ПРАЗНИК СВЯТОГО ПЕРВОМУЧЕНИКА СТЕПАНА. СВЯТИЙ СТЕПАН — АПОСТОЛ, ПЕРВОМУЧЕНИК І АРХИДИЯКОН. КУЛЬТ СВЯТОГО ПЕРВОМУЧЕНИКА СТЕПАНА. СВЯТИЙ ПЕРВОМУЧЕНИК СТЕПАН — ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ.
У третій день Різдвяних свят наша Церква вшановує святого первомученика і архидиякона Степана. Вона вважає його першим мучеником церкви за віру в Ісуса Христа і його науку. Своїм мучеництвом Степан дав також свідчення своєї великої любові до Бога. Саме любов дала йому силу вчинити такий геройський подвиг, прийняти мученицьку смерть каменуванням, про що свідчать останні слова його молитви до Бога:
„Господи, не візьми їм цього за гріх” (Дії. 7, 60). Цим він досконало наслідував приклад розп’ятого Христа, що молився на хресті до свого Отця за своїх ворогів: „Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять” (Мт. 23, 34).
У 1567 році, наприкінці зими, у Голландії був засуджений на смерть за віру один молодий християнин. Завдяки щасливому випадку він зумів утекти із в’язниці. За ним гонився в’язничний вартовий, і втікач опинився перед замерзлим озером, через яке мав перебратись. Оскільки це було під весну, лід був слабкий, отже, бігти по ньому було не безпечно. Та він, рятуючи своє життя, хоч лід тріщав і прогинався під його ногами, біг щосили вперед, дивлячись на другий берег. Незадовго після цього, як він став на землю, почув благальний крик. Озирнувшись, побачив, що це вартовий, що гнався за ним, провалився під лід і тоне. Поблизу не було нікого, хто міг би допомогти потопаючому. І ось цей молодий християнин, пам’ятаючи слова Ісуса Христа, щоб любити своїх ворогів, повернувся і, незважаючи на небезпеку для свого життя, врятував ворога від неминучої смерті. Коли ж вартівник знову намагався зупинити рятівника, той вирвався і втік.
Мученицька смерть святого Степана свідчить про те, що Христос справді народився у його душі завдяки любові, а тим самим здійснилися у його житті слова з послання Івана Богослова:
„Бог є любов, і хто пробуває в любові, той пробуває в Бозі, і Бог пробуває в ньому” (1 Ів. 4, 16). А ця любов народилася у його душі через вивчення Божого закону, ревну молитву, наповнення Святим Духом, як про це зазначає автор Діянь Апостолів: „Й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа”. А Дух Святий, це дух любові Отця і Сина.
Згадуючи пам’ять святого первомученика Степана, просімо його, щоб він своїми молитвами випросив нам у Христа ласку сильної віри і мудрості, мужності, щоб вони допомагали нам приносити в житті щедрі плоди любові Бога і ближнього.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 6, 8–15; 7, 1–5; 47-60.
В тих днях Стефан, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців і з Кілікії та з Азії, і сперечалися із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа, яким говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: – Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога.
І підбурили народ, старших та книжників, і, напавши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, що говорили: – Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та закону. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце і змінить звичаї, які Мойсей був дав нам.
І коли всі, що сиділи в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його лице, немов лице ангела.
Первосвященик спитав: – Чи воно справді так?
Він відповів: – Мужі брати й отці, слухайте. Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселився у Харані, і сказав до нього: вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку я тобі покажу. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідти, як умер його батько, переселив його у цю землю, в якій живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини.
Соломон збудував йому дім. Та не в рукотворених храмах живе Всевишній, як пророк говорить: Небо – престол мій, земля ж – підніжок ніг моїх.
Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку?
Хіба то не моя рука все те створила?
Ви, тугошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому. Які батьки ваші, такі й ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон за велінням ангелів, але не зберігали його.
Почувши це, вони розлютилися у своїм серці й заскреготали зубами на нього. 55. А він, повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив: – Ось бачу відкрите небо й Сина чоловічого, що стоїть по правиці Бога.
Вони ж закричали сильним голосом і, затуливши вуха, кинулись на нього разом, вивели за місто, і стали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах юнака, що звався Савло. І каменували Стефана, який взивав, кажучи: – Господи Ісусе, прийми духа мого.
І впавши на коліна, крикнув сильним голосом: – Господи, не візьми їм цього за гріх.
