ВІДДАНННЯ ПРАЗНИКА ВВЕДЕННЯ БОГОРОДИЦІ. СВЯТОГО СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА КЛИМЕНТА, ПАПИ РИМСЬКОГО.
Сьогодні віддання свята Введення в храм Пресвятої Богородиці.
У це свято 4 гудня ми згадували подію із життя Богородиці, як її батьки Йоаким і Анна привели свою дочку Марію, коли їй виповнилося три роки, у Єрусалимський храм для подальшого виховання, сповняючи цим свою обітницю перед Богом. Ця подія стала важливою у духовному житті Церви.
Подія введення в храм Пресвятої Богородиці порушує важливе питання духовного життя – виховання. Напевно немає на землі людини, котру не турбувало б питання особистого виховання, виховання своїх дітей, родичів.
Згадуючи введення Пресвятої Богородиці у Єрусалимський храм, просімо ревно Христа і Богородицю про дар мудрості і наполегливості у вихованні нас самих і наших ближніх, щоб ця праця приносила щедрі духовні плоди для більшого нашого духовного зросту, покращення життя і на більшу Божу славу.
ДО ТИМОТЕЯ ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 1 Тим. 283 зач.; 3, 1-13.
Сину Тимотею, вірне слово: як хто прагне єпископства, бажає благородного діла. Отже, єпископ має бути бездоганним, однієї жінки чоловіком, тверезим, розважливим, чесним, гостинним, здібним навчати, не п’яницею, не розбишакою, але сумирним, не сварливим, не грошолюбом, щоб власним домом добре правив та щоб дітей тримав у послусі з усякою повагою. Бо хто не вміє рядити власним домом, як він буде дбати про Церкву Божу? Та не новонавернений, щоб, розгордівши, не був засуджений так, як диявол. Треба також, щоб він мав гарне свідчення і від тих, що зовні, щоб не попав у ганьбу та у диявольські тенета.
Диякони так само мають бути поважні, не двоязичні, вина багато щоб не вживали, не були жадні на брудний зиск; щоб тайну віри берегли в чистій совісті. Але й таких спочатку слід поставити на пробу, а потому нехай служать, якщо будуть бездоганні. Жінки також нехай будуть поважні, хай не обмовляють, хай будуть тверезі, вірні в усьому. Диякони нехай будуть кожен однієї жінки чоловіком, хай добре рядять дітьми і власним домом, бо ті, що виконують добре свої обов’язки, здобувають собі почесне становище і велику сміливість у вірі в Христа Ісуса.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 80 зач. 16, 1-9.
Сказав Господь притчу оцю: Був один багатий чоловік і мав управителя, якого обвинувачували, що марнує його добра.
Покликав він його і каже: – Що я про тебе чую ? Дай звіт про твоє управління, бо ти не можеш більше управляти.
І почав управитель міркувати: що мені робити? Пан мій відбирає в мене управління. Копати землю – сил не маю; просити – соромлюся. Знаю, що зроблю, щоб коли скине мене з управління, прийняли мене до себе.
Покликав він одного по однім довжників свого пана й мовив до першого: – Скільки ти винен панові моєму?
– Сто мір оливи, – відповів той.
Сказав до нього: – Візьми твою розписку, сядь і напиши швидко: п’ятдесят.
Потім до другого промовив: – Ти скільки винен ?
– Сто корців пшениці, – відповів той.
– Візьми твою розписку, напиши: вісімдесят.
І похвалив пан нечесного управителя, що той учинив мудро, бо діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла.
І я кажу вам: робіть собі друзів неправою мамоною, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні.
1 Тм. 3, 1-13. «Ті, що виконують гаразд свої обов’язки, здобувають собі почесний ступінь і велику сміливість у вірі в Христа Ісуса»
Коли ми задумаємось над своєю святістю, то найчастіше переконані, що потрібно здійснити якісь особливі подвиги, поїхати на місії, загинути мученицькою смертю. Цілковито не замислюємося, що саме наші обов’язки – це є місце нашого освячення, що саме через наші обов’язки Бог нас провадить до спасення.
Ті обов’язки, які я маю, Бог дав конкретно мені, щоб, виконуючи їх, я міг освятитись. Апостол згадує про єпископів, дияконів, кожний із яких був покликаний Богом до конкретних обов’язків. Немає покликань більших чи менших, важливих чи неважливих. Кожна особа і кожне наше служіння однаково вартісне для Бога, тому що саме Він покликав і поставив кожного з нас до чогось особливого.
Бог хоче, щоб ми були саме на цих місцях, які він передбачив для нас, і саме там ми освятимось і спасемось!
