ОСНОВА ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА. ОСНОВА ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА. РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ — ДЕНЬ ВСЕСВІТНЬОЇ РАДОСТИ. КУЛЬТ СВЯТИХ ЙОАКИМА Й АННИ.
Кожна подія, яка відбулася в історії спасіння чи записана у Євангелії має своє духовне значення і в наш час. Сьогодні Східна Церква згадує і урочисто вшановує Різдво Пресвятої Богородиці.
Святкуючи Різдво Божої Матері, ми вшановуємо початок Її земного життя, прославляємо Її без жодних її заслуг, особистої участі у ділі спасіння. Різдво Богородиці показує нам, що Бог вислуховує молитву людини, вшановує і винагороджує її старання ще перед тим, ніж вона попросить Бога, звернеться до Нього по допомогу. А це потверджує правду, що Бог не є байдужий до жодних потреб людини, Він перший виходить до неї, робить крок назустріч їй. Тому і ми, за прикладом Богородиці, звертаймося до Христа з непохитним духом надії і повного довір’я його безмежній любові до нас, з твердим переконанням, що він завжди готовий вислухати нас і допомогти.
Одна жінка щиро молилася, щоб її чоловік щасливо повернувся з війни. Вона щоденно відмовляла в цьому намірі вервицю, жертвувала на Служби Божі та жила надією, що Божа Матір вислухає її прохання. Але одного дня їй принесли телеграму зі страшною звісткою, що її чоловік загинув на полі битви. Страшний розпач потряс душу горем прибитої жінки. Замість того, щоб серед такого душевного потрясіння кинутись до стіп Діви Марії, яка стоїть під Хрестом Свого вмираючого Сина, вона почала нарікати, проклинати долю і в засліпленні дійшла до того, що кинула до землі Хрест і присягнулась, що відтепер вже ніколи не приклякне до молитви, а її нога не переступить порогу Церкви.
Через тиждень вона отримала листа від чоловіка, який пише, що важко поранений, але небезпека вже минула. Цей лист, як грім серед ясного неба, знову потряс її душу, що вона до кінця не довірилась своїй Небесній Неньці. Однак, як бачимо, її молитви не були даремними, її не підвела Божа Матір. Тепер проминув розпач і прийшло щире розкаяння. Вона зі сльозами щирого жалю відкликала свої нарікання і відтоді розповідала всім, що швидше сонце погасне на Небі, як мала би забути про своїх земських дітей найкраща Небесна Мати.
Роздумуючи над життям Божої Матері, Отці Церкви бачили в Марії образ всього людського роду, образ гідності кожної людини. Вшанування Пресвятої Богородиці у День її народження вказує на те, що наша гідність залежить передусім від Бога, бо ми носимо у собі його образ і подобу, а не від земних речей: зовнішнього вигляду, одягу, посади, життєвого становища, достатку чи грошей.
Сучасний зматеріалізований світ старається накинути людині переконання, що коли вона здобуде матеріальний достаток, то від цього зросте у неї почуття власної гідності і щастя. Тому частина людей будує свої стосунки з ближніми, керуючись матеріальними чинниками. Вони стараються створювати і підтримувати стосунки з тими, хто має якесь високе звання, становище чи посаду, вплив у суспільстві, матеріальний достаток, щоб пізніше мати з цього якусь особисту користь. А людей простого стану ігнорують, погорджують ними саме через те, що не бачать у стосунках з ними якоїсь користі для себе.
Хто оцінює гідність людини лише по зовнішніх матеріальних ознаках, той поводиться як земна людина. Хто оцінює іншу особу не по тому, що вона має, а ким вона є, по її дарах, духовних цінностях, той по-християнськи оцінює гідність людини. Бо особа може не мати руки, чи ноги, рухатися на візку, але мати світлий розум і серце повне любові, і це буде знаком високої її гідності, прикладом для інших.