І промовивши це, заснув смертю. А Савло схвалював його вбивство.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 21, 33-42.
Сказав Господь притчу оцю: Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, найняв його виноградарям і відійшов. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяли від них належні плоди.
А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, та й ті вчинили з ними те саме.
Нарешті послав до них свого сина, кажучи: – Матимуть пошану до мого сина.
Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: – Це спадкоємець. Ходімо, вб’ємо його й візьмемо собі його спадщину.
І взявши його, вивели геть з виноградника й убили.
Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?
– Лютих люто вигубить, – відповіли йому, – а виноградник найме іншим виноградарям, що будуть давати йому своєчасно його плоди.
Тоді Ісус сказав їм: Чи ви в Писанні ніколи не читали: Камінь, що відкинули будівничі, став наріжним каменем. Від Господа це сталось, і дивне в очах наших.
Первомученика й архидиякона Стефана
На третій день Різдвяних свят святкуємо спомин про первомученика Стефана. Ще святкуємо Різдво, а водночас – пам’ять мученика. Звичайно, для людської свідомості складно поєднати й зрозуміти, як можна святкувати день чиєїсь муки. Але ми, християни, з погляду своєї віри розуміємо, що земна, фізична смерть – це народження для неба, народження для вічності з Богом.
Згадуючи терпіння первомученика Стефана, замислюємося, що християнство не завжди може бути легке, просте, у рожевих тонах. Як і в Ісуса Христа було Різдво – день радості для неба та землі, але був час страждань і терпінь, так і в житті кожного з нас бувають святкові дні, піднесені переживання, і бувають важкі моменти, падіння, невдачі, помилки, терпіння, страждання, муки.
Одне, що для нас важливо і в радісні, і в сумні часи, – завжди бути з Господом! Бо якщо Господь перейшов через все, то й кожен із нас, хто є з Христом, також має з Ним перейти через все.
Владика Венедикт (Алексійчук)
У Христовому Різдві ми бачили безконечну Божу любов і жертву задля нас грішних. А третього дня після празника Христового Різдва свята Церква наводить нам геройський приклад любови Бога в особі святого первомученика Степана. Святий Григорій Ниський у проповіді на честь святого Степана каже: „Ось ми переходимо з празника на празник і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Степан) задля Господа позбувся людської природи”. Мученицька смерть святого Степана дійсно незвичайна, але незвичайний також і культ, який він має у Христовій Церкві від апостольських часів.
СВЯТИЙ СТЕПАН — АПОСТОЛ, ПЕРВОМУЧЕНИК І АРХИДИЯКОН
Східна Церква, прославляючи святого Степана у своїх богослуженнях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, первомучеником і архидияконом. Святий Степан належав до сімдесяти апостолів, пам’ять яких наша Церква святкує 4 січня. Він своєю святістю, мужністю і ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення апостола. Діяння апостольські кажуть про нього, що він був „муж, повний віри і Святого Духа… повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі” (6, 5 і 8). Святий Йоан Золотоустий ставить святого Степа-на поміж апостолів. „Скажи мені, — каже він, — чого не доставало йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?” (Бесіда 15 на Ді. Ап. ).
Святий Степан не тільки ревний апостол, але й первісток мучеників. Оскаржений перед Синедріоном — жидівською радою — фальшивими свідками, він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це діялося 34 або 35 року по Христі. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савло, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Степана. „Якщо б Степан не молився, — каже він, — то Церква не мала б Павла” . Святий Степан перший після Христового вознесення за свого Господа кров пролив і життя віддав. Звідси він має почесний титул першого мученика. Цей титул святі Отці високо підносять у своїх проповідях, на ньому наголошує Церква у своїх богослуженнях празника святого Степана і перенесення його святих мощей 2 серпня.
Святий Йоан Золотоустий свою проповідь на святого первомученика Степана починає словами:
„Усі мученики прославляються і подвиги праведників усюди є предметом подиву, але на згадку про найславніший подвиг первомученика Степана навіть німий язик починає його хвалити. Кого не спонукає до похвали блаженний Степан? Він уже ім’ям, (з грецької „стефанос” означає кінець) вказує на свої заслуги. Ім’я свідчить, що він уже одержав честь перемоги! Ім’я мученика говорить про боротьбу, перемогу і честь!”. А в иншій науці про святого Степана він каже: „Увінчаємо квітами похвал Степана й засиплемо його рожами похвальних пісень. Він уже сам увінчав себе переможними нагородами віри… Хто зі смертних віддасть достойні похвали борцеві? Хто з людей сплете вінок, рівноцінний його подвигу? Який язик зможе з’ясувати славу переможця? Які уста створяться на похвалу подвигів Степана? Які уста зможуть сказати про мужність первомученика?”
