I НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ, ПРАВОСЛАВІЯ. ПОЧАТОК ІКОНОБОРСТВА. ОСУД ІКОНОБОРСТВА. ТРІЮМФ ПРАВОСЛАВ’Я. СУБОТА СВЯТОГО ТЕОДОРА ТИРОНА.
Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля – Ів. 1, 43-51
Триває час Великого посту, нашої боротьби і праці за добре приготування до зустрічі з воскреслим Христом. Ми вже маємо перший тиждень і першу неділю цієї духовної боротьби. Кожної неділі під час всього посту Христова Церква словами Євангелія подає нам певні духовні настанови, орієнтири, якими старається допомогти нам, щоб ми впевнено ішли до цієї визначеної мети посту – Воскресіння Ісуса Христа, щоб наші старання, зусилля духовних подвигів приносили щедрі плоди покаяння і навернення.
У цю першу неділю посту Церква з допомогою історії покликання апостолів Филипа і Натанаїла, пригадує нам основну мету Великого посту – зустріч з воскреслим Христом. А основне завдання посту – духовна переміна, зміцнення зв’язку Христом, які мають допомогти нам осягнути цю мету. Тому зв’язок людини з Богом потребує взаємно пізнати себе, відчути наново потребу Бога, знайти відповіді на питання: що зв’язує мене з Христом, чим Він може допомогти мені у житті?
Від сили, якості зв’язку з Богом залежить зміна нас самих, нашого життя, залежать плоди наших людських і духовних старань.
Нам довелося жити в час радикальної переміни суспільства, зміни свідомості багатьох громадян України, пробудження почуття особистої відповідальності за свою Батьківщину, за краще майбутнє. Добра зміна завжди потребує Бога, міцного зв’язку віри і надії з Богом. І це ми побачили у дні жорсткого протистояння між народом і владою на вулицях Києва. Саме піст і молитви тисяч українців дали учасникам протестів силу вистояти у цій боротьбі, захистити право на правду і справедливість в Україні. Бо тільки Бог може змінити людину, змінити на краще наше життя. Кожна надійна зміна потребує глибокого взаємного пізнання себе і Бога. Чи ж можна збудувати зв’язок з Богом, не знаючи Бога? Чим глибше знаються особи, тим сильніший і довготривалий зв’язок виникає між ними, який запевнює багаті плоди взаємної співпраці.
Один робітник займався чисткою дзеркального скла у великому магазині. Скло блистіло своєю прозорістю, лише однієї плями не міг відчистити. Коли він уважніше придивився, то побачив, що пляма була із внутрішньої сторони скла. Подібно багато людей намагаються змити гріхи зі своєї душі лише на рівні вчинків. Але забувають, що гріхи часто залишають свої приховані корені всередині нас, у вигляді думок і бажань. Тому християнин повинен очищатися не тільки на зовні, а також з середини, очищати душу з грішних думок, почуттів і бажань. А у цьому може допомогти нам тільки Христос. Він може виявити і змити всі гріховні плями з нашої душі.
Зустрівши Христа, Натанаїл, завдяки щирості свого серця, побачив у Ньому когось особливого, важливого і близького для себе, про що свідчать його слова: „ Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля” (Ів. 1, 49). А що я можу сказати про Христа, в якого вірую, не лише з книжок, а з досвіду власного духовного життя, ким Він є для мене, що мене зв’язує з Ним. Чи тільки релігійні традиції, християнські обов’язки? На скільки в моєму зв’язку з Ісусом Христом присутній елемент живої віри і щирої любові до Нього?
Тому першочерговим завданням Великого посту не є обмежити нас в їжі чи розвагах, а допомогти нам глибше очиститись з гріхів, покращити якість нашого зв’язку з Христом у молитві, чуванні, прийнятті Святих Тайн, зв’язку віри, надії і довір’я через глибше пізнання Спасителя дорогою щирого покаяння і навернення.
Тож прибігаємо до Тебе, Господи, разом з Филипом і Натанаїлом і щиро просимо: подай нам розум і натхнення пізнати твою любов, звернути з наших гріховних доріг і в цьому Святому пості позбутися гріхів, а стопи свої направити дорогою виконання Заповідей Твоїх! Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
РЯД.: АПОСТОЛ: ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 11, 24-26; 32 – 12, 2.
