Сила молитви
„Змилуйся надомною, Господи… поможи мені!” (Мт. 15,22.25)
Дорогі брати і сестри, від першої хвилини нашого існування на землі, без огляду на те, чи ми цього свідомі чи ні, хочемо чи не хочемо, прямуємо до вічности. Вічність перед нами, наші ж людські сили обмежені, слабкі. Тепер живемо в часі, який вділяється нам капля ва каплею, день за днем і кожний з них повний своїх турбот, лиха і горя. Знаємо також, що земне наше життя розпадеться. Хто ж нам допоможе дійти до нерукотворної будівлі Божої у вічності? Господь, знаючи добре людину та її сили, попри засоби своїх заповідей, св. Тайн і Церкви, подав останній і найбільш успішний засіб порятунку в усіх злиднях життя, за допомогою якого можемо певно спастися це молитва. Христос сам запевняє: „ Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, він дасть вам у моє ім’я” (Ів. 16,23).
Молитва є джерелом найперших ласк, які одержуємо від Бога. Вона є наче поміст, що лучить небо з землею. Це драбина Якова, яка сягає до неба, якою Ангели заносять просьби наші перед Божий престол і приносять нам його дари і благодаті. Святий Августин назвав молитву ключем до неба, бо молитвою можемо собі його здобути. Чим є зброя для вояка, тим молитва для християнина. Через молитву приймаємо світло для нашого ума, спокій і силу. для нашої душі. За допомогою молитви пізнаємо красу, велич і доброту самого Бога, Вона розвіває темряву гріха й хмари спокус, вливає в наше серце віру, кріпить надію, запалює любов до Бога. Завдяки молитві пізнаємо марноту світу, добачуємо огиду гріха, нашу слабкість і обмеженість. Молитва помагає нам добачати красу чеснот та велич святості і дає силу їх здобути. А сила молитви всемогутня. Ось Мойсей молиться, і Господь розділяє води бурхливого моря, робить сушу та перепроваджує свій народ. Скріплені молитвою, Апостоли воскрешають померлих, оздоровляють хворих, роблять дивні речі й чуда, А скільки то мучеників, ісповідників, святих дів і вірних християн перенесли, і по сьогоднішній день переносять, найстрашніші терпіння й тортури, визнаючи одверто свою віру, вистоюючи безстрашно в несплямленому стані серед покус і сітей диявола. Що ж інше давало і дає їм силу й відвагу, як не єдина щира молитва до Бога?
Та як нам молитися, найкраще вчить нас подія сьогоднішнього Євангелія, яка переносить нас в околиці Тиру й Сидону. Там скорбна мати, поганка, хананейка. В неї тяжко хвора дочка. Скоро ота жінка угледіла Христа-Спасителя, почала благати: „ Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно! „ Та Ісус наче не чує її прохання, іде собі далі. Вже й апостолам зворушилося серце й вони вставляються ва нещасною матір’ю та просять Ісуса: є Відпусти її, бо вона кричить за нами”. Знає Спаситель нещастя тієї матері, відчитує біль її серця, слухає її покірну просьбу, але буцімто не чує. Чому? Христос напевно хоче, щоб вона ще ревніше, ще дужче, ще сердечніше просила і тим робом нас усіх навчила, як треба просити, як треба молитися. Про це він виразно навчає у Євангелії: є Просіть, і дасться вам; шукайте і знайдете; стукайте і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють „ (Мт. 7, 7-8). І ще запевняє Ісус: „Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його просять” (Мт. 7,11).
Так і тут, Ісус, бажаючи дати своїм учням, а й усім нам, вимовний приклад глибокої покори, сильної віри та постійности в молитві, не вислухує її відразу, а наче знехотя відповідає апостолам, що він прийшов допомагати тільки ізраїльтянам, а не поганам. Скорбна мати приходить ближче до Христа, вклоняється йому до ніг і далі просить: „Господи, поможи мені!” Аж тут чує знову відповідь відмовну Ісуса: „ Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам „. Така тверда і шорстка відповідь Месії, здавалось, цілковито зневірить поганку і відверне її від Христа раз на завжди; Юдеї бо називали поган собаками, щенятами. І ось жінка хананейка почула з уст самого Месії таке прикре, образливе слово. Вона могла легко прийти до висновку, що Христос-Спаситель не хоче їй допомогти. Чого ж вона ще настоює, чого далі його просить? Це глибока покора й несхитне довір’я до Месії добувають з серця скорбної матері, хананейки оці слова молитви: „Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх „. Тоді Ісус, сповнений зворушення і милосердя, відповідав жінці, хананейці: „ О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш. І видужала її дочка від тієї години „ (Мт. 15,28).