Східна Церква у богослуженнях на святого Степана і на перенесення його мощей 2 серпня різними похвальними титулами звеличує мучеництво святого. Його прославляють такими словами: „Начало мучеників і похвала”, „страдалець верховний”, „перший між мучениками”, „первомученик”, „апостол”, „Христовий воїн”, „славний верховода мучеників, „похвала апостолів і мучеників слава”, „первострадалець”, „двері мучеників”, „первомученик мудрий”, „начальник мученицького собору”. На стиховні вечірні славимо його: „Ти став перший між мучениками й дияконами, Степане апостоле, окрасо страдальців, кріпосте вірних, славо праведних. Для тих, які твою пам’ять празнують — тому, що стоїш перед престолом Христа Царя — проси очищення від провин та бути гідними небесного царства”. У кондаці на перенесення мощей Церква взиває до святого:
„Ти перший був посіяний на землі небесним Сіячем, всехвальний Степане; Ти перший на землі за Христа кров пролляв. Блаженний; Ти перший від Нього вінцем перемоги вінчався в небі, страдальців Первістку; вінець мучеників, первостраждальний”.
Його ім’я стоїть на першому місці серед семи вибраних дияконів, які повинні піклуватись убогими, звідси і зветься він архидияконом.
КУЛЬТ СВЯТОГО ПЕРВОМУЧЕНИКА СТЕПАНА
Святий Степан — це первомученик і взірець для всіх мучеників, тож і культ його найдавніший з усіх мучеників. Про день його смерти не знають. Свята Церква пам’ять про нього пов’язує з празником Христового Різдва, бо як перший Христовий мученик він мав дуже близьке відношення до Христа. Спочатку і Східна, і Західна Церкви святкували празник святого Степана другого дня після Різдва. Та коли у Східній Церкві з’явився звичай, за яким наступного дня після Різдва празнували Собор Пресвятої Богородиці, то десь у VII столітті пам’ять святого Степана перенесли на третій день різдвяних свят. Західна Церква і до сьогодні святкує празник святого Степана 26 грудня.
Його празник скрізь знали уже у IV ст. і святкували на рівні з апостолами. В апостольських постановах з IV сторіччя сказано: „Хай празнують у день первомученика Степана”. Святі Отці IV століття, як святий Григорій Богослов, святий Григорій Ниський, святий Йоан Золотоустий і святий Августин виголошували проповіді в честь святого Степана. У IV і V ст. на Сході й на Заході на його честь будують святі храми. У самому Царгороді було аж три церкви, які мали ім’я святого Степана.
Новим поштовхом до ще більшого культу святого Степана стало віднайдення його мощей 415 року. Згідно з традицією єрусалимському священикові Лукіянові тричі явився учитель апостола Павла, який помер у Христовій вірі. Він сказав Лукіянові, що це він після каменування поховав святого Степана у своєму гробі, де той тепер спочиває і він, і його син Авіва, а близько них Нікодим, тайний Христовий учень. Знайдені мощі святого Степана перенесено до храму на Сіоні в Єрусалимі. Через якийсь час їх знову перенесли до храму каменування на північ від Єрусалима. Жінка цісаря Теодосія Молодшого, Євдокія, 460 року на місці первісного храму каменування збудувала гарну базиліку, яку потім було зруйновано. Руїни цієї базиліки віднайдено 1812 року і на старих фундаментах побудовано теперішню церкву святого Степана.
Пізніша традиція місцем мученицької смерти святого Степана почала вважати долину Кедрону на схід від Єрусалима. Тому і східна брама старого міста зветься тепер брамою святого Степана.
У 560 році частину мощей святого Степана перенесено до Царгорода і зложено їх спочатку у храмі святого Лаврентія, а пізніше в новозбудованому храмі святого Степана. Грецька Церква перенесення мощей до Царгорода святкує 2 серпня. Як при знайденні, так і при перенесенні мощей святого Степана діялися різні чуда. Про них говорить святий Августин, великий почитатель святого Степана.