Як правдиві християни, не переживаймо надмірно за свій зовнішній вигляд, достаток, чи про те, що думають чи кажуть про нас люди – тобто про тілесний спокій, а дбаймо про добро духовне, спокій душі, про те, щоб подобатися Богу, що Він про нас подумає, як Він оцінить моє життя у вічності. Стараймося любити Бога щирим серцем і пам’ятати про те, що на мене дивляться не тільки люди, а дивиться з любов’ю Бог, а Бог пошанує кожне наше добре старання і щедро за них нагородить. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
8 вересня Церква вшановує відзначає свято Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
Походження Празника Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до давніх Богородичних празників [1], хоча є одним з досить пізніх свят у християнстві, оскільки його стали офіційно відзначати з VIII ст. Церква довго противилася офіційному визнанню даних, яких немає безпосередньо у Святому Письмі [4]. Про історію свята та про його розвиток у Церкві написано немало. Відомим є факт, що розповідь про народження та дитинство Богоматері знаходиться в апокрифічному Протоєвангелії Якова, де саме розповідається про те, як батьки Марії дуже довго чекали на появу дитини [2]. Протоєвангеліє Якова постало близько 150 р., а отже, за часом близьке до Євангелія від св. Йоана [4]. Апокрифічне євангеліє Якова швидко набуло популярності, але окреме свято Різдва Богородиці виникло не відразу. Хоч вже з IV ст. можемо з впевненістю говорити, що до Матері Божої звертались у молитвах та серед народу і низового духовенства звершували богослужіння на її честь. Найдавніші згадки про окреме Богородичне свято датовані V ст. [5]. Свято Народження Пресвятої Діви Марії має, швидше за все, сирійське походження [4]. Розвиток пошанування Діви Марії призвів до того, що за імператриці Пульхерії, яка й сама прийняла обіт дівицтва, відбувся Ефеський Собор (431 р.), де догматично був закріплений статус Марії як Богородиці. Найвірогідніше, внаслідок цього почали розвиватись й інші Богородичні свята. Перші згадки про святкування саме Різдва Богородиці маємо з VI ст. Виникло це свято в Єрусалимі, де тоді був поставлений храм на честь Різдва Божої Матері. За переданням цей храм постав на тому самому місці, де знаходився дім батьків Марії – Йоакима та Анни. Можливо, що освячено храм було 8 вересня, а тому ця дата і стала днем святкування Різдва Богородиці. З того ж століття, але вже з Константинополя, дійшла до нас перша поема, написана на це свято – Кондак Романа Солодкоспівця [5]. Про це свято згадують також святий Йоан Золотоустий, святий Прокл, святий Епіфан і святий Августин. У V ст. про цей празник згадує Служебник папи Геласія (492-496). Стихири і гимни на честь цього празника уклали патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (VI ст. ), святий Андрій Критський і патріярх Сергій (VII ст. ), святий Йоан Дамаскин і патріярх Герман (VIII ст. ), святий Йосиф Студит (IX ст.). Офіційне введення цього празника у візантійській імперії приписують імператору Маврикієві (582-602) [1].
Свято Різдва Богородиці набирало ваги поступово. В X ст. воно святкувалось у Константинополі з великим торжеством. Водночас в спільнотах християн візантійського обряду Сирії (Мелхітів) це свято було відсутнє ще й в XI ст., де в цей день натомість була пам’ять батьків Богородиці – Йоакима й Анни [5].
Зі Сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку в VII ст. до Риму, а звідси в пізніших віках поширився на цілу латинську Церкву [1]. На Заході встановлення цього свята 688 р. приписується Папі Сергієві. У Римі в день свята вірні громадилися в храмі св. Адріана, переробленому з колишньої зали римського сенату, і йшли процесією до базиліки Санта Марія Маджоре. Свято тривалий час залишалося на рівні помічних відзначень. Аж на Ліонському Соборі (1245) Папа Інокентій IV зробив октаву свята обов’язковою для всієї Римської Церкви. Ще пізніше, за Папи Григорія (1370-1378) було встановлено вігілію – навечір’я – для цього свята і створено свої літургійні читання [4].