Браття, вірою Мойсей, коли був виріс, зрікся зватися сином дочки фараона; волів радше страждати разом з людом Божим, ніж зазнавати дочасної розкоші гріха, 26. бо, дивлячись на нагороду, вважав за більше багатство наругу вибраного народу, ніж скарби Єгипту.
І що ще скажу? Часу не вистане мені, як почну розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, вогненне полум’я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в’язниці; їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.
Тому й ми, маючи кругом себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, дивлячися пильно на Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що була перед ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором, і возсів праворуч Божого престолу.
ПРЕДТЕЧІ: АПОСТОЛ: ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 4, 6-15.
Браття, Бог, який сказав: нехай із темряви світло засяє, освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на лиці Ісуса Христа.
Ми маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не погублені. Увесь час носимо в тілі смерть Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. Нас бо ввесь час живими віддають на смерть задля Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. І так смерть діє в нас, а життя у вас. Та маючи той самий дух віри, про який написано: Я вірував, тому й говорив, і ми віруємо, тому й говоримо; бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами побіч себе. Бо все це ради вас, щоб благодать, множачись через багатьох збагатила дяку на славу Божу.
РЯД.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 1, 43-51.
В той час вирішив Ісус піти в Галилею. І найшовши Филипа, мовив до нього: – Іди за мною.
А був Филип з Витсаїди, з міста Андрія та Петра. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: – Ми найшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки – Ісуса, сина Йосифа, з Назарету.
Натанаїл сказав йому: – Що доброго може бути з Назарету?
Мовив до нього Филип: – Прийди й подивися.
Ісус, побачивши, що до нього надходить Натанаїл, сказав про нього: – Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства.
Натанаїл сказав: – Звідкіль ти мене знаєш?
Сказав Ісус і промовив до нього: – Перше ніж Филип тебе покликав, я тебе бачив, як був єси під смоковницею.
Натанаїл відповів йому: – Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля.
Ісус у відповідь сказав йому: – Тому що я мовив до тебе: я бачив тебе під смоковницею – віруєш. Побачиш більше, ніж те.
І сказав до нього: – Істинно, істинно кажу вам: побачите небеса відкриті і ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина чоловічого.
ПРЕДТЕЧІ: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 11, 2-15.
Одного разу, почувши у в’язниці про діла Христові, Іван через своїх учнів послав спитати його: – Ти єси той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?
У відповідь на це Ісус сказав їм: – Ідіть і сповістіть Івана про те, що чуєте й бачите: сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується добра новина. Щасливий, хто через мене не спіткнеться.
Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Івана: На що ви вийшли дивитися в пустиню? На тростину, яку колише вітер?
На що ви вийшли дивитись? На чоловіка, одягненого в м’яку одежу? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палатах.
Чого ж тоді ви вийшли? Бачити пророка ? Так, кажу вам, і більше як пророка. Це той, про якого написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою.
Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Івана Христителя; однак найменший у царстві небеснім більший від нього. Від часів Івана Христителя і понині царство небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його.
Усі бо пророки й закон пророкували до Івана. І коли хочете знати, він – Ілля, що має прийти. Хто має вуха, нехай слухає.
Євр. 11, 24-26, 32 – 12, 2. «Маючи навколо себе таку велику хмару свідків… витривало біжімо до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса»
Через свою смерть і воскресення Бог подарував нам вічне життя. Ми про це чули, більшою чи меншою мірою це розуміємо, а навіть стараємось, що б осягнути це життям вічне, але бачимо, як нам нелегко це чинити. Навіть коли маємо намір жити свято, виконувати Заповіді Божі, то нам не завжди вдається цього досягти.
Часто нас опановує знеохота, відчай, бажання припинити боротися. Чому? Бо ми дивимось на себе і бачимо свій негативний досвід невдач. Але Бог не дивиться на наші невдачі. Бог бачить нас тими, за кого Він віддав своє життя. Він певний того, що ми спроможні осягнути життя вічне.