СВЯТИЙ ПЕРВОМУЧЕНИК СТЕПАН — ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ
Християнська релігія — це релігія героїзму. Вона вчить, плекає, виховує героїв і вимагає героїзму. Життя доброго християнина — це постійна боротьба з дияволом, своїми пристрастями і з ворожим Богові світом. Християнин завжди мусить ставити любов до Господа Бога понад усе: понад своє „я” , понад справи світу, понад усі вигоди, і навіть понад свого батька, матір і свою родину. Так учить і того вимагає від нас сам Ісус Христос: „Коли хтось приходить до мене, — каже Він, — і не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем. Хто не несе свого хреста, і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем” (Лк. 14, 26 і 27).
Святий Йоан Золотоустий у проповіді на честь святого Степана всім нам пригадує обов’язок боротьби за Христа і за спасення нашої душі. „Теперішнє життя, — каже він, — це час боротьби. Тож, очевидно, треба боротися. Тут війна й боротьба. На війні ніхто не шукає спокою. На війні ніхто не думає про вигоди, ніхто не дбає про маєток, ніхто не журиться про жінку, але журиться тільки про одне: як би перемогти ворогів. Так будемо чинити й ми. Якщо ми переможемо і повернемося з трофеями, то Бог дасть нам усе”.
Над усіма нами тяжить обов’язок бути християнами не тільки з назви, а вірно й мужньо завжди визнавати свою віру словом, ділом, усім життям, а при потребі навіть життя віддати за неї. І якраз святий первомученик Степан дає нам гарний приклад мужнього й героїчного визнання своєї віри. Святий Йоан Золотоустий, наводячи святого Степана як приклад для наслідування, каже: „Хто б тепер не пішов у боротьбу за Христа, то в Степані має учителя. Хто б не виступив на подвиг мучеництва, то він наслідуватиме Степана. Степан — начальник борців за Христа, Степан — основа тих, які вмирають за Нього”.
Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. – Львів: Свічадо, 2004
СВЯТОГО АПОСТОЛА, ПЕРВОМУЧЕНИКА Й АРХИДИЯКОНА СТЕФАНА
Коли після Зішестя Святого Духа кількість вірних у Єрусалимі стало рости, тоді апостоли, цілковито зайняті навчанням, не могли опікуватися вдовами і сиротами та роздачею милостині. Тож апостоли, як читаємо у Діяннях апостолів: “…прикликали громаду учнів і сказали: «Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити. Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова». Вподобалось це слово всій громаді й вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами і, помолившись, поклали на них руки. І росло слово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вель-ми, і велика сила священиків були слухняні вірі. Стефан же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Килікії та з Азії і сперечалися із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрости й духа, що ним говорив. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога». І підбурили народ, старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон. Там вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити проти цього святого місця та Закону. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам». І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його обличчя, немов обличчя ангела.
А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?» Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані, і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини. А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років. Але народ, що вони йому будуть служити, – сказав Бог, – я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці. І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак – Якова, а Яків – дванадцять патріярхів. А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом. Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи. Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших; а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа. А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину — сімдесят п’ять душ. От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші. І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі. Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті, аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа. Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили. І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його. Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина. І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах. А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля; і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина. Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли. На другий день з’явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду? А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею? Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина? При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів. Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум’ї куща вогняного. Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній: Я – Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. – Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути. Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш – земля свята. Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. – Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? – оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з’явився. Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років. Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене. Це той, що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати. Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет, кажучи Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю – не відаємо, що з ним сталося. І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх. І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля? Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон. У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив. Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида, що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова. А Соломон збудував Йому дім. Та не в рукотворених проживає Всевишній, як пророк говорить: Небо – престол мій, земля ж – підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? Хіба то не моя рука створила те все? Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями; ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його». Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього. (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога, і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога». Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув (Ді. 6, 2 – 7, 60).
Ми навмисно навели цілу промову святого Стефана, щоб показати ту ясність, з якою він кількома словами розповів про діяння народу, аж до часів Мойсея, а також, щоб виявити ту сміливість, з якою мученик картав фарисеїв.