Сьогодні повсюдно у церквах візантійської традиції Різдво Богородиці є одним з найбільших свят літургійного року. Богослужбові тексти свята оспівують Різдво Богородиці в контексті цілої Історії Спасіння [5]. Церква західного обряду також відзначається особливим почитанням Різдва Богородиці. В Італії та деяких латиноамериканських країнах існує культ Марії-Дитини. В Італії навіть є санктуарії, де вшановується як чудотворні статуетки та образи Марії Немовляти в колисці. До них, зокрема, належать Madonna Bambina у Форно Канавезе, Madonna Bambina у міланській катедрі – найпрекраснішому храмі на честь Народження Пресвятої Богородиці; Madonna Bambina у каплиці генерального дому Сестер Милосердя [4].
Сьогоднішнє свято нагадує нам, що Матір Божа була звичайною людиною, мала своїх батьків і день народження. І хоч Вона була збережена Божою волею від первородного гріха, та саме Її життя було по-людськи звичайним. І тільки сповнене віри «нехай станеться», сказане Нею ангелові, зробило Її тією, яку «славитимуть усіх покоління» [4].
Що до нас мовить ікона Празника Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
Іконографія Різдва Богородиці багато чого перейняла з Античності. Так на найбільш ранніх зразках (до XIII ст.) бачимо лише жінок, бо ж, згідно традиції дім поділявся на жіночу та чоловічу частини і чоловік не міг входити до жінки в певні періоди, як то народження дитини. Натомість, Анну оточують повитухи та жінки, що прийшли з частунками для породіллі. На іконах, де Йоаким все ж присутній, він, найчастіше, знаходиться на задньому плані – виглядає крізь віконечко іншого будинка, зазирає крізь двері. Також зустрічаються зображення, де Йоаким стоїть біля ложа Анни. Починаючи від XVII ст. найчастіше він зображуваний за столом із книгою. Також традиційними елементами сцени Різдва Богородиці є стіл, на який ставлять гостинці, сцена купання новонародженої Марії (зазвичай, на передньому плані) та, зрідка, колиска. Слід зауважити, що ця сцена, з-поміж інших із празникового ряду, відрізняється найбільшою кількістю побутових елементів, які явно свідчать як про процес народження дитини, так і про інтер’єри часів написання [3].
Іконографія Різдва Богородиці є однією з провідних в українському середньовічному малярстві, про що свідчить велика кількість та різноманітність збережених творів у музейних зібраннях України. Ікони цієї тематики сповнені особливої урочистості і людської теплоти. Народження у безплідних батьків Йоакима і Анни дитини, котра мала стати матір’ю Бога, є приводом до особливої радості. Іконографія привертає увагу в першу чергу своїм жанровим характером з великою кількістю персонажів та деталізованим відтворенням сцен. Такий підхід немов має на меті передати атмосферу радісного дійства, співучасником якого стає кожен глядач [6].
У богословському трактуванні композиція Різдва Богородиці є алюзією до Різдва Христового, на що вказують символічні аналогії обидвох схем. До прикладу, стіл біля ложа св. Анни трактують як вівтар – символ духовної офіри Марії та праобраз жертовності її сина; келих на столі – праобраз Євхаристії, а сцену купелі як очищаючу дію хрещення [6].
Найдавнішим прикладом цієї іконографії в українському мистецтві слугують фрески собору Софії Київської з ХІ ст. На тлі умовно трактованої архітектури зображено на ложі св. Анну у характерному червоному мафорії. Біля неї стоять три служниці із дарами, а внизу на поземі дві жінки купають новонароджену Марію. Таку ж іконографію наслідує мозаїка монастиря Успіння Богородиці у Дафні XII ст., що свідчить про усталений на той час варіант у світовому малярстві. Ікони XVI ст. відзначаються різноманітністю стилістичних напрямків та іконографічних схем. Останні видозмінюються, зокрема, з появою празникового ряду в іконостасах. Чимало пам’яток походять саме зі святкового ярусу. Колір мафорію Анни з другої половини XVI ст. змінюється з червоного на синій, а покривало, навпаки, зі синього на червоний. На відміну від багатьох інших сюжетів, що у наступному столітті ставали менш поширеними, іконографія «Різдва Богородиці» у період Ренесансу та Бароко набула ще більшої популярності та розвитку. З огляду на жанровість та наративність, у XVII ст. на іконах «Різдва Богородиці» відтворені реалії тогочасного життя. Зокрема, це стосується інтер’єру, в якому пізнаються помешкання тодішніх міщан, а також зовнішнього вигляду персонажів, зодягнутих за тодішньою модою. До прикладу, на іконі першої половини XVIІ ст. незафіксованого місця походження бачимо конкретний інтер’єр, де замість позему – керамічна плитка з візерунками. Стіл на звірячих лапах накритий червоною тканиною з тороками. Персонажі все частіше зображені у динаміці, зокрема, св. Йоаким стоїть при відчинених дверях – він як учасник і водночас спостерігач події [6].