Тож ніколи, в будь-яких невдачах чи труднощах, чи в будь-яких падіннях, не знеохочуймось. А витривало ідімо вперед, ідімо до нашого спасення і життя вічного.
Йо. 1, 43-51. «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства».
Чому ми в стосунках з іншими часто лукавимо? Не завжди тому, що ми дуже зіпсуті, а тому, що ми не є правдиві перед Богом. За що Господь похвалив Натанаїла? Саме за його простоту, щирість і відкритість.
Пригадаймо, як Господь каже не бути літеплими – лише або гарячими, або холодними. Господь закликає нас до відваги – не боятися виражати те, що маємо в собі. Бог не очікує, щоб ми вдавали з себе когось, ким ми не є. Часто ми дуже хочемо подобатися іншим, щоб інші люди нас високо оцінили. Однак бачимо: корінням цього є лукавство, бо ми не є собою, не є такими, якими нас створив Бог.
Сталість і незмінність є лише в Бозі, і що більше наближаємося до Нього, то більше самі стаємо подібні на свого Творця. Лише в Бозі, у Його правді ми самі можемо ставати сталими і виявляти цю правду про Господа. Пізнаючи правду в Бозі, ми самі починаємо жити нею.
Стаючи учасниками істини в Бозі, ми самі випромінюємо істину, пізнаючи цілісного Бога, ми стаємо в усьому цілісні!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Перша неділя Великого посту зветься неділею Православ’я. Про яке православ’я тут йде мова? Слово „православ’я”, по-грецьки „ортодоксія”, означає істинну віру і правдиве почитання Господа Бога. Тож мова тут не про православ’я, яке ми сьогодні розуміємо як противагу Католицькій Церкві, але про православ’я, яке було спільне для цілої Христової Церкви аж до розколу Східної і Західної Церкви за патріярха Керуларія в XI сторіччі. Православ’я, яке святкує ця неділя, це православ’я вселенсько-католицьке, його визнавала ціла Христова Церква перших віків у боротьбі проти єресі іконоборства. Тому неділя Православ’я це торжество цілої Церкви, Східної і Західної, це радісне святкування остаточної перемоги над іконоборством й иншими єресями.
Неділю Православ’я установив і наказав щорічно святкувати Собор у Константинополі 842 року. Мета цього свята — прилюдно й урочисто віддати честь і поклін святим іконам Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих. Оскільки перше торжество православ’я, себто прилюдне почитання святих ікон після осуду іконоборства, відбулося в першу неділю посту 842 року, то ця неділя до сьогодні залишилася неділею почитання святих ікон, хоч це торжество не має нічого спільного з Великим постом. — Погляньмо дещо ближче на історію іконоборства та причини встановлення неділі Православ’я.
ПОЧАТОК ІКОНОБОРСТВА
Визначна риса Східної Церкви — це давнє й особливе почитання святих ікон Ісуса Христа, Божої Матері, ангелів і святих. Святим іконам, подібно як і святим мощам, Христова Церква віддає великі почесті і пошану. Вона ставить їх у храмі для прилюдного почитання. Вона заохочує, щоб ми святі ікони почитали вдома та — у формі хрестиків чи медальйонів — носили на своїх грудях.
Святі ікони зазнавали прилюдної і приватної почести у Східній Церкві аж до панування візантійського цісаря Лева III Ісаврія (717-741). Під впливом двох єпископів з Малої Азії він осудив почитання святих ікон і вважав його за ідолопоклонство. Свою боротьбу проти святих ікон почав від того, що наказав забрати ікону Ісуса Христа з брами його палати. А відтак у 730 році він видав цісарський декрет, яким заборонив почитання святих ікон у цілій державі. Цим декретом у Східній Церкві починається довга, завзята, болісна і кривава боротьба проти святих ікон, знана в Церкві під назвою іконоборства. Ця боротьба з невеликими перервами тривала понад сто літ і закінчилася світлим тріюмфом почитання святих ікон.