Лк. 16, 1-9. «І похвалив пан нечесного управителя за те, що той вчинив мудро».
На перший погляд, може видатися незрозумілим: чоловік чинить нечесно, обманює свого господаря, але його вчинок заслуговує на таку похвалу від Господа? Звичайно, Бог ніколи не хвалить за неправду. Але Господь показує нам цього чоловіка, ставить його за приклад як того, хто вміє робити добро.
Нечесний управитель, хоч і наляканий тим, що на нього чекає, вміє зробити щось корисне для інших. Погляньмо на наше життя: скільки є обставин і ситуацій, де ми могли б зробити добро, вчинити чи сказати щось приємне, чи хоча б побажати у своєму серці комусь добра, чи хоч би добрим поглядом обдарувати іншу людину!
Ми завжди нарікаємо на обставини, ситуації, але погляньмо – скільки впродовж дня ми могли б робити доброго! А скільки впродовж місця, року?
В кожній життєвій ситуації можемо щось зробити доброго з тими силами й можливостями, які маємо!
Вл. Венедикт Алексійчук
У той самий день
Святого священномученика Климента, папи Римського
Після святого Петра, його наступником на римському папському престолі, що правив усією Христовою Церквою, був Лин, за ним Анаклет, а далі Климент. Він обійняв Римський престол в 90 р. після Р. Хр. Йоан Золотоустий пише, що Климент був учнем апостола Павла, який у Посланні до филип’ян згадує Климента разом з “іншими… співробітниками, імена яких у книзі життя” (Флп. 4, 3). Також стверджують, що він товаришував також і святому Петрові, а видно це з того, що цей “співробітник” святих апостолів покинув усе, щоб лиш трудитися для Христа.
Святий Климент був родом з Риму, його батько називався Фавст, за походженням вони були жиди. Вірний учень святих апостолів став і їх вірним наступником, він дбав про єдність усіх вірних, про злагоду серед християнських громад, навчав, навертав й утверджував у вірі, хоча навколо лютували мучителі, переслідуючи Христову віру.
У Коринті, в тамтешній громаді, дійшло до прикрих крамол. Дехто з молодших, які не зуміли впокорити в собі духа гордости і честолюбства, виступили проти старших й усунули кількох побожних священиків. Тоді вірні Коринту звернулися до єпископа Римського Климента, а той написав до них послання, яке святий Іриней називає надзвичайно сильним і яке, після Святого Письма, вважалося найавторитетнішим, так, що ще за часів святого Єроніма у церквах читали фрагменти з того послання поряд з читаннями Святого Письма.
Святий Климент написав це послання від імени Римської Церкви. Самим своїм фактом існування воно є доказом, що вже в перші десятиліття вірні визнавали наступника святого Петра видимим головою Христової Церкви і що до них зверталися, покладаючись на їх владу й авторитет. У своєму посланні святий Климент показує, до чого веде ворожнеча і заздрість, і подає приклад, як ворожість жидів переслідувала святих верховних апостолів, і що саме вона віддала їх на мученицьку смерть.
Далі святий автор упоминає коринтян, щоб оберігали себе від незгод, від недовіри один до одного і від сварні, щоб не припиняли каятися і чинити діла любови, щоб до інших і між собою були лагідні і ввічливі, щоб корилися своїм правноправлячим пастирям і слухали їх.
Його повчання діяли чуда і навертали в Римі багатьох, а часто і високі царські достойники спішили до катакомб і приймали святе хрещення. За це імператор Траян заслав святого Климента до Херсонесу Таврійського. Сюди вже було заслано багато християн, з якими святий папа мусив тяжко працювати в каменеломнях. За його молитвою, зі скали чудесним способом витекло джерело доброї води, і нею святий Климент охрестив сотні поган, яких навернув до Христової віри. За це імператор наказав утопити святого мученика (близько 101 р.) в морі, а з ним і його учня, святого Фива.
І лиш через сотні літ, покликані до великого діла святі брати Кирило і Методій, просвітителі, учителі та апостоли слов’ян, завдяки Божому об’явленню, віднайшли на морі мощі святих Климента і Фива. Святі мощі самі підплили до корабля, на якому все духовенство, разом зі святими братами, молило Господа про Його поміч. Частину мощей святі Кирило і Методій перенесли до Риму. А частину святий Володимир Великий, коли, охрещений, повертався на рідну землю, узяв з собою. їх згодом поклали в Десятинній церкві, де вони зберігалися аж до татарського набігу, під час якого, найвірогідніше, згоріли разом з церквою як благальна жертва за руський народ і його долю. Почитання святого Климента на Русі було в ранніх часах дуже велике, на його честь зводилося багато церков. У Римі вже у п’ятому столітті стояла церква на честь святого папи Климента, у ній папа Зосима (417-418) провів один з місцевих соборів.