Стефан за походженням був жид, “гарний тілом, у розквіті життя і знаменитий бесідник, він показав вірним, як треба вмирати: коли жиди каменували Божого чоловіка, то він звів очі до неба і молився за своїх мучителів; хто інший забуває про тих, що йому найдорожчі, а той молився за своїх ворогів!” (св. Августин). “Він молився за своїх убивців, і тою молитвою приніс Богу більшу жертву, ніж самою смертю” (св. Григорій Назіянзин). Святий Стефан був першим, який після Зішестя Святого Духа прийняв мученицьку смерть за Христа Спасителя; “якщо мученики можуть чим відрізнятися між собою, то найзнаменитіший буде той, хто перший віддав своє життя за Христа” (св. Августин).
Тропар:
Подвигом добрим змагався Ти, первомученику Христовий і апостоле,* і нечестя мучителів виявив Ти,* бо, камінням побитий з рук беззаконних,* вінець прийняв Ти з високої десниці* і до Бога взивав Ти, кличучи:* Господи, не постав їм цього гріха.
Кондак:
Владика вчора до нас у тілі приходив* – а раб днесь із тіла виходив;* учора той, що царює, в тілі родився* – днесь раба камінням побивають.* Задля нього і звершується первомученик і божественний Стефан.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Благодаттю Духа* просвітив ти, Стефане,* думки свої, і виглядом, немов ангел, ти появився, коли тіло твоє заясніло внутрішньою світлістю* і стало наче душевною зірницею тим,* які тебе бачили.* Тому доступив ти до видіння Божого сяйва,* коли небо славно відкрилося над тобою* – начало мучеників і похвало.
Ступенями і драбиною* для висходу до неба* стало тобі каменування.* Звідтіль побачив ти, Стефане, Господа,* що стояв праворуч Отця* та подавав тобі життєдайною правицею однозначний з твоїм ім’ям – вінок.* Тому став ти поруч нього,* як славний переможець* і начальник страждальників.
Знаками і чудесами осяяний,* ти своїм навчанням* потьмарив зборище нечестивих.* Коли ж тебе вбивали,* кидаючи каміння,* ти молився за прощення для вбивців,* уподібнюючись цим до Спасителя,* і в його руки передав ти свого духа,* священний Стефане.
Настала, Богоносний,* ясніша від сонця пам’ять твоя,* що опромінює тих, які з вірою до тебе приходять,* наповнює запахом безсмертя* і виточує душам ізцілення, Теодоре,* молільнику за душі наші.
Чудотворче Теодоре!* Вудилами стриманости переміг ти тілесні пристрасні почування* і появив на землі ревність безтілесних,* підкоривши духові всі тілесні прагнення.* Перебуваючи нині в небесних оселях,* молися за душі наші.
Блаженний Теодоре! Ти поклав за основу чеснот* зречення з похітливости давнього чоловіка* і направду зодягнувся у Христа.* Тому й засоромив ти, Преподобний, багато ворожих наступів,* ставши начальником ченців;* моли його, щоб спастися душам нашим.
Величне і преславне чудо сьогодні збувається:* Діва народжує, її ж лоно не зотліває,* Слово приймає тіло* і від Отця не відокремлюється.* Ангели з пастирями славлять і ми з ними співаємо:* Слава на висотах Богові, і на землі мир.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар свята, глас 4:
Різдво Твоє, Христе Боже наш,* засвітило світові світло розуміння:* в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися* поклонятися Тобі – Сонцю правди,* і пізнавати Тебе – Схід з висоти.* Господи, слава Тобі.
I святому, глас 4:
Подвигом добрим змагався Ти, первомученику Христовий і апостоле,* і нечестя мучителів виявив Ти,* бо, камінням побитий з рук беззаконних,* вінець прийняв Ти з високої десниці* і до Бога взивав Ти, кличучи:* Господи, не постав їм цього гріха.
Слава: Кондак святому, глас 3:
Владика вчора до нас у тілі приходив* – а раб днесь із тіла виходив;* учора той, що царює, в тілі родився* – днесь раба камінням побивають.* Задля нього і кінчається первомученик і божественний Стефан.
І нині: Кондак свята, глас 3:
Діва днесь преістотного родить* і земля вертеп неприступному приносить.* Ангели з пастирями славословлять,* а волхви зо звіздою подорожують,* бо ради нас родилося дитя мале – превічний Бог.
Замість Достойно:
Величай, душе моя, у вертепі народженого царя – Христа.
І ірмос, глас 1: Таїнство чудне бачу і преславне: небо – вертеп, престол херувимський – Діву, ясла – вмістилище, в яких возліг невмістимий Христос Бог. Його оспівуючи величаємо.
о. Петро Фостик
