ПРАЗНИК НАЙСОЛОДШОГО ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА – ЧОЛОВІКОЛЮБЦЯ. ІСТОРІЯ СВЯТА. ЛЮБОВ І СЕРЦЕ. ХРИСТОВЕ СЕРЦЕ СИМВОЛ БОЖОЇ ЛЮБОВИ. НІХТО НЕ СПРОМОЖЕН ЛЮБИТИ БІЛЬШЕ, НІЖ ТОДІ, КОЛИ ВІН ЗА СВОЇХ ДРУЗІВ СВОЄ ЖИТТЯ ВІДДАЄ. З ПЛAЧЕМ ВИЙШЛИ ВОНИ, А Ї ПРИВЕДУ ЇХ УТІШЕНИХ. СЕРЦЕ ІСУСА – ДЖЕРЕЛО НОВОГО ЖИТТЯ.
9 Липня в п’ятницю, по другій неділі від Зіслання Св. Духа, у церковному календарі маємо свято Найсолодшого Господа Бога і Спаса Ісуса Христа – Чоловіколюбця. Зазвичай урочисте святкування цього празника переносять на неділю. В цей день Українська Греко-Католицька Церква особливо відзначає велику Божу Любов і Милосердя.
У стихирах вечірньої свята співаємо:
«Що такого доброго в нас є Ісусе, задля чого ти так дуже полюбив нас? Невже тіло, яке ми віддали в неволю смерти та позбавили первісної краси? Чи розум, що його ми затьмарили незнанням? Чи правда від якої ми відпали?» Попри нашу гріховність, «Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3,16).
Велика та безмежна любов Ісуса дає надію кожному, хто прибігає до Нього, Його ціле земне життя було доказом цієї любові. Апостол Павло у листі до ефесян пише, що не можна виміряти «широту, довжину, висоту і глибину Христової любови, яка перевищує всяке уявлення» (Еф. 3.14-19). Під час богослужінь священнослужителі виголошують:
«…бо Ти благий і Чоловіколюбець», адже «полюбивши своїх, що в світі, полюбив їх до кінця» (Ів.13,1).
ЛЮБОВ – ЦЕ ДАР БОЖИЙ, ДАНИЙ ЛЮДЯМ (Свято Христа – Чоловіколюбця – Йо 3,13-17)
Свята Євангелія розказує сьогодні про любов небесного Отця й Його єдинородного Сина до людського роду такими словами:
„Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним” (Йо 3,16).
Слово „любов” вживають люди дуже часто в своїх розмовах; Його поміщують також у різних своїх гаслах; воно однак с одним з найбільш незрозумілих і найбільш фальшиво інтерпретованих слів. Багато людей під словом з любов з розумiє статеве задоволення партнерів тiєї тілесної любови. Воно однак не с любов’ю, але звичайним самолюбним задоволенням пристрастей тіла чи статевого прагнення. Така то любов е правдо подібно висловом тваринного інстинкту на збереження даного роду, але i не можна називати любов’ю гiдною людей – Божих, розумних сотворінь. В інших людей ця любов виступав у розумінню прагнення деяких показати себе, зробити собі розголос і цим осягнути провід у якомусь товаристві, організації, а то й у народі. Цю любов поширюють, чи радше багато говорять про неї всi тi, що кандидують на рiзні становища в спільноті, чи то в селі, місті, повіті, а чи й у державі. В своїх промовах вони проголошують себе любителями всіх громадян, що для себе особисто нічого не бажають, а бажають єдино добра спільноти чи народу й тому саме кандидують на дане становище. Вони обіцюють своїм однодумцям усякі „грушки на вербi”, бо те, що вони обіцюють зробити, переходить не тільки їхні, але всякi людські сили й спромоги, щоб спонукати виборців до голосовання на них. Вони обіцюють це все, тільки на те, щоб відвернути виборців від інших кандидатів і прихилити до себе, хоч самі ніяк не вірять у те, що обіцюють. Вони брешуть на всi заставки, щоб тільки одержати ту посаду, про яку стараються.
