-гу неділю по Зісланні Святого Духа (Лк. 16, 19-31) –
† СВЯТОГО І СЛАВНОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДИМИТРІЯ МИРОТОЧЦЯ
Святий Димитрій народився в македонському місті Солуні, де його батько був начальником міста і тайним християнином. Побожні батьки побожно виховали й свого сина, а вмираючи, залишили йому не тільки маєток, але й інший, набагато цінніший скарб – глибоко вкорінену в серці святу віру. Імператор Максиміян довірив молодому, але хороброму і мудрому Димитрієві уряд, який виконував його батько, і наказав йому переслідувати й мучити християн. Однак дуже скоро імператорові донесли, що Димитрій не тільки не переслідує християн, але й сам прилюдно визнає християнську віру та інших до неї навертає. Імператор, повертаючись з війни, зумисне увійшов до Солуня, щоб цю справу дослідити.
Святий Димитрій був уже готовий до мук; він попросив свого вірного слугу Лупу, щоб після його смерти усе майно він роздав убогим. А сам, ставши перед царем, визнав, що він християнин, і жодна сила не змусить його зректися Христа Спасителя. Імператор велів кинути його до в’язниці, де святий перебував у молитві і де, згідно з переданням, удостоївся бачити ангела небесного, який скріпив його й утішив надією скорої мученицької смерти.
Імператор Максиміян влаштував для свого війська і для мешканців Солуня видовище: християни мусили боротися з одним дуже могутнім велетнем на ім’я Лий, якого імператор возив зі собою. Був той Лий такий сильний, що ніхто не міг його побороти, він кожного підносив угору й кидав на гострі списи, що стирчали з землі. Так гинули християни, а безсердечні погани втішалися їх смертю.
Був у Солуні один юнак на ім’я Нестор, християнин, слабкий тілом, але сильний вірою. Він поспішив до в’язниці, де сидів Димитрій, і попросив у нього благословення на двобій із Лиєм. Святий Димитрій, після спільної молитви, поблагословив Нестора і сказав йому пророчим духом, що Лия він поборе, а потім постраждає за Христа. Пішов Нестор туди, де відбувалося поганське видовище, і став проти Лия. Засміялися усі, починаючи від царя, що слабосилий юнак поривається на такого велетня. Тоді Нестор сказав їм, що він є християнином і уповає на поміч Ісуса, Спасителя свого. Лий кинувся на нього, і всі чекали, коли Нестор упаде на списи, натомість він сам ухопив велетня, підніс його над головою і з розмаху кинув об землю. Упав Лий на гострі списи, бризнула його кров, а всі, що це бачили, вголос стали величати: “Великий є Бог християнський”.
Розлючений цар наказав стяти Нестора мечем, і так мученик Христовий віддав свою душу за Христа. А коли всі дізналися, що на славний подвиг Нестора благословив Димитрій, тоді імператор, аби відімстити за смерть Лия, наказав воїнам вдертися до в’язниці і списами вбити святого Димитрія. Сталося це 26 жовтня 306 р. Тіло святого мученика поховали християни. Його вірний слуга Лупа взяв плащі й перстені святого Димитрія і, торкаючись ними хворих, їх оздоровляв і проганяв бісів. Коли про це довідався мучитель, то наказав стяти Лупу мечем, і так прибуло небу на одного святого мученика більше.
А коли прийшла свобода, коли свята віра стала всюди ширитися, тоді над гробом святого Димитрія постала церква, до якої горнулися хворі зі всіх сторін, бо як не можна полічити зірок на небі, так не можна порахувати всіх чудес, які діялися при мощах святого великомученика. Леонтій, вельможа з Ілирії, оздоровлений біля гробу святого Димитрія, звів замість первісної церкви другу, величнішу і прекраснішу. Під час будови було знайдено мощі святого Димитрія, цілком свіжі і цілі, а з них витікало пахуче миро. Мощі святого великомученика поклали в золотоковану домовину, а Бог прославив їх ще численнішими чудами. І так, у найтяжчих скорботах солуняни шукали допомоги у святого Димитрія і ніколи не розчаровувалися. Він своїми молитвами врятував місто від страшної пошесті, він захистив його від ворожого поганського набігу, він звільнив багатьох невільників. Коли в Солуні настав страшний голод, то святий Димитрій явився на морі корабельникам, що везли збіжжя, і велів їм повернути й плисти до Солуня, що вони й зробили.