На прикладі українських ікон «Різдва Пресвятої Богородиці» бачимо, що іконописці до кінця XVI ст. зберігали канонічність композицій, одначе, не позбавляли їх творчого бачення. Характерна фольклорність цих сцен підкреслювала радісний характер глибоко богословської події – прихід у світ Матері Бога [6].
Джерела:
6.https://risu.ua/osoblivosti-ukrajinskoji-ikonografiji-rizdvo-presvyatoji-bogorodici_n86691
Підготував: бр. Вадим Поліщук, V курс
8 вересня – РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=j-8aHbqEKEY&t=1s
Ікона мовить. Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії – Джерелo: https://ktds.edu.ua/news/our-publish/38537-ikona-movyt-rizdvo-presvyatoi-vladychyci-nashoi-bogorodyci-i-prysnodivy-marii/Д
РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 8 ВЕРЕСНЯ 2024 РОКУ, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ВІКТОР КВАСНІЙ, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=OAzy53ewmj0
РОЗДУМИ З НАГОДИ РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=of3vTyV585A
ДО ФИЛИП’ЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.Свята: Флп. 240 зач.; 2, 5-11.
Браття, плекайте ті самі думки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за непорушний привілей свою рівність із Богом, але зовсім зменшив себе самого, прийнявши вигляд слуги і ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, і то то смерти хресної. Тому його возніс високо дав йому ім’я, що над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонялося на небі, на землі й під землею, бщб усякий язик визнав, що Ісус Христос – Господь на славу Бога Отця.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Свята: Лк. 54 зач. 10, 38-42; 11, 27-28.
В той час увійшов Ісус в одне село, и якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко.
Підійшла вона й каже: – Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
Озвався Господь до неї і промовив: – Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього: – Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.
Він озвався: – Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Різдво Пресвятої Богородиці
Народження Марії було дивом не лише з духовного погляду – вона була збережена від первородного гріха, а й з погляду фізичного. Знаємо, шо в такому віці, у якому свята Анна народила її, жінки не народжують, бо в старості настає період фізіологічної неплідності. Але бачимо, що неможливе для людей можливе для Бога. Наскільки це гарний приклад для життя кожного з нас!
Ми також, на наш погляд, по-людському, уже не здатні змінитися. Не можемо самі собі зарадити, часто переконані, що себе змінити неможливо. Але немає неможливих речей для Бога, для Нього – усе можливе.
Каже нам Господь, що все можливе для того, хто вірує. Тому наскільки багато всього, що по-людськи нас обмежує, настільки більше уповаймо на Бога.
І Бог за нашою вірою, без сумніву, дасть нам!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Проповідь о. Михайла Мельника на свято Різдва Пресвятої Богородиці – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=9b-SO5FMdho
Церква не має звичаю святкувати день народження святих на землі, але їхній день народження для неба — день смерти. Виняток становлять двоє найбільших святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і святий Йоан Хреститель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й земне різдво.
Один з великих празників, що стоїть на початку нашого церковного року це празник Різдва Пресвятої Богородиці. Як видно зі слів тропаря празника, то це свято особливо радісне і важливе. Радісне, бо це день народження Божої Матері і Владичиці неба й землі. Важливе, бо доводить велику правду святої віри у богоматеринство Пречистої Діви Марії, з якої „засіяло Сонце Правди, Христос Бог наш”. Вже зійшла рання зірка, тож і схід сонця недалекий. На велике значення цього празника вказує і його велична назва в наших богослужбових книгах: „Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”.