Дорогі брати і сестри, покора і витривалість у молитві, це дві найнеобхідніші вимоги. Бо слово „ молити „, значить „просити „. А коли хтось чогонебудь просить у когось, то найперше визнає ту правду, що в нього тієї речі, про яку просить, немає, тоді коли має ії той, у кого просить про неї. Таким чином той, хто може дати молільникові дану річ, є добродієм для нього, 6 кимось вищим від нього й від нього він у даній речі залежить. Коли ж поглянемо на наше відношення до Бога від якого не в дечому, але всеціло, щодо тіла і всіх є нашої душі, завжди і всюди залежимо тоді зрозуміємо, з якою покорою маємо молитися, просити потрібних ласк у Господа. Як багато в сьогоднішньому світі нещасних матерів-хананейок, як багато людських душ, у яких не дочку, а їх самих мучить біс невгамовних пристрастей і пожадливостей. Як багато людських душ придавлених тягарем горя й недолі життя мучаться страшенно. А поміж ними, може, й ми!
Вміймо, тоді, дорогі брати і сестри, приходити до Ісуса і молитись, як хананейка: „ Змилуйся надо мною, Господи!… поможи мені!” Ісус-Спаситель сам заохочує нас до такої молитви, коли каже: „ Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас” (Мт, 11,28). „Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим „ (Мт. 11,29).
Тож ідім до Христа-Ісуса всі втомлені несенням щоденних журб і злиднів, знеможені життєвою боротьбою. А й ви, що плачите, яким навіть тепле проміння сонця не спроможне осушити ваших сліз, ідіть до Ісуса, а він вас утішить! І ви, яких тверда доля кидає на всі боки, як той осінний вітер зсохлим листком, ідіть до Ісуса, а він вам осолодить мандрівку життя! І ви, опущені, всіма забуті, що споживаєте сирітський хліб, запиваєте його гіркими сльозами, ідіть до Ісуса! Він же ж ваш єдиний і добрий Отець і батько! Ї ви, що караєтесь по тюрмах, на засланнях і в тяжких працях, у горю й безнадії проводите своє життя, ідіть до Ісуса, а він додасть вам сили діждатися воскресіння і вічної нагороди! І ви, світом висміяні, бо не хочете йти ва Його кличами, але ступаєте дорогою Христових заповідей і його хреста, ідіть до Ісуса! Він пригорне вас з любов’ю до свого Божого серця і скріпить ваші втомлені серця новою наснагою до дальшої боротьби за його святу справу! І ви, лілею невинности, поспішайтесь до Ісуса! Спочиньте на його грудях, а Він обдарує вас пестощами своєї Божої любови, якої світ дати не може! Ї ви, що на торговиці життя продали свою невинність, свою віру, і чесноту й зістались вам тільки гіркі докори сумління, підіть до Ісуса! Він бо єдиний може вас піднести, вилікувати та прогнати біса, як з доньки жінки хананейки.