На Русі з найдавніших часів, коли наші предки прийняли святу віру, святий Димитрій завжди був у великому почитанні. А початок цьому поклала облога Царгорода князем Олегом. Літописець Нестор пише, що коли руські війська зламали грецьку силу, то греки перелякалися і казали, що це не Олег, а святий Димитрій, посланий Богом. А потім, коли віра Христова, як сонце ясне осяяла святу Русь, тоді князі, їхні дружини і всі вірні віддавали себе під опіку святого Димитрія. Так, свідчить літопис, 1198 р. великому князеві Всеволоду Юрієвичу Володимирському привезли з Солуня ікону святого Димитрія. Та ікона (згідно з переданням) була написана на дошці з первісної домовини святого великомученика. Вона у великій почесті зберігалася у Володимирі, а згодом у Москві. У нас дуже багато церков зведено на честь святого Димитрія, і віками Русь почитатиме великого і святого мученика, який молиться за нас до Бога і випрошує нам ліпшої долі.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає„. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Ти, славний великомученику Димитрію,* – повсякчасне світло твоїй вітчизні,* бо невпинно захищаєш її від ворожого нападу* і визволяєш від бід та всякої напасти.* Тому, Блаженний, вона святкує твою щорічну пам’ять* та з вірою і любов’ю хвалить Господа, який тебе прославив.
Ти, святий Димитрію,* мученику і страстотерпцю Христовий,* як сонце опромінюєш світ чудесами,* тож у твій пам’ятний день, Блаженний, всі ми ними втішаємося* та з вірою вшановуємо їх велич.* Маючи, отже, сміливість до Господа,* молися, щоб спасти від погибелі й скорботи душі наші.
Списами, страстотерпцю Димитрію,* пробили твої груди за Христа,* якому на хресті прокололи бік.* Ти бо полюбив його рани,* даючи всім непереможне свідчення своєї віри.* Тому й гнобитель твій, Великомученику,* був подоланий, прийнявши свідчення твого ісповідництва,* Страстотерпцю Христовий.
Сьогодні скликає нас всесвітнє торжество Страстотерпця.* Нумо, прийдіть усі вірні і світло святкуймо його пам’ять, кажучи:* Радуйся, бо ти вірою роздер ризу нечестя,* огорнувши себе духом мужности!* Радуйся, бо ти, даною тобі єдиним Богом кріпкістю,* знищив ворожі затії!* Радуйся, бо ти ранами свого тіла* унаочнив нам блаженні Христові страждання!* Умолюй його ти, мучеників славо, Димитрію,* щоб визволитись нам від видимих і невидимих ворогів* та щоб спаслися душі наші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 5:
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресенням своїм.
І великомученикові, глас 3:
Як великого поборника в бідах знайшла Тебе вселенна, страстотерпче;* ти перемагаєш народи, бо, як скинув ти Лієву гординю* і на подвиг сміливим учинив ти Нестора,* так, святий Димитріє, молися Христу Богу,* дарувати нам велику милість.
Кондак воскресний, глас 5:
До аду, Спасе мій, зійшов Ти* і врата сокрушив Ти як всесильний,* умерлих як Творець воскресив з собою* і смерти жало сокрушив Ти,* і Адам від клятви ізбавився, Чоловіколюбче.* Тому і всі зовемо: Спаси нас, Господи.
Слава: Кондак великомученикові, глас 2:
Крови Твоєї струями, Димитріє, Бог Церкву обагрив,* давши тобі кріпость непобідиму і зберігаючи град твій непошкодженим,* бо ти – його твердиня.
I нині: Богородичний, глас 2:
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив той,* хто вселився в утробу приснодівственну.
о. Петро Фостик