Проте така любов – це не любов, але звичайний еґоїзм, ошуканство як кандидатів на певні становища, так і всіх тих, що їх попирають i всiма силами стараються дістати для них становище чи посаду, сподіваючися з цього своїх власних користей. Так-то говорили про себе й пропаґували себе комуністи, заки захопили владу в свої руки. Вони проголосили себе спасителями й покровителями „гнаних і голодних” тобто всіх покривджених, використовуваних капіталістами, й обіцяли їм рай на землі. Згідно з їхніми словами, вони боролись за добро й за щастя пролетаріяту, тобто найбідніших, що нічого іншого не мали тільки багато дітей, яких не могли виживити. Вони вбивали й різними способами нищили своїх противників в ім’я поліпшення умов до життя найбільш убогих мас народу. Вони казали, що стараються та ще й досі стараються, щоб створити рай для всіх убогих, голодних і поневолених мас. Згідно з їхніми словами, найбільшим їхнім бажанням і одинокою ціллю було ущасливити убогий і голодний народ. Проте наслідком захоплення влади в руки стало найгірше й найбільш жорстоке ви користування тих самих убогих мас, яких вони прийшли спасати.
Але що значить «любов у навчанні Христа Господа? Любити, згідно зі словами Христа, значить бажати добра улюбленій особі; та й не тільки бажати, але також старатися подбати про все, чого їй потрібно, щоб вона почувала себе щасливою, вдоволеною. Такою то е любов Бога-Отця і Його єдинородного Сина Ісуса Христа, бо так навчав нас Ісус Христос устами свого улюбленого апостола Йоана:
„Так бо Бог полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього на загинув, а жив життям вічним” (Йо 3,16).
І якраз Ісус Христос своїм власним життям, страстями й смертю на хресті доказує надiлi, що воно значить любити. Його Божа любов нічого для себе не бажав, нiчого вiд людей не хоче, але все, що тільки робить – це робить для людей, для їхнього добра. Знаючи, що людина скоїши первородний гріх, утратила для себе й для цілого людського роду вічне щастя в небі й прирекла себе на вiчну муку в пеклі, Христос жертвує себеса мого, віддає своє життя на те, щоб рятувати наше. Бог Отець не жаліє свого єдинородного Сина, але посилав Його на страшні муки й ганебну смерть на хресті, щоб рятувати своє сотворіння, яке відмовилось слухати його Божої волі й перейшло на сторону Його відвічного ворога – диявола. Оце й правдива любов, як у цьому запевняє нас Ісус, кажучи:
„Ніхто не спороможен любити більше ніж тоді, коли він за своïх друзiв вiддає своє життя” (Йо 15,13).
Але в цьому випадку в Христа є ще більша любов, бо вмираючи на хресті. Він віддав свою життя не за друзiв, але за ворогів свого Отця й своïх власних, бо ми люди отали Його ворогами, тоді коли переступили Його святу заповідь, коли спротивились Його Божій волі. Щоби краще пізнати, що це в християнська любов, послухаймо як її характеризуе апостол народів св. Павло. Він каже:
„Любов довго терпелива, любов лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує ала; не радіє, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить” (1 Кор 13, 4-7).
Така то с любов Бога-Отця й Його Сина Ісуса Христа. Божа любов с терпелива. Подумаймо лише про ті мільйони й мільйони гріхів, що їх люди сподіюють кожної хвилини дня й ночі, ображуючи ними безмежний Божий маєстат. Він однак наш Господь. Творець вселенної, переносить терпеливо всi тi зневаги, хоча б негайно міг розчавити нас, наче ту докучливу блоху чи муху. Він однак того не робить, але терпеливо жде на те, щоб ми схаменулись, покаялись i назад повернули до Нього. Так бо він кличе до нас устами свого пророки Єзикиiїла:
„Життям моїм клянусь – слово Господа Бога, – я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніть ся, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?” (Єлик 33,11).