Тропар Климента, глас 4:
Від Бога чудодіяннями преславно дивуючи вселенної краї, священний страднику, надприродно морські води розділяєш, для тих які в день чесної пам’яті твоєї завжди завжди усердно прибігають до твоєї богозданної церкви до чудесних мощей твоїх, і після того, як весь народ перейшов, море знову чудодійно твориш, Клименте предивний, моли Христа Бога щоб спаслися душі нашим.
Кондак Климента, глас 2:
Божественним виноградом священноприбраною лозою всім явився, виточуючи краплини осолоди премудрості, молитвами твоїми, всечесний, щоб тобі – виткану, як багряницу, пісню мисленну принесли ми, Клименте святий, спаси рабів твоїх.
У той самий день
Святого Петра Олександрійського
Близько 300 р. владичий престол в Олександрії обійняв Петро, муж великої святости й учености, гідний наслідник свого святого попередника євангелиста Марка, який утвердив тут Христову віру і запечатав свою науку мученицькою смертю. Відомий церковний письменник Євсевій називає святого Петра великим учителем християнської побожности і єпископом, гідним подиву як через свою святість, так і через ученість. Коли за Диоклетіяна, у 303 р., почали жорстоко переслідувати християн, тоді архиєпископ Петро опікувався всіма церквами Тиваїди, Ливії і Єгипту. Він був сповнений духом великої любови, тому написав “канон”, відповідно до якого мали накладати покути на тих, що в часи гоніння, коли тисячі і тисячі прийняли смерть, відпали від віри, та потім покаялися. Натомість єпископ Ликополя Мелетій з безоглядною строгістю засуджував усіх, хто в ті важкі часи виявив слабкість, і не приймав їх покаяння. Святий Петро, коли упімнення його не допомогли, відлучив Мелетія і його прихильників від Церкви. Бо ж така строгість, що заступала каяникам дорогу до неба, противилася науці Христа Спасителя, який не відкинув від себе апостола Петра, хоч той тричі зрікся Його.
Жив тоді в Олександрії Арій, диякон, який почав обстоювати злу науку мелетіян. Архиєпископ Петро і його був змушений відлучити від Церкви. Тим часом за наказом імператора-гонителя святого Петра було ув’язнено, його схопили саме тоді, коли він був з вірними у церкві, і кинули до в’язниці. Але тоді тисячі народу, чоловіків, жінок і дітей, оточили в’язницю і радше готові були всі до одного прийняти смерть, як дозволити вбити свого пастиря, якого присудили до смерти від меча. Арій удав, що кається зі своїх блудів, і впросив Ахила й Олександра, двох священиків, близьких до архиєпископа, щоб вимолили для нього прощення у святого Петра, аби той зняв клятву. Але Господь Бог об’явив святому Петрові злобний намір Арія, який вже тоді задумував єресь і шукав нагоди, щоб самому сісти на владичому престолі. Бо коли Ахил і Олександр стали просити за нього, то святий Петро рішуче сказав, що має прощення для всіх, та не може прийняти до Церкви Арія, бо той виступає проти Божества Христа Спасителя, бо він грішить не проти чоловіка, а проти Пресвятої Тройці. І сказав їм, що уночі бачив він Христа Спасителя, який явився йому у вигляді дванадцятилітнього юнака в білій одежі, наполовину роздертій. А коли святий наважився запитати: “Господи, хто Твою ризу роздер?” – то Христос відповів: “Арій”, – і попередив єпископа про хитрість єретика.
Коли святий Петро бачив, що народ не хоче поступатися, а воїни вже готові почати різанину, то він переказав намісникові, щоб той уночі потай розібрав частину задньої стіни в’язниці і забрав його на смерть. Так і сталося. На площі, – там само, де постраждав святий Марко, – в ніч на 25 листопада (мабуть, 311 р.) святий Петро прийняв мученицьку смерть.
Його спадкоємцем став згаданий Ахил, який піддався проханню злобного Арія і прийняв його до Церкви та висвятив на священика. Ахил помер 313 р., а після нього владичий престол обійняв Олександр. За нього Арій став явно поширювати свою єресь, і Олександр у 321 р. кинув клятву на єретика, а Вселенський Собор у Нікеї (325 р.) підтвердив її. Однак одежу Христа Спасителя вже було роздерто, й аріянська єресь спричинила Церкві більше журби, як найтяжчі переслідування за часів поганства.