Не зневіряймось, не падаймо духом, коли Господь відразу не вислухує наших просьб; в одну мить не вкорочує наших терпінь, не усуває нашої недолі, не проганяє біса, який мучить нас завжди і всюди. Бог, краще за всіх, знав що, коли, кому і де потрібне для життя дочасного і вічного. Тому й каже Ісус: „ Чи є між вами хтось такий, що, коли син попросить у нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить риби, дасть йому гадюку? Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більше Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його просять „ (Мт. 7,9-11), зокрема ті, які він уважає в даній хвилині для нас найбільше потрібні й спасенні. „Тож моліться і неуставайте!” каже Христос. Бо прийде час, що й ми почуємо радісні Ісусові слова: „ Хай тобі станеться, як бажаєш! „ Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Якості доброї молитви – наполеглива й витривала молитва
Одного разу, як Ісус перебував в околиці Тиру й Сидону між гущею людей, які оточували Його й слідували за Ним, була й жінка хананейка, якої дочка була важко хвора, опутана бісом. Дізнавшись від людей, що Спаситель є могутнім чудотворцем, який може й бісів проганяти, вона наблизилась до Нього й просила про поміч такими словами:
„Змилосердись надо мною, Господи, Сину Давидів! Дочку мою біс страшенно мучить„ (Мт 15,22).
Хоч вона й визнала Спасителя Месією, чого навіть віруючі ізраїльтяни не хотіли визнати то Ісус, здавалося, начебто відмовлявся їй у тому її горю помогти. Вже навіть апостолам надокучила її просьба й постійне голосіння, тож вони приступили до Спасителя й просили Його:
„Відпусти її, бо вона кричить за нами” (Мт 15,23), Ісус однак, далі відмовляється, подаючи причину тієї відмови такими словами: „Мене послано тільки до загиблих овець дому Ізраїля „ (Мт 15,24).
Без сумніву, це була правда, що Небесний Отець послав Спасителя насамперед спасти вибраний нарід, яким опікувався від соток років, який, одинокий 3-поміж усіх тодішніх народів, ще до певної міри вірив в одного правдивого Бога; хоч і не слухав Його Божих Заповідей, яким обіцяв послух встановляючи завіт з Богом. На підставі того заповіту Ізраїльтяни зобов’язалися підкоритись Законові Божому й слухати його; взамін за це Господь Бог обіцяв дбати про них, боронити їх перед ворогами й завести до обітованої землі, що „текла медом і молоком”. Хоч і відповідає Спаситель відмовно на прохання жінки, все-таки ця відмова не має на меті відмовити допомогу, але радше скріпити її віру й посилити її намагання, щоб одержати поміч від того славного чудотворця, якого вона перед усіма визнає Месією, обіцяним Спасителем. Так ото, за допомогою віри тієї поганки, Христос бажав засоромити свій власний нарід, за його брак довір’я в Нього, незважаючи настільки чуд, які Він для них зробив.
І справді Ісус не завівся в сподіваннях, бо жінка не зневірилась тією відмовою, але, навпаки, зі збільшеною вірою в Нього й Його поміч протискається крізь натовп до Спасителя, падає перед Ним на коліна й, маючи на гадці тільки свою хвору дочку й її добро, далі покірно просить:
„Господи допоможи мені! „ Щоб виявити її терпеливість до себе, в свою поміч, Ісус незвичайно різко відповідає їй, що не було в Його звичаю, словами: є Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам!„ (Мт. 15,25с).
Ці до певної міри образливі слова, не зупинили, однак, бідної матері, бо вона в покорі признає, що в порівнянні з Ізраїлем, вибраним народом Божим, вона наче та собака, що старається про поміч, яка їй не належить, бо вона невіруюча й не належить до вибраного народу, до якого післано Христа. Все ж таки вона бере Христом даний примір, покликається на звичай, де господарі дбають і про своїх псів, та й годують їх тим, що збуває їхнім дітям, і каже:
„Так Господи, зле й щенята їдять кришки, що падають зі столу їхніх панів„ (Мт 15, 27).
Розброєний тією великою покорою жінки та її неуступливістю, Господь каже до неї:
„О жінко, велика твоя віра! Хай буде тобі як бажаєш. І видужала її дочка від тої хвилини” (Мт 15,28).