Цісарський декрет наказував святі ікони нищити, палити, а їхніх оборонців ув’язнювати, відправляти на заслання і навіть мучити. Патріярх Герман І (713-730) не хотів підписувати цісарський декрет проти ікон, за те цісар його усунув та призначив патріярхом послушного собі Анастасія (730-754). Римські папи, спочатку Григорій II (715-731), а потім Григорій III (731-741) пишуть до цісаря листи протесту і на своїх римських синодах осуджують боротьбу проти ікон.
Цісар Костянтин V Копронім (741-775), син Лева III, завзято продовжував іконоборчу боротьбу свого батька й хотів, щоби почитання святих ікон Церква урядово осудила. З цією метою у 754 році він скликав єпископів до Константинополя на собор, який під його натиском заборонив почитання святих ікон.
ОСУД ІКОНОБОРСТВА
Дозвіл на почитання святих ікон приходить за цісаревої Ірини, яка 784 року усунула з уряду іконоборця-патріярха Павла, а на його місце наказала вибрати Тарасія (784-806). Він разом з цісаревою Іриною й Апостольською Столицею скликав у 787 р. собор до Нікеї. Цей собор відомий у Церкві як Сьомий Вселенський Собор. Пам’ять Отців цього собору наша Церква святкує в жовтні.
Собор у Нікеї за основу до свого догматичного рішення щодо святих ікон бере науку святого Йоана Дамаскина (к. 675-749), великого богослова Східної Церкви. Собор виразно підкреслює різницю між почитанням — адорацією, по-грецьки — „латрія”, яке стосується тільки одного Господа Бога, і між почестю і пошаною, по-грецьки — „дулія”, яку віддаємо Богородиці, ангелам і святим. Собор навчає, що святі ікони це тільки видимі символи невидимих осіб, яким віддаємо почесть. Почитаючи святі ікони, ми не почитаємо паперу, полотна чи дерева, з яких зроблені святі ікони, тільки віддаємо честь тим особам, які на них зображені. Почитання святих ікон Собор ставить нарівні з почитанням святого Євангелія, хреста й мощей святих.
ТРІЮМФ ПРАВОСЛАВ’Я
З початком IX сторіччя за цісаря Лева V Вірменина (813-820) приходить нове переслідування святих ікон і воно триває аж до 842 року. У цьому році цісарева Теодора дозволяє почитати святі ікони й усуває іконоборчого патріярха Йоана VII, а на його місце ставить Методія І (842-846). Патріярх Методій І, що зазнав гонінь і мук за святі ікони, зараз скликає до Константинополя синод, який уже остаточно повертає почитання святих ікон. Цю кінцеву перемогу, знану як „тріюмф православ’я”, наша Церква щорічно згадує у неділю Православ’я.
До великих оборонців святих ікон належать патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин, святий Андрій Критський († 767), святий Теодор Студит (759-826) і патріярх Методій І.
Патріярхові Методієві І приписують укладення Чину Православ’я, тобто прилюдного визнання святої віри, яке читають на Службі Божій у неділю Православ’я. Цей Чин Православ’я з часом зазнавав різних змін і додатків. Він прийшов і на наші рідні землі та відбувався в катедральних церквах. До нього входять визнання віри, прилюдне віддання почести іконам Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці, подяка Богові за перемогу над єресями, молитви за живих і померлих та проголошення анатеми на єретиків.
Дух богослуження неділі Православ’я — це дух радости, перемоги, тріюмфу та почести й пошани до святих ікон. „Сьогодні, вірні, радісно плещім руками, — сказано в каноні утрені у першій пісні, — і закличмо: „Які дивні діла Твої, Христе, і велика сила, що наше одномисліє і згоду встановив. Прийдіть, Богом просвічені, і святкуймо радісний день. Сьогодні небо й земля радіє, і ангельські чини та людей громади особливо празнують”.
„Нині всім засяяло світло благочестя, — співаємо на стихирах великої вечірні, — прогоняючи обман нечестя, наче хмару, і просвічуючи серця вірних. Прийдіть усі православні, припадімо благочестиво з поклоном до чесних Христових ікон”.
А на утрені на хвалитних стихирах співаємо: „Днесь настав радісний день і повний утіхи, бо блищить ясність найправдивіших догматів, і сяє Христова Церква, прикрашена нині відновленням святих ікон і сяйвом образів, і Богові миле одномисліє вірних”.