На чому базується встановлення цього празника? Яка його історія та значення?
ОСНОВА ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Святе Євангеліє записало нам дуже мало подій із життя Богородиці. Тут нічого не сказано про її різдво, про її молоді літа чи про її святе успення, ані навіть не подано імен її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи — це такі книги, що розповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Богородиці, про що не сказано у Євангелії. Хоча свята Церква не вважає апокрифів за автентичні книги ані за певне історичне джерело, але все-таки вони містять у собі багато чого з традиції та вірувань первісної Церкви.
Головне джерело вісток про життя Пресвятої Богородиці — це апокрифічна книга, написана близько 170-180 року, що її називають Протоєвангелієм Якова. Ця книга дала мотив для встановлення таких празників: Зачаття Богородиці святою Анною, Різдва Пресвятої Богородиці, Введення в храм та свята в честь Иоакима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Пречистої Діви Марії, хто були її батьки та що вони звалися Иоаким і Анна.
Апокрифічне Протоєвангеліє Якова було в давнину у великій пошані, його цитують або пояснюють багато святих Отців, між ними святий Епіфан, святий Андрій Критський, святий Софроній, патріярх Герман І, святий Йоан Дамаскин і патріярх Фотій.
У Протоєвангелії Якова читаємо, що Пречиста Діва Марія по лінії свого батька походила з царського роду Давида, а по матері — зі священичого роду Арона. Її батьки жили в Назареті і були маєтні, але відзначалися великою праведністю та жертвенною любов’ю до Бога і ближнього. Свої плоди Йоаким ділив на три частини: одну частину давав на жертву для Бога, другу для бідних, а третю залишав для себе. Великою журбою для Йоакима й Анни була їхня бездітність. У жидів бездітність уважалася не тільки за брак Божого благословення, але й за Божу кару. З тієї причини вони зазнавали багато прикростей. Тож нічого дивного, що вони безнастанно благали в Бога дитини. Це була головна мета їхніх молитов, постів і милостині. І вкінці Господь Бог на схилі літ дав їм дитину, що була призначена на Матір Божого Сина.
ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА
Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже давніх Богородичних празників, хоча не можна точно визначити часу, коли він з’явився. Про нього згадують святий Йоан Золотоустий, святий Прокл, святий Епіфан, святий Августин і святий Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що свята Єлена († 330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресвятої Богородиці. У V сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Геласія (492-496).
Стихири і гимни на честь цього празника уклали патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (VI ст. ), святий Андрій Критський і патріярх Сергій (VII ст. ), святий Йоан Дамаскин і патріярх Герман (VIII ст. ), святий Йосиф Студит (IX ст. ). Офіційне введення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).
Зі Сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку в VII ст. до Риму, а звідси в пізніших віках поширився на цілу латинську Церкву. Восьмого вересня стало празником тому, що того дня сповнилося дев’ять місяців від зачаття Пречистої Діви Марії в лоні святої Анни, а також тому, що того дня мало бути посвячення храму на її честь в Єрусалимі. Наша Церква святкує цю подію 9 грудня. Празник належить до 12 великих свят нашого церковного року. Він має один день передпразденства і тільки чотири дні попразденства з огляду на празник Воздвиження Чесного Хреста.
РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ — ДЕНЬ ВСЕСВІТНЬОЇ РАДОСТИ
Прихід на світ тієї, що мала бути Божою Матір’ю, є особливим джерелом радости для її батьків, Йоакима й Анни, для неба, для землі і всього створіння. Цю духовну радість з Різдва Богородиці підкреслюють різні святі Отці. Святий Андрій Критський у своїй проповіді на цей празник величає Пресвяту Богоматір як ту, через яку сповнилися всі пророцтва і прообрази Старого Завіту. І гідно звеличивши її найкращими похвальними титулами, він взиває до участи в радості небо, землю, море і всяке створіння та закінчує словами: „Бо сьогодні родилася дитина, від якої спасення Христос Бог і Слово, який був і приходячи перебуває на віки”. А святий Йоан Дамаскин у проповіді цього дня каже: „День Різдва Богородиці є днем всесвітньої радости, бо через Богородицю увесь людський рід обновився і смуток праматері Єви перемінився у радість”.