Божа любов не заздрить, не чваниться й не надимається. Це правда, що він не має чого нам заздрити, будучи Творцем вселенної, всемогутнім Богом, найбільш досконалою Істотою, а ми лише немічні й нужденні та грішні Його сотворіння. Хоч ми такі бідні й нікчемні, Він все-таки не погорджує нами, але старається всіма способами притягнути нас до Себе. Він уживає всiх засобів, що їх нам тут заслужив і в Церкві святій залишив Його єдинородний Син на те, щоб нас освятити, своїми ласками очистити з гріхів і привести до себе, до злуки з собою й до того безмежного щастя, що така злука з Ним при носить. Він не шукав свого й не поривається до гніву, хоч і міг би, коли бачить, як ми нікчемні сотворіння нехтуємо Його святою волею, пере ступаючи Його Божі заповiдi, які він нам у своїй доброті з любови до нас дав, щоб нам допомогти, тобто, щоб безпечно довести нас до себе. Вiн, який нас не тільки з нічого сотворив, у тому нашому існуванні на кожну хвилину підтримує та співдіє з кожним нашим ділом, словом, гадкою й бажанням, не противиться нам навіть тоді, коли ми неначе змушуємо Його помагати нам Його ображувати. Хоч ми такі грішні й валяємось у наших гріхах. Він все-таки любить нас і намагається ті наші грішні діла вернути нам на добро. Божа любов не шукає себе, але ста рається тільки про добро свого сотворіння. Це бачимо хоч би а того, що замість карати нас за наші гріхи и проступки. Він посилає свого Сина, на Нього вкладає ввесь тягар наших гріхів, каже Йому терпіти, вмирати ганебною смертю на хресті, щоб нас визволити від них і від кари, яка згідно зі справедливістю, повинна опасти на нас. Божа любов не ненавидить нас, але навпаки, чим більше ми грішимо, тим більше милосердиться над нами й старається нам помагати, тобто привести до каяття, до поправи нашого життя й до вічного щастя. Він не гордує нами, але навпаки, а любови до нас прийняв людську природу, щоб бути нам у всьому подібним.
І став „у всьому подібним до братів, щоб стати милосердним та вірним архиєреєм у справах Божих на спокутування гріхів народу” (Євр 2,17).
Він, сама святість, освячуючи нас, не соромиться називати нас братами, коли каже: „Я звіщу iм’я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади”. І ще:”Ось я і діти, що їх дав мені Бог” (Євр 2,11-13).
Така то є Божа любов, що часом хоч і карає, то робить не тому, щоб нас мучити, але щоб оздоровити від страшної прокази гріховної. Часом посилає нещастя, щоб нас захоронити перед нерозважним кроком, який міг би навіки відвернути нас від Його любови й від нашої остаточної мети, тобто від злуки з ним, нашим щастям. Дійсно Господь Бог безмежно любить нас грішних людей, а доказ цього маємо на розп’ятті. Божа любов до нас коштувала Богу Отцеві великої ціни, бо віддання його власного Сина на муки й ганебну смерть. Коштувала багато і Його Божому Синові, бо він за нас життя своє вiддав, пролляв до останньої каплини свою Божу кров, щоб нас усіх у ній обмити від плям гріхів.
о. д-р М.І. Любачівський
Ряд.: Апостол: – ДО РИМЛЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, воно не так, щоб слово Боже впало марно: бо не всі ті, що від Ізраїля, ізраїльтяни; і не ті, що нащадки Авраама, всі його діти; але від Ісаака назоветься твоє потомство, тобто не тілесні діти – діти Божі, але діти обітниці вважаються за нащадків. Слово ж обітниці таке: цієї самої пори я прийду, і буде син у Сари. Ба більше: Ревека зачала від одного ложа батька нашого Ісаака; коли ж вони ще не народились і нічого доброго чи злого не зробили, – щоб Бог у своїй постанові був вільний вибирати, залежно. не від діл, а від того, який кличе, – їй було сказано: старший молодшому буде служити. Бо написано: Якова полюбив я, Ісава ж незлюбив.
Що ж скажемо, що Бог несправедливий? Зовсім ні. Бо він каже Мойсеєві:
Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджусь, над ким хочу змилосердитися.
Отже це не справа того, хто хоче, ані того, хто біжить, але Бога, що милує. Письмо бо каже фараонові: якраз на те я тебе поставив, щоб на тобі показати мою силу й щоб по всій землі славилося моє ім’я. Отож, кого він хоче, того милує і, кого хоче, того чинить заскорузлим.
Скажеш, отже, мені: чому іще він докоряє? Хто бо може противитися його волі?
Свята: Апостол: – ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому він не соромиться називати їх братами, коли каже: Я звіщу ім’я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади.
І ще: Буду надіятись на нього.
Та: Ось я і діти, що Бог мені дав.