Тропар Петра, глас 8:
Перед вишнім судом Христовим заступаєшся за стадо, на пашах життя благого випасав єси його всемудрими твоїми догматами, відігнав Арія, як вовка хижого, який увійшов у них безбожними ученнями. Тому й душу твою положив єси за них, пастирем назвався єси, як мовив Господь, ієрарше Петре блаженний, моли Христа Бога гріхів відпущення дарувати тим, які почитають з любов’ю святу пам’ять твою.
Кондак Петра, глас 3:
Православними повеліннями Церкву просвітив єси, за неї ж і постраждавши, Богоблаженний отче,/ Арія відступника відігнав, тому твою пречесну пам’ять звершуючи, православно взиваємо: радуйся, Петре, каменю віри.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає„. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Радуймося сьогодні, вірні, * псалмами і піснями, прославляючи Господа, * і шанувавши його святу Тінь – одуховеній Кивот, * який вмістив у собі невмістиму Слово. * Бо вона, ще маленька дівчина , незбагненно приводиться до Господа, і великий святітель Захарія радісно приймає її, як Божу оселю.
Сьогодні одуховенний храм святого слави Христа Бога нашого, єдина благословенна і пречиста між жінками, * приводиться до старозавітнього храму, щоб жити в ньому. * З нею духом раді Йоаким і Анна, * хори та дівиці, хвалюючи та шануючи Його Матір, * псалмами прославляє Господа.
Ти звіщаєш пророкам, слава апостолів, похвала мучеників, і всіх землян відродження, Діво – Маті Бога, бо через тебе ми з Богом примирилися. Тому шануємо твого входу в храму Господнього, з ангелом всі співаючи тебе: Радуйся, Пречиста , * – що нас спасаєш молитвами твоїми.
Своїм божественним заступництвом * Ти зберігаєш і покриваєш від ворожих нападів тих, хто з любов’ю святкує твій преславний свято – Вхід у храм * і кличуть до тебе: * Ти наша кріпость і твердіня, і радість богоподібна; єдиний Син твій і Бог наш, хто благає й каже: Ісусе всесильний, спаси, як милосердний, душі наші!
Сьогодні, зібравшись побожно, * прославмо Богородицю: * Пресвята Діво! Велика твоя слава і чудеса твоїх глибинних безодні! Ти святкова охорона і похвала, і джерело ізцілень для нас, що святкуєш твій празник. * Тож ми молимось, промовляючи: * Ісусе всесильний, спаси, як Милосердний, душі наші!
Святіми твоїми молитвами * укріпі і ласкаво захищай нас, Пречиста; * заривай перед страшними ворогами * та їх неволею тих, хто святкує твій свято *, щоб ми кликнули до твоїх Синів: * Ісусе всесильний, спаси нас, як милосердний!
Богоневісто Владичице! Після твого чудесного народження ти прийшов до Господнього храму, щоб у неї виховуватися і святі, * все небесно дивувало, що Святий Дух в тобі оселився. * Тому, Пречиста і Непорочна, в небі та на землі преславлена, * – спасі рід наш !
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 4):
Днесь благовоління Божого предзображення* і спасіння людей проповідання,* у Божому храмі Діва ясно з’являється* і Христа всім предзвіщає.* Їй і ми голосно закличмо:* Радуйся, промислу Створителя сповнення.
Слава, і нині: Кондак (г. 4):
Пречистий храм Спасів,* дорогоцінна світлиця і Діва,* священна скарбниця Божої слави* днесь вводиться в дім Господній,* благодать з собою вводячи,* що в Дусі божественнім,* яку оспівують ангели Божі:* Вона є оселя небесна.
Прокімен, пісня Богородиці (г. 3): Величає душа моя Господа і возрадувався дух мій у Бозі, Спасі моїм (Лк. 1,46-47).
Стих: Бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось бо віднині ублажать Мене всі роди (Лк. 1,48).
Алилуя (г. 8): Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо Твоє (Пс. 44,11).
Стих: Лицю Твоєму помоляться багаті народи (Пс. 44,13 ).
Замість Достойно, приспів: Ангели, бачачи вхід Пречистої, здивувалися, як Діва ввійшла у святая святих.
І ірмос (г. 4): Як одушевленного Божого кивоту нехай ніяк не дотикається рука оскверненних. А уста вірних, голос ангела виспівуючи, Богородиці, невмовкаючи, з радістю нехай кличуть: Справді вище всіх Ти єси, Діво чиста.
Причасний: Чашу спасення прийму і ім’я Господнє призову (Пс. 115,4). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, якої Входу в храм празник звершуємо, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, свв. і свщмчч. Климента, папи Римського, і Петра, єп. Олександрійського, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
