На дорозі до Капернауму зустріли Ісуса два сліпці й ішли за ним, кличучи:
„Змилосердись над нами Сину Давидiв” (Мт 9,27).
Тому що сліпота це дуже важкий хрест, особливо сліпота від уродження, тi два сліпці були дійсно гiднi милосердя. Ми, що маємо здорові очі, не можемо навіть уявити собі того страждання, що його переносять сліпці. Все їхнє життя проходить у темряві, якої не розяснює навіть найменший промінчик сонця. Темрява – це, за словами самого Христа Господа, в одною з кар пекла, що вічно мучитиме грішників. Так бо каже Спаситель:
„а сини Царства будуть вкинені у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів” (Мт 8,42).
Призадумаймось на одну мить над терпіннями сліпої людини. Вона охоплена темрявою усе своє життя, і навiть не має уявлення, що це в світло чи сонце. Вона не знав краси місячної літньої ночі, нi небозводу засіяного безліччю мерехтливих зірок. Сліпа людина не може собі уявити, що це в барва та колір, що це е гра прерізних барв та їхніх відтінків. Їй чужими є вiддаль, яку розумiв кожний зрячий чоловік, або краса різних предметів, рослин, квітів чи звірят, птаства чи риб. Тому що небозвід, зорі, місяць чи сонце е поза спромогою його сприймання, він про них навiть уявлення не може мати.
Сліпий чоловік це дійсно нещасна істота, бо він не може пізнати и оцінити краси довколишнього світу. Йому незнані обличчя його батьків чи рідних, приятелів чи сусідів. Для нього люди чи предмети це лише сума сприймань його дотику, тобто шорстких чи гладких площин, гостро-гранних чи округлих, теплих чи холодних; а ті не можуть віддати йому краси предметів тварин чи людей. Сліпий чоловік не може легко и без труду порушуватись, тому що йому невиднi тi всi перешкоди, які сто ять на його дорозі; тому й не диво, що він дуже легко може спотикнувшись на них зранити себе, а то й навіть забитись. Так то дійсно правда; сліпий чоловік – це нещасна істота, яка потребує помочі, піклування добрих людей, щоб могти жити в цьому світі.
З другого ж боку, щасливими є ті люди, яких Господь обдарував здоровими очима, добрим змислом зору. Їм бо в доступною краса, могутність і велич цього зовнішнього світу, що до певною міри вiдзеркалює безмежну красу, всемогутність Творця й обявляє людям незглибиму мудрість Божої Iстоти, яка з нічого той пречудний світ привела до існування, до життя. Господь обдарував нас зором, щоб ми могли подивляти діло Його Божих рук – оцей видимий всесвіт і, за його допомогою до ходити до пізнання Творця всього, що існує, тобто до пізнання його, нашого Бога й нашого небесного Отця. Але поза цим видимим, пречудним світом існує ще невидимий, духовий світ, а його дав нам Господь пізнати за посередництвом очей нашої душі, що ним с наше сумління. Як очі тіла допомагають нам пізнати красу світу змислового, так і сумління допомагає нам пізнавати красу чеснот, добрих діл, тобто надприродний, духовний світ. Воно дав нам змогу бачити дорогу, яка веде до Бога, до нашої остаточноï мети, воднораз же вказує на перешкоди, які доводиться нам на тій дорозі до Бога зустрічати. Наше сумління, порівнюючи Божі заповіді й нашу поведінку супроти Бога, негайно повідомляє нас, чи ми поводимось як повинні, чи може прогрішуємось й отак сходимо на манiвцi. Бо Господь Бог дав нам своï заповіді на те, щоб нас провадили упевнено й безпечно до Нього. Подібно и Церква свята, Божа заступниця тут, на землі, дав нам свої приписи, тобто церковні заповiдi, а крiм того Христові поради й ними також помагав нам триматися властиво дороги й уникати всіх стежок, якi нас вiд Бога відводять. Щось подібно, як наші очi тiла вміють читати дороговкази і завдяки їм непомильно прямувати до місця, яке ми собі намітили; так само й наша совість уме читати ті дороговкази Божі й церковні й за їхньою допомогою дійти до нашої остаточної мети – до Бога.