А що діти були учасниками тіла й крови, і він також взяв участь у тому, щоб смертю знищити того, хто мав владу смерти, тобто диявола, і визволити тих, яких страх смерти все життя тримав у рабстві. Аджеж не від ангелів прийняв він на себе, а від потомства Авраама. Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним первосвящеником у справах Божих на спокутування гріхів народу. Тому, отже, що він страждав і сам був випробуваний, він може помогти тим, що проходять через пробу.
Алилуя, глас 6:
Схаменуться і навернуться до Господа всі кінці землі (Пс. 21,28).
Стих: I поклоняться перед Ним усі батьківщини народів (Пс. 21,28).
Ряд.: Євангеліє: – ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Сказав Господь своїм учням: Кожний, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. А хто мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.
Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч. Я прийшов розлучити чоловіка від його батька, дочку від її матері і невістку від її свекрухи. І ворогами чоловіка будуть його домашні.
Коли Ісус скінчив навчати дванадцятьох своїх учнів, пішов звідти навчати і проповідувати по їхніх містах.
Свята: Євангеліє: – ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Сказав Господь: Ніхто не зійшов на небо, крім того, хто зійшов з неба: Син чоловічий. І як Мойсей підняв змія в пустині, так Син чоловічий має бути піднесений, щоб кожен, хто вірує у нього жив життям вічним.
Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним. Бо Бог не послав у світ Сина, щоб світ засудити, але щоб ним спасти світ.
Рм. 9, 6-19. «Воно не так, щоб слово Боже не здійснилося»
Ми, люди сучасного світу, дуже часто хочемо швидких результатів, в короткому часі хочемо змінити самого себе, хочемо, щоб швидко змінювалися люди навколо нас. Це особливо видно в неофітів, хто лише навернувся до Бога. Вони дуже хочуть всіх навернути і привести до Бога в одну мить. Але ми не знаємо, як Бог діє, наймовірніше, що в кожному випадку і з кожною людиною у свій спосіб.
Наше завдання – завжди сіяти Боже Слово, завжди промовляти про Бога: і словами, і життям. А результат, то вже Божа справа! Вірмо, що ті зерна раніше чи пізніше проростуть.
Мт. 10, 32-36; 11, 1. «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним».
Кажучи правду, нам часто не дуже хочеться виявляти свою віру прилюдно, ми не раз так і кажемо, що моє християнське життя, то це приватна справа. Здебільшого хочемо жити так, щоб не мусити визнавати своєї віри, свідчити про Господа своїм життям, проповідувати Його іншим. Зі свого досвіду бачимо, що саме життя, а точніше, наш Творець, ставить нас у такі обставини, в яких, хочемо того чи ні, однак маємо виявити свою віру в Нього.
Визнавати свою віру – це жити життям християнина щодня, щохвилини, що миті. Це не обов’язково означає, як ми собі можемо уявляти, що християнина ведуть на муки, примушують зректися Христа, а він стоїть у своїй вірі навіть ціною життя. Це свідчення мучеників, яке дуже важливе для Церкви, але не всі до нього покликані.
Для більшості християн свідченням має бути не одна героїчна хвиля нашого життя, а кожна хвилина наших буднів. Ситуації, коли маємо виявити своє прощення, зауважити чиюсь потребу, виявити до когось любов, милосердя, свідчать про те, ким ми є.
Саме це є визнанням нашої віри в Бога!
Владика Венедикт (Алексійчук)
ІСТОРІЯ СВЯТА
Назва «Празник Найсолодшого Господа і Бога і Спаса Ісуса Христа, Чоловіколюбця» з’явилась у 1940-х роках, після реформування богослужбових книг. УГКЦ перейняла свято від Римо-Католицької Церкви, де культ Христової любови розвинувся у формі почитання Христового Серця.
У 1673-1675 роках св. Маргарита Марія Алякок бачила з’яви Ісуса Христа, який показував їй Своє зранене Серце. Папа Климент ХШ у 1675 р. дозволив деяким церквам і братствам святкувати празник Христового Серця, а Пій ІХ у 1856 р. поширив цей празник на цілу Католицьку Церкву.
Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький не вважав, що почитання Божої Любові у вигляді Пресвятого Серця Христового може бути незгідне з духом і практикою східного обряду:
«Вдумуючися у любов Христа, християнські душі, Церква, під проводом Св. Духа, що в ній живе й веде людські душі до пізнання і любови Бога, щораз більше усвідомлювала собі, що любов є причиною всього того, що Христос зробив для людей… А що абстрактні, відірвані предмети, коли представлені образом, що підпадає під змисли, стаються для людей доступнішими, конкретнішими, реальнішими, а через те й ліпше зрозумілими, то почитання людської любови до Христа, а з нею і цілого внутрішнього, духового життя Христа прибрало у вселенській Церкві вид почитання Христового Серця, як символу любови».
ЛЮБОВ І СЕРЦЕ
Люди завжди порівнюють любов з серцем. Розуміємо так, що любити когось можна не чимось іншим, а лише серцем. Ісус Христос каже:
«Люби Господа, Бога твого, всім своїм серцем» (Мт.22,37). У Приповідках читаємо: «Дай мені, сину, твоє серце”» (Прип. 23,26). Тому Господню любов нам краще зрозуміти на образі Пресвятого Серця.
Ісус як доказ своєї любові до людей дає пробити свій бік і Серце з якого «потекла негайно ж кров і вода» (Ів.19,34).
Передання каже, що меч болю прошиває Серце Божої Матері, коли воїн широким римським списом проколює Серце і бік Її Сина.
Св. Ансельм Кентерберійський у XII столітті так говорить про Серце, пробите через бік Христа:
«це пробиття відкрило нам багатство Його доброти, а саме любов Його Серця до нас».
Апостоли на початку проповідували для молодої Церкви про несотвореного Бога-Слово. За словами святої Гертруди, проповідувати про Серце Ісусове Бог застеріг собі на останні часи, щоб остиглий жар любові людського серця знову розпалити.
Просімо нашого Спасителя, щоби Його безмежна любов торкнулась і нашого серця. Нехай воно запалає вогнем Божої Любові, яка попелить пристрасті та очищає серця і душі!
Усі наші літургійні Богослуження кінчаться висловом: «Христос істинний Бог наш… нехай спасе нас, як благий і чоловіколюбець».Звемо Христа Спасителя чоловіколюбцем і Він справді ним є. Церква установила окреме свято на честь цієї Христової любови – Христа Чоловіколюбця, або Пресвятого Серця Ісусового, яке припадає в третю п’ятницю по Зісланні Святого Духа. У цьому дні Утреня звеличує необмежену любов Христа Спасителя до людей такими словами: «Величаємо тебе, Життєдавче Христе, і почитаємо найсвятіше Серце Твоє, що любов’ю до людей палає».Любов Христа Спасителя до людей є вічна, але людство найкраще її пізнало під час земного життя Божого Сина. Ставши людиною, Він своїм життям і хресною смертю за наше спасіння виявив її в найвищому рівні.
НІХТО НЕ СПРОМОЖЕН ЛЮБИТИ БІЛЬШЕ, НІЖ ТОДІ, КОЛИ ВІН ЗА СВОЇХ ДРУЗІВ СВОЄ ЖИТТЯ ВІДДАЄ (Ів.15,13).
Христос віддав своє життя не лише за своїх друзів, але й за спасіння всіх людей. За добрих і злих, за тих, що Його люблять і тих, що Ним нехтують, Його відкидають, ненавидять, переслідують, або злобно Його промовчують, роблячи Його мало значним для сучасної релігійно збайдужілої людини. Не зважаючи на людські гріхи, Христос своєю любов’ю обнімає все людство.
«Я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив» (Єзек.33,11).
Про цю необмежену любов Христа до грішників пише ап. Павло римлянам: «Уже пора прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж годі, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла». (Рим.13,11-13).Любов Христа Спасителя, яку ми почитуємо в формі Пресвятого Серця Ісусового – це та необмежена, вічна і життєдайна любов до всіх людей, яку Божий Син засвідчив своїм життям і хресною смертю. Про цю любов Христа Спасителя до всіх людей, віщував пророк Єремія ось так:
«Я полюбив тебе відвічною любов’ю, тим і зберіг для тебе мою ласку».
З ПЛAЧЕМ ВИЙШЛИ ВОНИ, А Ї ПРИВЕДУ ЇХ УТІШЕНИХ (Єр.31,3,9)
У святій Євангелії Христос гаряче закликає людей, щоб із своїми труднощами й терпіннями приходили до Нього. Він запевняє, що в Його любові всі, що приходять, знайдуть спокій і полегшу для своїх душ.