Так і богослуження цього дня повні радісних тонів, наче б це було Христове Різдво або Його світле Воскресення. Головні мотиви цієї радости — це кінець бездітности праведних Йоакима й Анни, початок нашого спасення, предивна гідність богоматеринства, особлива роль і значення Богородиці в ділі спасення людського роду.
З Різдва Пречистої Діви Марії найперше радіють її батьки. На стихирах Стиховні малої вечірні Церква закликає їх: „Радійте, Йоакиме й Анно, радійте, бо від неплідної родиться Причина нашої радости і спасення”.
З Різдва Богородиці радіють ангели й люди: „Всечесне твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, — співаємо на „Господи возвах” малої вечірні, — множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо ти стала Матір’ю Творця всіх Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас, що на тебе по Бозі надію покладаємо, Богородице Всехвальна і Непорочна”.
У цій радості беруть участь усі святі Старого й Нового Завітів: „Обновися, Адаме, — каже світилен утрені, — веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима й Анни: Богородиця Марія”.
Укінці Церква закликає всіх вірних на Стиховні вечірні, щоб віддали належну честь Божій Матері: „Прийдіть усі вірні і прибіжімо до Дитини, бо родиться та, що ще перед зачаттям своїм вибрана на Матір Бога нашого. Вона це посуд дівства, розцвілий жезл Арона з кореня Єссея, проповідана пророками і плід праведних Йоакима й Анни. Вона родиться і з нею світ обновляється. Вона родиться і Церква у свою велич одягається. Вона — храм святий, що містить Божество, дівственний посуд, царська світлиця, в якій доконалося дивне таїнство невисказаної злуки природ об’єднаних у Христі. Віддаючи честь Йому, оспівуємо Різдво всенепорочної Діви”.
КУЛЬТ СВЯТИХ ЙОАКИМА Й АННИ
Наступного дня після празника Різдва Пресвятої Богородиці наша Церква вшановує пам’ять: „Святих і праведних богоотців Йоакима й Анни”. Як батькам Марії і предкам Ісуса Христа, їм свята Церква віддає особливу честь. Тому й звуться вони в нашому богослуженні „богоотцями”. їхнього молитовного заступництва просимо кожного дня на відпусті церковних служб.
У богослуженнях в їхню честь Церква радіє їхнім празником, оспівує їхню роль відносно нашого спасення та величає їх як найбільш щасливих батьків. „Прийдіть сьогодні, любителі празника, — співаємо на стихирах вечірні 9 вересня, — радіймо співаючи й ревно почитаючи пам’ять Йоакима й Анни, чесної двійці, бо вони породили нам Богоматір, Діву чисту… О, блаженна двійце, ви всіх родителів перевищили, бо зродили найкращу з усього створіння! Істинно, ти блажен, Йоакиме, будучи батьком такої Дівиці! Блаженне твоє лоно, Анно, бо ти видала Матір нашого життя. Блаженні груди, що кормили молоком ту, що кормила Того, який кормить всяке створіння. Тож просимо вас, блаженні, моліть Його за спасення душ наших”.
Культ святих Йоакима й Анни почався досить швидко після установлення празника Різдва Богородиці. У VI ст. з’являються храми в честь святої Анни. Цісар Юстиніян І (527-565) 550 року посвятив в її честь церкву в Царгороді. У тому ж сторіччі побудовано в її честь храм в Єрусалимі, місці її народження. Ті церкви мали великий вплив на поширення культу батьків Пречистої Діви Марії, а передусім святої Анни. Їхню пам’ять Східна Церква починає вшановувати 9 вересня в кінці VI століття. В їхню честь написані давні грецькі гимни. У листах святих Отців, а особливо у святого Епіфана і святого Йоана Дамаскина знаходимо похвали в честь святої Анни.