Так воно є, наша совість чи сумління в нашим провідником, що його нам Господь Творець призначив у нашій туземній мандрівці й коли ми беззастережно віддамося її проводові, ми напевно не поблудимо, але дійдемо до Бога й нашого вічного щастя. Крім того наша совість знає різні перешкоди, які стоять на нашій дорозі. Вона з попереднього досвіду знак також, як їх уникати і як із покус робити засоби набування більших заслуг перед Господом. Перед спокусами вона звичайно остеpiгає нас, вказуючи, яким лихом для людини може стати гріх, а перед усім гріх важкий. Повчає, що ті розкоші, які нам спокуси обіцяють, звичайно не сповняються, а навіть коли їх доведеться нам зазнати, то вони ніяк не оплачуються, бо за них зараз же треба дуже дорого платити. Найперше тому, що рівночасно з тією каплиною розкоші чи щастя, що його спокуса нам обіцяє, Господь зв’язує цілий ряд терпінь, тобто неспокою, страху, відрази и болю. Досвідчена переживаннями наша совість, пригадує нам, скільки то разів спокуси нам обіцяли щастя й ні коли до того щастя не довели. Та й замість нього ми почувались ще біль ще нащасливими, бо не тільки не зазнали вдоволення, але ще й, крім того, мусіли терпіти докори сумління, неспокій, обридження. Ба що більше, совість приводить нам на гадку те, що станеться після смерти, яка може до нас прийти кожної хвилини й покликати перед Божий страш ний суд. Представляє нам яскраво нашу безпорадність, коли б ми так з гріхами важкими явились перед нашим страшним Суддею й не мали нічого на нашу оборону. Пригадує страшний сором, який буде палити нас тоді, коли так з гріхами стоятимемо на посміховище світу, а вже що найгірше, коли доведеться нам почути грізні слова Бога судді
„Ідіть від мене геть прокляті в вогонь вічний приготований дияволові и його ангелам” (Мт 25,41).
Яка невисказана мука ждатиме того, хто попадеться в ту пекельну безодню!
Коли так розважимо наше сумління, той Божий дар і провідника людини в її туземному житті, мусимо мимоволі подивляти Бога за те, тобто за Його дбайливість і за постійну и всебічну опіку над нами, своїми сотворіннями. Знаючи яким важливим провідником нашого життя в сумління, ми повинні його цінити й уважати, щоб те сумління було чутливим, тобто уважним, спостерічаючим усякі відхилення від Божого закону. Як ми намагаємось захоронювати очі нашого тіла перед усім, що могло б їм пошкодити; як ми вживаємо різних ліків, щоб їх оздоровити, та й різнородних засобів, щоб ми могли краще бачити; так само ми повинні дбати й про очі нашої душі, про сумління. Подібно як очі тіла, так і сумління підпадає різним хворобам. Наприклад, коли людина довший час грішить, тоді її сумління перестає бути ніжним і став нечутливим, і тоді воно вже не повідомляє нас про небезпеки спокус. Важкі тріхи воно вважав легкими, а на повседневнi навіть не звертає уваги. Тодi така людина, зведена своїм власним сумлінням, провідником на дорозі до Бога, блудить i сходить на манiвцi. Чим більше вона грішить, тим більше віддалюється від мети й попадає в щораз гірші гріхи. З ними воднораз же й сумління дедалі більше занемагає, так що перестає бути благословенням Божим, а стається радше прокляттям. Чому? Бо людина далі вважає своє сумління за доброго провідника, а воно вже давно перестало ним бути й ніяк не визнаєтися на Божих дороговказах і дедалі більше блудить. Наша людська природа, звихне на первородним гріхом, схильна до злого й тому, що гріх приносить їй деяку розкіш, вона, очевидно сподіює його щораз то частіше. А тому, що широка чи лінива совість її не стримує, не звертає уваги на небезпеки тiєї грішної дороги, людина віддається гріхам. Повторюючи певні гріхи частіше, в ній вироблюється схильність, а тодi доводиться людині щораз то важче завернути з дороги зла. Лиха схильність, опанувавши людину вже не дозволяє визволитись і треба дійсно надзвичайної ласки Божої й великого зусилля людини, щоб лихої схильности позбутись і знову станути на дорогу праву й нею прямувати до Господа Бога.
Що ж нам робити в такому випадку, спитаєте? Одиноке спасіння наше – в Христі Ісусі. Він же прийшов на цей світ, щоб нас усіх спасти, як це заявляє сам:
„Бо не послав Бог у світ Сина, світ засудити, але щоб ним світ спасти” (Йо 3,17).
Тож звернімо до Нього наші очі й наші серця й кличмо до Нього, подiбно як ті два капернаумські сліпці:
„Змилосердись над нами, Сину Давидів!” (Mт 9,27); або як св. Петро, по топаючи в розбурханому озері: „Господи, спаси нас!” (Mт 14,30).
A Спаситель буде при нас негайно, подібно як зразу ж Він наблизився до св. Петра й видобув його з розбурханих хвиль, і завів до корабля. Він приверне нам утрачений зір душі наше сумління, і воно стане знову провідником, на якого можна буде покладатися безпечно. Він підведе нас з багна гріхів і поставить на дорогу праву, й поможе нею йти. А з Ним, при нашому боці, ми вже будемо цілком безпечні – ніщо й ніхто вже не зможе нас звести наманiвцi. Ніхто вже не зможе нас обманути, бо він наш Бог і Спаситель буде нам помагати й нас вести дорогою життя. Та й ми зможемо з псалмоспівцем сказати:
„Навіть якби ходив я долиною темряви, не боятимуся лиха, бо ти зі мною. Жезл твій і па лиця твоя підтримують мене” (Пс 22,4).
о. д-р М.І. Любачівський
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО РИМЛЯН 15, 1-7.
Браття, ми, сильні, мусимо нести немочі кволих, а не самим собі догоджати. Кожний з нас нехай намагається догодити ближньому на благо, для будування. Бо й Христос не сам собі догоджав, а як написано: зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене. Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас навчає Писання. Бог же терпеливости й утіхи нехай дасть вам, щоб ви між собою були однієї думки за Христом Ісусом, щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.