У восьмій пісні канона утрені читаємо: „Зберігаючи прадідні закони Церкви, пишемо образи Христові і Його святих та цілуємо їх устами, серцем і бажанням, взиваючи: „Благословіть усі діла Господні Господа”.
СУБОТА СВЯТОГО ТЕОДОРА ТИРОНА
Тут годиться згадати ще хоч кількома словами святого великомученика Теодора Тирона († 306), що його пам’ять Церква святкує в суботу перед неділею Православ’я.
З передання дізнаємося, що цісар Юліян Відступник (361-363), переслідуючи християн, хотів осквернити християнський піст і тому дав наказ, щоб кожного дня першого тижня посту всю поживу на ринках Константинополя покроплювали кров’ю ідольських жертв. Тоді явився єпископові Константинополя Євдоксієві святий великомученик Теодор Тирон, який перестеріг його перед злобним наміром цісаря і казав оголосити всім вірним, щоб нічого не купували на ринку до їди, а замість того, щоб їли варену пшеницю з медом, що по-грецьки зветься коливо. Так Господь Бог хотів нам дати знати, як сильно Він цінить християнський піст.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „на псальмі похвальнім”
Тобою, своїм Творцем* і Женихом, Чоловіколюбче,* радіє нині Церква,* яку ти своєю волею* велично зберіг перед ідольським обманом* і заручив собі цінною кров’ю.* Вона урочисто схваляє виставлення святих ікон,* радіючи ж, співає тобі* і вірно тебе прославляє.
Господи, виставляючи образ твого тіла,* з любов’ю його цілуємо* і цим виявляємо велику твого провидіння тайну,* якою приводиш нас до своєї любови й бажання.* Бо не якимсь привидом,* як кажуть богоборні послідовники Манета,* ти з’явився нам,* Чоловіколюбче,* але істинною і тілесною природою.
Раю всечесний, преславна красо,* Богом створена оселе,* безконечна радосте й насолодо,* славо праведників, пророків окрасо* і святих житло! Шумом листя своїх дерев моли Творця всього,* щоб відчинив нам брами, які ми зачинили переступом,* та сподобив нас спожити з дерева життя* і прийняти радість, якою ми раніш насолоджувалися в тобі.
Нині настав день,* повний радости й веселости,* бо краса правдивих догматів блистить* і сяє*. Христова Церква оздоблена* виставленням святих ікон* і сяйвом зображень,* тож настала богонатхненна* однодумність вірних.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 5:
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресінням Своїм.
Тропар свята, глас 2:
Пречистому образові Твоєму поклоняємося, благий,* просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже,* бо волею благоволив єси плоттю зійти на хрест,* щоб визволити тих, що їх створив єси, від неволі ворожої.* Тому благодарственно кличемо Тобі:* Ти радістю сповнив усе, Спасе наш, прийшовши спасти світ.
І Предтечі, глас 4:
Із землі засяяла Предтечі глава,* проміння випускає нетління, оздоровлення вірним;* з висот збирає множество ангелів,* на низах скликує людський рід,* щоб одноголосну славу возсилати Христу Богові.
Слава: Кондак Предтечі, глас 2:
Пророче Божий і предтече благодаті,* як рожу священну із землі знайшовши, оздоровлення завжди приймаємо,* бо знову, як і перше, у світі проповідуєш покаяння.
І нині: Кондак Тріоді, глас 8:
Неописанне Слово Отче* із Тебе, Богородице, воплоченням описалося,* і осквернений образ у давнє зобразивши,* з божественною добротою з’єднало,* та ісповідуючи спасення, ділом і словом ми це являємо.
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із Неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
У той самий день
† ПЕРШЕ І ДРУГЕ ЗНАЙДЕННЯ ЧЕСНОЇ ГОЛОВИ СВ. СЛАВНОГО ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІВАНА
Відомості про трикратне віднайдення чесної голови святого Йоана сягають дуже давніх часів, тому різні оповідання і передання часто відрізняються одне від одного. Подаємо їх за джерелами, які найбільше заслуговують на довіру, опускаючи всякі здогадки або пізніші додатки.