Як бачимо, прохання жінки, або інакшими словами, її молитва виєднала їй у Ісуса сповнення її просьби. Розгляньмо тепер, чим відзначалася молитва хананейки, що випросила їй таке велике добродійство в Христа Господа. Отже перша риса її молитви — це покора. Хто просить чогось в іншої людини, доказує, що принаймні щодо тої речі залежить від неї. А тому що залежить, мусить цю залежність виявити, тобто мусить перед нею впокоритися. Коли ж ми звертаємось у молитві до Господа Бога в проханням про поміч, мусимо найперше усвідомити собі до кого звертаємося, хто Він є? Господь Бог — це наш Творець, який неначе видобув нас з небуття до реальності, зі світу можливого в дійсний світ. Своєю життєдайною силою Він утримує нас у існуванні й без тієї Його підтримки ми повернулися б у ніщо, чим ми були перед нашим сотворенням. Господь Бог далі співдіє з кожним нашим рухом, словом, гадкою й бажанням. Він дбає про все, що нам до життя потрібне, так що без Його помочі, Його ласки ми не мали б нічого. А тепер подумаймо: Хто ми такі? Ми ніщо, сотворіння під кожним оглядом залежне від Того всемогутнього Бога-Творця. Ми крім того грішники, що образили Бога Творця й нашого найбільшого добродія незліченними гріхами, тому часто в нашому житті заслуговували вічної кари в пеклі. Господь однак пощадив нас і задля свого милосердя не покарав нас, бо Він хоче бути не тільки нашим Творцем і найвищим паном, але також 1 нашим батьком. Тому Він звертається до всіх грішників і запевняє їх, що не хоче їхнього покарання, але поправи, навернення до Нього:
„Життям моїм клянусь, каже Господь Бог, – я не бажаю смерти грішника, але бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля? „ (Єзик 33,11).
Подумаймо тепер: ми грішники, ніщо перед Богом, звертаємось до Нього – всемогутньої Істоти, до всесвятого, безмежно досконалого Бога! Тому якими покірними ми повинні бути, і якими вдячними за ту ласку, що Він дозволяє нам говорити до Себе.
Ба що більше, дозволяє й бажає собі того, щоб ми, Його сотворіння, кликали Його-Отцем як цього навчив нас Божий єдинородний Син Ісус Христос у Своїй Господній Молитві – „Отче наш”. Без огляду на те, як Він відноситься до нас, бо ми на все своїми гріхами собі заслужили, без огляду як карає нас, ми завжди повинні бути Йому вдячними й дякувати, подібно як жінка хананейка. Чому? Бо ми повинні завжди бути переконані в ось чому: що б Він не робив, Він має на меті тільки наше щастя, наше добро. Подібно як хананейка, яка впокорившись перед Христом, осягнула, те про що просила. Так само й кожний з нас, коли підкориться волі Всевишнього, осягне те про що просить та, крім того вічне щастя в небі.
Далі молившись ми повинні вірити несхитно й надіятись, що Господь хоче дати нам те, про що просимо; очевидно, якщо воно не буде перешкоджати нам в осягненні нашої остаточної мети, тобто вічного, небесного щастя. На багатьох місцях, і то недвозначними словами запевняє нас Христос, що Господь Бог хоче нам допомогти:
„Просіть і дасться вам; шукайте й знайдете; стукайте й відчинять вам. Кожний бо, хто просить одержує; хто шукає знаходить; хто стукає тому відчиняють „ (Мт 7,7с).
А щоб нас тим більше упевнити у своїй доброзичливості супроти нас і своєї готовості нам допомогти, порівнює Себе, всесвятого Бога, до батьків, грішних, немічних людей, кажучи:
Чиж є між вами хтось такий, що коли син попросить у нього хліб, дасть йому камінь? Або коли попросить рибу дасть йому гадюку? Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, то оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його попросять „ (Мт 7,9сс).
Хіба можна знайти переконливіші слова, що запевнюють нам Божу допомогу? Та Божа мудрість це знаходить, бо при іншій нагоді каже Христос:
„І все, чого тільки проситимете в молитві з вірою, одержите „ (Мт. 21,22). „Тому кажу вам: Усе, чого будете просити в молитві віруйте, що одержите, й буде вам так” (Мр 11,24).
Якже Господь порівнює Себе з людськими батьками, то Він знає, що вони немічні люди й не завжди можуть своїм дітям те, про що ті просять, або те, чого їм потрібно. Але в Господа воно так не є. Він не лише найкращий батько, але воднораз і всемогутній батько. Він не лише хоче, але й може дати нам все потрібне.