Під впливом Сходу розвивається культ святої Анни в VIII віці і на Заході в Римі. Він стає загальним у цілій Європі щойно в XIV ст. Латинська Церква святкує пам’ять святої Анни 26 липня, а святого Йоакима 16 серпня.
У нашому церковному календарі, крім пам’яти святих Йоакима й Анни 9 вересня, маємо ще два святкові дні в честь святої Анни: 9 грудня — день зачаття Пречистої Діви Марії, і 25 липня — день її смерти.
Християнська іконографія присвятила багато уваги батькам Богоматері. Досить часто можна бачити ікону святої Анни з дитиною-Марією на колінах або, як обидвоє батьків приводять молоденьку Марію до храму, щоб віддати її на службу Богові.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Святий Андрей Критський у своєму слові на день Різдва Пресвятої Богородиці говорить так: “Нинішне свято є для нас початком усіх свят. Воно є дверми до ласки і правди. Нині зведено для Творця всього одушевлений храм і створіння готується стати Божественним житлом свого Сотворителя”. А святий Йоан Дамаскин каже, що “день Різдва Богородиці є днем всесвітньої радости, тому що через Богородицю весь людський рід обновився і печаль праматері Єви перемінилася в радість”. “Обновися, Адаме, веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима і Анни: Богородиця Марія”. Так співає і славить Церква: “Всечесне Твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо Ти стала Матір’ю Творця всіх Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас, що на Тебе по Бозі надію покладаємо, Богородице Всехвальна і Непорочна”.
Тому з глибини душі своєї взиваймо нині:
Радуйся, вселенної похвало, Радуйся, храме Господній, Радуйся, горо, тінню сповита, Радуйся, всіх прибіжище, Радуйся, світильниче золотий, Радуйся, славо православних всечесна, Радуйся, Маріє, Мати Христа Бога, Радуйся, раю, Радуйся, божественна трапезо, Радуйся, тіне, Радуйся, посудино всезолота, Радуйся, всіх уповання.
Початок нашого спасіння починається, ось народжується на світ Та, що зітре голову диявола і спасіння принесе роду людському. Батьками Пречистої Діви були святі Йоаким і Анна. Йоаким походив з роду Давида, з покоління Юди, а Анна – з роду Арона.
І ось Господь благословить цих нащадків царського і священичого роду, у Назареті народилася Пречистая, дочка їх. Назарет, по-арабськи “ен-Назіра” – називають “цвіт Галилеї”. Лежить він в Галилеї, з усіх боків оточений горами. Містечко потопає у виноградниках і оливних деревах, всюди спокій, тиша і мир Божий.
Тут, серед того раю Галилеї, зацвів цвіт райський, тут народилася Пренепорочная, Пресвятая і Преблагословенная Діва Марія. І прийшла радість у хату праведних Йоакима і Анни, бо це на старості літ Господь поблагословив їх дитиною. А ще більша радість настала в небі. З утіхою дивився на Неї Бог Отець, бо бачив у Ній Матір свого єдинородного Сина, повний любови дивився на Неї Син Божий і Дух Святий, на ту найзнаменитішу скинію, яка мала стати храмом і святинею самого Бога. А хори ангелів ликували, бо ж народилася їх Цариця, бо на світ прийшло найдосконаліше, найсвятіше, найкраще сотворіння Божої могутности.
А нині, що нам лишається, як не припасти на коліна і тішитися разом з цілим небом; бо Вона і для нас народжується, щоб стати Матір’ю Спаса нашого і щоб бути Матір’ю нашою. Прославляймо і величаймо Пречисту Діву, бо така є воля Бога, який хоче, аби ми все, що просимо, отримували через Марію. Молімо й просімо Її нині про поміч і покров у стражданнях та спокусах, бо сміливо можемо надіятися на Її ласку нині, коли вся вселенна Їй честь і славу воздає. Але пам’ятаймо, аби ні нині, ні завтра – ніколи – з нашого боку не було нічого, що засмутило б Пречисту Діву. Чистими будьмо нашою душею, якщо хочемо служити Марії і чистими устами молитися до неї.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Сьогодні Бог, що на духовних престолах перебуває * приготував собі святий престол на землі * Той, хто премудро утвердив небеса * з любові до людей живе небо сотворив * Бо з неплідного кореня зростив нам живоносний сад – свою Матір. * Господи Боже, що твориш чуда * і зневіреним подаєш надію, – слава тобі!