Після усікновення голови святого Йоана Хрестителя, Саломея віддала її Іродіяді. А та, ще не насичена помстою і кров’ю, знущалася з голови Предтечі, голками проколюючи язик, який сміливо виступив проти її грішного життя. Потім вона закопала голову святого Йоана в палаті, а тіло веліла десь поховати. Та учні святого Йоана забрали його тіло і поховали в Самарії, у місті Севастії. Побожна невіста, на ім’я Йоанна, жінка Хузи, одна з тих жінок, які, згідно зі святим Євангелієм (див. Лк. 8, 3), перші прийняли науку Христа і бачили Його чуда, знайшла у тій палаті голову Хрестителя. Чоловік її був слугою Ірода, то ж вона мала доступ до палат. Йоанна поклала голову у водонос, винесла з палацу і закопала на Єлеонській горі, на полі, що належало Іроду.
Минуло багато літ. Христова віра, хоч і була переслідувана, однак поширювалася на весь світ. Поблизу Єлеонської гори оселився один пустинножитель, і він, копаючи землю, знайшов голову Предтечі і з Божого об’явлення дізнався, який скарб тримає у своїх руках. А що поганство тоді лютувало в Єрусалимі, то він нікому не розповів про це, лиш гаряче молився у своїй келії перед головою святого Йоана, а перед смертю закопав її назад у землю.
Прийшов час, коли Христова віра вийшла з катакомб. Імператор Костянтин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, і хрест засяяв над вселенною, чесне древо якого знайшли в Єрусалимі. У тому часі два монахи знайшли голову святого Йоана, і було це перше її віднайдення. Від тих монахів голова перейшла в руки одного вбогого гончаря з міста Емеси;він чесно зберігав її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що він став заможним чоловіком. Перед смертю він передав голову Предтечі, запечатану у скриньці, своїй сестрі і наказав зберігати її як найбільший скарб, але скриньки не відчиняти. І так з рук в руки, з покоління в покоління переходила голова святого Йоана, аж потрапила до рук монаха Євстахія, що жив у печері поблизу Емеси. Він був аріянином, однак вдавав із себе дуже побожного. Вже тоді у тій печері діялося багато чуд, але їх приписували монахові, бо ніхто не знав, яку знамениту реліквію він приховує. Але коли Євстахій став відкрито намовляти людей до єресі, то єпископ Емеси попросив начальника міста, щоб той вигнав єретика. Тоді Євстахій закопав голову Предтечі в землю, бо не міг її забрати з собою, але вирішив колись потай повернутися за нею. Коли він пішов, у тій печері поселилися інші монахи і єретик не міг виконати свого наміру.
З часом на тому місці постала лавра, бо щораз більше монахів стало сюди приходити. У 453 р. Господь Бог об’явив, що в одній з печер монастирської лаври в землі схована чесна голова святого Йоана Предтечі. Ігуменом і архимандритом монастиря був тоді Маркел, муж дуже побожний і праведний. Одного разу уві сні він побачив, як до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірниx, співаючи:“Явився тут святий Йоан Хреститель!” І справді посеред церкви явився святий Предтеча і поблагословив вірних. Так снилося ігуменові. За кілька днів він удруге побачив видіння. Йому явився святий Йоан у білих одежах, він увійшов до монастиря, а попереду нього – вогненний стовп. Маркел нікому не говорив про свої сни, а за кілька днів прийшов до нього один монах і розповів, що біля печери, де колись жили перші монахи їх монастиря, біля самого входу до неї, він бачив дивний вогонь. По якомусь часі Маркела збудив дивний голос, який виразно сказав:“Бог дарує вам мене;ти іди за зорею, і вона приведе тебе туди, де є я”. І в ту ж хвилю в його келії засвітилася зоря. Маркел із трепетом у серці встав і пішов, зоря палала перед ним, вказуючи дорогу. І так дійшов він до печери, і тут зоря зупинилася. Маркел упав на коліна і став молитися;він зрозумів, що тут сховано якийсь святий скарб, та не знав який. Наступного ранку він повернувся до печери і почав копати землю. Невдовзі він натрапив на мармурову плиту, під якою лежала посудина. У ній зберігалася чесна голова святого Йоана Хрестителя, вона була як жива, з волоссям. Печеру наповнив дуже приємний аромат. Маркел запалив лампадку, обкадив чесну голову і тоді зрозумів свій сон – у ньому йшлося про голову святого Предтечі. Про святу знахідку повідомили єпископа Емеси Уранія, і він, за великого здвигу народу, переніс голову Хрестителя до церкви в Едесі. Ця подія відбулася 24 лютого.