Його ніщо не обмежує, тому Він може зробити все, що тільки захоче. Так бо говорить Спаситель про Бога:
„У людей це неможливо, — але не в Бога; у Бога бо все можливо „ (Мр 10,27; Лк 18,23). Просімо тільки з вірою й упованням на Його доброту, то й одержимо те, про що проситимемо.
Кожний з нас признає, що важко знайти більше запевнюючі слова про готовість нашого Бога вислухати наші просьби. Та міг би хтось закинути, кажучи: Коли воно так дійсно є, то чому ми не одержуємо того, про що не раз просимо? В більшості випадків ми не одержуємо тому, що невідповідно просимо. Признаймо самі, що дуже часто ми просимо, але самі не віримо в можливість одержання тих речей, про які просимо.
Хоч Ісус запевняє нас:
„ Направду кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона перенесеться й нічого не буде для вас неможливого „ (Мт 17,20). Отже Христос домагається від нас віри, і то віри, яка не включає в собі жодних сумнівів, як про це згадує на іншому місці:
„ Направду кажу вам, що коли матимете віру Й не завагаєтесь, ви зробите не тільки таке зі смоковницею (коли Христос прокляв її, вона всохла з корінням), але й коли горі цій скажете: Двигнися й кинься в море, воно станеться. І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите” (Мт. 21,21). І в Марка: „ Направду кажу вам, що хто скаже горі цій: Двигнися й кинься в море, та не сумніватиметься в своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, то буде йому так „ ( Мр 11,23).
Отже, як виходить зі слів св. Євангелії, причиною того, що нашої молитви не вислухано, є брак віри в нас, що те про, що просимо, одержимо. Дуже часто однак ми просимо про речі, які є для нас шкідливі чи навіть грішні. Очевидно, що таких молитов Господь не вислухує, бо вони є радше богохульством, коли просимо, щоб помагав нам ображувати Себе, чи зло робити Його власному сотворінні. Тому просімо нашого небесного Отця, про все, чого нам тільки потрібно. Очевидно, не годиться нам просити про щось суперечне з Божою волею. А навіть, коли просимо про те, що не суперечить Божій волі, тоді треба просити, подібно як Христос Спаситель просив у Оливному саді:
„Отче мій, якщо можливо, нехай мине мене ця чаша. Однак не як я бажаю, лише як ти” (Мт 26,39).
Врешті, наша молитва повинна бути наполеглива й постійна. Під цим оглядом наслідуймо жінку хананейку. Ніщо її не стримало. Вона просила так довго й так настійливо, аж доки Спаситель, розброєний її неуступливістю, покорою й довір’ям, не сповнив її просьби. Вона мала перед очима свою хвору дочку, тому ніщо не могло відвести її від наміченої цілі — здоров’я дочки. Не звертає увагу на людей, які напевно забороняли їй слідувати за Христом, бо вона була хананейка – поганка й не належала до вибраного народу; не слухала напевно Й апостолів, яким надокучили її крики; ба навіть не зневірюється відмовою Спасителя. Вона невпинно просила й просила, аж доки не одержала те, про що просила. Якже Спаситель вислухав її, коли вона просила про земне добро, здоров’я дочки, то найменшого сумніву немає, що Він вислухає нас незмінно, коли ми проситимемо про те, про що Він сам каже просити словами:
„Шукайте перше Царство Боже й його справедливість, а все проче вам додасться „ (Мт 6,33).
о. д-р М.І. Любачівський
ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 6, 16 – 7, 1.
Браття, ви – храм Бога живого, як сам Бог сказав був: Я поселюся в них і серед них буду ходити, буду їхнім Богом, вони ж будуть моїм народом.
Вийдіть, отже, з-між них і відлучіться, каже Господь.
Нечистого не дотикайтесь, і я вас прийму.
Я буду вам Отцем, ви ж будете мені синами та дочками, каже Господь Вседержитель.