«Приходіть до мене всі струджені й обтяжені, а я вас успокою. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо моє любе й тягар мій легкий». (Мт. 11,28-30)
Ап. Павло закликає свого учня Тимотея молитися за всіх людей, царів і тих, що, при владі, щоб усі вели своє життя спокійно, побожно й пристойно, бо Христос бажає, щоб усі спаслися:
«Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю. Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди. Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус, що дав себе самого як викуп за всіх.» (1 Тм.2,15).
Приналежність до якоїсь спільноти вимагає від людини певного ототожнення, Непомильним ототожненням християнина – справжнього учня Христового, це любов, яка полягає в зберіганні Христової заповіді взаємної любови. Без любови такі прикметники як: християнин, католик, православний, богопосвятний, чи мирянин – є порожніми та позбавлені свого справжнього значення. Тільки взаємна любов робить людей християнами – учнями Христа в повному значенні того слова.
«З того всі пізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Ів. 13,35). «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі». (Мт.7,21)
Коли б ми, християни, зробили Христову Євангелію законом життя, зникли б з-поміж нас міжусобиці, громадські й міжконфесійні порізнення та ненависть.Св. Іван Богослов каже, що хто твердить:
«Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого (1 Ів.4, 20-21). Святий ап. Петро закликає християн жити у взаємній любові, бо «любов покриває многоту гріхів». (1 Петр.4,8)
Не зважаючи до якого стану, спільноти, чи віросповідання ми належимо, якість нашого християнського існування позначує любов, або брак любови. Про цю найбільшу Христову заповідь ап. Павло так пише до коринтян:
«Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча, або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і віддав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би ніщо. І як би я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.» Бо любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, і усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає”. (1 Кор.13,1-9).
СЕРЦЕ ІСУСА – ДЖЕРЕЛО НОВОГО ЖИТТЯ
Почитування Христового Серця – це найуспішніший засіб, який має людина до здобуття свого вічного спасіння. У Христовому Серці, як запевняє Христос, струджена й обтяжена гріхами людина, знайде успокоєння і спасіння своєї душі. Христос прийшов на світ, як Спаситель і Його гарячим бажанням – дати ласку спасіння всім людям. Він закликає всіх приходити до Нього та взяти на себе Його ярмо:
«Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим». (Мт.11,30)
Христове Серце – це найкраща запорука й вияв Божої любови до людей. Любов звеліла Божому Синові стати чоловіком, страждати й померти на хресті, щоб нас відкупити. Кожна людина повинна звертатися до Христа так, як звертався Нього ап. Павло:
«Полюбив мене і віддав Себе самого за мене!». (Гал.2,20)
Про Христа Чоловіколюбця Папа Лев XIII каже: «Почитування Христового Серця це найкращий вияв релігії. Люди повинні покладати всі свої надії на цю набожність і шукати в ній спасіння своєї душі, бо вона корисна для всіх». А Папа Пій XII каже :
Ця набожність це ядро нашої релігії, правило досконалого життя, бо воно наближає душі до Христа, спонукує їх любити і наслідувати Його».
До почитування Христового Серця гарячи закликав наш український народ Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький, видаючи окремий Декрет АЕП Собору 1940 р. про «Культ Христової Любови». У ньому Він твердить:
«У парафії, в якій люди почитають Христа Спасителя у тій формі, чи тим способом (Христового Серця), усе релігійне життя починає процвітати, люди горнуться до церкви, множиться число приступаючих до Найсвятішої Євхаристії, зникають пороки; між людьми, в родинах настає згода і любов; батьки пізнають, яким для них скарбом є діти, діти вчаться поважати і любити батьків. З настанням! культу Христового Серця в парафії все міняється, так, як з настанням весни уся природа будиться до нового життя».
Такої оживляючої сили, яку дає почитування Христового Серця, потребує сучасне зматеріалізоване й релігійно байдуже людство. Пресвяте Ісусове Серце, нехай до наших душ і людських спільнот прийде Твоє Царство любови!