Близько 760 р. в Емесі на честь святого Йоана Хрестителя було побудовано величну церкву і в ній поклали голову святого, а згодом її перенесли до міста Комани в Понті. Та в часи іконоборства вірні боялися, щоб єретики не зневажали голову святого, тому потай закопали її у срібній посудині в землю. Минув час, і про те місце всі забули. Щойно за правління Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив святому Ігнатієві (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня), де заховано голову Хрестителя. Усе місто зворохобилося;послали найпобожніших священиків, щоб відкопали в Команах голову святого. І справді, її знайшли там, де вказав святий Ігнатій. Коли її урочисто внесли до Царгорода, назустріч вийшов імператор зі своїм двором, а біля воріт міста, разом з усім клиром, чекав святий патріярх. Величезний натовп народу поклонився голові Предтечі, вдарили дзвони, почулася хвалебна пісня;хресним ходом голову святого внесли до міста і поклали в церкві, біля царської палати. Було це 25 травня, і тому в цей день Христова Церква святкує пам’ять третього віднайдення чесної голови святого Йоана Хрестителя.
Як ми вже згадували, мощі святого Йоана Хрестителя, звісно, без голови, було поховано в Севастії. Коли святий євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії Сирійської проходив через Севастію, він пішов на поклін мощам святого Йоана Хрестителя. Тоді всі побачили, що святі мощі цілком нетлінні. Святий Лука хотів узяти мощі зі собою, але вірні Севастії спротивилися цьому, тож євангелист узяв лишень праву руку (якою святий Йоан хрестив Ісуса) і приніс її до Антіохії, свого рідного міста. Ця свята реліквія була тут у великому почитанні, а Бог прославив її численними чудами. В часи Юліяна Відступника, коли погани стали мучити християн і руйнувати церкви, вірні боялися, щоб рука святого Йоана не була зневажена, і заховали її в кам’яному стовпі. А після смерти окаянного Юліяна руку святого урочисто було перенесено до церкви святого Петра, і Бог знову прославив її численними чудами. Та згодом Антіохію захопили агаряни, вони навідріз відмовилися дати дозвіл на те, щоб руку Хрестителя перенести до Царгорода. Однак завдяки одному дияконові, на ім’я Йов, руку святого вдалося перенести до Царгорода, на саме навечір’я Богоявлення. З того часу в Царгороді дуже урочисто святкують Собор святого Йоана Хрестителя (7 січня).
Решта мощей залишилися в Севастії, поблизу зберігалися також мощі святого пророка Єлисея (14 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб святого Йоана, його мощі викинули і мали намір їх спалити. Однак деякі єрусалимські монахи навмисне змішалися із здичавілим натовпом і, з Божою допомогою, сховали мощі Хрестителя і перенесли до монастиря. Ігумен Филип 362 р. переправив їх святому Атанасієві до Олександрії, а той, при нечисленних свідках, сховав їх, замурувавши до спокійніших для Церкви часів у стіні храму.
На Русі віддавна багато церков було присвячено святому Йоанові Хрестителеві. Варто згадати тут про владичий собор у старовинному руському місті Перемишлі. 24 червня, коли святкуємо Різдво святого Йоана Хрестителя, народ сходиться сюди із найдальших околиць і молиться до Господа, щоб, за заступництвом святого Йоана Хрестителя, дав нам ласку покаятися з наших гріхів і щоб послав ліпшу долю руському народові, який на віки вічні воздає честь своєму Творцеві і величає пам’ять святого Предтечі і Хрестителя Йоана.
о. Петро Фостик