Маючи такі обітниці, о любі, очистьмо сібе від усякої скверни тіла й духа, довершуючи наше освячення в Божому страсі.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 15, 21-28.
Того часу ввійшов Ісус у сторони тирські та сидонські. Аж ось жінка хананейка вийшла з тих околиць і стала кричати: – Змилуйся надо мною, Господи, сину Давида! Біс тяжко мучить мою дочку.
Він не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: – Відпусти її, бо вона кричить за нами.
Він у відповідь сказав: – Я посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля.
Вона підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: – Господи, поможи мені!
Він відповів їй: – Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.
А вона каже: – Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.
Тоді Ісус у відповідь сказав їй: – О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.
І видужала її дочка від тієї години.
2 Kr. 6, 16 – 7, 1. „Ми бо храм Бога живого”
Апостол вказує, що кожна людина – храм Бога живого. І немає різниці, чи людина ходить до храму, чи не ходиті, чи вона вірить у Бога, чи ні. Але кожна людина створена на образ Божий. Навіть людина, яка нам неприємна, також храм Бога живого. Коли були свідомі цього, то з яким благоволінням і страхом мали б ставитись до інших!
У житті святих добре видно розуміння цієї істини. До кожної людини, яку вони зустрічали на життєвій дорозі, вони ставились із повагою! Якщо ми так ставитимемось до інших людей, якими б вони не були, то інші люди самі змінюватимуться.
Саме ця наша постава пошанування в них цього храму Божого буде змінювати людей, з якими маємо стосунки, попри те, що вони чинять і якими вони є.
Мт. 15, 21-28. „Він же не озвався до неї і словом”.
Цей вислів немовби суперечить нашим знанням про Бога: ми завжди твердимо про Боже милосердя над кожним грішником, про Божу любов до кожної людини, а тут бачимо, що Христос не звертає уваги на цю жінку, так, ніби Йому цілковито байдуже до неї.
Ось подібне можемо відчувати в давати в нашому житті, адже переживаємо різні турботи, падіння, пристрасті. Здавалось би, і молимося, і каємося, але часом зовсім не відчуваємо, що Бог є поруч з нами. Однак маємо бути людьми віри, тобто можемо відчувати чи не відчувати, що Бог нас чує, але покликані вірити в Божу присутність. Бог чує нас, коли ми Його про щось просимо, і зі свого великого милосердя, зі своєї великої любові до нас Він відповість нам тоді, коли ми справді матимемо в цьому потребу.
Якщо Бог не відповідає, то часто це Його велика педагогіка, щоб нас змінити, зміцнити, перевиховати. Знаємо, що й батьки деколи ставлять випробування для дітей, щоб діти дорослішали. Адже саме складні та проблематичні ситуації дають нам нагоду зростати . Тому деколи й Бог може не відповідати, щоб ми зростали у витривалості, в мужності, в упованні на Нього.
І що б не діялося, завжди й повсякчас звертаймося до Бога й вірмо: коли буде потрібно, Він нам відповість! Не переставаймо ж взивати д Нього!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Коментар Євангелія на Неділю 17-ту після Зіслання Святого Духа (Мт 15, 21-28) – https://osbm.lutsk.ua/news/ugcc/komentar-evangeliya-na-nedilyu-17-tu-pislya-zislannya-svyatogo-dukha-mt-15-21-28-5854/
Тропар, глас 8:
З висоти зійшов Ти, Милосердний,* погребення прийняв Ти тридневне,* щоб нас визволити від страстей.* Життя і воскресіння наше,* Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак, глас 8:
Воскресши із гробу,* умерлих воздвигнув Ти* і Адама воскресив Ти,* і Єва ликує в твоїм воскресінні,* і світу кінці торжествують* востання Твоє,* Многомилостивий.
І нині: Богородичний, глас 8:
Непереможній Владарці* на честь перемоги* ми, врятовані від лиха,* благодарні пісні виписуємо Тобі,* раби твої, Богородице.* А Ти, що маєш силу нездоланну,* від усяких нас бід охорони,* щоб звати Тобі:* Радуйся, Невісто неневісная.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1530209527424238
о. Петро Фостик