о. Василь Цимбалістий, ЧСВВ
Стихири на „Господи, взиваю я”
Гляньте, небо і земле,* на незбагненний задум Божого чоловіколюб’я!* Оце Єдинородний Син Отця небесного, зійшовши з неба,* прийняв вигляд слуги, понизив себе заради нас* і витерпів різноманітні знущання й муки, і смерть хресну.* Він визволив нас з адових челюстей і отворив нам небесні двері.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Дивіться, дивіться, як полюбив нас Ісус,* більше ніж ангелів!* Бо не від ангелів, але від потомства Авраама він прийняв це:* той, що з Отцем і Святим Духом сидить на престолі слави* та від шестикрилих серафимів приймає трисвяту пісню,* не соромиться називати нас братією своєю,* коли каже до свого небесного Отця:* Я звіщу ім’я твоє братам моїм,* хвалитиму тебе серед громади.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Що такого доброго в нас є, Ісусе,* задля чого ти так дуже полюбив нас?* Невже тіло, яке ми віддали в неволю смерти* та позбавили первісної краси?* Чи розум, що його ми затьмарили незнанням?* Чи правда, від якої ми відпали?* Навряд чи хтось за праведного зважиться вмерти,* а ти, Ісусе, показав свою любов до нас тим, що вмер на хресті за нас грішних і твоїх ворогів,* ставши за нас прокляттям, як каже святе Писання:* Проклятий кожний, хто висить на дереві.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Ісусе, Самарянине всемилостивий!* Яку подяку принесемо тобі за те, що ти, побачивши нас,* як ми під райським деревом попали між розбійників,* обнажені з одежі благодаті та зранені гріхами,* не минув нас, але, змилувавшись, підніс із землі.* Поливши на наші рани олію й вино своєї ласки, перев’язав їх* і привіз нас до заїзду – святої Церкви,* щоб піклуванням її пастирів привернути нам здоров’я.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Як Творець і Вседержитель світу,* що наповняє кожну живину благоволінням,* ти жив нужденніше від нас.* Бо лиси мають нори й небесні птиці гнізда,* ти ж, Ісусе, не мав де голови прихилити:* народився в чужім вертепі і в чужій печері був похований.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Прийди, душе моя, до Ісуса, що лежить у яслах!* Він – маленький, він хлоп’ятко, щоб ми стали дорослими.* Він – обвитий пелюшками, щоб ми звільнилися від смертних кайданів.* Він лежить у яслах, щоб ми перебували в храмах.* Він був на землі, щоб ми були на небі.* Він не і мав місця в заїзді,* щоб ми мали вдосталь світлиць у небі.* Він, бувши багатий, заради нас став убогим,* щоб ми його вбожеством збагатилися.* Велика любов твого Серця до нас, Ісусе, – слава тобі!
Скінчивши своє скрите життя* з тобою, Пречиста, в Назаретській хатинці,* пішов твій Син Ісус на пустиню* і жив там із звірами та відбув сорокденний піст з чуванням і молитвою, не уникаючи спокусника.* А ти, залишившись сама у хатинці, молитвами співпрацювала з Ісусом за наше спасіння.* Тому, з любов’ю Ісусового Серця,* величаємо також любов твого Серця до нас, – слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 6:
Помилуй нас, Господи, помилуй нас,* бо, ніякого одвіту не знаю чи,* оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо:* Помилуй нас.
Слава, і нині: Кондак, глас 8:
Непереможний Владарю і Господи,* ада переможцю,* я, врятований від вічної смерти,* похвалу виписую Тобі, творіння і раб Твій,* але Ти, що маєш милосердя несказанне,* від усяких бід визволи мене, що взиваю:* Ісусе, Сину Божий, помилуй мене.
Прокімен, глас 4:
Повім ім’я Твоє братії, посеред церкви оспівуватиму Тебе (Пс. 21,23).
Стих: Молитви мої воздам перед тими, що бояться Його (Пс. 21,26).
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, найсолодшого Ісуса – Чоловіколюбця.
I ірмос, глас 2:
Від Бога – Бога Слово, що несказанною мудрістю прийшов обновити Адама, їддю у тлінь впалого тяжко, що від Святої Діви несказанно ради нас воплотився, вірні однодумно піснями величаємо.
Причасний:
Виділи всі кінці землі спасення Бога нашого (Пс. 97,3). Алилуя, тричі.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1217143158730878
о. Петро Фостик