Тому будьте приязливі один до одного, як і Христос був до вас на Божу славу.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 9, 27-35.
В той час, як Ісус відходив, слідом за ним пішли два сліпці, кричачи: – Помилуй нас, сину Давидів!
І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, і він спитав їх: – Чи віруєте, що я можу це зробити? – Так, Господи! – вони йому кажуть.
Тоді він доторкнувся до їхніх очей, кажучи: – Нехай вам станеться за вашою вірою!
І відкрились їхні очі. Ісус суворо наказав їм: – Глядіть, щоб ніхто не знав про це.
Та вони, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні.
Як вони виходили, привели до нього німого, що був біснуватий. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: – Ніколи чогось такого не видано в Ізраїлі.
Фарисеї ж говорили: – Він виганяє бісів князем бісівським!
Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.
Рм. 15, 1-7 «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних»
Нам непросто сприймати свої слабкості та обмеження, а що вже казати про слабкості інших! Ми завжди хочемо й очікуємо, щоб інші чинили досконало. Але саме в цьому криється вся небезпека. Ми хочемо, щоб інші чинили досконало там, де ми самі досить часто не є досконалими.
Тому усвідомлюймо собі все більше, що тих немочей і слабкостей нікому з нас не бракує. Так, ми маємо свої сильні сторони, але маємо також і слабкості та обмеження.
Покірно ці слабкості інших приймаймо, і так само інші будуть приймати наші обмеження та слабкості.
Мт. 9, 27-35. «Слідом за Ним пустилися два сліпці й кричали: “Помилуй нас, сину Давидів!”»
Можемо уявити ситуацію, коли натовп так оточив Христа, що до Нього годі було доступитися. А тут бачимо двох сліпців, які голосно кричали, бо хотіли докричатися до Господа, просячи Його про зцілення та помилування. І саме через їхній крик Ісус зцілив їх.
Цей уривок дуже важливий для нас. Ми щось у Господа попросимо, помолимося, але коли не отримуємо одразу, то відступаємо. Маємо якусь проблему – сказали про неї Богові, промовили молитву, пішли до церкви, а далі, замість щоб бути витривалими у своєму проханні, навпаки, зупиняємося.
На прикладі цих сліпців можемо побачити настирливість, наполегливість, навіть впертість у своєму проханні. Часто Бог не дає нам чогось відразу лише тому, щоб ми самі для себе пересвідчилися, чи нам про це дійсно йдеться, чи ми наполегливі в цьому проханні.
Тому так само наполегливо, як ці сліпці, просімо та благаймо Господа, і Господь завжди нам дасть!
Владика Венедикт (Алексійчук)
У той самий день
Святої преподобномучениці Параскеви
Поблизу Риму жило побожне подружжя Агатон і Политія. Бог дав їм доньку, а що народилася вона в п’ятницю, то назвали її Параскева, що з грецької означає – п’ятниця. Вони виховали її по-християнськи, але невдовзі померли. Свята дівиця роздала все майно вбогим і ходила по околиці й проповідувала Христа. Злобні жиди оскаржили її перед імператором Антонієм Пієм (138-161), а той наказав віддати її на муки. На голову святої наклали розпечений залізний шолом, а потім її кинули котел з киплячою смолою, але ті муки не завдали їй жодної шкоди. Імператор зрозумів, що це чудо, злякався і відпустив святу діву на свободу. Згодом у Галії князь Асклипій наказав кинути Параскеву на пожирання величезному змієві, але дівомучениця перехрестилася – і змій здох в її ногах. Побачивши це, Асклипій навернувся до Христової віри. Та пізніше мучитель Тарасій наказав святу діву після тяжких мук стяти мечем.
Тропар, глас 1:
Зусилля маючи гідне імені твого, рівнойменну тобі віру як співжительку вибрала єси, Параскево переможна, тому зливаєш зцелення і молишся за душі наші.
Кондак, глас 8:
Страстотерпиці, вірні, пісню Параскеві, прийдіте, суголосно заспіваймо, озоряє бо чудесами світ, відганяючи тьму омани, подаючи вірним благодать независну, тим які зовуть:радуйся, мученице многострадальна.
Тропар, глас 6:
Ангельські сили на гробі твоїм* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак, глас 6:
Життєначальною долонею* умерлих із мрячних долин* Життєдавець воскресив усіх – Христос Бог,* воскресіння подав людському родові.* Він бо всіх Спаситель, воскресіння і життя, і Бог усіх.
І нині: Богородичний, глас 6:
Заступнице християн непостидна,* молитвенице до Творця незамінна,* не погорди голосами молінь грішників,* але випереди як благая з поміччю нам, що вірно співаємо Тобі:* поспішись на молитву і скоро прийди на моління,* заступаючи повсякчас, Богородице, тих, що почитають Тебе.
Прокімен, глас 6:
Спаси, Господи людей твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс, 27,9).
Стих:
До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святого священномученика Єрмолая та тих що з ними, і святої преподобномучениці Параскеви, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1237905843321276
о. Петро Фостик