У цей Господній день радійте, люди! * Бо появилася світла палата і книга Слова життя * і народилася та, що є брамою до Сходу * яка чекає на вхід великого Святителя. * Вона єдина, що на спасіння душ наших * вводить єдиного Христа у вселенну.
Великий дар з Божої волі отримали неплідні жінки * які видали світлий плід * але Марія Божою красою заясніла понад усіх людей * Вона бо, преславно народившись з неплідної матері * з безсіменного лона надприродно породила в тілі всіх Бога * Вона – єдина брама єдинородного Божого Сина, * через яку він пройшов і її зберіг замкненою. * Він усе це мудро установив за своїм задумом * і подав усім людям спасіння.
Нині неплідна брама відчиняється * а дівичі двері випереджують божественне * Нині благодать починає приносити плід * появляючи світові Божу Матір * заради якої земля об’єднується з небом * – на спасіння душ наших.
Нинішнє народження – провісник спасіння. * -. Звіщає всесвітню радість * Розв’язується неплідність нашої природи * бо неплідна стає матір’ю тієї * яка залишається дівою й після того, як з неї народився Творець * З неї Бог приймає те, що чуже його природі, * і заблуканим вчиняє спасіння своїм тілом, * – Христос чоловіколюбець і визволитель душ наших.
Нині неплідна Анна народжує божественну Діву * що з усіх поколінь була наперед вибрана * на житло всіх Царя і Творця, Христа Бога * – на здійснення Божого задуму, яким ми, земляни, відродилися * і з тління обновилися для життя безконечного.
Нині, вірні, настав початок нашого спасіння. * Бо ось з неплідної родиться * сповіщена ще з прадавніх поколінь Мати Діва * Божа палата, з якої вийде паросток із пня Єссея * і вітка з його коріння. * хай радіє прабатько Адам, і Єва хай веселиться * Це ж бо створена з Адамового ребра, явно звеличує дочку і внуку:.!. * Народилось моє спасіння * Заради нього я визволюся від адових узів * Нехай радіє Давид, ударяючи в гуслі * і нехай благословить Бога, бо ось з неплідного лона народжується Діва * на спасіння душ наших.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Різдво Твоє, Богородице Діво, * радість звістило всій вселенній, * з Тебе бо засяяло Сонце правди – Христос Бог наш. * Він, розрушивши клятву, дав благословення * і, ударемнивши смерть, * дарував нам життя вічне.
Кондак:
Йоаким і Анна з неслави бездітности * і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, * у святім різдві твоїм. * Його празнують люди твої, * з провини прогрішень ізбавлені, * як кличуть до Тебе: * Неплідна родить Богородицю * і кормительку життя нашого.
Прокімен, пісня Богородиці (г. 3): – Величає душа моя Господа і возрадувався дух мій у Бозі, Спасі моїм (Лк. 1,46-47).
Стих: Бо зглянувся на смирення раби своєї, ось бо віднині ублажать мене всі роди (Лк. 1,48).
Алилуя (г. 8): Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо Твоє (Пс. 44,11).
Стих: Лицю Твоєму помоляться багаті народи (Пс. 44,13 ).
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, з неплідної народжену Діву Марію.
І ірмос, глас 8:
Чуже матерям дівство і чудне дівам дітородження. На Тобі, Богородице, обоє довершилося. Тому Тебе ми, всі племена землі, безустанно величаємо.
Причасний: – Чашу спасення прийму і ім’я Господнє призову (Пс. 115,4). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, якої Різдва сьогодні торжественний празник світло звершуємо, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, і всіх святих, помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
о. Петро Фостик
